foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

Минуцій Фелікс один з перших церковних письменників, який писав на латинській мові. Короткі відомості про його життя та діяльність збереглись у Лактація, блаж. Єронима і Євхерія, єп. Ліонського. Лактацій говорить про Марка Минуція Фелікса як про автора “Октавія” і апологета християнства і ставить його поряд з Тертуліаном і св. Кипріаном Карфагенським. З твору “Октавій” відомо, що Минуцій Фелікс африканського походження, язичник, навернувся в християнство в зрілому віці. Особливо він був вражений високим вченням Євангелія і мужністю християнських мучеників. Він здобув хорошу риторську освіту і виділявся із середовища своїх сучасників. Працював адвокатом в римському суді. Але незважаючи на ці відомості, важко встановити, навіть приблизно, час його життя, єдине, на чому можна будувати свої передбачення, так це на свідченні “Октавія” (гл. 9; 31), де згадується промова Фронтона проти християн. Фронтон помер близько 175 р., а це дозволяє приблизно визначити час написання твору, на основі цих незначних свідчень, життя та діяльність Минуція Фелікса, відносять до другої половини ІІ ст. і початку ІІІ ст.
 

 

Зміст твору “Октавій”

 

Даний твір представляє собою невеликий трактат (41 гл.). Це діалог, чи скоріше дві промови двох противників чим класичний діалог. Цікава доля цього трактату. Після вказаних згадувань у Лактація, бл. Єронима і Євхерія ніхто більше не згадує про цей діалог. Єдиний рукопис (ІХ ст..), який знаходиться в Парижській Національній Бібліотеці, містить цей діалог серед творів Арнобія Старшого. До семи книг Арнобія приєднана ще одна книга – “Октавій” Минуція Фелікса. Перше видання 1543 р. так і надрукувало “Октавій” як VІІІ-му книгу Арнобія. Тільки Хейдельбергське видання 1560 р. виправило цю помилку, і з того часу “Октавій” видається як самостійний твір Минуція Фелікса.
Твір “Октавій” написаний на захист християнства в розповсюдженні на той час формі філософських діалогів, де окремі особи висловлюють свої думки з якого-небудь філософського питання. Можливо, що учасниками діалогу Минуція Фелікса були реально існувавші особи: сам автор Марк Минуцій, Цецилій-язичник і Октавій-християнин.
На початку діалогу розповідається, що три його учасники, скорставшись вільним часом, здійснили подорож на живописний берег моря із Риму в Остію. Причому сама подорож ця дуже мальовниче описана. По дорозі вони доходять до статуї Серписа. Юний язичник робить  традиційне поклоніння перед статуєю (поцілував свою руку). В зв’язку з цим своє здивування Октавій-християнин висловив своїм супутникам. Це стало причиною для розмови про християнство. Цецилій-язичник висловив свої звинувачення проти християн, які були розповсюджені в той час. Октавій в тому ж порядку заперечував йому. Тому композиція діалогу зовсім проста. Головні думки Цецилія – це: а) трудність богопізнання; б) необхідність вітчизняної (батьківської) релігії; в) жахливість моралі і вчення християн.
Цецилій-скепник, він вважає, що “неосвідчені” і “невігласи” не повинні розмірковувати про сутність речей і “Божество”, тим більше, що всюди і у всьому царює “рішучий випадок”, проявляється “таємнича природа”.
Тому краще триматися старини, релігії предків (гл. 5–6). Після таких міркувань Цецилій переходить до прямих звинувачень християн – “жалюгідної і забороненої секти” (гл. 8), – в злочинах і спотвореннях, які нібито звершуються в християнських общинах під час їх зібрання. “Жахливі святилища цього нечестивого суспільства наповнюють світ, необхідно його зовсім викоринити і знищити” (гл. 9). Особливо засмучує Цецилія, що християни “не бояться смерті, але бояться померти після смерті”. Так приваблює їх манлива надія знову ожити і приглушує в них всякий страх” (гл. 8)
Після цього свої доводи викладає Октавій-християнин. Вказавши на протиріччя Цецилія – Октавій закликає до пізнання самих себе і всього світу, вказуючи на розум даний людині, чого не мають “тварини, які прихильні і звернені до землі і не здатні нічого іншого бачити крім їжі” (гл. 17). Потім, на основі визнання розумності устрою світу, тварин і людини, говорить про Бога, висловлюючи загальні погляди християнських письменників того часу: “Бог Отець – причина всіх речей, не має ні початку, ні кінця. Він неіснуюче покликав до буття Своїм Словом, привів в порядок Своїм розумом, звершив Своєю силою. Він вище почуттів. безкінечний, неосяжний і у всьому, в Своїй величі відомий тільки Самому собі” (гл. 18). З такою думкою про Бога, як початку всього, збігаються висловлювання найбільш відомих філософів. В протилежність цьому язицькі міфи – тільки байки і заблудження, які ми успадкували від неосвідчених батьків” (гл. 22).
Переходячи до заперечень проти звинувачень християн в різних злочинах, Октавій говорить: “Як несправедливо ви поступаєте, коли судите про те, чого не знаєте... Стільки часу не знаходилось в людини, яка заявила би про це, хоча могла би розраховувати не тільки на прощення, але і нагороду за своє відкриття. Така невинність християн, що вони не соромляться і не червоніють, коли їх засуджують, але жалкують тільки про те, що раніше не були  такими” (гл. 28). Всі подібні звинувачення – тільки байки, придумані демонами.
Також як і інші письменники-апологети, Октавій говорить про “майбутнє воскресіння” і заперечує віру в долю: “Щоби не робила доля, в людини душа свобідна і в ній судиться дія людини, а не зовнішнє становище” (гл. 36).
Надихаючись все більше і більше, Октавій доказує, що християни зовсім не такі нещасні, як думав  Цецилій. “Що ми в більшості живемо бідно – це не позор для нас, а слава, тому що душа як послабляється від розкоші, так укріпляється від помірності. Та і як може бути бідним той, хто не має недостатку, не бажає чужого, хто багатий в Бозі? Скоріше бідний той, хто, маючи багато, домагається ще більшого. Як подорожуючому тим зручніше йти, чим менше він має з собою вантажу, так точно на цьому життєвому шляху щасливіша людина, котра облегшує себе посередництвом  бідності і не задихається від тягару багатства. Якщо би ми вважали їх корисними, то просили би їх у Бога, і Він, без сумніву, міг би нам дати скільки-небудь, тому що все належить Йому. Ми більше маємо устремління до невинності серця, більше бажаємо  терпіння, більше намагаємось бути добрими, аніж збагачуватись. Тому не думайте, що Бог не був сильний допомогти нам чи залишив нас, Він керує всім і любить всіх Своїх; але Він піддає кожного нещастю для випробовування; Він дивиться на нього і його моральний стан в небезпеці і слідкує до останнього дихання за волею людини, знаючи, що в Нього ніхто не може загинути, таким чином, ми випробовуємось нещастями, як золото вогнем” (гл. 36).
Особливо сильне враження завжди викликає християнин, який не боїться мучеництва: “Яке прекрасне видовище для Бога, коли християнин бореться з скорботою, коли він твердо стоїть проти погроз, катувань і страти, коли він сміється над страхом смерті і не боїться палача; коли він  зберігає свою свободу перед царями і владиками і схиляється тільки перед Богом, Якому він належить; коли він торжествуючий переможець, сміється навіть над тим, хто віддав його на страту... Чого нам бажати більше, коли в наш час відкрилось пізнання істинного Бога? Будемо користуватись нашим благом, будемо дотримуватись правила істини. Нехай закінчиться марновірство, нехай посоромиться нечестя, нехай торжествує істинна релігія” (гл. 37–38).
Після закінчення промови Октавія наступило хвилинне мовчання. Його перервав Цецилій, який сказав: “Ми обидва перемогли: і я по справедливості приписую собі перемогу, тому що Октавій переміг мене, а я отримав (здобув)  перемогу над заблудженням. Що торкається сутності питання, то я сповідую “Провидіння”, корюсь Богу і визнаю чистоту релігійного суспільства, яке від нині буде і моїм” (гл. 40).
В кінці автор говорить: “Після цього радісні і веселі ми відправились в дорогу. Цецилій радів тому, що увірував, Октавій – що зруйнував його заблудження, а я – наверненю Цецилія і перемозі Октавія” (гл.41).
 

