Apologet

Щоб добре зрозуміти Божі справи і Його діло спасіння людства – потрібно детально ознайомитись з усіма частинами Святого Письма. З Божою поміччю треба уважно підходити до різних біблійних дже­рел. Співставляючи ці тексти, переконуємось у їх правдивості.
Не можна сказати, що Свідки Єгови приділяють цьому достат­ньої уваги. Окремі вірші пояснюють так, як їм хочеться, без гли­бокого зрозуміння їх змісту. Тому й не задумуються, яке значення може мати їхня інтерпретація Святого Письма.
У деяких натхненних Книгах Господь виразно подає свої правди. Заперечити це або подати «своє» тлумачення нелегко. Тому ці біб­лійні тексти, які важко перекрутити, Свідки Єгови називають апо­крифами.
Апокриф - це біблійний текст, щодо якого немає певності, чи був написаний з Божого натхнення. Власне, тому не включено цих текс­тів до Канону Святого Письма.
Канон Святого Письма складається з книг Старого і Нового За­віту. У 1546 р. Тридентський Собор не додав до Канону жодних но­вих книг, а лише проголосив канонічними ті, які Христова Церква вважала від перших віків за натхненні.
Канон Старого Завіту містить сорок сім Книг. Ними є: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, Ісуса Навина, Суддів, Рути, І Самуїла, II Самуїла, І Царів, II Царів, І Хронік, II Хронік, Езри, Неємії, Товита, Юдити, Естери, І Макавеїв, II Макавеїв, Книга Іова, Псалмів, Приповідок, Проповідника, Пісні Пісень, Мудрости, Сираха, Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Варуха, Лист Єремії, Єзекиїла, Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Авдія, Йони, Міхея, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії і Малахії.
З Канону Католицької Церкви Свідки Єгови відкинули сім Книг та чотири фрагменти. Вони вважають, що це є людські перекази, тому й зараховують їх до апокрифів. Це Книги: Товита, Юдити, Муд­рости, Сираха, Варуха, дві Макавеїв, додаток до Книги Естери і три додатки до Книги Даниїла: Пісню про трьох юнаків, Оповідання про Сусанну і старців та про Бела і Дракона.
На якій підставі Свідки Єгови приймають ці книги за апокрифи? Часопис «Вартова Башта» дає відповідь, чому організація не визнає натхнення Богом одинадцяти Божих Книг.
«Вартова Башта» від 1962 р. без номеру й дати видання, під наз­вою «Хрещення згідно з Божою волею», на с. 13 містить підрозділ «Апокрифи - від Бога чи від людей». У цьому розділі читаємо: «Можна подати декілька аргументів проти зарахування апокрифів до канону Біблії. Ось для прикладу подаємо, що велика Синагога палестинських жидів, історик Йосиф Флавій, Філон (оборонець юда­їзму з першого століття) не визнавали інспірованого характеру апо­крифічних книг».
Шкода, але «Вартова Башта» знову подає неправду! Історик Йо­сиф Флавій визнав одну з відкинутих Свідками Єгови Книг за натхненну. Нею є І Книга Макавеїв. Коли він писав про історію жи­дів, то використовував її, як святу Книгу. Про це маємо згадку в його праці «Контра Апіонем» (1, 1). Підтвердження цього зустрі­чаємо в «Антіквітатес Юдаіке» (10, 4). У цих працях історик Флавій пише, що не користувався іншими книгами, як тільки натхненними.
Септуагінта, тобто грецький переклад Старого Завіту з єврейсь­кої мови, який було зроблено в Олександрії, також вміщує девтероканонічні книги. Це показує, що їх використовували на зібраннях та в синагогах і вважали за натхненні.
У першому томі «Біблійної Енциклопедії», за редакцією о. Євге­нія Домбровського, на с. 648 говориться: «Твердження, що палес­тинські жиди не визнавали девтероканонічних книг, суперечить істо­ричній правді. Згадується, що Иосиф Флавій використовував тільки натхненні книги. Якщо навіть прийняти, що ці книги не входили до жидівського біблійного канону, то все одно, хоч деякі жидівські середовища вважали їх за святі і натхненні Богом».
