Лист 73

політикові Н. Н., про політичну мораль

З Вашого листа я зрозумів, що Ви схильні визнавати за політикою якусь особливу мораль, відмінну від загальнолюдської моралі. Це означає тільки одне, хоча висловилися Ви обережно й тонко: те, що непорядне у звичайних людських стосунках, у політиці порядне; те, що у звичайних людських стосунках неприпустиме, у політиці допускається. Ця небезпечна тенденція породжена не вчора й не Вами; на жаль, люди дійсно стали вважати політичну мораль особливою мораллю, тобто аморальністю. Хіба нам з Вами не доводилося чути таку нам з Вами не доводилося чути таку думку: “Невже ти думаєш, що він говорить правду? Ні, він просто політик”.

Бачите, яка прірва розділяє Вашу теорію й думку народу? Вашу особливу, політичну мораль народ називає просто неправдою й обманом. А Ви повинні зважати на народну думку, тому що політика в кращому своєму змісті — справа народна, велике служіння народові. Я розумію, чого Ви хочете. Ви хотіли б знайти якийсь особливий спосіб правління, щоб і народ процвітав, і держава розвивалася. І цей особливий спосіб, що неминуче нагадує рулетку, Ви називаєте політичною мораллю. Я не сумніваюся в шляхетності Ваших намірів, але все, що Ви говорите, перебуває поза поняттям моралі, поза християнством, поза культурою. Це давно відомі ігри сильного зі слабким, загравання, у яких, коли не допомагають штучні посмішки, в хід ідуть зуби, пазурі, і навпаки. Народ говорить так: правдою земля стоїть. Якщо Ви зневажаєте цю непорушну народну аксіому, як “неуцтво”, послухайте, що стверджують цивілізовані англійці: “Чесність — найкраща політика”. Були часи в політичній історії Англії, коли вони думали інакше, але досвід навчив їх тому, що чесність воістину найкраща політика.

Якийсь відомий американський державний діяч сказав: “Якби американці йшли в парламент з тими ж думками й почуттями, з якими йдуть до церкви, тоді держава наша була б міцною і народ щасливим”. Навіть серед давніх язичників на Балканах найбільше прославилися ті правителі, які й у державних справах, і в приватних дотримувалися одинакових моральних правил. Згадайте, як вчинив праведний Арістид37, коли голосували за вигнання його з батьківщини. Одна незнайома безграмотна людина попросила Арістида написати на черепку: “Вигнати Арістида!”. І Арістид не вагаючись написав слова, які були йому на шкоду.

Християнська віра, як ніщо й ніколи раніше, оголосила й затвердила єдність моралі. Однією з головних причин нинішніх смут і нещасть невеликого європейського континенту є подвійна мораль. Одна мораль застосовується в приватному житті, інша – у суспільному. Про те, що подвійна мораль не приводить народ до добра, свідчать нам ставлення ізраїльських старійшин до Христа й подальша історія народу Ізраїлю. Страчуючи лжесвідків у своєму народі, первосвященики самі шукали лжесвідків для суду над Христом. Між собою вони говорили, що Він на боці римлян (див.: Йн. 11: 48), а перед римлянином Пілатом — що Ісус проти римлян і кесаря, тому що Сам Себе царем робить (див.: Йн. 19: 12), додаючи лицемірно: нема в нас царя, крім кесаря . Ось подвійна мораль. Ось політична мораль, якою юдейські політики, бажаючи врятувати свій народ, згубили його. Бачачи всі ці тенета, всю цю аморальну фарисейську метушню навколо Себе, Господь прорік: Ось дім ваш залишиться вам порожнім . Ось Вам плід політичної моралі. Ось страшний урок всім народним лідерам, які роздирають мораль надвоє, віддаляючись від народної аксіоми: правдою земля стоїть.

Мир Вам і здоров’я від Господа.

Лист 74

прочанинові, над яким насміхаються домашні

Поки ти не почав молитися, усі любили тебе, а зараз раптом ти почуваєшся в домі, як у ворожому таборі. Колись ти пив і курив, потроху крав, лихословив, прогулював роботу, робив багато чого противного Богові багато чого противного Богові й людям. І все-таки тоді домашні любили тебе. А тепер, коли ти пішов по шляху правди, благочестя й молитви, усі жалять тебе, як оси.

Радуйся, брате, сторазово радуйся. Не бачиш хіба: євангельські події розігруються у твоєму домі? У тому будинку, де ще недавно велися розмови про податки й побори, про злодіїв і спільників, почали збуватися євангельські пророцтва. Ваш дім піднісся до небес, став ареною християнської драми, невидимими узами він пов’язаний тепер з часами мучеників і апостолів. Історія християнської Церкви розігрується на невеликому просторі вашого будинку. Ось пророцтва Христові, які багаторазово збувалися на землі й тепер починають збуватися у вашому домі: Вас ненавидітимуть усі за ім’я Моє (Мт. 10: 22). І вороги людині – домашні його (Мт. 10: 36). Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятися. Блаженні ви, коли зненавидять вас люди й коли відлучать вас, і будуть паплюжити, і пронесуть ім’я ваше як безчесне за Сина Людського (Лк. 6: 21-22). Істинно, істинно кажу вам: голоситимете й ридатимете, а світ зрадіє; ви сумними будете, але сум ваш на радість обернеться (Йн. 16: 20).

Що може бути яснішим за ці пророцтва? Це вони здійснюються сьогодні, біля твого вогнища, на тобі. Тому приймай ганьблення не як ганьблення, а як ордени і нагороди. Знай, покаються твої гонителі, насмішники замовкнуть, а ти зрадієш. Сьогодні ти останній у домі батька, але незабаром першим станеш. А ті, хто женуть тебе, будуть служити тобі. Це пророцтво тисячі разів сповнювалося й на тобі здійсниться.

Мир тобі й благословення від Господа.

Лист 75

чоловікові, що журиться тим, що не вірує в Бога

Який гріх ти зробив, що трапилося з тобою це лихо з лих, що розірвав ти зв’язок із Джерелом життя й Подателем розуму, що відрікся від Того, вічне буття Якого очевидніше від нашого миттєвого буття, і наше існування тільки Ним виправдовується?

Бог не ховається від людини. Грішна людина ховається від Бога, ховається і приховується, поки зовсім не втратить Його з виду. Як написано про прабатьків, що, коли згрішили, і сховався Адам і дружина його від лиця Господа Бога між деревами раю . Як тоді, так і тепер. Як тільки скоїть людина тяжкий гріх, вона ховається від Бога за спину природи. І губиться серед творінь, серед каміння, дерев і тварин, ніби серед удаваних родичів, тоне в тіні природи. І як говориться про затемнення сонця, коли місяць заступає цього світлого царя природи, так можна говорити про “затьмарення Бога” — Сонця Правди — для тих, хто природою затуляється від очей Творця природи.

Але це тільки наші людські слова, тому що затемнення сонця означає не те, що сонце втратило світло, а лише те, що світло сховане від наших очей. Так само й “затемнення Бога” не означає, що Бог пропав і Його нема більше, але те, що між Богом і людиною з’явилося щось і закрило собою Бога від його розуму. Це щось є гріх людський.

Не винна природа, якщо обожнює її безбожник. Вся вона противиться запереченню Бога й своїх обожнювачів. Вся природа, від неосяжного сонця до дрібного атома, одноголосно й гармонійно свідчить про буття й дію свого Творця. Древні єгиптяни, наприклад, обожнювали всіх тварин, а найбільше чорного бика, якого називали Апіс38. Відповідно до одної легенди, прийшов якийсь фараон, щоб принести жертву Апісу. Коли він поклонився так званому богу, бик підняв його на роги й відкинув далеко від себе. “Зараз бачу, що ти не Бог, а бик!” — у гніві вигукнув фараон. На це Апіс йому відповів: “Це я й хотів тобі показати! Відтепер кланяйся Тому, Хто створив тебе й мене!”.

Ти говориш: “Важко увірувати, поки не побачиш!”. Але чим бачити бажаєш: оком чи духом? Якщо оком тілесним, тоді Той, Котрий більше всесвіту, повинен зменшитися, щоб поміститися в обмеженому полі твого зору. Чи бачиш ти свій розум очима? Тим часом розсердився б, якби хтось сказав тобі, що не повірить у твій розум, поки очима не побачить. Якщо ж духом бажаєш бачити Бога, тоді можеш побачити Його, тому що дух людський більший від всесвіту й Бог є дух… Але дух твій повинен бути чистий, тому що тільки чистим обіцяно бачити Бога .

Біжи скоріше з тієї пітьми, що, як павук, обплутала твою душу. Після гріхопадіння Адам біг від Бога. Але милостивий Творець не біг від творіння Свого, а наблизився й покликав: Адаме, де ти? І тебе Він кличе, хіба не чуєш: “Благий, де ти?”. Поверни обличчя своє до Світла, сину Світла, тому що Отець Світла з полум’яною любов’ю кличе тебе.

Слухай і знай: ніхто в роді й народі твоєму не прославився, крім тих, хто Бога прославив.

Милість тобі й здоров’я від Господа!

Лист 76

чоловікові, який отримав високу посаду, але не став щасливим

Ваш лист немов стікає слізьми. Ви клопотали про високу посаду: Вам здавалося, що вона принесе щастя. Люди, котрі вас оточують, робили так само, тому доводилося Вам боротися, боятися, відтискати інших. Ви вважали, що щастя, і не просто щастя, саме життя, почнеться для Вас із одержанням цієї високої посади. До цього Ви вважали себе нещасним, майже неіснуючим. Нарешті Ви досягли мети. Кілька днів Ви почували себе немов заново народженим, потім прийшло розчарування. Щастя було так само далеко, як і колись. Тільки тоді Ви вірили, що воно існує десь там, у високих званнях, а тепер Ви й віру втратили. Піднялися до хмар, майже до зірок, а зараз гірко каєтеся в тому, що гналися за щастям помилковими шляхами, наслідуючи інших. Тому хочете Ви знову повернутися до свого колишнього скромного звання, коли відповідальності було менше, а жало заздрості навколишніх слабкіше. Можливо, Вам допоможе розповідь про фальшиві золотники.

