Андреа сіла на диван у крихітній кімнатці студентського гуртожитку і повністю поринула в історію про Роберта Ленгдона і Софі Нев\'ю, які намагалися розплутати клубок таємничих загадок і дивних подій, щоб розслідувати убивство, пов\'язане з мережею секретних товариств і давніми пошуками Святого Грааля.

Вона перегортала сторінку за сторінкою, із захопленням стежачи за тим, як Роберт і Софі пласт за пластом знімають нашарування таємничості, викриваючи один ошук століття за іншим. З усієї сили намагаючись триматись принаймні на крок попереду поліції, вони розкривали таємні коди й розгадували загадки, які Римо-католицька церква так старанно намагалася замаскувати.
Зустріч із колишнім британським придворним істориком сером Леєм Тібінгом значно поглибила і розширила їхні пізнання. „Біблію не прислали до нас з неба по факсу", — говорив Тібінг. Він авторитетно пояснив детективам: „Біблія — це витвір людини, моя люба, а зовсім не Бога. Біблія не впала з небес нам на голови. Людина створила цю історичну хроніку тих непевних часів, а після цього її текст зазнав безліч перекладів, перевидань, редакцій. У історії ніколи не існувало достовірного видання цієї книги".1
Повчання Тібінга надихнули Мета на дискусію з Крісом і Андреа.
—        Ми з Андреа довго говорили про цього історика з книги, про Тібінга. Дивовижно, як багато про що я не чув раніше.
Кріс розмішував у чашці цукор.
—        Про що саме?
—        Та хоч про те, що тут написано, — відповів Мет, — ніби Біблія — це витвір людини, а не Бога. Про те, що людина створила її як літопис, хроніку тих давніх бурхливих часів і що вона розвивалась упродовж багатьох століть.2
Кріс повільно ковтнув каву і сумно зітхнув.
—        Це   насправді   надзвичайно   цікаво,   —   підтримала   Мета
Андреа.
 Кріс поставив чашку на стіл. Він зробив кілька спроб щось сказати, однак щоразу зупинявся.
— Що? — здивувався Мет. — Що сталося?

— Що таке ? — допитувалась Андреа.

А Кріс лише зітхав.
—        Знаєте, - нарешті промовив він, - все це дуже схвилювало мене. Чому? — поцікавився Мет.         .

— Не Знаю, чи багато ви читали Біблію... — розпочав Кріс. Мет та Андреа переглянулись і посміхнулися.

            Не дуже. — відповів Мет,
– Зовсім не читала, - зізналась Андреа. - Мене це ніколи не цікавило.
Щойно Тібінг заговорив про Біблію, - сказав Кріс, - як мені відразу стало важко читати.
—        Чому? — не зрозуміла Андреа.      
—        Висловлювання Тібінга про Біблію відразу ж виявляють його
необізнаність із нею.
—        Що ти маєш на увазі? Тібінг же вигаданий персонаж, - здивувався Мет.
-Так, але все ж для того, щоб я не запідозрив неправду  і повірив
у все те, що відбувається в книзі, потрібно, принаймні, щоб персонаж
який   вважається   фахівцем   у   своїй   справі,   не говорив   таку нісенітницю.      
Напої Мета й Андреа стояли неторканими на столі. Вони обоє дивились на Кріса широко розплющеними очима так, ніби він говорив іноземною мовою.  
- Гаразд, - промовив Кріс, - я не відкидатиму цю книгу тому що вона мені дуже подобається. Однак промова Тюбінга стала справжньою перепоною для мене. Мені довелось прочитати ще декілька сторінок, щоб знову полюбити книгу.
—  Лише тому що ти із ним не погоджуєшся? — запитав Мет.

—  Ні, — заперечив Кріс, — через його необізнаність з історією.

—  Необізнаність? — здивувався Мет. — Але ж він — знаний історик.

—  Саме так, — відповів Кріс, відкриваючи книгу на двісті тридцять першій сторінці, — він стверджує, що люди створили Біблію як літопис давніх подій.

—  Так, — погодився Мет, — і що?

Що таке Біблія?

—        По-перше, відразу ж впадає в око, що Тібінг не знає, що Біблія поділяється на дві частини — гебрейські Писання і Новий Заповіт.

Мет і Андреа уважно ловили кожне слово друга.
—        Будь-який історик, який претендує на те, щоб висловлюватись про Біблію авторитетно, повинен знати, що вона докорінним чином відрізняється від цієї книги, — Кріс вказав на „Код да Вінчі". — Цю книгу написала одна людина за відносно короткий період часу і невдовзі її було видано.
У історичному контексті, Біблія — унікальна книга. її створювали упродовж тисячі п\'ятисот років понад сорок авторів, представників найрізноманітніших прошарків суспільства. Наприклад, Мойсей був політичним діячем, він отримав найкращу єгипетську освіту. Давид

—        поетом, музикантом і царем, Ісус Навин — військовим генералом, Неємія був служником у палаці язичницького царя, Даниїл — прем\'єр-міністром, Лука був лікарем та істориком, а Павло — рабином. І це лише деякі з них.

