Apologet
Апологет : православний апологетичний сайт
Чиста молитва від щирого серця і з напруженням розуму сходить до неба. Як вода, поки тече по рівному місцю і користується великим простором, не піднімається у висоту, а коли руки водопровідників, перегородивши їй течію внизу, тоді обмежена вона, швидше всякої стріли прагне вгору: так і людський розум має здатність розсіюватись, коли ж обставини допомагають перемогти душепагубну розсіяність, і розум зосереджується на одній меті, тоді возносяться у висоту чисті і посиленні молитви. І щоб зрозуміти це послухай, що пророк говорить: „До Господа взивав я в скорботі моїй, і Він вислухав мене” (Пс:119;1.)
Молитва – не є зайвим (як дехто вважає), а, навпаки, головним і ґрунтовним ділом для християнина, про це ясно свідчить нам і Сам Христос і Його апостоли І своїм прикладом і своєю наукою. Христос Сам часто відходив у безлюдне місце І там молився (Мк:1;35). Під час молитви на горі Фаворі Христос і преобразився перед учениками: „вигляд обличчя Його став світлішим сонця, і одежа Його стала білою та сяючою” (Лк. 9;29). В останні хвилини перед Своїми стражданнями Христос, упавши ниць в саду Гетсиманському, палко молився (Мф:26;39). І апостоли Христові часто відходили на молитву (Діян:3;1, 10;9). І всіх вірних Христос закликає до молитви: „Пильнуйте ж себе й повсякчас моліться (Лк:21;86); „Будьте бадьорі й моліться, щоб не впасти в спокусу” (Мф:26;41). Навіть про силу бісівську Христос сказав: „Цей рід виганяться тільки молитвою й постом”(Мф:17;21). Апостоли в своїх посланнях найбільше закликають вірних до молитви: „Моліться один за одного” (Як:5;16). Отже, ми християни повинні твердо пам’ятати, що найперший обов’язок, який накладає на нас наша віра, це є обов’язок молитви. Та навіть і не обов’язок, як щось зовні накладене, оскільки молитва повинна бути природною властивістю християнина, бо вся суть християнської віри це є найкраще виховання душі людської, що цінніша за увесь світ (Мф:16;26), утворення в душі людини такого настрою, таких почуттів, такого морального скарбу, щоб придбавши його, християнин почував себе щасливішим, ніж коли б увесь світ придбав. Отже, одна найперша і конечна мета християнської молитви це є християнська культура душі людської, утворення в душі тих найкращих почуттів, того настрою, того непохитного ґрунту, що про них Христос сказав: „Царство Боже всередині вас є”, цебто у вашій душі (Лк:17;22).
Всяка праця, якою б не займалася людина, для успішного результату її, потрібно зусилля і правильна спрямованість. Багато у нас запитують: „Як правильно молитись? І чи є дієва молитва в нашому житті?” Христос говорить: „Тому кажу вам: усе чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець вам Небесний відпустив вам гріхи ваші” (Мк:11;24-25). Святитель Феофілакт Болгарський говорить: „Хто щиро вірує, той серце своє спрямовує до Бога і кажу вам словами Давида, виливає душу свою перед Богом; а хто скерує душу свою до Бога, той з’єднується з Ним, і серце цього будучи зігрітим благодаттю, і він переконається, що отримує те, що просить. Тому і говорить Господь вірте, що отримаєте, – і буде вам: Віруючим завжди дає Бог, коли зі сльозами попросить перед Ним всі свої потреби в молитві”.
Під час молитви говорить святий Іоан Золотоуст: „Всі ми потребуємо молитви, як дерева потребують води. Хто не молиться до Бога і не намагається спілкуватись з Богом, той мертвий, без душі”.
Бог не вимагає від того хто молиться красоти слова, а теплої від серця молитви. Завжди потрібно пам’ятати, що повинні ми не просто тільки молитися, а молитися так щоб були вислухані наші молитви тому, що однієї молитви не достатньо для отримання наших потреб, поки ми не будемо просити, щоб було угодне Богу. Цим прикладом є нам молитва фарисея і митаря.
Св. Іоан Ліствичник говорить: Завжди молись, і коли через довгий час не отримаєш своє прохання, не говори, що молитва твоя була марною, бо ти уже отримав і так багато. Молитва є союзом з Богом, який ти отримав через Христа. „Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам”. (Мф:6;33). Тож цими словами Христос заповідає нам молитися перш за все за спасіння своєї душі. Перепоною спасіння душі нашої є гріхи наші, провина наша перед Богом. Гріхи віддаляють нас від Бога. Тому потрібно молитись за відпущення гріхів: Боже, милостивий будь мені грішному..., повинен промовляти кожен з нас, як митар і Давид: „Помилуй мене Боже, з великої милості Твоєї і з великого милосердя Твого, прости провини мої” (Пс:50).
