Apologet

 Вона не може вірно аналізувати свій містичний досвід. Звертають на себе увагу слова О. Асауляк про те, як навчаючись в школі, вона списувала цілі зошити, розмірковуючи про життя, про будову світів, при цьому в неї було відчуття, що хтось водив її рукою. Подібне автоматичне письмо властиве окультним практикам. Подібне ми знаходимо в практиці засновниці теософії О. Блаватської. На ЗО році життя починається фаза свідомого контакту. З цього моменту почались спроби проникнути у невидимий світ шляхом медитації. З наведених фрагментів стає очевидним, що О. Асауляк був обраний окультний шлях проникнення до невидимого світу. Згодом вона стала засновницею та главою секти  «Школа Єдиного Принципу». 

Ольга Асауляк  ніде прямо не заперечує християнське вчення  про Бога і навіть погоджується з ним . Вона визнає Його як Трійцю, допускаючи при цьому нерівність іпостасей між собою. Називає Бога Творцем Всесвіту і т.д., але доповнює це вчення своїми поширеними тлумаченнями, які входять у пряме протиріччя із християнським вченням, спотворюючи його.

Важливе для кожної віруючої людини вчення про Бога не подається в книгах О. Асауляк в систематичному порядку, а розпорошене по всьому матеріалу частинами, фразами, викладається, як щось давно зрозуміле  і другорядне. Такий спосіб не дає можливості учням критично оцінити подану інформацію, систематизувати та порівняти її з традиційним християнським розумінням.

Бог, згідно вченням О. Асауляк, це є  розумно-духовна сутність, яка складається із живих духовно-інтелектуальних мислячих матерій.  Органами, нервами, тканинами Бога-Творця є цивілізації, зоряні системи, галактики на тонких планах буття.  Кров`ю Його є потік безперервних енергій. Як людське серце викидає в артерії очищену кров і приймає кров, яка омила органи і тканини, так і Бог у своєму організмі очищує енергію цивілізацій, пускаючи її по безкінечному колу. Розумні істоти - є мікроструктури великого організму, які живлять своєю енергією всі системи цілого. Вищі розумні цивілізації виконують роль космічного мозку. Наша земна цивілізація несе функцію дітонародження. Функції виховання, коректування і розподілення виконують наші паралельні світи. Як у організмі жінки чергується запліднення, дозрівання і народження плоду, так і в житті планети спостерігаються ці періоди, тільки в інших масштабах. Наприклад, епоха Близнюків змінюється епохою Риб. Людський орган дітонародження виробляє білкові оболонки. А орган дітонародження в масштабах Космосу  виробляє енергетичні сутності - душі. Організм Бога - Творця бачить і відчуває виявлення всіх систем свого організму, відчуває кожний орган, який захворів, лікує його, самовдосконалюючись, вдосконалює всі складові свого вічного "Я". Існує прямий енергетичний зв`язок всіх складових людського організму з відповідними складовими Сотворителя. Вселенський Син Логос вічно народжується на межі духоматерії нових циклів від Найвищого Духа і вічно вертається до Отця, повертаючи через Себе преобразовану матерію світобудови як частину, отриману від Матері Світу. Син Логос не розчиняє взяту від Матері частину. Повертаючись до Отця, Він залишає її в собі як Особистість, котра в Тройці зберігає неповторне світло кожної істоти. Тому треба поклонятися не тільки Тройці, але і Матері - заплідненій Духом матерії. Тому із центру самообмеження Творця починається запліднення духоматерії, і до центру ж вертаються народжені в Логосі душі. Зародком у лоні Матері-Вселенної є наша людська цивілізація. Найвищий Розум створив душу планети для запліднення Променем Божественних Енергій заради зачаття і зрощування плоду Своєї Любові. Матір Світу зачала плід Любові від Всевишнього. Отець Вселенних повторює свій творчий акт у кожній живій істоті жіночої статі! Чоловік при цьому виступає провідником Духа, активним початком по відношенню до жінки, яка виконує роль світової Душі, планетарного і вселенського чрева.

