foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Відомостей про життя Тита Флавія Климента збереглось дуже мало. Народився він близько 150 року в Афінах. Ще в юнацькі роки отримав належну освіту. Але на цьому він не зупинився і для більш широкого ознайомлення з вченим світом він багато подорожував і слухав різних вчителів філософії. Вірогідно, що він був посвячений в якісь язицькі містерії. Але не все його задовольняло, як в філософії так і язицтві і тому подібно св. Юстину Філософу, він продовжував шукати істину. В зв’язку з цим він почав ґрунтовно ознайомлюватися з християнством. З цією метою, як він пише сам, він побував в Італії, Греції, Сірії, Палестині і мав щастя слухати учнів св. апостолів. Після цієї подорожі він подався до Єгипту в Олександрію, де познайомився з Пантеном, наставником оголосительного училища. Климент залишився в Олександрії і був спочатку слухачем Пантена, а потім поділяв труди свого вчителя в училищі. В 189 р. Пантен вирушив з проповіддю Євангелія в Індію і Клименту була доручена посада наставника Олександрійського училища. Приблизно в ті ж роки він був посвячений в сан пресвітера. На посаді начальника училища він пробув до початку гоніння, які розпочалися в часи правління імператора Септимія Севера в 202 році. Під час гоніння Климент покинув Олександрію і подався до своїх учнів в Каподокію. Закінчив своє земне життя в 217 році.
В Мартиролозі Усуарда (864 р) ім’я Климента занесено до диптиху святих під 4-м груднем ст. ст. Св. Олександр Єрусалимський називав Климента священним. В Олександрійській хроніці Климент називається преподобним. Бл. Феодорит називає його священним мужем. Але в грецьких пам’ятках Грецька церква ніколи не святкувала пам’ять Климента між святими.
Як письменник Климент володів громадною ерудицією: в його творах є посилання на всі книги Старого Завіту, крім книг Пісня Пісень і Руфи, а із Нового Завіту – крім Послання Якова, 2-го Петра і до Филимона. Є посилання і цитати із “Дідахи”, “Пастир Єрма”, пос. Варнави і св. Климента Римського, а також із окремих апокрифів. Він широко використовував філософію і язицьку класичну літературу. Як свідок передання Климент немає такого значення, як св. Іриней Ліонський. Його передання менш близьке до віку мужів апостольських. Власне значення Климента Олександрійського полягає в тому, що він перший зробив рішучі кроки до наукового богослов’я і зробив це на основі всесторонньої освіти.
Твори Климента. До наших часів збереглися не всі твори Климента. Автором була задумана ціла серія творів, в яких послідовно повинно було викластись християнське вчення. Однак система Климента нестільки догматична, скільки моральна. Це – саме життя, як шлях досконалості, процес зростання “від сили в силу”. Саме так була задумана його трилогія “Протрептих” – “Застороги до елінів”, “Педагог” і “Дідаскалос”. Зберігся до наших днів твір у восьми книгах під назвою “Стромати”, а також гомілія “Хто із багатих спасеться”.
Зміст твору “Протрептих”. Даний твір складається з 12-ти глав і нагадує собою апологію ІІ ст. В 1–7 глл. присвячені критиці язицтва, 8–12 – заклик слідувати Христу. Написаний він в стилі апології і містить велику кількість цитат і доказів. В творі Климент звертається до язичників від імені Логоса. Завдання твору чисто місіонерське: виявити перед язичниками всю марність їх релігійних вірувань і доказавши їм перевагу християнства, залучити їх до Церкви. Досягаючи цієї мети, Климент піддає критиці оракулів, містерії, міфологіію, жертвоприношення, релігійні доктрини філософів і поетів. В філософії, на його думку, тільки частина істини, повна істина відкрита тільки пророками, через яких говорив Дух Святий. Після же з’явлення на землі Самого Логоса, щоби викупити падшу людину і сповістити нам істину, ніде не треба шукати істину, як тільки у Нього, тому що Він – Слово Істини. З цього часу “Божественна Сила наповнила Вселенну сіменами спасіння”.
“Слухайте, ви, стоячі подалік, і ви, стоячі близько, Слово не приховане ні від кого, Воно є загальне світло. Воно сіяє на всіх і немає темряви в світі. Поспішайте же до спасіння і відродження” (гл. 9). “Необхідно вибрати суд або милість, життя або руйнування. Віруй в Бога і людину і душа твоя покаже життя”. Цим закликом до віри закінчується перша книга Климента.