У великому парку готувалася народна гулянка, але впускали тільки по квитках. Багато хто хотів увійти, але грошей на квитки не було. Якась багата людина вирішила випробувати людські пристрасті й кинула в юрбу дітей жменю монет: це були фальшиві золоті монети, серед яких був один справжній срібний динар. Кинулися діти за монетами, пересварилися, побилися, поки не зібрали всі монети. Але на срібний динар ніхто не звернув уваги, тому що кожен думав: золото дорожче від срібла. Ті, хто тримав у руках підробку, почували себе зовсім щасливими, але результат був гірким і несподіваним. Коли вони прийшли купити квитки, з’ясувалося, що гроші фальшиві, і поліцейські несподіваним. Коли вони прийшли купити квитки, з’ясувалося, що гроші фальшиві, і поліцейські відправили їх до в’язниці. Один був винахідливішим за інших: побачивши, що трапилося з його товаришами, він кинув фальшивий золотник і пішов шукати срібний динар. Коли знайшов його, купив квиток і потрапив у парк на гулянку.

Тлумачення: веселощі — це Царство Небесне, або Царство безсмертної радості. Фальшиві монети — плотські бажання, земне марнославство й самообман, що віддаляють людей від Царства справжньої радості й ведуть їх у царство муки й пітьми. Чисте срібло символізує внутрішню доброту й істину праведної душі. Діти, ласі на оманливий блиск цього світу, суть грішники. Дитина, яка відкинула фальшиве золото й поспішила за срібреником, символізує грішника, який розкаявся.

Лист 77

Спасое С., на запитання про те, чому неправедні процвітають

Допоки процвітають? І що з ними буде наприкінці? Що буде з родом їхнім? Чи задумувався ти над цим питанням? Хай не спотикаються думки твої, коли бачиш, що хтось, похваляючись силою, забуває про Подателя сил. Згадай, як гордовитий і самовпевнений Голіаф загинув від рогатки хлопчика Давида . Хай не бентежиться серце твоє, коли бачиш, що хтось збагачується несправедливим шляхом. Їсти буде й не насититься; відніме, і не вистачить йому. Згадай багатих мешканців Содому, в одну мить засипаних вогнем і попелом разом з усім багатством їхнім .

Ти християнин, а християнин сприймає події в їхній повноті, а не частково. Успіх неправедних християнин не оцінює як щось остаточне, але чекає, що відбудеться далі, бо знає, що грішник домагається успіху не самотужки й здібностями, а тому, що Господь потурає йому, щоб він згадав про Нього. По невимовній Своїй милості, дозволяє Господь грішним те, чого вони бажають, щоб вони, згадавши Бога, засоромилися беззаконь своїх і виправилися. Богові дорогі ті, що розкаються; дуже дорогі для Нього ті, хто в сокрушенні серця кається в несправедливих ділах своїх. Творець не такий, як звірина, що карає винного, варто тільки йому оступитися. Він чекає, поки заблудлий сам знайде істинний шлях. Він дивиться й мовчить. Чекає й ніколи не спізнюється. Незбагненний у Своїй мудрості, чудовий у Своїй милості.

Нерозумний нарікає на те, що Господь не управляє світом за його розумінням, а розумний безперестану ревнує про Божий розум. Але й розумному іноді неможливо зрозуміти, чому з тією чи іншою людиною відбуваються незрозумілі, здавалося б, події; чому молода людина, що жадає життя, вмирає, а стара, яка стомилася від життя, живе; чому праведний страждає, а безбожник благоденствує.

У Священному Переказі згадується такий випадок: помер грішний багатій, гріхи якого були очевидні всім; його врочисто поховали. На похоронах були присутні єпископи й священики. Незабаром після цього гієна напала на якогось пустельника й розтерзала його. Якийсь чернець, що був присутній на похороні того грішника, бачачи криваві останки праведника, заридав і в душевному сум’ятті вигукнув: “Господи, чому так, за що? Чому той грішник у достатку жив і з почестями похований, а праведник цей так гірко жив і так страшно вмер?”. З’явився йому Ангел Божий і сказав: “Той грішник за життя зробив одну тільки добру справу, а цей пустельник зробив тільки один тяжкий гріх. Урочистим й Ти християнин, а християнин сприймає події в їхній повноті, а не частково. Успіх неправедних християнин не оцінює як щось остаточне, але чекає, що відбудеться далі, бо знає, що грішник домагається успіху не самотужки й здібностями, а тому, що Господь потурає йому, щоб він згадав про Нього. По невимовній Своїй милості, дозволяє Господь грішним те, чого вони бажають, щоб вони, згадавши Бога, засоромилися беззаконь своїх і виправилися. Богові дорогі ті, що розкаються; дуже дорогі для Нього ті, хто в сокрушенні серця кається в несправедливих ділах своїх. Творець не такий, як звірина, що карає винного, варто тільки йому оступитися. Він чекає, поки заблудлий сам знайде істинний шлях. Він дивиться й мовчить. Чекає й ніколи не спізнюється. Незбагненний у Своїй мудрості, чудовий у Своїй милості.

Нерозумний нарікає на те, що Господь не управляє світом за його розумінням, а розумний безперестану ревнує про Божий розум. Але й розумному іноді неможливо зрозуміти, чому з тією чи іншою людиною відбуваються незрозумілі, здавалося б, події; чому молода людина, що жадає життя, вмирає, а стара, яка стомилася від життя, живе; чому праведний страждає, а безбожник благоденствує.

У Священному Переказі згадується такий випадок: помер грішний багатій, гріхи якого були очевидні всім; його врочисто поховали. На похоронах були присутні єпископи й священики. Незабаром після цього гієна напала на якогось пустельника й розтерзала його. Якийсь чернець, що був присутній на похороні того грішника, бачачи криваві останки праведника, заридав і в душевному сум’ятті вигукнув: “Господи, чому так, за що? Чому той грішник у достатку жив і з почестями похований, а праведник цей так гірко жив і так страшно вмер?”. З’явився йому Ангел Божий і сказав: “Той грішник за життя зробив одну тільки добру справу, а цей пустельник зробив тільки один тяжкий гріх. Урочистим й почесним похороном Всевишній винагородив злого грішника за його добру справу, і більше нема чого йому очікувати в іншому світі, а лютою смертю праведника згладився один-єдиний його гріх, щоб на небесах одержав він повноту радості”.

Так само й ти міркуй про шляхи Божі і поклади все сподівання своє на Творця. Не дивися з обуренням на грішників, не май заздрощів до тих, що чинять беззаконня , по слову царя Давида, який довго мучився тим же, чим ти зараз мучишся, поки Господь просвітив його розум. Частіше читай Псалтир, тоді зрозумієш і втішишся.

Мир тобі й благословення від Господа.

Лист 78

православному американцеві, якого збентежив якийсь письменник

Я отримав журнал, у якому опубліковане жорстоке звинувачення християнської віри письменником, якого ти згадуєш. Коротко його зміст такий: “У нинішній кризі, яка охопила Америку, винне християнство. Воно вчило нас трудитися якнайбільше, ми слухалися й виконували. Працювали маніакально. Але тому, що всі працювали, багато хто залишився зараз без роботи. Тому тепер ми створюємо нову віру, яка вчить нас не працювати, з її допомогою ми вийдемо з кризи”. Цей новий “месія” збентежив тебе, і ти просиш пояснення.

Не бентежся. Слова, сказані в біді, гублять половину своєї сили. Коли діти потрапляють у біду, вони звинувачують своїх батьків. Недавно мені скаржилася одна мати, що її розпусний син надокучає їй, вимагаючи грошей, а коли вона дорікає йому, говорячи, що грішми не можна розкидатися, він у гніві ображає її. Подібне відбувається і з християнською вірою, духовною матір’ю всіх християнських народів; відбувається це з часу її виникнення у світі. Її звинувачували всі, хто не хотів і не вмів звинувачувати себе. Ще в другому сторіччі Тертулліан39 писав: “Якщо Тибр розіллється або Ніл не вийде з берегів своїх, якщо небо не дасть дощу або море розбушується й спустошить землю, відразу лунає крик: “Християн до левів!””. Так у Росії сьогодні лунає крик протесту проти православної віри, причина тому — економічна криза, в Іспанії — через політичні невдачі, а в Америці — через безробіття, але завжди той самий лемент: “Християн до левів!”.

А ти, спадкоємець Христовий, знай, що гнані переживуть гонителів. Жодна віра у світі не була гнана так, як християнська, і вчора, і сьогодні, і завтра... Для християн у цьому нема нічого несподіваного, тому що все це передбачав і пророчив наш Спаситель і на всі звинувачення й гоніння наперед заповів вірним Своїм: радійте і веселіться!

Воістину, християнська віра від початку вчила людей трудитися. Але віра наша вчила й тому, що має бути, а що ні. А скільки того, що не має бути й не потрібне людині, виготовлено в Америці, ти й сам бачиш. Надлишки виробництва виникли не від ретельності в праці, а від гонитви за доларом. Наша віра сповідує не просто працю, а працю зі страхом Божим, і милосердя, і братолюбство. Коли ж праця відокремлюється від усього того, що робить її благородною і гідною людини й ставиться у виняткову залежність від грошей, тоді вона, як і всякий проклін, приносить світові спустошення, не менше, ніж ледарство. Я не можу повірити, що праця, якою би напруженою вона не була, якщо вона поєднана зі страхом Божим, милосердям і братолюбством, може бути небезпечною для людини. Нема благословення ні праці грошолюба, ні милостині ледаря. Заповіді Христа є досконалими у своїй повноті, а не окремо, немов дерево з гіллястою кроною й плодами, бо одна відсічена гілка сохне й гине. Знай, що закон Христовий – камінь наріжний, скеля спасіння. Коли люди сходять з цього каменя, тоді множаться законодавці й закони, суперечливі й однобокі. А законодавці ці й закони їхні — пісок, і коли на піску зводиться будинок людства, він, за словами Христа, зруйнується й упаде .

