foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Святі Отці Православ’я чітко побачили всі пагубні наслідки самовільного введення філіокве (вчення про Сходження Святого Духа від Отця і Сина) в Символ Віри Західною Церквою. Всі подальші розходження між Православною і Католицькою Церквою в більшій чи менший мірі безпосередньо пов’язані з цим вченням. Католицьке вчення про філіокве було викривленням в сповіданні Святого Духа і несло в собі, як неминучі наслідки, подальші порушення єдності життя та віри. Які б сторони вчення, що відрізняє Католицтво від Православ’я ми б не взяли, скрізь буде наявним факт приниження значення та дій Святого Духу. „(Філіокве) Тільки встигнувши з’явитись в західних Церквах, як або само породило мерзенні виплодки, або ввело разом з собою інші нововведення – здебільшого такі, що суперечать ясно зображеним в Євангелії заповідям Спасителя нашого: кроплення замість занурення, відібрання в мирян Божественної Чаши та причастя тільки під одним виглядом хліба, використання опрісноків замість хліба квасного, виключення з Літургії благословення тобто призивання Святого Духу, усунення дітей від Миропомазання та Причастя, усунення одружених від священства та визнання папи за непомильну особу та ін.” (Окружне послання Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви до всіх Православних християн 1848 г., 12. )

Стисло розглянемо деякі відхилення від Православної доктрини яки відбулися внаслідок зміни догматичного вчення в Католицькій Церкві:

1) у сфері богопізнання.
Католицьке богослов’я в пізнанні Святої Трійці виходить не з духовного досвіду, а з поняття Божественної природи, внаслідок чого сприйняття догмату про троїчність Богу відбувається тільки за допомогою раціонального мислення. В результаті цього Бог мислиться по аналогії з природним світом, зі створеними речами.

2) у сфері сотеріології (вчення про спасіння людини).
Внаслідок того, що в католицькому вченні Святий Дух мислиться Особою, що залежить по іпостасі від Сина, то і в особистому Своєму впливі на людей Святий Дух мислиться тільки як зв’язок між людьми і Христом. Звідси з’являється помилкова направленість католицького особистого подвижництва. Замість життя в Христі та у Святій Трійці в православному розумінні, католицьке „наслідування Христу”, в якому за дію Благодаті Святого Духу приймається результат тільки власних, людських зусиль.

3) у сфері вчення про Церкву.
В наслідок зміни християнського вчення в Католицькій Церкві приниження Святого Духа позначається також в тому, що основні властивості Церкви, які здійснюються Святим Духом – єдність, святість, соборність, переносяться на Папу, який вважається в католицтві здійснювачем цих властивостей. Таким чином питання віри та життя в Церкві зосереджені в руках однієї безпомилкової людини.

4) у вченні про таїнства.
Католицьке вчення відносить до часу проголошення на Літургії слів Господніх “пріимите ядите ...” і “пийте от нея все ...” виявлення священиком наміру здійснити таїнство Євхаристії, що є одним з головних умов його здійснення. Згідно цього вчення сила, що освячує в таїнстві Євхаристії належить тільки вищенаведеним словам, а наступне призивання Святого Духу в православній літургії “ниспосли Духа Твоего Святаго на ны и на предлежащие Дары сия” оголошуються зайвими. В цьому вченні ясно простежується вплив доктрини о філіокве, яка зробила католицьку думку несприйнятливою до дії Третьої Особи Святої Трійці.

5) в області соціальних відносин.

Приниження ролі Святого Духу в католицькому вченні обумовило підлегле становище світу почуттів та образів людини. Замість розважливої православної молитви в якій відбувається рівноправність почуттів, волі та розуму, в католицизмі наказувалось уявляти різноманітні образи і навіть спілкуватись з ними. Звідси йшла чуттєвість та емоційність життя та діяльності західних подвижників. Наслідком перенесення цих принципів у мирське життя стала деяка театральність між людських відносин, що і підмітив У. Шекспір у своєму відомому вислові: ”Весь світ театр, а люди в ньому актори”.

В християнському богослов’ї немає незначних елементів, а тим більше зайвих. Всі частини християнського віровчення гармонійно поєднанні між собою і ця гармонійність носить не стільки логічно-естетичний характер скільки – життєво необхідний. Зміна одного з елементів призводить до спотворення всього спасительного вчення і шлях до спасіння починає плутатись в стежках людської гордості, марнославства і непотрібного мудрування.

Православний світогляд

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2