foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Преосвященний єпископе Варлаам, улюблений у Христі брате!
 
Вітаємо тебе, нашого нового співбрата, з вступом на стежку єпископського служіння і молитовно бажаємо тобі від Господа благодатної допомоги в майбутніх архипастирських трудах на благо Церкви й Вітчизни.
В житті людей усі переміни відбуваються не без Промислу Божого. І в твоєму житті також не один раз були переміни. Одна з них відбулася сьогодні, коли благодаттю Всесвятого Духа, яка «завжди немічне лікує і збідніле доповнює», через покладення рук присутніх тут архіпастирів, ти приєднався до собору єпископів Православної Церкви і тим самим став наступником святих апостолів.
Ти й сам розумієш, який високий обов’язок покладає на тебе єпископське служіння; розумієш і те, що природними силами немічна людина не може з успіхом понести це служіння, що тільки благодать Божа може допомогти їй перебороти труднощі єпископського служіння.
Тобі відомі повчання апостола Павла своїм ученикам Тимофію й Титу про якості єпископа, зокрема, його слова: «Якщо хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Бажати єпископства – це не означає прагнути духовної влади й почестей, пов’язаних з архиєрейським саном. Прагнути єпископства – це означає горіти бажанням чинити добре діло, тобто проповідувати істину, виправляти звичаї, вести до довершеності в духовному житті, спростовувати лжевчення й розколи, втішати засмучених, бути батьком дбайливим, який дає добрий лад усьому. Хто, палаючи бажанням на такі діла, хоче бути єпископом, той доброї справи бажає. Він шукає не шани й слави, а бажає працювати на добро ближніх. Він хоче бути всім слугою, який не шкодує себе. Блаженний Феодорит, з’ясовуючи слова ап. Павла, пише: «Апостол звинувачує не просте бажання, а владолюбство і вчить дбати не про шану, а про доброчесність; не сану бажати, а домагатися діла, якого сан вимагає».
Хто може визначити, чого прагне той, хто бажає єпископства: шани й слави чи доброго діла? Совість! Найпершим засобом наставляти себе на вірний шлях життя для кожної людини, в тому числі і єпископа, є совість. Совість – це голос самого Бога. Посилаючи нас у світ, Він вклав у нашу душу це невсипуще око, непідкупного сторожа – совість. І коли ми будемо слухати свою совість, будемо зберігати невикривленим це дзеркало істини й правди, то всередині нас буде відбуватися безперестанне одкровення волі Божої.
Перед собором єпископів ти приніс архиєрейську присягу: сповідував свою неміч та недостойність і своє уповання на допомогу благодаті Божої, і тим самим ти подаєш надію Церкві. Але в житті бувають випадки, коли обрані на єпископське служіння, не задумуючись над змістом, легким серцем виголошують архиєрейську присягу, зокрема, обіцяння бути однодумними з преосвященними архиєреями, мати до них духовну любов і повагу, як до братів. А потім, коли мине певний час, чи то від свідомості своєї переваги, чи то під впливом людської немочі, забувають про архиєрейську присягу і не вважають для себе обов’язковим дотримувати однодумності й братолюбства.
Деякі дозволяють собі малодушно нарікати на невисоку долю свого звання й служіння. Людину дійсно достойну видно в усякому званні, вона висока на кожній посаді і на всякому місці. І в сто разів краще, коли людина вища за посаду, ніж коли посада вища за людину.
Улюблений співбрате, майже двадцять років ти був пастирем і з свого пастирського досвіду знаєш, що жезлом своїм ми можемо встановити порядок у нашій пастві й настрашити тих, хто не кориться нам, але Царство Боже написати в серцях нашої пастви ми можемо тільки своєю кров’ю, тобто нашою самовідданістю, нашими подвигами, молитвами, сльозами, нашими нервами, самоприниженням і постійним розпинанням себе ради нашої пастви.
Господь наш Ісус Христос, обираючи придатних Йому на служіння, не залишає їх на власні сили, але наділяє їх «силою звище», як наділяв Він святих апостолів і Сам обіцяв перебувати з ними «по всі дні до кінця віку». А нам, єпископам, треба дбайливо зігрівати дар Божий, який живе в нас. І ти зігрівай цей дар, який віднині живе в тобі! Зігрівай дар Божий посильними подвигами любові до Бога й ближніх, насамперед щирою побожною відправою церковних богослужінь, як заповідав апостол Павло своєму ученикові Тимофію: “Благаю перш за все чинити молитви, благання, прохання, подяки…» Потім – старанним служінням ближнім, чим можеш: і доброю порадою, і корисним повчанням, і духовним утішанням та всякою допомогою. Будь завжди в душі скромним, бо «Господь гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4, 6). Ніколи не забувай, ким ти був, не потішай серця свого людською облесністю, бо вона може загубити й великих мужів. Перед кожним єпископом завжди лежить спокуса: добре почати своє служіння й погано закінчити його.
Ми з любов’ю благословляємо твій вступ на нову путь служіння з твердою надією, що ти виправдаєш наше обрання.
Прийми жезл архипастирський, і нехай буде він видимою ознакою невидимої, але дієвої допомоги Божої в майбутньому твоєму архипастирському служінні! І від даної тобі благодаті подай благословення всій братії та людям Божим, які своєю молитвою взяли участь у твоєму освяченні.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2