foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Патріаршество  Івана  VII  Граматика та  Мефодія

 Іконоборча  партія  висунула  при  Михаїлі ІІ і Феофілі  освіченого  й  енергійного монаха Іоана Граматика.  Він з’являється  вперше в історії у 814 р., коли цар Лев V доручив йому зайнятися  підготовкою  літературного  і  архівного  матеріалу  з  питання відміни постанов VII Вселенського  собору.  Тоді  він  виступив лише  в  скромній  ролі збирача інформації, але з того  часу, користуючись прихильністю царів вірменської й аморійської династій, рівним і твердим кроком зробив службову кар’єру і досяг верхів церковної адміністрації.

Візантійські  літописці  дають досить недобрий відгук про Іоана, однак інакше до нього не могли відноситися люди, які бачили в ньому причину  всіх  бід Церкви у IX ст., головно через смуту, внесену  в церковний світ.

При  царі  Михаїлі ІІ  Граматик  був  настоятелем  придворної церкви  Сергія і Вакха,  разом  з  тим  користувався  значним впливом завдяки  прихильності імператора, який  довірив  Іоану  виховання свого  сина  Феофіла. Літературне  ім’я,  яке визнають  за  ним,  було  придбане  в  цей  ранній  період  діяльності.  Значними  кроком  вперед  для  нього  було отримання  звання  патріаршого  синкела  при  патр. Антонію, з  яким  вони  разом  працювали  над  підготовкою  матеріалу до  іконоборчого  собору. 

У  званні  синкела,  Іоан Граматик отримав  можливість  приймати  участь  у  вищій  церковній  політиці і навіть впливати  на світські  справи.  Крім  того  ця  посада ставила його у постійні зручні відносини із громадською владою.  При  царі  Феофілі йому  вперше доручили  важливу  місію, – посольство до  каліфа  Мутасіма.  Феофіл дав  йому  багато  золота, так щоб в арабів  склалося  враження  про  невичерпність  державних  багатств імператора. 

Синкел Іоан,  прибувши  в  Багдад,  справив враження  не лише  своєю  щедрістю і багатством, а також  гострим  розумом і пророчим  даром.  Коли  каліф  наказав  відпустити  полонених візантійців, розкішно  одягнувши  їх, той  відмовився  прийняти  такий  подарунок, мотивуючись  тим, що   полонені  мусульмани ще не  були  звільнені.  Ця  відмова  здивувала  каліфа і викликала  почуття  пошани  до  посланця.  Прибувши назад до імп. Феофіла, Іоан  розповів  про  своє  посольство  і, як пам’ятку про вдалу місію, переконав  царя побудувати  Влахернський палац на  зразок побаченого сарацинського.

Як  відомо, цар  дуже  захоплювався  новобудовами, тому є  причини  думати,  що здійснені вони під  впливом  патріарха  Іоана, який  вивіз  зі  Сходу  різноманітні  спостереження, в тому числі і про архітектурні стилі.

Одразу  ж  після свого повернення  Іоан був  призначений  патріархом.  Вважають,  що  найбільш  вірогідною  датою  його  призначення є 832- й рік. Отже, цілих  десять років нового  іконоборства припадають на  час  його патріаршества.

Іоан Граматик, будучи з  дитячих  літ  наставником імператора  Феофіла, проявив себе як  людина  розумна,  діяльнісна, енергійна, добре  слугуючи цілям  монарха.  Тому  противники  іконоборців і ненавиділи  його - пускали  чутки  про  інтерес патріарха до магії,  давши  йому  прізвисько  Некроманта та нового Валаама.  Вони  поширювали  про  нього  страшні  історії,  як  з  допомогою  своїх  чарів  він  знаходив  способи  знищувати  ворогів  імператора; як  він  приходив  вночі, бурмочучи  таємничі  формули,  вбити  бронзового  змія який  прикрашав  Іподром, як  в  своєму будинку,  що  знаходився  в  передмісті, він  влаштував  підземну  сатанинську  печеру,  де  з  допомогою  згублених  жінок,  до  того  ж    деякі  з  них  були  черницями, патріарх нечестивими  жертвами  викликав демонів  і  запитував  мертвих  про  майбутнє.

Якщо не  звертати  увагу  на  ці  плітки,  Іоан Граматик володів  гострим  розумом,  міцною  волею, і внаслідок  цього  являвся  людиною  вкрай  незручною.  Після  смерті імператора Феофіла  його  дружина – Феодора –відновила  іконошанування. Патр. Іоан  став  непотрібним  на своїй посаді  як духовний зверхник імперії. Бажаючі  позбутися  його вимагали,  щоб  він  або  погодився  на  встановлення  Православ\'я,  або  зняв  з  себе  патріарший  сан.  Очевидно, воїни, які  були  призначені  передати  цей  ультиматум цариці Феодори та кесаря Варди, повелися  досить  грубо, патріарх згодом  звинуватив  їх  у  нанесенні  йому  ран. 