Біблію писали у різних місцях — у пустелі, в темниці, в палаці, у в\'язниці тощо. її було написано трьома мовами: гебрейською, грецькою та декілька коротких розділів — арамейською мовою, поширеною за часів Ісуса.3 Біблію писали на трьох континентах за різних обставин, і не лише в „бурхливі часи", як стверджує Тібінг. Наприклад, Давид писав її в часи війни та жертвоприношення, а Соломон — в часи миру і процвітання.
Кріс узяв книгу Мета, яка, на відміну від його власної, була розгорнута на сторінці, на яку він посилався.
— А найбільш безглуздим у його промові, принаймні, як історика, є те, що він не знає, що Біблія — це не лише історична книга. До її складу входять не тільки історичні розділи, але й поезія, приповісті, особисте  листування,  мемуари,  сатира,  біографія,  автобіографія, закон, пророцтва, притчі й алегорії.

—        Я не знала цього, — зізналась Андреа. — А ти? — звернулась вона до Мета.
Мет похитав головою.
—        Ні, — відповів він, — а в чому справа? Кріс зробив ковток кави.
—        Для мене особисто дуже важко серйозно сприймати персонаж, який, будучи зрілим істориком, не знає навіть, що таке Біблія і як вона з\'явилася.
Мет попросив у Кріса свою книгу і почав уважно перечитувати сторінку.
—        Отож, — розмірковував він, — стверджуючи, що історія ніколи не знала точної версії Біблії, Тібінг помиляється?4
На мить Кріс замислився.
—        Усе залежить від того, що, на твою думку, означає слово — точний, а також, що значить — ніколи.
Коли було створено Біблію?
— Що це означає? — запитала Андреа.
—        Я ненавиджу бути прискіпливим, однак задумайтеся над словами Тібінга. Спочатку він стверджує, що Біблія ніколи не мала точної версії, а потім — що Біблія, якою ми знаємо її нині, залишилась незмінною ще з часів римського імператора Костянтина, іншими словами, упродовж останніх тисячі семисот років. То що ж із цього є правдою: ніколи, чи приблизно останніх тисячу семисот років?
— Нічого собі, тепер я розумію, що ти маєш на увазі! — вигукнула Андреа.

— А я ні, — продовжував упиратися Мет. — Я думаю, що, як ти сам висловився, ти просто прискіпуєшся до слів. Тібінг лише стверджує, що доти точної версії Біблії не існувало.

Кріс знизав плечима.
—        Але і це неправда.
—        Ні? — здивувалася Андреа. Кріс похитав головою.
—        Якщо йдеться про Старий Заповіт, то існують докази, котрі підтверджують, що гебрейські Писання, якими ми знаємо їх нині, було укладено й затверджено задовго до імператора Костянтина, можливо ще в IV ст. до н.е. і, звичайно ж, не пізніше ніж 150 р. до н.е.
—        До народження Ісуса? — запитала Андреа.

У відповідь Кріс кивнув.

—        Так. Останні книги, які були визнані єврейським народом як авторитетні, — тобто написані Божими пророками, — це КнигаМалахії, датована 450-430 pp. до н.е., і Хроніки, написані не пізніше 400 р. до н.е.5 Ці книги з\'являються в грецькому перекладі староєврейських Писань, що отримав назву Септуагінта. Його було зроблено у проміжок часу між 250 і 150 pp. до н.е.6 Інакше кажучи,книги Старого Заповіту були зібрані й перекладені грецькою мовою не Ватиканом, не імператором Костянтином і навіть не ранніми християнами, а як наслідок згоди між юдейськими рабинами та книжниками. Я б сказав, що ця версія найбільш гідна довіри.
Скільки євангелій було написано?
—  Але Тібінг порушує не лише Старий Заповіт, — заперечив Мет.

—  Він стверджує, що спочатку існувало понад вісімдесят євангелій, серед яких було вибрано лише чотири.7 Це було зроблено виключно з політичною метою, щоб примусити людей повірити у божественну природу Ісуса і щоб використати його вплив для зміцнення своєї власної влади.8

Кріс кивнув.
— А ти щось про це знаєш? — запитала Андреа.

— Про вісімдесят євангелій?

— Ні.

Адреа розчаровано зітхнула.
Кріс відкрив „Код да Вінчі" і вийняв звідти аркуші паперу.
— Я вже давно знав про існування так званих євангелій, котрі нині не входять до складу Біблії. Я навіть міг би назвати деякі з них. Найвідоміша, напевно, — Євангелія від Хоми.

— То це реально існуюча книга? — поцікавився Мет.

— Так, — відповів Кріс.

— Отже, це правда, — промовив Мет. Кріс схвально кивнув. — Однак про вісімдесят євангелій, на існуванні яких наполягає Тібінг, інформації немає ніде.

Кріс мовчки перегортав сторінки і, знайшовши потрібну, відклав аркуші вбік.

—        Перед тим як я прочитаю це вам, дозвольте поставити запитання,
—        він поклав руки на стіл долонями догори. — Якби я дав вам дві різні євангелії і сказав (він указав на ліву руку), що одна з них була написана через декілька десятків років після смерті Ісуса, а інша (він показав" на праву руку) — сто або двісті років потому, то котра з них, на вашу думку, була б більш важливою та достовірною?
Андреа кивнула на ліву руку.
—        Ось ця.
Кріс підняв ліву руку.
—        Та, яка в часі найбільш наближена до фактичних подій? Мет і Андреа обоє кивнули у відповідь.
— Запам\'ятайте це, — сказав Кріс, — адже це надзвичайно важливо.

