foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

У наш час медична наука переглядає своє традиційне розуміння смерті. Нові дані говорять про те, що смерть не кінець життя особистості, а її перехід в інші умови існування. Більшість людей XX століття знають про смерть дуже мало. Невідомість лякає, і про смерть намагаються не думати, приймаючи на віру матеріалістичні теорії. Матеріалістичні теорії про життя й смерть. Вони застаріли й змінюються новим розумінням. Всесвіт більше, ніж тільки матерія. Хто вірить і хто не вірить. Прояв життя духу. Після смерті тіла життя триває.
За останні 15 - 20 років учені, що вивчають процеси, пов`язані з умиранням і смертю, зробили багато нових відкриттів, часто зовсім несподіваних й таких, що йдуть врозріз із нашими звичними поглядами на життя й смерть. У наш час медична наука переглядає свої старі, традиційні поняття, тому що нові дані показують, що смерть - це не кінець існування особистості, а її перехід у нові умови буття. Більшість людей XX століття дуже мало знають про смерть, про те, як відбувається вмирання й що буде після нього. Про смерть не думають. Це може здатися дивним, тому що смерть - найважливіша подія у всьому земному житті людини, і нічого більше певного й більше остаточного ні з ким з нас трапитися не може. Це ясно всім, і все-таки під час нашого життя майже всі ми живемо, що називається, день за днем і про смерть не думаємо або, вірніше сказати, тільки намагаємося не думати, тому що десь у глибині завжди є відчуття неминучого й неясна тривога.
Думка про смерть важка і неприємна, от і намагаємося не думати. Ми завжди зайняті, день заповнений; потрібно подумати про майбутнє, чогось домогтися, у чомусь встигнути, щось закінчити. І раптом - смерть. Відразу приходить кінець всім нашим планам і надіям. Це іноді здається дивним, незрозумілим і навіть нелогічним. Як же так? Адже ще не встиг зробити те, що було потрібно, і раптом таке? Ми смерті не знаємо й тому боїмося її, можливо, сильніше, ніж вона цього заслуговує. Насамперед, що лякає нас найбільше? Для багатьох смерть - це щось наподобі сну без сновидінь. Закрив очі, заснув, і нічого більше немає. Тьма. Тільки сон ранком скінчиться, а смерть - це назавжди. Звичайно, жаль і гірко втратити все, що ми любимо на землі, але це скоріше горе, ніж страх. Багатьох найбільше страшить невідомість, а що з нами буде? Страшить відчуття, що із мною буде відбуватися щось невідоме, незалежне від мого бажання, і я нічого не зможу зробити. От і намагаємося забути, що смерть неминуча. Кожному з нас доведеться перейти через цей рубіж. А ми про саме головний не думаємо й до нього не готуємося.
Можуть запитати: "А про що думати й до чого готуватися? Від нас не залежить. Прийде наш час - умремо й усе. Думати немає про що". Більшість хто так і робить. І все-таки кожному з нас іноді спадають на думку й інші неспокійні здогадки: "А що якщо це не так? А що якщо смерть не кінець, і після смерті тіла я, зненацька для самого себе, раптом виявлюся в зовсім нових умовах, зберігши здатність бачити, чути й відчувати? І саме головне - а що якщо наше майбутнє за порогом якоюсь мірою залежить від того, як ми прожили наш час й якими ми були, коли переступили смертний поріг?" Люди віруючі про все це вже думали, і, коли прийде їхній час, їм, імовірно, усе буде зрозуміліше, ніж так званим невіруючим. І не тільки зрозуміліше, але й легше. Але ж перейти через цей рубіж доведеться всім, і багато хто зустріне те, чого він не чекають і про що не думав. Якщо ви спробуєте поговорити на цю тему з ким-небудь із "прогресивних", то швидше за