Про що це свідчить

 

Мет чекав Кріса надворі біля  „Дейлі Грінд".  Підійшовши,  Кріс поплескав друга по плечу, привітався і запитав:
—           А де Андреа? Мет знизав плечима.
—           Не знаю. Учора ввечорі вона не дзвонила, тому я подумав, що вона або з тобою, або зі своїми друзями.
Хлопці увійшли до кав\'ярні і замість свого звичного столика сіли за столик у кутку. Обоє виклали на стіл декілька книг і замовили напої. Підчас минулої зустрічі друзі вирішили провести дослідження. Кріс запропонував питання, які необхідно було дослідити.
—  Отож, — поцікавився Кріс, коли вони з Метом вмостилися за столиком, — які результати дослідження?

—  Мені не вдалося відшукати усього, що хотів, — відповів Мет. — Знайшов лише поверхневу інформацію.

Завдання Мета полягало в дослідженні життя і творчості Леонардо да Вінчі та порівнянні історичних фактів із неймовірними історіями, написаним про нього у книзі „Код да Вінчі".

— Я навіть не мав часу, щоб організувати свою роботу. Кріс зробив ковток кави і причмокнув.

— Що саме ти знайшов? — поцікавився він. Мет розклав на столі аркуші з записами.
— Я не перестаю нагадувати собі, — промовив Мет, — що це просто роман. Однак, щоб відсіювати правду від вигадки, не вистачає терпіння.

— Що саме? — запитав Кріс.

Чи всі описи витворів мистецтва, архітектури тощо подані точно?
— Гаразд. Книга стверджує, що всі описи витворів мистецтва, архітектури, та таємних ритуалів у романі подано з точністю, чи не так?1
Кріс ствердно кивнув.
—Отож, найперше я відвідав вебсайт Лувру.2

—Чудова ідея! — похвалив приятеля Кріс.

—Проте я відразу ж знайшов неточність у книзі. — Мет відкрив „Код да Вінчі". — Тут написано, що на вимогу президента Міттерана було виготовлено всім відому скляну піраміду з 666-ма віконними склами.3

Кріс знову кивнув.
—І що?

—Кількість скел у ній — 673.*

—Ти жартуєш!

—З одного боку, я можу зрозуміти таке маніпулювання фактами, оскільки далі автор пояснює використання числа 666 як числа сатани.5

—Так, — погодився Кріс, — це всього лише роман.

—Однак мене турбує те, що автор постійно наголошує на точності опису архітектурних споруд.

Неочікувано до столика підійшла Андреа. Вона поставила на стіл сумку з книгами.
—Пробачте, що я запізнилась, — сказала вона, задихавшись.

—Де ти була? — запитав Мет.

—Не повірите, минулої ночі я не спала.

—Чому? Що трапилось? — поцікавився Мет.

—Нічого. Просто цілу ніч я займалась ось цим, — вона почала витягувати з сумки книги і складати їх на столі. Поки Мет замовляв їй чай, Кріс розповів Андреа про дослідження Мета.

—Я щойно розповів Андреа, що ти говорив про кількість скляних вікон у піраміді, — пояснив Кріс другові, коли той повернувся.

—То був лише початок, — сказав Мет. — Описи творів мистецтва, на перший погляд, здаються точними. Однак насправді це не так.

—           Здається, у твердженні Ленгдона про те, що Мона Ліза була створена Леонардо як автопортрет, є чимало сенсу. Серед учених існує невизначеність щодо того, кого зображено на портреті. Під час нещодавніх досліджень учені звернулися до техніки „морфінгу" з метою довести вражаючу схожість людини, зображеної на портреті, та самого Леонардо.6 Утім всі сучасні документи вказують на те, що для портрету позувала жінка, до того ж, на противагу популярній нині думці, точних портретів Леонардо не збереглося.7 Більшість фахівців вважають, що прототипом Мони Лізи є Ліза Герардіні або, що менш вірогідно, Ізабелла Арагон. Однак Ленгдон зазначає, що назва картини, „Мона Ліза", походить від імен єгипетських богинь Амон та Ізіс.8
—           На мою думку, — сказала Андре, — це цілком вірогідно. Мет насупився:
— Якщо не брати до уваги, що сам Леонардо не давав картині назву „Мона Ліза". За його життя цієї назви не існувало!

— Хіба таке можливо? — здивувалась Андреа. — Адже він намалював її!