Отже, «Вартова Башта» навмисне перекручує правду.
Свідки Єгови більше притримуються тверджень великої Сина­гоги палестинських жидів, як Церкви. Якщо так, то спробуймо зас­тосувати науку Синагоги до особи Ісуса Христа. Давайте прочи­таємо, яке свідоцтво про Ісуса Христа подає жидівська Синагога: «Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, ЩОБ ВИКЛЮЧИТИ КОЖНОГО З СИНАГОГИ, ХТО ХРИСТОМ ЙОГО НАЗИВАТИМЕ» (Йо. 9, 22).
«А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги» (Йо. 12, 42).
Визнавців Христа-Бога виганяли з Синагоги так само, як вилу­чали біблійні тексти. Ось що говорять про Ісуса ті, кого Свідки Єгови мають за великий авторитет:
«Вийшов тоді до них Пилат і промовив: "Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?" А ті йому кричать у відповідь:
"Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!" (Йо. 18, 29-30). «Якже настав ранок, УСІ ПЕРВОСВЯЩЕНИКИ І СТАРШІ НАРОДУ СКЛИКАЛИ РАДУ НА ІСУСА, ЩОБ ЙОГО ВБИ­ТИ. І зв\'язавши його, повели та й передали правителеві Пилатові» (Мт. 21, 1-2).
Що ж Ісус відповів про них Пилатові:
«І відрік Ісус: "Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. ЧЕРЕЗ ТЕ НА ОТОМУ, ХТО МЕНЕ ТОБІ ВИДАВ, більший гріх"» (Йо. 19, 11).
Бачимо, що Ісус називає членів великої Синагоги, які видали Його на смерть, ще більшими грішниками, ніж Пилат. Нехай кожен подумає, чи варто вірити в науку тих, хто видав Ісуса Христа в руки неправедних. Якщо Свідки Єгови, згідно з вченням Синагоги, не виз­нають книгу Мудрости, Макавеїв та інші натхненні Богом, то повин­ні також не визнавати Ісуса Христа за Божого Сина (Мр. 14, 61-64). Не можуть визнати Його й за Царя (Мт. 27, 41-42). У такому разі вони мусять, як і Синагога, визнавати Ісуса за богохульника, пере­вертня і злочинця. «Красномовність» Синагоги найкраще висвітлює Євангелист Матей:
«І ось великий зчинився землетрус, - ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому. Вигляд його був, неначе блискавиця, а одежа, як сніг, біла. Зо страху перед ним сто­рожа затремтіла й стала, наче змертвіла. Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: "Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса ро-зіп\'ятого. Нема його тут, бо він-воскрес, як ото сам прорік. Хо­діть, гляньте на місце, де він лежав"... Коли ті йшли, деякі з сторо­жі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що ста­лося. Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воя­кам досить грошей і звеліли: "Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати". Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка між юдеями - аж по цей день» (Мт. 2-6, 11-15).
Без сумніву, легше настоювати на неканонічності невигідних для себе книг, аніж підкупляти сторожу, яка мала неправдиво засвід­чити про викрадення Христового тіла, що Синагога і зробила. Саме з ними тісно товаришують Свідки Єгови, відкидаючи Христа.
Головні оборонці юдаїзму видали своє свідоцтво про апостолів та про Христову Церкву, думку яких розділяють Свідки Єгови:
«Через п\'ять днів прибув первосвященик Ананія з кількома стар­шими та захисником, якимсь Тертулом, й обвинувачували Павла перед правителем. Коли його покликали, Тертул почав його вину­ватити, кажучи: "Великий мир, що ми завдяки тобі зазнаємо, та поліпшення, зроблені передбачливістю твоєю для народу цього, — ми їх у всьому наскрізь приймаємо, вельможний Феліксе, з усякою подякою. Та щоб тобі занадто не надокучати, благаю тебе вислу­хати нас коротко у твоїй ласкавості. Ми переконалися, що чоловік цей - зараза, що між усіма юдеями всього світу збиває колотнечі, і що він провідник секти назореїв. Він навіть пробував і храм опо­ганити, та ми його схопили і хотіли судити за нашим законом, але тисяцький Лісій надійшов і вирвав його силоміць з наших рук, зве­лівши його винуватцям з\'явитися у тебе. Від нього можеш сам, як схочеш, дізнатися про все, в чому ми його винуемо". Юдеї ж те ствердили, кажучи, що воно так справді є» (Ці. 24, 1-9).
