foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Що це змінює?

 

Коли Кріс, Мет та Андреа зустрілися наступного разу, всі вони вже встигли прочитати „Код да Вінчі". Сівши за своїм улюбленим столиком, друзі замовили напої і почали згадували найбільш цікаві частини роману. Однак незабаром Кріс повернув розмову в більш серйозне русло.
Чи насправді рання церква „вкрала" Іcyca в цого перших послідовників?
— Ось що Тібінг говорить про період правління Костянтина, — сказав Кріс: — „До того історичного моменту послідовники Ісуса вважали Його земним пророком, ...видатною, впливовою людиною, однак усе ж людиною. Простим смертним".1 І додає: „Чимало вчених вважають, що рання церква, буквально, вкрала Ісуса у його перших послідовників, відкинувши Його людську природу, створила образ, покривши його непрозорою вуаллю божественності. І використала з однією метою — для поширення та зміцнення своєї влади".2
—           Ви знаєте, на яких учених посилається Тібінг? — запитав друзів Кріс.
Мет і Андреа в унісон захитали головами.
— Я, ні, — із посмішкою промовив Мет, — він ніколи не називає їхніх імен. Однак питання залишається відкритим: чи робив Ісус та Його перші послідовники заяви про Його божественну природу? Тібінг стверджує, що ні, а я кажу — так!

— Хоч деякі вчені все ще сумніваються щодо точного датування євангелій, більшість погоджуються в тому, що найперші євангелії,

які дійшли до нас, це: Матвія, Марка, Луки та Івана. Ці твори з\'явились незабаром після подій, які вони описують, і є найпершими документами, котрі послідовники Христа вважали автентичними та богонатхненні ще задовго до Костянтина.
Не забувайте, що Ісус та Його учні були юдеями, виховання яких не дозволило б їм назвати жодну, навіть найбільш видатну людину богом. Адже із ранніх років їх навчали, що існує лише один Бог. Самі слова та вчинки Ісуса та Його учнів, про які ми читаємо на кожній сторінці Нового Заповіту, якнайкрасномовніше свідчать про Його божественність.
Кріс дав кожному з друзів по аркушу паперу із надрукованим на обох сторінках текстом. На першій сторінці під заголовком „Ісус називав себе Богом" було перераховано цитати з Нового Заповіту, які доводять це твердження.3 Зі зворотнього боку під заголовком „Послідовниками Ісуса називали Його Богом" — також цитати.4 Мет і Андреа почали читати тексти, але Кріс зупинив їх:

— Прочитаєте це пізніше, якщо вам цікаво. Існування ранніх достовірних доказів на користь того факту, що найперші послідовники Ісуса, як і Він сам, підтверджували Його подвійну природу: людську й божественну, розвіює жодні сумніви. І хоч чимало християн, та й церква в цілому вже упродовж двох тисяч років намагаються зрозуміти цю таємницю, безсумнівно, найперші християни вірили в подвійну природу Христа.

— Іншими словами, — підсумувала Андреа, — ніхто нікого не „крав".

Кріс кивнув.

Чи існують підтвердження заяв Ісуса та Його послідовників?

Коли Мет поклав аркуш паперу на стіл, Кріс запитав:
—           Що? Щось не так?
Мет зморщив лоба і вказав на аркуш.
— Я можу прийняти той факт, що євангелії були найпершими християнськими творами. Адже так?

— Так, — погодився Кріс.

Однак усе ж, навіть якщо сам Ісус називав себе Богом, і так само називали Його послідовники, це ще не означає, що Він насправді був Богом.
—  Ти маєш рацію, — відповів Кріс. — Але Ісус і Його учні не стверджували, що Ісус був Богом без жодних на те причин.

—  А на якій підставі вони заявляли про Його божественність? — запитав Мет.

—           По-перше, на підставі народження від діви.5 Мет здивувався.
—           По-друге, на підставі Його чудес, — продовжував Кріс.6 — Пам\'ятаєте, що найперші євангелії поширювалися ще за життя людей, які знали Ісуса й були свідками подій, описаних у них.
Мет знизав плечима.
—  Однак одним із найбільш переконливих доказів божественності Ісуса, — сказав Кріс, — я вважаю виконання месіанських пророцтв.7

—  Виконання чого? — перепитала Андреа.