— Так, утім назву „Мона Ліза" почали використовувати лише у IX ст. „Мона" — це скорочення від „Мадонна", що означає „жінка", а „Ліза" — ім\'я жінки, яка найімовірніше була прототипом портрету. У Італії та в колах знавців ця картина відома під назвою „Джоконда", що вказує на подружнє ім\'я Лізи Герардіні. Отож, усе сказане про Амон та Ізіс — абсолютна вигадка, адже Леонардо не називав картину „Мона Ліза".9

До речі, я ніколи не підозрював, що знавці художнього мистецтва не називають художника „да Вінчі", як герої книги, тому що це словосполучення вказує на місце його народження. Із книг я дізнався, що серед митців Леонардо відомий лише на ім\'я.
Утім мені не вдалося знайти доказів твердження, що Леонардо навіяв на церковнослужителів жах „надзвичайно дивною сценою" своєї картини „Мадонна в гроті".10 „Код да Вінчі" описує, що янгол ніби збирався ребром долоні відсікти невидиму голову, яка потрапила „в кігті Діви Марії"."
Мет простягнув Андреа та Крісові репродукцію картини.
—           Чи бачите ви тут щось подібне?
Друзі з зацікавленням розглянули картину. Нарешті Андреа промовила:
— Схоже, ніби він просто малює.

— Саме так. Та найгірше ось що. Пам\'ятаєте сцену, де Софі штовхає охоронця музею, погрожуючи продавити „Мадонну в гроті" коліном?

Кріс та Андреа одночасно кивнули.
—           Ось що писав Брюс Бочер, викладач європейського декоративного мистецтва та скульптури Чиказького інституту мистецтв, у статті, надрукованій у „Нью-Йорк Таймз":
„Подих перехоплює, коли читаєш, що героїня Софі Нев\'ю використовує одну з картин Леонардо „Мадонна в гроті" як щит, прогнувши її коліном. Заввишки приблизно два метри, намальована на дереві, а не полотні, „Мадонна" навряд чи прогнулася б".12
—           І все ж автор книги наполягає на тому, що „полотно було довжиною півтора метра". Моє ж дослідження виявило, що картина насправді — майже два метри заввишки. І таких „чітких та правдивих описів творів мистецтва" у книзі чимало...13
— Це глибоке дослідження, — похвалив друга Кріс. — Однак я все ж розчарований...

— Чому? — запитала Андреа. — Це ж усе вигадка, чи не так?

— І чим далі, тим більша, — промовив Мет.

 

 

Чи зображено на картині «Таємна вечеря»  Марію Магдалину?
 

—           А що ви скажете з приводу „Таємної вечері?" — поцікавилась Андреа.
—           Я теж хотів би про це дізнатися, — зрадів Мет. — Я знайшов чимало інформації, однак ще багато що хотів би перевірити.
Мет дістав кольорову репродукцію і поклав її на столі.
—           Гаразд. Ми всі знаємо, що Тібінг любить розповідати, що на цій картині Леонардо Марію Магдалину зображено сидячою біля Ісуса,
—           хлопець вказав на постать поруч з Ісусом.
— По-перше, він стверджує, що на картині не однин келих, а тринадцять. Ось цей уривок: „Тібінг зітхнув.

— А тепер відкрийте очі.

Вона послухалась. Тібінг загадково посміхнувся. Софі поглянула на картину і. на свій подив, побачила, що кожен за столом тримав келих вина, в тому числі й Христос. Тринадцять келихів. Більше того, келихи були малесенькі, без ніжок, зроблені зі скла. Однак жодного особливого келиха на картині не було. Жодного Святого Грааля".14

—           Можна щось додати? — запитав Кріс.
Мет кивнув головою.

—           Спочатку, читаючи книгу, я цього не зрозумів, оскільки розповідь про „Таємну вечерю" була такою захоплюючою, проте тепер усе прояснилось: Тібінг так ставиться до картини, ніби вона — фотографія реальної події, ...ніби Тібінг сам був там присутній і знає кожну деталь вечері... Але ж насправді — це художня інтерпретація, створена більш ніж через тисячу років після реальної події! — він погортав „Код да Вінчі". — Послухай, що написано далі: „Тібінг хитро примружився:

—           Трохи дивно, чи не так, що і Біблія, і найбільш поширені легенди про Святий келих Грааля пов\'язують цю подію із появою Келиха. А да Вінчі ніби забув пр це і не намалював келих Христа".15

—           Це ж просто абсурд! — вигукнув Кріс. — У Біблії про це нічого не сказано!16 Євангелія свідчать, що лише Ісус використовував келих під час Таємної вечері. Жоден богослов або добре поінформований історик не здивувалися б, якби на малюнку Леонардо не побачили розкішного келиха, оздобленого коштовним камінням, адже це схоже на легенду, а не на історію!

—           Я цього не знав, — зізнався Мет. — Проте погляньмо на особу, зображену поруч з Ісусом. Ось як її змальовує Тібінг: „...довге хвилясте руде волосся, маленькі вишукано складені руки, навіть певний натяк на груди. То, без жодного сумніву, ...була жінка!"17

—           Ти бачиш там натяк на груди? — запитав Кріс Андреа. Дівчина нахилилась над репродукцією, уважно розглядаючи її.

