foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Наслідуючи традиції епохи Відродження, філософія нового часу орієнтувалась на науку та досвід як на вишу цінність. Орієнтація на чуттєвий досвід як на джерело правдивого знання сформувало ціле вчення, яке отримало назву емпіризм, а рух думки у цьому напрямку був проникнутий пафосом Відродження.
Що таке досвід?
Із словника ми знаємо, що досвід - обґрунтоване на практиці чуттєве пізнання об`єктивної дійсності, на противагу пізнанню споглядальному. Твердження, що досвід це єдине джерело пізнання й творить емпіризм. Практика ж - цілеспрямована діяльність людей. Іншими словами, цей напрямок можна визначити як чуттєво-емпіричне відображення зовнішнього світу.
Але чи повним є таке відображення? Чуттєвий досвід охоплює лише зовнішню сторону явиш об`єктивного світу, оскільки він (досвід) - лише один з компонентів свідомої діяльності людей і обмежити пізнання тільки досвідом неможливо.
Звичайно, досвід є безпосередньо очевидним, тому він вважається найнадійнішою основою для будь якої наукової системи. Між іншим, усі філософські системи посилаються на досвід. Так, виший містицизм вважає, що його пізнання Божества спирається на внутрішній досвід; світобачення також користується даними досвіду для свого конструювання понять. Як бачимо, поняття досвіду розуміється по-різному, в залежності від того, яким фактам і переживанням надається перевага, тобто є досвід чуттєвий, який базується на відчуттях, та внутрішній духовний досвід.
Зрозуміло, досвід як експеримент, є могутньою зброєю сучасної науки. Враховуючи, що явища повторюються з допомогою експерименту, вдається виділити суттєве в явищах і відокремити його від випадкового. Проте не всі явища піддаються експерименту, а лише ті, якими керує людина. Що простіше явище, то більше до нього можна застосувати досвід (наприклад, в царині фізики, хімії), але по мірі ускладнення явиш, досвід стає все важче застосовуваним і менш доказовим (наприклад, в царині психології, соціології). Згодом ми побачимо, що неможливо вирішити всі проблеми, спираючись лише на досвід. Видатний фізик Макс Бор зауважив з цього приводу, що, наприклад, в мікросвіті виникають настільки складні і суперечливі процеси, що потрібні божевільні ідеї, щоб їх пояснити.
Ми вже знаємо, що засновниками емпіризму були Бекон і Гобс Тепер розглянемо філософську систему ще одного видатного представника цієї течії - Лока, якого марксисти вважають філософом матеріалістичного спрямування в царині теорії пізнання. Слід внести певну ясність в це питання. Якщо звернутись до довідкового матеріалу радянського періоду, легко простежити таку тенденцію: майже всіх філософів, які визнають об`єктивність матерії, марксисти вважають мислителями матеріалістичної течії. Але об`єктивність матеріального світу визнають майже всі богослови, і в такому випадку навіть Фому Аквінського слід запідозрити в матеріалізмі. Отже, за логікою марксистів, найбільшим матеріалістом потрібно вважати Господа Бога, тому що Він не лише визнає і опікується матеріальним світом, але і є його Творцем.
Лок Джон (1632-1704) - англ. філософ, засновник найновішої психології і сенсуалізму. Сенсуалізм (лат. відчуття) - течія в теорії пізнання, яка визнає відчуття єдиним джерелом пізнання (на відміну від раціоналізму). Головні твори Лока "Досвід про людській розум" (це свого роду експериментальна фізика душі).
Розглядаючи вчення того чи іншого філософа, ми майже завжди зупинялись на їхньому ставленні до пізнання, тобто прагнули зрозуміти, що є для них джерелом пізнання (розум чи почуття) і чи має пізнання межі. Всі ці питання стосуються царини філософії, яка називається гносеологією або теорією пізнання.
Вчення Лока про пізнання. Трактат Лока починається з критики вчення Декарта про "вроджені ідеї", а далі він розробляє емпіричну теорію пізнання, тобто єдиним джерелом всіх ідей (понять) оголошує досвід, хоч і не заперечує вроджених здібностей. Лок стверджує, що немає нічого в думках, чого не було б в почуттях. Душа до досвіду не володіє жодним змістом, вона є чистою дошкою, і лише досвід наповнює цю порожнечу змістом. Досвід у Лока має два різновиди: зовнішній і внутрішній. Ідеї (поняття) виникають або внаслідок дій зовнішніх речей на органи почуттів (ідеї відчуття), або внаслідок уваги, спрямованої на склад і діяльність душі (внутрішній досвід або рефлексії).