Ось коротко ключові моменти, в яких полягає вчення О.Аауляк про Бога. В останніх книгах зі своєї серії вона називає Бога інакше, намагається розповідати про Нього в православному розумінні, але все це являється лише відволікаючим маневром. О. Асауляк чітко підкреслює те, що однією із головних умов пізнання Бога є усвідомлення себе частиною Божества. За твердженням О. Асауляк, люди є частиною божества. Логічно і людські гріхи - гріхи божества.

З вищенаведеного стає зрозумілим, що вчення О. Асауляк нічого спільного з християнським, а тим більше з Православним вченням не має. Всі живі та неживі істоти та речі є складовими такого бога. Він сотворив душу планети, зачинає від неї спочатку свою невід`ємну частину сина-логоса, а потім людську цивілізацію, повторює свій "творчий акт" в кожній земній жінці, живиться енергією людських душ, нарощує інтелектуально-матеріальну масу свого вселенського тіла за рахунок отриманої від логосу преобразованої матерії світобудови, вдосконалюючись через споглядання і усвідомлення себе через дух - енергію єдності. Таким чином, подібний бог відповідно має такі якості:

1) обмежений собою;
2) пізнаваємий за сутністю;
3) здатний до руйнування;
4) не всесильний;
5) не досконалий.

Дане вчення відоме ще із перших століть під назвою "пантеїзм", тобто "всебожність". Святі отці доклали багато зусиль у боротьбі з ним. Тепер дещо в зміненому вигляді, але із старою сутністю "модерний пантеїзм" проповідується О. Асауляк. Таким чином, при всій християнській термінології вчення О. Асауляк про Бога носить яскраво пантеїстичний характер. Видаючи своє вчення за одкровення Боже, О. Асауляк вводить неоязичницькі уяви в свою систему навчання та світогляд, вчить неосвічені душі прямо протилежному, аніж Священне Писання та святі отці, в корені спотворюючи істинне поняття про Бога як істоту Надсвітову, Особистісну та Святу. В модерному пантеїзмі О. Асауляк її бог - це все: і всесвіт, і людина, і видиме, і невидиме, і те, що "на землі внизу, що у воді і під землею"(Вих. 4, 4). Це спотворене уявлення проходить червоною ниткою через всі її писання. Тому, розглядаючи різні положення вчення О.Асауляк, ми весь час будемо постійно звертатися до питання божества.

 
Ідея пантеїзму та еманації є виключно людська. Нічого іншого і не може уявити людина, яка намагається створити філософію буття, керуючись лише тим, що спостерігає у світі фізичних явлень. Коли розум виходить із спостереження законів речовини, то він ні в якому разі неспроможний припустити факту створення. Він знає лише породження одного явища із іншого.

Базуючи своє вчення на засадах пантеїзму, О. Асауляк логічно продовжує його і по відношенню до створених Богом Всесвіту, ангельського та людського світів. Прагнучи наблизитись до християнства, О. Асауляк ще з більшою силою модернізує свій пантеїзм. При поверховому ознайомленні з її книгами та лекціями, складається враження, що мова йде дійсно про Істинного Бога. Але при співставленні та аналізі висловів та лекцій О. Асауляк та  виявляється, що зовнішнє протиріччя зі своїми вчорашніми висловами вона допускає в розумінні більш глибшої подачі матеріалу. Вона наголошує на тому, що з кожним періодом навчання перед курсантами школи відкривається більш глибокий зріз вищих знань. Але це ніщо інше, як той самий вчорашній пантеїзм, ретельно замаскований за християнськими термінами та іменами святих.

О. Асауляк в ході пояснення питання виникнення зла у Всесвіті логічно розкриває його в "Містерії творіння" Всесвіту, яку вона називає "предвічним актом зачаття духоматерії". Далі ми зустрічаємося з таким положенням, що акт зачаття і народження плоду в даному вченні являється ключовим принципом у стосунках між Богом і світом, між Богом і людиною, між людиною і світом.

У містерію творіння О. Асауляк прагне ввести дію Пресвятої Тройці. Але під Небесним Отцем вона розуміє Абсолют; під Єдиносущним Сином Ісусом Христом – сина заплідненої матерії; під Святим Духом - Божественний Промінь, енергію Бога.

