Apologet

Вже в час, коли Ісус Христос жив на землі, – навчав і робив чуда, Йому казали:
«Навіжений він і з глузду з\'їхав. Навіщо його слухаєте?» (Йо. 10, 20). «Та деякі з них говорили: "Він Велзевулом, князем бісівським, виганяє бісів"» (Лк. 11, 15).
Сьогодні також можна почути відлуння цих слів у наклепах різних релігійних організацій, особливо в закидах Свідків Єгови щодо священиків. З допомогою подібних закидів вони намагаються знищити саму природу священства.
«...Переслідували мене - переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20).
Промовляючи цими словами до апостолів, Ісус приготовляв їх до місії.
«Священство засноване дияволом» - кажуть Свідки Єгови. На­місник Ісуса Христа на землі - папа римський є бестією з Одкро­вення св. Йоана. Хіба Ісус мав щось спільного із Велзевулом, хоч так і вважали маловіри? Ні! Так само і священики не від диявола, хоча Свідки Єгови роблять все можливе, щоб люди повірили в це.
Виповнюються Ісусові слова, сказані апостолам, що:
«Не є учень понад учителя» (Мф. 10, 24).
«Переслідували мене - переслідуватимуть і вас» (Ио. 15, 20).
«Вас ненавидітимуть усі за моє ім\'я» (Мф. 10, 22).
Вже сам факт, що різні секти і єресі, хоча й різняться між собою в богословських питаннях, погоджуються в одному - ненависті до священиків, місіонерів, монахів і монахинь. Стверджують, що като­лицькі священики є тими, про яких Ісус Христос сказав:
«Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх» (Мф. 10, 25).
Домашніми Христа є священики Вселенської Церкви, ті, хто Його визнає. Хоча різні сектанти стараються знищити цю правду - не вдається їм цього зробити. Свою ненависть і богозневагу вони під­кріплюють віршами Святого Письма, спрямовуючи на священиків закиди, які Біблія адресує поганським священикам і їх обрядам.
Тому завданням цієї глави є відкинути закиди проти священиків. Хочемо також обговорити питання про природу священства, його гідність і правдивість у світлі Святого Письма.
Перший закид Свідки Єгови беруть з вірша, у якому говориться, що є один посередник між Богом і людьми - Ісус Христос. «Геть священики» - кричать. Не треба нам інших посередників. Старають­ся цим переконати інших, забуваючи, що виступають проти Святого Письма. Священики є посередниками між Христом і людьми, вони чинять це посередництво з Божої волі:
«Ми ж ПОСЛИ ЗАМІСТЬ ХРИСТА, немов би сам Бог напоумнював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кр. 5, 20).
«Взяв тоді Мойсей кров та й покропив на людей, і сказав: "Це кров союзу, що уклав Господь із вами, згідно з усіма цими словами" » . 24, 8).
Ісус Христос настановив священиків, щоб вони були посеред­никами між людьми і Ним. В цьому вірші слово «посли» значить посередники.
Наступний вірш, який Свідки Єгови використовують, щоб підір­вати суть священства говорить про те, що «набридли Богові ціло-палення та кадження». Але ці слова відносяться до старозавітніх цілопалень. Католики не роблять цілопалення з волів чи баранів, а при посередництві священиків жертвують Святу Літургію, прий­маючи в ній активну участь.
Правдиву відповідь про установлення священства Богом знахо­димо у Святому Письмі. Тому священство є ВІЧНЕ:
«Перший завіт мав також, свої установи щодо служби і святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься "Святе". За другою ж завісою був на­мет, званий "Святеє Святих", із золотим жертовником для па­лення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом: в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. І при такому влаштуванні всього цього в перший намет УВІХОДЯТЬ ЗАВЖДИ СВЯЩЕНИКИ, виконуючи служби, в другий - раз на рік -лиш архиерей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людсь­кі провини. Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет. Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправ­лення. Христос же, з\'явившись як архиерей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, -тобто не земної будови, - і не з кров\'ю козлів та телят, але з власною кров\'ю, — увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення... Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, кажучи: "Це кров завіту, що його Бог установив для вас". Так само й намет і весь служебний посуд покропив кров\'ю. Зрештою, за законом, май­же все очищується кров\'ю, і без кровопролиття відпущення немає. Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі - жертвами, бачать ліпшими від отих. Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подо­бою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з\'явитися за нас перед обличчям Божим» (Єв. 9, 1-12, 19-24).
«Тож якби був на землі, він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: "Гляди, - мовив, - зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі" » (Єв. 8, 4-5).
Священство Мойсея було взірцем того, яке мало зродитись в Новому Завіті. Взірець нового священства, котре настановив Ісус, був вказаний Мойсееві на горі, і Мойсей настановив священиків згід­но цього взірця:
«На столі ж накладатимеш хліб появлення перед моє лице, пов­сякчасно... Та гляди, щоб зробив їх за зразками, що показано тобі на горі» (Вих. 25, 30; 40).
Свідки Єгови вважають священство за непотрібне. Тоді Мойсей настановив би одного найвищого священика Аарона. Він міг сам причинитись до посередництва між Богом і людьми без допомоги інших. Але Господь переказує Мойсееві інші плани, відмінні від тих, які бажають Свідки Єгови. Отже, Мойсей отримує наказ висвятити на священиків не тільки Арона, а також його синів:
«Арона ж і синів його приведеш до входу в намет зборів та й обмиєш їх водою. А взявши шати, надягнеш на Арона хитон і плащ, що до ефоду, ефод, нагрудник; та й опережиш його мережаним поясом ефоду. І покладеш йому на голову митру вкладеш святу діадему. І візьмеш миро і зіллєш його на голову й помажеш його. Потім приведеш і синів його, і надягнеш на них хитони. І підпе­режеш їх поясами, Аарона та синів його, і обгорнеш їм голови за­воями, і буде їм священство установою вічною. Так настановиш у священики Аарона і синів його... Я освячу намет зборів та жертов­ник, освячу також Аарона й синів його, щоб були моїми священи­ками» (Вих. 29, 4; 7-9.; 44).