все почуєте: "Я в таке не вірю". Тому не будемо зараз говорити "вірю" або "не вірю", а підійдемо до цього питання з погляду чистої логіки. Відразу впадає в око одна очевидна неузгодженість. У людини є розум; зіштовхуючись із яким-небудь питанням, вона обміркує всі можливості. Може трапитися так, а може й інакше. Навіть якщо проблема й зовсім невелика, розумна людина неодмінно обговорить обидві можливості. Чому ж, зустрічаючись із цією серйозною проблемою яка неодмінно виникає в кожного так багато людей поступає інакше? Смерть неминуча, і після неї є тільки дві можливості - повне ніщо або якесь продовження нашого існування. Ми назвали це майбутнє існування можливістю, хоча зараз, після нових відкриттів, зроблених медичною наукою, вірніше було б назвати посмертне існування не можливістю, а ймовірністю або навіть очевидністю. А скільки людей про це або зовсім не думали, або якщо й думали, то не дуже серйозно. Виходить, справа не у вірі, а в тім, що з фактами, з "за" й "проти" вони не знайомі й просто так раптом вирішили, що "такого бути не може". Чому людина проходячи повз найважливіше, не задумуючись вважає, що їй все ясно й думати тут нема про що? Адже факти говорять про інше і якщо звернути на них увагу, то відразу стане ясно, що таке питання, як наша доля після смерті, саме собою не вирішиться. Насамперед - звідки прийшло і як розвилося це майже повальне невір`я, що нависло над людством XX століття? Адже так було не завжди.
Християнство й всі великі релігії завжди вчили, що людина має не тільки тіло, але й душу й що при вмиранні душа виходить із тіла й продовжує жити в нових умовах. Християнство існує майже 2000 років, і з його ідей виросла й ними жила європейська цивілізація. Бували в історії періоди безвір`я, і завжди це були темні періоди. Вони характеризувалися занепадом моралі, втратою спокою й благоденства, зниженням добробуту. Більше звичайного лютували війни, внутрішні чвари, епідемії, голод. Начебто якась животворяща сила залишала народи. Важко пояснити ці темні періоди історії простою випадковістю. Французький історик Тен пише: "На наших очах і на очах історії відбувається перетворення освічених людей і цілих класів у звірів там, де християнська віра забувається. Християнство - це велика пара крил, необхідна для того, щоб підняти людину вище неї самої... Завжди, протягом 19 століть, як тільки ці крила слабшають або їх розбивають, суспільна моральність знижується". Вічне тільки істинне, помилкове ніколи не буває довговічним. Усі релігії, й навіть примітивні вірування язичників-дикунів у тій або іншій формі визнають якийсь потойбічний світ й те, що смерть не кінець існування. Віра в духовність охоплює все людство із самого початку його історії й дотепер. Заперечення Бога й усього духовного розвинулося тільки протягом останніх 100 - 150 років. Воно виросло з матеріалістичної філософії, що визнавала тільки видиме або доступне іншим органам почуттів. Ця філософія зараз втратила всяке наукове значення й збанкрутувала не тільки в теорії й практичних висновках, але й у самій своїй основі, коли було виявлено, що матерія не є щось постійне й що її першооснова - протони, електрони й так далі - енергія. Розуміння духовності всесвіту властиве людям споконвіку, заперечення всякої духовності короткочасне й уже йде з світу як усяке помилкове вчення. Багато хто з нас, нині живучих, були виховані на матеріалістичних ідеях. Матеріалізм панував не тільки в науці й мистецтві, але й у школах, університетах, у пресі, у відносинах між людьми - усюди. У наш час більшість людей усе ще матеріалісти до мозку костей.