Нарешті вона похитала головою.

—           Мені здається, що цей чоловік, — сказала вона, вказуючи на учня з бородою зліва від Ісуса, — має більші груди, ніж ця постать!

Кріс засміявся:

— Я цілком із тобою згоден.

Тібінг також доводить, — продовжив Мет, — що Ісус і людина, праворуч від нього, одягнені так, що утворюють дзеркальне відображення  одне одного, довершену  „V\'-подібну  форму,  що  є символом жіночого лона, „і очевидний обрис величезної, бездоганно сформованої букви „М", утвореної постатями Ісуса і людини праворуч, можливо, символізують матрімонію, тобто подружжя, або Марію Магдалину".18

—           Ти бачиш це? — запитав Кріс Андреа. Вона уважно подивилась на репродукцію.

—           Я бачу „V", — визнала вона, — однак не розумію, як можна додуматись, що це буква „М".

Мет погодився.

—           Тоді дозвольте розповісти, про що я довідався. Приблизно на половині свого дослідження мені стало зрозуміло, що навіть якщо Леонардо намагався сказати нам, що Марія Магдалина — це і є Свята Грааль, то його переконаність у цьому не означає, що все так і є насправді. Леонардо жив майже через півтори тисячі років післяІсуса, правильно?19 Тому він не міг на власні очі бачити все, що
відбувалося тоді.

Андреа погодилася.

— Так, ти маєш рацію. Але, як ти думаєш, це насправді Марія? А може, скажімо, Іван?

— У журналі „Реєстр" я знайшов статтю, яка, гадаю, розставить усі крапки над „і". У ній написано:

„Пильно придивіться на постать праворуч від Ісуса. Браун стверджує, що це жінка. Будь-який історик-мистецтвознавець міг би пояснити йому, що цю постать завжди вважали святим апостолом Іваном. Вона нагадує інші образи біблійних персонажів, зображених Леонардо як жінкоподібних чоловіків. Якщо, на думку да Вінчі, Іван був схожий на жінку, це одна річ. Проте наявність жінкоподібної постаті на картині не доводить присутність Марії на Таємній вечері, а тим паче, що Ісус і Марія перебували у шлюбі". (Окрім того, якщо під час Таємної вечері Марія сиділа на місці Івана, то де ж був сам Іван?)20

— Усі досліджені мною матеріали свідчать про те, що за життя Леонардо Івана прийнято було зображати молодим і без бороди. Брюс Бочер, учений, якого я вже цитував, стверджує, що саме так флорентійські митці традиційно змальовували Івана.21 Більше того, на  усіх  інших  картинах Таємної вечері,  виконаних тогочасними художниками, Івана змальовано молодим, без бороди, по правий бік від Ісуса.

—  Звучить досить правдоподібно, — зазначив Кріс, — оскільки біблійний запис про Таємну вечерю також свідчить про те, що Іван сидів настільки близько від Ісуса, що міг покласти голову Йому на груди.22

—  Гаразд, а як щодо одягу? — поцікавилась Андреа. — Усі ті припущення про букви „V" та „М" здаються мені позбавленими сенсу, утім Тібінг має рацію, що їхній одяг схожий на дзеркальне відображення одне одного.

—  Я не здивуюся, якщо дізнаюсь, що цей факт радше пов\'язаний із мистецтвом, аніж із теологією, — промовив Кріс. — Урешті-решт, як майстерний художник, Леонардо міг обрати такі кольори та форми для композиційної цілісності картини, чи не так?

—  Авжеж, — погодився Мет.

—  Бачиш цього чоловіка? — сказала Андре, вказуючи на постать праворуч від Ісуса. — А цього? — вона вказала на постать ліворуч.

 

—  Один одягнений у зелене з помаранчевою накидкою, а другий

—  навпаки.

 

—  То, можливо, ці двоє чоловіків також одружені, — пожартував Кріс. Він поглянув на Мета. — А як щодо ніби-то лютого погляду Петра, чи означає це, що Петро ревнував Марію?23 Ти щось знайшов щодо цього?

—  Зовсім мало, — відповів Мет, — на перший погляд здається, ніби Петро нахилився, щоб поговорити з тим, хто сидить поруч із Ісусом, саме так і вважають дослідники. Я ще не знайшов жодного наукового джерела, яке б не погоджувалось із загальноприйнятою думкою про те, що Леонардо намалював цю сцену з метою зобразити реакцію учнів на слова Ісуса про те, що один із них зрадить Його.

