foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Київська Академія була найстарішим училищем в Росії, доблесно прислужилася протягом тривалого свого існування на користь батьківщині. “Братська школа, Києво-Могилянська колегія, академія – це назви в її історії, які на її життя, на характер і на розвиток не впливали.” [10., с. 30] І тільки реформування її в Київську Духовну Академію рішуче відобразилося на її житті.
Час існування Київської Академії вимірюється 3-ма століттями. Київське братство зі школою, майбутньою академією, було ніби-то запроваджено при Богоявленській церкві у 1589р, по благословенню патріарха Єремії – особистому або даному через депутатів, посланих до нього в Замостя, а в 1615р воно зі школою перейшло на нове сусіднє місце – в двір, пожертвуваний йому Гулевичівною. [24., с. 16] Хоча цей факт піддається деяким сумнівам. Сказання про відвідування Києва Константинопольським патріархом Єремією 1588-89рр і про запровадження ним вищого училища при Богоявленському братстві не є древнє, а історична гіпотеза вперше висловлена професорами Київської Академії в пояснювальній записці 1765р . В документах, які стосуються Києво-Богоявленського братства, знаходиться вказівка на те, що вказане братство сформувалося тільки близько 1615р (Братський опис, письмо Ружського). Ставропігійні права Київське братство отримало в 1620р, під час перебування в Києві Єрусалимського патріарха Феофана, як говориться про це в грамоті останнього. Думка ж ніби вказані права братство отримало при патріарху Єремії, не знаходить підтвердження в дарственній Гулевичівної [37., с. 34-35]
Домогилянські школи не зовсім задовольняли посилену в середовищі південно-руських шкіл вимог до освіти, примушуючи до їх звертатися за останньою в закордонні колегії. Нерідко траплялося, що русичі, які вчилися у західних вчителів, “п’ючи від чужого джерела”, невільно заражалися смертоносною отрутою західних схизматиків… [38., с. 4]
Таким чином, Академія, завдячуючи своєму походженню, служила живою пам’яткою 3-х важливих епох пробудження Європи до просвіти і разом з тим першу участь Росії в розумовому європейському житті. Вона служила пам’яткою просвітництва руського народу після татарського ярма. Вона також служила згадкою особливої ревності киян до православної віри. [32., с. 11]
У той час з’явилось усвідомлення народного патріотизму, необхідності шкіл і взагалі просвітництва для захисту своєї віри і народності [68., с. 65]
До Петра Могили Академія носила назву училища, котре він реформував у колегію. В часи його керування колегія досягла квітучого стану. До 1631 було отримано Петром Могилою благословення на впорядкування нової школи. До початку навчального року Могила прибув із запрошеними ним наставниками в Київ, і відразу почав робити швидкі приготування до відкриття школи в Лаврі. Але на перших же порах його діяльності в цьому він зустрів ворожість і непривітність. [45., с. 228] Петром Могилою дана була обіцянка приєднати Лаврську школу до Братської ще в кінці 1631 року. [45., с. 233] З’єднання це відбулося до осені 1632 року. Петро Могила був депутатом сейму і випросив грамоту в короля про прирівнення Київської братської школи до уніатських колегій, і цим укріпив положення школи. Задача Петра Могили полягала втому, щоб підняти освіту до рівня, на якому вона знаходилась в іноземних колегіях. Зразок польсько-єзуїтських шкіл відповідав потребам часу, тому як загальний вигляд, так дидактична і дисциплінарна сторони в КМК були аналогічними до польських колегій. Подібно до останніх, в ній було вісім класів.