            — Він підняв аркуші й указав на виписку, обведену колом.
—        Мете, прочитай.
Мет взяв у Кріса аркуші й почав читати.
„Існувало не більше восьмидесяти євангелій. Наприклад, збірка „Наг-Хаммаді",  опублікована  англійською  мовою  у  1977  p., складалася із сорока п\'яти окремих творів". До розмови приєдналась Андреа.
—        Постривай-постривай, — сказала вона, — я вже десь читала проце. — Дівчина погортала сторінки книги й уважно перечитала з півтори сторінки. — Ось воно. Тібінг згадує про „Сувої Коптіка" в Наг-Хаммаді у 1945 р.9 Я ж казала, що це вже десь зустрічала.
—        Так, — сказав Кріс, — відкриття „Наг-Хаммаді" в Єгипті було найбільш вагомою знахідкою стародавніх документів і залишалося найбільшою, доки не було знайдено сувої Мертвого моря.
—  Він і про них згадує! — зраділа Андреа, вказуючи на книгу. Кріс замислився.

—  Так, це дивно.

—  Дивно? Чому? — здивувалась Андреа.

—        По-перше, яку дату знахідки сувоїв Мертвого моря подає Тібінг?
Андреа зазирнула у книгу:
—        Він стверджує, що сувої було знайдено в 1950-х роках у печері поблизу Кумрану, розташованого в Юдейській пустелі.10
Кріс зітхнув.

—        Для персонажа книги, який є британським королівським істориком, це справді дивно." Адже історія абсолютно чітко датує цю знахідку зимою 1946 або 47-го років.12
—  Отож, він помиляється на декілька років? — запитав Мет.

—  Але навіть це не найбільш безглузде твердження Тібінга, — додав Кріє. — Він говорить, що сувої Мертвого моря містили євангелія, котрі, нібито, намагався знищити імператор Костянтин, але насправді сувої Мертвого моря не містять жодних євангелій. У них — серія книг аскетичного юдейського нехристиянського товариства під назвою єссеї.13

Андреа насупила брови.
—        Пробачте, — ображено сказав Мет, — поки я читав, ви швиденько обговорили всі події, залишивши дещо поза увагою. Отож почну все спочатку:

„Існувало не більше восьмидесяти євангелій. Наприклад, збірка „Наг-Хаммаді", опублікована англійською мовою у 1977 p., складалася з сорока п\'яти окремих творів, однак не всі з них були євангеліями, а лише п\'ять: Істини, Хоми, Пилипа, Єгиптян, Марії. Збірка гностичних Писань Бентлі Лейтона містить трішки менше сорока робіт, три з яких носять назви євангелій і збігаються зі списком „Наг-Хаммаді".
Насправді ж, більшість із цих праць не були євангеліями. Найбільш детальний перелік додаткових біблійних документів можна знайти у „Вступі до Нового Заповіту" гарвардського професора Гельмута Костера. Він налічує понад шістдесят книг, включаючи двадцять сім новозаповітніх. Однак, більшість із них не є євангеліями.14

— Гаразд, — сказав Мет, розмірковуючи над щойно прочитаним, — припустимо, Тібінг подав недостовірну інформацію. Утім усе ж існують ще, принаймні, п\'ять євангелій. Я думаю, що суть саме в них.
— Невже, — здивувалась Андре, — я ніколи про це не знала.

— А ти читав про них? — запитав Мет Кріса. У відповідь Кріс кивнув.

— Декілька таких творів існує. їх неважко знайти. Упродовж наступної хвилини друзі мовчки дивились хто куди,

доки Мет перший не порушив тишу.
Ну, і що там написано? — запитав він.

— А ти впевнений, що хочеш дізнатися?

— Чому? — здивовано запитала Андреа.

— Що все це означає?

—        Я не хочу зіпсувати вам читання. Думаю, було б краще дочекатися, коли ми дочитаємо книгу до кінця, — запропонував він.
— Гаразд, — погодилась Андреа.

— Я починаю думати, що ви занадто захоплюєтесь усім цим, — схвильовано промовив Мет. — Я хочу ще щось замовити.

Щойно Мет відійшов від столика, як Кріс звернувся до Андреа:
—  Він чимось засмучений? Дівчина зітхнула.

—  Думаю, що в нього просто закінчується терпіння.

—  Ти гадаєш, він припинить читати книгу?

 

—  Ні, не думаю, — відповіла Андреа. — Мені особисто твої розповіді дуже цікаві.

—  Може, я щось не так зробив?

—        Що ти маєш на увазі? — запитала вона. Повернувся Мет. Щойно він сів за стіл, як Кріс сказав:
— У мене є ідея. Замість того, щоб слухати мої розповіді, чому б вам, друзі, не заїхати до мене додому? Я можу позичити вам кілька книг, щоб ви могли розпочати свої власні дослідження.

— Чудова ідея! — вигукнула Андреа.

—        Гаразд, — погодився Мет, — мені це подобається. Дуже подобається!
—        Це буде цікаво! — зрадів Кріс.
Про що йдеться в інших євангеліях?
—        Як тобі не соромно, — вигукнула Андреа, коли вони з Метом наступного дня зустріли Кріса біля кав\'ярні.
—  Чому? — здивувався Кріс, прямуючи до свого улюбленого столика. — Що я зробив?

—  Жоден із нас не спав, відтоді як ти дав нам ці книги, — поскаржився Мет.

