foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Сам св. Іполіт називає себе “приємником апостолів” і “учасником в благодаті Св. Духа по приємству” (“Філософумени”). Коли власне почалось громадське служіння св. Іполіта в Церкві і при яких обставинах, нам нічого “не відомо ні із “Філософуменів”, ні із інших творів. Із “Філософуменів” ми взнаємо тільки. що при римському єпископі Зефирині (198–217 рр.) св. Іполіт вже займав в Римській церкві деяке становище, по всій вірогідності, мав сан пресвітера. Від кого і як св. Іполіт приняв посвячення в єпископа, – невідомо; можна тільки  думати, що це посвячення було звершене за всіма церковними правилами.
Як св. Іриней, так і св. Іполіт однаково були ревними апологетами християнського вчення і були його виразниками в своєму житті, сміливо викривали і осуджували лжевчення древніх і сучасних їм єретиків. Св. Іриней Ліонський написав відомий твір “Проти єресей”, присвячений розбірці історії єретичних систем і їх викриття. Св. Іполіт продовжив єресеологічний труд свого попередника і написав знамениті “Філософумени”. Помітна також боротьба св. Іполіта і з новими ворогами християнства (наприклад, Ноетом), які спотворювали вчення про Триєдиного Бога. Однак св. Іполіт відставав від св. Іринея у засвоєнні і розумінні християнського вчення. Пристрасть до алегоричного пояснення Св. Писання заставила його фантазувати відносно таких предметів, які за його словами, були “прикриті непроникаючою завісою”. Безумовно, що на творчість св. Іполіта вплинув Оріген, який був представником олександрійського богослів’я. За свідченням Євсевія Кесарійського, перше знайомство св. Іполита з Орігеном могло відбутися ще в Римі, куди він  прибув в часи служіння папи Зефирина. Можливо сам св. Іполіт цікавився екзегетичними творами Орігена під час його поїздки на Схід, зокрема в Олександрію і Аравію.
Св. Іполіт Римський вважається першим історично-відомим антипапою, поставленим строгою партією дотримання церковної дисципліни, всупереч реформам тодішнього Римського єпископа Каліста (217–223), направлених на ослаблення церковної дисципліни і поблажливості.
Св. Іполіт звинуватив папу Каліста в тому, 1) що він приймав в церковне єднання всіх відлучених на рівні як і повертаючихся із єретичних зібрань; 2) що він стверджував, нібито єпископ не підлягає відлученню, якщо би навіть впав в смертний гріх; 3) він посвячував в ієрархічні ступені осіб двох і трьохшлюбних і не відлучав навіть і тих, котрі одружувались займаючи кліросні посади (Болотов В., проф.. Лекции по Истории Древней Церкви. СПБ., 1910, Т., ІІ).
На думку вчених дослідників, які ґрунтуються і посилаються на свідчення римського “Хронографа” від 354 р., св. Іполіт не розповсюджував своєї діяльності за межі Риму. Він дожив тут до часів папи Понтіана і разом з ним в часи гоніння при імператорі Максимині в 235 році був зісланий на “вредоносний” острів Сардинію, де разом з Понтіаном мученицьки закінчив своє життя в тому ж 235 році. Тіла їх були перенесені і урочисто поховані в Римі в один день – 13 серпня за старим стилем 236 або 237 року. Пам’ять св. Іполіта Римського Східна Церква вшановує як священномученика 30 січня за ст. ст. За свідченням римського “Хронографа” (“Лібер понтіфікаліс”) в 354 році св. Іполіт Римський був офіційно визнаний святим із занесенням його імені в офіційні римські і церковні мартирологи (мученицькі акти).
 

 

Твори св. Іполита Римського

 

