Apologet
Апологет : православний апологетичний сайт
Духовно-релігійна сфера національних інтересів безпосередньо пов’язана з дією механізмів самозбереження нації, суспільства, держави та зі створенням максимально сприятливих умов для її цивілізаційного розвитку необхідною умовою розбудови демократичної держави є те, що національні інтереси, особливо у духовно-релігійній сфері, мають визначатися виключно волевиявленням народу безпосередньо або через вищі інституції державної влади. При цьому визначальним є принцип відокремлення церкви від держави як можлива конституційна демократична засада взаємовідносин держави і релігійних організацій, умова та гарантія свободи совісті.
Відокремлення церкви від держави – це повна секуляризація державно-правових відносин та звільнення усіх сфер, що перебувають у компетенції держави, від регулятивно-санкціонуючої ролі релігії і церкви. Підґрунтям цього принципу є невтручання держави, її органів та інститутів, службових осіб у внутрішні справи богослужбового, канонічного, організаційного характеру та здійснювану в межах законів діяльність релігійних організацій, забезпечення рівності прав і можливостей для всіх без винятку віросповідань, організацій, створених з ознакою ставлення до релігії. Хоча світська держава у питаннях віри є нейтральною, вона захищає права та законні інтереси релігійних організацій, поважає їхні традиції та внутрішні настанови, які не суперечать чинному законодавству. У свою чергу, релігійні організації не можуть втручатися у справи держави, її органи, виконувати будь-які державні функції, брати участь у виборах органів державної влади тощо.
Нині в Україні одним із пріоритетних напрямків консолідації суспільства є спрямування його політичної волі на реалізацію загальнонаціональних інтересів та максимальне використання духовно-інтелектуального потенціалу. Серед першочергових завдань консолідації нації – нейтралізація загроз сепаратистських тенденцій, підвищення життєвого рівня населення, модернізація управління державою і суспільним розвитком та зміцнення духовно-морального здоров’я народу.
Результати, проведеного автором аналізу загроз від діяльності неокультів по сферах життєдіяльності українського суспільства, збігаються з висновками відомого в Україні фахівця з неокультів, кандидата наук з державного управління ПетрикаВ.М. Так, загрози у:
1) політичній сфері:
–ідеологічна підтримка іноземними релігійними центрами посягань на конституційний лад, державний суверенітет та територіальну цілісність України;
– розробка механізму втручання інших держав через засоби духовно-релігійного впливу у внутрішні та зовнішні справи України;
–порушення прав українських громадян зокрема свободи совісті та його віросповідання як на території України, так і за її межами;
– невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема щодо передачі культових споруд і майна;
2) економічній сфері:
– підтримка іноземними релігійними центрами економічної ізоляції України, блокування процесів інтеграції у європейську та світову економічну системи;
– комерціалізація релігійних організацій, виробництво та продаж не ліцензованої продукції, ухилення від сплати податків ті інших обов’язкових платежів, порушення трудового законодавства тощо;
–неконтрольований приплив в Україну іноземної валюти і матеріальних цінностей під виглядом підтримання місіонерської та благодійної діяльності;
–діяльність „тіньових” економічних структур під „дахом” релігійних організацій;
– привнесення іноземних ціннісних життєвих орієнтацій та уподобань, які підривають престиж і конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника;
3) соціальній сфері:
–пригнічення соціальної активності громадян, звуження їхніх світоглядних орієнтирів, руйнація усталених суспільних та родинних зв’язків;
–використання релігійного чинника для суспільно-політичних протистоянь окремих соціальних верств населення та регіонів України;
–пряма загроза життю і здоров’ю населення через поширення різноманітних форм „нетрадиційного лікування”, „оздоровлення”, знахарства та окультизму;
–поширення новітніми деструктивними культами різноманітних форм моральної і духовної деградації у суспільстві, особливо серед молоді;
4) військовій сфері:
–порушення принципу відокремлення церкви від держави у вигляді неконтрольованого „співробітництва” окремих релігійних організацій із силовими структурами і як наслідок – політизація останніх та зниження рівня боєздатності воєнної організації держави;
–створення та функціонування незаконних воєнізованих формувань під приводом необхідності захисту віри та церкви;
5) інформаційній сфері:
–гальмування іноземними релігійними центрами входження України до світового інформаційного простору, поширення ними хибної інформації щодо нашої держави;
–інформаційна закордонна експансія через духовно-релігійні канали;
– витік по релігійних каналах інформації, що становить державну, службову, корпоративну таємницю, а також конфіденційні відомості та інші не для широкого поширення, які є власністю держави, юридичних чи фізичних осіб [1].