Релігія в занепаді. Бога більше немає. Загробне життя - казки для розради вмираючих. Згадування якої-небудь духовності свідчення вашої відсталості. Матеріалісти вчать, що людина складається повністю, на всі 100 відсотків, з матерії. Життя це потік різних хімічних і молекулярних процесів, що відбуваються в тканинах організму; навіть думка - це щось начебто секреції мозкових кліток. Професор Ховард Хаггард із Лондона писав у середині XX сторіччя: "Мозок - це такий же орган тіла, як печінка або серце... будучи стимульованим, печінка виділяє жовч, серце, коли його стимулюють, накачує кров, а мозок, коли його стимулюють, виділяє думки". І так далі. При вмиранні матерія, з якої складався людський організм, розпадається й існування особистості припиняється. От і вся філософія матеріалізму. В учених матеріалістів все просто і ясно. Вони не задають собі питання - навіщо ж все це й у чому тоді сенс життя. І відповіді на такі питання в них немає. Всі, навіть очевидні прояви духовного життя ігноруються або висміюються. Трансцендентальні духовні здатності, включаючи передчуття, передбачення, містичні стани, стани одержимості, пророчі сни й бачення, ясновидіння, випадки екстеріоризації й так далі, для матеріалістів не існують. Роботи Карла Юнга й інші провідних психологів й психіатрів, що свідчать про життя душі, не спорять, тому що з фактами не сперечаються, а замовчуються. Сучасний нам матеріалізм не має нічого загального з науковим методом, хоча усе ще використовується для політичних цілей. У ряді країн матеріалізм став державною філософією й підтримується правителями цих країн, тому що бездуховне населення послушніше. Самі правителі прекрасно розуміють, що всесвіт багато більше, ніж просто матерія, і роблять із цього практичні висновки. Так, наприклад, проблеми життя поза тілом й іншими трансцендентальними феноменами вивчаються в спеціальних державних інститутах. Праці ці тримаються в строгому секреті від населення.
Це зрозуміло, тому що тут наочно доводиться, що якась частина людини може виходити з тіла й жити поза зв`язком з матерією. Світ улаштований розумно, а не випадково. Не побачити це можна, тільки буквально закривши очі, приклади на кожному кроці. Цю доцільність матерії бачив й один із творців матеріалістичних теорій - Карл Маркс. Для нього існувала тільки матерія, а очевидну для всіх змінюваність у природі й еволюцію рослинного й тваринного світу він пояснював існуючою в матерії властивістю саморозвиватися. Що означає ця властивість і звідки вона, Маркс не пояснював. Один з філософів, відповідаючи матеріалістам, сказав: "Можна, звичайно, думати, що все у всесвіті утворилося якось саме собою без участі вищого розуму, але тоді можна думати, що після вибуху в друкарні букви, попадавши на землю, самі собою зложилися в повний текст Британської Енциклопедії". Мови всіх народів землі свідчать про те, що у світі існують поняття матеріальні й поняття духовні. Є речі, які можна виміряти й зважити, можна бачити, чути, сприйняти одним або всіма нашими органами почуттів. І є поняття іншого порядку: любов, ненависть, жаль, заздрість, бажання, відраза, почуття совісті, сорому... Не зважити, не виміряти їх не можна, але всі вони існують і більш реальні й більш важливі, ніж всі речі й поняття світу матеріального.
У книзі д`Сент-Екзюпері для дітей і дорослих "Маленький принц" є чудова фраза: "Найголовніше для очей невидиме". Кращі уми людства бачили духовну сторону світу й вірили в Бога й у безсмертя душі людини. Всі великі філософи древності, включаючи Платона й Сократа, вірили в безсмертя. Платон учив: "Душа людини безсмертна. Всі її надії й прагнення перенесені в інший світ. Істинний мудрець бажає смерті як початку нового життя".