Аарон був найвищим священиком, були священиками і його сини. Вони виконували свою службу при жертовнику цілопалення в на­меті зборів. Натомість інші священики не могли ввійти поза завісу, яка відділяла перший намет від другого, - «Святеє Святих» (Єв. 9, 1-7). «Святеє Святих» було символом неба, тому входив туди тільки аРХиєрей для приношення жертви. За часів Мойсея цим архієреєм був Арон. Після смерті Арона священики вибирали на його місце найбільш гідного з-поміж себе на цю посаду. Такий порядок і устрій мало священство у Старому Завіті. Воно було взірцем священства Нового Завіту. Про священство Господь сказав, що воно буде вічно: «І підпережеж їх поясами Арона та синів його, і обгорнеш їм го­лови завоями, і буде їм священство установою вічною» (Вих. 29, 9). Картаючи священиків, Бог не виступає проти його суті. Але Господеві не були до вподоби жертви і цілопалення, які приносили старозавітні священики, оскільки бракувало в них любові. Вони спот­ворили сенс жертвоприношення, вважаючи, що кров або м\'ясо ба­ранів можуть випросити прощення в Бога за гріхи. Тим відкидали потребу духовного вдосконалення. Пророки заперечували таке жертвоприношення, їх закиди були спрямовані до священиків Старого Завіту.
Святий апостол Павло пише:
«Бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. Тому, входячи у світ, говорив: "Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жерт­ви за гріхи. Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже" » (Єв. 10, 4-7).
Ісус Христос прийшов на землю, прийнявши людську природу, щоб принести своєму Небесному Отцеві найдосконалішу жертву із свого життя. Богочоловік приніс цю Жертву Тіла і Крови на хрес­ному жертовнику:
«Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, то скільки більше кров Христа, — який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, -очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові жи­вому!» (Єв. 9, 13-14).
Христос ввійшов за заслону (до неба) і, будучи Архиєреєм, зас­тупається за нас перед обличчям Божим (Єв. 9, 24).
Господь покликав священиків до служіння в першому наметі. Цей намет є тут, на землі, а не в небі. Всюди, де відправляється Свята Літургія, згадується безкровна Жертва Христа:
«Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин". Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин". Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п\'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде» (1 Кор. П, 23-26).
«Клявся Господь і каятись не буде: "Ти ієрей повіки на зразок Мелхіседека"» (Пс. 109, 4).
Бачимо, що на Тайній Вечері Ісус Христос започаткував жертву Нового Завіту. Взявши хліб і чашу в свої руки, сказав апостолом: «Ро­біть це...» Це саме підтверджується в посланні до Євреїв (6, 18-20).
Отже, старозавітне жертвоприношення не було повністю зни­щене, а тільки змінене і доповнене. Старозавітній Мойсеевий обряд, в час якого Архиєрей брав з рук священиків у першому наметі кри­ваву жертву і доносив її на жертовник, що знаходився за заслоною, в часи Ісуса Христа змінився на новий обряд.
Після смерті Господа Ісуса Христа на хресті, старозавітне жертвоприношення козлів і баранів втратило своє значення і перес­тало бути обов\'язком (Єв.7, 8-9).
Від того часу Христове священство приносить жертву Нового Завіту за обрядом Мелхіседека. Як виглядає цей обряд, подає Книга Буття:
«А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино — він був священик Бога Всевишнього» (Бут. 14, 18).
Бачимо, що Мелхіседек, будучи священиком жертвував хліб і вино. Святе Письмо говорить, що Христос є Єреєм на зразок Мел­хіседека:
«Ісус, ставши Архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Єв. 6, 20).
«Бо він прийняв таке свідоцтво: "Ти - священик повіки на зразок Мелхиседека"» (Єв. 7, 17).
«Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з\' являтися іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звав­ся б за чином Арона? Бо як міняється священство, конче міняється і закон» (Єв. 7, 11-12).
Чи можуть Свідки Єгови стверджувати, що Христос, будучи єди­ним посередником, жертвує Богові хліб і вино в небі? В який тоді спосіб Ісус є священиком за чином Мелхіседека, якщо, як знаємо, не Може приносити в жертву Богові хліба і вина в небі?
Він робить це за допомогою служби священиків своєї Церкви. Священик жертвує на престолі хліб і вино, котрі за його словом силою Господа перемінюються в Тіло і Кров Христа Спасителя. Ісус підкреслює, що цей хліб «сходить з неба» (Йо. 6, 50).
Не «зійшов» - лише один раз, - а СХОДИТЬ кожен раз після слів сказаних священиком, у вигляді безкровної жертви. Ісус приносить цю безцінну жертву Богові, єднаючи нас в Господній Любові.
Отже, священство не є людською вигадкою, як це стараються довести Свідки Єгови. Воно має свою основу в Біблії. Господь пок­ликує священиків до виконання Його післанництва. Це післанництво переказав священикам Ісус Христос. Він заснував священство Ново­го Завіту для своєї Церкви, котра є паломницею на землі. Ісус призначив для нас священиків, щоб вони здійснювали служіння до часу, поки ми є у цьому першому наметі - земному:
«Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет розпадеться, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічнпий на небі» (2 Кр. 5, 1).
«Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну» (Єв. 9, 1).
Про друге священство із своїми приписами і земною святинею свя­тий Павло говорить детальніше у другому посланні до Коринтян:
«Ось чому, мавши ЦЕ СЛУЖІННЯ, як помилувані, ми не втра­чаємо відваги. Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі СЛУГИ ВАШІ РАДИ ІСУСА» (2 Кр. 4, 1-5).
Ісус настановив своє священство з ціллю навчати, уділювати Бо­жу благодать через Святі Тайни (видимих знаках Божої сили):
«Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, СИЛОЮ ЗНАКІВ І ЧУДЕС, силою Духа Божого; так що я розповсюдиш Євангелію Христову від Єрусамиму й околиць аж до Ілірику» (Рм. 15, 18-19).
Священики післані, щоб єднати людей з Богом:
«Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення» (2 Кр. 5, 19).
Одними із перших священиків були апостоли: «А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши його, вони вклонилися йому; а деякі сумнівалися. Ісус же прис­тупив і промовив до них: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. ІДІТЬ, ОТЖЕ, І ЗРОБІТЬ УЧНЯМИ ВСІ НАРОДИ: христячи їх в ім\'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ОТОЖ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ АЖ ДО КІНЦЯ ВІ­КУ"» (Мф. 28, 16-20).
