ТРЕТЄ ВИДІННЯ: БОРОТЬБА ЦАРСТВА БОЖОГО ІЗ
ВОРОЖИМИ ЙОМУ СИЛАМИ АНТИХРИСТА.

ЦЕРКВА ХРИСТОВА В ОБРАЗІ ЖІНКИ, КОТРА ЗНАХОДИТЬСЯ У МУКАХ ПОРОДУ
„І з’явилася на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із двадцяти зір” (XII; 1). Св. Мефодій, св. Іполіт і св. Андрій Кесарійський вважають, що це — „Церква, одягнена в слово Отчеє, котре сяє сильніше сонця. Цей блиск сонячний означає також, що вона володіє істинним пізнанням Бога, Його законів і містить в собі Його об’явлення. Місяць під ногами її — в знак того, що вона вище перемінливого. Вінець з 12 зірок на голові є знаком того, що будучи першопочатково зібраною з 12 колін Ізраїлевих, вона згодом керувалася 12 Апостолами, котрі складали її світоносну славу. „І вона мала в утробі, і кричала від болю та муки, терпіла від породу” (XII; 2). Ці муки народження означають ті труднощі, котрі потрібно було подолати Церкві Христовій під час утвердження у світі (мучеництво, розповсюдження єресей). А за поясненням св. Андрія, „Церква вболіває за кожного із відроджених водою і духом, аж поки, як сказав Божественний Апостол, „не вообразиться в них Христос”. „Церква вболіває”, говорить св. Мефодій, перероджуючи душевних у духовних, і виглядом і образом перетворює їх за подобою Христовою.
„І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоно-огняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців” (Ап. XII; 3); в цьому образі змія не можна не вбачати „древнього змія, що ім’я йому диявол і сатана”. Червоно-огняний колір означає кровожерну лютість його, — сімома головами позначається крайня хитрість і підступність (на противагу „сімом духам” Божим, або сімом дарам Святого Духа); 10 рогів — зла потужність і сила його, котра направляється проти 10 заповідей закону Божого; вінці на головах його означають царську владу диявола в його царстві темряви. Стосовно ж історії Церкви деякі тлумачі вбачають у цих семи вінцях сімох царів, котрі повстали проти „Церкви, а в 10 рогах — 10 гонінь на Церкву”.
„І його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу” — під цими зірками, котрих диявол змів, тлумачі розуміють грішних ангелів, або демонів, а також предстоятелів Церкви і вчителів, котрі спокусилися сатанинською силою. „І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом” — образ Ісуса Христа, бо, як говорить св. Андрій, „в особі хрещених Церква безперестанно народжує Христа”. Це видно навіть зі слів ап. Павла: „Аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (Еф. IV; 13) — народжуємося, зростаємо і вдосконалюємося у Христі.
„І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його” (XII; 5) — так Господь Ісус Христос піднесений був на небо в день славного вознесіння Свого і сів на престолі Отця Свого праворуч від Нього; так і всі святі, в котрих уявляється Христос, підносяться до Бога, щоб не бути переможеним від спокус, котрі сильнішими є за їхні сили; так і всі християни останніх часів піднесені будуть: „потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завжди будемо з Господом” (І Сол. IV; 17).
„А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годували її тисячу двісті шістдесят день” (XII; 6) — під втечею жінки у пустелю багато тлумачів вбачають втечу християн із оточеного римлянами Єрусалиму під час великої юдейської війни 66—70 рр. Війна ця тривала 3,5 роки. Під цією пустелею можна вбачати і ту пустелю, де спасалися перші християни від гонителів, і пустелю, де спасалися преподобні подвижники.
„І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені” (Ап. XII; 7—9) — за тлумаченням св. Андрія, ці слова можна віднести і до першого падіння сатани і скинення з Ангельського чину, а також і до поразки його від Владичного хреста, коли буде суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. Під образом цієї війни вбачають також перемогу християнства над поганством, оскільки диявол і демони його всіма силами підбурювали і озброювали язичників на боротьбу з Христовою Церквою.
„А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я. І жінці дані були два крила великого орла, щоб від змія летіла в пустиню, до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу” (Ап.ХІІ; 13,14) диявол не припинить гнати Церкву, але Церква, маючи два орлиних крила — Старий і Новий Завіт — сховається від диявола в пустелю, під котрою можна розуміти і духовну і чуттєву пустелю, в котрій переховувалися і переховуються істинні християни-подвижники.
„І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річка, щоб річка схопила її. Та жінці земля помогла, — і розкрила земля уста свої, та й випила річку...” — під цією „водою” св. Андрій розуміє „велику кількість або злих демонів, або різних спокус”, а під землею, котра поглинула воду, — „смиренномудрість святих, котрі, говорячи від серця: „Я порох та попіл” (Буг. XVIII; 27), тим самим знищують диявольські пастки”.
„І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове” — це безперервна і багатовікова боротьба проти християн, котру диявол буде вести до кінця світу (Ап. XII; 17).