Костянтин Лозинський,
протоієрей,
кандидат богословських наук,
викладач Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату
 
Перш ніж розпочати свою доповідь, я хотів би зробити, як на мій погляд, вимушену зупинку, наголосивши на початку обраної теми: “Біблійна антропологія...” Чому саме біблійна, а не православна чи скажімо християнська? По-перше, Біблія є Священним Письмом не тільки для нас, православних християн, але і для християн інших конфесій. По-друге, книги Святого Письма Старого Завіту служать джерелом віри і для юдаїзму, також деякі фрагменти із Книги Книг можна знайти в ісламі. Тому не акцентуючи спочатку свою увагу на конфесійній приналежності, і знаючи, що в двох інших релігіях вчення про походження людини ґрунтується на перших главах книги Буття, я, якщо можна так висловитися, запрошую тих, кому потрапить ця доповідь, доповнити з точки зору своїх вірувань. Адже небезпека тоталітарних сект є всезагальною перед лицем тих релігій, де вчення про свободу волі людини та її “божественне” походження являється однією з основоположних істин віровчення. Тепер перейдімо до самої доповіді.
Людина. Це слово завжди наповнювало будь-якого письменника, який хоч раз насмілився описати бодай найменший прояв її життєдіяльності “священним” трепетом та ніяковістю. Людина настільки багатогранна, що інколи губишся, шукаючи початок її історії. І це природно, так як в цілому світі немає нічого подібного до неї. Але для нас, православних християн, існує ще Хтось, перед Ким ми із ще більшим благоговінням схиляємо свої голови. Це Господь Бог, першопричина всього існуючого в світі, творець самого світу і в тому числі і людини.
Людина створена Богом. Про це ми дізнаємося із перших глав першої книги Біблії – книги Буття (1, 26-28). І саме з цього першого і досить невеликого повіствування про завершальний етап творіння видимого світу стає зрозумілим, що відбулося щось незвичайне. Людина одразу являється нам вінцем творіння, вершиною того творчого процесу, який являє нам різноманітність буття. Створення живої природи в Біблії описується як поступовий але не “складний” процес: “... і сказав Бог: нехай виведе вода душу живу...” (Бут.1, 20); “... і сказав Бог: нехай виростить земля траву ...” (Бут.1, 11). І лише поява вінця всього створеного обумовлюється рядом подій, котрі заставляють нас подивитися на останній результат Божественної творчості дещо інакше ніж до цього.
Перш ніж творити людину, Бог-Трійця “радиться” в Собі: “Сотворімо людину за образом і подобою Нашою” (Бут. 1,26). Ця нарада ніби привідкриває важливість не тільки самого моменту останнього творіння Божого, але і всієї його подальшої історії (долі). Як пише В. Лоський: “... людина постає перед нами не тільки як вінець творіння, але і як сам принцип всього творіння.” Людина “народжується” Творцем одразу як вільна істота, наділена самосвідомістю і творчою енергією, якостями необхідними для панування над раніше створеним. Створюючи людину, Бог передбачає разом з тим і її долю – наслідки діяльності в світі: можливість гріхопадіння та жалобу за втраченим блаженством, бажання повернутися до витоків свого буття. Провина за скоєне людиною, таким чином, лежить на ній самій, так як, створивши її абсолютно вільною, творець не в змозі насильно схиляти створене до добра при всій Своїй самодостатності і всемогутності.
Людина твориться із “пороху земного” (Бут. 2,7), тобто із тієї першоматерії, з якої постав увесь світ. Таким чином найвище творіння Боже є співпричасним іншим створеним формам життя, але “дихання життя”, яким Творець оживотворив людину (Бут. 2,7), ставить її поза всім тварним світом. Це “дихання життя” є Святий Дух, який робить людиною вищою ланкою в ієрархії світу. Людина стає посередником між світом духовним, де перебуває Бог, і світом матеріальним. Вона вже ніколи не може опинитися на рівні решти тваринного світу.
Створення людини за “образом і подобою Божою” (Бут. 1,27) є однією із центральних тем у християнській антропології. Але і до часів Христа багато хто вважав, що людина є надзвичайною істотою в світі. “Чудо людини” – її несхожість на все, що є в природі, древньогрецький філософ Платон пояснював творінням її відповідно до “першообразу”. А інший філософ Філон Олександрійський прямо називав людину як творіння, створене за образом ідеальної Першопричини всього сущого, тобто Бога. Що таке образ? Це грецьке слово nkova, яке в перекладі означає зображення, тобто те, що, будучи створеним, має схожість із оригіналом. Християнські мислителі, Отці і Вчителі Церкви вбачають образ Божий в людині в її духовній природі. Можна додати, що це в деякій мірі відповідає звичному для нас Homo Sapiens – Людина Розумна, тобто в тому, що робить наше існування осмисленим. Святий Василій Великий писав: “Ми створені по образу Творця, маємо розум і слово, які досконалістю нашої природи”.