—  Якщо це так, — сказав Кріс, — тоді Леонардо знав Новий Заповіт, ...тому що в одному з Євангелій сказано, що після того, як Ісус повідомив цю несподівану звістку, Петро попросив Івана запитати Ісуса, кого саме Учитель мав на увазі.24

Один із учених вважає, що меч у руці Петра було зображено частково з метою розпізнати його за зброєю, яку пізніше він принесе у Гетсиманський сад.25 Схематичний начерк, зроблений Леонардо на правій руці Петра, підтверджує це пояснення.26

 

Чи була Марія Магдалина одружена з Ісусом?
 

—           Отож, — підсумував Мет, — це майже все, що я дізнався.
—           А ти говорив, що знайшов не дуже багато, — засміялась Андреа.
Мет знизав плечима.
—  А про що ти дізналася?

—  Ну що ж, тепер, здається, настала моя черга, — відповіла вона.

—  Ти обіцяла більше дізнатися про Марію Магдалину, чи не так?

—           уточнив Кріс.
Дівчина кивнула.
—           Особливо про твердження, що вони з Ісусом були одружені.
—           Андреа розгорнула книгу і прочитала:
„Я не втомлюватиму вас цитуванням численних посилань, які підтверджують зв\'язок Ісуса та Марії Магдалини, — сказав Тібінг,
—           на цю тему існує чимало спекулятивних думок різних сучасних
істориків".27
—  Відверто кажучи, я не знаю, що він має на увазі, говорячи про „численні посилання", — сказала Андреа, — адже їх не існує.

—  Зовсім? — здивувався Мет.

—  За винятком книги, датованої 1983 p., яка називається „Свята кров і Святий Грааль" Майкла Байгента, Генрі Лінкольна та Річарда Лея. Утім мушу довести до вашого відома, що авторитетні учені та дослідники вважають цю книгу щонайменше „безпідставною вигадкою".28

—  Тібінг посилається на неї у „Коді да Вінчі", — підказав Кріс.

—Ти знала про це?
—Справді? — здивувалась Андреа. — Де саме?
—Сторінка двісті п\'ятдесят три. Однак він не вказує імена авторів.
— Стривай-но, — перебив Кріса Мет, — як їхні імена?

— Байгент, Лінкольн і Лей, — нагадав Кріс.

— Як смішно, — Мет лукаво примружився.

— Що саме? — здивувалися Кріс і Андреа.

— Як звати Тібінга? — запитав Мет.

— Лей, — відповів Кріс.

А ви нічого не поміщаєте в комбінації літер у його прізвищі?
Андреа і Кріс одночасно вигукнули:
— Байгент (мовою оригіналу) — це анаграма від Тібінг.

— Молодець, коханий! — вигукнула Андреа. Кріс ствердно кивнув.
— У такий спосіб автор посилається на книгу Байгента і Лея, використовуючи комбінацію їхніх прізвищ у прізвищі головного героя — „вченого".

— Досить дотепно, — посміхнувшись промовив Мет.

— Однак чи знаєте ви, — запитала Андреа, — що автори цієї книги подали позов до суду на автора „Коду да Вінчі", звинувативши його в плагіаті?"29

—           То, можливо, їхні ідеї не такі вже й поширені, якими Тюбінг ; намагається їх представити? — запитав Мет.
—           Усе зрозуміло, — сказав Кріс. — На сторінці двісті п\'ятдесят три Тібінг говорить про якісь „вичерпні деталі" і „посилається на
істориків, котрі знають все про одруження Ісуса та Марії", ...а потім перераховує чотири „історичні книги".
Андреа і Мет розгорнули книгу „Свята кров і Святий Грааль" на вказаній Крісом сторінці й кивнули.
—           Здогадайтеся, скільки з цих трьох авторів, — запитав Кріс, — мають історичний ступінь?
Друзі з цікавістю дивилась на Кріса, однак ніхто не наважився висловити свої здогадки.
— Жоден! — повідомив він. — Однак їхніх знань цілком вистачає для такого „видатного" історика як Лей Тібінг!

— Гаразд, — сказав Мет, — а що з приводу тієї євангелії, у якій ідеться про зв\'язок Ісуса та Марії?

—           Дізнатися вдалося небагато, — відповіла Андреа. — Тюбінг вважає, що вірш із Євангелія від Пилипа не викликає жодних сумнівів. Ось що у ньому написано:
„А супутницею Спасителя була Марія Магдалина. Христос любив її більше за всіх Своїх учнів і часто цілував її в уста. Решта учнів почувались ображеними і висловлювали незадоволення. Вони говорили: „Чому Ти любиш її більше, ніж нас усіх?"30
Я провела чимало часу, намагаючись зрозуміти логіку Тібінга, коли він намагається довести, що Ісус був одружений з Марією і як доказ використовує пояснення значення слова „супутниця" у арамейській мові. Але ж усі ми знаємо, що Євангелія від Пилипа була написана не арамейською, а коптською (пізньою формою єгипетської мови), а згодом перекладена грецькою мовою.31

—           Отож, Тібінг твердить, що Євангелія від Пилипа була написана арамейською, хоч насправді це зовсім не так? — перепитав Мет.