З огляду на перелік можливих загроз від діяльності представників деструктивних і тоталітарних культів найбільш застосовувані статті Кримінального кодексу України можуть бути: ст.255 (створення злочинної організації), ст.260 (створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань); ст.109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ст.293 (групове порушення громадського порядку), ст.294 (масові заворушення), ст.295 (заклики до вчинення дій, що загрожують громадському правопорядку), ст. 296 (хуліганство); ст.181 (посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів), ст.120 (доведення до самогубства), ст. 138 (незаконна лікувальна діяльність); ст.150 (експлуатація дітей), ст.156 (розбещення неповнолітніх); ст.203 (зайняття забороненими видами господарської діяльності), ст.205 (фіктивне підприємництво), ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів), ст.233 (незаконна приватизація державного і комунального майна), ст.222 (шахрайство з фінансовими ресурсами); ст.189 (вимагання), ст.190 (шахрайство), ст.192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою); ст.111 (державна зрада у формі шпигунства та у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України), ст. 114 (шпигунство), ст. 231 (незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю), ст.330 (передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави), ст.228 (розголошення державної таємниці), ст.232 (розголошення комерційної таємниці).
Автор даної статті вважає, що при вирішенні проблем, пов’язаних з діяльністю неокультів, доцільно брати за основу наукові напрацювання щодо визначення основних постулатів духовно-релігійної складової національної безпеки України, оприлюднені Петриком В.М. на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції 25 березня 2005 року. А саме в тому, що:
Духовно-релігійна складова національної безпеки України – стан релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, між церковних і внутрішньо церковних відносин), що є чи за певних обставин може бути загрозою національним інтересам держави, стабільному розвитку суспільства, здійсненню прав, виконанню обов’язків і забезпеченню свобод громадян. Це стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського народу (особи, громадянина, груп віруючих, суспільства, держави) від внутрішніх і зовнішніх небезпек, ризиків, викликів і загроз, безпосереднього втручання та система суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цього стану захищеності [2].
Основні напрямки духовно-релігійної складової національної безпеки України:
– духовно-релігійна незалежність;
– демократичність і стабільність духовно-релігійного життя держави;
– здатність до саморозвитку і прогресу.
Основні об’єкти духовно-релігійної складової національної безпеки України:
– особа, її свідомість, релігійні права і свободи;
– релігійні організації та характер взаємовідносин між ними;
–держава, її суверенітет, територіальна цілісність, національно- культурна самобутність народів, що її населяють.
Головним суб’єктом духовно-релігійної складової національної безпеки України є Українська держава, яка разом із традицією церков (церквами) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, політику забезпечення духовної єдності народу, стабільності та динамізму прогресивного розвитку всього суспільства.
Основні принципи духовно-релігійної складової національної безпеки України:
– пріоритетність прав людини, верховенство закону та єдине правове поле для всіх суб’єктів державно-церковних відносин незалежно від їхньої національної приналежності, фінансових можливостей та політичних уподобань;
– дотримання балансу інтересів особи, громади віруючих, конфесій, суспільства, держави та їхня взаємна відповідальність щодо захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;
–своєчасність та адекватність дій держави стосовно реальних небезпеки, ризиків, викликів і загроз національній безпеці України з метою найефективнішого захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері;
–пріоритетність ненасильницьких (договірних) способів розв’язання як внутрішніх, та і зовнішніх конфліктів у сфері духовно-релігійних відносин;
– відповідальність концепції, форм і методів забезпечення національної безпеки України у духовно-релігійній сфері загальноєвропейських в загально цивілізаційних систем безпеки, а також створення відповідних умов інтеграції до цих систем.
Стратегічні інтереси нації у духовно-релігійній сфері є виключно компетенцією її життєво важливих інтересів (тобто усвідомлених потреб) за певних історичних умов і повинні вважатися реальним проявом останніх щодо конкретного просторово-часових характеристик. Загроза стратегічним інтересам нації у духовно-релігійній сфері становить реальну небезпеку ефективній життєдіяльності державного механізму та розвитку країни, що може трансформуватися у загрозу життєво важливим національним інтересам.
Оперативно-тактичні інтереси нації у духовно-релігійній сфері мають локальний характер. Звичайно вони короткотривалі та втрачають актуальність після розв’язання відповідних поточних проблем. Вони підпорядковані глобальній меті – реалізації стратегічних інтересів, тобто є практичним засобом їхнього впровадження в життя.
Життєво важливі інтереси нації у духовно-релігійній сфері полягають у тому, що всі без винятку релігійні організації та рухи діяли виключно у правовому полі держави, плідно співпрацюючи на благо українського народу, його суверенності та розвитку.
Національні інтереси України у духовно-релігійній сфері зумовлені насамперед її статусом суверенної держави, яка самостійно визначає свою внутрішню і зовнішню політику, керуючись власними уявленнями про ситуацію у світі, усвідомлюючи при цьому також необхідність дотримання міжнародного світового правопорядку.