Також О. Асауляк говорить  про еволюцію Церкви і у зв’язку з цим потребу час від часу переглядати святі і непорушні догмати, оскільки для неї  форма догмата не є абсолютна істина, а лише словесне вираження цієї істини.  Інколи догмати Церкви вона називає "негативом менталу", який "вступає в суперечку з чистою інформацією "духовних сфер", котрою, звичайно, володіє О. Асауляк. Власне, в усіх своїх книгах О. Асауляк веде нищівну і тотальну війну з догматами Церкви, навіює зневажливе ставлення до них своїм послідовникам.

  Особливістю вчення О. Асауляк є те, що вона видає його в цілому за вищу стадію розвитку християнства, подає як "над релігійне християнство". Спрямовуючи своїх учнів до храмів, вона дає їм окультне тлумачення всього побаченого там.

Окрім значної теоретичної бази у вченні О. Асауляк існує розвинута практична сторона. В ній акцент робиться на певну практику досягнення особливого "духовного" стану, при котрому відбуваються "духовні" споглядання (інакше називається "інсайд", від англ. - "внутрішній", "проникнення в середину"). За словами самої О. Асауляк, "інсайд" - це входження в середину свого сердечного храму. Це споглядання своїх внутрішніх структур. Це діалог зі своєю душею, з клітинами своїх органів. Це спілкування з Ангелом-Охоронителем і можливість пробудження своєї внутрішньої людини, через яку встановлюється прямий зв`язок зі Спасителем .  За вченням Церкви, правильна молитва несумісна з уявою. Необхідно вводити розум в слова молитви, нічого не уявляючи, відсікаючи всі думки та образи. Уява - це область людського єства, яка найбільш доступна демонічній дії.

У своєму вченні О. Асауляк свого покровителя називає "ієрархом" і ототожнює з Ісусом Христом. О. Асауляк вважає себе "ретранслятором" інформації свого космічного вчителя. Він надиктовує їй цілий ряд лекцій. Можна сказати, що якогось особливого визначеного вчення він не "ретранслює", а повторює стародавні єретичні думки, використовує суміш термінів і понять із різних релігійних систем.

Від ідеї Церкви О. Асауляк  не відмовляється , а натомість пропонує іншу "Єдину Вселенську Церкву" (ЄВЦ). О. Асауляк говорить, що всі релігії ведуть людину до над релігійної свідомості. Вона вважає, що Бог - єдиний для всіх народів, а сприйняття його різне й тому не можна відмовляти в істинності та заперечувати вірування цілих народів.  Древні форми релігій трансформуються у нові. Тому, сповідуючи будь-яку релігію та будь-яке божество все рівно людина прийде до пізнання того ж самого Бога. О. Асауляк переконує, що ЄВЦ, до якої входять "святі подвижники всіх релігій", є саме та Церква, яку заснував Христос. При цьому говорять, що Христос робив одну справу з великими махатмами, буддами та іншими посвяченими.

О. Асауляк вважає:
1. себе - головним ретранслятором ШЄП, її земною главою;
2. "ієрарха" - невидимою главою Єдиної Вселенської Церкви;
3. свої лекції ототожнює з Літургією;
4. що на лекціях їй допомагають ангели - службові духи;
5. що людям потрібна над релігійна свідомість;
6. що можливе існування над релігійних "святих".

Але насправді ЄВЦ - це зовсім інша церква, а точніше сказати - "антицерква". ЄВЦ - це церква антихриста, де він сяде, видаючи себе за Бога. В усіх книгах О. Асауляк простежується прагнення розмити релігійну, конфесійну свідомість.

