Apologet

Таїнство святої сповіді не приймають не тільки Свідки Єгови. Проти неї виступають інші віровизнання. Сповідь є проблемою на­віть для багатьох католиків.
Звідки випливає ця нехіть і упередження щодо сповіді? Причи­ною є людська гординя, яка не дає місця головній чесноті - покорі. Підтримує в людському серці ворожість до цього Таїнства, котре потребує упокорення людини перед Богом і визнання перед свя­щеником вчинених провин. Противники сповіді повчають, що Ісус Христос не встановив жодного Таїнства покаяння. Тому сповідь треба вважати виключно як чергову вигадку католицьких свя­щеників.
Тим часом Євангеліє говорить нам про інше. Ісус Христос заба­жав собі для нашого спасіння, щоб відпущення гріхів сходило на людей за посередництвом священика. Будучи Найвищим Священи­ком, Він дав взірець поведінки.
Ісус прийшов на землю у вигляді людини, щоб дати життя людським душам, які загинули через гріх:
«Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом... І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі» (Єф. 2, 4-6).
До Христа приносили важкохворих людей, котрих Він оздоров­лював.
«І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: "Бадьорися сину, ТВОЇ ГРІХИ ВІДПУСКАЮТЬСЯ" » (МФ. 9, 2).
Ці слова не були обов\'язкові для оздоровлення тіла, а для вилі­кування душі. Подібно звертається Ісус Христос до Марії Маг да­лини, котра страждала не фізично, а духовно:
«Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: "Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?" "Ніхто, Господи", - відповіла. Тоді Ісус до неї: "То і я тебе не осуджую. Йди та вже від нині не гріши" » (Йо. 8, 10-11).
Не зважаючи на оскарження, Ісус не осуджує грішниці. Це є ніщо Інше як відпущення гріхів. Це було прообразом Таїнства покаяння. Подібно є і з нами, коли впадемо у гріх також каємось у вчи­неному. Йдемо до священика і визнаємо свою хворобу (гріх).
Хоча він є людиною, зате має, як священик Господній, силу, щоб вилікувати нашу душу від цієї хвороби. Кожна людина, котра згрі­шила, втратила освячуючу Божу благодать, її душа впадає у смер­тельну хворобу. Лише приступивши до сповіді, можна вилікуватись.
Святе Письмо дає нам яскраве свідоцтво, що Ісус Христос, живу­чи на землі, прощав людям їх провини. Тому сповідь - відпущення гріхів, чи іншими словами Таїнство сповіді, встановив Христос.
Коли євреїв згіршувало, що Ісус Христос відпускав гріхи, Він їм відповідав:
«"Та щоб знали, що СИН ЧОЛОВІЧИЙ МАЄ ВЛАДУ НА ЗЕМЛІ ГРІХИ ВІДПУСКАТИ", - каже розслабленому» (Мр. 2,10; Мф. 9, 6).
Виразно підкреслено, що Син Чоловічий має ВЛАДУ НА ЗЕМЛІ гріхи відпускати.
Ісус досконало знав людську натуру, також знав, що після Нього людські душі також хворітимуть. Щоб вилікувати наші душі, Хрис­тос залишив Таїнство сповіді-покаяння. Владу відпускати гріхи пе­редав своїм наступникам у Церкві - священикам - по всі віки:
«Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, по­бачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас". Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! КОМУ ВІДПУСТИТЕ ГРІХИ - ВІД­ПУСТЯТЬСЯ ЇМ, КОМУ Ж ЗАТРИМАЄТЕ - ЗАТРИМАЮТЬСЯ"» (Йо. 20, 20-23).
Бачимо, що апостоли і їх наступники є уповноважені, щоб відпускати гріхи всім народам:
«І щоб у його ім\'я проповідувалось ПОКАЯННЯ НА ВІДПУЩЕН­НЯ ГРІХІВ УСІМ НАРОДАМ, почавши від Єрусалиму» (Лк. 24, 47). Син Чоловічий відпускав гріхи на землі силою, яку черпав із свого божества. Подібно і священик, хоча є людиною, може від­пустити нам гріхи Божою силою, даною йому в Тайні священства Богочоловіком. Про цю силу апостол Павло пише:
«Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і ДАВ НАМ СЛУЖБУ ПРИМИРЕННЯ. Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж ПОСЛИ ЗАМІСТЬ ХРИСТА, НЕМОВ БИ САМ БОГ НАПОУМЛЮВАВ ЧЕРЕЗ НАС. Ми вас благаємо замість Христа: ПРИМИРІТЬСЯ З БОГОМ!» (2 Кр. 5, 18-20).
