foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

3.1. Свідчення пам’яток церковної писемності III-IV століть.
 
Сирійська «Дидаскалія», пам’ятка церковної писемності III ст. визначає приналежність Спасителю слів із Першого Послання апостола Петра: «Передусім же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безліч гріхів» (4: 8). «Свідчення Сирійської «Дидаскалії» не тільки підтверджується «Апостольськими Постановами» IV ст., але і співпадає з таким самим свідченням Климента Олександрійського, близько 200 року». В «Апостольських Постановах» як вислів Ісуса Христа приводяться слова: «Горе і тим, хто має і лицемірно (ще) бере, або може сам собі допомогти і бажає брати у інших; бо кожен дасть відповідь Господу Богу в день Суду». Подібні вислови (аграфи) Ісуса Христа зустрічаються у Тертуліана, в Латинській Дидаскалії, в Грецькій Дидаскалії[61].
 
Слід зауважити також свідчення Ніла Синайського, який подає нам і вказує на приналежність даного вислову Ісусу Христу: «Хіба ти не чув Божественний голос, який говорить, що чоловік недосвідчений для Бога неприродний?» В трактаті «Про прокажених» подається наступна аграфа: «Риза бо є Господу Церква від багатьох зібрана країн …» Тобто Церква є Риза Господня, зібрана із багатьох народів; Він зіткав нас так, щоби ми які є самими немічними, мали підтримку у сильніших. Також і Святий Єфрем Сирін подає наступний вислів Спасителя: «Світ на милості тримається». Ця аграфа, як і всі інші вислови Євангельські, вона являється сильною і лаконічною. В «Правилах святих Апостолів» III ст. Спасителю приписується схожий вислів: «Слабший нехай спасається сильним». Із літургічних текстів Древньої Церкви особливо цікавими являються слова «Душе істини … прийди і вселися в нас і очисти нас … » Це слова відомої нам молитви Царю Небесний. Ці слова складали частину древньої молитви, яка читалась християнами при Хрещенні. Згідно Передання слів цієї молитви Ісус Христос навчив Своїх учеників, як, наприклад, слів Молитви Господньої «Отче Наш»[62].
 
Із всіх відомих пам’яток древньоцерковної літератури, яка виникла в часи апостольські і за своїм змістом підходила найближче всього до Новозавітної писемності, був твір під назвою «Вчення дванадцяти апостолів» - «Дідахі тон додека апостолон» (гр.)[63].
 
Ця пам’ятка стала відомою тільки у другій половині XIX ст. Відкриття і публікація його належить Нікомидійському Митрополиту Філофею Врієнію. В 1873 році в бібліотеці Єрусалимського (Свято-Гробського) подвір’я в Константинополі ним був знайдений грецький рукопис, написаний в 1056 році. Він містив послання апостола Варнави, два послання св. Климента Римського до Коринфян, послання св. Ігнатія Антиохійського (в обширній грецькій редакції) і «Вчення дванадцяти апостолів», яке датувалося кінцем I-го, або початком II-го століття. На підставі цього рукопису Філофей Врієній в 1883 році оприлюднив текст «Вчення дванадцяти апостолів», зробивши детальне і глибоке дослідження історії пам’ятки, її змісту, часу, походження і значення. «Вчення дванадцяти апостолів» було відоме багатьом вчителям Церкви[64]. Так, наприклад, на нього, як стало відомо у зв’язку із знайденням пам’ятки, на неї посилався Климент Олександрійський (217р.), св. Афанасій Великий, який в список Богодуховних книг включав і «Вчення дванадцяти апостолів». Жодна літературна знахідка дев’ятнадцятого століття не викликала такого сильного наукового руху, і не супроводжувалась такою великою кількістю присвячених її публікацій, як ця невелика пам’ятка. Судження про її зміст і значення для церковно-історичної науки видались самими різносторонніми, доходячи навіть до протиріч: «Всі віросповідні і наукові напрямки шукали в ній і знаходили свої вченні погляди. Але всі погоджувались в тому, що увага до пам’ятки обґрунтована, так як вона по своєму змісту і формі викладання відноситься до древньохристиянської літератури взагалі, і особливо до літератури доканонічного характеру. І на кінець, за своїм значенням для історії догми, моралі і церковної організації являє собою у вищій мірі цінний коментар до древніх свідчень про життя і устрій першої Церкви»[65].
 