—  Знаєш, у нас є й інші справи, — насмішкувато додала Андреа.

—        Наприклад, підготовка до іспиту зі статистики.
Кріс дав кожному з друзів по книзі й попросив їх порівняти твердження  Тібінга  з  „Коду да  Вінчі"  із  тим,  що  вони  у  них

— Ось як вона починається, — сказав Мет. Кріс усміхнувся.
—  Так, — продовжував розмірковувати хлопець, — якщо весь задум було спрямовано на доведення божественності Ісуса, то дивно, чому цей уривок не увійшов до Нового Заповіту,

—  Слушна думка! — погодився Кріс,

—  Знаєш, — сказала Андреа, — принаймні те, що ти читав, не позбавлено сенсу. Особисто я й половини не зрозуміла 3 того, що прочитала. Мої тексти радше нагадували збірку висловлювань, і більшість із них зовсім не мали сенсу. Ось, наприклад:

„Ісус сказав: блажен лев, якого з\'їсть людина, і лев стане людиною, а проклята та людина, яку з\'їсть лев, і лев стане людиною".17
Вона зачитала ще декілька віршів, чим зовсім збила друзів із пантелику.
—        Що все це означає? — дивувались вони.
—  Багато вчених, — спробував пояснити Кріс, — вважають Євангелію від Хоми гностичною. Гностицизм — це філософська течія, яка пропагувала спасіння через таємне знання. Ось, можливо, чому в Євангелії від Хоми так багато таємничого. Думаєте це підтверджує позицію Тібінга з книги „Код да Вінчі"?

—  Я не впевнена, — відповіла Андреа. — Якщо я не помиляюся, то Тібінг або Ленгдон говорить, що таємним намаганням церкви було занизити цінність жінки і підвищити значимість чоловіка.

—  Так, — підтвердив Мет, — це сказав Ленгдон, там, у музеї. Пам\'ятаєте, він сказав: „Оповиті темрявою оманливі думки людини". І ще щось на кшталт: „Церква занизила цінність жіночого начала та звеличила значення чоловічого".18

—  Я так і подумала, — сказала Андреа. — Крісе, здається, ти говорив, що Євангелія від Хоми входила до складу збірки „Наг-Хаммаді", яку намагався знищити Костянтин?

—  Так, за словами Тібінга, — відповів Кріс.19

—  Гаразд. Отож, я читаю далі Євангелію від Хоми:

„Симон Петро сказав до них: Нехай Марія іде з-поміж нас, тому що жінки не варті життя. Ісус сказав: „Стривайте, я поведу її, щоб зробити її чоловіком, для того щоб вона також могла стати духом живим, подібно до вас, чоловіки. Тому що кожна жінка, яка зробить із себе чоловіка, ввійде до Царства Небесного".20
— Я згідна із Метом, — підсумувала Андре, — якщо те, що говорить Тібінг, правда, то Євангелія від Хоми — це останнє, що конспіратор-антифемініст намагався б приховати. Кріс ствердно кивнув.
—        Особливо тому, що в самому Новому Заповіті не знайти жодного подібного твердження.
Чому одні євангелії було вибрано, а інші — відкинуто?
Мет ковтнув із чашки кави.
— Отож, якщо ці твори було виключено не з метою приховати їх, то чому ж саме їх було виключено? І чому інші було включено?

— Пам\'ятаєте, коли я запитав вас, якому документові ви більше вірите: тому, який найбільш наближений у часі до реальних подій, чи тому, який був написаний значно пізніше?

Мет і Андреа кивнули.
—        Саме зараз стає важливо, яку відповідь ви дасте на це запитання. Ось чому в Новому Заповіті чотири Євангелії, а не п\'ять, шість чи вісімдесят.
Тібінг намагається переконати Роберта і Софі в тому, що на той час існувало вісімдесят різних євангелій і що всі вони мали однакову історичну вагу. Він стверджує, що найсуттєвіша відмінність між євангеліями полягає в тому, яку природу Ісуса Христа вони підкреслюють: людську чи божественну.

— Так, — сказала Андре, — я більше не впевнена у твердженнях Тібінга.

— Як історикові, йому слід було б бути більш обізнаним, — продовжував Кріс, — адже існує чимало більш глибоких гіпотез стосовно того, чому одні книги було внесено до складу Біблії, а інші відкинуто.

— Наприклад, датування твору: чи був він написаний відразу ж після подій, — голос Мета звучав так серйозно, ніби він відповідав на уроці.

— Саме так, — сказав Кріс. — Я спробую пояснити. Зробимо перерву чи продовжувати?

Мет поглянув на Андреа.
— Продовжуй, — сказала дівчина.

Гаразд. Почнімо з твору, який ми щойно читали — Євангелія від Хоми. Вчені одностайно вважають, що вона була написана в II ст., а Євангелія дитинства приблизно в той же час або навіть пізніше. Так само і Євангелія від Пилипа, і Євангелія від Марії, які цитує Тібінг. їх можна датувати нe раніше ніж II ст., а можливо навіть і III ст.21

— Тобто вони були написані через сотню років після смерті Ісуса? — запитала Андреа.

— Щонайменше, — відповів Кріс.

—        Хоч у поглядах консервативних та ліберальних учених й існують розбіжності щодо датування чотирьох Євангелій Нового Заповіту, про які так зневажливо висловився Тібінг, докази досить переконливо свідчать на користь їх раннього датування, особливо якщо порівняти їх із так званими „євангеліями", які він цитує.