За Локом, ідеї, набуті з двох джерел досвіду, тобто з відчуттю і рефлексії, складають лише матеріал для знання, але не саме знання. Для отримання знання необхідно, щоб цей матеріал пройшов певну обробку, що здійснюється діяльністю трьох здатностей душі - це порівняння, поєднання і відволікання (абстракція) За посередництвом цієї діяльності прості ідеї перетворюються в складні завдяки абстракції. Ось чому Лок вважав правильний усе умоглядне знання. Знання ж здобуте через досвід вважав лише можливим.
Але тут же виникає ще одна проблема. Ми вже знаємо, ідо древні вказували на те, що почуття часто обманюють нас, що якості відчуттів не є властивостями самих предметів (колір, звук, запах і т.д.), тобто обмеженість наших почуттів не дає повного пізнання речей. І тому Лок змушений був поділити якості предметів на первинні (довжина, форма, механічний рух, спокій, тілесна непроникливість) і вторинні (колір, запах, смак, звук і т. д.). Перші, за Локом, "реально існують в тілах", інші, які не відображають властивостей речей є уявними.
Проте після багатьох винаходів в царині фізики реальність первинних якостей теж можна піддати сумніву. Наприклад відомо, що при прискоренні предмети стискаються, тобто їх довжина змінюється і стає умовною якістю.
Отже, все пізнання у Лока розпадається на пізнання субстанцій (матеріальної, духовної і божественної), якостей (первин них і вторинних) і відношень (тотожності, відмінності, причинного зв`язку). Початковим він вважав чуттєве знання: воно містить інформацію про існування речей поза нами. Другий вид знання - демонстративне, тобто знання через умовивід (через порівняння).Третій (вищий) вид знання - інтуїтивне сприйняття розумом відповідності або невідповідності ідей одна одній.
Вчення про світ та Бога. Матерія, за Локом, не є саморухомою, її атоми пасивні. Тому він визнає Бога джерелом руху і причиною свідомості, припускав божественне одкровення і багато істин християнської догматики. "Я вважаю, - писав він, - що ми з більшою ймовірністю можемо знати, що існує Бог, а не щось інше поза нами"(Книга IV, гл. X). Він вважав, що вище нашого розуму стоять твердження, які неможливо довести природними законами і логічними доведеннями, наприклад, падіння ангелів, воскресіння мертвих, але чудеса не суперечать розуму. Лок написав ряд богословських творів: "Згода християнства з розумом", "Три листи про віротерпимість" та ін.
Етика і соціальні погляди. В етиці Лока дві тенденції: 1) ототожнення добра з тривалим задоволенням (здоров`я, добра слава) і користю людини; 2) у визначенні добра через добровільне підкорення своїх вчинків божественним і громадянським законам. Лок - прихильник теорії суспільного договору «природне право людей» - особиста свобода і приватна власність.
Закінчення.
Якщо говорити про теорію пізнання Лока, можна зробити такий загальний висновок: для нього світ мав дві сторони - те, що доступне і не доступне нашому пізнанню. Джордж Льюіс так писав про нього: "Були таємниці, яких він не бажав торкатись; знаючи, що людські можливості обмежені, він спокійно мирився з незнанням всього, що виходило за межі його розуміння; але, схиляючись перед тим, що є таємницею за суттю, він не допускав, щоб таємницею оточувалось те, що доступне знанню" Його цікавило те, як формуються ідеї по цей бік свідомості, тобто те, що отримує людина через відчуття, і терпляче досліджував походження наших думок.
Берклі Джордж (1685-1753) - англійський філософ і єпископ, суб`єктивний ідеаліст. Головний твір "Трактат про зародження людського знання". Принципи, які захищають філософи цієї течії, ще називаються спіритуалізмом (лат. дух). Це - ідеалістичне вчення про духовну першооснову світу в якості особливої Божественної субстанції.
Берклі заперечував поняття матеріальної субстанції тому, що у нас немає чуттєвого сприйняття матерії як такої, наш розум може утворити загальну ідею окремої речі, але не загальну відірвану ідею матерії.