 

Богословські погляди Минуція Фелікса

 

Автор “Октавія” стверджує монотеїзм, всемогутність Божу, критикує міфологічність язицьких релігійних вірувань. Він захищає віру в премудрий Промисл Божий, світову гармонію, премудре поєднання причин і цілей, виключає можливість випадку і фатуму (долі). Що торкається культу, то язицькі релігійні традиції і обряд їх жертвоприношення, ідололатрія і оракули  є видумкою демонів, тоді як християнський обряд відрізняється високою моральністю і чистотою. Рим звеличився не дякуючи своїй релігії, а через свою зовнішню силу і грабіжі. По відношенні до есхатології і вчення про воскресіння мертвих він намагається знайти цьому зародки в творах самих язицьких філософів. Піфагора і Платона про безсмертя і метемпсихозі (вчення про переселення душ). Взагалі він багато цитує язицькі тексти, а біблійних цитат в чистому вигляді у нього майже немає. Слід сказати, що в цьому творі його апологетична цінность не настільки значна, щоби вважати його особливо важливим пам’ятником християнської писемності. В ньому немає нічого нового, чого би не було в попередніх йому апологіях. По суті цим твором були більше зацікавлені вчені філологи і текстологи, чим богослови. Істориків християнства цікавить питання про взаємовідношення “Октавія” з апологетичним трактатом Тертуліана, чим сама богословська цінність розглядуваного твору. Але, безумовно, цей твір не повинен залишатися непоміченим, так як це перша спроба апологетичного богословського трактату на Заході, яка вплинула на богословську діяльність Тертуліана “Октавій” Минуція Фелікса являється достойним завершенням апологетичної літератури ІІ ст.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2