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 79

хворій Станії Д., на питання про те, що таке обітниця

Це обіцянка, яку людина дає Господу як подяку або за свої гріхи. Багато молодих людей з навколишніх сіл Бітоли їдуть на заробітки в далекі краї. Матері й сестри, проводжаючи їх, дають обітниці Богові за їхнє здоров’я й благополучне повернення. Якось у суботу ми несподівано опинилися в маленькій сільській церкві; коли ввійшли, то побачили жінку похилого віку, яка мила підлогу. На наше запитання вона відповіла, що дала обітницю щосуботи приходити в церкву й мити тут підлогу: її син уже півтора року на заробітках в Америці. Потім ми довідалися, що, коли її син повернувся, вона ще півроку приходила до церкви мити підлогу на подяку Богові за благополучне повернення сина.

“Ветао сам се” (тобто “дав обітницю Богу”. — Перекл.) — звичайні слова в тутешніх краях; через обітницю люди приходять у монастирі, щоб пожити, потрудитися там якийсь час. Коли горіло село Л., юнак Федір вибіг зі свого будинку й, побачивши, що сусідній дім охоплений полум’ям, у страху звернувся до святого Наума40, просячи про допомогу, і пообіцяв рік служити во славу його. У ту ж мить налетів порив вітру й відніс полум’я убік від будинку. Через короткий час Федір прийшов у наш монастир, розповів про те, що трапилося, і попросив ігумена прийняти його в монастир, щоб виконати обітницю.

Звичайна справа, коли мати дає обітницю постити в непісні дні за своє хворе дитя. Це цілком по-біблійному. І цар Давид постив, поки хворів його син .

“Ветала сам се”, — говорить стариця Мойсея з околиці Дебара, що от уже дев’ятнадцять років працює в храмі й постить без масла. За що? Більше дев’ятнадцяти років тому її чоловік взяв у компаньйони албанця. Якось у п’ятницю зібрався він у Дебар, щоб розплатитися зі своїм компаньйоном. Перед дорогою він сів снідати, розклав сир і яйця. Дружина, побачивши, що він порушує піст, сердито вигукнула: “Щоб Господь не дав тобі зворотної дороги, якщо вже ти й у вірі з албанцем побратався!”. У той же вечір її чоловік, повертаючись додому, був пограбований і вбитий. Жінка пережила потрясіння. І вона дала обітницю служити в церкві й постити до кінця життя.

Є звичай давати обітниці й в Англії. Після війни один англійський священик незаконно повінчав молодят. Владика жорстко докорив йому. Покаявшись, священик дав обітницю все життя постити по понеділках, бо згрішив у понеділок.

Але, даючи обітницю Богові чи за себе, чи за іншу людину, за гріхи або з подяки, людина повинна бути дуже обережною, щоб не переоцінити свої сили й не обіцяти те, що понад її силу й нерозумно. З Біблії ми знаємо про нерозумну обітницю Єффая: дав він Богові обітницю, що у випадку перемоги над аммонитянами принесе Йому в жертву перше, що побачить, повернувшись з війни. І переміг Єффай, і, коли повертався він додому, дочка його першою вийшла назустріч йому. На жаль, дочко моя, заридав батько, як поранений лев, дав я обітницю Господу й не можу порушити її .

Бог хай благословить вас.

Лист 80

одному рантьє, який розповідає, як він забезпечив собі заможне існування

Мені страшно за Вас. Ви пишете, що забезпечили себе й своїх дітей так надійно, що можете тепер жити зовсім безтурботно. Схоже, що Ваша безтурботність вигнала з Вашої душі страх Божий.

Чим Ви забезпечені? Грішми? Хіба не чуєте, як банкрутують банки й в одну мить роблять мільйонерів жебраками або, ще гірше, самогубцями? Хіба не читали Ви про численні землетруси, які за хвилину перетворюють цілі міста в руїни? Ви купили сади й поля? Хіба забули Ви про недавні посухи, повені й хмари сарани? Якби Ви читали Євангеліє, то зрозуміли б слова Христові — спокуса багатства . Я здивований, що саме в ці дні, коли гнів Божий розтрощує кожен щит людський, котрим люди хочуть захистити себе поза вірою в Нього, Всесильного, Ви вважаєте себе захищеним таким незначним щитом, як багатство й шматок землі. Ви нагадуєте мені китайців, які під час війни з японцями розкривали над головою парасольки, щоб захиститися від ворожих куль.

Поруч з Вашою гідною покарання безтурботністю через багатство, яке є мерзенністю перед Господом, припускаю й інше зло, а саме те, що багатство Ваше нажите неправедно. А це означає — їсти червивий хліб. І себе, і дітей отруїте. Послухайте, що говорить святитель Йоан Златоуст: “Хто неправедно збагачується, гірший за жебраків; краще просити милостиню, ніж красти”.

Біблійна повість про праведного Йова свідчить про те, як праведна людина може за один день втратити земне багатство, а що вже казати про неправедного? За один день втратив Йов весь свій маєток, а потім синів і дочок. Потім позбувся здоров’я й сидів, як жебрак, на гноїщі своїм. Хіба Ви не боїтеся, що з Вами може статись подібне? У своїй убогості й хворобі благочестивий Йов зберігав свою душу від розпачу міцною вірою в Бога, а Ви чим душу збережете? Що зможе втримати Вас від самогубства, тобто від того, щоб до матеріальної загибелі не додалася загибель душевна?

У Святому Письмі сказано: хто любить неправду, той ненавидить свою душу . На самоті, у тихі нічні години, поговоріть зі своєю совістю, запитайте себе, що любите Ви більше: неправду чи душу свою?

Поспішіть в Бога багатіти, за словом Спасителя . А багатіти в Бога — означає багатіти тим багатством, яке Богу угодно і яке ніколи не залишить людину. Це багатство віри й тверде сподівання на Бога, багатство милосердя й співчуття, істини й братолюбства. Цим щитом захистите Ви своє життя й життя своїх дітей надійніше, ніж всіма багатствами світу.

Господь хай просвітить і благословить Вас.

Лист 81

Глигору І., на запитання про значення слів “ярмо” і “тягар”

Ти прочитав у Євангелії святі слова Спасителя про ярмо й тягар і запитуєш мене, що вони означають. Ось як сказав Господь: ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий . Ярмо означає служіння, а тягар означає страждання. Читав ти, як Господь і словом учив, і прикладом наставляв, що прийшов Він не для того, щоб Йому служили, але щоб Самому послужити. Читав ти й про те, що Синові Людському слід постраждати. І, воістину, Він служив і страждав. Кому служив преславний Господь наш? Служив праведним і грішним, сліпим і прокаженим, біснуватим і розслабленим. І це тяжке ярмо Він назвав благим! А назвав його так тому, що служив з любов’ю. І страждав безгрішний Господь: від кого тільки Він не страждав! Від царів і царедворців, від друзів і недругів, від учених і невчених. Обпльований й бичований, осміяний і оббріханий, нарешті, розп’ятий на Хресті. І це страждання Господь назвав тягарем легким! А легким назвав Він цей страшний тягар тому, що страждав із прозірливою надією.

Поки Христос не відкрив світові рятівну істину про Бога живого, Отця й Промислителя, про вічну правду Божу, про незначущість смерті й про воскресіння з мертвих, будь-яке служіння було пов’язане з ненавистю, а страждання — з розпачем. Тому що служіння вважалося приниженням, а страждання — нещастям. Тому й найм’якше ярмо здавалося язичникам твердим, а найлегший тягар — непосильним. Ніхто не може назвати своє ярмо благим без любові Божої, і тягар свій – легким без надії на Бога. Яка велика різниця між безбожниками й християнами! Апостоли з радістю називали себе рабами Христовими. Чому Христовими, якщо вони служили людям? Так, служили людям, але з любові до Христа, тому ярмо їхнього служіння було благим. Мученики за Христа співали в темницях і на плахах, співали тому, що страждали за Христа з надією на Христа. І був легким тягар їхнього страждання.

І нині є у світі багато християнських душ, які з любов’ю несуть служіння заради Христа, які терплять тяжкі хвороби, наруги, наклеп з надією на Бога живого, Промислителя. Це ті великі душі, які навчилися від Спасителя свого, що життя земне — служіння й страждання, а не забава й насолоди, переддень раю, а не рай, мандрівка, а не пристань. Цим великим душам ярмо, воістину, благе, а тягар легкий. Тому що їхня любов — Христос, їхня надія – Христос. А з Христом і на хресті легко, і в могилі світло, і в пеклі солодко.

І тебе, брате добрий, я зараховую до цих великих душ.

Мир тобі й благословення.

Лист 82

про віру й мужність

Вірне спостереження твоє, відважна душе! Без щирої й твердої віри в Бога живого нема мужності. А де нема мужності, там люди вдаються до лукавства й підступів. Одне тільки село Гацко дало більше героїв, ніж ціле європейське місто. А Невесини, а Дробняки! Кожен, кого згадав ти в листі, — герой; і отець Богдан Зимонич, і отець Новиця Церович, Яків Джакович, Стоян Ковачевич – всі вони великі сини народу. Їхня віра в Бога й кінцеву перемогу істини була чистою і простою, дитячою вірою, яка не знає сумнівів і не заплямована нечистими розрахунками. Богобоязливі патріоти не можуть не бути героями. Для того, хто Бога боїться й народ любить, смерть – ніщо. А хто не боїться смерті, чого ще може боятися? Того, що розповідають про отця Богдана очевидці, жоден епос не знав. Він настільки вірив, що Промисел Божий оберігає його від загибелі, що крикнув своїм друзям: “Сховайтеся за моєю спиною!”. А якою широкою була спина в отця Богдана, ти краще знаєш: ти бачив його живим.

Такий був час, така мужність. Мені дуже дорога твоя щирість у відданні належного мусульманським героям. Але й серед них лише ті вважаються героями, хто в Бога вірив і Бога боявся. На мою думку, не шабля турецька завоювала Балкани і Європу до Відня, а міцна віра мусульман. З міцною вірою завжди поєднуються дисципліна й відданість. Озброєні цією невидимою, і тоді, і нині, і завжди вирішальною зброєю, турки могли створити державу, що простягалася від Індії до Будиму, одну з найбільших держав у світі, створити й утримувати її міцніше, ніж тримали Індію англійці. Коли султан Сулейман41 рушив у похід на Угорщину зі стотисячним військом, він видав наказ, за яким позбувався голови кожен воїн, що дозволив собі ображати словом або грабувати людей, які зустрічалися їм на шляху. Як у Старому Завіті! Але в чорногорцях і герцеговинцях цей хоробрий азіатський народ знайшов гідних суперників у вірі й шляхетності.