“Образ і подоба” виявляються в людині також і в її свободній волі, крім звичайно безсмертя душі. “Бог є любов” (1 Ін. 4,8) і створив цей світ із Своєї любові, так як бажав розділити її з кимсь іншим, хто, прийнявши її, повернув би дароване Творцем, сам ставши співпричасником Божества. Виходячи із цього, Бог по Своїй сутності не може спонукати людину до добра чи до зла. Він терпляче очікує її вибору, який повинен бути заснований не на сліпій слухняності, а на любові, наповнившись якою людина уподібнюється своєму Творцю.
Творчий процес, який розпочав Бог, не припиняється в світі і досі. Звичайно, це не є створення нових форм буття. Господь лише слідкує за створеним, йдучи назустріч благим побажанням людини. Це називається промислом Божим: “Отець Мій працює досі, працюю і Я” – говорив Ісус Христос (Ін. 5,7). Начатки цього творчого процесу властиві і людині, яка одразу ж після своєї появи отримала заповідь піклуватися про створене Богом, відповідно до власної ініціативи (Бут. 2,15). Ми не можемо творити як Бог “із нічого”, але створювати (краще сказати змінювати) те, що вже існує, цілком є доступним для нас. Це так звана “техногенна сфера” діяльності людини в природі. Вона, як бачимо, є досить різноманітною, тобто людина творить, проявляючи ініціативу, самостійно шукаючи нові шляхи в пізнанні природи. Але все створене нею рано чи пізно повертається в свій первісний стан – руйнуючись видимо, а на складному молекулярному рівні, розпадаючись на атоми, із яких складається Всесвіт. Людина “творить” і думає, що поліпшує тим самим світ, але без особистого самовдосконалення цей “творець” нездатний побудувати довготривалу, навіть за нашим часом, форму життя.
Одного образу (безсмертя душі) для людини було б недостатньо. “Подоба Божа”, про яку вже згадувалося, є також необхідною умовою для нормального життя людини. Подоба – це здатність людини йти шляхом вдосконалення того, що ізначально закладено в ній. Якщо тут “образ” це також і розум та свободна воля, то “подоба” це процес діяльності людини, який називається життям (розпочате і завершене в часі), на протязі якого вона повинна реалізувати себе в піклуванні про світ, в мистецтві, в любові та доброчесності і таким чином уподібнитися своєму Творцю. За словами святого Григорія Ниського: “Мета доброчесного життя – уподібнення Богу”.
Говорячи про “образ і подобу” та їхні властивості, не можна оминути питання: із чого складається людина? Біблія на це відповідає: із душі та тіла. Ця істина була відома не тільки тим, хто сприймає одкровення в Біблії. Однак лише ця Книга стверджує божественне походження цих складових людини. Дуалістичні релігії (релігії, які визнають рівнозначність і присутність доброго і злого початків в світі, але які завжди чомусь ухиляються до останнього) вважають матерію злом і творіння її приписують сатані. А тоталітарні секти не те, що притримуються такої точки зору, але приписують створення матерії нашому Богу, чим спотворюють не лише образ Творця всесвіту і прямо підштовхують людину до богозневаги. Дух, прихильники такої точки зору вважають ув’язненим в матеріальній темниці (в тілі) і докладають всіх зусиль, щоб зруйнувати цю оболонку. Сучасні орієнталістські неорелігії своєю більшістю беруть свій початок в індуїзмі та буддизмі, які також зневажливо ставиться до матеріального світу. Душа людини використовує тіло для досягнення нірвани і якщо це не вдається їй за один раз, то вона повертається в інше тіло (реінкарнація) і починає все з початку. Іноді душа за вчинені гріхи може вселитися в нижчі творіння тварин чи рослин для несення покарання. Теорія реінкарнації або переселення душі є присутньою в якійсь мірі багатьом неорелігіям з сумнівною репутацією (Саєнтологія, МТСК, ТМ і т.д.).