К. Харлампович вказує, що є відомість, що в березні 1633 року, коли королем польським Владиславом IV були підтверджені права інших православних училищ, Петро Могила виклопотав для своєї колегії привілеї і титули академії, але затвердити їх підписом не побажали ні канцлер, ні підканцлер. Заснована Могилою колегія, згідно його заяви, не тільки повинна була збагатити своїх вихованців знаннями, але й служити втіхою православному народові, являти собою надійний захист для ПЦ. Вона радісно відкрила свої двері для всіх станів – в ній виховувалися і знать, і бідняки. Києво – Могилянська колегія була першим вищим навчальним закладом. Вплив древньої Київської Академії не обмежувався кордонами Південно-Західної Росії, він поширився і на Русь Московську. Рух просвітництва посилився з другої половини XVII століття, котрий був звершений не без участі київських науковців.” [38., с. 23]
В такому ж квітучому стані вона знаходилась і за митр. Рафаїла Заборовського, який її реформував в академію і вона стала називатися “Києво – Могило – Заборовська Академія.” Цю назву вона носила до 1817 року”. [5., с. 4] Ієромонах Макарій Булгаков говорить: “ Це був для неї новий Петро Могила зі своєю любов’ю до неї, за своєю турботою про її утримання і зростання. Він не шкодував для неї ніяких засобів. Багато бідних учнів отримали повне утримання. Він збудував дерев’яну бурсу. Ректорам академії, для більшої поваги, в 1732 році було надано від Св. Синоду чин архімандрита. Професорам і вчителям, дивлячись по заслугам і для заохочення, надавалися грошові нагороди. Кращих і здібних студентів посилав в іноземні університети за кошти митрополії. Разом з тим, він частково поновлював і перебудовував споруди училища”. [32., с. 112-113]
Вперше назва Академії була вжита в прецеденті про надання права особистого суду над студентами подібно до іноземних академій. Ця назва була вжита у проханні колегіантів на ім’я митрополита Варлаама Ясинського. Царська грамота задовольнила чолобитну колегіантів і визнала назву “Академія “ і відповідні права”. [39., с. 11] Царська грамота 1694 року, котра прирівняла академію до вищих навчальних закладів, і дозволила приймати студентів на всестанових засадах для всіх православних, зумовила тим самим приплив вихованців, котрий посилився у XVIII cтолітті.
Привілеєм короля, котрий був даний православним на сеймі 1635 року, в колегії дозволялось навчання вільним наукам не далі логіки і діалектики. Тому викладання богослов’я зливалось тут з курсами філософськими, не було самостійної кафедри. Серед засобів покращення наукового рівня колегій за ректорства митр. Варлаама було направлення монастирським коштом” здібних студентів для закінчення навчання за кордоном до вказаного часу ці освічені юнаки стали повертатися в школу, котра їх виховала, на посади професорів. Внаслідок цього було знайдено можливість розширити курси філософські і почали викладати богослов’я. За ректорства митр. Йосифа Краковського російському уряду було направлено прохання про надання ще ширших прав” [39., с. 7]
Відомо, що фундатор Петро Могила організував свою колегію за зразком польських, де наука викладалася схоластичним методом і латинською мовою. [39., с. 25]
Напрям усіх наук академічного курсу був формальним: студент повинен був вчитися і спілкуватися в чітко усталених формах. Форми мов, піїтики, риторичної промови студент повинен був засвоїти з тим, щоб використати ці структури при обговоренні богословських положень. [34., с. 3] “Такий напрям академічної освіти в першій половині XVIII століття не можна назвати високим”, - говорить Д. Вишневський. Київська Академія не могла виробити власну наукову систему через багато об’єктивних причин, зокрема, утиску з боку латино-польської науки. [34., с. 6] З іншого боку, вказує цей же автор, - своєю універсальною науково-освітньою діяльністю Академія освічувала всю Росію, даючи багато просвітителів для своєї батьківщини. Багато її вихованців заснували в різних кінцях Росії училища, даючи їм аналогічне впорядкування і сповіщаючи їм дух своєї almae matris. Таким чином, майже всі училища того часу зобов’язані своєю появою вихованцям Київської Академії. [34., с. 9]
Академія періоду 1633-1817 р.р. мала поділ на такі класи: фару(аналогію), інфіму, граматику, синтаксику, поезію, риторику, філософію, богослов’я. В 1-му класі (фарі) вчили читати і писати
Не тільки слов’яно-руською, але й латинською і грецькою мовами. Цей клас пізніше отримав назву аналогії і в ньому стали викладати початкові граматичні правила, короткий катехізис, початки арифметики і спів. За ректора Георгія Кониського науковий рівень цього класу зріс: учень аналогії повинен був вміти розбирати руську мову граматично, відміняти, володіти загальними правилами про частини мови.