В рукописі пам’ятка має дві назви: у вступі – «Дідахі тон додека апостолон» (гр.), і в самому тексті – «Дідахі кіріту діа тон додека апостолон тис ефнесін» (гр.). Із цих назв вважається древнішою перша, яка показує, що автор твору намагається викласти в стислому вигляді найважливіші правила християнського життя і церковної організації як Вчення Господа, яке передане через дванадцять апостолів народом язичницького світу.
 
Ось, наприклад, вислів із даного твору, який належить Ісусу Христу: «Блаженний хто подає по заповіді, бо він більший за покарання; але горе тому, хто приймає; бо якщо хто бере, маючи потребу, то той вільний від покарання; не маючи ж потреби дасть звіт, чому і для чого брав». Даний вислів корисно співставити з наведеними раніше словами Спасителя із Діянь Апостольських: «Блаженіше давати, ніж приймати». Як ми бачимо, що між відомими нам творами древньо-християнської літератури немає іншої пам’ятки, яка при такій високій оригінальності за викладенням матеріалу і формі, настільки була близькою до тексту Новозавітної писемності. Вона містить цитати текстуальні, буквальні, крім молитви Господньої, багато віршів Священного Писання, але частіше цитати приводяться з певними модифікаціями, які є необхідними в послідовності викладу думок автора. Причому, інколи поєднуються різні місця Священного тексту без всякої вказівки на те, що вони запозичені із різних глав, або навіть різних книг неканонічного характеру[66].
 
Вчення цих слів таке: «Благословляйте тих, які проклинають вас і моліться за ворогів ваших, і постіться про гонителів ваших». Ці вислови складають так званий «Євангельський відділ - Дідахі». На думку англійського дослідника Рордорфа, це є інтерполяція, яка зроблена християнським автором. Деякі особливі риси дозволяють зробити припущення, що ця частина «Дідахі» являється більш древньою, ніж відповідні тексти канонічних Євангелій Матфея і Луки: «А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5: 44); «Благословляйте тих, хто проклинає вас і моліться за тих, хто кривдить вас» (Лк. 6: 28). Як ми бачимо слова канонічних Євангельських текстів Матфея і Луки, схожі за висловами «Дідахі», за виключенням вислову «постіться», цей вислів в такому ж значенні в християнській літературі не зустрічається ніде (крім Дидаск. V.14: 18-22)[67]. Як вважає англійський дослідник Рордорф, мова тут може йти про щоденний піст євреїв. Ще інший цікавий вислів, який можна порівняти з канонічним текстом Євангелиста Матфея: «якщо хто візьме в тебе верхню одіж, віддай йому і сорочку» (Дідах. 1: 17-18) і Матфея: «І хто захоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг» (5: 40). Порядок «висловів» Ісуса Христа (тобто «логій»), прийнятий Дідахі , зустрічається і в «Діатессароні» Татіана Асірійця. Але про це сказано: «Нехай спітніє милостиня твоя в руках твоїх, доки не будеш знати, кому даєш» (Дідах 1: 27). На думку одних дослідників цей вислів відноситься, можливо, до грецького перекладу, а інші намагаються відтворити і довести, що це є єврейський оригінал стиль написання. Тартуліан в своєму творі «Про Хрещення» у вісімнадцятій главі писав: (Слова) «Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто взяв твоє, не вимагай - вони мають особливе доповнення і значення відносячись тим самим до милостині»[68].
 
І не моліться, як лицеміри, але як повелів Господь в Благовіствуванні своєму, так моліться:
 
«Отче наш на небі,
 
Нехай святиться Ім’я Твоє,
 
Нехай прийде Царство Твоє,
 
Нехай буде Воля Твоя, і
 
Як на небі, так і на землі;
 
Хліб наш щоденний дай нам сьогодні,
 
І прости нам борг наш,
 
Як і ми прощаємо боржникам нашим,
 
І не введи нас у спокусу,
 
Але позбав нас від лукавого.
 