Такий погляд на духовне і матеріальне та їх співвідношення суперечить не тільки Біблії, але і здоровому глузду. Як те, що наділене розумом і вільною волею, може добровільно перетворитися на нижчу форму буття, якій властивий лише інстинкт? В такому випадку Бог перестає бути Особистістю, яка шукає шляхів для спілкування із своїм творінням і його місце займає світ, який отримує риси божественності (пантеїзм) або в центр світу ставиться людина, яка сама “скидає” з себе свою обмеженість (часом життя, в розумі, в здатності пізнавання речей…). Останнє є також характерною рисою псевдорелігійних культів, де перше місце посідає не далекий Бог, а цілком реальна істота – вчитель.
Згідно з Біблією, душа і тіло людини не є чужими, протиборствуючими елементами її природи, поєднаними лише на деякий час. Людина як особистість може мислитися лише при сукупності духовного і матеріального і реалізувати себе вона може в обопільній гармонії. Матерія є нижчою за дух, вона створена Богом в часі, тоді як Бог (чистий Дух) перебуває поза ним. Але християнство завжди стверджувало божественне походження матерії, говорячи словами Біблії, що все, що створене Богом є добрим (Бут. 1, 2-4). Говорячи про протидію плоті і духа, про протидію плотським бажанням, християни не принижують тіло людини. Мова йде про очищення його від скверни гріха для достойного уподібнення людини Богу (1 Кор. 2, 14-16). Ми стверджуємо навіть те, що і після смерті душа має деякий зв’язок з тілом. Святий Григорій Ниський пояснюючи це приводить притчу про багатія і Лазаря, які впізнали один одного зустрівшись в потойбічному світі. “Вони, – говорить святитель, – впізнали один одного, оскільки душа має ніби “відбиток” тіла, яке при оновленні вона знову прийме на себе”. Коли душа людини ставиться вище за тіло, то це лише з тієї причини, що вона дещо схожа на свого Творця. Святий Василій Великий пояснює, що є душа людини: “Душа є сутність розумна, безтілесна, безстрашна, безсмертна”. Власне завдяки наявності душі людина може пізнавати не тільки свій світ, але й той, в якому перебуває Бог.
Християнство подає настільки такий погляд на природу людини, із яким не може зрівнятися будь-що подібне в інших релігіях. Так, в тому ж самому індуїзмі і в його похідних людина не представляє собою цілісної особистості. Реінкарнація переводить її душу із тіла в тіло і навіть у нижчі форми життя, а нірвана, яку помилково ототожнюють з райським блаженством, це стан, в якому розчиняється навіть вона сама. І лише в християнстві поняттю людина відповідає поняття особистості – творіння, яке може не тільки самовизначитися, але і бути єдиним, неповторним в розмаїтті створеної природи впродовж всього свого існування. Будучи “образом” Творця, вона мало чим менша за Його Самого: “Що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї … поставив її володарем над ділами рук Твоїх, все підкорив під ноги їй” (Пс. 8, 5-7).
Осмислення людини було б неповним без здійсненого нашим Спасителем Господом Ісусом Христом. Гріх, котрий вчинив Адам свідомо не послухавшись Божого повеління, вводить людину в область протидії Богу. Вона хоче здійснювати процес свого обожнення без Бога і всупереч Йому: “Будете як боги” (Бут. 3,5). Гріх перших людей став можливим завдяки тій свободі, якою Творець наділив своє творіння. В цій свободі спочатку було закладено можливість відпадіння людини від Бога. Бог в силу своєї любові не міг примусити людину не грішити, Він лише попередив її про можливі наслідки скоєного. Наслідком падіння була втрата богоспілкування і самого обожнення як кінцевої мети для людини. Образ і подоба також зазнали змін, зникла свобода вибору так, що всі устремління людини неминуче закінчувалися новими падіннями (Гал. 5,17). Прихід у світ Спасителя, який немислимим чином поєднав у собі божественну і людську природи, відновило втрачені Адамом якості людини. Вона знову отримала вільну волю, переставши бути “рабом гріха” (Ін. 8,14). Володіючи свободою людської волі, Христос продемонстрував вибір “нової людини”: “… втім не як Я хочу, але як Ти.” (Мф.26,39). Людина після Голгофської жертви Христа отримує здатність обирати добро і вдосконалюватися у ньому. “Христос став людиною, щоб людина стала Богом”, - говорить святий Афанасій Великий. Відновивши першопочатковий баланс в природі людини, Христос дав всім, хто вірує в Нього, божественне усиновлення – співпричасність своєму Творцю.