«Було ж їх більше сорока тих, що таку вчинили змову. Вони прийшли до первосвящеників та до старших, і казали: "Ми пок­лялися клятвою нічого не споживати, поки не вб\'ємо Павла. Ви ж тепер разом з радою переконайте тисяцького, щоб він вивів його до вас, ніби ви хочете розвідатись докладніше про його справу, а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити"» (Діян. 23, 13-15).
Таку позицію юдеїв можна зрозуміти. Вони не ховаючись запе­речували Його Божественну науку, воскресіння. Свідки Єгови так само, як юдеї, стоячи на варті Старого Закону, заперечують сьогодні Христову науку. Вона є для них забобоном. Єпископів та священиків називають зрадниками та підбурювачами. Це важко зрозуміти, адже, заперечуючи науку Ісуса Христа, вони називають себе його учнями. Перекручують Його Євангеліє, відкидають натхненні Богом Книги, приймаючи їх всупереч правді за апокрифи. Свідки Єгови висту­пають проти Ісуса Христа, підступно прикриваючися Його Євангелієм, наче маскою.
У цьому ж номері «Вартової Башти» на с. 12 читаємо: «Ми мало знаємо, хто є автором апокрифів. Джерела, з яких інформацію, походять з II і І століть перед Христом».
Який висновок можна зробити зі слів найавторитетнішого часо­пису Свідків Єгови? Важливо, що про книги, які Свідки Єгови нази­вають сьогодні апокрифами, знали вже за двісті років перед народженням Ісуса Христа. Цими книгами також користувались перші християни.
Про Боже натхнення книг Святого Письма свідчать пророцтва які збулись. У Книзі Второзаконня читаємо:
«А пророк, який насмілився б вістити в моєму імені щось, чого я йому не заповідав, або промовляти в ім\'я інших богів, — такому пророкові смерть. А коли скажеш у своєму серці: Як же пізнати слово, що його Господь не говорив? Коли пророк промовив У 1 я Господнє, а його слово не збулось і не справдилося — то це сло6 не від Господа; самовільно відважився пророк говорити: ти його не бійся» (Втор. 18, 20-22).
Цим віршем Святе Письмо повчає нас, як маємо розуміти пророцтва. Нездійснені пророцтва є тільки від фальшивого пророка, такі пророцтва є людською вигадкою. Щодо здійснених пророцтв, то вони є натхнені Святим Духом.
Тепер візьмемо одну з Книг, яку Свідки Єгови вважають за апокриф. Переконаємось чи здійснились описані в ній пророцтв хай це буде Книга Мудрости, яка має наступне пророцтво:
«Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний і противиться нашим учинкам; він закидає нам гріхи проти закону, винує наше виховання; гадає, нібито він знає Бога, сином Господнім себе самого називає. Він – утілений докір думкам нашим, нам важко і глянути на нього. Життя ж його не таке, як в інших.. Для нього ми - та підроблена монета, він уникає доріг наших, як нечести, щасливу називає кончину справедливу. Вихваляється, що Бог йому за батька. Гляньмо, чи слова його правдиі, та провірмо, що з ним буде на кінець. Якщо праведник є син Божий, та захистить його і вирве його з рук проти Випробуймо його зневагою й мукою, щоб ми пізнали його лагідність і випробуймо його терпеливість. Засудімо Його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде» (Муд. 2, 12-22).
Згідно зі згадкою у «Вартовій Башті», це пророцтво було відоме людям ще за двісті років перед народженням Ісуса Христа стосується Його особи, розповідає про переслідування Спасителя, жорстоку смерть і воскресіння, та про вічну славу. Хіба могла це передбачити людина без Божого натхнення?