В “Педагозі” Логос вже виступає з іншим завданням – перевиховати до нового життя навернувшогося язичника і тим приготовити його до послідуючого ступеня духовного розвитку і досягнення духовного гносису. “Педагог” складається з 3-х книг. В першій книзі говориться про Самого Вихователя – Логоса, про виховуваних Ним “чадах” і про засоби виховання. В другій і третій книгах даються настанови Логоса про християнське життя, причому паралельно змальовується картина гріховного життя. Особливо Климент виступає проти нестримання і показує зразок ідеального життя відповідного до вимоги Логоса. Автор говорить про велику допомогу Христа: “Весь людський рід має потребу в Христі і хворі у лікарі, подорожуючі в проводії, сліпі в єдиному приводячому до світла, спраглі в джерелі води живої, мертві в житті, вівці в пастирі, діти у вчителі”. “Спасіння людини є самою великою і царською справою Божою”.
Для людини, яка покинула заблудження, шляхом строгої дисципліни, можлива ще вища ступінь досконалості. Вищі істини релігії доступні лише чистому серцем. Після того, як Логос був Вихователем віруючого, Він становиться Вчителем. Відповідно до такого логічного і послідовного розвитку Климент мав намір написати третій твір під назвою “Дідаскалос”, в якому від імені Логоса він хотів викласти догматичне вчення у його вищому і духовному розумінні для найбільш зрілих членів Церкви. Але він не встиг здійснити цього плану.
До нас дійшов третій великий твір Климента – “Стромати”. Але цей твір не являється продовженням і завершенням загального плану, який задумав автор. Із “Стромат” видно, що “Дідаскалос” повинен був містити вчення про Бога, світ, душу, Св. Писання і воскресіння – більш високе розуміння християнства. “Стромати” не містять систематичного розкриття вчення про ці предмети. Вважають, що “Стромати” повинні були служити вступом до “Дідаскаласу”.
Зміст твору “Стромати”. Твір складається із 8-ми книг і за обсягом являється найбільшим із творів Климента. “Стромати” – в перекладі значить “коври”, “тканина” – так називались зібрання окремих думок, які не приведені автором в цілісну систему. В творі немає порядку у викладенні думок і планомірності. Немає в ньому і повного викладення системи християнського гносису: більша частина “Стромат” присвячена вирішенню різних підготовчих питань.
В перших двох книгах Климент говорить про відношення класичної філософії і науки до християнства і доказує їх користь і необхідність для християнина. Але основою великого релігійного значення, на думку Климента, є віра в Одкровення.
В 34 книгах Климент ґрунтовно розкриває відмінність церковного гносису з практичної сторони від єретичного: вона полягає в дотриманні тілесної чистоти в шлюбі і дівстві і в любові до Бога, засвідченою подвигом мучеництва.
Вказавши властивості істинного гносису, Климент в 5-й кнізі знову повертається до питання віри і знання. Для досягнення Бога необхідно зректися світу і мирських речей, але і при цій умові Бог обмеженим людським розумом не може бути досягнутий, тому що пізнання Його являється даром, який зходить від Нього. В кінці книги він зображує істинного гностика в його житті, як втілення християнського морального ідеалу.
В 6-й книзі Климент приходить до висновку, що філософам була відома істина і що істинний гностик може користуватися філософією, хоча і недосконалою в порівнянні з Євангелієм, але все ж сходячою від Бога. Істинний гностик – один із всіх людей досягає досконалості і в майбутньому житті буде удостоєний вищих почестей. В цьому житті істинному гностику доступне розуміння таємничого значення Св. Писання, доступна і філософія.
В 7-й книзі автор доказує, що тільки християнський гностик являється істинним шанувальником Бога. Він знає Бога і в своєму житті всіми силами намагається уподобитися Йому і Його Сину. В своєму житті гностик виявляє досконалість: він настільки правдивий, що ніколи немає потреби звертатись до клятви, шляхом постійного очищення досягає вищої досконалості – споглядання Бога. Він мужньо переносить нещастя і навіть смерть, раз на те воля Божа, робить добро всім, у всьому стриманий, прощає всі обіди і зневажає мирську марноту.
У Флорентійському кодексі вслід за 7-ю книгою слідує 8-а книга. Але вона не має з попередніми книгами ніякого зв’язку. Тому більшість дослідників відмовлються вважати її за продовження “Стромат”. Вони рахують, що цей відривок належить до так званих “Іпотипоз” Климента.
