14 червня відзначається Всесвітній день донора крові. Цей день святкується з метою сприяння збільшення уваги населення до донорства та відзначення тих людей, які віддають свою кров заради порятунку інших людей і тим самим роблячи наш світ кращим. Любов до ближнього це одна з найбільших християнських чеснот і через безкорисливе донорство вона проявляється в повній мірі.
      Особа, яка двічі здала кров, згідно із Законом України „Про донорство крові та її компонентів” набуває статусу донора. У 1995 р. введено звання «Почесний донор України», у 2001 р. — «Заслужений донор України». У нашій країні більше 99 896 осіб отримали перше і 60 — друге. Ці люди безоплатно здали кров або її компоненти в кiлькостi 100 i більше разових максимально допустимих доз. Одному з донорів присвоєно високе звання «Герой України».
     На жаль слід відзначити, що нині в Україні відзначається спад донорського руху, що пов’язано зі соціально-економічними проблемами, погіршенням демографічної ситуації, припиненням пропаганди донорства в ЗМІ, невиконанням зобов’язань держави щодо пільг, передбачених для донорів.

Перша Божа Заповідь повчає нас: “ Я Господь, Бог твій; нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.

Вона закликає нас любити і шанувати тільки єдиного правдивого Бога, бо він Творець світу і дбає про всіх. Святих угодників Божих слід також вшановувати, але не так, як Самого Бога, а як людей, більш угодних Богу, ніж інші, як молільників і заступників наших перед Ним.

Ця заповідь є самою головною, так як сам Бог це є любов, він творить цей світ з любов’ю і несе цю любов всьому існуючому. Людина «Як образ і подоба Божа», творячи з любов'ю, стає подібною до Творця. Саме любов перетворює світ. Саме з цього почуття випливає можливість людини наблизитись до Бога, оскільки Любов - це пронизуюча і всепроникаюча сила, яку ще давні філософи називали загальною космічною енергією, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов`ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Навіть пізнає людина настільки, наскільки любить. Немає істини, де немає любові.

     Одним з найбільших християнських свят є свято Великодня. Великдень нагадує нам всю глибину Любові сина Божого Ісуса Христа до Бога та людей, який заради порятунку людства пішов на смерть, а потім воскрес. Суть Великодня у перемозі добра над злом, життя над смертю. Ісус Христос залишив нам основні заповіді і показав людству шлях, по якому потрібно йти, щоб досягнути Бога. І хоча через деякий час після воскресіння він вознісся на небо, але при цьому  завірив людей, що він завжди буде присутній у їхніх душах. Ця присутність буде також проявлятися через чудеса і одним із самих головних чудес в християнстві є сходження Благодатного вогню в суботу напередодні Великодня.
       Перша згадка про це явище датована IV століттям. Вогонь зайнявся після молитви про послання дива патріарха Єрусалимського Феофіла і десятків тисяч паломників, які заповнили в передпасхальний день храм, площу перед ним і прилеглі вулиці.
У  сучасному сходженні Благодатного Вогню обов’язково беруть участь Патріарх Ієрусалимської Православної Церкви, ігумен і ченці Лаври преподобного Сави та місцеві православні араби.

17 травня о 18.00
в МІСЬКОМУ БУДИНКУ УЧИТЕЛЯ
вул. Володимирська 57 відбудеться лекція на тему:
"Християнський погляд на науково-технічний прогрес"
лекцію читає кандидат богослів'я,  священик Сергій Цьома

    Де заховані церковні мільйони? Священики чи «сірі» банкіри? Ченці чи мафія в чорному одязі? Ці питання особливо гостро постали саме тепер, на початку нового століття.
    Дивно, але коли мова заходить про священика, навіть освічені люди починають малювати в уяві такий священицький портрет, який просто не може не викликати посмішку. По-перше, він має бути неодмінно бідним і напівголодним, причому не тільки він, але і вся його сім'я. Скорботні і голодні обличчя дітей і матушки додають батюшці в очах прихожан якоїсь особливої духовної пікантності.
    По-друге, бажано бути одягненим в якесь дрантя, щоб виникав втішний контраст з одягом жертводавців. Ну, а вже якщо батюшка зі здоровим кольором обличчя, в пристойній рясі і має машину, - це вже явний єретик і безбожник. Як виник цей образ в сучасних людей? Одна справа, якби це мало місце серед людей світських, але ж подібні настрої існують і серед тих, хто підкреслює свою православну позицію. Отже, ми підійшли до питання, яке вже більше двох тисяч років є причиною всіляких розбратів: чи має в Церкві бути достаток, чи вона постійно повинна ледве-ледве зводити кінці з кінцями?

Канонізація святого — особлива подія у православному світі. За час незалежності в Україні канонізовано не більше десяти праведників. Після рішення Священного синоду розкопують могилу людини, яка уславилася чудотворними діяннями й увічнена в іконі, нетлінні мощі переносять у раку та монастирську обитель.

