Православна Церква називає себе просто "Церква", як в давнину греки вживали слово "християнин", кажучи про православних. Це відбувається з тієї причини, що Східна Православна Церква органічно є тією общиною, тобто еклезією, яка одержала свій початок в Єрусалимі в день П`ятдесятниці при зішесті Святого Духа. Ця община збереглася незмінною через всю історію в багатьох місцях, згаданих в Новому Завіті. Православна Церква не має потреби доводити свою історичну достовірність: вона є безпосереднє продовження Церкви апостольських часів.
Чи відповідає сьогодні Православна Церква тому уявленню, яке ми одержуємо з Нового Завіту і писань апостольських мужів про общину апостольських часів? Вона відповідає йому в такій же мірі, в якій доросла людина відповідає своїй фотографії, зробленій в дитинстві. Не дивлячись на свій розвиток, за своєю суттю і духом Церква в XX столітті та ж, якою вона була від самого початку.
Пришестя Христа, коли "сповнився час", було подією, пов`язаною з певним терміном, — з нього адже починається числення нашого часу (Мк. 1:15). Зішестя Святого Духа на виконання "обіцяного" було теж подією, пов`язаною з певним часом, унікальною історичною подією (Діян. 1:4). Воно означало для Церкви зішестя "сили з висоти" і "Духа істини" (Лк. 24:49, Ін. 16:13). Спираючись на це, ми віримо, що, хоча в діяльності тих церков і общин, що народилися пізніше, перебуває, згідно їх вірі, благодать Святого Духа, повнота благодаті, дана Церкві в історичному Зішесті Святого Духа, вже знов не виливається. У тропарі на честь свята Трійці Церква оспівує:
Благословенний Ти, Христе Боже наш, що премудрими рибалок явив, пославши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава Тобі!
"Коли ж прийде він, Дух правди, наставить вас на всяку правду", — такою було обіцянка Христа (Ін. 16:13). Після виконання цієї обіцянки, апостол дає саме "Церкві Бога Живого" назву "стовп і підвалина правди" (1 Тим. 3:15).
Цей обіцяний дар всієї істини був даний Церкві в посланні Святого Духа. Минули сотні років, весь період Отців Церкви, перш ніж людина змогла виразити цей дар всієї істини за допомогою своїх обмежених понять. І хоча Отці були вченими людьми, глибокими мислителями і чистими за своїм життям, цього не досить для того, щоб говорити про абсолютний характер істини, залишеної в спадок з часів Отців. Для цього потрібна дана саме Церкві така, що приводить її до істини і охороняюча її сила Святого Духа. Словесні визначення віри, що містилися із самого початку в церковній свідомості, розвивалися протягом довгого часу, і церковне життя в різних частинах Христової Церкви знаходило багатші, такі, що навіть відрізняються одне від одного за формою, але за духом однакові, вираження, прояви. З погляду Церкви виглядає штучною кожна спроба створити апостольську общину крім дії Святого Духа, що перебуває в Церкві на протязі майже двох тисяч років.Христос мав і Божественну, і людську природу — такою є Церква. По своєму людському єству Церква підпадає різним випробуванням, але вона має утіху в обітниці: "Збудую Я Церкву Свою, — і сили адові не переможуть її" (Мт. 16:18). Це означає, що хоча бури часу можуть роздирати людське єство Церкви, вони не зможуть погубити Церкву. Вона вистоїть, доки в Божім правлінні світом не відбудеться парусія, тобто друге пришестя Христове. Доти зберігатиметься, як хранителька віри, Церква, заснована в перший день християнської П`ятдесятниці, що зберігає апостольське священство, Євхаристію і інші Святі Таїнства, а також загальний досвід Церкви — Священне Передання.