«І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас". Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому зат­римаєте - затримаються" » (Йо. 20, 21-23).
Після смерті і вознесіння Ісуса Христа, апостоли продовжували справу, яку Він започаткував. Передусім проповідували Євангеліє, примирювали людей з Богом, насичуючи їх живим хлібом - Тілом Христовим, оздоровлювали, робили чуда, подібні до Христових чуд, про що говоритимемо далі.
Як поширювалась Церква, апостоли настановлювали священиків і єпископів. Так передається ця влада з покоління в покоління і буде тривати ще довгі віки, аж до кінця світу.
Згідно із заповіддю: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку», - Ісус завжди є з нами через службу священиків. Свою присутність підтверджує численними чудами.
Свідки Єгови категорично заперечують ці факти. Своєю пове­дінкою вони уподібнюються палестинським маловірам, які слухали апостолів і пророків, але не приймали Христа. Свідки Єгови стверджують, що чуда, які Ісус вчиняє через своїх священиків, є богохульними і диявольськими. Вони переконують, що священича місія припинилась на апостолах. Після їх смерті все закінчилось. Вважають, що апостоли отримали Божу силу, оскільки ходили ра­зом з Христом. Інші не могли отримати цієї сили, адже не були з Ісусом і не були під час зіслання Святого Духа.
Подібне тлумачення перечить Святому Письму. Ісус Христос пе­редав свою священичу владу апостолам перед вознесінням (Мт. 28, 18-20; Мр. 16, 15; Йо. 20, 21-23).
До наступних поколінь Христос Господь, вказуючи на апостолів, сказав:
«Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10, 16).
Виконуючи наказ Христа, апостоли передають іншим отриману ВІД Христа владу, наставляючи священиків і єпископів:
«Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували» (Діян.14, 23).
«З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: "Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами, служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх л зазнав від підступів юдейських... І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство... Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий ПОСТАВИВ ВАС ЄПИСКОПАМИ, ЩОБ ПАСЛИ ЦЕРКВУ БОЖУ, що її він придбав кров\'ю власною"» (Ці. 20, 17-19; 25; 28).
Настановлені апостолами єпископи залишали після себе свяще­ників, переказуючи їм владу і силу, отриману від апостолів. Ось що поручає св. Павло Титові:
«Тому я лишив тебе на Кріті, щоб ти впорядкував до кінця те, що залишилось, і НАСТАНОВИВ ПО МІСТАХ ПРЕСВІТЕРІВ, як я був тоді заповідав: коли хтось бездоганний чоловік однієї жінки, вірних дітей має, що не були обвинувачені в розпусті чи за нес­лухняність. Єпископ бо, як Божий управитель, мусить бути без­доганний: не зухвалий, не гнівливий, не п\'яниця, не сварливий, не жадібний до нечесної наживи» (Тим. 1, 5—7).
У другому посланні до Коринтян, апостол Павло згадує про священичу ласку, яку уділив Тит церквам в Македонії:
«Повідомляємо вас, брати, про ту ласку, що й Бог дав Церквам македонським. Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість; вони мірою сили, – я про це свідчу, – і понад силу, добровільно, вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих. Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі. Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу» (2 Кр. 8, 1-6).
«Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, АЛЕ ВОНО СТАНЕ ЩЕ ОБИЛЬНІІНИМ завдяки численним подякам Богові» (2 Кор. 9, 12).
Свідки Єгови стверджують, що Зіслання Святого Духа закінчи­лось на апостолах. Але Святе Письмо дещо інакше говорить про це: «Наступного ж дня він увійшов у Кесарію – а Корнилій, скликав­ши рідню та близьких приятелів, чекав їх. Саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився.
Петро ж підвів його, кажучи: "Встань, бо я теж людина". І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, і до цих промовив: "Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об\'явив, що не слід ува­жати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?" Корнилій відповів: "Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев\'ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І це тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав".
Тоді Петро почав говорити, мовивши: "Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог по­мазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. І ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав йому з\' явитись, не всьому народові, але вибраним Богом свід­кам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих. І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він приз­начений Богом суддя живих і мертвих. Йому свідчать усі пророки, Що кожен, хто вірує в нього, через його ім\'я одержує відпущення гріхів".
Петро ще говорив слова ці, ЯК СВЯТИЙ ДУХ ЗІЙШОВ на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, ди­вувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: "Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, ОДЕР­ЖАЛИ СВЯТОГО ДУХА?" » (Ці. 10, 24-47).
«Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу: "Ледве почав я говорити, як ДУХ СВЯТИЙ ЗІЙШОВ НА НИХ, ЯК І "А НАС на початку. І я згадав слово Господнє, як він говорив: Йоан хрестив водою, ви ж будете охрищені Святим Духом. Коли, отже, Бог дав ТАКИЙ САМИЙ ДАР ЇМ, ЯК І НАМ, що увірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на пе­решкоді?"» (Ці. 11, 4; 15-17).
У цих віршах апостол Павло виразно підкреслює, що на всіх зіб­раних людей, навіть і поган, зійшов Святий Дух. Зійшов на апос­толів, які бачили Христа, і на тих, хто Його не бачив. Хочеться за­питати Свідків Єгови, на якій підставі вони вважають, що Святий Дух зійшов тільки на апостолів? Читаємо, що після Петрової про­повіді було Зіслання Святого Духа.
Інші вірші Святого Письма говорять, що апостоли вділяли Свя­того Духа через покладання рук:
«Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в їм\'я Господа Ісуса. Тоді ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ, І ВОНИ ПРИЙНЯЛИ СВЯ­ТОГО ДУХА.
Якже побачив Симон, що через НАКЛАДАННЯ АПОС­ТОЛЬСЬКИХ РУК ДАЄТЬСЯ ДУХ, приніс їм гроші» (Ці. 8, 14-18).
Апостоли уділяли Святого Духа покладанням рук. Уділяючи пюдям Святого Духа, робили багатьох з них здатними робити чуда, їкі самі робили з допомогою Христової сили. Перед своїм Возне-лнням Ісус Христос заповів апостолам, що влада, яку Він їм дає, б уде переходити з покоління на покоління. Наслідники Христа будуть також робити чуда, як і апостоли в Його ім\'я:
«А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: їм\'ям 4ОЇм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк Іуками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить м; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17-18).