Прикро, але доволі часто ми стикаємося з тим, що в російському православ’ї ці подвижники стають символами шовіністичних ідей. Така тенденція поширюється й на УПЦ Московського патріархату. Запитайте будь–кого із пастви УПЦ МП, чи знає святого, котрий був прихильником не тріади «Бог, цар, отечество», а самостійної України, що бореться? Ствердну відповідь важко почути, але вона є. У 2002 році Почаївська Свято–Успенська лавра возвеличилася другим святим — преподобним Амфілохієм (у миру — Яків Головатюк). УПЦ МП канонізувала помічника партизанів УПА.

        Для захисту громадської безпеки та порядку, здоров’я і морального стану населення, прав та свобод окремих громадян від проявів деструктивного характеру з боку представників новітніх релігійних рухів (неокультів) у країнах Європи вживаються відповідні запобіжні заходи з захисту населення та прав традиційних церков як носіїв національної культури.
Зокрема, законодавство Іспанії встановлює певне обмеження релігійних свобод, а саме  обмеження релігійної діяльності, пов’язаної з психічними або парапсихічними феноменами, а також поширення пов’язаних із ними “гуманістичних або духовних (спіритуалістичних) цінностей”, що суперечать релігійним цінностям.
      Якщо говорити про правове визнання відповідно до закону, то чинне законодавство виділяє декілька типів релігійних об’єднань, що мають неоднаковий статус: Римо-католицька церква (РКЦ); достатньо “глибоко укорінені” церкви, що можуть, відповідно до закону, укладати угоди з державою; інші церкви і релігійні співтовариства, що не володіють статусом “укорінених”, але з визнаним законом статусом релігійного співтовариства або конфесії,  які вказано в процедурному переліку реєстрації релігійних об’єднань; релігійні групи, що не володіють подібним статусом і названі сектами або новими релігійними рухами, оскільки вони не відповідають вимогам закону, і найчастіше  мають статус не релігійних, а приватних об’єднань або асоціацій.

    Більшість світових релігійних учень дають інструкцію, як слід поводитися. Але лише не вчення Христа. До його появи мораль будувалася, з одного боку - на вікових традиціях, з іншого - на тому, що в Старому Заповіті називали Законом. Закон - це набір правил, даних людям зверху. Людині не треба міркувати про їх сенс, їй треба виконувати.
    Це стосується практично всього язичества, за винятком хіба що античності, та і то лише частково.
    З християнством у світ приходить нове поняття: свобода вибору. Тепер Закон - лише інструмент усвідомлення своєї свободи.
   Сліпо слідувати йому - дорога фарисея, Богові не потрібні автомати. Але зовсім відкинути Закон теж не можна, бо без нього можна схибити і невміло розпорядитися власною свободою. Тому свої вчинки треба співвідносити одночасно і з тим, і з іншим, що, на жаль, виходить не завжди.

Ще кілька днів і топ-новини ЗМІ поповнить повідомлення: «У православних розпочався Великий піст!», І ми з вами - ну, принаймні, ті з нас, хто не відключив на перший тиждень посту, Інтернет і телевізор, - знову усміхнемось: оце так свіжа новина, якій дві тисячі років ...
     Та й нами, християнами, на тему посту написано чимало. І про те, що він необхідний, і про те, що - в ньому радість, і в духовному аспекті, і в кулінарному, і в канонічному, і в побутовому... І буде, гадаю, ще чимало написано. От і я, грішник, взявся написати про те, що в зв'язку з цим хвилює особисто мене, - вибачте, якщо нижческазане здасться вам не вартим уваги або багатослівним...
Голос з-за лівого плеча тут же радить: «Про яке ще особисте! Не маєш права, в Церкві немає «особистого», все повинно бути громадським. Ти - пастир, не мороч вівцям голову! Напиши проповідь, ти ж вмієш! .. Присмачивши її цитатами зі святих отців, долучи відповідний анекдот, мораль виведи - головне, доведи себе до стану учительності і викривальності, в мільйонний раз настав загрузле в гріхах людство, що, мовляв, постимо постом благоприємним, що тільки свого ближнього не будемо їсти, та ін... Пиши! Папір, тобто біла сторінка Ворду, все стерпить».

         Люди можуть жити і повинні жити довше! Як повідомлялося у пресі, в Ірані, в селі Келюса, проживав Сеїд-Алі, йому було 195 років, а він ще працював без окулярів. В той же час в Болівії жила якась Макаранже, працездатна в своїх 203 роки.
        Відомі й інші вражаючі приклади. Француз Пьєр Дефурнель в 120 років одружувався утретє. Він мав трьох синів, народжених в різних, - XVII, XVIII і XIX - століттях.
        Джон і Сарра Ровель з села Страдова (Угорщина) померли в 1925 році, коли йому було 172 роки, їй 164, їх синові тоді було 116 років. 95-річна туркеня Фатіма Едіргер в 1964 році народила двійнят від 127-річного чоловіка.
       Справжній вік людини визначає не паспорт, а стан її кровоносних судин. Можна постаріти і закиснути в тридцять, і бути цілком працездатним в сто років. Судин в організмі дуже багато: ними можна обмотати земну кулю 2,5 рази. Ці річки життя пронизують все наше тіло. Через якнайтонші їх стінки невпинно йде обмін речовин: в один бік - необхідні для тканин кисень, білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі, в інший - шкідливі відходи.