ЗАГАЛЬНЕ ВОСКРЕСІННЯ І СТРАШНИЙ СУД
Відразу після поразки антихриста св. Іоанн побачив Ангела, котрий сходив з неба, і котрий мав ключі від безодні і великий ланцюг у руках. Ангел цей: „І бачив я Ангела, що сходив із неба, що мав ключа від безодні, і кайдани великі в руці своїй. І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв’язав його на тисячу років, — та й кинув його до безодні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років. А по цьому він розв’язаний буде на короткий час” (Об. XX; 1—3) — під цим тисячоліттям потрібно розуміти весь час від втілення Христового до пришестя антихриста. З приходом втіленого Сина Божого на землю і, особливо, з моменту викуплення Ним своєю Хресною смертю людства сатана був зв’язаний, язичництво скинуте, і настав на землі період тисячолітнього Царства Христового. Під цим тисячолітнім Царством Христовим на землі розуміється перемога Християнства над язичництвом і утвердження на землі Церкви Христової. І бачив я, — говорить св. Іоанн „душі святих” — звідси видно, що ці святі, котрі є учасниками 1000-літнього Царства Христового, царюють з Христом і „суд їм був даний” не на землі, а на небі, бо тут говориться лише про душі, тіла не згадуються зовсім. З цих слів видно, що Святі беруть участь в керуванні Церквою Христовою на землі, а тому природно і правильно звертатися до них молитвами. Ці перші вірші XX розділу Апокаліпсиса послужили приводом для виникнення лжевчення про „тисячолітнє Царство Христове на землі”, котре отримало назву „Хіліазм”. Сутність цього вчення така: задовго до кінця світу Христос Спаситель знову прийде на землю, вразить антихриста, воскресить лише праведників. Потім Він влаштує нове Царство на землі, в котрому праведники, в нагороду за свої подвиги і страждання, будуть царювати разом з Ним на протязі тисячі років, насолоджуючись усіма благами тимчасового життя. Потім буде друге загальне воскресіння мертвих, загальний суд і вічне воздавання по заслугам. Це вчення було відоме у двох видах. Одні говорили, що Христос відновить Єрусалим в усій красі, знову введе виконання обрядового закону Мойсеєвого з усіма жертвами, і що блаженство праведників буде в тому, щоб задовольняти чуттєві потреби. Так вчили у першому столітті Єретик Керінф і інші юдействуючі єретики: евіоніти, монтаністи, а в четвертому столітті Аполлінарій. Інші, навпаки, стверджували, що це блаженство праведників полягатиме в чисто духовних насолодах. У цьому останньому виді думки про хіліазм були висловлені вперше Папієм Ієрапольським; зустрічаються вони потім у св. мученика Юстина, у Іринея, Іпполіта, Мефодія і Лактанція; в пізніші часи воно відновилося, з деякими особливостями, анабаптистами, послідовниками Шведенборга, містиками — ілюмінатами і адвентистами. Потрібно, однак, знати, що ні в першому ні в другому виді вчення про хіліазм не може сприйматися православним християнином, і ось чому:
1. За вченням хіліастів воскресіння мертвих буде дворазовим: перше станеться за тисячу років до кінця світу, коли воскреснуть лише праведники, друге — перед самим кінцем світу, коли воскреснуть і грішники. Але Христос Спаситель ясно вчив лише про одне загальне воскресіння мертвих, коли воскреснуть і грішники і праведники і всі отримають відповідну нагороду (Ів. VI; 39—40, Мф. XIII; 37—43).
2. Слово Боже говорить лише про два пришестя Христових у світ: перше, під час котрого Він прийшов у приниженні, щоб викупити нас, і друге, славне, коли Він явиться судити живих і мертвих. Хіліазм вводить ще одне — третє пришестя Христове за тисячу років до кінця світу. Ось це третє пришестя зовсім не відоме Слову Божому.
3. Слово Боже вчить тільки про два Царства Христові: Царство благодаті, котре буде продовжуватися до кінця світу (І Кор. XV; 23—36) і Царство слави, котре почнеться після Страшного Суду і не буде мати кінця (Лк. І; 33, II Петр. І; 11); хіліазм же допускає ще якесь середнє третє Царство Христове, котре буде продовжуватися лише 1000 р.
4. Вчення про чуттєве Царство Христове є явно протилежним Слову Божому, згідно з яким „Царство Боже не пожива й питво” (Рим. XIV; 17); „в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять” (Мф. XXII; 30); обрядовий закон Мойсея мав лише прообразне значення і назавжди був замінений досконалішим новозавітнім законом (Дії XVI; 23—29, Рим VI; 14, Гал. V; 6, Євр. X; 1).
5. Деякі древні вчителі, як Юстин, Іриней і Мефодій, трималися хіліазму, хоча і частково. В той же час інші повставали рішуче проти нього: Кай, пресвітер Риму, св. Діонісій Александрійський, Оріген, Євсевій Кесарійський, св. Василій Великий, св. Григорій Богослов, св. Єпифаній, блаж. Єронім, блаж. Августин. А з того часу, як Церква на Другому Вселенському Соборі в 381 р. засудила вчення єретика Аполлінарія про тисячолітнє Царство Христове і для того внесла у Символ Віри слова „І Царству Його не буде кінця” триматися хіліазму, навіть частково, стало неможливо.
Потрібно знати також, що Апокаліпсис є книгою глибоко таємничою, а тому розуміти і тлумачити буквально зміст пророцтв, особливо, якщо це буквальне розуміння явно заперечує інші місця священного Писання, не можна, бо це суперечитиме правилам священної герменевтики.
„Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в’язниці своєї. І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Гога й Магога, щоб зібрати їх до бою, а число їхнє — як морський пісок” (Об. XX; 7—8) — під висловом „сатана буде випущений із в’язниці своєї” потрібно розуміти появу перед кінцем світу антихриста. Звільнений сатана буде намагатися в вигляді антихриста спокусити всі народи землі і пізніше на боротьбу проти Християнської Церкви Гога і Магога. „Деякі вважають”, говорить св. Андрій Кесарійський, „що Гог і Магог є північними віддаленими скіфськими народами або, як ми їх називаємо, Гуни, котрі є найчисленнішими і найвойовничішими з усіх земних народів. Тільки Божественною правицею вони утримуються від звільнення диявола і від заволодіння усім Всесвітом. Інші, перекладаючи з єврейської, говорять, що Гог означає того, котрий збирає, або зібрання. Магог — підвищеного, або підвищення. І так, цими іменами позначається або зібрання народів, або їхнє піднесення. „Певно, що ці імена застосовано у метафоричному сенсі для позначення тих жорстоких орд, котрі озброяться перед кінцем світу проти Христової Церкви під керуванням антихриста”. „І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, — і пожер їх” (Об. XX; 9) — це означає, що вороги Христові розповсюджуються по усій землі і повсюди почнуться гоніння на християнство. Але диявола буде скинуто: „А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки.” (Об. XX; 10).
За цією кінцевою перемогою над дияволом буде загальне воскресіння мертвих і Страшний Суд.