Кріс перегорнув сторінку і поклав на стіл аркуш паперу, повернувши його так, щоб Мет і Андреа могли бачити.
—        Ось таблиця, — сказав він, — консервативного та ліберального датування книг Нового Заповіту.
КОНСЕРВАТИВНЕ ДАТУВАННЯ
Листи Павла
 50-60 pp. н.е.
 (Гайберт)
 
Євангелія від Матвія
 70-80 pp. н.е.
 (Гаррісон)
 
Євангелія від Марка
 50-60 pp. н.е.
 (Харнак)
 
58-65 pp. н.е.
 (Т.В. Менсон)
 
Євангелія від Луки
 початок 60-х
 Гаррісон)
 
Євангелія від Івана
 80-100 pp. н.е
 (Гаррісон)
 


 

ЛІБЕРАЛЬНЕ ДАТУВАННЯ
Листи Павла
 50-100 pp. н.е.
 (Кюммель)
 
Євангелія від Матвія
 80-100 pp. н.е.
 (Кюммель)
 
Євангелія від Марка
 70 р. н.е
 (Кюммель)
 
Євангелія від Луки
 70-90 н.е
 (Кюммель)
 
Євангелія від Івана
 170 р. н.е.
 (Бор)
 
90-100 pp. н.е.
 (Кюммель)
 


(Показники таблиці взято з таких джерел: Werner Georg Ktimmel\'s Introduction to the New Testament, translated by Howard Clark Kee, Abingdon Press, 1973; Everett Harrison\'s Introduction to the New Testament, William B. Eerdmans Publishing Co., 1971; D. Edmond Hiebert\'s Introduction to the New Testament, Vol. 4, Moody Press, 1977; праці та лекції T.W. Manson and F.C. Baur.)

 

—        Тут сказано, — сказав Мет, уважно вивчаючи таблицю, — що, імовірно, всі Чотири Євангелії, включені до Нового Заповіту, були написані у проміжок часу близький до життя Ісуса, що становив сорок-п ятдесят років."
Кріс кивнув.
—        Найраніше датування — це двадцять років. Він поклав перед співбесідниками ще один аркуш.
—        Колись жив чоловік на Ім\'я Іриней. Він був єпископом і, напевно, найбільш впливовим богословом 1 ст: Будучи юнаком, він захоплювався вченням Полікарпа, учня апостола Івана, одного з Дванадцяти. Тому Іриней був важливим ланцюжком між ранньою церквою І ст. й апостольськими часами.
Ось що Іриней писав у своїй Праці ,;Проти єресей", 3; „Матвій поширював свою Євангелію серед юдеїв їх рідною мовою, коли Петро з Павлом проповідували її в Римі й засновували там церкви".23
Оскільки історикам достеменно відомо, що з 60 по 64 pp. н.е. Павло провів у Римі, на той час Матвій, напевно, вже закінчив свою Євангелію, використовуючи Інформацію, накопичувану ним унрвдовж багатьох років, проведених з Ісусом. Будучи митником( він звик записувати все з великою точністю11 щб, напевно, й допомогло йому так добре справитися з цим завданням.
Отож, Вільям Фоксвел Олбрайт, один із найбільш відомих біблійних археологів, Єказав: „Ми можемо із точністю стверджувати, що нині не існує жодного підґрунтя для датування будь-якої книги Нового Заповіту пізніше, ніж 80 р. н.е. А доктор Джон Робінсон вразив увесь світ, зробивши заяву про те, що „весь Новий Заповіт був написаний до падіння Єрусалима в 70 р\ н.е."25
Кріс знову поклав аркуш із таблицею перед Метом і Андреа.

 

Як було зібрано Новий Заповіт?

 

— Отже, ти вважаєш, — звернулась Андреа до Кріса, — що причина вибору Костянтином євангелій, — вона швидко звірилась з таблицею,

— від Матвія, від Марка, від Луки та від Івана — полягає у їх ранньому датуванні?

—        Ні, — відповів Кріс.
Ні? — здивувалась дівчина. Кріс посміхнувся.
—        Я вважаю, що одна з причин включення Євангелій від Матвія, Марка, Луки та Івана до складу Біблії полягає у тому, що час їх написання найбільш наближений до часу, коли відбувалися події, описані у них.
—        А хіба ж я сказала не це саме? Кріс похитав головою.
— Ти сказала, що Костянтин вибрав Євангелії. Однак вони не були вибрані, і, звісно ж, не Костянтином.

— Постривай, — запротестував Мет, похитуючись на стільці, — я зовсім збився із пантелику.

— Кілька хвилин тому я розповідав про Іринея, — пояснив Кріс. — Ще до написання його праці „Проти єресей", за півтора століття до правління Костянтина, ці чотири Євангелії були настільки всенародно визнані, що Іриней спирався на них у своїй праці. Він писав: „Неможливо, щоб Євангелій було більше чи менше, ніж їх є зараз".26 А через декілька рядків додав: „Євангелії складають чотирикутник, тобто їх чотири".27

— Іншими словами, — підсумувала Андреа, — більш ніж за сто років до правління Костянтина, ці чотири Євангелії вже були загальновизнані, тобто... офіційно прийняті?