Бо твоя є сила і слава по віки».
 
(Дидах 8: 2-4)
 
Ці слова можуть вказувати на усну традицію, або на перші записи «висловів», які передували Євангелію від Матфея. Дослідник Рордорф цим самим вказує на деякі текстуальні розходження між Молитвою Господньою «Отче Наш» у євангелиста Матфея і в «Дідахі». В інших випадках приходиться визнати цитацію, або в крайньому випадку припускати, що автор, або несвідомо надихався священним текстом, або ж просто цитував по пам’яті, не помічаючи тих змін в тексті, які він вносив в них. Але такого роду спів падання зі священним текстом пояснюється загальноприйнятою всіма історією походження пам’ятки. Звідси видно, що мова і лексикон «Дідахі» мало чим відрізняється від мови Новозавітних писань, а особливо Євангелія від Матфея: слова грецькі , а стиль написання єврейський, в цьому відношенні «Дідахі» багато в чому нагадує мову поетичних старозавітних писань, а також Новозавітних апокрифів[69]. Стиль простий, ясний і стислий. До важливих переваг пам’ятки слід віднести і те, що її стиль самий вишуканий і стоїть в різкому контрасті з перебільшеними посяганнями інших подібних пам’яток (Апостольської Дидаскалії, Церковних канонів, Апостольських Постанов). Тут всюди спостерігається дух щирості, простоти і глибокого благочестя. Автор старанно відтворює вчення і вислови Господа Нашого Ісуса Христа і Апостолів на підставі матеріалів, які були в його розпорядженні, і він виконав своє завдання з успіхом, по крайній мірі, в тому відношенні, що не приніс в твір своїх особистих видумок, не додав до цього вчення нічого індивідуального і не зачепив ні одного пункту, в якому невільно могли б відобразитися його особисті переконання[70]. [71].
 
3.2. Фрагменти невідомих Євангелій
 
Завдячуючи інтенсивним археологічним розкопкам у Єгипті, області раннього розповсюдження християнства, були знайдені уривки невідомих творів, які судячи по текстах, які збереглися, можна віднести до жанру Євангелій. Важливі відкриття були зроблені на початку нашого століття в Оксирінху, в невеликому поселенні в дельті Нілу. На папірусі, який отримав номер 840, описується зіткнення Ісуса Христа з єрусалимськими жрецями і тлумачами закону, які як нам відомо із канонічних Євангелій, звинувачували Його в порушенні релігійних постанов. Ісус Христос заперечує священикам словами, близькими за змістом і духом Новозавітним писанням. Цей папірус служив в свій час амулетом і датується приблизно II-III століттям по Р. Х.
 
