foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Проте вчені підрахували і дійшли висновку, що жодна молекула ДНК (основа життя) не могла б утворитися навіть протягом десятків мільярдів років випадкових комбінацій, не кажучи вже про первинні організми. Свого часу фізіолог А. Галлер відмітив: «Сліпа сила не може утворити тваринного тіла, для цього необхідна сила розумна».

Матеріалістичну еволюцію неможливо сприйняти ще й тому, що вона не має головного імпульсу до розвитку. Свого часу Платон говорив: «Шукаючи причину руху однієї речі в іншій, а другої в третій ми врешті-решт прийдемо до речі, яка сама себе рухає». Матеріалісти не можуть вказати на першопричину руху, Аристотель же прямо вказував, що першою рушійною силою є Бог.

За вченням більшості античних філософів, людина є космосом в мініатюрі, малим світом; вона повністю повторює собою образ космосу, іншими словами, структура людини тотожна космічній структурі. Протагор же, навпаки, у своєму вченні розриває зв\'язок людини з космосом, оскільки вона, на думку філософа, є «мірою усіх речей». У Платона людину визначено як носія духу, тому мета людини – звільнитися від матерії, від тіла, яке є «темницею душі». Аристотель, навпаки, душу і тіло вважає призначеними одне для одного.

Біблейська антропологія вирізняється своїм ученням про винятковість людини як богоподібної істоти. Мета людського життя – удосконалення душі і повернення в лоно Отця Небесного. Тіло не заперечується, як у Платона, а є храмом духу, освячується духом і повинно контролюватися Ним. Тому, чим більше людина приборкує свою плоть, тим більше очищається душа. За Володимиром Соловйовим, історичний процес – це довгий перехід від звіролюдства до боголюдства. Як бачимо, тут присутній елемент християнського еволюціонізму.

У Канта, людина – істота, яка належить двом різним світам: світу природи, де вона цілком підпорядкована природним законам, і світу духовному, де вона виступає як моральна істота, здатна вільно здійснювати вибір. У Гегеля діяльність людини – вищий ступінь саморозвитку «світового розуму».

Фейєрбах створив свою матеріалістичну антропологію. На його думку, людина як окрема істота не містить в собі жодної людської суті; людська сутність виникає лише в спілкуванні і єднанні людини з людиною. А Бог є ні чим іншим, як відстороненою формою людських властивостей і бажань.

Первинною, за марксизмом, є матеріальна структура людини, її тіло, духовна ж діяльність з\'явилася внаслідок її розвитку. Сутність людини, за цим вченням, набувається лише в процесі суспільного життя і є сукупністю суспільних відносин.

Отже, виходить, що суспільство створило людину. Але хто ж тоді створив суспільство? Адже саме суспільство могла створити лише істота, яка володіє повнотою людської сутності, істота, яка чомусь спромоглася приборкати у собі тваринні інстинкти і протистояти закономірній необхідності, панівній у природі.
Гармонію духовного і матеріального, у людській сутності, влучно виразив Феофан Затворник: "...тіло мусить підкорятися душі, душа – духу, а дух же за властивістю своєю мусить бути у Бозі. У Господі повинна перебувати людина усім своїм єством і свідомістю. Після відходження від Бога відбувся розлад у всій сутності людини: дух, що відокремився від Бога, втратив свою силу і підкорився душі; душа, не піднесена духом, підкорилась тілу". Отже духовність – це не просто насолода інтелектуальними цінностями. Музика, живопис, поезія і тому подібне – це лише засоби для досягнення духовності. Духовність –  це здатність підпорядкувати свою плоть духові. Таких цілей не ставить перед собою жодна тварина, бо це не передбачено ні біологічними чинниками, ні загалом природною необхідністю. Так звідки прийшов цей світлий промінь неземного світла?

Загальна еволюційна теорія стверджує, що все нині живе походить зрештою від якогось примітивного організму. Ч. Дарвін (1809-1882) виклав ідею про походження видів шляхом природного відбору, боротьби за існування, мінливості і спадковості набутих ознак на тлі пристосування до умов навколишнього середовища.

Слід зауважити, що це вчення виникло саме як гіпотеза, а не як науковий факт. Адже коли у 1859 році вийшла у світ його книга «Походження видів», не було жодних речових доказів на користь цієї теорії, окрім решток неандертальця (череп), знайдених у 1856 році в Німеччині. Не було єдності і серед самих еволюціоністів. Окрім чистих матеріалістів, які розуміють під еволюцією лише саморозвиток матерії і чинник випадковості у створенні світу, існує значна кількість дослідників, які джерелом еволюції вважали певну розумну силу. Як Ламарк, так і сам Дарвін були деїстами, тобто визнавали Бога як першопричину світу. У листі до Фордеса Дарвін писав: «У найскладніших моментах я ніколи не був атеїстом в тому сенсі, щоб заперечувати існування Бога».

А. Уоллес раніше за Дарвіна висунув ідею поступального розвитку, але не знаходив ніякої суперечності між Біблією і наукою; він поєднував погляд про тваринне походження людського тіла з вченням про божественне походження душі.