Зміст гомілії “Хто з багатих спасеться”. Це єдина гомілія Климента, яка дійшла до наших часів. Вона присвячена питанню багатства і бідності. Гомілія представляє собою тлумачення євангельської розповіді про багатого юнака (Мф. 19, 16–30), зокрема слів: “Вдобніше верблюдові пройти через вушко голки, а ніж багатому увійти в Царство Боже”. В гомілії висвітлюються умови, завдяки яким багатий може спастись. Багатство само по собі – ні добро, ні зло, а становиться таким від того чи іншого використання його.
Слова Господа про зречення від багатства необхідно розуміти в такому же значенні, як і слова Його про відречення від батька, матері і тому подібне. Тут Господь не ненависть заповідує по відношенню до рідних, тому що Він велить любити навіть ворогів наших, а зречення від них в тому випадку, якщо вони в ім’я родинних зв’язків будуть відходити від Христа і привчатися до нечестя.
Впадаючі в пристрасті не повинні падати у відчай – дорога покаяння завжди для них відкрита. Як приклад сили покаяння під благодатним впливом керівника Климент розкриває захоплюючу розповідь про одного юнака, наверненого св. ап. Іоаном до Христа, але потім ставшого розбійником: його св. ап. Іоан знайшов в горах і своєю любов’ю привів до покаяння і зробив достойним спасіння (гл. 42).
Збереглись у відривках гіпотипози – нариси або схолії на окремі місця Св. Писання, які дозволяють зробити висновок про метод тлумачення, якого дотримувався Климент.
Богословські погляди Климента. Погляди Климента представляють собою суміш різнорідних елементів як церковних так і філософських. Джерелами християнського віровчення він визнає Св. Писання і Передання. Але строгого нормативного значення для нього вони не мають. Він розуміє їх в дусі своїх філософських поглядів, а головне – дуже розширює їх обсяг. Розширюючи об’єм канону, Климент ще більше розширював зміст Св. Писання, допускаючи, вслід за Філоном, алегоричне його тлумачення.
Відношення до філософії. Важливість філософського світогляду Климента полягає в його спробі філософськи обґрунтувати християнство і виробити християнський гносис, доказати, що філософія є один із істинних шляхів до Христа. В цьому питанні він дуже близький до св. Юстина. Для Климента всяке вчення, в якому проповідується благочестя і мораль є філософією. Бути філософом – значить вести аскетичний образ життя. І філософи були для елінів тим, чим були пророки для юдеїв. Звідси Климент вважає Євангеліє єдиною істинною філософією і християн – філософами, Старий Завіт – філософією євреїв. Християнські аскети і мученики теж філософи, а добродійство – істинне любомудря.
Климент, таким чином, має незвичайно широкий погляд на філософію і готовий поставляти її на одну ступінь з Св. Писанням. Але в часи Климента багато хто із православних дивився на філософію, як на справу диявола, внаслідок чого цурались її. Тому Клименту в інтересах захисту своєї системи необхідно було доказати божественне походження філософії, що він і робить.
Філософія, на думку Климента, приготовляла греків до Христа, як закон – юдеїв. Вона була справою Божественного Промислу, даром Божим для греків. Як шкільні науки підготовляють для розуміння, так і філософія є посібницею до здобуття істинної мудрості. Але значення філософії не обмежується площиною пропедевтики (вступ до якої науки) і педагогіки. Вона необхідна і для християн навіть і тоді, коли вони просвітлені світлом віри: вона допомагає засвоїти зміст віри, очищує людину від пристрастей, ставить її вище почуттєвості і приводить до моральної досконалості.
Поняття про віру і знання. Питання про відношення віри і знання було самим спірним в ті часи. Гностики зневажливо дивились на віру, вважаючи її насліддям психиків. З іншої сторони православні християни заперечували всякий гносис, цурались науки і вважали лишнім всякі докази своєї віри. В протилежність цим крайностям, Климент намагається примирити віру і знання. Цьому питанню присвячений, головним чином, твір “Стромати” і вирішує його в загальному настільки задовільно, що його теорія відношення віри і знання зберегла значення і в послідуючі часи, а повністю була пояснена свв. отцями ІV ст.
Проти гностиків Климент захищає необхідність віри. В житті віри є якесь внутрішнє. благо, яке дарується Богом, являється якби попередником повного знання, є його початком. Всяка наука походить із основних положень, які нічим не доказуються, а приймаються вірою. Але віра по своїй суті витікає не із простоти і нерозумного довір’я до зовнішнього авторитету, а із внутрішнього почуття, містичної сили, вродженій людині. Вона за богоподібною природою має тяготіння до Божественного і тому як би за звичайним устремлінням, переконується в істинності Божественного Одкровення, коли воно подається її Богом. Всупереч негативному відношенню православних до гносису, Климент захищає і необхідність гносису для досягнення нашої досконалості. Віра не може зупинитись у своєму розвитку. Вона повинна рости і вдосконалюватись, возходити від віри у віру. Досконалість подає вірі знання. Віра і знання відносяться, як фундамент будівлі і будівля, як слово внутрішнє і слово висловлене.