Цією нагодою примирення є сповідь, тобто визнання гріхів. Апос­толи ревно виконували цю місію. Вже в першому столітті християнства єпископ Єрусалиму апостол Яків, котрий сам слухав науку Ісуса Христа, радить своїм вірним визнавати гріхи перед священи­ком. Підкреслює, що не може бути це визнавання тільки перед самим Богом, як це практикують деякі релігійні визнання. Радить розкаюватись за свої гріхи перед людиною - священиком:
«Нездужає хтось між вами? ХАЙ ПРИКЛИЧЕ ПРЕСВІТЕРІВ ЦЕРКОВНИХ і хай вони помоляться над ним, ПОМАЗАВШИ ЙОГО ОЛІЄЮ В ІМ\'Я ГОСПОДНЄ, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як ВІН ГРІХИ ВЧИНИВ, ВОНИ ЙОМУ ПРОСТЯТЬСЯ. СПОВІДАЙТЕ, ОТЖЕ ОДИН ОДНОМУ ГРІХИ ВАШІ й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молит­ва праведника має велику силу» (Як. 5, 14-16).
Свідки Єгови відповідають, що цей вірш не говорить про виз­нання гріхів перед священиком, але закликає визнавати їх один од­ному. Таке пояснення перечить віршеві, де говориться: «Хай при­кличе пресвітерів церковних» і далі: «і як він гріхи вчинив, вони йому простяться».
Христос не всім, хто слухав Його науку, дав владу відпускати гріхи, а саме апостолам, до яких сказав: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються». Щоб апос­толи могли відпустити гріхи, мусили про них знати, і тому вірні визнавали їх. Лише розслаблений і Марія Магдалина не визнавали їх, тому що їм відпускав гріхи Ісус. Він знав їх гріхи і знає наші, а також думки кожної людини. Священики їх не знають, тому гріхи перед ними треба визнавати.
Святе Письмо подає, що визнання гріхів було практиковане вже за життя апостолів:
«Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об\'яв­ляли свої вчинки» (Ці. 19, 18).
Цей вірш говорить, що багато вірних ПРИХОДИЛИ, а це означає, Що не йшли до сусідів чи знайомих, проти яких завинили, щоб їм відпустили, але приходили до апостолів. Так, не достатньо зробити Рахунок своїх гріхів і визнати їх Богові у дусі, щоб вони були прощені, тому що Ісус ясно говорить:
«Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте –затримаються» (Йо. 20, 23).
«Хай прикличе пресвітерів церковних... Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші» (Як. 5, 14; 16).
Зрозуміло, що до хворої людини потрібно прикликати священика, щоб вона могла висповідатись перед ним. Здорова людина мусить йти сама до священика і визнати свої гріхи, щоб отримати розрішення.
Сповідь не була впроваджена в шістнадцятому столітті, як вчать цього Свідки Єгови. В їх брошурі «Переконуйтесь у всьому» в III ч. на с. 24 читаємо, що Католицька Церква впровадила сповідь у 1551 р.
Подібна наука не є правдивою. Церква не могла в тому столітті запровадити сповіді, тому що вона існувала і до XVI ст.
Вже в перші століття найрізноманітніші секти виступали проти Святої Сповіді. Тому Церква, піклуючись про здоров\'я душ своїх вірних, у 1551 р. на Тридентському Соборі наклала обов\'язок на кож­ного християнина-католика під тяжким гріхом, принаймні раз в рік в час Великодня висповідатись і прийняти Святе Причастя. Це не було введенням сповіді, а наказом виконувати те, що вже давно було настановлене Ісусом Христом.
Припустімо, що в певній державі є початкові школи, але не всі хочуть скористатись з них. Щоб знищити безграмотність, міністр освіти видав наказ про обов\'язкову початкову освіту в цих школах. Чи можна сказати, що цей міністр винайшов початкову школу?
Часто Свідки Єгови, поставлені перед аргументами із Святого Письма, відповідають, що треба визнавати гріхи одні одним. Тобто треба визнати гріх тій особі, проти якої було його вчинено, а Господь вибачить. Практикуючи подібний метод, не вдасться визнати всіх гріхів. Перед ким визнавати такі гріхи як: пожадання, лінивство, захланність, неуміркованість і подібні?