На початку Оксирінхського рукопису Ісус Христос застерігає учеників своїх від підступності, яка може привести їх до загибелі. «…перш, ніж звершити зло, обдумуйте всі підступи. Але будьте обережні, щоб не сталось з вами того, що з ними, бо не тільки серед живих, які звершили зло серед людей, одержать відплату, але вони повинні одержати покарання і муки». Цей вислів можна порівняти з канонічним текстом Євангелія від Луки: «Ісус сказав їм на це: чи думаєте ви, що ці галілеяни були самими грішними за всіх галілеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете» (13: 2-3)[72]. Але основна частина фрагменту – це розповідь про зіткнення Ісуса Христа із жрецем Леві в Єрусалимському Храмі: «І Він взяв їх (учеників) з Собою в місце, яке призначене було для чистих, і ввійшов у двір храму. І первосвященик із фарисеїв на ім’я Леві вийшов на зустріч їм і сказав Спасителю: хто дозволив Тобі увійти чисте місце і дивитись на ці святині без омовіння, і навіть ученики не вимили ніг своїх? Нечистими увійшли ви у двір храму, чисте місце, хоча ніхто не омився спершу і не поміняв одежі, не сміє вступати і споглядати ці святині». За стилем і основою направленістю уривок близький до традиції, яка лежить в основі перших трьох канонічних Євангелій, але сам епізод викладений повністю самостійно. Цей уривок намагались ідентифікувати з різними Євангеліями, про які згадується у християнських письменників, - Євангеліями Євреїв, єгиптян, Петра і інших[73]. Цікаво, що наряду з деякими паралелями з Новим Завітом можна знайти і паралель з Євангелієм Євреїв. В обох євангеліях символом розпущеності виступають флейтистки. Головна ідея, яка виражена в описанні цього зіткнення Ісуса Христа зі жрецем Леві, - виступ Ісуса Христа проти формальної обрядовості, виконання якої вимагали фарисеї (в уривку вказано, що жрець був фарисеєм). Осудження «книжників» і «фарисеїв» постійно зустрічається в Новозавітних Євангеліях (а також в уривку із апокрифічного Євангелія від Петра). В Євангеліях Марка: «Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима, і, побачивши деяких з учеників Його, що їли хліб нечистими, тобто невмитими руками, докоряли їм. Бо всі фарисеї і всі іудеї, дотримуючись передань старців, не їдять, не вмивши старанно рук; і, прийшовши з торгу, не їдять, не обмившись. Є і багато іншого, чого вони прийняли дотримуватись: пильнувати обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок. Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням старців, а їдять хліб невмитими руками? (7: 1-5) і Матфея (15: 1-2) фарисеї докоряють ученикам Ісуса в тому, що вони їдять хліб немитими руками (в Євангелії від Марка пояснюється, що фарисеї слідують переданню старців, виконують обряд омовіння рук, кухлів, казанів, лавок)». І в папірусному фрагменті, і в Новозавітному Євангеліях дане протиставлення очищенню зовнішньому, ритуальному очищенню духовному[74]. Ця думка найбільш чітко виражена в Євангелії від Іоана, де