Здійснилось це пророцтво про Ісуса Христа, засвідчуючи нам про натхненного Богом пророка. Господь промовляє до людей, передба­чаючи все, що має статися з Його Сином. Ісус боровся з неправдою, говорив про гріхи. Його терпеливість була випробувана муками, а пізніше ганебною та жорстокою смертю.
Описуючи смерть Ісуса Христа, Євангелист каже: «Ті ж, що проходили повз нього, лихословили його і похитували своїми головами, кажучи: "Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбу­довуєш знову, спаси себе самого; якщо ти Син Божий, зійди з хреста!" Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: "Інших спасав, - себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я — Син Божий" » (Мт. 27, 39-43).
Тепер звірмо слова Євангелія зі словами Книги Мудрости, яка була написана, коли Ісуса Христа ще не було і ніхто з людей не знав про Його життя та смерть:
«...і вихваляється, що Бог йому за батька. Гляньмо, чи слова його правдиві, та провірмо, що з ним буде накінець. Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його і вирве його з рук против­ників» (Муд. 2, 16-18).
Хіба може звичайна людина без Божого натхнення передбачити муки, страждання і смерть Божого Сина ще за двісті років перед Його народженням? Отже, людина, що написала Книгу Мудрости, була натхненною Богом.
Ці аргументи не задовільняють Свідків Єгови. Вони кажуть, що Книгу Мудрости не можна зарахувати до Канону тільки тому, що її автор невідомий. Досить смішним і наївним є цей закид. Як можна визнавати Книгу Суддів і Йова за натхненні, якщо їх автори також незнані? Невже в пророцтвах Ісаї важливішим є ім\'я автора, ніж саме пророцтво. Якщо б пророцтво не збулося, то марно було б зга­дувати ім\'я Ісаї. Саме тому його слова визнано пророчими, що вони збулись, а не тому, що це написав Ісая чи Єремія.
Пророк Єремія своєю пророчою думкою забіг у далеку майбут­ність. Він також пророкував про ближчі від нього часи, що й здійснилось ще за його життя. І це не все! Він написав славнозвісний 166
Плач, де плакав над долею Ізраїля. Передбачив знищення Єрусалиму і переселення ізраїльтян до Вавилону. Не дивно, що ім\'я пророка залишилось в людській пам\'яті.
Автор Книги Мудрости жив і писав до народження Ісуса Христа. Для Бога не важливе ім\'я пророка, якого Він вибрав як знаряддя для переказу тих подій, що трапляться з Його Сином між людьми на землі.
Святий Йоан Хреститель, про якого Ісус сказав, що він є більший від пророка (Мт. 11, 9), говорить:
«...Не Христос я, лише послано мене поперед нього... Йому треба рости, мені ж - маліти» (Йо. З, 28-30).
Здійснились пророцтва - прийшов на землю Спаситель. Підходив до кінця час пророків, щоб дати місце Ісусові. Христос Бог уже без пророків, сам ніс до людей свою науку.
Свідки Єгови не хочуть визнавати одинадцять книг ще й тому, що католицький переклад Біблії не здійснений із оригінальних мов -єврейської, арамейської та грецької. Вже згадуваний нами номер «Вартової Башти» пише, що католики здійснили переклад із Септуагінти (грецького перекладу). Цей закид взагалі не варто брати до уваги, бо, як знаємо, Септуагінта є саме єврейським текстом перек­ладеним на грецьку мову. Переклад на грецьку мову був призна­чений для жидів, котрі жили в еміграції. Він датується третім-другим століттям перед народженням Ісуса Христа. Живучи в розсіян­ні, ізраїльтяни забули єврейську мову, тому й з\'явився грецький переклад. Крім того сучасні видання Святого Письма є саме перек­ладами з оригінальних мов - єврейської, арамейської та грецької.
Євангелист Марко хоча й був євреєм, але не писав єврейською мовою, а грецькою. Цей факт не перекреслює канонічності його праці. Подібно є й з іншими текстами Святого Письма. Натхнення Божим Духом не залежить від того, в якій мові повставали Святі
Книги.
