foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Після напружених подій на Голгофі настала не-
звичайна тиша. Благообразний Йосиф з Никодимом приступили до останнього благоговійного служіння Спочилому.
І разом з тишею прийшов суд! Не той останній Страшний Суд, який звершиться при кінці світової історії. Не те праведне воздання за всіляке діло і слово людське, яке відбудеться під час другого і славного пришестя Сина Людського. Прийшов інший суд – суд людської совісті, в кого вона ще залишалася. Цей суддя хоче пробудити в наших душах почуття покаяння і спасти нас від гріхів наших.
Перед смертним ложем нашого Спасителя стоїмо ми з вами, дорогі браття і сестри, на цьому попередньому суді. Дивлячись на Святу Плащаницю, ми запитуємо самих себе: чи не винні й ми в усьому тому, що відбулося на Голгофі. І чи не є Божественний Страдник, Якому ми зараз готуємося віддати наше поклоніння і цілування, жертвою і нашої жорстокості?
Звичайно, нас не було там, у стародавній Юдеї, в Єрусалимі і на Голгофі в дні земного життя нашого Спасителя. Ми не ходили за Ним у натовпі ізраїльського народу. Ми не чули від Нього Його вчення і не бачили Його чудес. Ми не взивали до Нього: “Осанна Сину Давидовому”, і не кричали: “Розіпни, розіпни Його!” Але чи означає це те, що ми не винні в Його стражданнях і не винні у страшному гріху боговбивства? Ні! Не означає!
Перш за все, за свідченням пророка Ісайї: “Він взяв на Себе наші немочі і поніс наші недуги... Він язвленим був за гріхи наші і мученим був за беззаконня наші... Всі ми блукали, як вівці, спокусилися кожний на свою дорогу; і Господь поклав на Нього гріхи всіх нас” (Іс. 53, 4-6).
Отже, страждання Христові нерозривно зв’язані з гріхами кожної людини, де і коли вона не жила б. Наша совість непідкупно свідчить, що ми постійно порушуємо заповіді Божі. Ми не тільки осквернили свій білий одяг, який отримали при хрещенні, але й після покаяння, сповіді і святого причастя постійно впадаємо в одні і ті самі гріхи. Але це ще не все. Коли ми грішимо, то повинні знати, що тим самим ми, немовби власною рукою, вдаряємо нашого Спасителя і Господа, б’ємо Його по щоках і кладемо на Його голову терновий вінець; знову зводимо Його на хрест, прибиваємо Його руки і ноги, глузуючи з Нього разом із первосвящениками, книжниками і фарисеями. І це не риторичний приклад, покликаний пробудити в нас почуття сорому за наше гріховне життя.
Правдиво сказав з цього приводу один святитель: “Те, що своїми злими ділами ми дійсно стаємо учасниками боговбивства, – це безсумнівна істина. Це не моє слово і вигадки людського розуму – це пряме і сильне повчання апостола, який каже, що люди, які перейняли дар небесний і стали причасниками Духа (а хто із християн не був причасником Духа, хоча б у Таїнстві Хрещення?), що такі люди, тобто ми з вами, християни, відпадаючи від святого і чистого життя в безодню нечистоти і розпусти, знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його” (Див.: Євр. 6, 4-6).
Колишні боговбивці і богохульники наших поколінь відділені одні від одних тільки в часі, і якщо порівняти їхні вини – вони одинакові. Якби руйнівники храмів Божих і осквернителі християнських святинь жили за часів Христа Спасителя, вони взяли б найбезпосереднішу і найактивнішу участь у Його розп’ятті. А ті натовпи людей, які у 30-ті і 60-ті роки холоднокровно спостерігали, як висаджуються в повітря храми, – чим вони відрізняються від натовпів юдеїв, які кричали: “Розіпни, розіпни Його!” Тоді книжники і фарисеї, звертаючись до Ісуса Христа, говорили: “Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста, і ми увіруємо в Тебе”. Чи не чуємо ми подібного від сучасних атеїстів? А тепер часто можна почути від людей таке: “Якщо Бог є, то чому Він не карає злочинців і явних грішників?”, або: “Господи, якщо Ти є, то чому Ти не зцілиш мене хворого, і я увірую в Тебе?”
Знаючи все це, ми повинні з сумом визнати, що немає серед нас жодної людини, яка б з чистою душею і з спокійною совістю, підходячи до Святої Плащаниці і дивлячись на образ нашого Спасителя, могла сказати: “Не винний я в крові Праведника Цього ” (Мф. 27, 24). Це було сказано Пилатом, який засудив Христа на розп’яття. Але ж кожній людині зрозуміло, що це були лише пусті і жалюгідні слова даремного самовиправдання.
Суд совісті відбувається кожного разу, коли ми робимо вибір між добром і злом. Але деякі християни опускаються до такого гріховного стану, що їм вже не доводиться вибирати між добром і злом, тому що гріх взяв над цими людьми таку владу, що вони вже не бачать ніякої різниці між добром і злом. Гріх став для них звичайним явищем. А тим, у кого совість ще не втратила голосу, доводиться вибирати між послухом волі Божій і вимогами гріховного світу. На цей суд невидимо приходить Сам Господь, як колись постав Він на суді Пилата. Смиренно і з великим довготерпінням Спаситель знову очікує Свого вироку, але цього разу не від Пилата, а від кожного з нас.
В нашій волі звільнити Його і в нашій волі розіп’я­­­­­ти Його. Залишаючись твердими у виконанні заповідей Божих, ми звільняємо нашого Господа, а віддаючись гріху і опускаючись в глибину беззаконня, ми знову засуджуємо Його на розп’яття.
Перед кожним із нас неминуче стоїть вибір між двома можливостями – або проводити чисте, із добрими ділами життя, або належати до числа розпинателів Ісуса Христа. Третьої можливості не дано. Підтвердженням цієї правди є слова Христа: “Хто не зі Мною, той проти Мене” (Лк. 11, 23).
Євангеліє, яке лежить на Плащаниці, вміщує відкриту людям волю Божу – що всякий грішник, який увірував і покаявся в гріхах, має вічне життя. Але, споглядаючи з любов’ю на цю Вічну Книгу, ми повинні пам’ятати про ціну нашого викуплення і про наші обов’язки перед Відкупителем. Апостол Павло каже: “Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Який живе у вас і Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Бо ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі” (1 Кор. 6, 19-20).
“Бо коли ми, одержавши пізнання істини, сва­віль­­но грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи... Якщо той, хто зрікся закону Мойсейового, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю, то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?” (Євр. 10, 26, 28-29).
Пам’ятаючи про все сказане, всіляко ухиляймося від духовної байдужості і невдячності стосовно Спасителя. Нині, приступаючи до Святої Плащаниці і цілуючи зображеного на ній померлого Христа, задумаймося про наше життя і покаймося в гріхах. Любов Божа безкінечна і всесильна і, подібно до вогню, спалює всю нашу нечистоту.
Нехай же дарує Господь всім нам силу відповісти на Його любов нашою до Нього любов’ю і радісно зустріти Його Воскресіння.
Амінь!

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2