Кріс знову почав перечитувати паку аркушів. Мет закотив очі. Незабаром Кріс сказав:
—        Дозвольте процитувати вам, що з цього приводу говорить видатний манчестерський учений доктор Ф.Ф. Брюс: „Не викликає жодних сумнівів той факт, що до 180 р. н.е. ідея чотирискладової Євангелії вже настільки стала аксіомою у християнстві, що до неї почали ставитись як до факту очевидного, незмінного та природного, як до чотирьох напрямків компасу або чотирьох вітрів".28
— Тоді, — не погодився з товаришем Мет, — як же бути з рештою євангелій? Невже при укладанні Біблії їх навіть не взяли до уваги?

— Деякі з них на той час ще не були навіть написані, — сказав Кріс, знову заглядаючи у свої папери. — А про ті, що вже були написані, видатний християнський учений і богослов Оріген, який помер за п\'ятдесят років до початку правління Костянтина, писав: „Я  знаю євангелії,  які  називаються  Євангелія  від Хоми  та Євангелія від Маттіяса, а також багато інших, які ми прочитали для того щоб нас не вважали неуками через тих, котрі думають, що володіють певним знанням, якщо знайомі з цими євангеліями. Однак, серед усіх них ми одноголосно схвалили ті, котрі були визнані церквою, тобто, лише чотири Євангелії повинні бути прийнятими".29
—        Нічого ж собі, — промовила Андреа, — складається враження, ніби він читав „Код да Вінчі"!
Кріс засміявся.
—        Скажу лише, що якби сер Лей Тібінг був реальною особою й освіченим істориком, то, напевно, знав би, що саме ранні християни охороняли і передавали із покоління в покоління письмена апостолів, котрі застерігали від визнання інших творів, які обманом намагалися видати за автентичні та достовірні, підписуючи їх іменами перших апостолів, як, скажімо, Євангелію від Хоми або Євангелію від Пилипа. Існують історичні свідчення про те, що задовго до правління Костянтина чимало письмових творів, на зразок Євангелії від Марії кінця II ст., цитованої Тібінгом, вважалися несправжніми багатьма християнами по всьому світові.30

Чи було укладено Новий Заповіт з метою отримати певний зиск?
—        На ранньому етапі своєї історії церква не була схожа на організацію. Тоді ще не існувало ієрархії книжників і церковних служителів, не було збудовано розкішних храмів, оздоблених слоновою кісткою та золотом. Церква складалась із таких людей, як батько Орігена та його друзі, які вмирали мученицькою смертю, не бажаючи зректися віри у Христа. Тому, говорячи про церкву, Оріген має на увазі постійно зростаюче тіло з віруючих, які визнавали письмена апостолів та інших осіб, наділених авторитетом апостолів. З часом сформувалась загальна думка щодо того, які твори вважати достовірними, а які — сфальсифікованими.
— Тож, собори не мають до цього жодного відношення? — запитав Мет.

Коли собори все ж було скликано, їх метою був не вибір книг. Те, які книги Божий народ визнав достовірними та богонадхненними, було визначено ще задовго до першого Нікейського Собору 325 р. н.е. На противагу твердженню Тібінга, обговорення на Нікейському Соборі стосувались не того, які книги визнати богонатхненними та чи мав Христос божественну природу, а того, як зрозуміти те, що в цих книгах написано про божественну природу Христа.
— Факти доводять, — продовжив Кріс, витягнувши з кишені невеличку Біблію, — що навіть у І ст. християни визнавали деякі сучасні їм документи за Писання. Незадовго до своєї смерті, у 67 р. н.е., Петро писав про послання Павла: „Як і наш улюблений брат Павло, із даною йому мудрістю, писав вам у своїх листах про ці речі..., які насправді є нечуваним викривленням істини, чим вони роблять і решту Писань, для своєї власної погибелі".31 Вам зрозуміло? Під „рештою Писань" Петро має на увазі Старий Заповіт. Тож стає очевидним, що до 70 р. н.е. послідовники Христа визнавали деякі книги Нового Заповіту частиною Писань на рівні зі Старим Заповітом. Так само чинила й після смерті апостолів верхівка ранньої церкви. Наприклад, Полікарп (115 р. н.е.) та Климент Олександрійський (150 р. н.е.) (церковний діяч більш пізнього періоду) часто посилались на книги як Старого, так і Нового Заповітів, говорячи: „Як сказано в Писаннях..."
—        Гаразд, — промовив Мет, — однак вони ж могли „підтасувати карти", як висловився Тібінг, обираючи лише ті книги, які пропагували їхні переконання та приносили певний зиск.
Андреа насупила брови.
—        Справді? А які переконання? Кріс відкинувся на спинку стільця.
—        Існували причини, які примусили церкву визнати одні твори достовірними та богонадхненними, а інші — ні.
Кріс на мить замовк.
—        По-перше, я гадаю, — продовжив він, — що їхні головні переконання були сформовані вірою в те, що письмена пророків і апостолів були справжнім та унікальним Божим Словом. З цього випливає, що за умови істинності цих творів, їх необхідно визнавати і зберігати.32
По-друге, поширення єресі примусило ранніх християн чітко визначити, Що саме є богонадхненним, не лише для того щоб розпізнати та зберегти істинні письмена, але й щоб виявити ошуканців і виключити їх зі своїх лав. Одним із таких людей був чоловік на ім\'я Марсіон, який народився близько 110 р. н.е. У 140-х pp. н.е. він створив власне вчення та перелік „богонадхненних"  Писань  (виключивши  з  нього  всі  книги  Старого

