Apologet
Апологет : православний апологетичний сайт
Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
Смерті святкуємо умертвіння...
іншого, вічного життя початок…
(7 пісня Пасхального канону)
Дорогі браття і сестри!
Христос воскрес!
У цих словах пасхального привітання – і переможна радість, і одкровення таємниці, і заклик до радості, і виявлення любові, і побажання миру. Ці слова вперше вимовили, безсумнівно, ученики Христові, коли після безутішної скорботи вони раптом сповнились великої радості. Як же вперше була сприйнята звістка про те, що Христос воскрес із мертвих?
Після поховання Ісуса Христа, пригнічені скорботними подіями останнього тижня, змучені, залякані й безпорадні, ученики були приголомшені безутішним горем. В їхній пам`яті поставали Тайна вечеря, Гефсиманія, зрада Іуди, підступи первосвящеників, безпринципність Ірода, лукавство Пілата, несамовитість натовпу, жорстокість воїнів, зловтіха ворогів, переляк і безпорадність усіх Христових послідовників. Такою свіжою ще була картина прямування Христа вузькими вулицями Єрусалима до місця страти. Так гостро і так боляче все ще стояла перед очима жахлива, незгладима й незабутня картина Голгофи.
Ученики шукали і не знаходили належного пояснення: як Він, Христос, Який творив чудеса, допустив, щоб Його взяли під варту, били, поранили, винесли смертний вирок, вивели на Голгофу і розіп’яли? Чому Він не оборонив Себе? Їхня віра зазнала тяжкого удару. Вони глибоко відчували і переживали крах своєї надії. Ось таким був духовний стан, в якому перебували ученики Христові після Його смерті.
І тільки Воскресіння Христове спроможне було запалити вогнем віри сумні, в усьому зневірені серця учеників. Тільки воно могло викликати в їхньому житті таку зміну. Тільки особиста зустріч з Воскреслим Христом могла перетворити їхню печаль на радість. Воскресіння Христове не було для учеників висновком розумових роздумів або предметом догмату віри. Кожен з апостолів, побачивши Христа живим, визнав цей незбагненний факт, визнав усупереч своєму розуму.
Три Марії зустрілися з воскреслим Христом при порожньому гробі, і серця їхні назавжди наповнилися небесною радістю. Зневірені еммауські супутники, Лука і Клеопа, зустрівши воскреслого Христа, впізнали Його, побачивши як Він ламає хліб, і ніколи вже не сумували за Ним, розіп`ятим на хресті. Петрові, що зрікся, велелюбному Іоану, невіруючому Фомі і дуже багатьом іншим до нього подібним при зустрічі з Ним вже не потрібно було доторкатися до Його тіла, або вкладати свої пальці в Його рани. Близькість живого Христа усувала всяку потребу в будь-яких свідченнях.
Євангелісти діляться з читачами їхніх оповідань тим враженням, яке справило на них Воскресіння Христове, і тією чудесною переміною в їх розумі й серці, яка настала з того моменту, коли вони побачили Ісуса Воскреслим і особисто переконалися, що Він живий. Для учеників Христових скінчилися дні й години страждань, нерозуміння, скорбот і сліз. Настала радість – повна, довершена, – радість за Воскреслого Христа. І ця радість стала вірою мільйонів і мільйонів людських сердець.
Радість Воскресіння Христового дійшла й до нас. З почуттям духовного захоплення ми святкуємо її в ці пасхальні дні. І коли чуємо: “Христос воскрес!”, ми урочисто відповідаємо: “Воістину воскрес!”
Для нас це не порожні фрази, не традиційна формальність, а проголошення нашої глибокої сердечної віри у Христа, “Воскреслого на третій день за Писанням”. Ми мовби знову з трепетом переживаємо цю найчудеснішу подію, що сталася “на світанку в перший день тижня...” Думкою ми приходимо разом з Марією Магдалиною до висіченої в скелі гробниці Йосифа Аримафейського, де покоїлося тіло Розіп`ятого, і знаходимо тяжкий камінь відваленим, а гробницю – порожньою. “Чого ви шукаєте Живого між мертвими? – говорять нам ангели. – Його нема тут: Він воскрес!”
Ми віруємо у Воскресіння Христове і радіємо Воскреслому Господу не тільки тому, що про це говорить нам Святе Євангеліє, але й тому, що радість мироносиць і апостолів через тисячоліття дійшла й до нас, – та сама радість, яку вони переживали і про яку свідчили людям.