—  Месіанських пророцтв, — повторив Кріс, — тобто пророцтв про Месію, написаних за сотні років до народження Ісуса.

—           Отож, — сказала Андреа, — Його послідовники були не першими, хто писали про Нього?
Кріс усміхнувся.
—  Ні. І звичайно ж, першими були не гностичні письменники, які завжди додавали щось своє і перекручували свідчення очевидців, авторів Нового Заповіту. Перші записи про Христа з\'явились за сотні, а деякі навіть за тисячі років до Його народження. Старий Заповіт, який створювали упродовж тисячі років, містить понад триста пророцтв про прихід Месії, кожне з яких виповнилось у Ісусі з Назарета.

—  Наприклад? — поцікавився Мет.

—  Те, що Він народиться у маленькому містечку Віфлиємі, що у Юдеї. Що в\'їде в Єрусалим на віслюкові. Що Його буде зраджено другом за тридцять срібних монет, розіп\'ято разом із розбійниками і поховано у гробниці, яка належала багатієві.81 це лише кілька з них.

Однак, якщо ви запитаєте мене, який найважливіший доказ божественної природи Христа, я відповім — це Його воскресіння із мертвих.
Воскресіння Ісуса Христа — факт чи вигадка?
Кріс витягнув паку списаних від руки паперів.
—           Або воскресіння Ісуса Христа — це найбільш жахливий, підступний та безжальний ошук, будь-коли поширюваний людьми, або це найбільш фантастичний факт в історії людства.
Найвагоміша подія, яка переконала перших учнів Христа у Його божественності — це воскресіння із мертвих. Філософ і дослідник Нового Заповіту доктор Вільям Лейн Крейг писав: „Без віри в воскресіння християнство просто не могло б існувати. Учні так би й залишилися пригнобленими поразкою. Навіть якби Він і залишився їхнім улюбленим учителем, Його розп\'яття навіки б позбавило їх навіть найменшої надії на те, що Він — Месія. Хрест залишився похмурим і ганебним кінцем Його кар\'єри. Походження християнства, проте, напряму залежить від віри перших учнів, що Бог воскресив Ісуса з мертвих".9

Апостол Павло вважав воскресіння Христа основою християнської віри: „Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах".10
— Насправді, — продовжував Кріс, — сам Ісус передбачив своє воскресіння точно і прямо. І хоч учні ще не розуміли Його слів, юдеї сприйняли їх цілком серйозно. Ось що пише доктор Бернард Рамм:

„Якщо читати євангельські розповіді як достовірний історичний документ, не залишається жодного сумніву, що Ісус Сам передбачив Свою смерть та воскресіння і без натяків, прямо казав про це Своїм учням... Автори євангелій щиросердно визнають, що Його провіщення не сприймалися ними, доки воскресіння не стало подією (Євангелія від Івана, 20:9). Та все ж євангелії містять слова Самого Господа про те, що на третій день після смерті Він воскресне із мертвих. Ісус говорив учням, що помре насильницькою смертю від руки тих, хто ненавидів Його і на третій день повстане і мертвих. Усе це збулося!""

— Ісус неодноразово говорив своїм учням, що воскресне з мертвих, — Кріс роздав друзям однакові аркуші паперу. — Ось перелік віршів, у яких ідеться про передбачення Його смерті:

•     Євангелія від Матвія 12:38-40; 16:21; 17:9; 17:22, 23; 20:18, 19; 26:32; 27:63;

•     Євангелія від Марка 8:31-9:1; 9:10; 9:31; 10:32-34; 14:28, 58;

•     Євангелія від Луки 9:22-27;

•     Євангелія від Івана 2 18-22; 12:34; розділи 14-16.

—           Однак я знову хочу повернутися до думки, яку вже висловлював,
—           наполягав   Мет,   —   твердження,   висунуті   Ісусом   та   Його
послідовниками, не обов\'язково повинні бути правдивими.
Кріс кивнув.
Але у випадку з воскресінням Христа ми маємо історичне твердження, яке підлягає дослідженню. Його не можна довести, як доводять науковий факт, наприклад, повторивши в лабораторних умовах, проте можна дослідити і вивчити як будь-яку іншу історичну подію.