Ісус Христос виразно говорить, що не тільки апостолів будуть упроводжувати ці чудові знаки, але й тих, хто увірує в Христа. В :шіому місці Христос подає, що ці чуда будуть більшими від тих, які іін сам робив:
«Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само іла робитиме, що їх я роблю. А Й БІЛЬШІ ВІД НИХ РОБИТИМЕ, – о я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім\'я, те чиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім\'я» (Йо. 14, 12-14).
Будуть робити чуда на знак, що Бог є з ними, що наука, яку про­повідують, є правдивою Божою наукою. Будуть свідчити так, як уда Ісуса Христа свідчили про Його Боже післанництво:
«Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове; діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, - ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо. 5, 36).
Не закінчилось все тільки обітницею. Біблія подає багато фактів про те, що люди, котрі не входили до апостольської спільноти, та­кож робили багато великих чудес (Діян. 6, 8).
Святий Степан не був апостолом, але одним з тих, якого апос­толи висвятили на диякона через покладання рук:
«Вподобалось це слово всій громаді й вибрали СТЕФАНА, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ... СТЕФАН же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі» (Діян. 6, 5-8).
Через покладання рук надається влада, яку має від Бога той, хто їх покладає:
«А Ісус Навин наповнивсь духом мудрости, БО МОЙСЕЙ ПОК­ЛАВ БУВ НА НЬОГО СВОЇ РУКИ» (Втор. 34, 9).
У Новому Завіті це діється в більш досконалий спосіб:
«Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати. А було їх усього яких два­надцять чоловік» (Діян. 19, 6-7).
«З тієї причини пригадую тобі, ЩОБ ТИ ОЖИВИВ ДАР БО­ЖИЙ; ЯКИЙ У ТОБІ ЧЕРЕЗ ПОКЛАДАННЯ РУК МОЇХ» (2 Тм. 1, 6).
«РУК НАДТО ПОКВАПНО НЕ КЛАДИ НІ НА КОГО...» (1 Тм. 5, 22).
Апостольська влада переходить на тих, кого покликує Бог. Прик­ладом є покликання св. Павла. Адже св. Павло не був з Ісусом без­посередньо і не слухав Його науки. Не було Павла і під час Зіслання Святого Духа. Ба, він навіть переслідував християн:
«Савл же руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоло­віків та жінок і передавав їх у в\'язницю» (Діян. 8, 3).
Але св. Павло увірував (навернувся) лише тоді, коли під час подо­рожі до Дамаску об\'явився йому Ісус Христос. Але чи сама зустріч з Ісусом в дорозі зробила Савла здатним прозріти і чи тоді він отримав Святого Духа? Ні. Ісус хотів, щоб через покладання рук апостолами Дух Святий дав йому (Павлу) священичу владу. «Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: "Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав". Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки й відпустили» (Ці. 13, 2-3).
Хоча св. Павло не був в числі дванадцятьох апостолів, але став апостолом, про що говорить Святе Письмо:
«Павло, слуга Божий, апостол же Ісуса Христа стосовно віри вибраних Божих і спізнання правди, щодо благочестя в надії вічного життя, обіцяного перед відвічними часами неоманливим Богом» (Типі. 1, 1-2).
Св. Павло, хоча й не був в числі дванадцятьох, як апостол пок­ладав на інших свої руки, настановлюючи їх єпископами. Вони, в свою чергу мали таку ж саму священичу владу: навчали людей, про­повідуючи Євангеліє, як і апостоли. Покликав їх до цього Святий Дух - тобто Господь Бог:
«Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким ДУХ СВЯТИЙ ПОСТАВИВ ВАС ЄПИСКОПАМИ, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров\'ю власною» (Діян. 20, 28).
«Це наказуй і навчай. Ніхто твоїм молодим віком нехай не гор­дує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті. Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та нав­чанню. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з НАКЛАДАННЯ РУК ЗБОРУ ПРЕСВІТЕРІВ. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе» (І Тим. 4, 11—16).
Свідки Єгови не визнають безперервної діяльності апостолів, як і безперервності священства. Вони вишукують найрізноманітніші способи вияснити апостольство св. Павла. Говорять, що св. Павло був вибраний на місце Юди. Отже, більшість Свідків Єгови вважає, що саме тому св. Павло робив чуда, оскільки став дванадцятим апос­толом.
Подібного роду пояснення є нічим іншим, як нісенітницею. Але Свідки Єгови вважають себе за тих, хто найправильніше розуміє і інтерпретує Біблію. Так добре розуміють, що не знають про Матія, який був вибраний на місце Юди:
«І ставши тими днями Петро серед братів, - зібралося їх разом яких 120, - промовив: "Мужі брати! Треба було, щоб збулося Пи­сання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього... Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за весь той час, коли Господь Ісус ЖИВ З НАМИ, ПОЧАВШИ ВІД ХРИЩЕННЯ ЙОАНА АЖ ДО ПНЯ КОЛИ ВІН ВІД НАС ВОЗНІССЯ, - ЩОБ ОДИН З НИХ БУВ РАЗОМ З НАМИ СВІДКОМ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ. І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: "Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, ЩОБ УЗЯТИ МІСЦЕ ТІЄЇ СЛУЖБИ Й АПОСТОЛЬСТВА, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце. І кинули жереб, жереб же впав на МАТІЯ, І ЙОГО ЗАРАХОВАНО ДО ОДИНАДЦЯТЬОХ АПОСТОЛІВ» (Діян. 1, 15-17; 21-26).
Так що св. Павло був не дванадцятим, але тринадцятим апос­толом. Вибір Матія відбувся в перших днях після Вознесіння, перед Зісланням на апостолів Святого Духа. Святий Павло був покли­каний після каменування Степана. Це не єдиний доказ незнання Біб­лії Свідками Єгови. Це ні в якій мірі не перешкоджає їм дальше проповідувати свою науку.