А як бути з окремими речами? Ми вже знаємо, що якості відчуттів (колір, звук, запах, тепло, протяг і т.д.) не є властивостями предметів. Всі властивості речей, які ми сприймаємо, суть лише сили, спроможні викликати в нас відчуття, і лише чаші відчуття роблять ці сили якостями предметів; дійсно, це не якості предметів, але просто умова нашої чутливості, коли вона стикається зі знайомими предметами, тобто наше знання зумовлене нашою тілесною організацією, пристосованою до сприйняття.
І тому Берклі запитує: "А що ж ми сприймаємо ще окрім наших власних ідей або відчуттів?". Інакше кажучи, чи можемо ми знати про те, що нами не сприймається? Адже саме наша свідомість створює ідеї або поняття. Все наше знання, говорить Берклі, - є знання ідей, а не речей, тому що відчуття існують, лише в душі.
Послідовники Берклі запитують реалістів: якщо ви нічого не можете знати, окрім своїх ідей (понять), то на якій підставі ви припускаєте, що існує ще щось? Якщо немає розуму (свідомості) спробуйте уявити собі щось, що існує поза розумом. Звідси висновок: буття окремо від сприйняття неможливе.
Заперечуючи буття матерії, Берклі визнає існування лише духовного буття. Але це призводило до соліпсизму - вчення, за яким існує лише людина та її свідомість, а об`єктивний світ існує лише в свідомості індивіда. Щоб уникнути такого висновку, Берклі вніс в своє вчення ряд застережень. Хоча речі ("суми ідей) існують лише як предмет сприйняття, суб`єкт, який сприймає, існує в світі не один. Річ, яку перестав сприймати один суб`єкт, може бути сприйнятою іншим суб`єктом. Але, якщо б зникли навіть усі суб`єкти, речі продовжували б існувати як "сума ідей" в розумі Бога. Бог такий суб`єкт, який не може зникнути, а тому не може зникнути і весь створений Ним світ. Тут Берклі приходить до об`єктивного ідеалізму, оскільки визнає об`єктивну реальність поза нами.
Матеріаліст Дідро писав, маючи на увазі теорію Берклі, наступне: "Екстравагантна система, яку могли б створити лише сліпі. І цю систему, на сором людського розуму, на сором філософії, важче всього заперечити".
Так, логічно довести неспроможність цього вчення неможливо, хоча ми і не можемо припустити, що все буття обмежується нашим знанням, тому що в людях зберігається тверда віра (здоровий глузд) в те, що об`єкти існують незалежно від сприйняття. Однак те, що вірування тверде і всезагальне, ще не означає, що воно є істиною. Тривалий час люди вірили в те, що Сонце обертається навколо Землі. Берклі ж припускає існування чогось, що є причиною наших ідей. Цю причину він називає Творцем.
Якщо цій своєрідній теорії пізнання, цій тонко побудовані картині світу ще додати наукові висновки про те, що найменші частинки матерії, з яких складається весь Всесвіт, не більші за математичні точки, які не мають ні протяжності, ні питомої ваги, то зрозуміємо, в якому прозорому і ілюзорному світі ми живемо. Ми зрозуміємо ще й те, як Господь створив світ і нічого, тобто як Божественна енергія на якомусь етапі перетворилась в те, що ми називаємо матерією. Буде час, коли наш матеріальний світ знову перетвориться в порох, і залишиться лише енергія, яка збереже в собі створену нами силу добра. Тоді буде нова земля і нове небо.
Лок показав, що все наше знання залежить від досвіду. Берклі в свою чергу, стверджував, що ми не маємо ніякого досвідного знання про зовнішній світ, тому що маємо справу лише з ідеями (поняттями), а матерію вважав функцією. Юм почав з того, на чому зупинився Берклі, і ще більше занурився в філософську безодню. Просуваючись далі за течією Берклі, він прийшов до висновку, що не лише матерія є фікція, але і дух є також фікція, тому що докази Берклі проти матеріальної субстанції в однаковій мірі можуть бути поширені і на духовну субстанцію. Якщо заперечувати приховану субстанцію, яку люди допускають для пояснення матеріальних явищ, як ту, що не базується на досвіді, то ми повинні заперечувати і приховану субстанцію духу, яку допускають люди для пояснення розумових явищ, тому що і вона не дана нам в чуттєвому досвіді. Матерія, за Юмом, є ніщо інше, як сукупність вражень, а дух є просто зміна цих вражень та ідей в нашій свідомості. Ілюзію субстанції він оголосив поверненням в свідомість одних і тих же вражень після перерв у сприйнятті. І дух, і матерію ми знаємо лише за їх виявами. Отже, навколо лише явища і нічого більше.
