Слово на свято преподобного Іова, ігумена Почаївського

 

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ось уже понад 1000 років минуло відтоді, як свята віра Христова засяяла своїм благодатним світлом на нашій Українській землі. Скільки дорогоцінних плодів принесла вона за цей час нашій країні і нашому народові! Вона насадила по всій нашій землі святі обителі, і в цих монастирях почалася наша писемність. Тут були відкриті перші школи. Православна віра наклала свою яскраву печать на древньослов’янські цивільні закони, пом’якшивши язичницькі нрави. Вона створила і зміцнила в нашому народі сім’ю, якої не було в язичництві з його багатоженством.

Православна віра викохала, випестила своїм духовним молоком, возвела на небо і прославила тисячі угодників Божих, які стали нашими молитвениками, нашими заступниками перед Престолом Божим.

Сьогодні свята Церква святкує пам’ять преподобного Іова, який був світильником православної віри в Україні. Він все життя боровся за чисто­ту православ’я. Преподобний отче! Поглянь на твоїх духовних чад, що прийшли прославити подвиги твої.

Які зразки віри ми бачимо в святих угодниках Божих! Ми не перестаємо дивуватися, бачачи, яку палку, ніколи не згасаючу у своїм горінні, нездо­ланну віру мали ці праведники! Якими чеснотами вони прославили себе! Нема жодної заповіді Христової, нема жодної християнської чесноти, що їх не втілили б у собі за свого життя святі угодники.

Православній Церкві є з чого радіти. І нам, грішним синам та дочкам, також є з чого тішитися: ми належимо до Української Православної Церкви, до якої належали й українські угодники Божі. Нам є чого навчитися у цих людей Божих. А головне, – побачити на їх прикладах, як треба вірувати, як треба дорожити православною вірою, як треба боротися і як треба терпіти, як треба любити своїх ближніх, свій народ і свою країну.

Ви знаєте слова Спасителя про те, що з того, кому дано багато, багато й вима­гатиметься (Лк. 12, 48). Господь дарував нам множество святих, які є не тільки нашими молитвениками, але й навчителями та провідниками до вічного життя. Православна віра, яку передали нам у дорогоцінну спадщину наші предки, – це талант, який треба зростити і примножити.

І на живому плодоносному дереві можуть бути безплідні сухі віти, і у живому організмі можуть бути змертвілі, позбавлені життя члени. Може, і ми з вами – безплідні віти на величному дереві Церкви Христо­вої? Може, і ми з вами – мертві члени великого Тіла, яке являє собою Церква Христова і Глава якого – Господь Ісус Христос?

Як дізнатися, мертві чи живі ми во Христі? Святий апостол Павло дає нам заповідь: “Перевіряйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте” (2 Кор. 13, 5).

Як ми можемо дослідити свою віру? На це запитання відповідає Господь наш Ісус Христос. Він сказав: “Всяке дерево пізнається за плодом своїм” (Лк. 6, 44). “Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? Так усяке добре дерево і плоди добрі ро­дить, а погане дерево і плоди погані родить” (Мф. 7, 16-17).

Якщо ми приносимо добрі плоди у своєму житті, ми є деревом добрим, ми не мертві, а живі члени Тіла Церкви Христової. Святий ап. Павло на­вчає: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, мило­сердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал. 5, 22-23).

Нехай кожен загляне в свою совість і дасть собі відповідь на запитання – чи зростає в ньому любов до Бога? Правдива любов до Бога виявляє себе в тому, що християнин прагне якнайбільше з’єднатися зі Спасителем через молитву, через святе Таїнство Причастя і, шукаючи цього єднання, ра­діє тим хвилинам, коли Господь завітає у його серце.

Чи є в нашому серці така любов одне до одного, заповідана нам Госпо­дом, яка не бажає нікому того, чого не бажає собі? Чи любимо ми свій народ так, що в дні небезпеки готові душу свою покласти за друзів своїх?

Чи живе в нашому серці радість – світла свята радість з того, що ми народилися для вічного життя, що наша душа безсмертна? Чи маємо ми в нашому серці радість з того, що Господь зі Свого людинолюбства терпить наші гріхи і слабкості? Чи живе в нашому серці радість з того, що Христос постраждав і вмер на хресті, щоб ми спаслися від гріха та смерті?

Чи живе в нашій совісті мир, чи можемо ми з чистою душею дивитися один одному в очі, простивши затаєні образи, не маючи неправди і злоби один проти одного, стримуючи язик від осудження?

Чи навчилися ми бути довготерпеливими? Ось життя у Христі: коли всякі скорботи і злигодні ми приймаємо наче від руки Божої і коли ніякий сум не викликає в нас нарікань та озлоблення.

Чи витають у нашому серці доброта і милосердя, коли людина не тільки від достатку, але й від своїх невеликих статків готова поділитися з бідним остан­ньою копійкою?

Чи прикрашає нас віра в Бога, яка не знає сумніву і вагань, міцна, як скеля?

Чи є ми носіями лагідності, яка не знає ненависті і буває милостивою заради примирення ворогуючих?

Чи привчаємо ми свою душу до стриманості, до боротьби з похотями, пороками, до посту не тільки тілесного, але, головним чином, духовного, до утримання від гріха?

Якщо ми маємо у своєму серці ці плоди, хоч і не такою великою мірою, як святі угодники Божі, але маємо, хоч би мірою, доступною нашим силам, – значить, ми не мертві, не позбавлені життя члени Тіла Христового і не безплідні та сухі віти дерева Церкви Христової, – ми живі у Христі.

Амінь!