Але перед кожним із нас продовжує стояти вибір: бути з Богом, чи без Нього, знаючи що за цим послідкує в обох випадках. Ми вільно можемо вирішувати справу нашого вічного життя. Чи ж є подібна, або взагалі свобода вибору в тоталітарних сектах? Очевидно, що ні. Самі ці два слова тоталітарний (від англ. total – всеохоплюючий) і секта (від лат. secare – відсікати) дають зрозуміти, що класифікована таким чином група людей є позбавленою будь-якої діяльності поза межами свого колективу і навіть у ньому. Беручи свій початок з ХХ століття, з часу, коли в ряді держав були випрацювані технології контролю за свідомістю своїх громадян, ці нерелігійні організації вповні перейняли їхні способи дії. Сучасний науково-технічний прогрес , збільшення кількості інформації та засобів для її передачі споживачу, роблять процес контролю за свідомістю людини досить легкою справою. Відірваність сектантів від більшості суспільства допомагає досягти бажаного результату.
Суперечка з тоталітарними сектами ведеться не на церковному поприщі, тому звичні для нас аргументи є малодієвими для опонентів в силу їхніх переконань. Але формування в свідомості не-сектантів правильного релігійного світогляду допоможе нам уникнути масовості цього явища. В боротьбі з деструктивними культами досить важливим елементом є роз’яснювальна робота серед потенційних членів сект, тобто серед людей без твердої духовної основи, які ще не визначилися в своїх релігійних пошуках. Тому, стверджуючи в даному випадку цінність людини як найбільшого творіння Божого, що ми намагалися показати, є контраргументом в соціальній діяльності сект. Виявляючи їх справжнє обличчя, над чим немало попрацювали окремі православні богослови, праці яких були використані при написанні доповіді, способи поводження із своїми послідовниками, ми можемо порівняти їх вчення і дійсність із нашим.
Можемо також поставити декілька запитань, відповіді на які знайти легко, ознайомившись із відповідним матеріалом для досліджень:
 
1. Чи є цінною для секти людина?
2. Чи може людина в такому ідеологічному середовищі почуватися повноцінною особистістю?
3. Чи відіграє хоч якусь роль “бог” сектантів в справі спасіння людини, якщо ці три категорії доступні сектантській доктрині?
4. Чи можуть сектанти дати відповідь на ці питання так, як їх дає Богоодкровенна релігія Біблії?
Релігія, яку пропонують тоталітарні секти, в принципі не являється такою за своїм змістом (лат. religare – за Лактанцієм – возз’єднувати; за блаж. Августином – відновлювати втрачений зв’язок між Богом і людиною). Бог, як вже говорилось, в секті в принципі відсутній. Його місце займає видимий наставник, який диктує свою волю як вищий авторитет. Наприклад: гуру – духовний наставник в кришнаїтів, є безперечним авторитетом для своїх учнів. Його настанови більші від моральних принципів релігії, від її “священних писань”, від самого “божественного” засновника культу. “Від гніву Крішни вас врятує гуру, від гніву гуру вас не врятує навіть Крішна.” Як кажуть, коментарі непотрібні. Такий авторитет відбирає в людини не те що свободу вибору, але й здатність адекватно реагувати на оточуючий світ і сприймати інформацію, яка надходить до свідомості. Це веде до руйнування особистості, так як така ніби випадає із ходу історії.
Звичайно це лише один приклад із життя тоталітарних сект, але думаю, що його було достатньо. Випробовуючи більшість із тих неорелігій, які діють в Україні, ми знайдемо багато подібного до цієї кришнаїтської притчі. Якщо ми хочемо залишитися внутрішньо вільними, здатними обирати найкраще із запропонованого, тоді нам слід докласти всіх зусиль для подолання цієї проблеми. Суспільство, яке не реагує на небезпеку поневолення своєї свідомості, широким кроком прямує до загального тоталітаризму не тільки в політиці чи в “релігії” окремо, але до того, чим є царство антихриста.
 
Джерела:
 
1. Біблія … К., 1999.
2. Св. Григорій Нисский. Об устроении человека. / Творения. – ч. 1. – М., 1861.
3. Св. Василий Великий. Беседы на шестоднев. – М., 1991.
 
Використана література:
 
1. Дворкин А. Сектоведение. – Н. Новгород, 2002.
2. Илларион (Алфеев), игум. Таинство веры. – Клин, 2000.
3. Лосский В.Н. Догматическое Богословие. – К., 1991.
4. Мейендорф И., прот. Введение в святоотеческое богословие. – Клин, 2001.
5. Муравник Г.Л. парадокс человека: новый вигляд на старую проблему. - М., 2004.