Ще хочемо зупинити нашу увагу на тому, чому Свідки Єгови заперечують Боже натхнення Книги Макавеїв. Зацитуємо поданий у «Вартовій Башті» аргумент. Отже, у цьому номері часопису на с. 13 читаємо: «Серед апокрифів треба поставити на перше місце першу книгу Макавеїв. її автор, час і місце написання невідомі. Зміст книги відображає історію ізраїльського народу. Вона переповнена патріо­тизмом, висвітлюючи сорокалітній період, починаючи від 175 року перед народженням Христа. На увагу заслуговує те, що ця книга має простий, стислий, уміркований та об\'єктивний стиль. Розповідає нам про релігійну ревність Маттафія і його чотирьох синів, засновників та родоначальників Макавеїв. Це є добре викладена історична дійс­ність. Проте турбує нас питання, чи цей текст походить від Бога, чи від людей? Зважливо перевіривши, можна сказати, що - від людей. Засвідчує це Жидівська Енциклопедія, подаючи, що цей текст є ніщо інше, як історія, подана з людського погляду».
Чи згадувана Жидівська Енциклопедія може написати щось інше про Євангеліє Ісуса Христа. Якщо Свідки Єгови ставлять авторитет Енциклопедії так високо, то повинні цілий Новий Завіт визнати за великий «апокриф». Це не є нашою примхою, а логічним висновком, адже жиди не визнають жодну з Книг Нового Завіту за натхненні Богом. Вони не включають їх до свого Канону. Жиди називають Новий Завіт «людською історією».
Ось що пишуть далі редактори «Вартової Башти» на тему Святих Книг. У підпункті «Стороннє свідоцтво проти апокрифів»: «Голов­ним стороннім свідченням є той факт, що жодний християнський письменник не цитував апокрифів, хоч вони використовували для своєї праці Септуагінту, в якій були вміщені апокрифи. Варто дода­ти, що християнські письменники не цитували також канонічних книг Естери, Проповідника та інших, але все-таки факт, що в своїх працях не використовували жодного з сорока апокрифів показує, що робили це безумовно з певною ціллю».
Так, саме так! «Вартова Башта» мусить визнати, що невикорис­тання християнськими письменниками текстів, які Свідки Єгови приймають за апокрифи, зовсім не може бути доказом їх неканонічності. «Вартова Башта» тільки додумується, що даний факт є спеціально запланованим. Дивлячись на Святі Книги очами редак­торів часописів та брошур, треба визнати такі Книги як: Естери, Приповідок, Піснь Соломона за апокрифи. Для Свідків Єгови переконливим є те, що ці Книги не використовували християнські пись­менники перших століть.
Щоб аргументи були більш переконливими, Свідки Єгови ци­тують Христові слова, які Він нібито сказав відносно апокрифів:
«Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людсь­кого...» (Мр. 7, 8).
Що ж, давайте прочитаємо цей вірш до самого кінця і прочи­тавши, побачимо про які передання говорив Христос: « "Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: Обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді". І сказав їм: "Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання. Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і - хто проклинає батька або матір - смерть такому! А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері - корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, - тим то й не даєте біль­ше змоги зробити щось для батька чи матері. Тож ви якраз ка­суєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі пере­дали, - та й чимало іншого такого чините!"» (Мр. 7, 8-13).
Тепер залишилось лише перевірити, чи в Книгах, які Католицька Церква вважає за натхненні, а Свідки Єгови - за апокрифи, йде мова про обмивання глеків. Потрібно також звернути увагу, чи йдеться в цих Книгах про обов\'язок шанувати і опікуватися батьками. Добре було б, щоб Свідки Єгови прочитали ці Книги, щоб наочно пере­конатися, що жодна з них не згадує про обмивання глеків, як і не згадує про Корбан. Отже, Ісус не мав на увазі цих книг, пересте­рігаючи людей перед людськими переданнями.
Людські передання вміщують Талмуд і Мішна, які часто цитують Свідки Єгови. «Вартова Башта» у статті під назвою «Щасливий, хто чуває» на с. З подає цитату з «жидівської Мішни». В іншому номері «Вартової Башти» є згадка про Єрусалимський Талмуд і Вавилонсь­кий Талмуд.