А зараз ти нарікаєш, що після війни не залишилося героїв і героїзму. Це післявоєнне покоління нагадує тобі, як ти говориш, зграю п’явок, що присмокталися до земних насолод, що виросли на крові балканських героїв і мучеників. Але хіба війна припинилася? У книзі Йова написано: людина в цьому світі — воїн .

Так, війна триває, але ведеться вона вже не за допомогою мечів або гармат, а таємно, незримо: битва йде за спасіння душ людських. Хтось бореться з хворобами, хтось зі спокусами, хтось за совість і честь, хтось за слабких і безпомічних тощо. А де боротьба, там і герої. Якщо герої ці не помітні всім і всюди, не означає, що їх нема. Вони є, їх багато. Вони є в будинках, на вулицях, у лікарнях, на полях. Тому що героїзм — привілей не тільки генералів життя, але і його рядових.

Радуйся в Господі.

Лист 83

парубку, який тривожиться за свого марнославного друга

Марнославство — духовна недуга. Воно опановує тими, хто втратив страх Божий або не набував його. У Книзі життя написано: Початок мудрості – страх Господній . Премудрий жадає розмови про Творця світу, а марнославний — розмов про себе. Твій друг приліплюється тільки до тих, хто його хвалить і звеличує. Він говорить тільки про себе й вимагає, щоб говорили тільки про нього. Збирає свої фотографії з газет, хоча знає, що в газетах публікуються й фотографії злочинців, і всім читає листа, у якому хтось хвалить його. Він діймає всіх, і всі його уникають. Він утверджує свою славу на найненадійнішому фундаменті – на людських поговорах. Нещасна людина! Він вимагає серйозного лікування, тому що, якщо це триватиме, хвороба марнославства неминуче приведе його до злочину над ким-небудь або над самим собою. Спробуй почитати йому книгу Еклезіаста, особливо виділи слова: суєта суєт, все — суєта . Пройдися з ним по цвинтарю й скажи йому: “Отут під нашими ногами тліють вуста, які вихваляли нас!”.

Розкажи йому цю східну притчу. Біля дороги росла пальма, а під нею колючка. По дорозі проходили подорожні, і колючка чіпляла й дряпала кожного з них. Подорожні сердилися й лаяли колючку, шкодуючи, що ніхто її не вирве, щоб вона не шкодила людям. Загордилася колючка, підняла голову й гордовито сказала пальмі: “Що тобі користі від твоєї висоти, якщо ніхто не сказав про тебе ні слова? Чи чуєш, тільки про мене й говорять? Велика моя слава у світі, а ти ніщо”.— “Зла слава в тебе, така ж зла, як і ти сама. А те, що говорять про тебе, гірше за мовчання, – відповіла їй пальма. — Про мене кажуть, тільки коли збирають фініки з моїх гілок. Ти права, рідко говорять, але слова ці повні подяки й благословення”.

Справжні люди піклуються про те, щоб їхнє життя принесло гідні плоди, а не про славу й похвалу від сусідів. Слава сама супроводжує їх, як луна. Навіть якщо луна не завжди чується на землі, вона неодмінно озивається на небі. Тому що життя справжньої людини завжди пов’язане з небом і вічністю. Коли Христос творив добро, Він часто рішуче забороняв говорити про це . Святі засвоїли Його науку і втікали од людської слави, як від вогню. Якась римська матрона відправилася з Риму до Єгипту, щоб побачити святого Арсенія Великого. Арсеній прийняв її, але, коли вона стала вихваляти його, він швидко повернувся в келію й закрив за собою двері. Інший євангельський послідовник говорив: “Усяке похвальне слово про мене заново відкриває зцілені рани моєї душі”.

Хто від усього серця бажає виправити заблукану людину, тому Сам Господь допомагає. Я вірю, що преблагий Творець допоможе тобі вилікувати твого друга від марнославства. Не ти вилікуєш його, але небесний Лікар, по твоїй гарячій молитві й сердечному бажанню.

Мир і здоров’я від Господа вам обом.

Лист 84

людині, якій відповідають на добро злом

Скаржишся, що люди стали жорстокосердими. Жодного разу не зустрілася тобі добра людина. Тебе дивує, чому Бог терпить цей світ і не покладе йому кінець. Ще більше ти здивуєшся, якщо почуєш, що твій сусід скаржився мені на те ж. І він каже, що не залишилося добрих людей і йому дуже самотньо на шляху до істини й добра. Це значить, що ти не знайомий з ним, а він – з тобою. Якби ви, двоє гарних людей, познайомилися, ви змінили б свою думку про світ і ваш сум перетворився б на радість. Сказав Господь учнями Своїм: ви будете плакати і ридати, але сум ваш повернеться на радість .

Я назву тобі ім’я тієї людини, а ти знайди її. І, коли ви разом станете на молитву, моліться Господу, щоб Він відкрив вам і інших гарних людей у вашому місті. Вірю, що вам відкриється велика кількість людей, поки що вам незнайомих. Люди подібні до копалень, а в копальні переважно доводиться проникати глибоко, щоб знайти приховані в них скарби. Такий порядок цього всесвіту: чим дорогоцінніший скарб, тим глибше прихований. Якби праведний Лот скаржився на злих людей у Содомі, йому легко було б повірити. Але важко повірити, що в християнському місті, де проповідується вчення Христа й служиться літургія, нема жодної гарної людини.

Говориш, сусіди тебе не люблять. Кожну твою добру справу висміюють і перетлумачують. Паплюжать тебе всюди. І ти запитуєш у скорботі: “Чому так? Допоки?”. Через те, що вони не пізнали істину, не шукають її, не бажають її. Вони раби неправди, неправильних думок, помилкових почуттів, дурних звичок. Господь сказав: пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними . Це сказано й для твоїх сусідів. Якби вони пізнали істину, вони раділи б від твоєї доброти, як своєї. Якби вони не були рабами того, кого Спаситель назвав батьком неправди , вони мали би божественну волю бачити чисто, судити справедливо, радуватися кожній добрій людині. Але це сказано й для тебе. Це є святе слово Христове про пізнання істини як про умову свободи.

Якщо ти пізнаєш істину глибше, ніж знаєш її зараз, ти перестанеш звинувачувати тих, хто не любить тебе, паплюжить, висміює й мучить. Серед учнів якогось древнього мудреця був один багатий і гордовитий юнак: через одне тільки недобре слово він був готовий битися до крові. Щоб зцілити його від гордості й запальності, мудрець наклав на нього таку покуту: три роки гордій повинен був мандрувати по світу й платити кожному, хто образить його. Юнак скорився вчителеві й відправився в путь. Ходив по світу й платив усякому, хто погоджувався образити його. Коли минуло три роки, він повернувся до вчителя. Але при вході в місто йому зустрівся розсерджений кимось перед тим страж і спрямував весь свій гнів на юнака. Той, замість того, щоб відповісти йому образою на образу, посміхнувся. “Чому ти посміхаєшся?” — запитав здивований страж. І мудрий учень відповів йому: “Три роки я платив кожному, хто б образив мене хоч трохи, а ти безкоштовно вилаяв мене більше, ніж ті, кому я давав гроші”. Коли мудрець довідався про те, що трапилося, то, зустрівши свого учня, який виправився, радів й перед усіма хвалив його.

А ти прочитай Нагорну проповідь, вірш одинадцятий, і радуйся й веселися, бо винагорода твоя велика на небі .

Від Господа тобі мир і благословення.

Лист 85

ремісникові Петру Ч., про сповідь

Ти хочеш знати, чи дійсно сповідь необхідна. Колись ти часто сповідався, але перестав, тому що хтось посміявся над тобою. Над ким люди не сміялися? Знаєш, що сказав Всевідаючий? — Горе вам, що смієтеся нині! бо будете ридати й сумувати . Крім твого ремесла, годує тебе й виноградник. Він приносить добрий урожай, тому що ти добре його обробляєш. А якби хтось, занедбавши свій виноградник, посміявся над твоєю ретельністю, хіба ти кинув би через це виноградник і перестав піклуватися про нього? Як же ти міг похитнутися в турботі про свою душу, яка важливіша за всі виноградники на землі? Бо, коли помреш, душу візьмеш з собою, а виноградник залишиш.

Зі всіх турбот турбота про душу — найважливіша; зі всіх праць, які несе людина на землі, праця над душею —найрозумніша. Тому повернися до колишньої праці над душею й знову почни сповідатися. Ось що говорить апостол Яків: Признавайтесь один одному в гріхах ваших . Приховані гріхи ростуть і множаться, а коли виносяться на світло, засихають і гинуть. Не говори: я негрішний! Прочитай, що пише праведник у Псалтирі: у беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя . Не говори: Богові сповідаю я гріхи мої, і нема в мене потреби сповідатися людині.

Хто був праведнішим за апостола Павла? І він згрішив перед своїм апостольством, будучи Савлом, і цей гріх висповідав він явно, висповідав не тільки перед вірними, але й перед язичниками, і не один раз. Відомо вам, — пише він нехрещеним галатам, — як гнав я Церкву Божу . Про те ж говорить і перед нехрещеним царем Агриппою (див.: Діян. 26). Якщо святий апостол Павло чинив так, чому ти тримаєш рани своєї душі в таємниці? Навіщо даєш зміям множитися в надрах своїх? Невже тільки тому, що хтось посміявся над тобою? Якщо посміявся один раз, чи буде глузувати з тебе вічно? Помолись за нього Богові потай: можливо, і він покається й згладить свій гріх слізьми.

Що на світі не надійніше за думки людські? Скільки людей каються ввечері в тому, що говорили вдень? Якщо не хочеш нашкодити своїй душі, не слухай кожного, хто мимохідь скаже тобі щось, але слухай, що Церква Божа говорить!