Андреа знизала плечима.
—           Існують більш важливі питання. Якщо Марія та Ісус були одружені, то чому ж учні запитували Його, чому Він любить її більше ніж їх?

Андреа повернулась до Кріса.
—Ти питав би Мета, чому він любить мене більше, ніж тебе?

—Ха! — засміявся Кріс. — Звісно ж, ні!
— А ми ще навіть не одружені! — промовила Андреа. — Я натрапила ось на яку інформацію, — дівчина дістала якусь книгу, — Барт Ехрман, голова департаменту релігійних досліджень університету Чапел Хіл, що в Північній Кароліні, так висловився про Євангелію від Пилипа: „Важко визначити точну дату створення цієї праці, однак, найімовірніше, її було укладено в III ст."32

— Тож якщо головне джерело інформації про одруження Марії Магдалини та Ісуса датовано III ст., а у працях І ст. Матвія, Марка, Луки та Івана немає про це і згадки, то яким із цих документів варто надати перевагу?

— Слушна думка, — визнав Мет, - але ж Тібінг також стверджує, що для дорослого юдея, яким був Ісус, було украй незвично, а, можливо, навіть і ганебно не бути одруженим.

Андреа кивнула.
—           Тібінг говорить:
„Неписані соціальні закони того часу забороняли юдеєві залишатися неодруженим. Юдейська традиція не заохочує целібат, а вважає його прокляттям... якби Ісус був неодружений, то хоч одне з біблійних Євангелій повідомило б про це і пояснило Його неприродний стан одинака".33

— Залишімо цей факт, — запропонувала Андреа, — я гадаю, не варто сперечатись, ґрунтуючись на такому твердженні.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Кріс.

Мені здається безглуздим твердження „У Євангеліях жодного разу не згадано про те, що Ісус не був одружений, це означає, що Він був одружений!"
— Не знаю, — розмірковував Мет. — Я гадаю, де в чому тут усе ж є логіка.

— Мені ще дещо спало на думку, — промовив Кріс. — Тібінг вважає, що євангелії від Матвія, Марка, Луки та Івана — несправжні, чи не так? На його думку, вони зазнали впливу Костянтина.

— Так, — замислився Мет. — І що ж?

— То, навіщо ж йому використовувати їх на підтвердження своєї думки? Якщо Євангелія Нового Заповіту несправжні, якими їх і вважає Тібінг, то вони не мають жодної ваги.

— Гаразд. Я зрозумів, — промовив Мет.

— Я провела чимало часу, вивчаючи це питання, — сказала Андреа, простягаючи хлопцям аркуші паперу, роздруковані на принтері.

— Мені вдалося встановити, що всі дванадцять учнів Ісуса були дорослими чоловіками-юдеями, однак, у найперших Євангеліях (від Матвія, Марка, Луки та від Івана) жодного разу не йдеться про їхній сімейний стан. Єдиний із дванадцяти, на чий статус можна знайти хоч якийсь натяк, це Симон Петро, оскільки Ісус зцілив його тещу.34 Про дружину Петра також згадано в одному з перших послань до церкви (в 1 Посланні до коринтян, 9:5) у вірші, в якому йдеться про вільний вибір лідера: одружуватись чи залишатись самому. Окрім цих посилань, ніде не подано жодної інформації про сімейний статус учнів Ісуса.\'Якщо замовчування сімейного статусу в Євангеліях є доказом того, що Ісус був одружений з Марією Магдалиною (як стверджує Тібінг), то це так само може означати, що вона була дружиною Петра!35

У 1 Посланні до коринтян, 7:8, відомий до свого навернення в християнство юдей Савл із Тарса, відкрито говорить про те, що він неодружений. А в 1 Посланні до коринтян, 7, продовжуючи цю тему, він закликає усіх, якщо це можливо, не одружуватись. Тому, в І ст. ставлення юдеїв до неодружених чоловіків було не таким вже й суворим, як це описано в книзі „Код да Вінчі".
А історик І ст. Йосип Флавій із захопленням розповідав про юдейську секту єссеїв, представники якої „ніколи не одружуються і не бажають тримати прислугу".36
— Кріс поклав аркуш на стіл Я також, — промовив Мет.

