Apologet

Проповідь Будди не теорія, а, як стверджують буддисти, шлях до спасіння. Тому марне шукати у священних книгах буддистів систематичної космології, теології чи психології. Сам Будда формулював своє вчення у чотирьох словах: страждання, ланцюг причин, знищення страждання і шлях до припинення страждань.

Коли одного разу учні настирливо просили Будду пояснити їм, звідки походить світ, він ухилився від відповіді і розповів таку притчу:

„Уявіть собі людину, поранену стрілою в груди. Поки лікар намагається витягти стрілу з грудей пораненого, невже той буде розпитувати, з якого дерева змайстрована стріла, якого вона кольору, і з чого зроблено її вістря? Адже час проходить і наближається смерть. Так і люди повинні звершити справу свого спасіння, бо всі вони смертельно поранені стражданнями”9.

Іншого разу, коли Будда перебував у лісі біля Косамби, він узяв трохи листя в долоні і запитав учнів: „Як, на вашу думку, учні, що більше: та кількість листя, яке я взяв у долоні, чи все листя, що є в лісі?”

У руці Просвітленого трохи листя, а в лісі його значно більше. Настільки ж більше, учні, пізнане мною і не сповіщене вам порівняно з тим, що я сповістив вам. Але чому я не сповістив вам? Тому, що ці знання не дали б вам ніяких переваг, оскільки воно не веде до відмови від усього земного, до подолання пристрастей, до знищення усього тлінного, до свободи, до пізнання, до просвітлення, до нірвани: ось чому я не сповістив вам того знання. А що, учні, я сповістив вам? Я сповістив вам, учні, про те, що таке страждання; я сповістив вам про те, що таке виникнення страждань; я сповістив вам, що таке зречення від страждань; я сповістив вам, що таке шлях до зречення від страждань”10.

З таких стислих і зрозумілих тверджень видно, які завдання ставить перед собою буддизм і від яких питань ухиляється.

Отже, буддизм не прагне бути такою філософською системою, яка задля чистого знання досліджує основні початки усього існуючого і задля нього ж прагне проникнути у всесвіт у всіх напрямках.

Він займається тільки людиною, заглибленою в страждання і, навчаючи її розуміти свої страждання, вказує тим самим шлях до знищення їх. Ось єдина проблема, якою цікавилися буддійські мислителі. „Як велике море, о учні, все проникнуте одним смаком, смаком солі, достоту так і це вчення, і ці настанови проникнуті смаком до визволення”11.

Попри те, що в буддизмі немає буддистського вчення про світ, богів та людську душу , однак Будда не міг обійтися без того, аби свої практичні міркування не будувати не приховано гаданій метафізиці. Проповідуючи зречення від світу, він говорив, що таке світ, і що в світі здійснюється вічний колобіг життя, вічна зміна форм існування12.

Цей вічний колобіг і є, згідно з ученням Будди, причиною світового зла. Буття в самому коренів, в самій своїй основі є зло, муки. Смерть є наслідком народження, в народженні – причина смерті. Сакья-Муні роздумував про переселення душі і про переродження живих істот, про мандрування душі, ці ідеї він узяв із народних вірувань Індії де, в його епоху, вони були поширені і загальноприйняті. Він також навчав, що це триватиме до тих пір, аж поки в людині буде прагнення до життя. „Ця ідея переродження і є другою з вищих істин, що становлять суть буддизму”13.

Основна думка буддизму полягає в нікчемності життя, у тому, що наше буття є буття страждань.

а) Вчення про Бога

Чи визнає буддизм саме буття Боже, чи ні? Безперечно, жодне питання не може мати істотнішого значення, ніж це. Якщо Бог існує і якщо Він відкрив себе, хоча б природним шляхом і сумління, так що я можу знати щось про Нього, тоді треба визнати і буття Його і своє ставлення до Нього. Відсутність знань про Бога і визнання Його, якщо Він є, неминуче приведе до перекручень усього релігійного вчення і всієї моральної діяльності.

