Слово у день пам’яті святого Іоана Золотоустого

 

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні день пам’яті великого учителя Церкви Христової – св. Іоана Золотоустого. Цей великий святитель  багато перетерпів у житті. Сатанинська злоба за допомогою людської підступності і наклепу позбавила його патріаршого престолу і відправила у заслання на Кавказ. Співбраття єпископи засудили його. І відбулося це тому, що й у ті часи архиєреї більше корилися сильним світу цього, а не Богу і совісті.

Могутній дух святителя, з дитячих літ цілком відданий Богу, подолав бурі житейського моря, і слова: “Слава Богу за все” – увінчали його багато­трудне, багатоскорботне і багатоплідне життя. “О Іоане! Житіє твоє у правді було сповнене скорботою, але смерть твоя чесна, гріб твій славний, нагорода твоя велика”, – так оцінили сучасники святого Іоана Золотоустого після його смерті.

Св. Іоан Золотоустий своїм життям і смертю залишив приклад, як треба жити з Богом, як можна досягнути святості, щоб вічно жити на небі й на землі.

У численних творіннях святителя і в його житті ми знайдемо відповіді на запитання “чому”, яке ми часто ставимо собі і яке ставлять  нам. Чому так, а чому не інакше?

Ми живемо у важкий час. Ніколи на ниві церковній не росло стільки різноманітних плевелів. Наш народ пережив часи державного атеїзму. Зараз з’явилися різні релігійні секти, далекі від Бога. З’явилася рунвіра – повернення до язичницьких часів, до ідолопоклонства. Ніколи ворог людського спа­сіння – диявол – не докладав стільки зусиль до руйнування Царства Божого на землі.

Ніколи вороги Церкви Христової не озброювалися з такою хитрістю, як тепер. Вір у що хочеш, тільки не так, як учить православна Церква. Але і в самій православній Церкві діють ворожі їй сили. Багато хто з віруючих людей непокояться духом і не знають, що їм робити, в яку Церкву йти.

Але чи тільки у ХХ ст. з’явилося це лихо у Церкві? Послухайте, що говорив св. Іоан Золотоустий у 404 році про Церкву. “Про що сумуєш ти і журишся, – звертається святитель із жорстокого заслання до диякониси Олімпіади, – що бентежить твою душу? Те, що немилосердна і похмура негода облягла Церкву і все обернула на безмісячну ніч? Те, що день від дня високо підіймаються хвилі? Те, що більше і більше росте і примножується загибель всесвіту?”

Відповідаючи на ці запитання, св. Іоан Золотоустий пише: “Спостерігаючи бідування, я не відмовляюсь від кращих моїх надій, думаю про Промислителя всіх подій, про Господа, Який не майстерністю перемагає негоди, але єдиним словом приборкує бурю”.

“Однак не зразу, не спочатку чудодіє Господь, – продовжує святитель своє повчання Олімпіаді, а разом з нею і нам, – а коли більшість стане втрачати надію, Він покаже власну силу, з однієї сторони, з іншої – виховає терпіння у потерпілих”.

І той же великий учитель Церкви і великий терпеливець попереджає нас: “Не падайте ж духом. І пам’ятайте, що одне тільки жахливе, одне тільки дійсно спокуса – це гріх. Тільки гріх страшний, усе інше пусте”. Усе минає. “Чи вкажеш ти мені на підступність, або  на обмани, на лестощі, на лихо­слів’я, на обвинувачення, на вигнання... хоч на боротьбу всього світу. Якими б не були усі наші неприємності, вони минущі й короткочасні, існують для смертного тіла, але не шкодять бадьорому духу”.

“Отже, хай ніщо випадкове не бентежить тебе; не клич одного й другого, не бігай за тінню, бо допомога людська – тінь Ісуса, Якому служиш, Ісуса клич безперестанку; один помах Його, і враз усе зміниться. Він нараз усе починає приводити у тишу і всьому давати несподіваний оберт, тому що Бог може дарувати нам не лише ті блага, яких ми чекаємо і на які надіємося, але може зробити незрівнянно більше і нескінченно краще”.

Дорогі браття і сестри!

Причина нашого сумного настрою і упадку духу в тому, що, залишаючись зовнішньо з Христом, ми внутрішньо забуваємо про Нього; не ми йдемо за Ним, але Його ведемо за собою.

У багатьох з нас виникають думки: “Дивися, Господи, на мої труди, на мої подвиги, я зроблю ще те і те”. І скрізь “я”. І це “я” затулило собою Христа. А з часом це наше “я” знемагає від власної немочі і безсилля.

А Христос тільки дивиться на нас з докором, як на нетямущих дітей Своїх, дозволяючи нам цілком насолодитися власним безсиллям, щоб ми знову прийшли до Нього, але самі й добровільно.

Святий Іоан Золотоустий говорить: “Залиш своє і скорися Богу, і цією покірливістю Йому протистанеш дияволу. І лише тоді ця страшна темна сила втече від нас. Не бентежся, – говорить святитель, – але завжди і за все дякуй Богу, прославляй, клич, моли, падай перед Ним; не тривожся, хоч би перед тобою постали тисячі тривог і замішань. У непередбачених обставинах нам не попередити Господа, хоч би й усе приходило до страшної загибелі. Він Один може і тих, що впали, підійняти, і тих, що заблудли, направити, і тих, що спокусилися, виправити, і грішників, які здійснили тисячі злочинів, перемінити і зробити праведними. Якщо Він творить неіснуюче сущим, ніде й ніколи не виникаючому дарує буття, тим легше поправити Йому те, що є і що давно було”.

Кожному з нас дається хрест нашого особистого життя, вказується шлях, і тільки на ньому ми можемо бути корисними; саме на ньому слід робити діло за волею Божою, а не за своєю або, ще гірше – за ворожою волею; саме для цього і даються нам від Бога потрібні сили і розуміння. І от побажання святителя Іоана Золотоустого дияконисі Олімпіаді, а разом з нею і нам: “Бажав би я тобі такої утіхи, щоб ти зовсім не соромилася, не плакала, а жила б весело й спокійно... вірою Богу і надією на Нього”.

Хай дарує нам Господь, за молитвами св. Іоана Золотоустого, таку віру, надію і любов, якими жив великий святитель Церкви Христової.

Амінь!