Поговори з духівниками, які сповідають людей, і почуєш від них безліч прикладів про духовну допомогу тим, хто ретельно сповідається. Почуєш, що багато помираючих діставали полегшення в передсмертній агонії, тільки коли сповідали свої гріхи перед священиком, і це не казка, але сама істина. І я б міг навести тобі такі приклади, очевидцем яких був сам. Господь наш — Господь милості й доброти, Він усім бажає спасіння. Але як людина може спастися, якщо ясно не усвідомлює різниці між гріхом і правдою Божою, якщо не вижене гріх і не визнає істину?

З тим людина стане перед судом Божим, що при житті носила у душі: якщо гріх — із гріхом, якщо правду — з правдою. Господь очікує покаяння від кожного смертного, а покаяння нема без сповіді. Бо щодня й щомиті Ангел смерті може прийти за душею, тому Церква пропонує вірним часту сповідь і часте покаяння.

Хай Господь просвітить і благословить тебе.

Лист 86

студентові І. К., про книгу Еклезіаста

Ти не розумієш, чому книга Еклезіаста включена в Біблію. На твою думку, ця книга — вираження чисто індуїстського песимізму, бо заперечує всі цінності й, як така, суперечить всьому вченню Божому. Але святі мужі, які включили книгу Еклезіаста в біблійний канон, так не думали. Вони віднесли її до книг повчальних, і Церква як повчальну вважає й пропонує її понині.

Суєта суєт, сказав Еклезіаст, все — суєта! Хто цей Еклезіаст? Це був наймудріший, найбагатший, найщасливіший цар до різдва Христового — Соломон, син Давидів. Людина, яка досягла всього й мала все, чого тільки може жадати людське серце на землі, називає суєтою й тінню весь свій маєток і знання, блиск і розкіш, царську владу й велич, всі почесті й насолоди. Хіба це не безцінне повчання світові? Хіба не холодна злива, що протвережує тих, хто неправдою й злочином, богоборством і братоненависництвом, заспокоєнням совісті й убивством своєї душі безумно женеться за тим, чим насолодившись сповна, великий цар називає суєтою, обманом і нікчемністю? Якби ці слова вимовив який-небудь босий індійський філософ, вони й віддалено не мали б того переможного змісту, який мають у вустах пересиченого всіма земними насолодами. Бо хто їв і насолоджувався більше за мене? І це — суєта й томління духу!

А те, що, за твоїми словами, Еклезіаст заперечує всі цінності, це невірно. Не заперечує він Бога й правду. А це дві головні цінності в цьому суєтному світі: Бог на небі, а ти на землі; бійся Бога, — говорить Еклезіаст ; праведного і нечестивого буде судити Бог, – говорить він . Хоча грішник сто разів чинить зло і заклякає у ньому, але я знаю, що благо буде тим, хто боїться Бога, хто благоговіє перед лицем Його .

Він бачить, що на землі праведник часто страждає так само, як і безбожник, і це для нього томління духу, але він носить у серці пророче відчуття, що праведникові благо буде. Яке благо — він не вміє сказати. Ти повинен знати, що Еклезіаст жив за тисячу років до Христа й не міг чути чудесних слів Спасителя, не міг знати про новий світ – про Царство Боже, яке Господь відкрив людям. Зараз пересічний християнин знає більше за нього, наймудрішого дохристиянського царя. Християнин знає від Христа, що праведний успадковує життя вічне й засяє, мов сонце, у Царстві Отця свого Небесного. Але, не знаючи цього, премудрий цар передчував по натхненню зверху, що праведникові благо велике буде, а грішникові – зло. Веселися, юначе, у юності твоїй, і хай серце твоє зазнає радості в дні юності твоєї, — говорить тобі мудрий цар, – і ходи шляхами серця твого й за тим, що чарує твої очі; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд . І за все таємне, чи добре воно, чи зле .

Тому залиши індійський песимізм і скажи з Еклезіастом: “Воістину все суєта, крім Бога й Божої правди” . І направ шлях свій так, щоб ні тобі не потоптати правди, ні їй не засоромитися тебе.

Господь тобі на допомогу!

Лист 87

болгарському священикові Івану Д., який впав у відчай через безбожників

Не впадайте у відчай, отче. Не кожна хмара приносить грозу. Ви пишете, що безбожники в Болгарії створили свій союз і відкрито воюють з вірою Христовою, опоганюють християнські святині. Це доводить вас до розпачу. Загляньте глибоко у свою душу й подивіться, чи сильна Ваша власна віра? Бо розпач – плід маловір’я, а не істинного благочестя. Благочестивий рішуче воює з розпачем непереможною зброєю віри. Самотність — пробний камінь: випробуйте свою віру на самоті. Як би не підносився безбожник перед людьми, наодинці з собою він впадає у відчай. А віруючий на самоті відчуває приплив сил і радості. Ніколи не бійтеся тих, хто втратив міцність Христову й нападає ззовні. Кожний їхній удар зміцнює твердиню Церкви, а їх знесилює.

Згадайте апостола Павла, одинокого серед пітьми язичницької і єврейського біснування. Гнаний і поранений, він не впадав у відчай. Наскільки його слово послужило розповсюдженню християнства, настільки ж цьому служили й удари ворожі. Ті, хто, здавалося б, руйнував, мимоволі зміцнювали; ті, хто гасив Божественний вогонь, насправді роздмухували його. Ця таємниця невідома безбожникам, ніколи вони не дізнаються про неї. Вони помиляються, думаючи, що справу Божу можна зруйнувати тими ж засобами, що й людську. Божественний вогонь любові, що зійшов з Христом з небес на землю, міг би погасити тільки вогонь, який сильніший за вогонь Божественний. А де такий вогонь? Де любов безбожника? Джерело їхніх спонукань у тваринному світі, а не в Небесному. А тваринність не може перемогти Христа. Пригадайте Юліана Відступника, який вів війну проти Церкви Христової, озброївшись всією земною зброєю й царською владою. Чи злякалися Василій Великий і Панас Великий? Ні, але напророкували відпалому від Церкви царю близьку й ганебну загибель. “Пройде ця хмаринка!” — говорив святий Панас своїй пастві. І пройшла, так само як проходять всі хмари безбожництва, хмари й тумани, які відносить вітром, за словом апостола Петра . Пригадайте й загорських мучеників: Стара-Загора42 — гордість балканського Православ’я! Прийняли вони мученицьку кончину, але залишилися непереможеними. І перемога їхня понині надихає болгарський народ на мужність у вірі й на самопожертву; преподобний Йоан Рильський43 силою перепоясує, а святі отці тирновські44 благословляють із Царства Христового благословенням Божим.

Ви молодий священик і не пам’ятаєте болгарських страждань, які потрясли у свій час серце й совість не тільки православної Росії, але й всієї Європи. Хоча, думаю, у Болгарії залишилося чимало очевидців того жаху, коли прекрасна болгарська земля почервоніла від християнської крові. Однак, якщо ненаситний османський меч не зміг похитнути віру болгарського народу, невже чиєсь марнослів’я її похитне? Хіба похитнуть її порожні обіцянки зоологічного раю на землі? Обіцянки тих нещасних, які, відірвавшись від великої душі свого народу, відправилися на Захід купити собі душу в бездушних? Вони купили її, та мертву. Невже живі побояться мертвих? Звичайно, ні.

Можливо, болгарський народ і послухає цих нових вчителів щастя без Бога, але швидко й рішуче відвернеться від них і приєднається до Христа й разом з апостолом Петром покаянно вигукне: Господи! до кого нам іти? Ти маєш слова вічного життя .

Мир Вам і радість від Господа.

Лист 88

сироті, що запитує, чому в Євангелії не говориться про щастя

Як же не говориться, душе благочестива? Про що в Євангелії говориться частіше? Мені здається, що Євангеліє можна назвати так: “Книга щастя”. Вчення Христа — вчення про щастя. Тебе, звичайно, збентежило те, що в Євангелії не зустрічається саме слово “щастя”. Але замість нього вживаються інші слова: “блаженство”, “радість”, “веселощі”, “рай”, “спасіння”, “вічне життя”. Особливо слово “блаженство”: воно означає щастя у вищому сенсі. Якщо знаєш це, прочитай знову проповідь Господню про блаженства (див.: Мт. 5: 3–12). Першим вченням, яке Христос дав людям, було вчення про щастя. Це вчення Православна Церква повторює своїм чадам на початку кожної літургії в пісні “Блаженні”. Відповідно до вчення Христа, блаженні, або щасливі, ті,

хто з покірною душею стоїть перед Богом, бо їхнє є Царство Небесне;

хто слізьми обмиває свої молитви, бо втішиться вічною втіхою;

хто покірний і незлобивий, як агнець, бо успадковує землю живих;

хто милостивий серцем і рукою, бо помилує його десниця Господня;

хто чистий серцем, бо побачить Царя, Отця свого Небесного;

хто гнаний за правду бісами й людьми, бо Царство вічної правди гнаним належить;

хто обмовлений і осоромлений за Христа, бо зрадіє й возвеселиться в Батьківщині Ангелів.

З ними блаженні й ті,

хто вірує в Спасителя свого, бо спасеться;

хто горить любов’ю до Творця і Його творіння, бо увінчається безсмертною славою;

хто жертвує земним життям, бо знайде життя вічне.

У цьому є істинне, непримарне щастя, яке Господь відкрив і явив роду людському. Для такого щастя царі жертвували своїми престолами, багатії — багатством, мученики — життям так само легко, як дерева скидають восени листя. Але тому, хто не скуштував хоча дещиці такого щастя, і воскова свічка — непосильна жертва.

А ти, чадо Боже, не впадай у відчай у своєму щасті. Ти залишилася одна, без друзів і рідних, ворота земного щастя для тебе закрилися. І пишеш ти більше слізьми, ніж чорнилом. Але чи не думала ти про те, що все це сталося за Промислом Отця твого Небесного для того, щоб ти звернулася до воріт щастя вічного? Господь часто, дуже часто закриває від людей двері щастя примарного, у той час як ворота в істинне щастя Він завжди тримає відкритими для всіх, хто тільки побажає ввійти. Увійди й ти, чадо Христове. Коли заглянеш у ці ворота, побачиш Царство щасливих, Батьківщину блаженних. Побачиш небеса, населені угодниками й праведниками Божими, які вже на землі пізнали щастя служіння Христові й на небесах повною мірою втішаються Царством щасливих. Коли відчуєш все це й духом прозрієш, ні хвилини не залишишся сама й не відчуєш самотності. Бо незліченну небесну сім’ю Божу назвеш своїми братами й сестрами, рідними й друзями.