Св. Іполіт був одним із плодовитих церковних письменників. В історії християнської писемності ІІІ ст. він, безумовно, займає одне із перших місць. Бл. Єроним причисляв його до вискокоосвідчених і вчених письменників Церкви, в творах якого, за його словами, не знаєш, чому більше необхідно дивуватися, філософським чи богословським відомостям. Але на превеликий жаль, більша частина творів св. Іполіта втрачена і тепер в повному чи майже в повному вигляді збереглись слідуючі:
1) Екзегетичні – “Тлумачення на книгу пророка Даниїла”.
2) Догматичні – “Про Христа і антихриста”.
3) Полемічні – “Філософумени” і “Проти Ноета”.
4) Літургійні – “Апостольське Передання”.
5) Гомілетичні – “Слово на день Богоявлення”.
Деякі твори збереглись в невеликих відривках, які цитуються в творах інших церковних письменників.
“Тлумачення на кн.. пророка Даниїла”. Це єдиний екзегетичний твір св. Іполіта, який зберігся до наших часів в повному обсязі. Спочатку даний твір існував у відривках, але дякуючи проф.. афінського університету Георгіадесу, який зібрав його в одну книгу, він був відкритий і став загальним насліддям вченого світу в 1885 і 1886 роках. Слід зауважити, що деякі відривки знаходились також в “Ізборнику” князя Сімеона в списку за 1073 р., а також в “Повісті минулих літ”.
Весь коментар розділяється на чотири окремі книги. В слов’янських рукописах він розділяється на 12 слів і 12 видінь, взагалі за своїм складом він представляє з’єднання цілого ряду окремих гомілій. Саме тлумачення тексту ведеться в строго систематичному порядку і представляє собою зв’язану історію тих пророцьких натхнень, якими просвічувався Даниїл з приводу сучасних йому історичних подій. Автор в тлумаченні використовує метод історико-буквальний і алегоричний. В коментарі є багато місць, які торкаються вияснення християнської есхатології, зокрема вчення про антихриста і друге пришестя Христа. В цьому випадку він приєднується до іншого твору св. Іполіта під назвою: “Про Христа і антихриста”, який був написаний ним декілька раніше і з яким він має тісний логічний зв’язок. Разом ці два твори для наших предків здавен були любимими творами християнської писемності. Вони перекладались на слов’янську мову і складали авторитетну приналежність кращих древньо-руських бібліотек Православної Русі. Тільки дякуючи цьому особливому відношенню до нього зі сторони давньо-руських благочестивих людей, він і уникнув тієї трагічної участі, якій підпало більшість творів давньо-руської писемності.
В основу перекладу книги на російську мову покладений грецький текст в порівнянні з старослов’янським текстом. Між іншим, необхідно зауважити, що всі старослов’янські переклади твору св. Іполіта виділяються своєю точністю і близькістю до оригіналу так, що вони вповні можуть замінити грецький текст. Вперше твори св. Іполіта Римського в російському перекладі вийшли в 1898 році при Казанській Духовній Академії.
 

 

 

 

Зміст твору “Про Христа і антихриста”

 