Підраховуючи закиди проти Книг Макавеїв, «Вартова Башта» пише: «Бракує в ній пророцтв про Месію та чуда. Немає також про­роцтв про надію воскресіння». З цього виходить, що автор цих слів сліпо критикує Книги Макавеїв, або навмисне сіє неправду. У Кни­гах Макавеїв йде мова про чуда. Так само віра визнавців Старого За­кону спиралась на віру в воскресіння. Макавеї бажали вибрати кра­ще боротьбу і смерть, аніж приєднатись до поган: «Заговорили царські посіпаки й мовили до Маттатії: "...Тож приступи першим та виконай царський наказ, як то зробили всі народи, мужі юдейські й ті, що зосталися в Єрусалимі, то й станете, сам ти й твої сини, царськими друзями. Ти й твої сини будете обсипані сріблом і золо­том та силою дарунків". Відповів Маттатія й голосно промовив: "Навіть якби всі народи в державі царській послухалися царя й всі до одного відступили від своєї батьківської віри і прийняли його накази, я з моїми синами і братами буду пильнувати Союз батьків наших. Хай Бог боронить, щоб ми покинули Закон і установи! Слів царських ми слухати не будем, щоб відступити від нашої віри, чи то направо, чи наліво"» (1 Мак. 2, 17-22). «Бо ліпше нам у бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу й нашої святині. Яка б не була воля неба, нехай вона станеться» (1 Мак. З, 59—60).
Нелогічними є закиди Свідків Єгови проти І Книги Макавеїв, ніби вона не має «елементів про надію воскресіння». Якщо для них це є настільки суттєвим, то вони повинні багато натхненних Книг вважати за апокрифи, бо не в усіх є згадані «елементи про надію воскресіння».
Мало цього! Свідки Єгови є непослідовними, бо II Книга Ма­кавеїв виразно говорить про воскресіння, а все ж її вважають за апокриф:
«Він зібрав, з кожного поголовна, зо 2000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих» (2 Мак. 12, 43-44).
Отже, відкинення І Книги Макавеїв з числа Святих Книг не було наслідком відсутності в ній згадки про воскресіння. II Книга Ма­кавеїв згадує про це, але Свідки Єгови її так само приймають як апокриф.
І Книга Макавеїв не підходить Свідкам Єгови через відсутність в ній «пророчих елементів і чудес». Проте в інших текстах (Додаток до Книги Даниїла) не до вподоби їм присутність цих елементів, про що будемо говорити згодом.
Давайте замислимося на хвилинку: чи дійсно І Книга Макавеїв не згадує про чуда? Ось, що в ній читаємо:
«Серон, вождь сирійського війська, почувши, що Юда зібрав вели­ку ватагу вірних йому й готових воювати, сказав: "Зроблю собі ім\'я й прославлюся у царстві. Тож піду проти Юди і проти його прибіч­ників, що зневажають царський наказ". І приєднавсь до нього вели­кий загін нечестивих, і двигнувся з ним, щоб помотатись на синах Ізраїля. Коли він підійшов був аж до виходу Беторону, вийшов йому навпроти Юда з маленьким військом. Коли юдеї побачили табір, що насувався їм назустріч, сказали до Юди: "І як нам, яких так мало, воювати проти такої безлічі страшної? Нам, що охляли, нічого не ївши сьогодні?" Юда ж відрік: "Легко й малому війську захопити в руки велике; для неба все одно врятувати багатьма чи кількома, бо перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба. Вони йдуть на нас, повні зухвальства й беззаконня, щоб ви-170 губити нас разом із жінками нашими й дітьми та щоб 3 н&с здерти здобич, а ми воюємо за життя наше й за наші установи- Сам Бог їх знищить перед нами, тож ви їх не бійтесь". Ледве скінчив він гово­рити, то кинувсь на них зненацька, і Серон із військом були розбиті. Юдеї гналися за ними від Беторону вділ аж до рівнини, і полягло з них близько 800 чоловік, а решта втекла у край філістимлянський. Тоді поширився страх перед Юдою та його братами, г жах охопив довколишні народи. Слава про нього дійшла аж до ц&Ря> народи ж тільки й говорили про битви Юди» (1 Мак. З, 13-26).