Покликання і вибір св. Павла до апостольської праці не є до­казом, що він був зарахований до дванадцятьох апостолів. Святе Письмо говорить про вибір Матія на місце дванадцятого апостола. Перед цим вибором апостоли молились, щоб Бог вказав їм, кого мають вибрати, і жереб випав на Матія. Св. Павло, незважаючи на те, що не був зарахований до дванадцятьох, був апостолом і робив ве­ликі чуда:
«Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, пок­лавши на нього руки, оздоровив його. Коли ж це сталось теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись» (Діян. 28, 8-9).
«Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: досить було прик­ласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги \'їх покидали, і виходили злі духи» (Діян. 19, 11-12).
«У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від Утроби матері своєї, який не ходив ніколи. Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно і, побачивши, що він мав віру, Щоб спастися, сказав голосом великим: "Устань на твої ноги просто”(Діян 14, 8-10).
Великі чуда творили й інші:
«Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже). Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала» (Ці. 8,4-7).
Читаючи цей розділ від початку, дізнаємося, що цей Филип не був Филипом апостолом. Адже в цей час апостоли ще не покинули Єру­салим:
«Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, КРІМ АПОС­ТОЛІВ, розсипались по селах Юдеї та Самарії» (Ці. 8, 1).
Филип, котрий проповідував Христа у Самарії, відносився до тих, що були розпорошені внаслідок переслідування Церкви в Єрусалимі. Одні подались до Юдеї, інші разом із Филипом до Самарії. Але ті ж самі вірні говорять, що апостоли не покидали Єрусалим. Якщо б цей Филип належав до дванадцятьох, то Святе Письмо не подавало б, що апостоли не покинули Єрусалим.
Оздоровлював хворих також Варнава, котрий не належав до чис­ла дванадцятьох апостолів:
«Затихла вся громада й почала слухати Еарнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, ЩО ЇХ БОГ УЧИНИВ БУВ ЧЕРЕЗ НИХ МІЖ ПОГАНАМИ» (Ці. 15, 12).
З поданих віршів бачимо, що чуда не скінчилися на дванадцятьох апостолах.
Якщо могли робити чуда й інші, окрім апостолів, то значить це могли робити також Миколай Чудотворець, Серафим Саровський, св. Франціск, о. Боско. Робили чуда люди, вибрані в особливий спосіб Богом, як наприклад в наш час отець Піо.
Іншу серію закидів Свідки Єгови спрямовують на адресу про­відників католицької Церкви. З особливою завзятістю атакують па­пу римського, відкидаючи його зверхність, не визнають першенства св. Петра. Тому і в цій справі віддаємо перевагу Святому Письму. Читаючи Євангеліє, дізнаємося про історію єрархії, почерговість настановлення Ісусом Христом церковної влади, як апостоли, отри­мавши її від Ісуса, переказували єпископам і священикам. Про це все говорить нам Святе Письмо.
Знаємо, що вірні Христової Церкви є Його вівчарнею. Ісус Христос, як добрий пастир (Йо. 10, 11), котрий піклується своїм стадом, не залишив овець без пастиря на землі. Серед дванадцятьох апостолів вибрав одного - Симона Петра, якому довірив свою вів­чарню. Обіцянку такого вибрання Ісус дав йому ще перед смертю:
«Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, й що ти на землі зв\'яжеш, те буде зв\'язане на небі; і те, що ти на землі розв\'яжеш, те буде розв\'язане й на небі» (Мф. 16, 18-19).
Після свого воскресіння здійснює цю обітницю, доручаючи пасти
свої вівці:
«Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?" - " Так, Господи, відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе". Тож мовить йому: "Паси мої ягнята!" І знову, вдруге каже до нього: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?"
"Так, Господи, відвічає йому, — ти знаєш, що люблю тебе". І мовить йому: "Паси мої вівці!" І втретє йому каже: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?" І засмутився Петро, що аж утрете його питає: "Чи любиш мене", - то й каже йому: "Господи ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!" І каже йому Ісус: "Паси мої вівці!"» (Йо. 21, 15-17).
Ісус промовив ці слова в присутності інших апостолів. Не сказав: пасіть мої вівці, а виразно підкреслив «паси» мої вівці. Він звер­тається цими словами до Симона-Петра. Щодо інших апостолів, то вони також були пастирями Христового стада. Але бачимо, що Ісус вибирає одного, підкреслюючи тим самим бажання, щоб цей поря­док, який він настановив тут, на землі, ніхто не змінював.
Апостоли до цього часу мали над собою зверхника - Ісуса Христа. Його слухали і були Йому вірними. Перед Вознесінням, Ісус вибрав Петра, щоб він став видимим зверхником над іншими апостолами. Віддав йому ключі Небесного Царства - знак найвищої влади. Святе Письмо повчає, що Церковна ієрархія бере початок від Христа. Він є її засновником. Проте Свідки Єгови є іншої думки, вони кажуть, що Ця ієрархія походить від диявола.
Святий Петро правильно розумів Христові слова: «Паси мої вівці!», - які були адресовані йому. Після Господнього Вознесіння перед апостолами виникли перші труднощі, пов\'язані з виконанням їх апостольської влади. Святий Петро перед цілим зібранням з поваж­ністю засвідчив, що він є вибраний серед них Богом до розв\'язання Церковних справ:
«От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю спра­ву. По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: "Мужі бра­ти! Ви знаєте, що вже від давна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували" » (Діян. 15, 6—7).
Інші також проповідували Євангеліє серед поган, проповідував і св. Павло. Ніхто з апостолів і учнів, хоча й мали різні погляди щодо обрізання, споживання їжі, не заперечили Петру в Його привілеї першенства. Вони свято шанували волю Ісуса Христа, котрий дав св. Петру ключі свого Царства, владу. Передаючи владу - передав Христос свою Церкву (Мф. 16, 18-19). Зробив св. Петра видимим наслідником на землі. Господь Бог керував апостолами і справою спасіння, будучи у видимій постаті Ісуса Христа. Подібно керує Церквою Бо­жою в особі папи сам Христос:
«Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою - у Христа» (Еф. 4, 15).
«Бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого ті­ла, якого він Спаситель» (Еф. 5, 23). Керує через видиму особу папи:
«І він сам настановив одних апостолами, інших - пророками, ще інших - євангелистами і ПАСТИРЯМИ, і вчителями» (Еф. 4, 11).
Вручити комусь ключі від будинку, міста чи царства - значить передати владу.