Віруючими людьми були Ньютон, Галілей; ближче до нас: Паскаль, Пастер, Ейнштейн, основоположник науки про мозок і психіку Іван Петрович Павлов, російські письменники й мислителі, такі, як Толстой, Достоєвський, В. Соловйов, а тепер Солженіцин. Лев Миколайович Толстой сказав: "Не вірить у безсмертя душі лише той, хто ніколи серйозно не думав про смерть".Люди, що живуть простим трудовим життям, особливо люди, близькі до природи, інстинктивно відчувають присутність Бога. Більші уми утверджують це почуття своїм знанням. А не відчувають і не вірять звичайно ті, хто посередині - від одного пішов, а до іншого не прийшов. Є чудова англійська приказка: "Поверхневе знання дуже небезпечне". Це дуже вірно, не вірять ті, хто не думає серйозно. На таке питання, задане йому журналістом, добре відповів А. І. Солженіцин: "Я думаю, що відчуття присутності Бога доступне кожній людині, якщо вона не буде давати себе замотати суєтою буденного життя". Це відповідь на те, чому багато хто "не вірить". Не думають, немає часу на те, щоб подумати. Багатьом взагалі властиво зауважувати тільки те, що впадає в око, тільки те, що реально відчутно. Невидиме, хоча й безумовно існуюче. ігнорується або просто не зауважується. Людина побачить, що померлий перестав рухатися, перестав дихати, очі зупинилися. Це все. І пройшов мимо, не зупиняючись, не подумавши й не зробивши для себе ніяких висновків. Але ж коли ви стоїте поруч із умираючим, ви ясно відчуваєте, що відбувається щось невидиме, відбувається щось глибоке й велике, для нас незрозуміле. В. А. Жуковський написав вірш "На смерть Пушкіна". Він був написаний в 1837 році, а опублікований чомусь тільки через багато років, після смерті Жуковського. От цей вірш:
Він лежав нерухомо,
Мов з тяжкої роботи
Руки свої опустив.
Й голову тихо схилив.
Довго стояв я над ним,
Й вдумливо тихо дививсь
Мертвому в очі його
були відкриті вони.
Було лице так знайоме,
І було помітно на ньому
Що щось виражало воно,
Такого в житті не було
на цьому обличчі ніколи
Вже не горіло натхнення на ньому;
не сіяв гострий розум;
Тільки мов якась думка висока,
В цей час охопила його:
На думку спадало мені,
Що в цю мить немовби видіння,
Відкрилось йому
І щось відбувалося над ним...
Й спитати хотілось мені, що бачиш?
Відомо також чимало випадків, коли людина, чоловік або жінка, раптом просинається вночі й відчуває, що біля нього стоїть його мати, дружина або чоловік, що перебувають у цей час дуже далеко. А по тім з`ясовується, що цей близька йому або їй людина померла саме в той момент коли довелось прокинутися від відчуття його присутності поруч із собою. Уже давно були свідчення, що в момент смерті душа померлого може перебороти будь-який простір і відвідати своїх близьких, улюблених, живих, які бачать, чують, а частіше тільки відчувають присутність померлого. Тварини іноді можуть сприймати невидиму присутність краще від людей. Кішка вигинає спину, її вовна піднімається сторчма; собака починає гавкати. Було багато різних спостережень доводять існування душі; віра в це ніколи не залишала людей. А тепер, за останні 15 - 20 років, віра в продовження існування після смерті одержали й об`єктивне підтвердження. Було зроблено багато нових відкриттів. Сучасні методи реанімації - повернення життя недавно померлим - підняли завісу й дозволили кинути оком "за межу". Виявилося, що й після смерті тіла життя триває. Багато хто з лікарів і психологів починали свої спостереження й міркування, будучи скептиками, які не вірили в існування душі. Вони зустрічали нове зі здивуванням, але, бачачи все нові випадки, у корені міняли свій світогляд. Ще зовсім недавно лише деякі вчені насмілювалися висловлювати думки, незгідні з офіційною доктриною матеріалізму. Але наука не стоїть на місці, люди дізнаються те, чого раніше не знали. У наш час у вчених, що вивчають проблему смерті, немає ніяких сумнівів у продовженні життя після смерті тіла. Відбувається перегляд основних наукових теорій. Заперечується навіть сама первинність матерії. Піддається перегляду й наше розуміння суті життя й смерті. Ми стоїмо на грані двох епох. Епоха матеріалізму йде в минуле. На зміну їй приходить зовсім інше світорозуміння - всесвіт не тільки матерія; а багато більше...

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2