foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Преосвященний єпископе Лазарю!
Христос воскрес!
 
Обранням Святійшого Патріарха і Священного Синоду тебе покликано на вище служіння в Церкві Христовій. Божественна благодать, що «немічне лікує», сприйнята тобою через покладання наших рук, сподобила тебе бути наступником святих апостолів у єпископському служінні, і ти прилучився до сонму святителів Руської Православної Церкви. Від імені усіх архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії, я сердечно поздоровляю тебе з прийняттям єпископської благодаті.
Ще на світанку своєї юності ти був послушником Почаївської лаври і Жировицького монастиря в Білорусії. Перед прийняттям архиєрейської хіротонії Промисел Божий знову привів тебе до Почаївської обителі, над якою перебуває заступництво Божої Матері. Там ти прийняв чернечий постриг і склав обітниці біля раки мощей преподобного Іова, який буде твоїм покровителем і особливим заступником перед Богом на шляху нового твого служіння Церкві і людям.
Як символ нового життя у Христі, скріпленого чернечими обітницями, ти прийняв і нове ім’я на честь преподобного Лазаря Муромського (1391 р.). Преподобний Лазар, грек за походженням, Промислом Божим був приведений у чужу для нього землю Новгородську, так само і ти Промислом Божим направляєшся проходити церковний послух у далекій Аргентині.
Згідно із існуючим у нашій Церкві звичаєм, вручаючи жезл новопоставленому єпископові, йому нагадують про те, яким має бути єпископ. У цей урочистий для тебе день я хотів би нагадати тобі, як і всім нам, архиєреям, вчення про єпископство преподобного Симеона, Нового Богослова.
Православна Церква навчає, що через покладання рук архієреїв подається благодатний дар, тобто дар Святого Духа. Однак преподобний Симеон говорить, що покладання рук, хоч би яке воно було необхідне, не досить, щоб гідно служити, як і Хрещення не досить, щоб стати справжнім християнином. Потрібне також життя за заповідями Божими. Преподобний Симеон говорить: «Хто не зречеться світу і того, що у світі, і не зречеться своєї душі і тіла… не може приносити Богові таїнство безкровної жертви».
Проте і цього не досить, треба ще, щоб людину Бог покликав до священства. Преподобний Симеон учить: «Якщо навіть хто прийме всю благодать Духа і від утроби матері перебуває чистим від гріха, коли він не за велінням Божим і не за Його обранням, яке вивідує душу його Божественним осіянням… то не видається мені доцільним йому священнодіяти». «Не вважайте себе, – говорить він, – обманюючи самих себе і збиваючись із глузду, бути чим-небудь, і як ті, у яких совість спить, не думайте, що ви духовні, раніш, ніж одержите Святого Духа. І тому ви… одержуєте керівні посади і маєте сміливість безстрашно (приймати) священство і безсоромно висувати самих себе різноманітними способами на митрополії та єпископства пасти народ Божий ».
Навіть коли здається, що Господь закликає нас, прийняття керівної посади в Церкві слід сприймати як небезпечне духовне сходження. «Навіть тоді, – говорить преподобний Симеон, – тобі не личить бути самовпевненим і цілком безтурботним, а зі страхом і трепетом, як тому, хто спускається зверху на якусь глибочінь бездонної криниці, повної всіляких плазунів і звірів, так треба вступати на управління митрополією… або на яке-небудь інше начальство, єпископство».
Преподобний Симеон, показуючи виняткову величність священнослужіння, говорить: «Якщо ти побачив Христа, якщо ти одержав Духа… ти дізнався б, що це велично і страшно і вище будь-якої слави… служити з чистою совістю серця Пресвятій, і Всехвальній Тройці».
Безодня між високим ученням про єпископську гідність та недоліками грішних людей не є чимось новим у житті Церкви. За всіх часів була і є «гідність єпископства» і «порочність єпископів», «святість християнства» і «гріховність християн». Але в нашому становищі особливо трагічне те, що ми, свідомі високої гідності єпископського служіння, часто із спокійною совістю приймаємо на себе це служіння, і в той же час нічого не робимо для нашого духовного зростання в єпископському служінні. Поставлений на церковний свічник єпископства повинен виявляти особливу турботу про оновлення своєї моралі, якщо він хоче служити Церкві Христовій і сповіщати Божественну істину створеному Богом світові. І це справді дуже важливо, бо серед кліру і мирян можуть виникати різні спокуси через те, що єпископ дбає про своє земне благополуччя і не віддає всього себе служінню Церкві Христовій і своєму народові.
Для успіху в своїй архипастирській діяльності необхідно подавати добрий приклад своїм власним благочестивим життям і самовідданим служінням. Здоров’я треба берегти як дар Божий і не марнувати його безцільно і бездумно, однак під виглядом піклування про здоров’я не слід ухилятися від своїх архипастирських обов’язків. Запорукою здоров’я є тверезе життя, поєднане з тілесною і духовною стриманістю. Тому завжди пам’ятай слова апостола Павла, що «єпископ повинен бути непорочним… тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, здатним навчати» (1 Тим. 3, 2).
Промислом Божим Тебе обрано на єпископське служіння в далекій Аргентині, де побожні православні люди чекають свого архипастиря і з любов’ю приймають тебе для керування Богом дорученою тобі паствою. Твоя паства, як і всяка паства, живе надією мати доброго архипастиря, який наглядав би за нею «не з примусу, але охоче й боговгодно, не для… користі, а з щирістю, і не пануючи над насліддям Божим, а даючи приклад пастві» (1 Пет. 5, 2–3).
Аргентина – не нове і невідоме для тебе місце служіння. Кілька років ти був ревним парафіяльним священиком в Буенос-Айресі, про що свідчать добрі відгуки про твоє пастирське служіння. Тепер тебе посилають туди в сані єпископа на посаду Патріаршого Екзарха Центральної та Південної Америки. Сприяй же своїм архипастирським служінням піднесенню духу любові й відданості Матері-Церкві в дорученій тобі пастві, зміцнюй братерські відносини з іншими існуючими там Православними Церквами, а також і з Римсько-Католицькою Цервою, що справді служитиме здійсненню в житті євангельського заповіту Спасителя про жадану єдність усіх Його послідовників (Ін. 17, 21) і зміцненню миру й дружби між нашими народами.
У смиренній свідомості своєї немочі всю надію покладай не на свої сили, а на благодать Божу, що немічне лікує і зміцнює. В той же час не лінуйся і не забувай про своє духовне вдосконалювання, постійно вчись і нагромаджуй досвід архипастирського служіння. Заступництво Божої Матері, на яке покладаєш надію, і молитовна охорона преподобного Іова Почаївського, разом з твоїм новим небесним покровителем Лазарем Муромським, нехай будуть з тобою в усі дні твого архипастирського служіння! На шляхах твого єпископського служіння нехай надихає Тебе свідомість того, що хіротонія твоя була здійснена біля київських святинь, у колисці руського Православ’я, в соборі просвітителя Русі, святого рівноапостольного князя Володимира. Полегшенню твоєї архипастирської праці сприятимуть молитви і братерські поради преосвященних архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.
А тепер, улюблений брате, прийми цей жезл, нехай він буде підтримкою в твоїх трудах, зійди на це підвищене місце і благослови народ Божий першим твоїм святительським благословенням!

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2