Свідки Єгови мають своє пояснення цих віршів. Вони вважають, що, у випадку св. Петра, не мається на увазі надання влади. Мова йде лише про «ключ уміння». Вони вперто тримаються навчання «Вартової Башти», хоча Христос виразно сказав: «Дам Тобі ключі Царства», а не уміння.
Ключі Царства стосуються влади, та всього, що служить спасін­ню душ: управління Божою Церквою, керування нею через служіння. Якщо вважати, що «Ключами Небесного Царства» є переказані Петрові уміння, то це є логічною помилкою, оскільки Ісус Христос «Небесного Царства» не вважає умінням.
Ісус неодноразово згадує про Небесне Царство й обіцяє дати його визнавцям своєї науки. Хіба Христос мав намірення після свого від­ходу дати тільки уміння? Чому Небесне Царство, яке є, згідно із Святим Письмом, нагородою, повинно означати уміння? Чи тільки тому, що так хочуть Свідки Єгови?
Ісус Христос не міг думати про «ключ умінь», коли говорив: «Дам Тобі ключі Небесного Царства». Він мав на увазі щось більше від уміння. Мужність, відвагу й уміння апостоли отримали під час Зіслання Святого Духа. Хіба Свідки Єгови вважають, що апостоли були здібнішими від Петра? Хіба Ісус Христос дав Петрові ключ уміння, щоб зрівняти його з іншими апостолами? Чому ці уміння мав отримати тільки Петро?
Всі апостоли мали рівні уміння, ключі Царства Ісус передав тіль­ки Петрові. Апостоли інакше сприйняли ключі Царства, ніж Свідки Єгови. Поведінка Христових учнів, діяльність Петра, підтверджують суть керівництва, яке вміщене в символічному окресленні ключів.
Під час першого публічного зібрання Петро промовляє від імені всіх апостолів. Ніхто із дванадцяти, тільки Петро (Діян. 2,14), котрий зрікся Христа. Були серед них й ті, кому не бракувало амбіцій, і хотіли сидіти праворуч і ліворуч Ісуса в Його Царстві (Мф. 20, 22-24). Є серед апостолів найулюбленіший учень Христа, котрий був Йому вірний до самого кінця, стоячи під хрестом. Але всі вони є послушні Господній волі, визнаючи першість Петра.
«Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: "Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово" » (Діян. 2, 14).
Ніхто, крім Петра, не вирішує важливих справ. У цих ситуаціях він виступає як настоятель:
«Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушна перебували на молитві разом з жінками і Ма­рією, матір\'ю Ісуса, та з Його братами. І СТАВШИ тими днями ПЕТРО серед братів, - зібралось їх разом яких 120, - промовив: "Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, Що схопили Ісуса"» (Ді. 1, 13-16).
Апостоли слухають уважно рішення святого Петра (Діян. 1, 23-26).
Святий Павло зауважив розбіжність у своєму навчанні і навчанні інших апостолів. Але ні в якому разі не діє на власний розсуд, а йде До Петра, щоб він своїм авторитетом і владою вирішив ці суперечки (Діян. 15, 1-12).
Під час дискусій із Свідками Єгови неодноразово чуємо, що апос­тол Павло мав більшу владу від Петра. Підставою для такого виснов­ку їм служить вірш із послання до Галатів. Святий Павло пише, що він звернув Петрові увагу на його невластиву поведінку (Гл. 2, 11-21).
Звернення уваги не є доказом посідання влади. Кожна людина має право звернути увагу ближньому, навіть своєму настоятелю. Ісус добре знав людську неміч і слабість. Також знав, що Петро зре­четься Його (Йо. 13, 38). Навіть більше, Ісус навіть назвав Петра сатаною, (Мт. 16, 21-23). Але попри все дав йому владу - Ключі Царства Небесного.
Це служить ще одним виразним доказом, що Церквою керує Ісус Христос. Цю владу на землі передав людині, знаючи її недоскона­лість. Якщо приймати до уваги міркування Свідків Єгови, що звер­нення уваги - означає вищість, то як легко можна було б дійти таким чином до влади.
Про своє перебування у Петра апостол Павло пише: «По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим ВІДВІДАТИ КИФУ і перебув у нього п\'ятнадцять день» (Гл. 1, 18).
Павло пише, що не йшлося йому про те, щоб бачити других апос­толів, але прийшов до Єрусалиму, щоб зустрітись з Петром. Він шанує його владу над Церквою.
Влада не скінчилась на особі Петра. Святе Письмо виразно про це говорить. Коли Павло останній раз бачиться з призначеними апос­толами старшими Церкви, доручає їм опіку і керівництво Церквою, тобто передає обов\'язки апостолів (Ді. 20, 17-28), називає їх єпис­копами (Діян. 20, 28).
Згідно зі Святим Письмом, Церква буде існувати на землі аж до кінця світу. До неї ввійдуть всі народи, тому протягом століть треба, щоб вона мала своїх священиків і пастирів, якими були після Вознесіння Ісуса Христа апостоли. Ними Христос керує, сповняючи свою владу. І це виходить із Його слів:
«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім\'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ОТОЖ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ АЖ ДО КІНЦЯ ВІКУ» (Мф. 28, 19-20).
Глибокий зміст мають Христові слова: «...я з вами до кінця віку». Вони означають, що апостольство не закінчилось зі смертю остан­нього апостола. Ісус продовжує своє діяння через тих, кому апостоли передали єпископство. І так буде «аж до кінця віку». Перші апосто­ли не могли жити до кінця віку, їх тлінні останки лежать в гробах. Правда, Свідки Єгови по-іншому розуміють ці Господні слова. Вони вчать, що не існує безсмертної душі, тому апостоли не мо­жуть бути в небі. Воскресіння ще не було, - кажуть Свідки Єгови, - апостоли лежать в гробах, не знаючи, що довкола діється. Адже порох, на який розпались їх тіла, не має свідомості. Лише в час армагедону Бог воскресить їх із мертвих, підніме їх з пороху, в який розпадаються людські тіла після смерті.
Постає питання, а як саме може Ісус перебувати зі своїми апос­толами, коли ті лежать мертві і без свідомості?
