Apologet
Апологет : православний апологетичний сайт
Пропонований курс лекцій з християнської філософії (апологетики) – одне із перших досліджень цього предмету після жорстоких гонінь на релігію в Радянському Союзі. Офіційне панування марксистської ідеології на державному рівні привело суспільство майже до повної духовної деградації, завдало нелічених страждань в усіх сферах суспільного життя. Тому цей підручник, окрім основної мети – утвердження християнських істин філософським та науковим шляхом, – має ще й антимарксистську спрямованість, оскільки марксистська філософська система є найбільш ворожою щодо християнського вчення. Отримавши свого часу державну підтримку, вона намагалася знищити Церкву Божу. Божим промислом безбожникам були дані влада і час виявити себе, показати своє правдиве злочинне обличчя. Комуністична ідеологія вичерпала себе і підлягає суду Божому та людському, як і її представники.
Автори лекцій з Апологетики, написаних у радянський час, змушені були уникати полеміки з марксизмом-ленінізмом, через що й збіднювалась богословська думка. В цих лекціях автори уникали й соціально-політичних проблем, оскільки вважали, що ця частина людського життя повинна знаходитись поза церковною діяльністю, хоча добре відомо, що саме в цій царині людських взаємин відбувається найгостріша боротьба добра і зла. Саме внаслідок класових сутичок та громадянських воєн пролилось у світі найбільше крові. І тут церква мусить сказати своє слово. Тому ми внесли в текст соціальні вчення деяких мислителів та коментарі до них.
Сказане не слід сприймати як докір тим, хто ніс важкий тягар проповіді правди Божої в умовах тоталітарного режиму. Нелегкий то був час. Важко було навіть конструктивно мислити, оскільки розум багатьох людей був поневолений марксистськими стереотипами. Ще важче було викладати свої думки на папері і розповсюджувати їх, бо людина була позбавлена найголовнішого – свободи совісті і свободи слова. Проте ці люди зберегли свою богословську думку, і ми вдячні їм за це.
Визначення і завдання філософії.
Філософія – (дав. грецьке.) любов до мудрості.
Стародавні греки під філософією розуміли шану до мудрості, до знань взагалі. На початку історії людства наука не була поділена на окремі, самостійні галузі, знаходилась у сфері єдиного наукового знання – філософії. Тобто під філософією розумілась уся сукупність знань людини. Але вже й у той час чимало мислителів прагнули виділити філософію в окреме знання. Зокрема, особливого змісту філософії намагається надати Платон. Він називає філософів людьми, що прагнуть не просто пізнання всього оточуючого, а пізнання вічного, сутності речей. Поступово визначення предмету філософії стає все більш конкретним, набуває теоретичного характеру.
Стоїки та епікурейці висунули на перший план важливість практичного знання філософії в житті людей. Епікур розуміє філософію як особливе знання, що допомагає людям щасливо будувати своє життя.
Наука пізнішого часу порівняно швидко диференціюється, розділяється на окремі галузі знання, виходить з-під опіки філософії, і пошуки досконалішого визначення філософії продовжують мислителі Нового часу.
Декарт стверджує, що достовірність знання досягається філософським шляхом; за Гобсом. філософія – це пізнання причинних зв`язків.
Лок вважає, що філософія - суть, істинне пізнання речей;
Паульсен: філософія – всеохоплююча, універсальна система знання про світ, наука наук; усі науки належать філософії, вони входять до неї як необхідні ланки.
Віндельбанд: завдання філософії – бути критичною наукою про загальноприйняті цінності, не як про факти, а як логічні, етичні та естетичні цінності.
Вольф: філософія – наука про можливе.
Кант: філософське пізнання – розумне пізнання з уявлень.
Гегель: філософія – наука про абсолютне.
Рассел заявляв, що сутністю філософії є формальна логіка.
Як бачимо, всі ці філософи не дають універсального і докладного поняття філософії, виражають погляди науковців на філософствування в їхню епоху. Це, власне, програми окремих систем, але не почасова сутність філософії.
Окремі науки прагнуть до пізнання конкретних явиш і речей, філософія ставить інші цілі – пізнати сутність цих явиш і речей. Філософія шукає спільне для всіх наук.
Що являє собою оте "спільне"? Що, відповідно, становить предмет філософії?