сказано, що поклонятись Богу не в якому-небудь визначному місці («не на горі цій» і не в Єрусалимі), а в «дусі і істинні» (4: 21-23). Вимоги, щодо духовного очищення були сформульовані ще у вченні кумранської общини і в проповідях Іоана Хрестителя: єврейський історик Йосиф Флавій (I ст. по Р. Х.) в «Юдейських древностях», розповідаючи про заклик Іоана до Хрещення, пише, що омовінню повинно передувати очищення внутрішнє – відмова від гріхів і покаяння в них: душа тих, хто хрестився попередньо, очистилась дякуючи праведності. Таким чином, папірус із Оксирінху відображає одну із самих головних ідей раннього християнства[75]. Епізод в храмі описаний живою, образною мовою; уривок являється частиною цільного самостійного твору, а не компіляцією, складеною на основі Новозавітних Євангелій. Далі продовжується епізод фрагменту: «І Спаситель зупинився зі Своїми учениками і запитав його: А як же ти, який знаходишся тут у дворі храму, ти чистий? І він сказав Йому: Я чистий, бо я омився в джерелі Давида і спустився по одній драбині і піднявся по іншій. І одягнув білі чисті одежі. І тільки тоді я ввійшов і споглядав ці святині. Тоді Спаситель сказав йому: ти омився в стоячій воді, в якій пси і свині лежать день і ніч, і ти омився і натер ззовні свою шкіру, як блудниці і флейтистки миються, натираються пахощами і фарбою, щоб збудити бажання, а всередині вони повні скорпіонів і пороків. Але Я і Мої ученики, про яких ти казав, що вони нечисті, Ми омились в живій воді, яка сходить (з небес) і паралельно в Євангелії від Іоана вказується про яку говорив Ісус Христос: а хто питиме воду, як дам Я йому, той не захоче жити повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (4: 14). Протиставлення фарисея, який омився в стоячій воді, Ісусу Христу і Його ученикам, які омилися в «живій воді», зроблено більш гостріше, ніж в розповідях Євангелій від Марка і Матфея про докори з приводу немитих рук. В Новому Завіті Ісус Христос на відповідь на докори фарисеїв в свою чергу, звинувачує їх в порушенні Писання, тут розходження більше принципове, і уривок закінчується грізними словами тим, які пророкують загибель тим, хто не прийме очищення духовного[76]. Ідентифікувати цей уривок дуже важко; гостра полеміка з фарисеями не виключає впливу іудео-християнства. Для християн із іудеїв було характерним протиставлення вчення не іудаїзму в цілому, а саме найбільше ортодоксальній течії, яку представляли фарисеї. Можливо також, що в цьому уривку відобразились спори з приводу ритуальних омовінь, які велись між фарисеями і єсеями. Християни, які приймали священне омовіння (хрещення) один раз, займали по цьому питанню крайню позицію: вони відмовлялись від ритуальних омовінь взагалі і в цьому відношенні протиставляли себе не тільки фарисеями, але і єсеям. Звідси виходить, що Оксирихський рукопис, або, як його ще називають дослідники, «Невідоме Євангеліє», за стилем написання можна віднести його до Новозавітного типу[77].
 