У 1798 році згідно з синодальним указом, чотири зводились до трьох, а аналогія стала нижчим граматичним класом: в ньому вчили скорочений катехізис російською мовою, чистописання, правопис, руську граматику, прикладну арифметику, священну історію, географію, латинську мову. В цьому класі викладали студенти богословського курсу. В другому класі(інфимі) викладали ці самі науки, але з посиленим штудіюванням латини. В другій половині XVIII століття цей клас стали називати середнім практичним, в якому продовжувалось вивчення скороченого катехізису, священної історії, географії, арифметики, з’явилась древня історія, іменування числа, дроби прості і десяткові. Третій клас (граматика) містив більш детальний курс перелічених предметів з посиленим вивченням латини.
У четвертому класі (синтаксиці) розпочинався новий курс красномовного синтаксису (стилістики), згідно з котрим учні повинні були говорити і складати завдання і промови латинською мовою, не лише граматично правильно, але й красномовно. В часи ректорства Іринея Фольковського в синтаксисі повністю вивчали , крім граматики ,короткий катехізис, географію, арифметику, історію священну, загальну і руську. В усіх чотирьох класах особлива увага приділялася вивченню латинської мови , керівництвом до якої була знаменита граматика Еммануїла Мивора, прийнята за посібник у всіх тодішніх західних школах, в 1763 році була надрукована Самуїлом Миславським “Grammatica sepolarum Piarum ad usum yuventatis “. Врешті в 1779 році введена була граматика Баптиш-Каменського. Навіть під час розмов учні вчилися розмовляти граматично і орфоепічно правильно .Велике значення надавалося не лише розвитку зв’язного мовлення, але й логічного мислення. Іншим засобом розвитку учнів служили письмові задачі і вправи .Робота письмова виконувалась не тільки в класі , але і була домашнім завданням. Причому вчитель робив детальний аналіз виконаних робіт. Наступною по важливості була слов’янська мова. Викладання польської повністю припинилося. Можна припустити, що слов’янська мова викладалась за єдиним на той час підручником Смотрицького з додатком конспекту вчителя. Керівництвом для вивчення Закону Божого був невеликий катехізис – скорочення “Православного сповідання віри”, виданого Петром Могилою у 1645 році російською мовою. Загалом же навчання велось переважно за конспектами професорів. Після закінчення перших чотирьох класів, учень навчався в двох середніх: поезії і риторики. З цих класів починалась наука в повному розумінні цього слова. [6., с. 53-57] Під час всіх богослужінь студенти виконували обов’язки кліру. Вихователями Академії були : ректор, префект, усі наставники школи. В обов’язки вчителя входив нагляд за учнями навіть поза школою. Головні обов’язки вихователя покладалися на префекта і його помічника – супер - інтенданта, якому допомагали вибрані учні старших класів (сеньйори).Звітність про порушення здійснювалась в оберненому порядку. Директори та інспектори виконували функції репетиторів для малоздібних учнів. Нагляд за роботою інспекторів, директорів, сеньйорів здійснювали ревізори. За поведінкою в класі наглядали і цензори. В кожному класі проводились тілесні покарання. Учні філософії та богослов’я відбувались покараннями у вигляді доган або виключалися зі школи. [6., с. 74-75]
Будучи залежною від архієрея, Академія не залежала від державної і військової влади і мала власний суд. Її виборне право обмежували митрополити, а у XVIII столітті і Св. Синод. [21., с. 10]
Професори набиралися з іноків, вимоги до яких були досить високі: трьохрічне випробування, постриг у віці не менше як тридцяти років, формальне закріплення за монастирями, у яких вони постригалися. Майже всі кращі професори переманювалися в Московську Академію. У серпні перед навчанням ректор, префект і намісники кафедр набирали викладачів. Вибрані викладачі представлялись на затвердження митрополиту, який міг зробити перестановки у викладацькому складі. [13., с. 194-195]