Радуйся й веселися в Господі.

Лист 89

англійцеві Чарльзу Б., на запитання про особистість індійця Ганді45

Як віруючу людину Вас мучить питання: “Що Промисел Божий чекає від правління й особистості Ганді? Що означає поява цієї незвичайної фігури серед політиків і правителів нашого часу?”.

Попередження Боже — ось у чому визначається роль сучасного вождя індійського народу. Промисел застерігає політиків і правителів усього світу, і християнських теж, про те, що в політиці існують й інші методи, крім інтриг, лукавства й насильства. Політичний метод Ганді зовсім простий і очевидний, він не вимагає нічого, крім самої людини, яка взиває до Бога й слухає Його.

Зброї, боєприпасам і армії Ганді протиставляє піст; інтригам, лукавству й насильству — молитву, політичним розбратам — безмовність. Яким смішним і незначним це виглядає в очах сучасних людей, чи не правда? У сучасних політичних підручниках ці три зброї не згадуються, навіть у примітках до тексту. Піст, молитва й безмовність! Навряд чи знайдеться в Європі й Америці політик, що без іронії подивиться на ці три таємниці індійського правителя, на три тендітних прутики проти сталі, олова й отрут.

Однак успіхи Ганді з його трьома “чарівними” прутиками дивують увесь світ. Хочуть вони або не хочуть, але політичним законодавцям Англії й інших країн доведеться включити в нові підручники окрему главу: “Піст, молитва й безмовність як потужна політична зброя”. Як Ви думаєте, людство не стане щасливішим, якщо ці методи нехрещеного Ганді замінять у політичній науці методи хрещеного Макіавелі46?

Але не так метод індійця надзвичайний для світу, скільки сама особистість, що цим методом користується. Це християнський метод, давній, як сама віра, і новий, як нинішній день. Приклад посту, молитви й безмовності показав Своїм учням Сам Христос, вони передали його Церкві разом зі своїм особистим досвідом, а Церква передає його вірним своїм з покоління в покоління до нинішніх днів. Піст — це жертва, безмовність — самозаглиблення, а молитва – крик до Бога. Ось три джерела великої духовної сили, яка робить людину переможцем у боротьбі й праведником у житті. Хто з людей неспроможний озброїтися такою зброєю? І яка груба сила може розтрощити цю зброю? Звичайно, цими трьома елементами християнська віра не вичерпується: вони являють собою лише частину її правил, її неземних таємниць.

На жаль, у наш час християни нехтують багатьма із цих правил і забувають про чудотворні таємниці. Переважає думка, що перемагає тільки сталь, що хмари розганяють тільки гармати, а виліковують тільки таблетки. Тому я думаю, що Господь милістю Своєю висунув Ганді, не християнина, але який служить попередженням християнам, особливо тим, які множать біди й нещастя своїх народів, використовуючи грубі й жорстокі засоби правління.

І Євангеліє нам свідчить, що Господь іноді вдавався до таких попереджень заради блага людей. Ваша честь відразу ж згадає, про що я говорю, — про римського сотника з Капернауму (див.: Мт. 8: 5–13). З одного боку, Ви бачите ізраїльських вождів, які похвалялися своєю вибраністю і вірою в єдиного Бога, але при цьому відкинули Христа, а з іншого боку — знехтуваного римського язичника, того сотника, який з міцною вірою й сокрушенням припав до Христа, просячи зцілити його слугу: Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри .

Християни, це — новий, хрещений Ізраїль. Прислухайтеся! Хіба не звертається Христос у наші дні з подібними словами до совісті християнських правителів, вказуючи на сьогоднішнього сотника індійського?

Мир Вам і здоров’я від Господа.

Лист 90

Братству Різдва Христового на запитання про те,

чому ми вітаємо один одного словами: “Христос народився!”

Коли ми вигукуємо: “Христос народився!”, це означає те ж, як би ми вигукнули: “Месія народився!”, або: “Цар народився!”, або: “Спаситель народився!”. Цим вітанням ми підтверджуємо й свідчимо один одному, що в світ прийшов Той, Котрий мусив прийти заради спасіння людей, і попереджаємо, щоб іншого, крім Нього, не чекали; прийшов Той, Котрого Бог Отець обіцяв нашим прабатькам, вигнаним з раю; Той, прихід Якого язичеські племена й народи передчували; Той, про Якого пророки єврейські прорікали; Той, про Якого тисячоліттями з тугою зітхало безпомічне людство; Той, Котрий засяяв на землі, немов сонце після довгої темної ночі. Отже, коли ми вигукуємо: “Христос народився!”, ми свідчимо, що Всевишній виконав Свою обітницю, що людські сподівання й пророкування пророків здійснилися й багатовікове зітхання змінилося радістю.

Месія народився, пречудовий, Бог і Людина одночасно, і стомлені погляди людські Ним хай утішаться й іншого месії не побачать.

Цар народився, найсильніший, з жезлом сили й лампадою милості одночасно, і найнемічніші хай встануть і вигукнуть: ми діти Царські!

Витязь народився, непереможний, хай захистить праведних і наверне грішних, хай скине духів злоби піднебесної.

Вказуючий народився, прозірливий, хай заблуканих виведе й поведе.

Просвітитель народився, ясновельможний, хай розжене морок і просвітить затьмарених.

Пастир народився, турботливий, хай спасе стадо від вовків і збере його під Свій покров.

Живильник народився, щедрий, хай наситить прагнучих не земним, а небесним Тілом Своїм Божественним і полум’яною Своєю Кров’ю.

Чоловіколюбець народився, єдиний, хай захистить на грудях Своїх й оживить любов’ю всіх сиріт Своїх, які поневірялися довго від гробу життя до гробу смерті.

Відкривач народився, найбільший, хай відкине завісу й відкриє смертним безсмертне Царство Небесне.

Усе це означають ті чудесні слова, якими християни вітають один одного в Різдво Христове і якими і я вас, брати, вітаю:

Христос народився!

Лист 91

дитині, яка просила розповісти різдвяну казку

Розповім я тобі казку, яку почув від православних арабів з села Бетджала, біля Віфлеєму. У давні, давні часи, задовго до різдва Христового, жив у Віфлеємі чоловік, на ім’я Єсей, син Овіда, онук Вооза й Руфи. Мав Єсей вісім синів; наймолодшого сина звали Давид. Був він пастухом, пас віфлеємських овець. Святе Письмо говорить, що був він отроком струнким, світловолосим і гарним . Був цей молодий гарний пастух на диво сильним і хоробрим: якщо лев або ведмідь викрадали вівцю з його череди, він легко наздоганяв звіра, виривав її із кровожерливої пащі й убивав викрадача . Отже, був наш Давид воістину добрим і вірним пастирем білосніжної своєї череди. І батька свого шанував, як велить Господь.

Часто ночував він у полі, на широкій земній постелі, укритій витканим із золота покривалом зоряного неба. Але те, що розповім тобі, відбулося не в полі під зірками, а в одній кам’яній віфлеємській печері.

Видався якось дуже спекотний день (такі дні не рідкість у цій східній країні). Вівці Давида вляглися в тіні маслин. Сонце пекло немилосердно, і вівці стогнали від спраги. Мучився від спраги й Давид. Зайшов він в якусь печеру, щоб сховатися від спеки й відпочити. У цих печерах прохолодно влітку й тепло взимку. Увійшовши в печеру, молодий пастух сів на камінь, але дрімота здолала його, і він приліг і заснув. Тільки сон був недовгим: крізь сон Давид відчув на тілі щось холодне, здригнувся й прокинувся. Розплющивши очі, він побачив, що огидна змія, згорнувшись на його грудях, оповилася навколо рук! Ось підняла вона над обличчям його свою плескату голову й злобливо, не мигаючи, дивилася на отрока палаючими, як вугілля, очима. Давид здригнувся від жаху. Становище його було розпачливим, порятунку, здавалося, не було. Варто йому ворухнутися — змія вп’ється в нього й проллє йому в кров свою отруту. О, наскільки легше було йому боротися з левом, що ричить, або ревучим ведмедем, ніж із цим повзучим і чіпким гадом!

Що робити? І отут Давид згадав свого незмінного помічника в бідах, свого Господа, і звернувся всім серцем, повним болю й сліз: “Не залиш мене, Господи Боже мій, не відступи від мене! Поспіши на допомогу мені, спасителю мій у стількох бідах!”. Лише вимовив він ці слова, як незвичайне світло засвітилося в куті печери. Світло мало форму кола, висотою в людський зріст. Посередині цього сяючого кола Давид побачив прекрасну Отроковицю з ласкавим і серйозним лицем. Отроковиця сіла, голова Її ледь схилилася до Дитини, Яку Вона тримала на руках: такої прекрасної Дитини син Єсея ще ніколи не бачив. Раптом Дитина випрямилася в обіймах Матері й пильно подивилася на змію очима, подібними до двох блискавок. І перстом вказала їй на вихід з печери, немов наказуючи зникнути. Підхопився Давид і впав на коліна перед Отроковицею і сяючою Дитиною. Він хотів подякувати Їм за нежданий порятунок, але тільки було відкрив уста, глянув і — нікого не побачив. Після цього вся печера наповнилася якимись дивовижними пахощами, що нагадують аромат найдорожчого ладану або смирни.

До останнього дня свого життя Давид не міг забути це чудесне видіння. Піднятий Господом від пастухування на царський трон, він завжди пам’ятав про це чудо. Вже будучи царем, він написав дві богодухновенні пісні — одну Прекраснійшому із синів людських , а другу — Цариці в позолочених ризах . І, граючи на арфі, співав ці пісні у високій вежі свого Єрусалимського замку.

А ти, малий, вгадай скоріше: що це за печера? Що означає жахлива змія? Хто ця Отроковиця? Хто Дитина? Я підкажу тобі радісним вітанням: Христос народився!