Загалом теорію Дарвіна зустріли в науковому світі далеко неоднозначно:
Проф. А. Вагнер; "Тварини розмножуються в межах тільки свого виду: вимирає вид – і вони зникають назавжди ".

Чарльз Ляйель: "У якому б напрямі ми не повели свої дослідження природи, всюди ми відкриваємо очевидні докази творчого розуму, його провидіння, сили і мудрості".

Проф. А. Лебедєв: "Теорія Дарвіна є якимсь царством гіпотез, де і початок, і висновки, і базис, і наслідки – лише гіпотези та гіпотези".

Проф. І. Мечніков: "Боротьба за існування не може призвести до утворення формальних (морфологічних) ознак, які складають видові відмінності".

Бастіан: "Дарвін часто покидає фактичний базис і переноситься в царину можливостей".

Проф. Келлікер: "Поступовий перехід одного виду в інший зовсім не доведено, викопний світ не знайомить нас з такими переходами тваринних форм".

Фізіолог І. Мюллер: "Раси тварин і рослин змінюються серед різноманітних умов, впливу яких вони піддаються при розповсюдженні на поверхні земної кулі, але зміни, яких вони зазнають, ніколи не виходять за межі призначеного виду. Один вид абсолютно не здатний навіть наблизитися до ознак іншого виду, а тим паче – перетворитися з одного виду в інший".

Натураліст А. Уоллес, який одночасно з Ч. Дарвіном створив теорію природного відбору, говорить таке: "Людина виникла не внаслідок природного відбору, але під впливом абсолютно особливої творчо-мисленої сили високого розуму." Як бачимо, А. Уоллес дивиться на виникнення людини як на особливий акт творіння і виключає її із загального розвитку всіх інших природних творінь.

Зробимо тепер невеличке загальне зауваження щодо всіх прийомів та словесних нісенітниць, якими користуються матеріалісти, коли марно намагаються знайти причину тих або інших явищ – це звичайна голослівність, яку видають за наукові докази: "з\'явилися ознаки", "розвинулися особливості", "свідомість прояснилася", "склалася ідея сім\'ї", "відбулася зміна поведінки статей", "була усвідомлена користь співпраці", "відбулося пригнічення індивідуального зоологізму", "виникло взаємне тяжіння", "інтелект взяв гору над інстинктом", "до людей прийшло милосердя", і тому подібне. Погодьтеся, що всі ці фрази нічого не пояснюють, а всього лиш констатують факти, і залишають без відповіді масу принципових питань:

1. Чому нижчі організми (мікроорганізми, одноклітинні, інфузорії, молюски) існують мільярди років і не еволюціонують?

2. Чому такі високорозвинені людиноподібні мавпи, як гібони, орангутанги, шимпанзе, горили, які походять від дріопітеків (древніх мавп) на мільйони років зупинилися в своєму розвитку і, не зважаючи на свій розум і кмітливість, не зрушили у бік людини?

3. Шимпанзе почуваються вдома як на деревах, так і на землі. Вони – всеїдні, товариські, цікаві, доброзичливі, у них сильно розвинена система групової поведінки. Чому не став людиною шимпанзе?

4. Чому неандертальці вимерли і, як стверджує наука, не дали нової гілки розвитку?

5. Звідки взялися кроманьйонці, адже вони з\'явилися раптово і не є нащадками неандертальців?

6. Чому генетичні структури вже мільйони років залишаються замкнутими, тобто кожна генетична структура належить тільки певному виду? Так чому і коли відбувся стрибок у цій системі?

7. Кожна жива клітина містить в собі ДНК, у якій закладена вся інформація про майбутній організм, тварину або людину. ДНК знає, які клітини підуть у мозок, які у волосяний покрив. У цій  субстанції визначено наперед, якими хворобами хворітиме майбутній організм і встановлено межі життя. Що ж таке ДНК? Ця дезоксирибонуклеїнова кислота є ланцюжком (як намисто), від перестановки намистинок якого залежить – бути даному тілу людиною чи рибою. Ми бачимо тут присутність розуму, але де ж він? Дехто зазначає, "природа розумна ", але ж усі матеріалісти твердять, що розум можливий лише там, де є мозок – вершина розвитку. Але мозок виник після ДНК. То де ж розум природи?

8. У початковий період свого життя, людина є надто безпорадною і, за усіма даними, мала була б загинути. Адже тільки наприкінці першого року життя вона досягає того ступеня розвитку, який у інших ссавців присутній від народження. Для того, щоб вижило абсолютно безпорадне дитинча, необхідно було, щоб батьки володіли високою людською свідомістю. І це свідчить про те, що людське дитинча могло з\'явитися лише від батьків-людей.

9. Невже полонез Огінського і "Набуку" Верді створили нащадки мавпи? Навіть якщо це правда, то це найбільше диво, яке не могло здійснитися без надматеріальної сили. Неможливо собі уявити, щоб сама природа породила і виокремила певний вид тварини і довела його до такої досконалості, тоді як інші види залишилися на тому самому рівні.