Ісус Христос три дні був у гробі, тому не міг перебувати з апос­толами, бо вони ще жили. Після цих трьох днів Воскрес і вознісся до неба. Отже, як може бути разом із ними в гробі? Як погодити твердження Свідків Єгови із словами Ісуса Христа «...я з вами... аж до кінця віку»? Якщо прийняти, що Ісус в певний спосіб перебуває із останками апостолів, то, що буде пізніше після кінця світу? Хіба апостоли не будуть в Його Царстві?
Христові слова мають одне значення: Ісус перебуває із своїми апостолами, з всіма їх наслідниками - священиками і єпископами.
Вони продовжують місію апостолів, проповідуючи Євангеліє. Роблять чуда, які нічим не відрізняються від тих, які робили перші апостоли згідно зі словами Христа:
«А ОСЬ ЧУДА, ЩО БУДУТЬ СУПРОВОДИТИ ТИХ, ЯКІ УВІ­РУЮТЬ: Ім\'ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17-18).
Церква складається не тільки із людей, котрі жили разом із апос­толами. Вона триватиме протягом всіх віків, тому апостоли мають бути аж до кінця віку.
Отже, ми мали змогу на підставі Святого Письма переконатись, що місія Церкви не закінчилась із смертю останнього апостола. Церква буде існувати до кінця віку. Подібно і першість святого Пет­ра над апостолами не закінчилась, а буде також продовжуватись через вибір його наслідника. Це не є вигадкою духовенства.
Свідки Єгови не тільки виступають проти ієрархічного священства. Вони роблять багато закидів, спрямованих проти духовенства, аж До наклепів. Апостол Павло дає таку відповідь:
«Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожен з них був вірний. Для мене то найменша річ, ЩОБ ВИ МЕНЕ СУДИЛИ ЧИ ЯКИЙСЬ СУД ЛЮДСЬКИЙ; ба й сам себе я не суджу. Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить - це Господь. ТОЖ НЕ СУДІТЬ НІЧОГО ПЕРЕД ЧАСОМ, ПОКИ ГОСПОДЬ НЕ ПРИЙДЕ й не освітить те, що окрите в тем­ряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога» (1 Кр. 4, 1-5).
Цього тексту Свідки Єгови стараються уникнути. В час відвідин людей вони намагаються вилити якнайбільше бруду і наклепів на священиків. В результаті цього самі виступають в ролі правдивих наклепників. Для своїх обмовлянь використовують слова, які Ісус сказав про книжників. Кажуть, що священики у рясі - це фарисеї. Як завжди підкріплюють свою науку цитатою із Святого Письма:
«І він говорив у своїм повчанні: «Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах, перші сидження у СИНАГОГАХ, перші місця на бенкетах, що з\'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суво­ріший присуд» (Мр. 12, 38-40).
«Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди: поши­рюють свої філактери й побільшують свої китиці» (Мф. 23, 5).
Свідки Єгови вважають кожну зміну в моді за вигадку диявола. Чому ж тоді атакують священиків, котрі не змінили одягу, захо­вуючи його таким, яким він був у давнину. Подібне вбрання носили апостоли і перші християни, навіть сам Ісус Христос:
«І посеред світильників - подібного до сина чоловічого, вдяг­неного в ШАГУ І ПІДПЕРЕЗАНОГО ПОПІД ГРУДИ ПОЯСОМ ЗО­ЛОТИМ» (Од.1, 13).
Знаємо, що в деяких державах на Сході ще й до сьогодні муж­чини ходять в довгих шатах на зразок туніки або ряси. Цей одяг побутує в Індії, Єгипті, Палестині. В цих державах є багато като­ликів. Є священики і місіонери, котрі носять довгі шати. Оскільки вони своїм одягом нічим не відрізняються від інших, тому ніхто їх не називає фарисеями. Вони проповідують таке ж Євангеліє, яке про­повідують священики в тих державах, де носять короткий одяг євро­пейського зразка. Отже, закид Свідків Єгови не має сенсу. Найваж­ливіше те, що він суперечить Святому Письму, тому є фальшивим. Свідки Єгови оперують віршами, вирваними із контексту, замов­чують ті, які ніби пальцем вказують до кого Ісус Христос спря­мовував ці закиди.
Двадцять третій розділ Євангелія від св. Матея Свідки Єгови цитують від четвертого вірша. Всі слова достосовують до католиць­ких священиків, кажучи своїм наївним слухачам, що Господь Ісус Христос так говорив саме про них. Зате декілька віршів вище Ісус назвав по імені тих, перед котрими перестерігає і котрих ганьбить словами:
«Тоді Ісус промовив до народу й до своїх учнів: "НА КАТЕДРІ МОЙСЕЯ РОЗСІЛИСЬ КНИЖНИКИ ТА ФАРИСЕЇ"» (Мф. 23, 1-2).
Ісус словесно вказує на адресатів, тобто духовних провідників юдеїв за часів Мойсея. Тоді ще зобов\'язував Мойсеїв закон і тяжкі приписи Старого Закону, які книжники та фарисеї дуже ригорис­тичне викладали людям. Пізніше святий Павло гостро виступив проти цього у своїх посланнях. Ісус ганьбить тих, хто визнає Бога Ягве, а чигає, щоб Його вбити. Подібно роблять сьогодні Свідки Єго­ви, визнаючи ім\'я Єгови, а не визнаючи Ісуса Христа за Бога. Вони розпинають Його своїми богохульствами і перекручуванням Єван­гелія. На них Ісус звертає увагу, повчаючи апостолів, щоб своїми вчинками і поведінкою не були схожими до тих, що сидять на катедрі Мойсея.
Ісус викриває тих лицемірів, котрі стараються подобатись людям, шукаючи собі слави, прикрашають і видовжують свої шати. Тому, щоб ніхто не сумнівався, Ісус Христос вказує на їх характерні риси (Мф. 23,5).
Свідки Єгови свідомо замовчують першу частину закиду в цьому вірші. Тому не звертають уваги на слово «філактери», а чіпляються до слова «китиці».
Ізраїльтяни, так само як і Свідки Єгови, буквально розуміли ок­ремі приписи Мойсеевого П\'ятикнижжя, котрі наказували, щоб кожний ізраїльтянин мав приписи права перед своїми очима.