А як тлумачив таке життєво важливе питання Будда? Гаутама проповідував, що він – один з Буд, що з’являвся у різний час на землю14.

При зустрічі з браміном, котрий запитав Будду, чи є Бог, Будда відповів: „Я нікого не бачу ні на небесах, ні у світі марі, ні між мешканцями світів – Брами, ні між богами й людьми, кого б мені належало шанувати”15. Ці слова вочевидь указують на заперечення Бога. Відповідь на це питання настільки очевидна, що про нього навіть не сперечаються значні учені. „Нема Бога” – ось основне твердження буддизму. Це підтверджують усі буддійські книги, різниця тільки в тому, що пізніші з них, тільки трохи, в усякому випадку, неістотно видозмінюють думку Будди з даного питання.

„Це й дало підставу його послідовникам обожествити самого Будду, а поряд з ним визнати й інших Буд до Сіддарти й після нього”16.

„Увесь світ з усіма своїми богами не має нікого, хто б зрівнявся з ним”. Так священні книги буддистів висувають свої докази у перевагах Сакья-Муні не тільки над людьми, але й над небожителями.

„Навіть мільярди пратьєка-буд не можуть зрівнятися з одним досконалим Буддою. Це теїстичне прагнення обожествити Будду проникло в писання не випадково, адже послідовники цього вчення передусім шукали Бога, Котрий міг би задовольнити всі потреби нужденних. Наприкінці І-го століття по Р.Х., ідеалізований і перетворений на всемогутнього й всевідаючого бога, Сакья-Муні став ще й існуючим від вічності, тобто буддизм вступив у другу епоху свого розвитку.

Буддизм надав ученню Сакья-Муні філософського характеру, змінивши й повністю спотворивши його мораль. Новації, що були внесені в область релігійного благочестя, змінили лад і характер самого монастирського життя. Обожествлення людини стирає риску між монахами та людьми.

Сакья-Муні однозначно характеризується вічно живим та особистісним божеством і його прихильники вступають з ним тільки у релігійні стосунки.

Дотримуючись такого погляду, що Будда є бог, необуддисти довільно, а то й свавільно пояснюють по своєму і по новому цілі й досить істотні сторони старого вчення, оскільки старе вчення виявляється як таким, що не відповідає сучасним уподобанням.

б) Вчення про душу

Буддизм не визнає душі, але однак навчає про переродження й перевтілення людини. „Смерть не є кінець стражданням. Людина знову й знову народжуватиметься, щоб знову страждати”. Справді, не існує прямих указівок, що душа існує, але буддизм визнає процеси бачення, слухання, самосвідомості і насамперед страждання. „Якщо нам доводиться переживати те, чи інше в цьому житті, то тільки тому, що ми вчинили те, чи інше в нашому минулому існуванні”17.

Ось цим простим, зрозумілим для всіх віруванням, що не зважає на жодні теоретичні ускладнення, й стверджувався непохитний погляд, ніби той, хто чинить погане діло, і той, хто несе за це покару – одна й та сама особа.

В той час досить чітко виявлялося розуміння про ту складність, яким би чином узгодити вчення про те, що нема жодного суб’єкту в колі духовно-тілесних правил про людину з думкою про моральне відшкодування за наші вчинки. Одного разу ченець запитав Будду: „Якщо тілесність – не я, якщо відчуття, уявлення форми, пізнання – не я, то як я маю відповідати за ті вчинки, що їх учинило не наше – Я”18.

Будда заперечує такі питання за те, що людина, котра знає їх, перебуває із своїми думками під владою бажань, за те, що може зайти з ними далі, ніж це дозволяє проповідь учителя. Найпряміший і ствердний доказ на користь того факту, що буддизм відкидає існування душі, міститься у самих буддійських авторитетів. „Тільки одне ім’я залишається непорушним від особистості того, хто відійшов від цього світу”19.