Посада ректора Київської Академії була виборною, і поєднувалась з посадою настоятеля Києво-Братського монастиря. Його вибирали: професори академії, вчене духовенство, члени консисторіума, настоятелі монастирів. Результати виборів повідомлялися митрополиту, котрий в свою чергу сповіщав малоросійського гетьмана. Новий ректор отримував ставленицьку грамоту від митрополита. Ректора вибирали з професорського складу. Відхилення викликались винятковими обставинами. [39., с. 14]
Префект, професори, викладачі затверджувалися митрополитом за поданням ректора. Всі вони були монахами за рідким винятком для викладачів нижчих класів. Здібні студенти, які хотіли стати викладачами, направлялися за кордон вчитися, і прийнявши монашество, ставали учителями нижчих класів. Разом зі своїми вихованцями вони переходили до вищих класів. Зазвичай кафедрою богослов’я керував сам ректор. Зважаючи на частий перехід до Москви (зі збереженням викладацького профілю), викладання у Київській Академії було тимчасовим послухом вченого монашества. [39., с. 15]
В конституціях і договорах з поляками постійно поставало питання про збереження недоторканості Київської Академії, і урівняння її в правах з Краківською. Так, згідно Варшавської Сеймової Конституції 1659 року, їй надано право користуватися “перевагами і вольностями” Академії Краківської, з тією умовою, що в ній не буде професорів і студентів неправославного сповідання. Руський уряд у XVIII столітті підтвердив ці положення. [19., с. 143]
Частка дітей власне духовенства серед студентів Академії була незначною – близько третини. [19., с. 145]
В.Русаков вказує, що “життя вихованців було безрадісним, повне злигоднів, життям спартанським. Але той, хто проходив це випробування, ставав загартованим до майбутнього служіння, мав відповідну нагороду в житті: вчених людей було мало, і вони випускались тільки Київською Академією, внаслідок чого кар’єра їхня була забезпечена” [10., с. 81]
До 1684 року Академія носила загальноосвітній характер, бо не мала богословського курсу. Статус духовної академії закріплюється в 1819 році, після реформування її у вищий духовно-навчальний заклад, котрий готував дітей духовенства до служіння в Православній Церкві. [10., с. 326]
Поясненням зменшення кількості студентів КА було відкриття в Росії нових навчальних закладів. Так, зокрема, в Москві було відкрито університет і дві гімназії для знаті в 1755 році. Згідно доповідної записки малоросійського духовенства від 1768 року до Комісії складання проекту нового укладення стало відомо, що впродовж тільки 14-ти років в одне лише медико-хірургічне училище з Академії перейшло близько 300-т вихованців. Такий перехід тривав до самого 1817 року. [32., с. 194]
Митрополит Гавриїл Кременецький в 1771 році видав указ, котрий забороняв би перехід до інших навчальних закладів і зобов’язував закінчувати Академію. [71., с. 198]
У XVIII столітті Академією фактично керував митрополит. Св. Синод мало звертав на неї увагу: заклад лише посилав відомості про кількість учнів духовного походження, місце народження, вік, рік вступу до академії і рівень успішності. Інколи Синод призначав ректора .У вирішенні справ академії брала участь і консисторія: нагляд за господарчою частиною і розпорядження коштами з дозволу митрополита. Такий вплив консисторія мала й на інші навчальні заклади. Консисторія інколи мала більшу вагу у виборі ректора, ніж академічна корпорація. [59., с. 198]
Законом 10 квітня 1786 року Катерина ІІ віддала будівлі Богоявленського монастиря під шпиталь, а Академію перевела в Києво-Печерську Лавру і призначила їй утримання за штатом 8400 рублів на рік. митр. Самуїл Мстиславський боровся з цим переходом. Згодом наказ був скасований самою Катериною, а після її смерті 1799 року Братський монастир був відновлений в штаті. [59., с. 4]
В 1798 році управління Академією значно змінилося внаслідок указу уряду про централізацію управління освітніми закладами. Було постановлено: розділити всі духовно-навчальні заклади на чотири округи на чолі з академіями; щорічно направляти з кожної семінарії по два кращих учні до академії з метою підготовки нових вчительських кадрів; ввести нові предмети – французьку мову, публічне проповідування, вище красномовство, сільська і домашня економія, хоча був скорочений клас російської риторики і поезії, і приєднали до класу латинської поезії.