Юм Девід (1711-1776) - анг. філософ, історик, психолог, економіст. Сформулював основні принципи агностицизму (агностицизм заперечує пізнаваність об`єктивного світу і об`єктивного знання істини). Твір "Дослідження про людський розум".
Вчення про пізнання. Юм згідний з емпіристами в тому, що пізнання можна назвати пізнанням в повному розумінні цього слова лише тоді, коли ми зведемо його до відчуттів. Але саме цей емпіризм привів його до скептицизму. Дійсність, за Юмом, - "це потік вражень" причини яких не усвідомлені, ми пізнаємо не речі, а ідеї. На основі зовнішнього і внутрішнього досвіду виникають прості ідеї, тобто образи пам`яті і уяви, із яких комбінуються складні ідеї або асоціації. Асоціації - це зв`язок між психічними явищами (відчуттями, уявленнями, ідеями) який виникає під впливом повторення їх поєднань в часі і просторі. Коротко кажучи, асоціації - це повторення явищ пізнання.
Вчення про причинність. Увійшло в філософську традицію говорити "теорія причинності Юма". Юм заперечував не лише матеріальну і духовну субстанції, які є доведеними, але і причинність. Він вважав, що те, що одне явище попереджує інше, зовсім не означає, ніби попереднє - причина, а наступне за ним - дія (наслідок). Те, що ми називаємо причиною і наслідком -це лише зміна явищ. Він запитував: чи отримуємо ми ідею причинності в досвіді? За попереднім іде наступне, за однією подією іде інша - ось і все, що ми знаємо з досвіду. Причини подій ми передбачити не можемо - вона не дана нам в досвіді. Лиш? звичка спостерігати за зміною явиш викликає у нас ідею причинності, а звідси виникає і припущення повторення. 1 тому людина робить висновок: те, що виникає після того, виникає з причини того (в такому випадку день є причиною ночі). Так, за Юмом, з`являється неправильна ідея причинності.
Слід сказати, що Юм не стверджував і не заперечував об`єктивного існування причинності, але гадав, що вона не підлягає доведенню. Він лише ніби показував, як послідовне логічне мислення приводить до скептицизму.
Який же богословський висновок ми можемо зробити, ознайомившись з так званою "теорією причинності Юма?". Дійсно, кожна причина є, в свою чергу, наслідком другої причини, друга - третьої і так до нескінченності. Якщо алмаз розітне скло, то ми скажемо, що це сталось через твердість алмазу. Але твердість, в свою чергу, має більш глибинну причину і т. д. Нескінченний ланцюг причин перетворюється в просту зміну явиш, і якщо ми не прийдемо до першопричини, то не знайдемо основ для ідеї причинності взагалі. Іншими словами, якщо немає першопричини, то сама ідея причинності зникає. Отже, без першопричини немає і причини. А першопричиною може бути лише те, чому не передує щось, що саме по собі не потребує причини, тобто Бог.
Вчення про Бога і релігію. Заперечивши ідею причинності Юм не визнає можливим пізнання Бога від природи. За кінцевим не можна зробити висновок про безкінечне. Те, що не доступне досвіду, не можна довести, в нього можна лише вірити. Бог не може бути пізнаним філософією. Тому Бога і Одкровення Юм вважав цариною віри, а не філософії.
Історичні релігії, за Юмом, - помилка, але вони природні, як такі, що витікають із сутності людської природи. Основа релігії не в розумі, а в практичній необхідності. Релігію Юм виводить із почуття страху та надії.
Етика. В етиці Юм розвинув теорію утилітаризму, тобто оголосив користь критерієм моральності, але тим не менше апелював до почуття солідарності й альтруїзму. В етиці ж прекрасне ототожнював з користю.
В новий час спостерігається тенденція до географічного поділу наукової думки в Європі. Різноманітні суспільні проблеми та інтepecи ніби концентруються в тій чи іншій країні. Якщо Англії створюється блискуча школа політекономії, то суспільна думка Франції схиляється в бік соціальних проблем і ведуться ґрунтовні розробки в галузі політичної філософії, класична ж філософія поступово перемішується в Німеччину.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2