Буддизм не вчить про переселення душ як реальних субстанцій. Його вчення якнайкращим чином характеризується як учення про переселення того самого Я – характеру. Практично усі ці приклади вказують на повне заперечення існування душі, подібно до того, як агностицизм веде до атеїзму.

Багато з авторитетних учених вказують на заперечення в людині існування душі і визнають його вчення навіть єрессю, якщо воно з’являється в їхній релігії.

в) Вчення про спасіння

Буддизм вчить не визволення від гріха, а про визволення від страждань і навіть від самого існування. Все вчення Будди про спасіння полягає в таких чотирьох словах істини.

1. „Страждання”.

2. „Походження страждань”.

3. Знищення страждань”.

4. „Восьмикратний святий шлях до знищення страждань. Це – надійне пристановище, це – найкраще пристановище. Хто досяг його, той звільняється від усякого страждання20.

Щоб досягти Нірвани, треба пройти чотири ступені. „Перша ступінь полягає в пробудженні серця. Коли полуда спадає з очей віруючого, коли він пізнає велику таїну смутку, нерозлучного з життям і з усіма земними інтересами, коли він звертається до Будди – він стає на першу ступінь на шляху до спасіння. Друга ступінь – полягає у визволенні від нечистих помислів й мстивості. Щоб досягти третьої ступені, віруючий повинен позбутися усіх злих бажань, незнання, сумніву, єресі недоброзичливості й дратівливості”21. Умертвляти свою плоть усілякими злигоднями уявляється взагалі зайвим. Головним має бути очищення від поганих помислів, бо чистому серцю відкриті увесь світ і всі добрі діла. І четверта ступінь: „Вінцем усієї будови життя, на думку Будди, має бути загальне милосердя”22. Сам Будда Сакья-Муні зростив у собі милосердя до незмірної величі. В усіх священних книгах говориться як Будда відмовлявся від спокійного життя і всіляко намагався виявити своє милосердя до ближніх. Саме завдяки цій рисі Сакья-Муні сам звільнився від кола відроджень і показав шлях іншим. „Сакья-Муні настільки розвинув своє вчення про благочинство, що іноді, як може навіть видатися, ставив це на чолі усіх чеснот”23. Буддисти іншими словами ще називають „чесноту – святістю”, а „святість – спасінням”. Спасіння, що досягається в теперішньому житті, чи то стан духу, з досягненням якого людина вже в теперішньому житті звільняється від смутку й страждань. „Хто добре пізнав це, той досяг нірвани, найбільшого блаженства”24. Щоб досягти блаженства, треба мати: праведну віру, праведне рішення, праведне слово, праведне діло, праведне життя, праведне прагнення, праведний спомин, праведне самозаглиблення. Йдучи цим шляхом, ще необхідно виконувати п’ять заповідей:

1. Не вбивай ніякої живої істоти.

2. Не бери чужого.

3. Не порушуй ціломудрості й подружньої вірності.

4. Не говори неправди.

5. Утримуйся від бажань й оп’яніння від напоїв25.

Крім моральних законів буддизм ще вчить, як треба ставитися до слабкої статі – жінок. Коли вважати буддизм за релігію, треба визнати, що із усіх релігій це та, що найбільше заперечувала і вороже ставилася до жінки. „В жінці уособлюються всі нерозумно чаруючі сили, що прив’язують дух до цього світу”26. Є релігії, що вищою мірою ушляхетнюють жіночість у моральному й релігійному змісті. Були і є релігії, що принижували моральне й суспільне значення жінки, однак, попри це, не позбавляли її надії на спасіння. „Але жодна релігія не ставилася до неї так вороже й неприязно, як буддизм”27.

Так само буддизм ставить жінку в побуті й суспільстві нижче чоловіка. Але давньоіндуське життя міцне своїм родинним ладом та родовим побутом. При тому нерозривному зв’язку, що утвердився в індуському побуті між культом та сім’єю, де батько – господар, був одночасно й жрецем, неможливо було ставитися до жінки неприхильно.