Останні роки XVIII століття можна назвати часом реформ в Київській Духовній Академії. Наслідком цих реформ було поступове введення цієї школи у загальноосвітню систему Росії – вона ставала виключно становим закладом для духовенства. Навчальний процес поповнився історичними, математичними, природознавчими і медичними науками. Запроваджувалось вивчення російської мови, котра почала панувати аналогічно до латини. [59., с. 166]
Реальних прав, наданих ще реформою 1798 року Академії у відношенні до окружних духовних семінарій, уже не було. Збереглася лише звітність про успішність і посилання кращих учнів до академій. [15., с. 54]
8 березня 1802 року указом Олександра І було запроваджене особливе міністерство народної освіти, і першим міністром було призначено графа П.В.Заводовського – вихованця КДА. [15., с. 32] Втіленням реформ займався князь А.Чорторийський, котрий знаходився під сильним впливом ідей польської едукційної комісії: єдність усіх елементів освіти, поєднання вищих і нижчих типів школи, розподілення їх на округи. Реформа в Росії закінчилась в 1808 році. В ній брав участь однодумець князя-куратора граф Т.Чацький – видатний політичний діяч останніх років Речі Посполитої. [15., с. 18]
Полонізаторська діяльність графа Т.Чацького розкрилась в 1803 році, коли він вибраний був куратором князем А.Чарторийським на посаду візитора шкіл в межах Південно-Західного краю (Київської, Волинської, Подільської губерній). Це відкрило йому необмежені права. Він дуже недобре поставився до руських православних духовних шкіл, котрі тоді почали з’являтися в Південно-Західному краї. [15., с 50] Сам міністр народної освіти граф Заводовський проектував злиття народної гімназії з Київською Академією, котре спричинило б перетворення Академії спочатку на гімназію, а потім на університет. Цей проект приймав і князь А.Чарторийський та і сам губернатор Панкратьєв передбачав можливість настання такого часу, коли київський митрополит повинен був би відмовитися від академії, поступившись міністерству народної освіти і завести свою нову духовну школу. [15., с. 64] Була навіть розмова графа Заводовського з митрополитом Серапіоном Олександровським з приводу цього проекту, але митрополит рішуче відхилив думку про можливість з’єднання Академії з університетом, який передбачали відкрити у Києві. [15., с. 76]
Київська Академія на початок XIX століття переживала стан занепаду. Керівництво Київської Академії турбувалось про притягнення в свій склад до викладацької корпорації осіб, які одержували світську спеціальну освіту. [15., с. 59] Були і суб’єктивні причини, котрі зумовлювали занепад Київської Академії на початку ХІХ століття – це перш за все недостатність матеріальних засобів.
Академія початку ХІХ століття обіймала всі три види нинішніх шкіл: нижчу, середню і вищу. В Академії вчились діти 7-8 років, разом з 20-ти, інколи 30-ти річними юнаками. Тому вчителі не могли дотримуватися однієї системи при навчанні настільки різного складу учнів. В середніх і вищих школах Академії, котрі були переповнені, переважала система задавання і вислуховування уроків, за не здачу котрих жорстоко карали. У філософських і особливо в богословських класах була дещо інша система викладання, були й інші погляди. [15., с. 103=104] Академічне начальство у свою чергу ставило межу між студентами ( богословами і філософами), і вихованцями інших академічних класів. Академісти зазвичай невчасно збиралися після вакацій, особливо літніх. Є вказівки на те, що деякі вихованці після літніх канікул не з’являлися до лютого наступного громадянського року.