Завдяки листам, портретам і документам.

Саме так! — зрадів Кріс. — Історичні докази допоможуть нам з\'ясувати правду про Ісуса, — він вибрав із купи книг, що лежали на столі, найтовстішу й поклав її перед Метом і Андреа.12

Ця книга містить вісімдесят дві сторінки детально описаних доказів на користь воскресіння Ісуса. Тож підіб\'ємо підсумок: усі чотири найбільш ранні свідчення, які дійшли донині, описують смерть, поховання і воскресіння Ісуса.13 Більшість учених переконані, що ці євангелії були написані й розповсюджувалися ще за життя тих, хто був очевидцем подій, описаних у них, тобто тих, хто міг би, за наявності неточностей у свідченнях, їх спростувати.

Проте ніхто не піддав сумніву той факт, що незабаром після воскресіння Ісуса Його учні почали свідкувати про цю подію. У 2-му розділі Дій святих апостолів записано проповідь Павла, яку він виголосив через п\'ятдесят днів після воскресіння. Текстуальне дослідження доводить, що письмові свідчення про воскресіння, особливо твердження символу віри з 15-го розділу Першого послання до коринтян, з\'явились надзвичайно рано, приблизно через два роки після самої події!14
—           Твердження символу віри? — перепитала Андреа.
—           Пробач, — знітився Кріс і дістав Біблію, — зараз поясню. Чимало вчених вважають найпершим християнським символом віри ось це коротке висловлювання про віру:
„Я передав вам найперше, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з\'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з\'явився нараз більше як п\'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили".15
—           Дослідник Нового Заповіту доктор Вільям Лейн Крейг стверджує, що цей символ віри „безсумнівно було написано через декілька років після розп\'яття Ісуса".16
—           Гаразд, — погодився Мет, — ця історія має древнє коріння, однак це все ж не доводить її правдивості.
Кріс кивнув.
—           Але історичні докази незаперечно доводять, що це правда. Ось чому відразу після воскресіння Павло посилався на п\'ятисот людей (більшість із яких були ще живі), хто бачив воскреслого Ісуса!

—           Кріс дістав ще один аркуш паперу. — Послухайте, що пише доктор Дж.Н.Д. Андресон:
„Найрішучішим методом боротьби з цими свідченнями було б проголосити їх сфабрикованими, наскрізь брехливими. Але, настільки мені відомо, на це не наважується ніхто з сучасних єретиків. Та й навряд чи це було можливим. Згадайте про число свідків, яке перевищувало 500 чоловік. Подумайте про характер цих свідків, які дали світу найбільш моральне з усіх існуючих учень і які жили, як визнають навіть їхні вороги, в повному узгодженні з цим ученням. Подумайте й про те, як безглуздо, навіть із психологічного погляду, уявити маленьку групу розбитих боягузів, яка ховається десь на горищі, а через декілька днів раптом перетворюється на спільноту людей, яких не можуть примусити замовкнути жодні переслідування, — і потім спробувати пояснити цю разючу переміну якоюсь малоймовірною жалюгідною брехнею, яку вони намагалися нав\'язати світові. Таке пояснення просто буде позбавлене жодного сенсу".17
Ось як із цього приводу висловився доктор Ворвік Монтгомері:
„Коли учні Христа проголосили Його воскресіння, вони виступили як очевидці, причому ще за життя людей, які були свідками цих подій. У 56 році Павло писав про те, що Ісус „з\'явився нараз більше як п\'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі" (1 Послання до коринтян, 15:6). Абсолютно неймовірно, що першим християнам удалося б вигадати подібну казку, а потім розповсюдити її серед тих, хто міг легко заперечити їхні розповіді, просто показавши народу мертве тіло Ісуса".18

—           І на закінчення зазначу: оксфордський історик Томас Арнольд, автор відомої тритомної „Історії Рима", писав:

„Тисячі, десятки тисяч людей досліджували свідчення воскресіння настільки ж ретельно, як будь-який суддя під час судового процесу досліджує найсерйознішу справу. Я й сам неодноразово заглиблювався в них, причому не для того, щоб переконати інших, але щоб задовольнити самого себе. Тривалі роки вивчення історії стародавніх часів навчили мене досліджувати та зважувати свідчення авторів, які писали про ті часи. Мені не відомий жоден факт із історії людства, який був би доведений за допомогою більшої кількості надійних та повних свідчень, ніж той великий знак, який дав нам Господь, — що Христос помер та воскрес із мертвих".19

 

Що ж це змінює?