В творі “Про Христа і антихриста” (гл. 67) ясно вказується на сучасні автору гоніння на християн, коли говориться: “ми, надіючіся на Сина Божого, терпимо гоніння від невірних і зневажємося ними”. Під цими гоніннями слід розуміти ті репресивні заходи, які були направлені проти християн імператором Септимієм Севером в 203–211 роках. Ці гоніння лягли на християн важким тягарем і в порівнянні з попередніми були для них незвичайними настільки, що багато із християн вбачали в них ясні ознаки приходу царства антихриста.
Необхідно зауважити, що всі ці очікування скорого кінця світу і в часи св. Іполіта перепліталися ще з брехливими ідеями хиліастів і монтанистів, які очікували наступлення тисячолітнього Царства Христового, яке мало замінити тягар життя християнського суспільства. Без сумніву, що під тиском цих ідей багато хто задавався питанням про наступлення царства антихриста. Один із таких був, якийсь Феофіл, який особисто звернувся за вирішенням цього  питання до св. Іполіта. “Відповіддю на це запитання і явився твір: “Про Христа і антихриста”.
За своїм змістом цей твір повністю відповідає назві і поставленим питанням. В ньому головна увага зосереджена на вирішенні питання про антихриста. Крім цього, автор значну частину свого твору присвячує також  вирішенню питання про Особу Христа і Його діяльність, поскільки ця остання має тісний зв’язок з діяльністю антихриста.
Зовнішнім чином думки св. Іполіта в даному творі розподілені слідуючим чином. В передмові (гл. 1–4), після короткого звернення до Феофіла, св. Іполіт висловлює свою повну готовність прийти на допомогу йому і дати  з своєї сторони посильну відповідь на всі цікавлячі його питання. При цьому він вказує на Св. Писання, як на єдине і надійне в даному випадку  джерело сповіщення істини. І дійсно, висловивши свій високий погляд на Св. Писання, як на джерело одкровення Самого Бога Слова, св. Іполіт приводить в своєму творі цілий ряд місць Св. Писання, в яких характеризує діяльність антихриста і Самого Христа, Сина Людського. Св. Іполіт з своєї сторони обмежується тільки співставленням цих місць, впорядковуючи їх в систему з відповідним поясненням. В цьому напрямі і розкривається головна частина твору, в якій в 62-ох главах (5–66) св. Іполіт послідовно дає відповідь на слідуючі питання: що  таке антихрист, яким буде його пришестя? в який саме час він з’явиться? звідки буде походити він? з якого племені? яким буде його ім’я? в чому проявиться його діяльність? яким чином він буде знищений Сином Божим? як з’явиться на землю Син Людський? яким буде Його славне і Небесне Царство разом зі святими? яким буде страждання у вогні нечестивих?
В закінчені (гл. 67) автор звертається до Феофіла із закликом разом з ним прославити Бога. Це, власне, саме давнє, із відомих нам, повіствування, яке спеціально займається розглядом даного питання.
Час написання твору встановити важко. Але якщо взяти до уваги міркування, що сам св. Іполіт в цьому творі часто (глл. 25, 58, 59) вказує Феофілу на сильні гоніння зі сторони керівної влади, що можна припустити, що твір був написаний в часи царювання імператора Септимія Севера зокрема після видання указу (в 202 році) про гоніння на християн. Таким чином, якщо ці історичні співставлення вірні, то написання твору слід віднести до періоду часу від 202 до 211 року, коли Септимій Север був вбитий і коли після цього християни, при його приємниках, знову почали користуватися релігійною свободою. Необхідно зауважити також, що твір: “Про Христа і антихриста” був написаний безсумнівно раніше “Тлумачення на книгу пророка Даниїла”, так як в цьому останньому св. Іполіт дуже часто робить посилання на перший твір.
В приналежності даного твору св. Іполіту Римському не має ніякого сумніву. Про це засвідчують бл. Єроним, св. Анастасій  Синаїт, преп. Іоан Дамаскін і патр. Фотій. Даний твір повністю зберігся в трьох грецьких рукописах, один із них датується Х ст., написаний на пергаменті. Перший давньослов’янський рукопис датується ХІІ ст., який належав Чудовому монастирю. Вперше друком на грецькій мові твір було видано в 1661 р. вченим Гудієм. В 1672 році твір було перекладено на латинську мову паралельно з грецьким текстом і видано вченим дослідником Комбефизом. В 1899 році в Казанській Духовній Академії даний твір було перекладено на російську мову, в основу даного перекладу було покладено рукописи Х ст. (грецький) і слов’янський ХІІ ст.
 

 

Твір “Філософумени”

 

В даному творі св. Іполіт Римський детально викладає історію філософських систем і язицьких вірувань, проводячи ту думку, що гностики свої теорії і гіпотези брали не стільки із філософії, скільки із міфології і взагалі містичного вчення язичників. І так як ці єретики більше всього (із філософів) користувалися Піфагором і Платоном, то св. Іполіт в “Філософуменах” звернув особливу увагу на системи цих філософів.
 

 

Трактат “Проти Ноета”

 

