В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Непорочна юність – це кращі дні кожної людини.
У певному відношенні вони для нас – майже те саме, що земний рай для перших людей. Непорочна юність – це чиста і спокійна совість, постійна веселість, простота серця і правдивість. Ознакою непорочної душі є безкорислива любов до всіх, квітуче здоров’я, повнота душевних і тілесних сил. Тому діти посідають таке важливе місце у житті своїх батьків. Дорослі хочуть бачити у своїх дітях таких людей, якими вони самі не стали. Іноді батьки сподіваються побачити в дітях самих себе.
У свою чергу суспільство і держава бачать у молоді власне відродження. Суспільство, як і людина, старіє. Однак для нього не страшні ні старість, ні немічність там, де за посивілими синами і дочками батьківщини іде непорочна юність. Суспільство бачить у молоді майбутню державну силу, багатство і славу. Воно сподівається передати їй всі плоди своїх трудів, усі незакінчені починання в надії, що молоді сини й дочки примножать і зроблять досконалішим діяння батьків.
А кого бачить у дітях і непорочній юності Церква? Синів Царства Божого, бо, за словами Спасителя нашого Ісуса Христа, “таких є Царство Боже”. Вона дивиться на них, як на сад Божий, який вона зобов’язується виростити і виховати для вічності.
Припустимо, що віра ослабла в якомусь суспільстві, мораль упала, повагу до святого загублено. Де усе це можна знайти і відновити, як не в дітях і молоді? Де укріпити віру і мораль? В серцях дітей. Тому що інші серця вже очерствіли.
Кому передати забутий дух християнської любові, передати вчення про чесність, про справедливість, про безкорисливість, про самовідданість, про всі святі обов’язки нашої благочестивої православної віри? Все це можна передати дітям.
Тому ніхто не дивиться на дітей з такою радістю, з такою блаженною надією, з таким священним хвилюванням, з яким дивиться на них Церква. У втраті дітей вона бачить не просто втрату в людях, але втрату для Царства Божого. Саме небо дивиться на дітей з особливою радістю.
Спаситель наш учить, що ті ангели Божі, які охороняють дітей, завжди бачать лице Отця Небесного. Діти являють собою блаженство навіть для самих ангелів. Недаремно називають вік дитячий віком ангельським.
Але як часто порочність робить із найкращого творіння Божого найжалюгіднішу істоту! На яке чудовисько може перетворити рання розпусність ангела земного!
Розпусні діти викликають скорботу і глибоке обурення. Нема нічого гіршого, коли молоді люди, здатні до всього прекрасного, починають жити грубими пороками. Порочність нікому не надає красивого вигляду – ні юному, ні старому, але найогиднішою вона бачиться у молодій людині.
Якщо падіння Адама згубило весь рід людський і ввергло його у страшні біди, то і раннє падіння дітей ставить у не менш жахливе становище і ті сім’ї, в яких вони народилися, і те суспільство, в якому вони живуть.
Скільки знищено відомих і чесних родин, тому що з цих родин вийшли недостойні нащадки, котрі згубили славу і честь своїх предків! Скільки занепало заможних і порядних сімей від того, що діти свавільно відцуралися від правил життя своїх батьків і роз­тринькали батьківське майно! Скільки було батьків і матерів доброчесних і святих, які вимушені були відмовлятися від своїх дітей, немовби від чужих, через їхню негідну поведінку, чи помирати від скорботи!
Ной піддає прокляттю свого сина Хама. Iсаак проганяє від себе розпусного Едома. Діти Якова безсоромною неправдою і варварськими вчинками з невинним братом своїм Йосифом ледь не доводять батька до могили. Діти первосвященика юдейського готують йому страшну кончину, викликають гнів Божий і знищують славний рід первосвященика.
Один батько, використавши всі засоби для ви­­правлення свого свавільного сина, нарешті в глибокій журбі вимушений був сказати: “Сину мій! Ось рука, яка з дитинства пестила тебе. Якщо немає іншого засобу напоумити тебе, розріж руку батька твого і пий мою кров”.
Св. Амвросій казав колись одній діві, яка впала в розпусту: “З чого мені почати? Що говорити спочатку, що потім? Чи описати спочатку ті блага, які ти втратила? Чи оплакувати ті нещастя, яких ти зазнала? Була ти обраною лозою в раю Божому між квітами Церкви; була ти нареченою Христовою; була сосудом Святого Духа; і скільки разів повинна ти возридати, бо ти вже не та, що була”.
Ці нещасні молоді люди, які втрачають невин­ність, які рано віддають себе в руки порочного життя, не вміють навіть оплакувати свої гріхи, а вміють тільки приносити скорботу іншим. Знищуючи свої сім’ї, вони ладні знищити ціле суспільство. Ніщо не може стримати юнацтво, яке тягнеться до розпусти.
Тирани, які згадуються в історії, коли задумували потрясти суспільство і релігію, не знаходили кращого засобу для виконання своїх диявольських намірів, як звільнити молодь від законів моралі і прищепити молодим людям свої згубні правила.
Юний вік є найщасливішим, але він може стати й найнещаснішим. Ти невинний, але пам’ятай, що ворог може вкрасти твою невинність скорше у тебе, ніж в інших людей, тому що невинність занадто довірлива.
Повнота сил і здоров’я є твої перші спокусники до зла. Недосвідченість, самовпевненість, жадоба до новизни, жадоба до насолод – це повсякчасні твої домашні вороги, що погублять тебе, якщо не будеш обережним. Не довіряй собі ні в чому. Запитуй про все людей досвідчених, суворих у житті, і довіряй їм повністю. Вони скажуть тобі, що є чимало людей, які готові були б віддати усі свої скарби, весь гіркий досвід життя, усі знання, тільки б повернутися до юності, щоб прожити її краще, ніж колись. Будь стриманим і завжди молись; твоя молитва скоріше буде почута, ніж молитва грішника, який під кінець життя кається у помилках своєї юності.
Екклезіаст дає юним таку пораду: “Веселись, юначе, у юності твоїй, ходи дорогами серця твого і видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд... Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодості, перше ніж лихі дні прийдуть і роки настануть, що про них скажеш: вони мені не до вподоби” (Еккл. 11, 9; 12,1).
Амінь!