До реформи Київська Академія мала свою “музику – вокальну і інструментальну”. Під вокальною розуміється академічний хор. У всіх Академічних урочистостях він брав діяльну участь. Був в Академії і свій музичний оркестр. Ініціатива навчання академістів музиці належала митрополиту Гавриїлу Бонулеско-Бодоні. [15., с. 128]
Лікувальна допомога в Академії була організована погано. Академічна лікарня знаходилася в будинку бурси і часто сама служила розсадником захворювань, особливо епідемічних. Але вже 1799 –1800 рр. був побудований новий особливий будинок для академічної лікарні. [15., с. 130] Інфраструктура при Академії того часу: бібліотека фундаментальна і книги для продажу, фізико-математичний кабінет і типографія. Наша древня Академія давала змогу підняття рівня освіти як загалом, так і духовенства зокрема. Потім випускаючи зі своїх стін талановитих письменників і вчених, вона давала поштовх розвитку духовної літератури, направленої до вияснення православного вчення і до захисту прав православ’я і Церкви. [17., с. 20-21]
Місцеві умови, при котрих Київська Академія повинна була готуватися до зустрічі нового корінної реформи 1808 року були досить несприятливі. Київський митрополит Серапіон Олександровський в той час ослаб здоров’ям і тому не міг з попередньою енергією брати участь в приготуванні до реформи. [17., с. 7] Крім того, давалися взнаки постійні суперечки митрополита з ректором академії архімандритом Іосафом Молоховим щодо привласнення ним церковних грошей .В 1816 році він був звільнений і старій Київській Академії довелося зустрічати реформу без ректора. Влітку 1816 року Комісія духовних училищ готувалась до реформи Київського округу, і з приводу цього вимагала від єпархіальних архієреїв відомостей щодо задуманої реформи. Правління відповідно вимагало від вчителів конспекти до березня 1817 року. Таким чином визначився напрямок реформування. Київська єпархія дуже запізнилася зі своїми накресленнями, тому Комісія духовних училищ вирішила реформу Київської Академії відкласти на 2 роки до 1819 року. У зв’язку з цим Комісія ще в травні 1817 року наказала збирати учнів із Київського духовно-навчального округа в Санкт-Петербурзьку Академію. З іншого боку, Комісія відмовилась від реформи Київської Академії в тому ж році, тому що в духовних школах Київського округу виявилось дуже мало передових викладачів. Тому вирішено було реформу Київської Академії почати формуванням семінарій Київського округу, із класів Академії – сформувати семінарію, а парафіяльні і повітові училища – за новим уставом . [17., с. 23-24]
Комісія духовних училищ сформувала зовсім новий склад викладачів в Київській семінарії, яка мала на два роки замінити собою Київську Академію. Це було зроблено за рахунок викладачів і вихованців Петербурзької Академії, а саме: бакалавра ієромонаха Мойсея Антипова-Богданова, бакалавра Михаїла Леонтовича ( в монашестві Мелетія ), магістра І.М.Скворцова, магістра Максимовича А.А., до котрих приєднався єдиний із професорського складу старої Київської Академії ієромонах Кирило Куницький. Відбір начальників і наставників нової Київської семінарії був зроблений з розрахунком, щоб вони могли зайняти відповідні місця і в реформованій Київській Академії. [17., с. 24]
Рішення Комісії духовних училищ 24 липня 1817 року було повним розгромом для старої Київської Академії. Спочатку вона залишилась без ректора, тепер визнавались як нездібні, і всі вчителі. Сама Академія повинна була припинити своє існування хоча б на деякий час, чого в Києві вже ніхто не чекав. Не допомогли і звернення митрополита Серапіона в різні інстанції. Так Київська Академія після двохсотрічного безперервного славного існування, повинна була тимчасово закритися, з тим, щоб через два роки повстати в новому, реформованому вигляді. З вищого учбового закладу, що був світочем науки на наших землях, вона була перетворена на звичайну єпархіальну семінарію. Природно, що коли Київська митрополія була опущена до рангу звичайної єпархії, то і Київська Академія не могла виділятись як залишок української вченості. Її просто було знищено, це було зроблено під виглядом реформи. [70., с. 170]
Час підготовчого етапу Академії до подальшого її реформування з 1817 по 1819 рік пройшов у приведенні в порядок, як внутрішніх, так і зовнішніх справ у Київському навчальному окрузі [27., с. 36]
28 вересня 1819 року з великою урочистістю була відкрита архієпископом Серапіоном і почала нове життя Київська Духовна Академія.
