foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Витоки Патрології можна виявити в глибокій християнській древності. Вже у відомій праці “батька церковної історії” Євсевія Кесарійського міститься великий за обсягом патрологічний матеріал, тому що Євсевій намагався написати таку Церковну історію, яка одночасно була би і історією церковної літератури. В розпорядженні Євсевія були багаті скарби Єрусалимської і Кесарійської бібліотек, де зберігалися писання древніх отців і вчителів Церкви,[1] а тому його відомості про пам’ятки першохристиянської писемності набувають першочергове значення, поскільки більшість із них пізніше були втрачені.
Якщо праця Євсевія являє собою першу антологію церковно-історичної науки і Патрології, то першою спробою створення власне “патрологічної праці” можна вважати “Книгу про знаменитих мужів” бл. Єронима Стридонського. В ній бл. Єроним являє себе “початківцем в сфері історії богословської літератури”. Цей твір мав ще і другу назву: “Про церковних письменників”. Свою книгу бл. Єроним написав в 392 р. В передмові він визначає мету своєї книги: “Нехай взнають Целье, Порфирій, Юліан виступаючі проти Христа пси, нехай взнають їх послідовники, які думають, що Церква не мала ніяких філософів і ораторів, ніяких вчителів; нехай  перестануть вони докоряти нашу віру тільки в простоті і нехай краще зізнаються в своєму невігластві”.[2] Книга бл. Єронима  складається із 135 глав, кожна із яких присвячена якомусь знаменитому мужу християнської древності, починаючи від свв. апостолів і євангелістів. Закінчує книгу автор відомостями про особисту літературну діяльність.
Значення даної праці бл. Єронима визначається ще і тим, що на протязі більше тисячі літ вона була зразком для багатьох подібних творів. Першим продовжувачем бл. Єронима став пресвітер Генадій Марсельський († 480), який в 91 главі своєї книги охопив твори церковних письменників з кінця ІV ст. до кінця V ст. Його праця була приєднана до книги бл. Єронима і складала її другу частину. Вслід за ним подібні праці написали: архієпископ Ісидор Севільський († 638), Ільдефонс Толедський († 667), Беда Достопочтенний († 735) та інші.
Що торкається грецького сходу, то тут крім перекладу на грецьку мову згадуваного твору бл. Єронима, можна назвати тільки одну працю, яка висвітлює історію древньоцерковної літератури, – це відома “Бібліотека” Константинопольського патріарха Фотія. Вона представляє собою збірку “кодексів” (конспектів”) прочитаних патріархом творів як християнських, так і язицьких авторів. Всього збірка “Бібліотека” містить 280 таких “кодексів”, які супроводжуються критичними правками патріарха. Дана праця патріарха Фотія має важливе значення для патрологічної науки, тому що зберегла цінні відомості про ті пам’ятки церковної письменності, які на сьогодні втрачені.
Із виникненням книгодрукування в ХV ст.. виникла зацікавленість і до творів класичної церковної літератури, що і послужило причиною появи перших видань свято отецьких творів. Серед перших друкованих творів були твори західних отців: св. Амвросія Медіоланського і бл. Августина в 1492–1506 рр. під редакцією І. Амербаха. Після цього з’являються цілий ряд патрологічних антологій, як латинських, так і грецьких церковних письменників. Не перевершеною працею вважається знаменита Патрологія Ж. П. Міня (1805–1875), яка вийшла друком в двох серіях. Латинська “Патрологія” (Париж 1844–1855) налічує 221 том, хронологічно доведена до часів  папи Інокентія ІІІ († 1216); грецька “Патрологія (Париж, 1857–1866) містить 161 том, висвітлює період до середини ХV ст.. В ХХ ст.. напружена текстологічна і філологічна праця патрологів не зупинилася. Так в 50-ти роки ХХ ст.. бенедиктинцями в Бельгії розпочато грандіозне видання свого роду “новий Мінь”, яке отримало назву “Збірка християнських авторів” і включає в собі чотири серії. Вийшло 180 томів першої серії латинських авторів (І–VІІ стт.) та 70 томів другої серії латинських авторів (VІІІ–ХІІ стт.). Третя серія цього видання найбільш цікава для нас, – грецька. Вже вийшло друком понад 30 томів даної серії. На кінець, четверта серія – “апокрифічні твори”.