Уривок другого невідомого Євангелія також був знайдений на листках папірусу, які були об’єднані дослідниками під назвою Папірусу Еджертона (Ejerton; по колекції, де він знаходиться). Час написання тексту – приблизно такий самий, як і Оксиринхського фрагменту. Видавець нововідкритого уривку відносив час написання його до першої чверті II-го ст., у всякому разі до 150 року. Уривок цей являє собою значний інтерес, так як написаний він на основі традиції, яка використовувалась в Євангелії від Іоана (і прослідковується співпадіння деяких віршів в обох Євангеліях), можливо, автор папірусного фрагменту вже читав четверте Євангеліє. Але він знав також традицію, яка використовувалась у євангелиста Луки, і залучив й інші джерела того періоду, в тому числі і усні розповіді. Цей уривок відображає час від початку створення різних Євангелій до відбору найбільш шанованих писань і дає можливість прослідкувати сам процес створення священних християнських книг[78]. Уривок починається з фрагментів, із яких видно, що Ісуса звинувачували в порушені постанов юдейського Закону: «… до знавців Закону… кожного, хто порушує Закон, але не Мене… робить, що робить. І повернувшись до правителів народу сказав їм так: пошукайте в Писаннях, через які ви думаєте, що унаслідуєте життя, - це вони свідчать про Мене. Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є вам звинувачувач Мойсей, на якого ви уповаєте. І тоді вони сказали: ми знаємо, що Бог говорив з Мойсеєм, Тебе ж не знаємо, Хто Ти такий? Ісус відповів і сказав їм: вже звинувачені ви в невір’ї вашому… каміння, щоб закидати Його, і правителі наложили руки на Нього, щоб схопити Його і видати натовпу. Але не могли схопити Його, бо час, щоб видати Його ще не прийшов. Але Він, Господь, ухилився від рук їхніх і пішов від них». Саме в цих епізодах можна побачити співпадіння з Євангелієм від Іоана (наприклад: «… ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не прийшов час Його» - 7: 30). Але вже наступні епізоди пов’язані вже зі синоптичною традицією: зцілення прокаженого «І потім прокажений підійшов до Нього, говорячи: Ісусе, вчителю, я ходив з прокаженими … і їв з ними, і сам став прокаженим. Якщо Ти хочеш, можеш мене очистити. І в той же час Ісус сказав йому: хочу очиститись. І проказа зійшла з нього. (І Господь сказав йому:) іди і покажись (священику) … ». відрізняються від Новозавітних висловів і трактуються в «Невідомому Євангелії» питання про подать кесарю: « … Прийшли до Нього, щоб випробовувати Його, говорячи: Вчителю, Ісусе, ми знаємо, що Ти прийшов від Бога, бо твориш те, про що засвідчено всіма пророками. Тому скажи нам, чи припустимо давати царям те, що положено їхній владі? Чи можна давати чи ні? Але Ісус зрозумів їхній задум, повний нечестя, і сказав їм: чому ви називаєте Мене вчителем устами своїми, а не робите того, що Я говорю? Правильно Ісаія пророкував про вас: народ цей шанує Мене устами своїми, але серце їхнє далеко від Мене і шанування їхнє марне, вони шанують заповіді людські …» Перш за все, тут питання стосується не конкретно податі, яку наложили на іудеїв римляни (як йдеться в перших трьох канонічних Євангеліях Матфея, марка і Луки), а відношення до державної влади взагалі: чи потрібно давати те, що положено владою царів? Відповідь Ісуса Христа спрямована проти лицемірства і підступу тих, хто запитував. Він не дає визначеної відповіді, але докоряє їх в нерозумінні Його вчення, хоча вони називають Його «Вчителем». В цій відповіді Спасителя відчувається те протиставлення світу реального і світу преображеного, заснованого на Божественних, а не на людських законах, які були властиві першим християнським групам[79]. Питання платити чи не платити подать кесарю не був для них істотним, оскільки вони чекали скорого кінця світу з усіма кесарями, податями, грошима і т. д. Ймовірно, і в Новозавітній версії акцент першопочаткового ставився на першій частині відповіді – «Богу – Боже» (земні діла не повинні змішуватись з Божественним вченням), і лише згодом, коли для християн постала необхідність включитись в повсякденне життя, оскільки друге пришестя все ще не наступало, коли вони вирішували питання допустимості чи недопустимості тих чи інших поступків в цьому світі, відповідь Ісуса Христа в канонічних текстах стала сприйматися як дозвіл платити подать імператору[80].
 
