Для захисту громадської безпеки та порядку, здоров’я і морального стану населення, прав та свобод окремих громадян від проявів деструктивного характеру з боку представників новітніх релігійних рухів (неокультів) у країнах Європи вживаються відповідні запобіжні заходи з захисту населення та прав традиційних церков як носіїв національної культури.
Зокрема, законодавство Іспанії встановлює певне обмеження релігійних свобод, а саме  обмеження релігійної діяльності, пов’язаної з психічними або парапсихічними феноменами, а також поширення пов’язаних із ними “гуманістичних або духовних (спіритуалістичних) цінностей”, що суперечать релігійним цінностям.
      Якщо говорити про правове визнання відповідно до закону, то чинне законодавство виділяє декілька типів релігійних об’єднань, що мають неоднаковий статус: Римо-католицька церква (РКЦ); достатньо “глибоко укорінені” церкви, що можуть, відповідно до закону, укладати угоди з державою; інші церкви і релігійні співтовариства, що не володіють статусом “укорінених”, але з визнаним законом статусом релігійного співтовариства або конфесії,  які вказано в процедурному переліку реєстрації релігійних об’єднань; релігійні групи, що не володіють подібним статусом і названі сектами або новими релігійними рухами, оскільки вони не відповідають вимогам закону, і найчастіше  мають статус не релігійних, а приватних об’єднань або асоціацій.

    Більшість світових релігійних учень дають інструкцію, як слід поводитися. Але лише не вчення Христа. До його появи мораль будувалася, з одного боку - на вікових традиціях, з іншого - на тому, що в Старому Заповіті називали Законом. Закон - це набір правил, даних людям зверху. Людині не треба міркувати про їх сенс, їй треба виконувати.
    Це стосується практично всього язичества, за винятком хіба що античності, та і то лише частково.
    З християнством у світ приходить нове поняття: свобода вибору. Тепер Закон - лише інструмент усвідомлення своєї свободи.
   Сліпо слідувати йому - дорога фарисея, Богові не потрібні автомати. Але зовсім відкинути Закон теж не можна, бо без нього можна схибити і невміло розпорядитися власною свободою. Тому свої вчинки треба співвідносити одночасно і з тим, і з іншим, що, на жаль, виходить не завжди.

15 березня о 18.00
в МІСЬКОМУ БУДИНКУ УЧИТЕЛЯ
вул. Володимирська 57 відбудеться лекція на тему:
"Особливості новозавітної моралі"
лекцію читає кандидат богослів'я,  священик Сергій Цьома

Ще кілька днів і топ-новини ЗМІ поповнить повідомлення: «У православних розпочався Великий піст!», І ми з вами - ну, принаймні, ті з нас, хто не відключив на перший тиждень посту, Інтернет і телевізор, - знову усміхнемось: оце так свіжа новина, якій дві тисячі років ...
     Та й нами, християнами, на тему посту написано чимало. І про те, що він необхідний, і про те, що - в ньому радість, і в духовному аспекті, і в кулінарному, і в канонічному, і в побутовому... І буде, гадаю, ще чимало написано. От і я, грішник, взявся написати про те, що в зв'язку з цим хвилює особисто мене, - вибачте, якщо нижческазане здасться вам не вартим уваги або багатослівним...
Голос з-за лівого плеча тут же радить: «Про яке ще особисте! Не маєш права, в Церкві немає «особистого», все повинно бути громадським. Ти - пастир, не мороч вівцям голову! Напиши проповідь, ти ж вмієш! .. Присмачивши її цитатами зі святих отців, долучи відповідний анекдот, мораль виведи - головне, доведи себе до стану учительності і викривальності, в мільйонний раз настав загрузле в гріхах людство, що, мовляв, постимо постом благоприємним, що тільки свого ближнього не будемо їсти, та ін... Пиши! Папір, тобто біла сторінка Ворду, все стерпить».

         Люди можуть жити і повинні жити довше! Як повідомлялося у пресі, в Ірані, в селі Келюса, проживав Сеїд-Алі, йому було 195 років, а він ще працював без окулярів. В той же час в Болівії жила якась Макаранже, працездатна в своїх 203 роки.
        Відомі й інші вражаючі приклади. Француз Пьєр Дефурнель в 120 років одружувався утретє. Він мав трьох синів, народжених в різних, - XVII, XVIII і XIX - століттях.
        Джон і Сарра Ровель з села Страдова (Угорщина) померли в 1925 році, коли йому було 172 роки, їй 164, їх синові тоді було 116 років. 95-річна туркеня Фатіма Едіргер в 1964 році народила двійнят від 127-річного чоловіка.
       Справжній вік людини визначає не паспорт, а стан її кровоносних судин. Можна постаріти і закиснути в тридцять, і бути цілком працездатним в сто років. Судин в організмі дуже багато: ними можна обмотати земну кулю 2,5 рази. Ці річки життя пронизують все наше тіло. Через якнайтонші їх стінки невпинно йде обмін речовин: в один бік - необхідні для тканин кисень, білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі, в інший - шкідливі відходи.