Духовно-релігійний суверенітет нації не має чітко визначених загальноприйнятих критеріїв оцінки і тому може помилково вважатися неактуальними [3].
Нинішній бурхливий процес творення нової моделі релігійно-церковного буття визначається тією особливістю, що він відбувається не лише завдяки дії внутрішніх чинників, а й під впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій і центрів. Певні релігійні центри розглядають нашу державу як своєрідну „білу Африку”, український народ – натовп безкультурних аборигенів без своєї історії, віри та традицій. У зв’язку з тим, що інтереси національної безпеки України вимагають призупинення ідеологічного тиску закордонних служителів культів на українських віруючих, особливу небезпеку для національної державності України становлять використання осередків неокультів спецслужбами іноземних держав та іншими закордонними організаціями для створення механізму втручання у справи над нашої держави, збору конфіденційної інформації, державних секретів, розпалювання міжконфесійної та міжнаціональної ворожнечі, проведення заходів безпосереднього підриву, інших протиправних дій.
Вплив неокультів на суспільне життя України вимірюється не лише кількісними показниками. Вони не просто входять в сучасне життя нашого суспільства, несучи з собою багато проблем. Погано володіючи мовою, не знаючи національних традицій і звичок, закордонні емісари досить часто виявляють неповагу до українських законів, не зважають на складність релігійної обстановки та духовне історичне минуле, – ставлять канони „своєї” релігії понад усе. Значна частина зарубіжних проповідників і місіонерів прибуває в Україну безконтрольно, під виглядом туристів, фахівців освіти, охорони здоров’я, культури та комерційних фірм.
Неокульти дедалі більше впливають на соціально-політичну ситуацію в Україні – маніпулюючи колективною свідомістю, формують електоральну поведінку і громадську думку через своїх парафіян, кількість яких постійно збільшується. Діяльність цих організацій загалом не сприяє розвитку національної свідомості народу нашої держави, збереженню та розвитку українських історичних традицій і культури. Складність економічної, соціальної, політичної і культурно-релігійної ситуації в державі, несформована правова база, порівняно низький рівень життя, тенденція до дезінтелектуалізації населення України. Безконтрольне перебування на її території іноземних емісарів призводить до зростання масштабів втручання у внутрішні справи нашої держави, намагання впровадження чужих цінностей, далеких від української національної культури і традицій, дестабілізації міжконфесійної ситуації, руйнування системи народної освіти, поширення серед населення віри у псевдомедичні способи лікування, суттєвого ускладнення ситуації в державі.
Окремі неокульти використовуються іноземними структурами для розробки механізму втручання у внутрішні справи України або розпалювання міжетнічних конфліктів. Для уникнення понятійної невизначеності, слід поширювати у наукових і фахових дослідженнях застосування узгоджених понять:
Міжконфесійний конфлікт – крайня форма загострення і зіткнення інтересів релігійних об’єднань. Міжконфесійні конфлікти мають не лише релігійне, а й політичне підґрунтя. Вони характеризуються складним переплетінням причин, надзвичайним динамізмом, невизначеністю позицій учасників та обмеженістю конструктивних підходів до їх вирішення. Конфлікти впливають на свідомість і поведінку значної частини населення, особливо на емоційному і побутовому рівнях, породжують суперечливі оцінки діяльності різних конфесій. При цьому аргументи, які висуваються учасниками конфлікту, не завжди відповідають дійсності. Міжконфесійні конфлікти часто супроводжуються хуліганськими діями, груповими діями, що порушують громадський порядок, можуть призвести до масових заворушень та інших протиправних дій, які загострюють соціально-політичне становище і підривають безпеку держави.
Деструктивний культ — це релігійна або містична організація, діяльність котрої супроводжується порушенням громадського порядку, ушкодженням здоров’я і моральності населення, іншими антиконституційними проявами, що порушують права і свободи громадян. „Деструкція (лат. desructio) — порушення чи руйнація нормальної структури чогось” [4].
Деструктивні культи завдають шкоди державі тим, що їх члени часто випадають із суспільного життя і трудової діяльності або чинять протизаконні дії, перебуваючи під впливом керівників культів. У частини адептів неокультів спостерігаються порушення фізичного та психічного стану. Найбільш соціально-небезпечними різновидами деструктивних культів є тоталітарні культи.
Тоталітарний культ — це релігійна або містична організація, котра характеризується необмеженою владою духовних лідерів, жорсткою дисципліною, сильним впливом на психіку адептів, релігійним фанатизмом та екстремізмом, переслідуванням людей, які покинули цей культ [5]. Деякі з цих неокультів відкрито виступають проти наявних у суспільстві моральних засад, вважаючи, що тільки норми, котрі діють у цих угрупованнях, мають право на існування. У деяких випадках це призводить до провокування правопорушень громадського порядку і масових заворушень. Деякі представники неокультів, займаючись підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдають економічної шкоди державі. Негативним наслідком перебування людей у лавах певних новітніх релігійних угруповань є суттєве погіршення їхнього психічного стану.
