foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

З моменту легалізації християнства, з ІV ст., ікони почали швидко поширюватися на території всієї Візантійської імперії. Але культ іконошанування, який посилювався з роками, супроводжувався у Візантії грубим фетишизмом і примітивними забобонами, особливо  у простого народу.

Імператорська влада підтримувала іконоборство для зміцнення своїх політичних і економічних позицій. Боротьба проти шанування ікон, спрямована на послаблення Церкви, давала можливість імператорам привласнити церковні скарби. Імператорська влада завжди відчувала нестачу грошей. Тому іконоборство мало допомагати державній скарбниці, посиленню значення імператорської влади і збільшенню притязань першості світської влади над духовною. Імператори вважали, що шанування ікон відволікало підданих від їх служби правителю. Їм також заважав авторитет монастирів.

З перших кроків іконоборства православні зрозуміли небезпеку, яку воно являло для основного догмату християнства. Іконоборці не вчили подібно еллінським філософам, що матерія є зло і тому Божество не може з’єднатися зі злом. Отже філософський „спірітуалізм” минулого тут нідочого. Церква відкидає подібні погляди на втілення Сина Божого. Іконоборці не заперечують, що матерія є добро, але вони наполягають на тому, що Бог є Дух, а духовний світ зобразити фарбами неможливо.

Відповідь православних була богословськи обґрунтованою. Дійсно, образ Бога як Духовної Істоти неможливо написати фарбами. Іконоборці мали би слушність, якби Син Божий не втілився і не став Чоловіком. На іконах зображається „оновлена” людська природа Господа нашого Ісуса Христа.

Православні християни вшановують Господа нашого Ісуса Христа, Його Пречисту Матір і святих зображених на іконах, а не дошки і фарби. Крім того друга заповідь Божа забороняє поклонятися іншим богам - ідолам, а не істинному Богу.

Іконоборці, нехтуючи доказами православних, вперто наполягали на своєму, адже ця іконоборча політика була насаджена згори імператорами і підтримувалася значною частиною духовенства. Імператор Лев ІІІ, який відкриває добу іконоборства, розпочавши нову династію ревно дбав про свою популярність серед народу. Його бачення проблеми відносин Візантії із мусульманським світом, бажання увійти в історію як імператора, що змінив їх на краще, ось мотиви які штовхнули Льва на стезю іконоборства.

Деякі історики правдиво бачать у Левові ІІІ та його синові Константинові Копронімі, великих реформаторів які задумали переродити Візантію військово, економічно й адміністративно. Разом із суспільними реформами, в кращих традиціях візантійської внутрішньої політики, Лев ІІІ задумав широку реформу церковного життя, одним пунктом якої було знищення іконошанування. У всякому разі поєднання іконоборства із світськими реформами було дуже невдалим і довело державу до великого неспокою.

Іконоборство в його другій фазі характеризується тією ж непоступливістю держави перед очевидними реаліями. Імператори Михаїл I, ЛевV та МихаїлII Травл мовчки продовжують політику своїх попередників не дивлячись на все наростаючий опір всіх верств населення. Лише імп. Феофіл проявив себе краще ніж попередники, що виявилось у посмертному відношенні Церкви до нього.

На чолі православних стає преп. Феодор Студит, настоятель монастиря Саккудіоні, людина вельми обдарована і беззастережно віддана православ’ю. Його непоступливість світській владі не тільки оборонила чистоту віри але і піднесла підупалий авторитет Церкви. Богослів’я св. Феодора в сенсі деталізації розуміння образу як такого, привнесло деяку новизну в сказане ще преп. Іоаном Дамаскіним.

Пожвавлення для іконоборців настало коли патріаршу кафедру зайняв Іоан Граматик, гідний противник іконошанувальників. Його полемічна діяльність заслуговує окремої оцінки. Щодо діяльності церковного священоначалія то слід сказати, що вона була паралізована, так як держава беззастережно домінувала над Церквою. Часта зміна столичних патріархів давала простір антиправославним настроям в церковному середовищі Константинополя.

Загалом цей період історії Візантії можна охарактеризувати так – в своїй ідеології держава пасивно обороняється тримаючись за старе, лише подекуди наносячи удари у відповідь.

Імперія опинилася на межі загибелі, в кризовому стані, через іконоборство яке мало величезні негативні наслідки для неї:

·        різке падіння рівня освіти та культури, мистецтва особливо іконопису внаслідок нищення ікон та зображень, заборон малювати ікони, еміграції іконописців, закриття шкіл, Константинопольського університету;

·        пригнічення Церкви, яка була організуючим фактором Імперії і піднімала світовий авторитет  Візантії;

·        розпорошення сил на внутрішню громадянську війну і послаблення зовнішньої політики;

·        протест народу проти політики імператорів - іконоборців.

Повернення світської влади до православної доктрини в своїй офіційній політиці було важливим кроком для початку відродження держави. Мудре рішення імп. Феодори привнесло нові сили обвітшалому організму Імперії. Відновлення справжньої „симфонії” у своїх взаємовідносинах не на словах а на ділі, поєднало Церкву і Державу. Цими здобутками, як і помилками попередників, вповні скористалися імператори македонської династії, „вибухнувши” своєрідним соціально – культурним явищем, більш відомим як „македонський ренесанс”.

Святкуючи перемогу над іконоборством, Церква разом з тим, виробила канони іконопису, сформувала вчення про особу Боголюдини Ісуса Христа, даючи світу максимальні визначення, відсікаючи можливості неправильних пояснень і розуміння. Встановивши свято „Торжество Православ’я”, Церква відстояла своє право на поклоніння іконам Христа Спасителя, Матері Божої і святих, і цим самим вона захистила істину Боговтілення.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2