Розглянувши основні положення вчення Ольги Асауляк, можна зробити наступні висновки:

1. Після нічних голосів "невидимих друзів" Ольгою Асауляк був обраний окультний шлях проникнення до невидимого світу. До Церкви вона ніколи не належала і православного шляху не знала. Маючи медіумічні схильності, вона легко прийшла до стану глибокої омани та прелесті.
2. Утворена О. Асауляк ШЄП має на меті зруйнування християнського світогляду і виступає як плацдарм для боротьби з Православною Церквою.
3. В наверненні до ШЄП і подальшому навчанні в ній використовується сектантський метод: "мета виправдовує засоби".
4. Вчення О. Асауляк про Бога носить яскраво виражений пантеїстичний характер, наслідує древні єресі "оригеністів" та ін. Весь світ для неї є породженням із сутності божества.
5. Зло є необхідністю і утворюється одночасно з добром; вводиться поняття еволюції ангелів та інших істот, заперечується пекло та ін.
6. Принижується роль Христа і відчайдушно заперечується істинність Церкви Христової та необхідність церковних Таїнств.
7. Пропонується своя "антицерква" Єдина Вселенська Церква (ЄВЦ).
8. Спотворюється природа людини і навіюється думка, що людина повинна стати на землі богом без Бога.
9. Використовуються магічні практики окультизму - інсайди.
10. Вона закликає вступати у спілкування з бісами (кураторами).

 О. Асауляк є шкідливим і згубним не тільки для кожного православного християнина, але і для всієї Церкви. Воно сугубо єретичне, навіяне  дияволом з метою відірвати немічних у вірі людей від Християнської Церкви, від джерела спасіння, зробити їх ворогами Божими, і тому не може бути православним ні в теоретичній частині, ні в практичній. Школа О. Асауляк - це чітка методика руйнування християнського світогляду, її диявольські напади спрямовані у першу чергу на найважливіші положення та догмати Православного вчення.

По суті, школа О. Асауляк стала небезпечною сектою в надрах Православної Церкви, де послідовники О. Асауляк, не будучи приналежними до Церкви, хочуть користуватися її благодатними дарами та претендують на пізнання земного і Божественного світу. Християни, які з прихильністю ставляться до вищезгаданого вчення, наражаються на небезпеку позбавити себе вічних благ і спілкування з Христом у Царстві Небесному.

Використані джерела:
1. Біблія Книги Священного писання Старого і Нового Завіту. В українському перекладі. Видання Київської Патріархії УПЦ КП. Видано з благословення Святійшого Патріарха і всієї Руси-України Філарета. 2004р.
2. Архиепископ Киприан. Духовные предки Григория Паламы //Богословская мысль.- Париж, 1942.- Репринт: М.,1996.
3. Архиепископ Макарий. Православно-Догматическое богословие- Т. I. -Спб., 1868.
4. Архимандрит Иларион Троицкий. Христианства нет без Церк ви.- М., 1992.
5. Блаватская Е. П. Тайная доктрина- Т. II.- Рига, 1937.
6. Генри Морис. Сотворение и современный христианин. Пер. с англ. - М, 1993.
7. Диакон Андрей Кураев. Все ли равно как верить? (Сборник статей по сравнительному богословию). - М., Издательство братства Святителя Тихона,-1994.
8. Добротолюбие. -Т. V. -М., 1900.
9. Иеромонах Серафим (Роуз). Православие и религия будущего.- М.: Сретенский монастирь, - 1996.
10. Мифологический словарь. М., 1991.
11.  О.Асауляк Книга Огней. Часть 1. Катарсис. Москва, 2001.
12.  О.Асауляк Книга Огней. Часть 2. Экстазис. Аспект, Гармония, 1999. 
13.  О.Асауляк Книга Огней. Часть 3. Рать. Аспект, Гармония, 1999.
14. Поснов М. Э. Гностицизм II века и победа христианской Церкви над ним. - Киев, 1917. - Издательство "Жизнь с Богом", Брюссель - 1991.
15. Св. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры..
16. Священник Тимофей. Две космогонии.-М., 1999.
17. Современные ереси и секты в России.- Рязань, 1996.
18. Творения иже во святых отца нашого Святителя Игнатия Брянчанинова. Аскетические опыты. -Т. I:- Сретенский монастырь, 1998.
19. Тихомиров Л. А. Религиозно-философские основы истории.- М., Редакция журнала «Москва», 1997 и 1998.

Долінський  Сергій, студент 4 курсу Волинської Духовної Семінарії УПЦ КП