Сила молитви здатна погасити силу вогненну, приборкувати лють левів, вирішувати війни, припиняти кровопролиття, припиняти бурі, виганяти бісів, відкривати небесні брами, відганяти недуги, зупиняти напади, що зверху завдаються, і людських наклепів, одним словом – всякі біди. Розуміємо ж знову молитву, не просто лежачу на вустах, але дану з глибини розуму. Як дерева, що пустили коріння в глиб, якщо приймають на себе і тисячократні сили вітрів, не ламаються і не можуть бути вирвані, тому що коріння твердо прикріплені до земної глибини; так і молитва виливається з самої глибини розуму, як надійно вкорінені, тягнуться у висоту, і ніяка думка помислу не може спокусити їх. Тому і пророк говорить: „З глибини взивав до Тебе, Господи, Господи, почуй голос мій”. (Пс:129;1) Покладімо на Господа всю печаль нашу від щирого серця і Він створить благе й потрібне для нас. Самі молімось старанно і багато, і удома, і в церкві. Молитва ближніх за нас не першою є, а йде услід за нашою і служить їй підмогою. Якщо ми раніше мало молились , то ось Господь і поставляє нас в тісноту, щоб ми на Нього надію покладали.
Наше земне життя висуває завжди, багато всяких інших потреб, як от недугу, злидні, різні напасті, пригоди, усякі земні бажання і мрії, що за них найбільше люди й звикли молитися. Але молитви наші будуть християнськими лише за однієї умови: коли, ми, за зразком молитви Христової перед стражданнями, будемо молитись: „Отче, не як Я хочу, а як Ти”" (Мф:26;39); „Не Моя воля, а Твоя буде нехай” (Лк:22;42). Отже й метою всякої християнської молитви повинно бути цілковите віддання себе на волю Божу, заспокоєння душі в Богові, цебто не зміна зовнішніх умов і відносин, а зміна й перетворення власної душі. І саме в цьому вся вартість молитви, і саме про це внутрішнє перетворення молитвою Христос сказав: „Чого попросите в Ім’я Моє, Я сотворю” (Ін:14;14).
Ми молимося за живих, і своєю молитвою щирою привертаємо на них невидимо, непомітно, а іноді і помітно, великі милості Божі, за все добро, яке ми, по щирій любові, робимо на користь ближніх. Що спрямовує їх серця до себе і до Бога і благочестя, молимося за померлих, і вони, якщо мають відвагу у Господа, моляться за нас, не залишаючись у боргу. Господь завжди нагородить за щире зітхання, за кожну сльозу про ближнього: „Отже, дихатимемо молитвою гарячою за всіх, як і робить Церква завжди на всякій службі”.
Наші молитви – церковні, домашні, суспільні – страждають в нас вельми важливим недоліком: поверховністю, або відсутністю глибини і щирості, і поспішності; від цих двох недоліків часто люди втрачають весь плід своєї молитви, так вони порожні, нікчемні, ефемерні! Справа молитви – велика справа: вона є бесіда з Богом, словесна жертва наша Богу! Хто ж для нас Бог, і чим ми Його собі уявляємо?
Коли? І як довго слід молитися? Апостол Павло говорить: „Безперестанно моліться” (1 Фес:5;17). Святитель Григорій Богослов пише: „Згадувати про Бога потрібно частіше, ніж дихати”. У ідеалі все життя християнина повинне бути пронизане молитвою. Багато бід, скорбота і нещастя відбуваються саме тому, що люди забувають про Бога. Адже є і серед злочинців люди віруючі, але у момент скоєння злочину вони не думають про Бога. Важко уявити собі людину, яка пішла б на вбивство або крадіжку з думкою про Всевидющого Бога, від Якого ніяке зло не можна приховати. І всякий гріх здійснюється людиною саме тоді, коли він про Бога не пам’ятає. Більшість людей не здатні молитися протягом всього дня, тому потрібно знаходити якийсь час, нехай навіть короткий, щоб згадувати про Бога. Вранці ми прокидаємось із думкою про те, що маємо зробити цього дня. Перш ніж ми почнемо працювати і зануримося в життєву суєту, присвятімо хоч би декілька хвилин для спілкування з Богом. Встаньмо перед Богом і скажімо: „Господи, Ти дав мені цей день, допоможи мені провести його без гріха, без пороку, збережи мене від всякого зла і нещастя”. І призвімо благословення Боже на день, що починається. Протягом всього дня прагнемо частіше згадувати про Бога. Якщо нам погано, звертаймось до Нього з молитвою: „Господи, мені важко, допоможи мені”. Якщо нам добре: „Господи, слава Тобі, дякую Тобі за цю радість”. Якщо ми хвилюємось про когось, просімо: „Господи, я турбуюся про цю людину, мені боляче за неї, допоможи їй”. І так протягом всього дня – щоб з вами не відбувалося. Коли день підійде до кінця, і ми готуватиметеся до сну, пригадаймо минулий день, подякуймо Господові за все хороше, що відбулося і принесімо покаяння за всі ті негідні вчинки і гріхи, які ми цього дня зробили. Попросімо у Бога допомоги і благословення на майбутню ніч. Якщо ми навчимося так молитися протягом кожного дня, ми скоро відчуємо, наскільки змістовнішим стане все наше життя.
Часто люди виправдовують своє небажання молитися тим, що вони дуже зайняті, переобтяжені справами. Так, багато хто з нас живе в такому ритмі, в якому не жили люди старовини. Іноді нам доводиться протягом дня робити безліч справ. Але в житті завжди є якісь паузи і цей час можна використати для молитви.
МОЛИТОВНИК
НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)
МЕЧ ДУХОВНИЙ