Таким чином, Климент визнає дві ступені духовного життя християнина – ступінь віри і знання. Різниця між вірою і знанням торкається як інтелектуальної, так і моральної сторони. Віруючий живе зовнішньою стороною релігії, а гностик (християнин, який досягнув моральної досконалості) – внутрішньою. Віруючий задовольняється знанням самих необхідних істин віровчення і причому в скороченому вигляді – гностик досягає пізнання про Бога і в речах Божественних, про людину, її природу, про чесноти, вище благо, про світ; словом, створює собі загальну і повну систему світогляду.
В такій же мірі, як знання, відрізняються один від одного мораль гностика і мораль віри. Запорукою до морального життя у віруючого служить страх перед покаранням і надія на нагороду. Те і інше витікає у нього із віри в правосуддя Боже. У гностика спонукою являється безкорисна любов до доброчинності, устремління до добра ради добра. Віруючий являється, таким чином, рабом, а гностик – свобідним сином Божим.
Принципом діяльності у віруючих служить “погодження з природою”, дотримання звичайної міри в задоволенні потребностей. Людина повинна їсти, щоби жити, а не жити для того, щоби їсти. Принципом діяльності у гностиків являється аскетичне піднесення над потребностями природи ради любові до Бога. Дух гностиків всеціло направлений до Бога. Його життя – постійна молитва, постійна розмова і спілкування з Богом. Гностик вже тут на землі; досягає богоподобства і шляхом щирої любові з’єднується з Богом. Висока мораль служить характерною ознакою істинного гностика.
Незважаючи на різницю віри і знання, по суті вони однорідні. Зміст їх один і той же і розрізняються вони лише за формою та ступенем всього розвитку. Гносис є та ж віра, тільки науково оброблена, це – віруюче знання. Віра – основа знання, вона його джерело, тому що дає йому зміст, вона його критерій; вона настільки необхідна для гностика, як дихання повітрям. Коротко це співвідношення віри і знання виражається в такій формулі: “Немає пізнання, яке не мало би зв’язку з вірою, рівно як немає і віри, яка не залежала би від пізнання”. ;”Стромати” V, 1). Встановлення правильного погляду на віру і знання і їх взаємовідношення складає важливу заслугу Климента в догматичному відношенні.
Вчення про Бога . Вчення про Св. Тройцю у Климента виражене ясно і чітко: “Один Отець всього, Один Бог всього і Дух Святий”, але як і в інших древніх письменників неточність богословської термінології у Климента приводить до субординацизму. Климент переважно розвиває абстрактно-філософське платонівське поняття про Бога як першопочатку всього. Це і є те поняття, котре має істинний гностик. Вчення Климента про Бога по суті співпадає з філоновським. Бог вище всіх визначень і є недоступним по Своїй Суті обмеженому пізнанню людини. Ми знаємо, що Бог існує, а не те, що Він є за Своєю природою. Бог – поза простором, поза часом, ні вигляд, ні число, не підлягає пристрастям. Цей метод заперечення в Бозі всього обмеженого звільняє людину від всіх почуттєвих уявлень про Бога. В зв’язку з цим Климент, як і інші отці Церкви, розуміє антропоморфізми Старого Завіту (вирази “очі”, “вуха”, “руки”, Божі, або “гнів”, “ревність” та інші) як символи дійств Божих.
Вчення про Логоса. У вченні про Логоса Климент слідує Філону. Подібно йому, він розуміє Логоса то в платонівському смислі, як сокупність божественних ідей і первообраз всіх речей, перебуваючи в Бозі, то в стоїцькому, як іманентну світові силу, проникаючу все буття і оживляючу всі його частини. Логос – неподільна, але відмінна від Отця сила; “Він зосередження всіх сил, тому іменується Альфою і Омегою”. Визнаючи співвічність Сина Отцеві, Климент чітко вчить про Його Божество. “Той і другий є єдине, обидві істоти Божественні” (Пед. 1, 8).
Логос має особливе відношення до світу. Космологію Климент, в основному, викладає правильно: він заперечує вічність існування матерії і предвічність існування душ. Логос – Творець і Промислитель світу. Біблійну розповідь про шестиденне творіння Климент розуміє алегорично і вказує на логічний, а не часовий порядок виникнення світу – світ створений в одну мить. Логос – Світло світу не тільки створює світ, але завжди промишляє про світ.
