Apologet

Зазвичай за словами, винесеними у заголовок, починається відомий перелік: «я ж нікого не вбивав, не крав, не чинив перелюбу…». Доходить до того, що люди не мають у чому покаятися священикові на Сповіді. Невже все так добре і більшість справді досягла вершин святості? На цьому тлі дивними видаються постійні визнавання своєї гріховності святими древності й наших днів, які бачимо у їхніх молитвах і книжках. Як вони, що мали від Бога дари зцілення і прозорливості, могли називати себе грішними? Читаємо вечірні молитви чи підготовчі молитви до Причастя – й у кожній з них такі величні Отці Церкви, як Василій Великий чи Іоан Золотоуст, постійно наголошують на своїй гріховності й недостойності. А сучасна людина – ніби й безгрішна, і душею чиста… Може, наш сучасник і справді здійснив значний поступ у розвитку власних чеснот? Напевне ж ні, особливо зважаючи на десятиліття безбожності, які значно погіршили наш духовний стан. У чому ж секрет? Як нам навчитися, за словами Єфрема Сиріна, «бачити провини свої»? Адже без такого усвідомлення неможливе їх сповідання, а без сповідання – прощення. Святі Отці й тут не залишили нас без допомоги, запропонувавши дві аналогії, що показують шлях до викриття своєї гріховності.

Перша – узяте з Євангелія порівняння душі людини з кімнатою. Грішна душа подібна до захаращеного приміщення із закіптюженими стінами. Зазирнувши у нього – майже нічого не побачиш: обриси кількох найбільших предметів (гріхів) тьмяно проступатимуть у майже суцільній темряві. Та варто впустити туди трохи світла (а Христос і є «Світло для світу» (Ів. 8:12) – і побачиш значно більше і значно виразніше. Тут вже можна й до прибирання братися. Винеси найбільші речі (позбудься найтяжчих гріхів) – у душі стане світліше, і легше буде помітити інші, дрібніші предмети (провини). Винесеш їх (покаєшся на Сповіді) – у кімнаті стане ще просторніше. Час і до пилу братися чи з тарганами та мурахами (щоденними дрібними гріхами) боротьбу розпочинати. Отак, поступово, крок за кроком, радили Святі Отці очищати свою душу. А очистивши – не забувати про необхідність постійного підтримання чистоти (адже і матеріальне наше житло потребує періодичного прибирання). Зрозуміло, що у чистому, добре освітленому приміщенні кожна пилинка помітніша – тому і бачили свою гріховність святі, що досягли неймовірної чистоти своєї душі. Здавалося б, цей шлях не новий – ще стародавні мудреці закликали людей боротися зі своїми пристрастями і берегти чистоту своєї душі. Але просто очистити душу – замало. Прибравшись, необхідно ще й запросити туди Христа, аби приміщення, що стоїть пусткою, не стало пристановищем демонів – згадаймо євангельську оповідь (Матф. 12:44).

Інша аналогія, що здатна допомогти людині усвідомити свою гріховність, порівнює життєвий шлях людини до сходження на високу гору. Доки ви в низині, куди майже не потрапляють сонячні промені й усе огорнуто туманом, вам байдуже до вашої зовнішності, адже ви майже нічого не бачите. Та чим вище ви будете підійматися, чим світліше ставатиме – тим помітнішими будуть заляпані брудом чоботи та запилений одяг. Так і людина – доки перебуває далеко від Світла (Христа), може не помічати своєї гріховності. Та варто наблизитися до Нього – і найменша плямка виступатиме звинуваченням проти нас.
Як бачимо, висновок невтішний: чим менше ми бачимо свою гріховність – тим гріховнішими і далекими від Христа ми є насправді. Найгірше ж те, що це відчуття призводить до зростання у людині одного з найбільших гріхів – гордині (згадаймо євангельського фарисея). То з чого ж почати рух до зцілення і очищення своєї душі? Спосіб є, і відомий він не лише у християнстві – це щоденний вечірній аналіз прожитого дня: що було зроблено, що сказано, про що подумано (так-так, і замислений гріх – теж гріх, на цьому особливо наголошує Новий Завіт). Знаково, що більшість вечірніх молитов якраз і складено у цьому руслі (найвиразніший приклад – молитва щоденного сповідання гріхів «Сповідаю Тобі…», де міститься прямий перелік можливих прогрішень). Проаналізуйте свій день, зметіть знайдені пилинки зі своєї душі – наступного дня буде легше. І не лише тому, що душа, не обтяжена минулими гріхами, впевненіше прямуватиме шляхом істини. Просто ви, пам’ятаючи про вечірній іспит совісті, намагатиметесь весь день уникати гріха. Тоді й здійсниться те, про що щоранку і щовечора просимо Святого Духа – «прийди і вселися в нас… і спаси, Милосердний, душі наші». Амінь.

В. М. Махинько