Заповіту, окрім доповненого варіанту Євангелії від Луки і включивши у нього одинадцять листів Павла). У церкви виникла необхідність протистояти впливові його вчення та відстояти книги Нового Заповіту. На превеликий жаль, деякі церкви почали використовувати перелік Марсіона, навіть не підозрюючи, що він — чистої води фальсифікація. Тоді церковні діячі почали визнавати необхідність створення загаль­ноприйнятого канону, тобто стандартизованого списку.33 Кріс зробив ковток холодної кави і скривився.
—        По-третє, не забуваймо про місіонерство. Коли християнство почало поширюватися по всьому світові й проникати у мовні групи, представники яких не розуміли староєврейської та грецької, виникла потреба негайного укладання переліку письмен для подальшого перекладу та розповсюдження на тих територіях, де проживали новонавернені.34
По-четверте, переслідування. Діоклетіанівський едикт 303 р. н.е. закликав до знищення священних книг християн — що, до речі, не мало жодного сенсу, за умови якщо, як говорить Тібінг, точної версії Біблії до часів Костянтина все одно не існувало.35
Андреа не стрималася.
—        Невже ти стверджуєш, за двадцять років до приходу до влади імператора Костянтина якийсь інший імператор наказав знищити християнські Писання?
Kjpic кивнув.
—  А чи це історично доведений факт? — поцікавився Мет.

—  Можете пошукати згадки про це у книгах, — відповів Кріс.36

—  Отож, — підсумувала Андреа, — тогочасні християни повинні були достеменно знати, які книги насправді, принаймні в межах їхніх переконань, були богонатхненні, чи не так? У іншому разі, хто б погодився померти за підробку? Або й просто за хорошу книгу, яка не є Божим Словом?

Кріс посміхнувся і кивнув.
—  Саме так.

—  Отож, ще до Костянтина все було визначено досить чітко, — сказала Андреа.

Так, — погодився Кріс. — Більшість із того, що ми нині називаємо Новим Заповітом, було визнано ще за сто років до правління Костянтина.37 Хоча найперший список книг Нового Заповіту, який у точності збігається з сучасним, було складено Афанасієм (Олександрійським єпископом, п\'ять разів репресованим римськими імператорами) лише у 367 р. н.е., через шість років після смерті Костянтина.38

Доки церковний Собор затвердив двадцять сім книг Нового Заповіту, „Синод в Хіппо" 393 р. н.е., який не мав нічого спільного з укладанням канону, просто записав перелік загально визнаних церквою книг.39
Мет похитав головою і нахилився над „Кодом да Вінчі". Кріс і Андреа здивовано поглянули на нього. Усі мовчали.
— Тебе щось непокоїть? — нарешті, не витримала Андреа. Мет підвів очі спочатку на Андреа, а потім на Кріса.

— Мене щось дуже непокоїть.

— Що? — поцікавилась Андреа.

 

—  Тібінг беззаперечно стверджує, що Біблію, якою ми знаємо її нині, було укладено язичницьким римським імператором Костянтином Великим.40

—  Але ти ж сам казав, Мете, що це лишень роман, — відповіла

Андреа.
—        Так, утім художній вимисел автора та повне невігластво — це дві великі різниці, — стривожено промовив Мет.
Упродовж кількох секунд за столиком панувало напружене мовчання, аж доки Андреа порушила тишу.
—        Отож, ви говорите, що не бажаєте продовжувати читати книгу?
Мет узяв „Код да Вінчі" обома руками і підняв у повітря, ніби
зважуючи її.
— Ні, — сказав він, — я гадаю, вона варта читання, оскільки мені все ж цікаво, як далі розгортатимуться події.

— Я теж продовжуватиму читати, — підтримала Мета Андреа, — але не лише заради сюжету. Мені цікаво дещо більше ніж Євангелії, Біблія тощо. Стосовно них Тібінг, можливо, і помиляється. Однак, що коли він, Роберт і Софі мають рацію в інших питаннях?

Кріс лукаво примружився:
—        Хочу запитати вас, друзі, чи можемо ми наступного разу зустрітися в університеті?
Вони здивовано поглянули на нього.
—  Звичайно, — відповіла Андре, — чому б і ні. Мет також ствердно кивнув.

Гаразд, — сказав Кріс, — я хочу вас із кимось познайомити.

 

Примітки до розділу
1.      231.

2.  Там само, 231.

3.  W.F. Albright, The Archaeology of Palestine, rev. ed. (Baltimore: Penguin Books, 1960), 218.

4.  231.

5.  John F. Walvoord and Roy B. Zuck, eds., The Bible Knowledge Commentary: Old Testament (Wheaton, IL: Victor Books, 1985), 1573.

6.  Norman L. Geisler and William E. Nix, A General Introduction to the Bible (Chicago: Moody Press, 1968), 24; David Ewert, From Ancient Tablets to Modern Translations: A General Introduction to the Bible (Grand Rapids: Zondervan, 1983), 104-108; and E. Wurthwein, The Text of the Old Testament: An Introduction to the Biblia Hebraica. trans., Erroll F. Rhodes (Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1979), 49-53.

7.      231.

8.      234.

9.  Там само.

 

10.235.

11.216.