     Отець Стефан був хоча і добрим, але досить неадекватним (можливо трохи юродивим). До нього зверталось чимало людей. Хтось за порадою, хтось із запитанням. Та більшість із них повертались, по меншій мірі здивованими, хто збентеженим а дехто навіть розчарованим. Говорив він усе щось не те… не те, що хотіли почути. І, можливо в цьому була його цікавість і унікальність.
      Якось у січні, який того року був більше схожий наa березень, я цілком випадково зустрівся з отцем Стефаном, він ніс якісь важкі сумки, можливо з вокзалу. Я, звикши бачити його на церковному амвоні, або на сповіді в „ризах і рясах” з великим подивом дивився на заклопотаного отця, який з усіх сил пхав поперед себе важку торбу. І тут сталось, те, чого я не очікував, – ми зустрілись поглядами, отець Стефан стурбовано але досить ввічливо кивнув мені головою у знак привітання. Мені нічого не залишалось, як привітатись, хоча так хотілось залишитись непоміченим. Підійшовши, я запропонував допомогти, а батюшка без завої скромності погодився… Довелось допомагати, хоча й не дуже хотілось.

  На різдвяні свята діти з нетерпінням  очікують подарунків. І до кожної дитини приходить таємничий персонаж який тихенько кладе подарунки під подушку, під ялинку, чи то у шкарпетку підвішану на каміні. У кожного народу є свій дарувальник подарунків: у поляків - Свєтий Міколай, в Угорщині — «Mikulás»,у Нідерландах — «Kerstman», в Америці – Санта Клаус, а у Росії — «Дєд Мороз».
           Прообразом сучасних різдвяних дарувальників, як би вони не називались в того чи іншого народу вважається Святий Миколай Чудотворець архієпископ Мир Лікійських. Цей святий шанований не тільки у православній та католицькій церквах, але й у мусульман. За життя Св. Миколай був доволі побожним, вирізнявся мудрістю, добротою, та смиренням, творив чудеса і зцілював хворих. Про його милосердність свідчить одна історія з його життя. В місті Патар жив чоловік, який мав трьох красивих доньок, але він був настільки бідним що не міг видати своїх доньк заміж. Тодішні закони вимагали обов’язкове придане. Важка скрута чоловіка схилила його до думки віддати дочок продавати своє тіло, тим самим вирішити проблему приданого. На щастя в цьому місті перебував святитель Миколай.  Довідавшись про злі наміри цього чоловіка, святитель вирішує допомогти йому і таємно вночі підкидає золото через вікно.

Час плине і світ змінюється. Народне цілительство з плином часу переростає із простацького шарлатанства на перспективну індустрію.
     Поза сумнівом, що мова йде про процвітаючу індустрію; люди охоче звертаються до «непізнаного світу» і відносяться до нього, судячи по готовності викладати свої кровні грошенята, цілком серйозно.
     Для людини, яка не знає про Православ'я практично нічого, – а у нас як рядові телеглядачі, так і багато академіків нічого не знають, – Православ'я і окультизм зливаються в якусь невиразну муть, загадково-привабливу для одних і несприйнятну для інших. Положення посилюється тим, що багато окультних „ цілителів ” використовують православну атрибутику і видають себе за православних людей, в рекламних оголошеннях подають фотокартки на фоні відомих православних храмів і християнської атрибутики. Цим самим візуально обманюючи людей.

Духовна криза західно-європейського суспільства поволі рухається на схід розширюючи свої володіння. Українське суспільство, яке століттями виховувалося в православній традиції, культурі додаючи свій неповторний колорит, тепер поступово змінює своє обличчя. І все робиться для того, щоб йти в ногу з розвитком цивілізації, забуваючи своє і переймаючи чуже. Чомусь розвиток асоціюється в нас з розвитком європейського суспільства і ми всіма силами рівняємось на європейські цінності, але ж які цінності ми переймаємо, і чи взагалі вони існують? Ми мавпуємо їх спосіб життя, стараємось любити речі, яким ніколи не надавали уваги, ми боремся за права меншин при цьому забуваючи про більшість, піднімаємо суспільні проблеми повністю забуваючи про духовність.

Як можна «спростувати віру»
     - Батюшка! А ви справді вірите у все те, що проповідуєте, чи це просто робота така?
     Коли люди, далекі від Церкви, при знайомстві ставили мені питання такого типу, спочатку я реагував на це як на хамство: незнайому людину без всяких підстав підозрюють в безсовісній брехні і лицемірстві. Причому на моє зустрічне питання: «А Ви самі, що — не вірите в Бога?» — всі мені відповідали: «Ні, я-то, звичайно, в Бога вірю, але думаю, що багато священиків не вірять.» Потім, вислуховуючи висловлені такими випадковими співбесідниками враження від знайомих їм священиків, став розуміти, що, напевно, даремно злюся. Не те що б я узнав багато нового про духівництво — тут мене важко чимось здивувати — швидше, став замислюватися про те, які сліди наша… скажімо так, поблажливість до себе залишає в душах людей, що оточують нас. «Невіруючі не можуть спростувати віри. А віруючі можуть — не живучи по своїй вірі», — архієпископ Іоан (Шаховськой).