— Дякую, — сказала Андреа. — Я могла б навести вам більше прикладів... — на мить обличчя дівчини стало серйозним. — О, ледве не забула! Ось цитата доктора Пола Меєра, який присвятив усю свою академічну кар\'єру дослідженню стародавньої історії:

„Факти свідчать про те, що Ісус ніколи не одружувався, однак упродовж багатьох років учені та письменники, які полюбляють сенсації, ...грають роль занепокоєних мам, які намагаються оженити свого сина. Нині, якби існував хоч один натяк на доказ, що Ісус, можливо, був одружений, то, як історик, я зважив би цей доказ супроти повної відсутності такого роду інформації в Писанні та літературі ранньої церкви. Однак такого доказу немає, навіть натяку на нього (прим. ред. — курсив автора) ніде в історичних джерелах. Навіть там, де такі твердження можна очікувати, в апокрифічних євангеліях II ст., які „Семінар Ісус" та інші радикальні групи так відчайдушно намагаються відродити, — відомості про те, що Ісус був одружений, цілком відсутні".37

Чи дав Ісус повеління Марії Магдалині стосовно того, як керувати Церквою?
— Ви обоє чудово виконали своє завдання, — похвалив друзів Кріс.

— Не знаю, чи зможу позмагатися з вами, — сказав він, розкладаючи на столі свої матеріали. — Гаразд, почнімо з твердження Тібінга про те, що ніби Ісус бажав, щоб після Його відходу Церкву очолила Марія Магдалина. Він говорить:

„Згідно з Євангеліями, які не зазнали змін, Ісус дав вказівки стосовно стосовно того, як керувати християнською церквою не Петрові, а Марії Магдалині..."38
По-перше, я хотів би розглянути питання про те, настільки виправданим є посилання Тібінга на апокрифічні євангелії, як на ті, що „не зазнали змін", і той факт, що він не бере до уваги загальновизнані Євангелії, написані у І ст., а покладається на сфальсифіковану Євангелію від Марії Магдалини. Ось уривок, який він цитує:
„Петро сказав: „Чи дійсно Спаситель говорив із жінкою без нашого відома? Чи тепер ми всі повинні слухатись її? Він надає їй перевагу над нами? І Левій відповів: „Петре, ти завжди був гарячкуватий. Тепер я бачу, що ти вирішив ворогувати з цією жінкою. Якщо Сам Спаситель обрав її, хто ти такий, щоб відкидати? Звичайно, Спаситель краще знає. Він добре знає її, ось чому й полюбив її сильніше за нас".39
Кріс зітхнув.
—           Ось що важливо: Євангелія від Марії Магдалини не є частиною ні манускриптів „Наг-Хаммаді", ні сувоїв Мертвого моря, як вважає Тібінг. Ось три фрагменти, які збереглися донині. Два з них належать до III ст. і один — до V ст.40
Хочу зауважити, що посилань, які підтверджували б той факт, що Ісус давав Марії вказівки стосовно того, як керувати церквою, та свідчень Марії про це в уривку немає. А Петра не змальовано заздрісним через те, що Марію обрано для заснування церкви. Він просто сперечається, чи дійсно Марія отримала особливе одкровення від Христа за відсутності решти апостолів, що було б логічно, адже це гностична євангелія, а особливе одкровення — ключовий елемент гностицизму.41

Чи народила Марія Магдалина Ісусові дитину?
— Гаразд, — сказала Андреа, — питання про те, чи було обрано Марію, щоб керувати першою церквою, має радше другорядний характер. Для мене важливо, чи мали Марія та Ісус спільну дитину. Я сподіваюся, що ми зможемо докопатися до істини.
—  Хочете, я займусь цим питанням? — запропонував Кріс. — Адже ви вже виконали чимало дослідницької роботи.

—  Звісно ж, ми з радістю віддамо дослідження цього питання у твої руки, — погодився Мет. Він нахилився над столом і таємниче прошепотів: — Можливо, їхня дитина була позашлюбною!

Кріс закотив очі.

—           Гаразд, — сказав він, перебираючи папери і книги.

—           Ось, що говорить Тібінг:

„Ісус був не лише одруженим чоловіком, а й батьком. А Марія Магдалина, моя люба, була Святим келихом, у якому виношувалась Його дитина! Тим священним лоном, яке покликано продовжити царський рід, тією виноградною лозою, на якій дозрівав благословенний плід їхньої любові!"42

Далі він говорить, що церква приховувала цей факт, боячись, що Марія, дочка „дому Веніамінового", жінка „царської крові", та Ісус, „який також мав царське походження", могли сформувати потенційне політичне угруповання з претензією на заволодіння троном і відновлення царського роду, як це було за царя Соломона. Докази цього нібито знаходяться в „Секретних досьє", що „складають тисячі сторінок тексту" і зберігаються у „чотирьох величезного розміру скринях" разом із іншими документами, „написаними першими послідовниками Христа".43
—           І що все це означає? — запитала Андреа.
Кріс знизав плечима.
— Усе, що я сказав, за винятком того, що Ісус „мав царське походження", повна вигадка.