 

Доки Кріс закінчував читати, Андреа допила чай.
—           Усе ж, — промовив Мет, — я не можу в це повірити. На мою думку, Ісуса легше вважати великим учителем, як написано в книзі „Код да Вінчі".
Кріс відхилився на спинку стільця.
Не думаю, що Ісус залишив нам такий вибір. Від подиву Мет роззявив рот.

Що?

—           Я не думаю, що Ісус залишив такий вибір тобі, мені чи будь-кому іншому. Розумієш, історичні записи не залишають жодного сумнів стосовно того, що Ісус усвідомлював, настільки вважливим є те, що інші думають про Нього. Ця тема була настільки важливою, що не допускала невизначеності.

Гадаю, ми переконалися, що книги Нового Заповіту — це достовірні історичні записи, настільки достовірні, що ні в кого вже не виникає сумніву стосовно того, що Христос не міг бути просто легендою. У нас є всі підстави вірити, що найперші євангельські записи зберігають точну інформацію про вчинки Ісуса, Його слова та відвідані Ним місця. Вони чітко свідчать про те, що Ісус називав себе Богом. Отож, кожній людині рано чи пізно доведеться дати відповідь на запитання: правдою чи вигадкою є божественність Ісуса?
Мет нервово засовався на стільці, а Кріс продовжував:
—           У І ст., коли перед людьми постало запитання стосовно природи Ісуса, Він звернувся до своїх учнів: „А ви за кого мене вважаєте?"
—           на що Петро відповів: „Ти — Христос, Син Бога живого".20 Не всі приймають відповідь Петра, однак нікому не уникнути цього запитання.
Заява Ісуса про Його божественність — яку, на думку перших учнів було підтверджено фактом Його воскресіння, — повинна бути або правдою, або ошуком. Якщо Його твердження про Себе неправдиві, то існує два варіанти:
 

Він — ошуканець?

 

—           Припустімо, — сказав Кріс звертаючись до Андреа, — що, видаючи себе за Бога, Ісус знав, що Він не Бог. То що це про Нього говорить?

—           Я б сказала, що Він — ошуканець, — відповіла дівчина. Кріс кивнув.

—           Я згоден. Якщо ж Ісус був ошуканцем, це означає, що Він був і лицеміром, оскільки навчав іншим бути чесними, а сам говорив неправду і жив відповідно.

Більше того, я б сказав, що Він був демоном, тому що свідомо закликав людей довірити Йому своє вічне життя. Якщо Він знав, що Його вчення — суцільний ошук, то чинив зле, адже упродовж багатьох століть зводив своїх послідовників з істинного шляху.

Андреа кивнула.

—           Зрозуміло.

—           І останнє, — промовив Кріс, — Він був би нерозумним, проголошуючи Свою божественність, адже саме це Його твердження й призвело до розп\'яття — у той час такий кінець був неминучий.

Отож, якщо Ісус був шахраєм, який ошукував людей, а відтак і злим та нерозумним чоловіком, то як пояснити той факт, що Він залишив по собі найкращий за всю історію людства приклад моралі?
Чи міг би ошуканець із виглядом чудовиська навчати таким безкорисним етичним істинам і жити таким морально зразковим життям, яким жив Ісус?
Андреа мовчала. Мет також.
 

Він — божевільний?

 

— На мою думку, — продовжував Кріс, — неможливо, щоб Ісус був ошуканцем. Я не можу повірити в те, що Христос знав, що Він не Бог, а говорив людям протилежне. Але є ще одна вірогідність... Кріс замовк. Андреа на хвилю замислилася й промовила:
—           А що, як Він і справді думав, що Він — Бог? Кріс ствердно кивнув.
Він міг бути абсолютно щирим, але помилятись... Утім що б ви про мене подумали, якби знали, що я вірю у те, що я Бог?