Цитата із пророка Ісаї, яка приводиться в папірусному фрагменті, мала на меті підкреслити необхідність дотримуватись завжди із заповідей Бога, а не людських постанов. Цікавим є те, що ця ж сама цитата зустрічається в канонічних Євангеліях, але в іншому контексті. Ісус Христос приводить її, щоб показати відступлення Іудеїв від Божественних заповідей і слідування замість цього «переданню старців»; до такого передання Він відносить вимогу обов’язкового виконання ритуального омовіння рук. Використання однієї і тієї ж самої цитати в різних контекстах може підтвердити гіпотезу про першопочатковий запис ранніми християнами окремих старозавітних пророцтв і інших цитат, які приводились християнськими проповідниками; можливо, що цитата із пророка Ісаї попала в різні Євангелія безпосередньо її усної традиції. Ймовірно, автор папірусного фрагменту не знав контексту, в якому цитата із пророка Ісаї використовувалась в Новозавітних Євангеліях. Але навіть, якщо він і читав записи Євангелій, які стали згодом канонічними, він не сприймав їх такими: для нього ці записи були одними із багатьох розповідей про життя і повчання Ісуса Христа[81].
 
Останній уривок є дуже фрагментарним: « … місце закрите … воно лежить внизу невидиме, його вага безмірна … і коли вони були в непорозумінні від його відповіді, Ісус на своїй дорозі підійшов до берега річки Йордан, протягнув свою праву руку і наповнив її … і кинув … на … І тоді … вода … перед їхніми очима … приносячи плоди … багато …». Останні слова в цьому фрагменті дуже пошкодженні. Дослідник-біблеїст Х.Белль відтворює текст так: Ісус задає ученикам запитання: коли господар сховав насіння в таємне місце так, що воно стало невидиме, як могло його багатство стати безмірним? Коли ученики були в недорозумінні від цього запитання, Ісус підійшов до берегу Йордану, набрав води в руку, розбризкав її по землі (або окропив нею яке-небудь дерево), і в той час земля (дерево) дала багато плодів. Можна тільки догадуватись, що в ньому мова йде про якесь чудо, створене Ісусом Христом на березі Йордану, яке розкриває зміст запитання, яке задав Ісус своїм ученикам. Чудо це повинно символізувати, ймовірно, істинну віру, зерна якої, будуючи невидимими, дадуть великі плоди. Такий підхід до чудес, які творив Ісус Христос, характерний і для четвертого Євангелія: «чудо з насиченням п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами» (Ін. 6: 10-35) символізує «хліб життя», який дає вчення Христа («Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» - 6: 35). Чудо тут стає знаменням, яке призиває розкрити віруючим сенс вчення Ісуса Христа[82]. Саме ж описання чуда в папірусному фрагменті відрізняється від новозавітної традиції і відноситься до інших джерел. Ми не знаємо, як були пов’язані між собою фрагменти невідомого Євангелія, але можна говорити про нього, як самостійний твір, який не залежав повністю від Нового Завіту, з вираженою теологічною концепцією духовного спасіння. Невідоме Євангеліє, ймовірно, було створене в Єгипті. Відносно раннє датування його написання говорить про те, що в першій чверті II століття. Християнські общини вже існували в Єгипті; і їм була знайома усна і письмова традиція.Текст Євангелія від Іоана, підтверджується знахідкою невеликого папірусного фрагменту, в якому були записані вірші із 19-ї глави Євангелія від Іоана (31-33: 37-38); фрагмент датується приблизно першою половиною I ст. – початок II-го ст.. в якості періоду інтенсивної Євангельської творчості, коли відбір християнських книг, признаних священними, кожною християнською групою ще не почався. Навпаки є всі підстави вважати, що в цих Євангеліях знайшла місце тільки частина передань, які циркулювали в ранньому християнстві. Фрагменти ранньохристиянських розповідей про Ісуса Христа, які були знайдені в Єгипті, свідчать про наявність цілого ряду фактів із земного життя Господа Нашого Ісуса Христа і Його висловів (аграф), які були відомим першим християнам і які не ввійшли, або не повністю ввійшли в Новозавітний канон[83]. Крім того, церковні автори перших віків християнства залишили свідчення про іудео-християнські Євангелія, на рідній для Ісуса Христа і Його учеників арамейській мові. Судячи по коротким цитатам, які приводяться із цих творів, вони слідували повністю особливій традиції, яка по своїй древності майже зовсім не поступалась канонічній[84].
 
3.3. Дослідження аграф богословами – біблеїстами.
 
Вперше систематичне викладення і вивчення аграф було проведене в XVIII ст. Корнером, який вдало ввів у використання сам термін «άγραφα». У виданому на латинській мові в 1776 році творі «DesermonibusChristiαγράφοισ» цей вчений дослідив шістнадцять аграф. Згодом значних успіхів у вивченні подібних висловів досягли вчені богослови-біблеїсти Реш і Нестле. Причому перший із них за ознакою безсумнівної достовірності відібрав чотирнадцять аграф, а другий – двадцять сім[85]. Серед вітчизняних богословів тлумаченням незаписаних в Євангеліях висловів Ісуса Христа займався професор А. П. Лопухін. Відомі на сьогоднішній день аграфи були записані на грецькій, латинській, сирійській, коптській, арабській і слов’янській мовах. Через сумнівність деяких джерел, визначити і встановити число аграф неможливо. До того ж, починаючи з другої половини ХІХ ст., археологи відкривають невідомі раніше пам’ятки древньохристиянської писемності, і вивчення аграф постійно доповнюється новими даними. Богослови-біблеїсти ознаками достовірності того чи іншого вислову Христа відносили: по-перше, древність і непошкодженість джерела, яке містило вислів; по-друге, відповідність аграф духу євангельських слів Спасителя; і, нарешті, їх конструктивне узгодження і схожість зі звичайними зворотами мови[86].
 