Трактат представляє собою ґрунтовне викладення і заперечення заблудження Ноета-єретика, котрий поділяв погляди патрипасіанського монархіанства і вчив, що сходив на землю, страждав і помер Сам Бог Отець. Поставивши своїм завданням викрити заблудження цього єретика, св. Іполіт в своєму творі, насамперед, представляє саму характеристику цього заблудження (гл. 1). При чому приводить всі ті місця Св. Писання, на яких єретик основує своє лживе вчення, яке виключає іпостасну різницю між Особами Св. Тройці. Всі ці місця, взяті Ноетом головним чином із книг Старого Завіту (Вих. ІІІ, 6; ХХ, 3, Іс. 44, 6; 45, 14; Вар. ІІІ, 36–38) і тільки в меншій кількості із Нового Завіту (Рим. 9, 5; Ін. 10, 30; 14, 10), св. Іполіт піддає ґрунтовній критиці, і докоряє Ноета в перекрученні цих місць, в однобокості їх висвітлення і частковому користуванні ними (глл. 2–8).
Після критики доктрини Ноета, св. Іполіт переходить до позитивного викладення православного вчення про Бога Єдиного по природі і троїчного в Особах, зокрема, про Особу Сина Божого, про Його вічне буття і співвічне існування разом з Богом Отцем від вічності, про іпостасну різницю його з Богом Отцем і відношеннях до Нього при творінні світу, і промислу над ними, серед яких найважливішим актом являється викупна діяльність Сина Божого. Говорячи про викуплення, автор говорить в той же час про образ з’єднання в Христі двох природ при збереженні двох дійств в Ньому. У всіх цих випадках він вказує на Богоодкровенні основи свого вчення і разом з цим повертає на свою користь і всі вище згадані місця Св. Писання, наведені Ноетом в доказ своїх положень (9–18). Закінчується трактат звичайним славослів’ям Св. Тройці.
При викладенні вчення св. Іполіт в загальному являється православним мислителем. Тільки в деяких випадках необхідно виділити у нього недостаток ясності, строгої визначеності і точної формуліровки богословських положень, тобто недостаток таких достоїнств, якими виділяється після-нікейське богослів’я. На сьогоднішній час трактат “Проти Ноета” відомий із двох рукописів, із яких так званий Ватиканський (ХІІІ ст..) і ліг в основу всіх сьогодні існуючих видань даного твору. Другий рукопис був знайдений кардиналом Сирлетом в монастирі св. Василія. Сирлет згадує про свою знахідку в передмові до видання Літургії св. апостола і євангеліста Марка в 1644 році, яке вийшло друком в Парижі.
Перше видання цього твору появилось в 1604 році разом з творами св. Григорія Чудотворця. Пізніше без змін видання повторювалось декілька разів: в Кельні 1618, Парижі 1644, Лондоні 1677, Гамбурзі 1716 і, накінець в 1765–1781 рр. в Парижі.
 

 

Твір “Апостольське Передання”

 

Даний твір відображує картину літургійного життя Церкви, зокрема, життя Римської общини початку ІІІ ст.. Назва твору вказує на те, що описуване св. Іполітом успадковано Римською Церквою від часів свв. апостолів. В “Апостольському Переданні” містяться правила вибрання і посвячення в єпископа (вибирається “всім народом”; приводиться молитва посвячення; викладається порядок Літургії з Євхаристичною молитвою), а також правила і молитва для посвячення пресвітерів, дияконів, сповідників, вдов, чтеців, дівственниць, іподияконів і маючих дар зцілення (глл. 2–14). Далі викладаються правила для мирян (“Про справи і заняття” – гл. 16); описується звершення Таїнства Хрещення (“в першу чергу хрестіть дітей”; приводиться Римський символ віри – гл. 21); говориться про Св. Євхаристію ( про порядок причастя; благоговійне відношення до Св. Дарів); говориться про хресне знамення та інше. В цілому твір, який складається з 43-х глав, цікавий і цінний в церковно-літургічному плані, тому що доносить до нас церковно-канонічні норми життя древніх християн, які не втратили свого значення в наші дні.
Твір “Апостольське Передання” міститься в журналі “Богословские труды” № 6, видання Московської Патріархії.
 

 

“Слово на святе Богоявлення”

 

З іменем св. Іполита Римського до нашого часу зберігся невеликий, але дуже цікавий за своїм змістом і літературною формою твір, під назвою “Логос іс та агіа Феофанія” (“Λммόγος  είς Ĺ ĹγιL VεομĹυειL”). Як показує заголовок, цей твір представляє собою бесіду на день Богоявлення, але сам зміст його скоріше приводить до висновку, що вона була виголошена при звершенні Таїнства Хрещення і призначалась для новохрещених членів Церкви з метою познайомити їх з сутністю Таїнства і його спасительними плодами. В основу даної бесіди покладений текст із Євангелія від Матфея (3, 13–17), про з’явлення Господа на Йордані для прийняття хрещення від св. Іоана Предтечі.
В древній християнській  письменності не збереглось ніяких відомостей про те, щ св. Іполіт писав бесіду  на Богоявлення, так що приналежність йому даного твору обґрунтовується виключно тільки на свідченнях рукописів, які поєднують його з іменем св. Іполіта. На сьогоднішній час “Слово” відоме із двох грецьких рукописів ХІІ і ХVІІ стт. Крім цього “Слово” відоме ще в перекладі на сірійську мову із сірійського рукопису ХІ ст. В ХVІІІ–ХІХ стт. “Слово на святе Богоявлення” видавалось багато разів.
 

