Apologet
Апологет : православний апологетичний сайт
Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви
Київського Патріархату
Дорогі браття і сестри!
Щороку, святкуючи Різдво Христове, Свята Церква нагадує нам про те, що Бог не залишив і тепер не залишає світ та кожну людину зокрема без Своєї любові та опіки. Свято Різдва Христового повинно зміцнювати в наших серцях віру в те, що “Бог так полюбив світ, що послав у світ Єдинородного Свого Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін.3,16). Свято це повинно пробуджувати в нас, християнах, духовні сили, щоб, за словами Христа, бути нам дійсно світлом світові й сіллю землі.
У християнському суспільстві, на жаль, все частіше й частіше з`являються люди, які на словах іменують себе християнами, а за способом життя дуже далекі від Христа. Одні з них стають на бік сил смерті, інші намагаються стерти межу між добром і злом, між чеснотами і пороками. Деякі бажають виправдати агресивність як природну якість людини, узаконити й дати свободу для всіх її низьких почуттів.
Все це призводить до того, що люди знову будують мур між Богом і людиною, повертаються до стану душевного неспокою і роздвоєння душі. Нам бракує миру – спокою совісті, спокою серця, спокою життя. Людське серце завжди хвилюється пороками, заздрощами, наклепами, пересудами. Совість відчуває грядущий гнів за гріхи і неправду. Як те бурхливе море, так і людське життя хвилюється постійними війнами, ворожнечею, боротьбою за владу та земний добробут. Цей сумний і безпорадний неспокій є найбільшою перешкодою до щастя людей. Неспокій – це страшна отрута, яку вкинув диявол у людське серце.
Син Божий, що народився від Пресвятої Діви у віфлеємській печері, звільнив від цієї отрути людське життя. Він влив у серце людини, в її совість нові могутні сили для його заспокоєння. Тому апостол Павло говорить: “Христос є мир наш” (Еф. 2, 14). І дійсно, лише у Христі Ісусі Спасителі нашому ми знаходимо спокій совісті, мир з Богом і запоруку миру у всьому світі.
Не даремно в час народження Христового ангели співали: “Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління”. Ангели співали про той мир, який дарує Ісус Христос людині, про який ми завжди молимось за Богослужінням, промовляючи: “За мир з неба і за спасіння душ наших Господу помолимось!”. Це той мир, що його влив Христос у жорстоке людське серце, закликаючи всіх до любові, смирення і милосердя. Це той мир, який руйнує всі мури ворожнечі і роз’єднання між людьми і народами.
Христос дійсно зруйнував усі мури і перешкоди, що роз`єднували людей і народи. Він назвав Себе Сином не того чи іншого народу, а Сином Людським. Але християни, особливо їх пастирі, побудували свої високі мури, що поділили Церкву Христову на ворожі табори.
Чи можуть тепер ті ворожі християнські табори сказати, що Христос є мир наш, що Він зруйнував ворожнечу і з’єднав усіх в єдине? Чи можемо ми визнати, що та церква, яка відгороджує себе від своїх православних братів-українців так званою канонічністю, будується на основі апостолів і пророків, маючи Главою Самого Ісуса Христа? Ні! Ніяк не можемо визнати. Як можна проповідувати, що Христос зруйнував усі мури і є мир наш, і водночас знову будувати нові мури. Ця справа противна Христу. Під час Богослужіння усі Церкви підносять молитви до Бога про з’єднання всіх. Але яка це марна, фарисейська і богопротивна молитва, коли насправді ці так звані канонічні церкви жодного кроку не роблять до з’єднання, а навпаки, щоразу поширюють і зміцнюють мури.
Отже, перший крок, який мали б зробити так звані канонічні Церкви, якщо дійсно хочуть належати до Церкви Христової, – це зруйнувати свої мури, що відгороджують їх від Христа, і подивитися на Помісну Українську Церкву, Церкву українського народу, не оком ворога, а оком брата і визнати за кожним народом право будувати своє церковне життя. Церква кожного народу повинна шанувати одна одну і єднатись у Дусі Святому, а не зовнішньою підпорядкованістю “молодшого брата” так званому “старшому”.
Наша Українська Православна Церква Київського Патріархату вже зробила свій крок. Вона закликала Українську Православну Церкву Московського Патріархату до єднання для створення в Україні Єдиної Православної Церкви, рівної з іншими Помісними Православними Церквами. Український народ цього давно чекає. Це зняло б багато проблем в Українській державі, консолідувало б її духовно-моральні сили у створенні добробуту збіднілих людей.
Чи відгукнуться наші православні брати Московського Патріархату на цей заклик? Вони знаходяться у міцних обіймах Московської Церкви. Московська ієрархія дбає про владу над своїми українськими братами, а не про Царство Боже. Але єднання православних українців в Єдиній Помісній Українській Церкві рано чи пізно обов’язково відбудеться, бо ворота пекельні не подолають не тільки Церкву Христову взагалі, а й Українську зокрема.
У цей святковий день Різдва Христового сердечно вітаю всю православну українську паству Київського Патріархату з великим християнським святом. Вітаю з Різдвом Христовим і православних братів і сестер Московського Патріархату в Україні, а також-наших співвітчизників греко-католиків і всіх християн України. Сердечно вітаю зі святом весь український народ, Президента України Леоніда Кучму, уряд, Українське військо, а також наших земляків-українців, розсіяних по всьому світу, але люблячих Україну. Нехай Син Божий Господь наш Ісус Христос, що народився у Віфлеємі, благословляє миром і добробутом нашу славну Україну. Христос народився! Славимо Його!
Амінь.
1996/1997 р.
МОЛИТОВНИК
НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)
МЕЧ ДУХОВНИЙ