Наприкінці першого століття по Р.Х. буддизм змінив форми свого вчення, надавши йому філософського характеру. Переінакшив погляд на жінку, із суто релігійного боку. Хоч і сам Будда „надто упереджений до жіночої природи, він не вірив у можливість великого успіху жінки в боротьбі з пристрастями та мирськими спокусами”28. Але з часом жінка почала схилятися до монашого життя, шукаючи самотності, аби спастися від усякого зла в житті. Ця нова хвиля буддизму поширилася в Індії не випадково.

Багато жінок, що примкнули до нового руху, спираючись на жінок-сподвижниць в браманському середовищі, запалали бажанням зрівнятися з ними в цій новій області мудрості. Так було закладено загальну спонуку до подвижництва й аскези.

І всі ці пориви до подвижництва не зустрічали бажаного відгуку в учителів буддизму. Вони намагалися не порушувати заповітів самого Будди, котрий не вірив у можливість значного успіху жінки в боротьбі із пристрастями та мирськими спокусами. Усе ж і в цій релігії жінка знаходить своє місце, вона шукає насамперед спокою, що допомагає їй розібратися в самій собі. Кінцева мета – нірвана.

В основному простолюд не може збагнути, що таке нірвана.

Сповідувачі буддизму вірять у рай і пекло. Це здорове людське почуття прийнятніше для простолюду, оскільки нірвана видається надто абстрактним поняттям. Породжений стражданнями народу в умовах ломки старих суспільних відносин давньої Індії, привертаючи багатьох на ілюзорний шлях визволення від страждань, буддизм для теоретичного обгрунтування свого вчення, вдається до побудови ідеалістичної філософської системи.

Ствердження про те, що всяке існування є страждання, а смерть неминуче веде тільки до нового переродження конкретної особистості, випливає, що треба, аби цей ланцюг урвався. Первинним джерелом страждань є безпочаткове хвилювання, дхарм, отже, для виходу із страждань необхідно погасити хвилювання даного пучка дхарм.

У своєму основному й головному значенні тамійське слово „ніббанна” чи санкскритське „нірвана” й означає втихомирення, згасання, набуття спокою. Іншими словами, це кінцева мета релігійного спасіння, той стан повного небуття, при якому переродження – страждання припиняються.

Нірвана – одне з найтуманніших понять в буддійській літературі. Безсумнівний його зв’язок з ученням про дхарми. Хвилювання дхарм породжує страждання, і це хвилювання має урватися, аби припинилися страждання.

Хвилювання дхарм джерело страждань – своєю чергою пов’язано в уявленні буддистів з невіданням, із затьмаренням свідомості, нерозумінням. Спокій – припинення страждань, навпаки, зв’язаний з пізнанням, прозрінням, вищою мудрістю.

Запеклі суперечки про суть нірвани тривають між різними школами буддизму уже багато століть. Попри це, поняття нірвани не витлумачене до кінця й залишається в буддизмі одним з найсуперечливіших. Декотрі сучасники буддисти намагаються уявити нірвану як найвищу ступінь самовдосконалення, якого людина може досягти у процесі свого морального формування. Вони посилаються при цьому на приклад Гаутами, котрий досяг нірвани ще за життя в результаті свого просвітлення.

Увесь дух буддизму примушує зближувати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття. В цьому смислі тлумачать нірвану в основному сучасні буддійські авторитети. „Сам Будда не залишив після своєї смерті ніяких творів”29. Добре визначити вчення про нірвану могли тільки вчителі буддизму і воно носить містичний характер. Оскільки нірвану, яка в брахманізмі є тільки гіпнотичним станом спокою, в джаінізмі – несвідомим продовженням життя, в буддизмі слід розуміти як згасання танги, пристрастей. Всі ці умови не мають конкретного визначення.