Згідно з припущеннями дослідників вище згаданого Оксирінхського фрагменту, у повному зібранні кодексу знаходилось близько вісімдесяти висловів. У зв’язку із знахідкою в Єгипті, західними критиками висувалось багато гіпотез, але повністю оцінити значення даних гіпотез допоможуть майбутні відкриття. На думку Лопухіна А. П., «якщо ця пам’ятка має історичну достовірність, то вона не може бути в протиріччі ні з самим Четвероєвангелієм, ні з переданням, яке вже встановилось, про походження канонічних Євангелій. Наскільки показує короткий огляд її змісту, цього протиріччя немає, оскільки й ті вислови, що, імовірно, являють собою щось нове у порівнянні з євангельськими висловами, повністю примирені з останніми за своїм духом і внутрішнім змістом. Тому не буде неблагоговійним припустити, що у нововідкритій пам’ятці ми маємо запис висловів Божественного Вчителя, зроблений одним із Його безпосередніх слухачів – або прямо під живим їх враженням і свіжими згадками про них, – настільки свіжими, що сам час із теперішнього не встиг перетворитись в минулий, і в уявленні благочестивого збирача висловів Божественний Вчитель уявлявся все ще Тим, Хто говорить, чим і пояснюється початкова форма дієслова: «Ісус говорить» (а не «говорив» або «сказав»). У всякому разі, на користь цього виступає свідчення святого апостола і євангелиста Луки, який у вступі до свого Євангелія прямо говорить, що багато хто ще раніше за нього почав складати повіствування про добре відомі між ними події (1:1)». Судження Лопухіна А. П. є грунтовніше за висновки західних критиків відносно змісту Оксирінхського папірусу[87]. Але особливу групу аграф представляють вислови, які містяться в нововідкритих дослідниками пам’ятках древньохристиянської писемності. Якщо всі попередньо розглянуті аграфи мають достатнє історичне виправдання, то аграфи із джерел, відкритих за останнє століття, потребують детального дослідження[88]. В 1897 році в Єгипті англійськими вченими Гренфелем і Хентом був відкритий документ, який отримав назву «ΛογιαΙησου», або «Вислови Ісуса Христа». Знахідка являє собою листок папірусу, який позначений №11, який був частиною невідомого кодексу, який містив некоментовані вислови Ісуса Христа грецькою мовою[89]. Кожен окремий вислів починався словами: «Ісус говорить». Видавці віднесли знайдений папірус до ІІ ст. по Р.Х. У цьому фрагменті – вісім висловів, два з яких не відновлені, три – перефразовані євангельські вислови, і наступні три є невідомими словами Ісуса Христа. Другий вислів: «…Ісус говорить: якщо ви будете поститись для світу, то не знайдете Царства Божого; і якщо ви не будете шанувати суботу, то не побачите Отця».
 
Третій вислів: «…Ісус говорить: …Я стояв серед світу і в плоті був видимий ними, і знайшов, що всі п’яні, і нікого не знайшов Я, хто б мав спрагу серед них, і скорботна душа Моя за синів людських, бо вони сліпі в серці своєму».
 
П’ятий вислів зберігся не повністю: «…Ісус говорить: якщо десь буде … їсти один; то Я з ним. Підійми камінь, і там ти знайдеш Мене; розколи дерево, і там Я» (Оксирінхський папірус)[90]. Своєрідність даних висловів примусило деяких дослідників припускати фальсифікат вчення Христа представниками древніх сект. Не відкидаючи принципово таку вірогідність, треба сказати, що в наведених висловах немає помітно вираженого єретичного переосмислення. Так, наприклад, припис виконувати суботу (вислів другий) не можна вважати вченням іудействуючих, оскільки і апостол Павло пише: «…Тому для народу Божого, ще лишається суботство» (Євр. 4: 9). Третій вислів підкреслює убогий стан світу, перекликається зі словами, наведеними у Євангелії від Іоана: «У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав» (1: 10); і в Одкровенні: «Бо ти кажеш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний, і мізерний, і убогий, і сліпий, і голий» (Одкр. 3: 17). Перша частина п’ятого вислову можливо містить в собі обіцянку Божественної присутності і в малому зібранні віруючих. А друга – таку ж близькість їхню і до одного істинно віруючого члена Церкви[91]. Питання про джерела неканонічних висловів (аграф) не може бути вирішеним однозначно: ймовірно, що деякі із них відносяться до збірників висловів-логій, а деякі взяті із неканонічних, апокрифічних Євангелій. Можливо, подальші нові археологічні знахідки фрагментів Євангелій дозволяють ідентифікувати інші нові аграфи. Історія археологічних відкриттів показує, що вчені досить часто оцінюють нововідкриті рукописи як єретичні, перш ніж провести ґрунтовне текстуально-критичне дослідження[92].

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2