Під час проведення аналізу діяльності неокультів постійно виникає проблема визначення відповідальності за посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів. Уперше вона була передбачена в ст.209 КК УРСР. Після прийняття у вересні 2001 року нового Кримінального кодексу України цей склад злочину знайшов своє відображення у ст.181 КК України.
Частина перша ст.181 КК України передбачає відповідальність з організацію або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою.
Під названою групою слід вважати об’єднання двох або більше осіб. Така група може бути як у зареєстрованому релігійному об’єднанні, під егідою якого діє група („Свідки Ієгови”,„Рух віри”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів” та ін.), так і в релігійному об’єднанні, діяльність якого має нелегальний характер (сатаністи, „Синій лотос”, „Біле братерство” тощо) [1].
Релігійні групи, діяльність яких має нелюдський або бузувірський характер, неоднорідні за складом. Більшість звичайних віруючих таких груп становлять малограмотні люди з відсталими поглядами, які фанатично увірували в догмати тоталітарної секти; найчастіше вони не бачать і не знають істинних цілей своїх лідерів. Тому було б серйозною помилкою розглядати такі групи лише як злочинне формування і стверджувати, що всі їх учасники об’єднані метою посягання на здоров’я людей. Нині основним методом боротьби з тоталітарно-сектантською ідеологією вважається проведення профілактично-роз’яснювальної роботи з членами таких сект (релігійних груп), а до кримінальної відповідальності за здійснення перерахованих у ст. 181 КК України дій необхідно притягати як організаторів і керівників релігійних груп, діяльність яких поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей, так і дійсних натхненників і винуватців злочинів, що виникають у галузі віросповідання [2].
Організація тоталітарної секти (групи) – це діяльність щодо об’єднання двох або більше осіб для здійснення посягань на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів [3]. Злочинна діяльність стосовно створення групи (організації), згаданої диспозиції ч.1 ст. 181 КК України, може здійснюватися як однією особою, так і кількома особами (останнє зустрічається частіше у „Свідків Ієгови”). Таким чином, організатором групи слід вважати особу, яка сформувала її, тобто втягувала віруючих у тоталітарну секту, надавала їх релігійну літературу, призначала проповідників (наставників) тощо. Для визнання такої особи або декількох осіб організаторами не є обов’язковим подальша їх участь у діяльності групи. На території нашої держави діють „мандрівні” проповідники, своєрідні „роз’їзні організатори сектантських груп (Церква Ісуса Христа святих останніх днів”, „Біле братерство”), які ведуть активну діяльність щодо створення релігійних груп у різних місцях [4].
Керівництво тотальною сектою означає дію осіб, які очолюють групу з проведенням нелегальних обрядів моління (зборів). На цих зібраннях рядовим членам секти нав’язується необхідність відмови від громадської або суспільної діяльності чи виконання цивільних обов’язків під виглядом дотримання догматів сектантського віровчення, а також здійснюється примус віруючих до виконання бузувірських обрядів моління. До діяльності з керівництва групою належать також спонукання групи до виконання на збіговиськах і в особистому житті інших обрядів („духовне ламання”, виснажуючі пости, виконання фізичних вправ тощо) [5].
Свою злочинну діяльність керівники можуть здійснювати як під час зборів, так і шляхом індивідуального впливу на віруючих. Методи, котрі застосовуються з метою домогтися виконання групою нелюдських обрядів, також можуть мати різний характер (залякування віруючих „божою карою”, погрозами відлучення від групи, обман неосвічених рядових членів групи тощо). Кожна сектантська група має свого безпосереднього керівника. Крім того, в деяких сектах („Свідки Ієгови”, „Церква Ісуса Христа святих останніх днів) є особи, які здійснюють керівництво діяльністю кількох розрізнених сектантських груп. У „Свідків Ієгови” розподіляють між собою сферу впливу з керівництва сектантськими групами відповідно до чинного адміністративно-територіального поділу [6].
Керівники названих вище організаційних розподілів повинні нести відповідальність згідно з ч.1 ст.181 КК України у випадку посягань на здоров’я людей під приводом виконання релігійних обрядів, скоєних у групах, які належать до зони їх впливу. Однак така відповідальність настає лише тоді, коли діяльність підлеглих груп випливає з установок керівників цих організаційних розподілів і є підстави вважати, що вони спрямовують свідомо і передбачають її можливі наслідки. Потрібно також враховувати, якою мірою організована діяльність керівників впливає на виникнення конкретних фактів посягання на здоров’я людей. Таким чином, у процесі розслідування справ про злочини, які виникають у середовищі названих вище сект, груп на релігійному ґрунті, необхідно ретельно з’ясовувати їх організаційну структуру, намагатися встановити осіб, які очолюють її вищі організаційні ланки, і, залежно від зібраних у справі доказів, вирішувати питання про притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 181 КК України [7].
Аналогічно з посяганнями на здоров’я і життя під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів виникає проблема відповідальності за посягання на власність осіб, які були піддані спрямованій обробці в ході проповідування віровчень чи виконання ритуальних обрядів. Зазначена злочинна діяльність ч. 1 ст.190 КК України визначається як шахрайство „Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)”. Наступні частини статті уточнюють особливості видів, методів і способів скоєння злочину: ч.2 – Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч.3 – Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч.4 – Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою”.
Враховуючи ту обставину, що шахрайство здійснюється тоталітарною сектою (групою), тобто об’єднанням двох або більше осіб, до кримінальної відповідальності за здійснення перерахованих у ст. 190 КК України дій необхідно притягати як організаторів і керівників релігійних груп, діяльність яких поєднана із заволодінням власності людей, так і дійсних натхненників і винуватців злочинів, що виникають у галузі віросповідання [8].
[1] Цимбал М.М. Деякі питання кримінально-правової характеристики організаторів злочинних груп у галузі віросповідання/ Роль православних духовних цінностей у формуванні національної свідомості та громадської позиції сучасної молоді: Матеріали ІІІ Міжнар.наук.-практ. конф., Київ, 25.03.2005 р. – К.: МАУП, 2006. – С.194-196.
[2] Там само.
[3] Там само.
[4] Там само.
[5] Там само.
[6] Там само.
[7] Там само.
[8] Там само.
БІБЛІОТЕКА 