Ця радість Воскресіння Христового – головна і основна у житті християнина. Вона – джерело всіх інших радостей, якими живе православне віруюче серце. Воскресіння Христове осяяло світ світлом істини. Воно впевнило нас у тому, що Ісус Христос є Вічна Істина, що слово Його, записане в Євангеліях апостолами, істинне і правдиве. Ми радіємо Воскреслому Господові тому, що ця найвеличніша подія відкрила нову сторінку в історії людства.
Один давньогрецький язичницький письменник порівнював земне життя з в’язницею, в якій людина переживає тільки горе, страждання і сльози. Наша віра вчить нас іншого. Ми віримо в те, що наше земне життя є початком життя вічного. Ми знаємо, що земне життя – це не в’язниця, а початок того вічного блаженства, заради якого Син Божий сходив на землю і за яке Він постраждав на землі.
Земне життя – це початок вічного життя, це благословенне Господом поле, на якому росте для Царства Небесного пшениця, що дозріває тут для житниці небесної. Земне життя – це час праці для блага сім`ї, для блага ближніх і всього суспільства. Воскресіння Христове робить для нас земне життя осмисленим і цілеспрямованим.
Що для людини найтяжче, найстрашніше в її земному житті? Звичайно, смерть. Смерть обриває, – як гадає людина, що не зазнала радості Воскресіння Христового, – її кращі почуття, її думки, її труди, її турботи, її прихильності, – все, чим живе людина. Христос Своїм Воскресінням подолав смерть. Тепер смерть не перериває життя людського духу. Вона переносить нашу безсмертну душу в те життя, яке не знає кінця. І сам гріб, в якій покладається бездиханне тіло, є не місцем загнивання покинутого душею тіла, а тим ложем, де залишається людський прах до загального Воскресіння. Тоді силою всемогутності Божої встануть мертві з гробів і перетворене Божественною силою тіло з`єднається з безсмертною душею для життя вічного.
Усі ми знаємо, якими гіркими для людини бувають її земні страждання, нещастя і неминучі в земному житті хвороби. І як би не кращало земне життя (заради чого люди повинні працювати), страждання людини завжди залишатимуться на землі. Втратити близьку людину – хіба це не джерело горя для кожного з нас? І хоч би як благополучно жили люди на землі, вони завжди будуть зі сльозами проводжати у вічне життя близьких своїх людей.
Але ми знаємо тепер і те, що віра у Воскресіння Христове сильніша за ці страждання. Вона дає нам силу їх перемагати, бо для християн віра ця є невичерпним джерелом світла, енергії та радості. На Воскресінні Христовому заснована свята Церква, ним вона утверджується. Воскресіння Христове дає нам сенс жити і працювати на благо нашого народу. Воскресіння Христове з`єднує нас, живих, з нашими близькими, що пішли з цього життя. І ми відчуваємо, що вони з нами і ми з ними, бо смерть не може нас роз’єднати, тому що вічність і любов з’єднують усіх воєдино.
Виходячи з цієї нашої віри, ми виступаємо проти тих сил, які вважають можливим розв`язати ядерну війну. Ми бачимо в цьому непрощенний гріх перед Богом, моральний злочин перед життям і всім людством. Ось чому в загостреній міжнародній обстановці наша православна Церква підтримує нові мирні ініціативи нашої держави, спрямовані на відвернення ядерної війни та збереження миру і життя на землі. Особливо яскраво це виявилось під час засідання керівного органу Християнської мирної конференції, яке проходило в Києві 28 березня – 1 квітня цього року. Наша Церква закликає всі Церкви і всіх християн, які вірять у перемогу Христа над смертю, морально впливати на уряди і разом з усіма миролюбними силами добиватися відвернення ядерної катастрофи. Нехай “життя живе”, і нехай радіють йому люди на землі!
У ці світлі пасхальні дні сердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, з радісним святом Воскресіння Христового! Нехай зникнуть з наших сердець усякий морок, усяка печаль і сум! Нехай перебуває Воскреслий Господь з нами і серед нас не тільки в ці святі дні, але й по всі дні нашого життя, осіняючи нас Своєю благодаттю і втішаючи нас святою радістю! Амінь.
Воістину Христос воскрес!
1981 р.
МОЛИТОВНИК
НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)
МЕЧ ДУХОВНИЙ