Що ти несповна розуму, — подав голос Мет уперше відтоді, як він замовив ще одну чашку кави.

Кріс, усміхаючись, поглянув на Мета.
—           Особливо, якщо людина, яка розповідає, що вічне життя усіх інших людей залежить від віри в нього, є представником монотеїстичної культури.
Кріс витяг з-поміж своїх паперів ксерокопію.
—           Філософ Пітер Кріфт чудово коментує цю ймовірність:
„Глибина вашого божевілля залежить від глибини прірви між вашим переконанням про те, ким ви є, і тим, хто ви насправді. Якщо я вважаю себе найвидатнішим філософом Америки, то насправді я лише зухвалий дурень; якщо ж вважаю себе Наполеоном, то, мабуть, уже не маю здорового глузду; якщо вважаю себе метеликом, то вже остаточно втратив усі залишки розуму. Ну а якщо я вважаю себе Богом, то моєму безглуздю вже немає міри, оскільки прірва між людською обмеженістю і безмежністю Бога навіть більша, ніж між такими двома обмеженими і речами, як людина і метелик.
Ну, добре, тоді чому ж ошуканцем або божевільним? ...Майже ніхто, хто будь-коли читав євангелії, не може серйозно пристати до цієї думки. Тільки найбільш зачерствілий і упереджений читач не побачить здорового глузду, проникливості, людської мудрості та привабливості Ісуса, які повстають на сторінках євангелій із невідворотною силою... Порівняйте Ісуса з іншими ошуканцями... чи божевільними, подібно до Ніцше перед його смертю. Ісуса в повноті характеризують три найважливіші якості, яких найбільш бракує ошуканцям і божевільним: 1. Його практична мудрість та здатність читати людські серця; 2. Його глибока і всеперемагаюча любов, Його велике співчуття, повне прощення, Його здатність привертати до себе людей, щоб вони добре почувалися поряд із Ним, Його влада, „не така, як книжників"; 3. Його здатність дивувати, Його непередбачуваність, творчий підхід. Брехуни ж і божевільні настільки нерозумні, що їхню поведінку завжди можна передбачити! Жоден, хто знається на Євангелії і знає людей, не може серйозно припустити можливості, що Ісус був ошуканцем чи божевільним — в обох випадках поганою людиною".21
 

Він — Господь
 

Кріс простяг руку до столу, щоб узяти книгу.
— Клайв Льюїс, — продовжував він, — всесвітньо відомий професор англійської літератури Кембріджського університету, а в минулому агностик, у своїй книзі „Просто християнство" писав:
„Я хочу довести, що не варто повторювати дурниць, які доводиться чути про Ісуса на кшталт: „Я готовий прийняти Його як великого вчителя життя, але в те, що Він був Богом, вірити відмовляюсь". Саме цього говорити не варто. Який великий учитель-мораліст, будучи просто людиною, став би говорити те, що говорив Христос? Якби він таке робив, то був би або божевільним — не кращим за хворого, який видає себе за варене яйце — або справжнім дияволом. Іншого вибору не дано. Або ця людина була і лишається Сином Божим, або ж божевільним чи й того гірше. Можна не слухати Його, вважаючи несповна розуму, можна обплювати та вбити Його, прийнявши за демона; а можна впасти Йому до ніг, визнавши Господом Богом. Але тільки не белькотати нісенітниці, що Він був великим учителем моральності. Такого вибору Він нам не залишив. Та й не хотів залишати".22
— Якщо Ісус із Назарета не ошуканець і не божевільний, то Він Господь... Саме Господом вважали Його ті, хто найкраще знали Його, ті, хто на власному досвіді відчули Його любов, прощення і силу жити новим життям.
Раптом Андреа схопила друга за руку.
—  Зачекай, зачекай хвилиночку, — вигукнула вона.