Людина досліджує рух небесних світил, світ фізичних, психічних, соціальних явиш, але всі ці явища складають предмети окремих наук: астрономії, фізики, психології, соціології. І оскільки усі ці науки займаються дослідженням окремих частин всесвіту, то для філософії, у площині конкретних досліджень, не залишається місця. У філософії йдеться не про якусь окрему частину всесвітньої дійсності, а про те, що являє собою світ в цілому. Зрозуміло, що питання про світ в цілому не може піднімати жодна наука, що має своїм предметом конкретне дослідження.
Для пізнання світу, взятого в цілому, філософ повинен оперувати тими даними, які надають конкретні науки. Це не означає, що філософ конче повинен охопити усю інформацію конкретних наук, – не можливо охопити неосяжне. Для побудови теоретичної моделі системи світу достатньо фундаментальних знань цих наук.
Можна сказати, що філософські моделі світу – лише гіпотези. Це вірно, але в науці теж багато гіпотез, наука теж не є чимось довершеним. Видатний учений Maкс Бор сказав: "Багато з того, про що думає фізика, передбачила філософія".
Всі провідні науки колись отримали свій початок у філософії, всі вони є результатом прагнення людини вирішити питання про сутність нашого буття. Давній філософ був і фізиком, і психологом, і соціологом, і політологом. Згодом, як зазначено, науки виділились в самостійні галузі знання, але зв`язок між ними і філософією продовжує існувати.
Ідеальною метою філософії є вирішення кінцевих проблем буття, або як говорив Аристотель, це вчення про останні засади і причини.
Перше завдання філософії полягає у виробленні раціонально обґрунтованого світогляду. Іншими словами, поєднуючи пізнання окремих знань, філософія дає нам певний спосіб світорозуміння.
Цікавою з цього приводу є думка Ріля. Філософія, за Рілем, це не лише самопізнання науки, але й осмислення цінності життя людини, пізнання належного, тобто мети життя. Філософія, таким чином, включає в себе аналіз проблем добра і зла, моральної справедливості, вільної діяльності людини та інші глобальні проблеми життя.
Узагальнюючи вищесказане, можна вважати, що філософія прагне визначити причину, сутність, цінність і мету буття, виробити цілісний, раціональний, науково обґрунтований світогляд. Філософія – це система поглядів з найбільш загальних проблем буття і пізнання; вона покликана давати відповіді на запитання, які хвилюють людство: відношення духу до природи, чи є світ пізнаваним, походження світу, мета світу, що є основа і начало буття: дух чи матерія.
Історія філософії (Вступ)
Історія філософії – інтегральна наука, предметом якої є поступ філософської думки з найдавніших часів до наших днів. Історія філософії має періоди свого розвитку, які різними філософськими системами трактуються по різному. Наприклад, марксистська ідеологія, яка всі прояви духовного життя виводить з економічних відносин, поділяє філософські періоди згідно з соціально-економічними формаціями. Звичайно – матеріальне виробництво відіграє велику роль у житті суспільства, але виводити, наприклад, релігію лише з економічних зв`язків є грубою помилкою, тому розподіл філософських періодів розвитку лише за соціально-економічними ознаками ми прийняти не можемо.
Марксистська філософія спирається на догму, яка стверджує, що буття визначає свідомість. Якби це було абсолютно так, то, наприклад, рабовласницька соціально-економічна формація породжувала би лише рабську свідомість, духовний розвиток був би неможливим, оскільки людина не змогла б розірвати ланцюг причинної, в даному випадку, соціально-економічної зумовленості. Але ми бачимо, що християнство – найбільш прогресивне духовне явище, моральні потреби якого є вічною метою людства, – з`явилось саме у рабовласницькому суспільстві. Це свідчить, що його поява не спричинена виключно економічними причинами. Тому ми будемо користуватися традиційним розподілом філософських періодів розвитку, визнаних незалежною філософською думкою.
Ми пропускаємо філософські системи стародавніх цивілізацій (Індії, Вавилону, Єгипту, Персії), оскільки вони були тісно пов`язані з релігійно-міфологічними віруваннями і розглядаються в межах семінарського курсу Основного Богослов`я.
МОЛИТОВНИК
НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)
МЕЧ ДУХОВНИЙ
