Ви тут: Головна
Для більш повної уяви про вчення Ольги Асауляк та обставини його виникнення треба розглянути історію її містичного досвіду. Ще з дитинства О. Асауляк відчула реальність існування невидимого світу. Вона постійно прагнула до чогось над природнього. Пізніше, у шкільні роки, вона прагнула знайти відповідь на питання про буття світу. Під час посилених пошуків смислу життя у неї проявляється вплив духовних істот. Характерним є те, що у спогадах про цей період немає жодної згадки про християнський досвід, про участь у церковному житті, про Самого Христа. Все це вона згадає пізніше для того, щоб привабити до свого вчення християн. Відсутність християнського досвіду і духовних знань про явища невидимого світу стають причиною того, що у своєму щирому прагненні до Бога, людина виявляється духовно незахищеною.
На сьогоднішній день на теренах України ми бачимо, що псевдо православні угруповування з особливим ентузіазмом працюють на збагачення своїх культів новими адептами, в цій “добрій справі” особливо в пригоді стають різні психологічні маніпуляції які допомагають не помітно ,але доволі дієво залучити нового адепта до культу. В даній доповіді я пропоную розглянути основні психологічні методи якими користуються члени псевдо православних культів для залучення нових адептів.
Псевдоправославная культовая организация «Вселенская Христианская Апостольская Святая Небесная Церковь Солнца» Ю.Кукарских – история создания и особенности деятельности на территории Украины.
Первая информация о деятельности культовой организации возглавляемой Ю.П.Кукарских появилась в Днепропетровском центре «Диалог» в 2004году.
Как следовало из заявлений граждан, все они считали себя пострадавшими от противоправной деятельности лидеров «церкви Дети Солнца», а данную религиозную организацию характеризовали как деструктивный культ. Изучая деятельность данной культовой группы на территории Украины мы использовали различные источники информации: сообщения в печатных СМИ, теле сюжеты в новостных и тематических программах телевидения, интернет изданиях, мнения специалистов и основное - сообщения очевидцев и непосредственных участников культовой группы – бывших адептов.
Для православного християнина запитання, винесене у заголовок, здається риторичним. Адже саме Божу волю він прикликає кожного дня, читаючи вранці, ввечері, а то і протягом дня Господню молитву “Отче наш”. Але деякі, наслідуючи ватажка “темних сил”, прагнуть іти за своїм розумом і чинити лише свою волю. Насправді ж і розум, і воля тут не їхні. Адже, відкинувши волю Божу, вони відразу ж віддають себе у владу іншим божкам, істотам і навіть предметам. Не бажаючи визнавати над собою керівництва премудрого Господа, дозволяють керувати своїм життям різноманітним прикметам. Наслідуючи “батька брехні” (Іоан.8;44), вони вступають з Богом у конкурентну боротьбу за володіння ситуацією. Творця всього видимого і невидимого намагаються поставити у жорсткі рамки, використовуючи для цього найбезглуздіші способи прогнозування майбутнього за допомогою зірок, гральних карт, поведінки людей і тварин, надаючи цьому нерідко православних ознак.
Учителька-народознавець Гарафіна Маковій доволі плідно досліджує фольклор Буковини. Ця робота могла б перерости в цікаві наукові праці, якби не бажання авторки стати родоначальницею лжехристиянського вчення – поганського світобачення із охристиянізованими магічними діями.
Гортаючи сторінки її публікацій, найперше впадає у вічі неправильний погляд на молитву. У Православ’ї – це звертання до Бога, розмова з Ним, порив душі до Всевишнього, прохання молитовної допомоги до Богородиці й святих. У Гарафіни ж – це підзарядка позитивною енергією, магічним дійством. Коли її одного разу запитали, чи можна щось робити після молитви насон, – вона відповіла, що не можна, бомолитва цілком розрядиться. А на запитання, чи можна молитися подумки або пошепки, – відповідь була такою (стиль її письма зберігаємо): «Пошепки – захищає ауру спинного мозгу, стирає знак плохого родового огня... Співати – вихаювати усезло з середини – чистка від хвороби нутра: спалювання там чорної енергетики в цілому». У такому ж дусі – поради щодо поклонів, посту тощо.
Завдяки критичному розглядові цих «одкровень», численних забобонів, магічних елементів, ідолопоклонства робиш висновок, що Гарафіна Маковій, колишня атеїстка, за її ж словами, отримує різнорідну інформацію просто з пекла, від її так званого темного «бога». На цьому акцентує увагу у своїй книзі «Окультизм у християнстві» Мирослав Маріїн, де він дав певну богословську оцінку нехристиянському вченню вчительки з Буковини. Тій фантастиці, завуальованому окультизму, магії, поганству тощо. Від такої профанації християнства, Божих відвічних істин, аж йде обертом голова...
Дослідники стверджують, що на планеті немає жодного народу без релігії. І, напевне, кожен віруючий сподівається (хоч і глибоко в душі) отримати від Бога (чи богів) певний дар. Зміст його різниться залежно від світогляду та рівня розвитку того чи іншого суспільства: від вдалого полювання чи перемоги у битві до вічного життя чи навпаки – звільнення від безупинної життєвої круговерті. Спільним для всіх цих вірувань, починаючи від язичництва, є привнесений з людських стосунків ключовий принцип: щоб щось отримати, необхідно щось віддати. Такого роду відносини (я – тобі, а ти – мені) дехто намагається перенести і у християнство, забуваючи, що Всемилосердю Божому людина не здатна протиставити щось справді вартісне. Ще й цитати відповідні у Євангелії познаходять: і про “віру, що без діл мертва”, і про “Царство Боже, що силою здобувається”.
Певне, немає звичнішого поєднання в уяві будь-якої людини, ніж церква і свічка. І зайшовши до храму, більшість підходить в першу чергу саме до свічниці. Це цілком виправдано з обрядової точки зору: чи прийшла людина просити Бога, чи дякувати Йому за даровані милості, вона прагне звертатися не з порожніми руками, а принести хоч невеличкий дар. Саме свічка стає тим еквівалентом жертви, з яким приступали до Бога старозавітні люди. Жертви добровільної й абсолютно необтяжливої. Про жодну компенсацію тут не йдеться – адже дари Божі набагато щедріші, а потреба Його – не так у кількості та розмірі свічок, як у щирому звертанні віруючого.
Періодично можна чути про сенсаційні знахідки: нові "Євангелія" і інші, нібито невідомі раніше тексти, що виникли на зорі християнства. Насправді нічого принципового нового в цих знахідках немає; найчастіше йдеться про нові рукописи текстів, відомих Церкві з найдавніших часів. Але що саме називається апокрифами?
У православній традиції до складу Біблії прийнято поміщати наступні неканонічні книги: Друга книга Єздри, Товіт, Іудиф, Книга Премудрості Соломона, Книга Премудрості Іісуса, сина Сирахова, Послання Ієремії, Книга пророка Варуха, Перша і Третя книги Макавейські, Третя книга Ездри, а також доповнення до книги Єсфирь, доповнення до книги Даніїла, молитва Манасії і деякі інші. Ці книги в Церкві ніколи не відкидалися, хоча і не визнавалися рівнозначними канонічним богодухновенним книгам Біблії.