12.Peter Flint and James Vanderkam, The Meaning of the Dead Sea Scrolls: Their Significance for Understanding the Bible, Judaism, Jesus, and Christianity (San Francisco: Harper SanFrancisco, 2002), 4.

13.На противагу заяві авторів Байгента та Лея (які стали прототипами до образу сера Лея Тібінга, призвище якого є анаграмою до прізвища Байгент) у їхній книзі „Ошук сувоїв Мертвого моря", так само, як і в попередній книзі „Свята кров і Святий Грааль" (яка стала чи не основним джерелом дослідження Брауна), автори висувають чимало різноманітних гіпотез щодо відкриття та публікації цих сувоїв. Однак Байгент та Лей не стверджують (на відміну від Тібінга), що „євангелій", які Костянтин намагався знищити, було знайдено разом із сувоями Мертвого моря. Див.: Michael Baigent, The Dead Sea Scrolls Deception (New York: Simon & Schuster, 1991) and Michael Baigent, Richard Leigh, and Henry Lincoln, Holy Blood, Holy Grail (New York: Dell Publishing, 1982).

14.Darrell L. Bock, Breaking the DaVinci Code (Nashville: Thomas Nelson, Publishers, 2004), 61-62.

15. 234.
           

16."Infancy Gospel of Thomas, 1:2-9," in The Lost Books of the Bible and the Forgotten Books of Eden (Dallas: Word Publishing, 1994), 60.

17.Там само, 7.

18.124.

19.234.

20."The Gospel of Thomas," 114.

21.246-247.

22.Більш детальну інформацію щодо датування рукописів Нового Заповіту та пов\'язаних із ними документів можна знайти в книзі The New Evidence that Demands a Verdict (Nashville: Thomas Nelson Publishers, 1999) by Josh McDowell.

23.Irenaeus, Against Heresies, in The Ante-Nicene Fathers, vol. 1, eds. James Donaldson and Alexander Roberts (Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1993), 3.1.1.

 

24.W.F. Albright, Recent Discoveries in Bible Lands (New York: Funk and Wagnalls, 1955), 136.

25.John A.T. Robinson, Redating the New Testament (Philadelphia: Westminster, 1976).

26.Irenaeus, Against Heresies, 3.11.8.

27.Там само

28.F.F. Bruce, The Books and the Parchments: How We Got Our English Bible (Old Tappan, NJ: Fleming H. Revell, 1950), 109.

29.Darrell L. Bock, Breaking the DaVinci Code (Nashville: Thomas Nelson, 2004), 119-120.

 

30. Eusebius, The History of the Church, trans, by G.A. Williamson (New York: Penguin Classics, 1989), 3.3-4, 24-25; 5.8; 6.14, 25.

31. 2 Петр. 3:15-16.

32. Професори Гайзлер та Нікс стверджують: „Спочатку причиною для укладання та зберігання богонатхненних книг був їх пророчий характер. Оскільки ці книги були написані апостолами та Божими пророками, це означало, що вони мали неабияку цінність, а тому їх потрібно було зберігати. Очевидність цієї причини у апостольські часи доводить збирання та поширення листів Павла (2 Петр. 3:15-16; Кол. 4:16)" in Norman L. Geisler and William E. Nix, A General Introduction to the Bible (Chicago: Moody Press, 1968), 277.

33. У контексті Писання канон — це офіційно прийнятий перелік книг, Ralph Earle, How We Got Our Bible (Grand Rapids, Ml: Baker Book House, 1971), 31; and Bruce, Books and Parchments, 95.

34.Доктор Норман Гайзлер пише: „Християнство дуже швидко поширювалось у інші країни, що й привело до необхідності перекладу Біблії іншими мовами... У першій половині II ст. Біблію було перекладено сирійською та старолатинською мовами. Однак оскільки місіонери не могли перекладати неіснуючу Біблію, постало питання, які саме книги належать до християнського канону" /General Introduction, 278.

35.Everett Ferguson, "Factors Leading to the Selection and Closure of the New Testament Canon," in The Canon Debate, eds. Lee Martin McDonald and James A. Sanders (Peabody, MA: Hendrickson Publishers, 2002), 317.

36.Eusebius: The History of the Church, trans, by G.A. Williamson (New York: Penguin Classics, 1989); Lactantius: DeMortibus Persecutorum (1984), trans, by J.L. Creed.

 

37.Former Yale Professor of Ecclesiastical History, Williston Walker, пише: — „Приблизно до 200 p. н.е., згідно зі свідченнями Мураторіанського уривку. Західне християнство мало Новозавітній канон, до складу якого входили Євангелія від Матвія, Марка, Луки, Івана, Діяння, 1 і 2 послання до коринтян, ефесян, филип\'ян, колосян, галатів, 1 і 2 солунян, римлянам, Филимону, Титу, 1І 2 Тимофію, Юди, 1 і 2 Івана, Об\'явлення і так званий Апокаліпсис Петра". Він підсумовує: „До 200 р. церква західної частини імперії уже мала авторитетну збірку Новозавітніх книг, загалом таку, якою ми маємо її нині" A History of the Christian Church (New York: Charles Scribner\'s Sons, 1970), 59-60.

38.Athanasius, Letters, no. 39 (Easter 367), in A Select Library of the New Testament and Other Early Christian Literature (Chicago: The University of Chicago Press, 1952), 552.

39.Bruce, Books and Parchments, 113.

40.231.