— У цьому зовсім немає правди? — здивувалася Андреа.

— Ні йоти, — відповів Кріс. — Щодо родоводу Марії, професор стародавньої історії Пол Меєр стверджує, що жодних записів про родову приналежність Марії не існує.44 Я теж вважаю твердження про її „царську кров" досить хитким. Тібінг, напевне, просто уявив, що якби Марія Магдалина належала до Веніамінового роду, то вони з Ісусом могли б відновити царську династію Давида та Саула. Однак це — усього лише припущення, оскільки всі відомості про родовід Марії канули в лету. Очевидно, що про цей так званий „факт" відомо лише Тібінгові.

— А як бути з документами, про які він розповідає? — заперечив Мет. — Він же не може просто все вигадати!

— Чому б ні? — запитав Кріс. — Це ж роман!

— Але, це ж ключова тема сюжету...

Кріс не дочекався, доки Мет завершить свою думку:
—           Згідно з Полом Меєром, „насправді нічого знайдено не було. Ні скринь, ні документів, ані відомостей про те, що їх шукали лицарі „Ордену тамплієрів". Більше того, Єрусалимський храм — цитадель юдаїзму — це останнє місце на землі, де слід шукати християнські документи, які стосуються Святого келиха Грааля. Навіть у
художньому творі Браун не повинен вигадувати існування „десятків тисяч сторінок" у кульмінації сюжету".45
—           Але, — запротестував Мет, — суть набагато глибша! Кріс похитав головою.
— Якщо знайдеш її, повідом мені. Хоча знаєш, що, на мою думку, є єдиною інтригою у феномені „Коду да Вінчі"?

— Що? — поцікавилась Андреа.

— Навіть якби головна думка книги, яка полягає у тому, що Ісус і Марія були одружені й мали дитину, виявилася правдою, це б нічого не змінило.

— Як це? — здивувався Мет.

— А ось як, — відповів Кріс, — професор Бок у інтерв\'ю сказав журналістові однієї з газет:

„Якби навіть Ісус був одружений, це жодним чином не вплинуло б на теологічний бік питання, адже Ісус — на сто відсотків людина. Якби Він був одружений і мав дітей, це лише доводило б Його людську природу. Утім історія не знає жодного доказу на користь гіпотези, що Ісус був одружений. І ще хочу зауважити стосовно роману: якби Ісус був одружений, церква не мала б жодної причини це приховувати".46
—           Знаєте, нині на землі живуть мільйони кровних родичів Ісуса. Напевно, декілька з них є й у цій кімнаті.
Кріс провів поглядом по залу і, нахилившись над столом, прошепотів так, ніби відкривав велику таємницю:
—           Це євреї.
Андреа голосно засміялася. Посміхнувся і Мет.
—           У той час як у Біблії зовсім нічого не сказано про те, чи був Ісус одружений і чи мав Він дітей, — продовжив Кріс, — цілком
очевидно, що всі ми — кожен із нас, а не лише кровні нащадки — можемо стати Божими дітьми, прийнятими в Його сім\'ю з усіма правами і спадком, правом на який наділена кожна дитина.47 Для мене це більша таємниця, аніж „Код да Вінчі".
Чи насправді Марія Магдалина — це Святий Грааль?
— Дозвольте пояснити, — Мет підняв руку, намагаючись привернути увагу друзів. — Достовірних доказів на користь того, що Ісус доручив Марії Магдалині керувати Церквою нині не існує, як не існує і достовірних доказів того, що Ісус і Марія були одружені й мали дитину.
— Я згоден з тобою.

— Отож, — сказала Андреа, — твердження книги про те, що Святий Грааль — це насправді не річ, а людина, виявилося безпідставним?48

— Кріс знову погодився.
— —      Легенда про Грааль — усього лиш легенда. її вигадано для казок і пісень. Однак, немає жодних причини вважати, що келих, який під час Господньої вечері використовував Ісус, має більшу вагу, ніж будь-яка інша річ, якою Він користувався. Якщо завтра комусь
пощастить відшукати Святого Грааля, це буде великою сенсацією і, найімовірніше, його продадуть за надзвичайно високу ціну, проте келих не матиме жодного значення для поширення Євангелії та здатності церкви справляти вплив на світ.
— —      Отож, — підсумував Мет, — які частини справи Тюбінга виявилися історично точними?
— Друзі переглянулися.
— Орден тамплієрів, — промовила Андреа, — та „Опус Дей" існували насправді.

— Утім вони мають мало спільного з описом Тібінга, — уточнив Кріс.