Тому вони вміщували невеликі шматки пергаменту, на яких були виписані відповідні тексти із Святого Письма в мініатюрні шкатулки (філактери) і носили їх привязаними до чола або рамен. Фарисеї збільшували свої шкатулки, щоб таким чином виглядати в людсь­ких очах більш побожними. Подібно і з одягом. На кінцях плащів, юдеї чіпляли багряні китиці (Чис. 15, 37-41).
Щоб підкреслити свою побожність, фарисеї носили шати з дов­шими китицями. Це відрізняло їх від інших. Саме про них від почат­ку і до кінця говориться у двадцять третьому розділі Євангелія від св. Матея.
Католицькі священики не носять і не носили філактерів. Не дава­ли десятини з м\'яти, кропу і кмину, про що говориться у цьому розділі.
Не священики вбили пророків та мудреців (Мт. 23, 31-37). Ці за­киди Ісус Христос спрямував до тих, хто сповняв священство на «катедрі Мойсея». Це були визнавці і проповідники імені Ягве.
Свідки Єгови прирівнюють католицьких священиків до вчених в Письмі книжників. З цього виникає, що проповідувати Євангеліє повинні не вчені, а ті, хто не знає Святого Письма. А тим, що його знають, - то їм горе.
З пояснення цього вірша Свідками Єгови випливає, що він є не­логічний, тому що горе тим, хто знає Святе Письмо. Насправді логі­ки тут не бракує, але треба його добре розуміти. Дійсно «горе» тим, хто знає Письмо, а не вірить йому і ним не живе.
На сторінках Святого Письма читаємо, що пророки передбачили прихід Месії, Спасителя світу. Він прийшов, але книжники не вірять Йому і розпинають Його. Саме їх торкається слово «горе», а не като­лицьких священиків.
У цьому розділі Ісус Христос говорить, що посилає у світ про­років, мудреців і книжників, котрих будуть переслідувати:
«Тому то ПОСИЛАЮ ДО ВАС ПРОРОКІВ, МУДРЕЦІВ І КНИЖ­НИКІВ. Ви деяких з них уб\'єте і розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто» (Мф. 23, 34).
Знаючи фальшивість Свідків Єгови, можна сподіватись, що вони вкажуть на себе, бо вважають себе за пророків, котрих посилає Ісус Христос. Не можна цих слів віднести до Свідків Єгови. Вони не знають Святого Письма, окрім визначених для вивчення напам\'ять віршів. Цікаво, що коли в час розмови забудуть якийсь вірш, то по­чинають все від початку, щоб не згубити зміст.
Вищеподаний вірш подає, що розпинати будуть пророків, муд­реців та книжників. Історія Свідків Єгови нічого не каже про те, що хоч один Свідок Єгови був розп\'ятий. Ісус Христос не міг сказати «посилаю до вас» - маючи на увазі Свідків Єгови, оскільки їх не було ще дев\'ятнадцять століть після Христа.
Зате Церква знає випадки мученицької смерті єпископів, свяще­ників, монахів і монахинь місіонерів, котрих розпинали. Це підтверд­жує не тільки історія Церкви, але й світська історія. Пророцтва Ісуса Христа про мучеництво сповняються на духовенстві.
Мало того, вони твердять, що священство не бере свого початку від Ісуса Христа, що започаткував священство цісар Константин. Цікаво, як тоді Христос міг виступати проти священства, коли воно, згідно Свідків Єгови, було започатковане у IV ст. після Христа!
Висновок з цього можна зробити один.
їх закиди не обмежуються тільки рясами. Подають вони й інші біблійні цитати, і з їх допомогою вчать, що священики не дотри­муються Христових слів. Знаємо, що в католицькій Церкві свяще­ника називають «отче», а папу римського «Святіший Отче».
Святим є тільки Господь Бог, а кожна людина є грішною - від­повідають з обуренням Свідки Єгови. Свій закид підкріплюють сло­вами Ісуса:
«Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець -
той, що на небі» (Мт. 23, 9).
Розуміючи буквально цей наказ, треба було б вважати, що апос­толи також не дотримувались Христових слів, вважаючи себе за
наших отців:
«Більшої радости не маю від тієї, як довідатися, що МОЇ ДІТИ живуть у правді» (3 Йо. 1, 4).
«Вітає вас Церква, що у Вавилоні, вибрана з вами, і Марко, МІЙ СИН» (1 Пт. 5, 13).
Хоча апостоли вважали себе отцями, проте не перекручували науки Ісуса Христа. Правдиво передавали цю науку Господа іншим. Тому священики не роблять помилки, називаючи себе духовними отцями "(батьками):
«Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та БАТЬКІВ не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками» (1 Кр. 4, 15—16).
Апостол Павло виразно пише, що він є нашим отцем (батьком).
Ми мали можливість у цьому розділі переконатись, що закиди Свідків Єгови відносно Святих Тайн є безпідставними. Також без­підставними є закиди щодо Тайни священства.
Найкращим доказом правдивості священства є те, що католицькі священики відправляють Господу Богу Святу Літургію на зразок Мелхиседека, тобто через жертву хліба і вина.
«Куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиереєм по­віки, на зразок Мелхиседека» (Єв. 6, 20).
Священики служать нам на зразок апостолів, згідно з їх пов­чаннями. Проповідують Євангеліє Ісуса Христа по всій землі. Як і апостоли, священики послуговуються знаками Божої сили - Свя­тими Тайнами.
Беручи приклад із Христа та апостолів, священики хрестять людей в ім\'я Святої Трійці, єпископи через покладання рук висвячують священиків. Зате поданих Христом і апостолами повчань не вико­нують ті, хто вважає себе за правдивих їх учнів.
Ісус, будучи досконалим Богом, знав, що Його священиків будуть переслідувати, тому сказав:
«Тоді видадуть вас на муки й уб\'ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи ІМЕНИ МОГО РАДИ. Багато тоді спокусяться і вида­ватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей» (Мф. 24, 9-11).
Цього вірша Свідки Єгови не можуть застосувати до себе як до «гонимих і переслідуваних». Адже не проповідують ім\'я «Ісус», не навчають в Ім\'я Ісуса Христа, тільки проповідують ім\'я ЄГОВИ.