Лист 92

учителеві Николі С., про те, чому Христос

повинен був народитися, а не просто явитися

Ви запитуєте, чому Христос повинен був народитися, зростати й нарешті постраждати? Чому Він не раптом явився з небес чоловіком зрілим, подібно тому як, відповідно до грецьких легенд, з’явився людям Аполлон? Зовсім недостойне порівняння! Як можна зрівняти істинного Чоловіка із примарою, Бога істинного з вигаданим чудовиськом?

Наскільки високо небо над землею, настільки мудрість Божа перевищує розум людський. За Промислом Всевишнього, Христові належало явити Себе світу й Дитиною, і Отроком, і зрілою Людиною, щоб для всіх бути доступним і привернути до Себе всіх. Якби не був Він дитиною на землі, слово Його: пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне — залишилося б холодним і бездушним; або: Якщо не навернетесь й не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне . Ви вчите дітей, але уявіть собі, якими були б Ваші стосунки з дітьми, якби, скажемо, Ви самі ніколи не були дитиною? Безсумнівно, Христос міг явити Себе так, як би Ви хотіли, але якби зробив так, то не став би для роду людського Тим, Ким Він бажав бути, — Учителем і Спасителем всіх, Прикладом для всіх поколінь людських.

Вас мучить думка, що Господь Своїм чудесним народженням ще більше поглибив таємницю Свого буття. А хіба не була б Його таємниця глибшою й незбагненнішою, якби Він раптом зійшов з небес без попередніх родинних зв’язків із людьми? Хіба люди не стали б говорити про Нього як про якусь примару? Тоді Його особистість, а з нею і Його вчення й жертва втратили б реальну підставу й реальне значення. Бо, якщо б Він був примарою, хто б з нас послухав привида й став наслідувати його?

Ще Господу потрібно було народитися — і саме таким чином, яким народився, — щоб показати нам можливість нашого духовного народження, яке стоїть в центрі Його вчення про людину, і підкреслити важливість його. По слову Його, якщо хто не народиться звище, не може побачити Царства Божого . Подібно тому як Він народився від Духа Святого із Пречистого тіла Пріснодіви, так і ми можемо духовно народитися від Духа Святого в чистоті своєї душі. Великі православні святі отці століттями вчили, що духовне народження людини обумовлене непорочною чистотою душі, іншими словами, душі, яка, цілком очистившись навіть від гріховних помислів, уподібнюється Пречистій Діві й благоволінням Божим удостоюється стати вмістилищем Христа. Якщо народження Христа від Діви незбагненне для пересічного розуму, то воно втішає й підбадьорює всіх, хто прагне до духовного й морального переродження своєї істоти.

Тому заспокойтеся й подякуйте вічній Мудрості, що Спаситель роду людського явився так, як Він Сам вважав найкращим. І вигукніть разом з апостолом Павлом: О, глибино багатства і премудрості, й розуму Божого! І з дитячою радістю поздоровте своїх учнів: “Діти, Христос народився!”.

Лист 93

одному прочанинові, про Віфлеємську печеру

Ти збираєшся в паломництво на Святу Землю Господню. Розповідь владики Нектарія про торішню паломницьку подорож ще більше зміцнила тебе в цьому благому намірі. Але в переддень Різдва ти хочеш більше дізнатися про Віфлеємську печеру, цей земний палац Царя Небесного.

Найзнаменитіша з печер знаходиться на окраїні міста Віфлеєма. Рівна, біла, як полотно, дорога веде прочан з Єрусалима до Віфлеєма. Але дорога не так важлива для нас; спостерігаючи за дорогою, думками переносимося в ту священну печеру. Навколо кам’яні скелі; уздовж дороги бідна зелень; мигне виноградник, маслина, іноді невелика пшенична нива, але переважає камінь. Проте хіба це нам важливо? Ми кидаємо поглядом по околиці, а душа томиться в чеканні — скоріше б опинитися в бажаній печері.

Проїжджаємо повз монастир святого Іллі, де східні мудреці зупинялися для нічлігу по зворотній дорозі з Віфлеєма, де їм був даний знак не заходити до Ірода, а повернутися на батьківщину іншою дорогою . В’їжджаємо у Віфлеєм, у Бетлехем, що значить — Дім хліба. Таємнича й багатозначна назва міста, у якому народився Той, Котрий сказав про Себе: Я є хліб життя .

Арабське місто. Самі тільки араби; іноді трапляється грек або єврей. Багато людей говорять російською мовою, вивчили мову заради російських прочан, які тисячами стікалися сюди. Наші говорять з ними по-сербськи і якось домовляються. Обступають нас, пропонують чотки, ікони, перламутрові хрестики: продають їх і на це живуть. Все місто живе Христом, і не тільки тепер — століттями.

Але зараз ми мало цікавимося їхніми пропозиціями: наші очі шукають святу печеру. Запитуємо, де вона. Нас ведуть по довгій вулиці й заводять у простору церкву, всередині якої багато мармурових стовпів. Тут. У самій церкві: Цар Юстиніан спорудив цю більшу церкву над печерою через півтисячоліття після різдва Христового. Униз по сходах спускаємося в печеру. Серце тремтить і горить. У цій холодній печері пролунали перші удари найтеплішого Серця, що коли-небудь билося на землі. Билося воно любов’ю, самою тільки любов’ю до роду людського. Праворуч вівтар з безліччю срібних і золотих лампад. Тут Він народився від Пречистої Діви. Ліворуч інший вівтар: теж безліч лампадок. Тут знаходилися ясла, тут лежав Він, сповитий, на соломі. Багато прочан заплакали від хвилювання. Сказав Господь вустами пророка: і візьму із плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотяне . У цій печері — якщо не тут, то ніде — кам’яне серце стає м’яким, як розігрітий віск. Сама печера похмура й печальна.

На Святій Землі багато просторих і не дуже темних печер. У тих печерах переховується худоба, живуть люди, іноді влаштовуються могили. Але Син Божий, чоловіколюбивий, зійшовши з престолу вічного Світла на землю, навіть серед печер не вибрав Собі печеру світлу й зручну. Яка смиренність! Яке приниження нас заради! Ми всі падаємо навколішки — всі; всі робимо перед Ним покаянні поклони, поклони перед вічним Розумом і вічною Любов’ю. А душі наші підносяться до Нього, Царя неба й землі, Переможця гріха й смерті. Що для нас печера Його, як не ляпас нашому марнославству й не вічне свідчення Його величі?

Він, Він, воскреслий і живий Господь, невидимо йде з нами, як колись із двома учнями Своїми в Еммаус. І ми відчуваємо присутність Його й радіємо кожному крокові. Коли ми проспівали різдвяний тропар, хтось з прочан вигукнув: “Христос народився!”, а ми у відповідь: “Воістину народився!”. І задзвеніла печера, як великий дзвін.

Ми вийшли з печери й направилися до грецького митрополита, а потім далі, далі... Але душа залишилася у святій печері, і свята печера живе в душі й понині.

Лист 94

самотній жінці, про свято Різдва Христового для сестри Йованки

Ти скаржишся на самотність у великому місті: стільки людей навколо тебе, немов у мурашнику, а ти почуваєшся, як у пустелі. Найважче у свята. Все навколо іскриться радістю, а твоє серце стискає туга. Різдво й Великдень нагадують тобі порожні посудини, які ти наповнюєш слізьми. Коли свято проходить, а до наступного далеко, тобі спокійніше. Але, як тільки настає передсвятковий час, як тільки приходить свято, туга й порожнеча наповнюють твою душу. Чим допомогти тобі? Я розповім тобі повість про Різдво, яку почув від сестри Йованки; можливо, вона допоможе тобі. Нехай вона сама розповість тобі так, як розповіла мені.

…Ось уже більше сорока років живу я на світі сама. Ніколи не знала я радості, крім дитячих років у рідному домі. Але ніхто не бачив мене в печалі: на людях я завжди була весела і радісна, а залишившись одна, плакала. Всі вважали мене щасливою, тому що іншою мене не бачили. З усіх боків чула я від людей скарги, від сімейних і самотніх, від багатих і бідних, — від усіх. І думала: навіщо мені скаржитися нещасним на нещастя своє й множити сум навколо себе? Краще буду здаватися веселою: можливо, так я принесу більше користі цьому сумному світові, а свою таємницю сховаю й буду оплакувати її наодинці з собою.

Я молилася Богові, щоб Він явився мені, щоб подав хоча невеликий знак перстом Своїм. Молилася так, щоб не загинути від моєї таємної скорботи. Від кожного свого прибутку я давала милостиню. Відвідувала хворих і бідних і приносила їм радість своєю показною веселістю. “Я вірю в Тебе, преблагий Господи, — говорила я часто, — але прошу Тебе, явися мені, як Сам хочеш, щоб зміцніла віра моя. Вірую, Господи! Допоможи моєму невір’ю” , — повторювала я євангельську молитву. І справді Господь явився мені.

Мені було найважче по великих святах. Після богослужіння я замикалася в кімнаті й плакала цілий день, і на Різдво, і на Великдень. Але на минуле Різдво явився мені Господь. А було це так. Наближався день великого свята. Я вирішила приготувати все, як колись вчила мене мама. Я постелила на підлогу солому, кинула в кожен кут по три горіхи: хай буде милість Святої Трійці у всіх чотирьох кінцях світу. Виконуючи все це, безперестанку молилася: “Господи, пошли мені гостей, але зовсім бідних і голодних! Прошу Тебе, явися мені в образі знедолених!”. Іноді приходив помисел: “Божевільна Йованка, яких гостей чекаєш на Різдво! Цей святий день всі зустрічають у своєму домі, хто б міг відвідати тебе?”. І я знову плакала й плакала, і повторювала молитву, готувала й плакала.