Не менш грандіозним на сьогоднішній день являється продовжуюче видання французької серії під назвою “Християнські джерела”, якої вийшло друком понад 400 томів. Це видання являється капітальною працею з критичним науковим апаратом; поряд з оригінальним текстом приводиться паралельно французький переклад. В цій серії побачили світ твори не тільки грецьких і латинських авторів ІІ–ХV стт., але і деяких сірійських. Всі вказані видання і багато інших нині відомих послужили і служать фундаментом для всестороннього і глибокого вивчення святоотецького насліддя.
Звичайно виникає запитання: як на фоні такої активної видавничої, перекладацької і дослідницької діяльності західних учених виглядає наша патрологічна наука на Русі? Відповідаючи на нього зразу слід сказати, що свято- отецька традиція являється основою всієї руської православної культури. Про це засвідчує вже те, що більшість пам’яток древньоруської писемності (більше 90 %) являються творами, перекладеними з грецької мови, і значну частину їх складають твори свв. отців Церкви. Вже в домонгольський період були перекладені деякі твори свв. Іоана Золотоустого, Григорія Богослова та інших. Великого розповсюдження набули збірки (“флорилегії”), які складалися в основному із свято отецьких цитат (сама рання із них відома під назвою “Ізборник Святослава, 1073 р.). Хоча в послідуючі віки перекладацька діяльність на Русі не зупинялась, але особливо активною вона стала в ХІХ ст.. Найбільш епохальною подією, явилось, звичайно, видання серії “Творіння святих отців в російському перекладі”, яке розпочалося з 1843 року. За рішенням Священного Синоду РПЦ перекладацька діяльність була розподілена між чотирма Духовними Академіями. В Московській перекладалися твори свв. отців каподокійців, св. Афанасія Великого, св. Єпіфанія кіпрського, св. Макарія Єгипетського та інших. В Санк-Петербургській – церковних істориків Євсевія, Сократа, Созомена і Євагрія; св. Іоана Золотоустого, св. Іоана Дамаскіна. В Київській Духовній Академії перекладалися твори західних отців Церкви: блл. Єронима і Августина, Тертуліана та інших. В Казанській – Діяння Вселенських Соборів, твори Орігена, св. Іполита Римського, св. Григорія Двоє- слова та інші. Необхідно зауважити, що видання творів данної серії продовжувалось до 1917 року. Але перекладацька діяльність не обмежилась тільки стінами Духовних Академій, вона проводилась активно в монастирях, зокрема в Києво-Печерській лаврі, в Оптині пустині, на Афоні. Робились окремі авторські переклади: так, наприклад, П. Преображенський переклав твори мужів апостольських, грецьких апологетів ІІ ст.., св. Іринея Ліонського; Н. Корсунський – твори Климента Олександрійського і “Орігена”; П. Боголюбський – “Тлумачення на Апокаліпсис” Андрія Критського і “Життя у Христі” Миколая Кавасили; єпископ Арсеній (Іваненко) – свв. Григорія Палами і Марка Єфеського. Необхідно  зауважити, що більшість перекладених творів свв. отців і вчителів Церкви друкувалися в періодичних виданнях Духовних Академій; в журналах: “Богословский вестник” – МДА; “Христианское Чтение” – СПБДА; “Труды Киевской Духовной Академии” і “Воскресное Чтение” – КДА і “Православный Собеседник” – Каз.ДА.
Однак така бурхлива прекладацька діяльність мала сама по собі громадане значення, але вона представляла тільки одну сторону патрологічної проблеми. Другою стороною являється той факт, що патрологічна наука в РПЦ як окрема і самостійна існує тільки з 40-х років ХІХ ст. і повинна була розвиватися при постійному скептичному відношенні до неї як необхідної для богослівської науки і освіти взагалі. Відставши від  західної патрології на два століття, ця наука зазнала в нашій Православній Церкві і богословській освіті серйозних проблем наукового росту.

--------------------------------------------------------------------------------

[1] Лебедев А. Церковная историография с ІV-го века до ХХ-го. СПБ., 1903, с. 43.
[2] Бл. Иероним Стридонский. Творения. Ч., 5, Киев, 1910, с. 259.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2