10. Усі причини, які нібито призвели до виокремлення людини з царства тварин (прямоходіння, використання знарядь, колективне полювання, потреба спілкуватися за допомогою звуків, праця), – все це присутнє і у тваринному світі, але тварини чомусь не рушили ні на крок у бік хоч якогось прогресу. Хіба бобри, будуючи дамби, не трудяться, не планують свою роботу і не впливають на предмети праці, хіба мавпи не користуються палицями, каменями, хіба леви не полюють колективно, а багато тварин хіба не піднімаються на задні лапи? До речі, найрозумнішою твариною вважається слон, за ним –  дельфін і тільки потім мавпа.

11. Безперечно, ті або інші види переживали певні зміни під впливом навколишнього середовища, що змінювалось, але перетворення одного виду в інший не доведено жодним фактом, і для такого ствердження недостатньо наявних викопних скам\'янілостей. Наприклад, австралопітеки з\'явилися 5 млн. років назад, пітекантропи – 1 млн., неандертальці – 100 тис. років, кроманьйонці – 40 тисяч років. Між цими видами минали мільйони і сотні тисяч років, і тому мусив існувати цілий ланцюг перехідних форм, проміжних ланок. Де вони? Де доказ того, що пітекантропи перетворилися на неандертальців, а останні – на кроманьйонців?

Чому еволюція не продовжується? За весь історичний період, а це ж таки десятки тисяч років, людина не змінилася ні морфологічно, ні психологічно, не змінилися і тварини. Еволюція чомусь зупинилася. Таке враження, що якийсь гігантський майстер за шість епох (Докембрій, Палеозой, Мезозой, Кайнозой, Нижній плейстоцен, Середній і Верхній плейстоцен) створив прекрасну споруду і завершив її творінням людини саме в останню епоху (Верхній плейстоцен, Четвертинний період). Ми знаємо, хто цей Майстер, і знаємо, чому зупинилася еволюція. "І скінчив Бог дня сьомого працю свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці своєї, яку був чинив. " (Буття 2;2).

Вже давно старанні науковці дійшли висновку, що наука не заперечує Біблії, а тільки доповнює її оповіді про створення світу і людини, так би мовити, розшифровує основні її принципи, які зазвичай приховуються за алегоріями. Звичайно, Біблія не науковий практикум, її мета – моральна (спасіння роду людського), а не докладний виклад наукових гіпотез. Ця книга говорить мовою щоденного мислення, оперує загальноприйнятими категоріями; вона висловлюється мовою, доступною для людей різного рівня розвитку і усіх поколінь.

Історія науки доводить, що між Біблією і наукою встановлюється дедалі більший зв\'язок і узгодженість:

a) як Біблія, так і наука однаково вчать про походження світу з хаосу;
b) за Біблією спочатку з хаосу з\'явилося світло - про це свідчить і наука (вибух спричинив формування всесвіту);
c) як за Біблією, так і за даними науки порядок світостворення і розвитку життя на землі загалом один і той самий;
d) і за Біблією, і за наукою людина з\'являється в останню епоху творення світу; Ми знаємо з Біблії, що у створенні людини розрізняють два моменти:
e) утворення тіла із землі "І створив Бог людину з пороху земного." (Бут. 2;7);
f) оживлення тіла духом Божим "І дихання життя вдихнув у ніздрі її" (Бут. 2;7).

Очевидним є те, що людська сутність складається з двох частин: тілесної і духовної. Духовна частина людини створена безпосередньо Богом: "Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою" (Бут. 1;26). її ж тілесна частина, як сказано в Біблії, узята від землі, як і всі тварі, тобто цілком можливо припустити, що вона, за Божою волею, пройшла спільний з усіма шлях розвитку. І тривалість цього розвитку в часі невідома.

Двоякість людської сутності спостерігаємо в усіх сферах її життєдіяльності, особливо в галузі моральних проблем. Як істота тілесна (матеріальна), вона підпорядкована всім законам матеріального світу, але як істота духовна – вона етично вільна і може вибирати між добром і злом. Ми часто бачимо, як відбувається боротьба між цими двома началами в людині, коли тіло хоче одного, а душа – іншого. Наприклад, тіло рветься насолоджуватись матеріальними благами, а душа протестує і вимагає справедливості та милосердя до інших.

Зважаючи на все сказане, маємо підстави зробити обґрунтований висновок: хоч би як конструювалися елементи матерії, хоч би як складалися у химерні форми, вони не здатні створити життя і свідомість, бо усі молекули лише рухаються, як же вони – суто матеріальні одиниці – перетворюються на думку, відчуття і бажання, тобто явища духовного та психічного характеру? Відповідь на всі поставлені запитання єдина: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося. У Ньому було життя, і життя було світлом для людей». (Ін.1;1-4).

Петро Миколайович Вінцукевич
кандидат богословських наук

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2