Наприклад, йдучи вулицею пожадливо спогляне хтось на дівчину, згідно із Святим Письмом вже вчинив перелюб в своїм серці (Мф. 5, 28).
А як визнати цей гріх у випадку, коли ти більше не побачиш цієї особи? Перед ким вибачатись в такій ситуації?
Не зустрівшись з цією дівчиною, не зможе визнати свого гріха, гріх не буде відпущений і людина не ввійде до Божого Царства, адже «-неправедні Царства Божого не успадкують» (1 Кр. 6, 6—10).
Але це у Свідків Єгови тільки на словах. Колишні члени органі­зації стверджують, що подібної практики ніхто не застосовує. Нам до­велось розмовляти з одним паном, котрий протягом багатьох років був Свідком Єгови. Він признався, що був ревним слугою, два-три рази на тиждень брав участь у зібраннях. Натомість жодного разу не бачив, щоб хтось із «співбратів» визнав перед іншими якийсь гріх.
Отже, Свідки Єгови не чинять за порадою Ісуса Христа й апос­толів і не визнають свої гріхи. Про сповідь говорять тільки тоді, коли їх запитують про це.
У Католицькій Церкві всі сповідаються згідно з наукою Христа, де виключаючи папи римського. Кожний священик, незалежно від ієрархічного становища, має право уділяти розрішення. Тому папа може сповідатись у нововисвяченого священика, єпископа чи кар­динала.
Є Свідки Єгови, котрі в інший спосіб пояснюють, чому не виз­нають гріхів. Вони аргументують тим, що взагалі не грішать, бо після прийняття символу хрещення, отримують особливий дар від Бога Єгови, завдяки якому не грішать.
Подібні слова не тільки суперечать Біблії, але є блюзнірськими.
До таких зухвальців Святе Письмо говорить:
«Немає на світі такого праведника, що чинить добро, ніколи не згрішивши» (Проп. 7, 20).
«Коли ми кажемо, що ГРІХА НЕ МАЄМО, ТО МИ САМИХ СЕБЕ ОБМАНЮЄМО, І ПРАВДИ В НАС НЕМАЄ. Якже ми ВИЗНАЄМО ГРІХИ НАШІ, то він (Бог) - вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. КОЛИ МИ КАЖЕ­МО, ЩО НЕ ЗГРІШИЛИ, МИ ЧИНИМО ЙОГО НЕПРАВДОМОВНИМ, і слова його в нас немає» (І По. І, 8—10).
Якщо член організації провиниться перед Богом Єговою, а тим самим перед організацією, то автоматично перестає бути Свідком Єгови, хоча й вчинив гріх, будучи ним. Такого виключають з орга­нізації. Позбавлення членства триває кілька місяців або цілий рік, що є для цього грішника покаранням. Після закінчення терміну він може звернутись до старших братів із проханням про поновлення членства в організації. Очевидно старші брати найперше беруть під увагу те, чи «грішник» відповідно став покірним. Коли покараний Свідок Єгови протягом цього часу помре, то втрачає право на воскресіння. Також ця особа, згідно із наукою Свідків Єгови, не переживе Армагедону. Після вигнання грішника, організація Свідків Єгови знову очищується. Вони не пам\'ятають слів Святого Письма, Де говориться, що, окрім явних гріхів, є також заховані перед людсь­ким оком, потаємні.
«Гріхи деяких людей явні ще перед судом, а в інших виявляються опісля» (1 Тм. 5, 24).
А Ісус Христос говорить:
«А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мф. 5, 28).
Ось ще один приклад із життя Свідків Єгови. Із Святого Письма знаємо, що Христос Господь приніс на землю любов і прощення:
«Тут підійшов Петро й каже до нього: "Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?" Ісус промовив до нього: "Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім"» (Мф. 18, 21—27). Вся Христова наука ґрунтується на любові та прощенні. Ісус закликає нас вибачати один одному завжди, незалежно від того, скільки разів провинились. Свідки Єгови з цим не спішать, чекають коли закінчиться час покарання, їх особливо не хвилює, що в цей час може наступити смерть і бідна овечка згине навічно.
Хоча Ісус вчить прощати сімдесят сім разів денно, Свідки Єгови змушують очікувати на це декілька місяців.