Всі науки, крім Святого Письма, читались латиною, як і в старій Академії .Академічний курс складав 4 роки з двома відділами: нижчим(загальне письмо, церковна історія, математика, філософія) і вищим (богослов’я, церковна історія, біблійна географія, агіографія) – по два роки кожен відділ. Протягом всіх курсів читалось Св. Письмо, мови – др. грецька, єврейська, латинська, німецька, французька і література класичних авторів. Академія підпорядковувалась спочатку Комісії духовних шкіл (до 1839 року), потім Духовно-навчальному управлінню при Синоді. Кількість студентів на всіх чотирьох курсах Академії стала не більше двохсот. [36., с. 50]
По реформуванні наук в перше десятиліття після 1819 року Академія знаходилася в незадовільному стані. Внаслідок цього Комісія духовних училищ визнала за краще повернутись до попередніх підручників: для читання Св. Письма використовують керівництво преосвященного митрополита Амвросія; для богослов’я тлумачного - Рембрахія; для богослов’я догматичного – преосвященного Феофілакта; для порівняльного богослов’я – Іринея Фальковського. У філософському класі дотримувалися Вінклера і Брукнера, а Карпе вилучався. Для вивчення мов, як і з інших предметів, залишаються попередні навчальні книги. [27., с. 95]
В матеріальному відношенні викладачі були дуже незабезпечені, тому вони намагались піти на кращі посади в єпархії, в чиновники. Внаслідок тимчасовості перебування в Академії кожному викладачеві доводилося починати справу спочатку, не маючи можливості скористатися працями попередників. [5., с. 207]
Але особливо шкідливою виявилась часта зміна ректорів, внаслідок котрої не міг встановитися твердий і визначений порядок управління. Так, ректорами в КДА були: 1) архімандрит Мойсей Антипов з 1819 року – вихованець з Санкт-Петербурзької Академії, пізніше екзарх Грузії; 2)архімандрит Мелетій Леонтович з 1824 року; 3) архім. Кирил з вихованців Київської Академії – з 1826 року; 4) архім. Смарагд з 1828 року; 5) архім. Інокентій з 1830 року; 6) архім. Єремія Соловйов з 1839 року; архім. Димитрій Муретов. [71., с. 1]
За викладанням не велося відповідного нагляду, тому кожен професор розпоряджався своїм предметом, як йому заманеться. Всі студенти були на повному казенному утриманні, розміщувалися в двох академічних корпусах, а сама академія знаходилась в Києво-Братському монастирі.
Перші десятиліття після реформування Академія не мала під собою твердого грунту. Але з’явився начальник в особі Інокентія Борисова – і Академія вступила в новий період свого існування, зовсім відмінний від попереднього своїм зразковим станом. Він тривав близько десяти років і носив назву “інокентіївського”. [5., с. 27]
1830 року ректором Київської Духовної Академії на місце архімандрита Смарагда був призначений інспектор Санкт-Петербурзької Академії, доктор богослов’я, архім. Інокентій. Весь час свого навчання в КДА (1819-1823) Іван Борисов виділявся як зразковий студент, і був випущений з Академії зі званням магістра богослов’я. В часи його ректорства академія досягла квітучого стану. Палладій Станкевич вказує:” Дійсно, Інокентій був ректор із ректорів, начальник із начальників у вищій степені. Тут він себе показав відмінним адміністратором, надзвичайним начальником”. [5., с. 32]
Він турбувався про викорінення латинської мови і запровадження російської, зміну курсових тем, а також про діяльний нагляд за викладанням професорів. Поширював в Академії викладання наук філософських і богословських, виділив як окремий предмет психологію. Зі студентами був привітним і хотів бачити їх освіченими. Турбувався про зовнішній благоустрій академії, вдосконалив лікарню, покращив стіл і відпочинок студентів, прикрасив академічну залу, збагатив фізичний кабінет і бібліотеку.” Інокентій ввів строгий у всьому порядок, точність і акуратність у виконанні обов’язків. Як начальника Інокентія боялися, поважали, як професора любили до обожнення, перед ним благоговіли.
Як бачимо, реформою 1808 року було змінено стару Київську Академію на нову Духовну Академію, причому вже з чітко визначеним духовним станом, з правом навчання в ній тільки дітей духовенства. Принцип всестановості знищується, так само, як і особливості, порядки, традиції старої академії, а натомість запроваджується зразок вищої великоросійської школи з усіма її порядками і централізацією управління і навіть російськими викладачами. Все це було волею російського уряду і духом того часу, яким дихала імперія.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2