Однак  йому  не  повірили і він був  скинутий з кафедри й закритий  в  монастирі.  Після  цього  він  спокійно  проживав  у  монастирі, відмовившись  від  боротьби, але  не  змінивши  своїх  переконань.  Є  відомості, правда,  досить  сумнівні, що  в  цьому  монастирі  Іоан  виколупав  очі  в  ікон  Спасителя  і  Божої  Матері, які  були  повішені  в  його  келії. За  це тамтешні монахи вимагали, щоб  Іоан  Граматик  сам  був  осліплений,  але  імператриця Феодора  призначила  йому лише тілесне  покарання.

Ще  в  846 р.  Іоан  Граматик  був  живий, але  до  кінця  свого  життя  не  повертався  до  боротьби  за  свої ідеї, хоча й  не  виявив  бажання  дійти  згоди  з іконошанувальниками.

Головна  заслуга  в  організації  Церкви  після  знищення  іконоборчої  системи  повинна  бути  приписана  патріарху  Мефодію. З’єднавшись  в  тісній  союз  для  усунення  патріарха  Іоана, православні  однак  не  залишалися  у  згоді  між  собою.  Про  церковні  настрої  при  Мефодії відомості  дуже  бідні.

Причина була вже досить звична для Церкви: як чинити з єретиками-іконоборцями, що покаялися? Одні  вважали,  що  немає  нічого   поганого  у  тому,  щоб  іконоборців прийняти в сущому сані, інші  ж  були  впевнені, що  не  потрібно  допускати  таких  священнослужителів  до  церковного кліру.  Більшість стояла за практику церковної ікономії, згідно  з  якою  ті, які  покаялися  і  прийняли  VII Вселенського  Собору, залишалися  на  своїх  місцях.  В цій боротьбі патр. Мефодій  виявив неабиякий хист, виплутавшись із протилежних труднощів, одні з яких стосувалися збереження церковної  адміністрації, а інші – чистоти віровчення, проявивши себе дійсно православним архіпастирем.

З  листа  до  Єрусалимського патріарха  бачимо, наскільки  важким  було  становище на столичній кафедрі Мефодія.  Виявляється,  що  ніхто  з  тих  єпископів  і  священиків - іконоборців, які  були  прийняті  до  православної  Церкви,  не виявляв покаяння  і не  старався  звільнити свою кафедру.  До  того  ж  при  зустрічі  з  іншими  православними  священнослужителями вони відносилися  до  них з погордою і навіть з докором.  Отже, патр. Мефодію  доводилося  страждати  через свою слабкість, бо він залишив  на  місцях  багатьох  ставлеників із іконоборчої  партії, оскільки не мав достатньо відданих Православ’ю людей.

Патр. Мефодію довелося зіштовхнутися і з протестом  проти  нього  монахів  Студійського  монастиря.  Як  відомо,  цей  монастир  сам  по  собі  був досить  великою  моральною  силою серед столичних впливових придворних кіл,  значення  якої  розуміло  навіть  світське  керівництво.  Проти  студитів  був  скликаний  собор, який  піддав  їх  відлученню.  Примирення їх із Церквою могло бути  лише  за умови  анафематствування ними  всіх своїх дій проти патріархів  Тарасія  і  Никифора.

Як  завершення  церковної  політики,  що  виражалася  у  відновленні  Православ’я  і  намаганні  повернути  імперії    єдність громадянську через єдність церковну, можна  розглядати  розпочате державною владою гоніння  на  павлікіан (їх карали за підтримку, а подекуди ініціацію іконоборчих гонінь), яке  коштувало  багато тисяч  жертв.  Їх вчення,  незважаючи  на  суворі  переслідування,  ніколи  не  вмирало, знову даючи про себе знати в  наступних по часу виникнення  сектах  богомилів,  альбігойців і т.д. 

Цариця  Феодора  не  зупинялася  перед  крайніми   методами  по  відношенню  до  павлікіан, вбачаючи в них прихильників ненависних їй  іконоборців, будові яких вона  нанесла  кінцевий  удар.

У  846 р.,  після  смерті патр. Мефодія,  цариця доручила  управління  Церквою, яка  ще  далеко  не  відновилася після гонінь на Православ’я, своєму ставленику Ігнатію.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2