ПРО ОДЯГНЕНОГО В ХМАРУ І ВЕСЕЛКУ АНГЕЛА, КОТРИЙ
ЗВІЩАЄ ПРО КІНЕЦЬ СВІТУ
Перед останнім своїм трубним звуком св. Іоанн побачив величного Ангела, котрий сходив з неба і був оточений хмарою, мав веселку над головою. Його обличчя сяяло як сонце, а полум’яніючі ноги його стали на землю і на море; в руці тримав розкриту книгу. Є думка, що цей Ангел є Самим Господом Ісусом Христом чи Святим Духом, але св. Іоанн назвав Його „Ангелом”, і св. Андрій Кесаріський вважає, що це якраз Ангел, можливо, один з серафимів, на котрому спочиває слава Господа. Стояння Його на морі і на землі означає владарювання над стихіями земного світу.
Книга, що він її тримав у руках, за тлумаченням св. Андрія, містила „імена” і дії тих з найлукавіших, котрі розбій чинять, чи іншим чином безчинствують на землі і вбивають на морі. Інші ж тлумачення стверджують, що це були взагалі пророцтва про подальші долі світу і людства. „І як він закричав, то заговорили сім громів голосами своїми” (X; 3) — але коли св. Іоанн забажав записати ці громові слова, йому заборонено було це робити. Кінцеве пізнання і пояснення того, що вони сповіщали, належить останнім часам. Деякі тлумачі вважають, що це — сім періодів в історії людства:
1.Торжество християнства над язичництвом;
2.Велике переселення народів і занепад Римської імперії, на місці котрої виникають нові християнські держави;
3.Поява магометанства і занепад Візантійської імперії;
4.Епоха хрестових походів;
5.Падіння благочестя у Візантії, котру захопив іслам, і в древньому Римі, де запанував дух папизму, результатом чого стало відступництво від Церкви у вигляді Реформації;
6.Революції і встановлення повсюди соціальної анархії, з котрої повинен вийти „син погибель-антихрист”;
7.Встановлення (або відновлення) Римської, тобто всесвітньої імперії на чолі з антихристом і кінець світу.
Слідом за цими голосами Ангел, піднявши руку, клявся „Живучим по вічні віки, що вже часу не буде”, тобто припиниться звичайна круговерть стихійного світу, і не буде часу, що вимірюється сонцем, а настане вічність.
„А дня голосу сьомого Ангела, коли він засурмить, довершиться Божа таємниця, як Він благовістив був Своїм рабам пророкам” (X; 7), тобто незабаром настане остання, сьома епоха існування світу, коли затрубить сьомий Ангел, і тоді звершиться „Божа таємниця”, про котру говорили пророки, тобто настане кінець світу.
Відразу після цього св. Іоанн, за повелінням голоса з неба, підійшов до Ангела, і Ангел дав йому проковтнути книгу: „І була вона в устах моїх, немов мед той, солодка. Та коли її з’їв, вона гіркість зробила в моїм череві...” Тут вказується на те, що св. Іоанн прийняв пророче дарування подібно до того, як приймали його старозавітні пророки. Солодкість і гіркота означають таке: оскільки св. Євангеліст не відчував і не сприймав недобрих страв, то через поглинання книги, котра містить дії нечестивих, йому і показується, що на початку гріха буває солодко, а після звершення — гіркота, котра виражається в одержанні по заслугах.