Особливо небезпечними антиконституційними проявами характеризується діяльність таких культів, що отримали назву „апокаліптичні” (апокаліпсис — кінець світу, після якого має наступити божий суд над людьми). За словами Б.Хоффмана, директора шотландського Центру вивчення тероризму та політичного насильства, релігійний обов’язок у членів таких організацій завжди асоціюється з убивствами в ім’я „спасіння” та утвердження „істинної віри”.
Апокаліптичний культ — різновид тоталітарного угруповання, де сповідується масове насильство як законний засіб прискорення „божого суду” над невіруючими. Екстремістське налаштовані лідери апокаліптичних культів проповідують серед своїх віруючих поняття про гріховність та ворожість навколишнього світу, наголошуючи на необхідності боротьби з іновірцями і „безбожниками”, а в деяких випадках намагаються організувати масові самогубства членів свого культу або загибель інших людей, приурочивши їх до встановленої ними дати апокаліпсису.
Апокаліптичні настрої не обминули й таку традиційно ісламську країну як Туреччина. За свідченням засновника „Союзу світового братерства” („Товариства прибульців”), Бюлента Чорака, в останній місяць 1999 року життя на Землі мало припинитися й розпочатися в новому вимірі. Щоб потрапити туди, треба було увійти у фіолетовому одязі до кімнати такого ж кольору та покінчити життя самогубством.
В Україні спостерігається зростання впливу різних небезпечних культів. Зафіксовано значну кількість актів вандалізму і вбивств тварин, а також кілька жертвопринесень людей з боку сатаністів. Невідомо, чим би могла закінчитись історія горезвісного„Білогобратерства”, якщо б його керівники не потрапили до в’язниці. Окремі особи після тривалого перебування у лавах подібних сект потрапляють до психіатричної лікарні. Деякі сатанинські секти також належать до апокаліптичних культів. Діяльність цих угруповань характеризується тим, що вони своїми протизаконними діями намагаються наблизити кінець світу та прихід Диявола.
На території нашої держави діють такі неокульти, як „ЦеркваЄднання”(Церква Муна), „Церква Сайєнтології”, „АУМ сінрікьо” та „Діти Бога” (християнська місія „Сім’я”), керівники і лідери котрих неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності у різних країнах світу.
Для ефективної протидії антиконституційним діянням з боку представників новітніх та нетрадиційних культів необхідно внести відповідні зміни у законодавство України. З цією метою пропонується:
1. Впровадити заходи, у тому числі й в законодавчій сфері, на реальне відокремлення церкви від політики, зокрема, та від держави в цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.
2. Внести зміни і доповнення до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, якими:
– заборонити призначення на керівні посади в релігійних організаціях, які діють в Україні, громадян іноземних держав;
– дозволити іноземцям проповідницьку та іншу релігійну діяльність тільки при наявності дозволу Держкомрелігій та офіційної згоди місцевих органів влади населених пунктів або територіальних одиниць, де планується здійснення вказаної діяльності з обмеженням максимального перебування таких осіб в Україні до 6 місяців;
–надати Держкомрелій та його регіональним управлінням не тільки реєструючі, але й контролюючі функції (за аналогією з Мін’юстом, який має право застосовувати до зареєстрованих об’єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф, тимчасове призупинення окремих видів діяльності).
3. Розробити та впровадити Закон України „Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення в ході судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Нині статті Кримінального кодексу України 161 (порушення прав громадян залежно від їх расової та національної належності та ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів) є „мертвонародженими” через недосконалість кримінально-процесуального забезпечення. Процедурні питання притягнення до відповідальності за цими статтями потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі України. Статті 190 (шахрайство) та 189 (вимагання), 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою) КК України потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжливою обставиною при обвинуваченні.
4. Посилити з боку Служби безпеки, інших спецслужб і правоохоронних органів оперативний контроль за ефективністю адміністративно-правового режиму регулювання діяльності неокультних організацій в Україні та інформаційне забезпечення органів влади застосування рішучих адекватних та вчасних профілактично-попереджувальних заходів і припинення протиправних посягань.
[1] Петрик В.М. Стратегія захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері України/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар.наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.129–140.
[2] Там само.
[3] Там само.
[4] Советский энциклопедический словарь/ Сост. ПрохоровА.П. -М.: Советская энциклопедия, 1987. - С.379.
[5] Петрик В.М. Стратегія захисту національних інтересів у духовно-релігійній сфері України/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар.наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.129–140.
МОЛИТОВНИК
НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)
МЕЧ ДУХОВНИЙ