—  Що? — здивувався Мет. Нарешті, Андреа промовила:

—           Якщо все це дійсно правда, тоді... тоді, значить, саме такою і є реальність.
—           Що ти маєш на увазі? — запитав Мет. Дівчина помасажувала собі скроні.
— Не знаю, чи зможу передати те, що я думаю. Коли Кріс говорив про Божу любов і прощення, ось що допомогло мені зрозуміти його слова. Тут ніби йдеться не про людей, які жили дві тисячі років тому, і навіть не про код, створений генієм Ренесансу... Ось про що подумай, Мете! Якщо це неправда, тоді все, що Бог говорить про любов, прощення тощо виявляється нереальним, — Андреа подивилась на Кріса, ніби очікуючи від нього завершення своєї думки. — Проте якщо це правда, ...тоді все реальне.

— Що все? — запитав Мет.

На очі дівчини навернулися сльози.
—           Що Бог любить тебе. Що Він бажає простити і прийняти тебе, — вона повернулась до Кріса. — Правда ж, Крісе?
Кріс радісно кивнув.
—  Правильно, — промовив він. — Якщо це правда, значить все по-справжньому. Все, що Бог говорить про те, ким є Він і хто ти, що Він бажає зробити для тебе... і що уже зробив.

—  Ось це і є відповідь, — сказав Мет.

—  Відповідь? — перепитала Андреа.

—  На те, про що Кріс хотів поговорити з нами, — відповів Мет. — Це відповідь на запитання: що це змінює?

Саме так! — погодився Кріс.
 

Примітки до розділу

 

1.  233.

2.  Там само.

3.  Див. Євангелію від Матвія 28:18-20; Марка 2:5-7; Луки 23:42-43; Івана 5:23, 24; Івана 8:19; Івана 8:58-59; Івана 14:1; Івана 14:6-11; Івана 19:7; Івана 10:29-34, та ін.

4.  Див.  Івана 20:28 (Хома); Івана  1:1-14 та  1  Івана 5:20;  Римлянам 9:5,

Филип\'янам 2:6-11, і Колосянам 1:15-17 (Павло), так само як і благословення Павла в 2 Коринтянам 13:14, що зрівнює Отця, Сина і Святого Духа.
5.  Для роз\'яснення цінності народження від Діви, див. Beyond Belief to Convictions by Josh McDowell and Bob Hostetler (Wheaton, IL: Tyndale House Publishers, 2002), 68-71.

6.  Для роз\'яснення цінності чудес Ісуса, див. Beyond Belief to Convictions by Josh McDowell and Bob Hostetler, 71-77.

7.  Для роз\'яснення цих пророцтв, див. The New Evidence that Demands a Verdict by Josh McDowell (Nashville: Thomas Nelson Publishers, 1993), 164-202.

8.  Михея 5:2; Матвія 2:1; Захарії 9:9; Матвія 21:2; Псалом 41:9; Матвія 26:49; Захарії 11:12; Матвія 26:15; Ісаї 53:12; Матвія 27:38; Ісаї 53:9; і Матвія 27:57-60.

9.  William Lane Craig, Knowing the Truth about the Resurrection (Ann Arbor, MI: Servant Books, 1988), 116-17.

 

10.  1 Коринтянам 15:14, 17.

11.  Bernard Ramm, Protestant Christian Evidences (Chicago: Moody Press, 1953), 191.

12.  McDowell, New Evidence that Demands a Verdict

13.  Матвія 27:1-28:15; Марка 15:1-16:8; Луки 22:66-24:49; Івана 19:1-21:14.

14.  Lee Strobel, The Case for Christ (Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House, 1998), 230.

15.  1 Коринтянам 15:3-6, GWT.

16.  Lee Strobel, The Case for Easter (Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House, 1998, 2003), 36.

17.  J.N.D. Anderson,  "The Resurrection of Jesus Christ." Christianity Today, March 29, 1968, 5-6.

18.  John   W.   Montgomery,   History   and   Christianity   (Downers   Grove,   IL: InterVarsity Press, 1971), 78.

19.  Thomas Arnold, as cited in Wilbur Smith\'s Therefore Stand (Grand Rapids, MI: Baker Book House, 1945), 425-26.

20.  Матвія 16:15, 16.

21.  Peter Kreeft, Fundamentals of the Faith: Essays in Christian Apologetics (San Francisco: Ignatius Press, 1988), 60 and 61.

22.  C.S. Lewis, Mere Christianity (New York: Macmillan, 1952), 40.

 

 

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2