В іншому місці читаємо, що десять тисяч війська здобуло пере­могу над шістдесятий\'ятитисячною армією недруга (1 Мак. 4, 28-35). Якщо вважати, що перемога Ісуса Навина була чудом то чому не треба визнавати перемоги Макавеїв за такі, що не мають ознак чуда? Закид Свідків Єгови знову виявився недоречним.
Послання до Євреїв також відкликується на подібні історичні події з життя ізраїльського народу:
«І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розпо­відати про Гедеона, про Барака, про Самсона, про Єфіпу, про Дави­да й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили спра­ведливість, обітниць осягнули, загородили пащі лева силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на вій­ні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали».
Ось що пише «Вартова Башта» щодо додатку до Книги Даниїла: «Одним із останніх апокрифів є історія про Бела й дракона... Цар Астіях наказав Даниїлові поклонитись драконові, якоґо вважали за живого Бога. Але Даниїл вбив дракона "без меча і без палиці", наго­дувавши його кормом із смоли, ситі й волосу. Почувши про смерть свого бога, вавилоняни вкинули Даниїла в яму для левів. Тим часом взяв ангел Авакума, щоб приніс сніданок Даниїлові. Після семи днів він був звільнений, а тих, хто хотіли його погубити, цих звелів уки­нути в яму, де їх відразу ж пожерли леви. Хіба можна визнати це оповідання за Боже слово?»
Через відсутність елементів чудес І Книгу Макавеїв Свідки Єгови визнають за апокриф. Додаток до Книги Даниїла зараховують до апокрифів тому, що в ньому, якраз, є елементи чуда. «Хіба можна визнати це оповідання за Боже слово?» - запитує «Вартова Башта».
Такі «оповідання» знаходяться в перших розділах Євангелія:
«Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму» (Мт. 4, 5).
«І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва - Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його. А коли вони вийшли з води, Дух Господній пірвав Филипа, і скопець не бачив його більше» (Діян. 8, 38-39).
Бачимо, що «оповідання» про чудесне перенесення вибраних Бо­гом людей до віддалених місцевостей, Господь визнає за своє слово.
Історія про Бела і дракона не є гарною казочкою для слухняних діточок. Чудесне врятування Даниїла є конкретною біблійною прав­дою, яка ввійшла до Канону. Доказом цього служить послання св. Павла до Євреїв:
«І що ще скажу?... про ... пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам» (Єв. 11, 32-33).
Свідки Єгови достосовують поданий вірш про того, хто «заго­родив пащі левам», до особи Самсона. Але знаємо, що це неправда. Самсон роздер лева на шматки (Суд. 14, 5-6). Роздер лева, як козеня, а Даниїл загородив пащі левів, хоча вони були голодними (Дан. 14, 30-32; 38-40).
Апостол Павло згадує про Самсона, але крім нього говорить та­кож про пророків та інших, котрі силою своєї віри творили чуда. Самсон не був пророком, а ним був Даниїл і саме про нього св. Павло пише, як про пророка, що закрив левові пащі.
Хіба на підставі цього факту можна вірити «Вартовій Башті» і її твердженням? Якщо св. Павло використовував тексти, які Свідки Єгови вважають за апокрифи, то чи ми повинні зараховувати його до числа нехристиянських письменників?
Отже, на підставі доказів Святого Письма ми мали можливість вже вкотре переконатись, що наука Свідків Єгови не має жодних підтверджень у Біблії. Нехтування Святими Книгами є нехтуванням правдою. Приймаючи натхненні Богом Книги за апокрифи, вони вис­тупають проти Святого Письма. Чому вони так роблять? Відповідь напрошується сама собою: книги, які Свідки Єгови вважають за апокрифи, є невигідними для секти. Наприклад, як може подобатись Свідкам Єгови Книга Мудрости, коли в ній говориться, що «Бог же створив безсмертною людину» (Муд. 2, 23), а вони проповідують, що про безсмертність людини Святе Письмо нічого не згадує. Щоб про­повідувати таку науку сектантам нічого не залишається, як тільки назвати натхненну Богом Книгу апокрифом.