— Я відшукала чимало інформації, — сказала Андреа, — про час написання різніх євангелій.

— І про їх достовірність, — додав Мет.

— Ми не зважатимемо на розповіді про Отців церкви, Костянтина та Нікейський Собор, — запропонувала Андреа.

— Я згоден, — промовив Кріс, — усе ж ми чимало дізналися з цієї книги.

— Мет кивнув.
— Так, читання „Коду да Вінчі" зовсім не було марною тратою часу.

— І я так вважаю, — погодився Кріс. — Утім існує ще одна річ, яку я хотів би, щоб ви дослідили разом зі мною.

— Що саме? — поцікавилась Андреа.

— Дослідження деяких тверджень Тібінга та Ленгдона спонукало нас до цікавих дискусій про Ісуса, Марію Магдалину, Біблію і церкву. Наступного разу, коли ми зустрінемось, я хотів би повести нас новою стежкою дослідження і звернути увагу на два важливі запитання: якщо Ісус не був тим, ким змальовує Його Тібінг, то ким Він був насправді?

— Чудово! — з готовністю відгукнувся Мет.

— Але ж ти говорив про „два запитання", — уточнила Андреа. — То яке друге?

— Кріс зазирнув друзям у вічі:
— —      А друге запитання ось яке: якщо Ісус не був тим, ким змальовує
Його Тібінг, то яким чином це стосується життя кожного з нас
особисто?
 

 

Примітки до розділу.

1.   2.

2.   http://www.louvre.fr.

3.   21.

4.   See http://www.louvre.or.jp/louvre/presse/en/activites.archives/anniv.htm.

5.   21.

6.   "Lillian Schwartz of Bell Labs and Digby Quested of the Maudsley Hospital in London." See "Criticisms of The DaVinci Code," at http://www.wikipedia.org, accessed January 10, 2006.

7.   Bruce Boucher, "Does The DaVinci Code\' Crack Leonardo?" New York Times. August 3, 2003. (www.nytimes.com [archives]).

8.   120-121.

9.   121.

 

10. 138.

11.Там само.

12. Boucher, "Does \'The DaVinci Code\' Crack Leonardo?"

13. 2.

14. 236.

15.Там само.

16. Matthew 26:17-30; Mark 14:12-26; Luke 22:7-38; and John 13:1-30.

17. 243.

18.244, 245.

19.  1452-1519.

20.  Sian Gibby, "Mrs. God," Slate, November 3, 2003, (http://www.slate.com/ id/2090640).

21.  Boucher, "Does \'The DaVinci Code\' Crack Leonardo?"

22.  John 13:25.

23.  248.

24.  John 13:21-24.

25.  Richard Abanes, The Truth Behind The DaVinci Code (Eugene, OR: Harvest House Publishers, 2004), 75.

26.  Pietro C. Marani, Leonardo DaVinci: The Complete Paintings (New York: Harry N. Abrams, 1999), 231.

27.  247.

28.  This book has been soundly debunked in such articles as those found at http://anzwers.org/free/posmis/,

http://www.alpheus.org/html/articles/esoteric  history/richardsonl.html,  and http://www.anzwers.org/free/posdebunking/.)

29.  Hugh Davies, "Brown stole idea for DaVinci Code, claim authors," London News-Telegraph, 10/21/2005. (http://www.telegraph.co.uk/news/main.jhtmlPxmH/ news/2005/10/21/wvinci21.xml&sSheet=/news/2005/10/21/ixnewstop. html).

30.  246.

31.  Abanes, Truth Behind DaVinci, 39.

32.  Bart D. Ehrman, Lost Scriptures: Books That Did Not Make It Into the New Testament (New York: Oxford University Press, 2003), 38; A.K. Helmbold, "Nag Hammadi," in Geoffrey W. Bromily, gen. ed., The International Standard Bible Encyclopedia (Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1986), 473; and James M. Robinson, The Nag Hammadi Library (San Francisco: HarpersSanFrancisco, 1978), 38, 124, 141, and 524.

33.  245.

34.  Bock, Breaking the DaVinci Code, 41.

35.  Matthew 8:14.

36.  Josephus, in The Works of Flavius Josephus, 531.

Hanegraaff and Maier, DaVinci Fact or Fiction, 1638.  248247.

39.  Karen King, The Gospel of Mary of Magdala (Santa Rosa, CA: Polebridge Press, 2003), 16-17.

40.  Bock, Breaking the DaVinci Code, 24-25.

41.  249.

42.  248, 249, 256, and 253, respectively.

43.  Hanegraaff and Maier, DaVinci Code Fact or Fiction, 18.

44.  Ibid, 32.

45.  Beliefnet.com article (http://www.beliefnet.com/story/145/story_14506_l/ html).

46.  John 1:12.

236-238.