Антропологія Климента. У вченні про людину Климент перший впроваджує вповні визначену платонівську трихотологію, розрізняючи плоть, душу і дух людини. Він визнає дві душі – плотську або почуттєву і духовно-розумну, володарюючу. Перша являється джерелом органічного життя людини і нижчих побажань і устремлінь; друга є носителькою розуму і свободи і має керівне значення в житті людини. Зло і добро не полягає і не перебуває в плоті і душі людини. Вибір добра і зла робить воля людини, яка наділена свободою. Сутність падіння Климент визнає у зловживанні свободою і ухилення в почуттєвість.
Христологія і сотериологія . Христос є втілений Логос. В розумінні Климентом втілення, проф.. Попов знаходить “тонкий докетизм”, так як Климент стверджує , що Христос був далекий від всіх людських пристрастей: задоволення, скорботи, хвилювання, що тіло Його не мало потреби в споживанні їжі. Незважаючи на цей слабкий докетизм, Климент мислив Христа як Богочоловіка.
Справа Христа розуміється переважно як одкровення істини. Христос є насамперед всього Педагог і Вчитель. Після Його з’явлення немає потреби відвідувати Афіни або Еладу в пошуках істини. Але Христос є також і Викупитель, Він став “дорогою відновлення людини” попереднього її райського стану. Логос став людиною, щоби і ти тепер від людини науку приняв, як людина міг би стати Богом” (Протреп. 1).
Він втілився, щоби нас визволити від гріхів і являється викупленням за нас через Свою Коров. Христос всіх закликає до Себе. Справа свободи людини – послідувати цьому замислу, звільнитися від гріховних страстей, виконати в своєму житті божественні заповіді і досягнути першопочаткової простоти, зібраності і безпристрастя. Стимулом такого життя спочатку може бути страх покарання або бажання нагороди, у “гностиків” – устремління душі до Бога, істини і краси, до пізнання Бога. Для християнської етики чи Морального богослів’я, вчення Климента важливе тим, що спасіння показане як моральний процес, який звершується не зовні, а в середині самої людини.
Вчення про Церкву і Таїнства. Климент мало торкається питання про церковний устрій, ієрархію, Таїнства, а і так, де він торкається, в більшій мірі впадає в символізм. Церкву він розуміє як духовний храм, заснований Самим Словом, як Діву і Матір, кормячою нас духовним молоком, Кров’ю Логоса. До неї повинен приходити кожен, хто бажає спасіння, тому що вона – зібрання вибраних.
Особливе становище належить людям, стоячим на ступені християнського гносису, гностики утворюють тіло Христа, а інші тільки Його плоть. Церква “древня кафолична”, в протилежність єресям, єдина за єдинством віри, і зберігає істину – Апостольське передання. Членом Церкви людина становиться через Хрещення. Йому Климент надає особливого значення. Воно є відродження, роблячи нас дітьми Божими; містичне просвічення, сповіщаючи душі світло богопізнання; духовне омовення, даюче безсмертя. Так як людина згрішає і після Хрещення, то допускається для очищення її і друге Хрещення, тобто Покаяння. Але вслід за Єрмою, Климент допускає тільки одне Покаяння.
Про Євхаристію Климент говорить що: “Логос пропонує нам Свою Плоть і ізливає в нас Свою Кров, допомагаючи через це росту Своїх чад. “О дивне Таїнство! Він велить нам залишити попередні плотські захоплення, і слідувати образу життя Христа наскільки це можливо”.
Характерний погляд Климента на Шлюб. В протилежність гностикам – заперечуючим шлюб, Климент захищає його, а дівство не рекомендує.
Єсхатологія . Климент заперечував хіліазм, почуттєвий вогонь і вічність мук грішників. Всі покарання мають виправне або очищувальне значення, всі душі за гробом повинні пройти відомий період очищення через сором і гріх, розкаяння і тому подібне. Таким чином, у Климента зароджуються початки вчення про апокатастасис і тимчасовості пекельних мук, яке більш повніше розвинуте в Орігена.
Майбутнє блаженство буде мати свої ступені, але вищим блаженством будуть насолоди гностиків, які увійдуть в оселю Божу, щоби споглядати його у вічному і невимовному світлі.
У вченні Климента проявляються впливи Філона, філософії платоників, стоїків, а також гностицизму. Ряд його положень в послідуючі часи були відкинуті. Але все ж таки, як вважає проф.. Карсавин, Климент більше християнин, чим філософ, тому що виходив не із теорії, а із досвіту життя.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2