Додаток до Книги Даниїла виразно засвідчує, що є різниця між 172
вшануванням поганських божків і вшануванням католиками образів Ісуса Христа, Богородиці та Святих. Тому й вирішили викинути з Канону цей натхненний текст, щоб хизуватися, нібито в Католицькій Церкві поклоняються ідолам. І кричать щосили, що пророки за­пекло боролись з ідолопоклонниками.
Другу Книгу Макавеїв вони викинули з Канону між іншим за те, що вона згадує про молитви за померлих:
«Він зібрав, з кожного поголовна, зо 2000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, — бо якби він не надіявся, що полягли встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, - що за свята і благочестива думка! - Тому він і приніс жертву за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12, 43-46).
Цей вірш є ще одним доказом на існування безсмертної душі та життя після смерті.
На завершення хочемо зацитувати уривок із статті у «Вартовій Башті» про історію натхненних Книг, які Свідки Єгови вважають апокрифами: «Одначе апокрифи не могли залишитись в англомов­ній протестантській Біблії. Горливі протестанти енергійно виступали проти включення цих Книг до Канону, їх навіть звинувачували у "переслідуванні апокрифів". Шотландські протестанти, у цьому від­ношенні, також були ревними. Вони відважились заявити з цього приводу ультиматум Великобританському Біблійному Товариству: "Або відкинете апокрифи, або ми відмовимо вам у фінансовій до­помозі"».
Отже, «Вартова Башта» визнала, що зайві ці книги не тому, що вони не є натхненні, але тому, що ті, кому ці тексти були невигідні, погрожували відмовити у фінансовій підтримці. «Вартова Башта» підкреслила, що гроші викинули правду з Біблії.
Варто зазначити, що поки не було книгодрукування, не було й радикальних реформаторів Біблії. Переписуванням Святих Книг займалась переважно Католицька Церква. Цю кропітку працю вико­нували, як правило, монахи, присвячуючи цьому все своє життя. Хто хотів чути Боже Слово, мав таку можливість у Церкві. Коли у 1440 р. Й. Гутенберг винайшов друк, з\'явилась можливість широкого розповсюдження Святого Письма. Протягом 70-х рр., до перекладу Лютера (1522 р.), тобто в роках 1450-1520, було 17 видань Біблії німецькою мовою, 11 італійською, 10 французькою, 2 чеською, 2 іспанською, 1 російською і фламандською мовами. Вже навіть не згадуємо 156 видань латинською мовою. (Густав Армфлед «Моя до­рога до Католицької Церкви»).
«Вартова Башта» на с. 12 вже цитованого номера подає таке виз­начення: «Перше значення слова "апокрифи" виникає з того, що вжив його Ісус: "немає нічого скритого, що не було б виявленим, як і немає нічого таємного, про що не дізнались би". З бігом часу до цих слів дописано "текстів або тверджень" автентичність яких непевна». Якщо ми хочемо говорити про апокрифи, то вже давно треба визнати, що наука Свідків Єгови і «Вартова Башта» є одним великим апокрифом. Адже немає більш таємного часопису чи тексту від «Вартової Башти». Вся вона є анонімною.
Те, що література Свідків Єгови є великим апокрифом, свідчить хоча б той факт, що жодне видане ними «пророцтво» не здійснилось. Про таких «пророків» Святе Письмо говорить:
«А пророк, який насмілився б вістити в моєму імені щось, чого я йому не заповідав, або промовляти в ім\'я інших богів, - такому пророкові смерть. А коли скажеш у своєму серці: Якже пізнати нам слово, що його Господь не говорив? Коли пророк промовив в ім\'я Господнє, а його слово не збулось і не справдилося - то це слово не від Господа; самовільно відважився пророк говорити: ти його не бійся» (Втор. 18, 20-22).
Цей вірш перестерігає, щоб не слухати фальшивих, зведених гор­динею пророків. Отже, ці Книги, які Свідки Єгови вважають за апокрифи, треба визнати як Книги натхненні Богом. Пророцтва в них здійснились.
Кожна людина, котра уважно слухає Боже Слово і живе згідно зі Святим Письмом, мусить визнати брошури та часописи Свідків Єгови за один великий апокриф.