 

Богослів’я св. Іполіта

 

Джерелом і нормою пізнання про Бога св. Іполіт вважає Св. Писання. “Якщо хто-небудь  захоче вивчати мудрість цього світу, то повинен читати писання філософів; так же точно і ми пізнаємо істинне богошанування єдино із Св. Писання. Тому ми зобов’язані знати, що вони нам оповіщають, розуміти те, чому вони вчать, і вірити в Отця, як Він хоче бути віруємий, прославляти Сина, як Він хоче бути прославляємий, приймати Духа Святого, як Він хоче нам дарувати Себе. Ми повинні пізнавати Бога таким чином, яким Він Сам Себе хотів відкрити в Св. Писанні (“Проти Ноета, ІХ).
Не дивно, що при такому погляді на богопізнання, міркування св. Іполіта про язицьких філософів не могло бути прихильним, тому що “філософи, на думку автора, – в більшій мірі не знали Бога. Але св. Іполіт визнає, що язицький світ не був повністю залишений істини. Він називає прекрасними деякі думки  Платона. В багатьох заблудженнях і міфах він знаходить, як в громадному попелищі, іскри, які готові запалити в душі бажання шукати Бога.
 

 

Вчення про Св. Тройцю

 

Любимим предметом роздумів св. Іполіта було таїнство Св. Тройці,  особливо відношення Сина Божого до Бога Отця. Але ми маємо  тільки відривки із цих роздумів. Так як єретик Ноет утотожнював Ісуса Христа з Богом Отцем, то св. Іполіт говорить, що Бог Отець родив із Себе Слово абсолютно свобідне, а не з необхідності, і що єдинство Слова з Отцем полягає в тому, що Слово є сила Отця.
Хоча в міркуваннях св. Іполіта про Сина Божого є багато виразів неточних, але головна думка його зрозуміла, а саме: Слово з Отцем по єству єдине, Воно одне тільки походить від Отця шляхом народження, тоді як всі предмети світу створені із нічого. Але в той же час св. Іполіт як би не хоче, щоби християни шанували Сина Божого у всіх відношеннях рівним Отцю. Отець завжди мав особисте існування, а Син, на його думку, отримав його тільки перед створенням світу.
Слід пам’ятати, що св. Іполит був викликаний на подібні роздуми єретиками. Сам же він був сторонником тієї думки, що християни не повинні спокушуватись пояснити недосяжне. На питання, яким чином Син може родитися від Бога, св. Іполит відповідає: “Не в твоїй владі осягнути неописане мистецтво Творця... Ти  запитуєш про народження Слова, Котре Отець народив по Своєму рішенню, як хотів? Доволі тобі знати, що Син Божий з’явився для твого спасіння” (“Проти Ноета, ХVІ).
Як би то не було, але безсумнівне те, що св. Іполіт беззаперечно приймає вчення Церкви про Триєдиного Бога, поставляючи на третьому місці Духа Святого. “Син заповідував по воскресінні апостолам: йдіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Св. Духа”. Такою заповіддю Він дав їм ясно зрозуміти, що якщо хто пропустить кого-небудь одного із цих, то не прославить Бога належним чином; тому що тільки цією Трійцею Отець прославляється. Тільки той істинно вірить в єдиного Бога, хто істинно вірить в Отця, Сина і Духа Святого (“Пр. Ноета”, ХІV).
 

 

 

Антропологія св. Іполіта Римського

 

“Бог створив людину для володіння над всім; але людина зловжила своїми силами, порушивши божественну заповідь, зробилась із володаря над природою її рабом. Вона зробила гріх добровільно, і тому зло є не що-небудь вічне, а ввійшовши, маюче своє оснування у волі і думці. Таким чином, винуватцем зла потрібно рахувати людину, а не Бога, Який є благість” (“Філософумени”).
Св. Іполіт вчить про безсмертя душі. Але при цьому він поділяє думку св. Іринея Ліонського про те, що душі, відокремившись від тіла не зразу приймаються в небесну вітчизну, але до воскресіння знаходяться в якомусь середньому місці між землею і небом, де праведники, предвкушають радість, а грішники муки, які очікують їх після загального суду.
Тіло він рахує за своєю природою приналежним до смерті  і руйнування, тому що складається із різних елементів, із різних частин; але твердо вірить, що всемогутня сила воскресить його ради заслуг Ісуса Христа.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2