Коли я повернулася з храму з різдвяної служби, запалила в кімнаті свічку, зібрала на стіл частування й почала ходити по кімнаті. “Господи, не залиш мене!” — молилася я. Але на пустельній вулиці не було перехожих: Різдво! Наша вулиця безлюдна. Раптом сніг скрипнув під ногами, я – до дверей! Чи не мій гість? Ні, пройшов мимо. Годинники пробили полудень, а я сама. Я заплакала й вигукнула: “Зараз бачу, Господи, що залишив Ти мене!”. І ридала, і плакала, як раптом!.. Раптом хтось постукав у двері, і я почула захриплий від сліз голос: “Подай, брате! Подай, сестро!”. Я підхопилася й відкрила двері, переді мною стояв сліпий з поводирем, обоє в лахміттях, промерзлі. “Христос народився, брати мої!” — вигукнула я радісно. “Воістину народився! — зворушилися вони у відповідь. — Помилуй нас, сестро! Не просимо ми грошей, з самого ранку ніхто не подав нам хліба, тільки ковток ракії або копієчку, а хліба – ніхто. Ми дуже голодні”. Я, немов на небесах, провела їх у кімнату, посадила за стіл і служила їм, плачучи від радості. Вони здивовано запитали: “Чому плачеш, сестро?”. — “Від радості, брати, від чистої й світлої радості! Господь дав мені те, про що просила Його. Ось уже кілька днів молюся Йому, щоб послав мені таких, як ви, гостей, і ось, послав. Не просто ви прийшли до мене: преблагий Господь послав вас. Він явився мені сьогодні з вами. Це найрадісніше Різдво в моєму житті. Зараз знаю: живий Господь наш!”. — “Слава Йому й хвала! Амінь”, — відповіли мої гості. Я залишила їх у себе до вечора, потім, наповнивши їхні торби їжею, провела. Таким було Різдво Христове для Йованки. Дай, Боже, цього року буде ще радіснішим. Помолись і ти, чадо, щоб явився тобі Отець Небесний, у Нього багато милості: і тобі чудо буде. Не готуйся до скорботи в цей святий день — готуйся на радість. І Всевідаючий, Всемилостивий сотворить тобі радість.

Лист 95

місіонерові Данилу М., про літери на німбі Христовому

Ти хочеш знати, що означають ті три літери, які зображуються на іконах Спасителя, на німбі над Його головою. Це три грецькі букви — O S N.

Ці грецькі букви перекладені на слов’янську мову як одне слово: “Сий”, або “Сущий”, на сербську мову вони перекладаються трьома словами: “Той, Котрий є”. Так ми читаємо й у Старому Завіті: Бог сказав Мойсею: Я є Сущий…так скажи синам Ізраїлевим: Сущий [Єгова] послав мене до вас (Вих. 3: 14). В Одкровенні Йоана Богослова ми читаємо про ім’я Боже таке: Йоан семи церквам, що знаходяться в Асії: благодать вам і мир від Того, Хто є (Откр. 1: 4). Цим словом O S N, або Сий, – Той же самий, вічно Існуючий, – виражена Божественна природа Господа нашого Ісуса Христа. Від вічного Отця, совічний Син. Світло — Отець, Світло й Син. Отець — Бог, і Син — Бог. Як би могло бути інакше?

Ми бачимо той же образ на землі, у земних тілесних істотах: яка природа батька, таке й потомство. Тілесний батько — тілесне й потомство. Смертний батько — смертне й потомство. Часом і простором обмежений батько — обмежене й потомство. Вічність же не має меж, і тому Народжується від Вічного — Вічний. Син Божий тієї ж природи, що й вічний Отець Його. Якщо Отець вічно Сущий, вічно Існуючий, вічно Незмінний, такий і Син вічного Отця. Тому Син Божий міг сказати про Себе: Я і Отець – одно .

Але в силу того, що Бог є Дух, вічне народження Сина варто розуміти духовно. Як правило, людям буває дуже важко звільнитися від тимчасових символів і подань про плотське народження, коли вони думають про Бога й Сина Божого. Але уяви собі, як любов народжує мудрість: це допоможе тобі в розумінні невичерпних небесних таємниць. Людина, що здобувала чисту любов, здобуває й істинну мудрість. Людині, яка не має любові, не відкриється й мудрість.

Але в дослідженні вічних небесних таємниць необхідні міра й смиренність. Чи не досить нам того, що милістю Божою відкрите нам? А нам відкрито, що Син Божий явився в світ у плоті, народившись від Пріснодіви Марії. Він одягнув Свою духовну Божественну істоту в душу й плоть людську й явився серед людей як Людина, але при цьому Він ні на мить не відокремився ні від вічності, ні від Свого вічного Отця. Він не перестав бути Сущим, Незмінним, Вічним, O S N. Він був підданий змінам, як людина: ріс, голодував, страждав, помер, але, як Бог, Він залишався незмінним: досконалий Бог і досконала Людина.

В одній стародавній народній легенді оповідається, що за давніх часів ластівки не вміли в холодну пору переселятися в теплі краї. І, коли випадав сніг і вдаряв мороз, вони жорстоко страждали й гинули. Бачачи це, якась милосердна людина зглянулася над ними й почала робити все, що вміла і знала, щоб навчити ластівок летіти на південь. Вона подавала їм знаки — ластівки не розуміли їх, вона вабила їх їжею убік півдня — не допомагало, лякала і гнала їх — дарма. Нічого не виходило в неї. Тоді стала вона молитися Богові, щоб Він перетворив її в ластівку. Бог виконав її бажання й перетворив людину в ластівку, що могла мислити й відчувати, як людина. Тоді людина-ластівка легко порозумілася з ластівками й повела їх восени в теплі краї. З тих пір ластівки навчилися летіти на південь. Звичайно, це тільки поетичний вимисел. Але нехай він допоможе тобі, хоча б якоюсь мірою, зрозуміти, як вічна Мудрість, породжена од вічної Любові, втілилася й стала Людиною серед людей, щоб їх, замерзлих від земної гіркоти, повести новим шляхом, у теплі краї, у Царство Боже, “де нема ні хвороб, ні печалей, ні зітхань”. Але й у малому, людському тілі великий Господь залишався Сущим, Незмінним, Вічним. Завжди таким, яким Він був віками в безмежності Царства Свого й невимовній Своїй славі.

Лист 96

воїнові Светиславу К., на запитання про те, що значить: “Бог всередині людини”

Ти запитав когось: де Бог? Тобі відповіли: Бог у тобі. Ти здивований таким словам: як це можливо? Приблизно так само, як світло в кімнаті або вогонь у печі. Коли-небудь ти відчуєш Бога в собі й пізнаєш, що Він у тобі, але тобі буде важко пояснити це іншому. Ти будеш шукати образи й порівняння в природі, і ти скажеш так само, як я кажу тобі: Бог у мені, немов світло в домі, або як вогонь у печі, або як повітря в легенях, або як життя в створінні, або як сила, і любов, і думка в людині. Звичайно, це лише образи, порівняння, і всі вони не можуть виразити того, що відчуває людина, коли Бог вселяється в неї в повноті Своїй. Апостол Божий, духовний отець наш Павло, бажає вірним сповнитися всією повнотою Божою (Еф. 3: 19). Бог діє всередині людини подвійно – допомагаючи й пануючи. Допомагаючи, Бог діє в людині маловірній, котра іноді згадує про Бога, знає заповіді і якоюсь мірою намагається їх виконувати. Бог не залишає її, тому що й вона намагається триматися Бога. Пануючи ж, Бог діє в людині великої віри, що широко відкрила Йому ворота своєї душі. Написано: хто відчинить ворота, ввійду до нього (порівн.: Откр. 3: 20). Така людина ні в чому не покладається на себе, але тільки на Бога Всевишнього. Вона відчуває присутність і дію Духа Божого в собі й велику любов до Господа свого. А Христос обіцяв люблячим Бога вселитися в них: хто любить Мене й виконує слово Моє, того й Отець Мій любить і вселиться в нього . Ти не зможеш зрозуміти цього, якщо забудеш, що Бог є Дух, Що Своєю силою й волею може проникати всюди. Подібно сонцю, що стоїть високо над землею, Він перебуває вище всього сотвореного, але може світлом Своїм увійти всюди, де відкрито Йому. Як говорить апостол: один Бог і Отець всіх, Котрий над всіма, і через всіх, і в усіх нас (Еф. 4: 6).

Але якщо хтось відкидає Бога, паплюжить Його в думках і говорить проти Нього, того залишає Він. Подібно тому, як людина, зробивши вікна в будинку, не дає світлу ввійти в дім. Свавільному цареві Саулу пророк Самуїл сказав: відкинув ти слово Боже, і Господь відвернувся від тебе . І Дух Божий відійшов від Саула. Але й тоді, коли Бог залишає душу впертої людини, Він продовжує діяти на неї ззовні, так само як діє на воду, камінь або дерево. Але якщо людина настирлива у невір’ї до кінця й не кається, тоді Бог допускає бісам вселитися в неї. Як сказано про Саула, коли залишив його Дух Божий: і обурював його злий дух від Господа . Або ще страшніше – про Юду-зрадника: і ввійшов у нього сатана . Люди, які повстають проти Бога, звичайно ж, ніколи не зможуть відчути Його в собі й сказати: “Бог всередині нас є ”. Але ті, хто любить, бажає, вишукує Його й молиться, щоб Він вселився в них, відчувають Бога в собі й можуть сказати: Бог у нас Духом Своїм Святим. Благо таким світлим душам, бо навічно запанують у Царстві Христовому, як обіцяв Господь люблячим Його, говорячи: візьму вас до Себе, і будете зі Мною .

Христос рождається!

Лист 97

робітникові М. Ф., про те, чому Спаситель народився в печері

Давно ти задав мені це питання, але, пробач мені, щоб відповісти тобі, я чекав того благодатного дня, коли всі думки наші спрямовані до тієї печери, з якої засяяло світові Сонце Правди.

Смиренність – перша чеснота, яку Христос проповідував людям у Нагірній проповіді. І Своїм прикладом Він явив цю чесноту, народившись не в царських палатах, а в овечій печері.

Друге важливе практичне настановлення, яке Господь дав світові народженням у печері, полягає в тому, щоб обмежувати себе, щоб дати місце іншим, задовільнятися необхідним, щоб і інші мали необхідне. Як сказав апостол Божий: а коли маємо їжу й одяг, цим будемо задоволені . Хіба це не урок нинішньому переживаючому кризу світові?

Ще одне наставляння полягає в тому, що не місце робить людину значною, а людина – місце. Людина – найбільша цінність на землі. Розкіш і зовнішній блиск не додають гідності людині, так само як убогість не применшує її. Знаєш, що сказав Господь про Йоана Хрестителя? На що ж ви прийшли подивитися? На чоловіка, одягненого в м’яку одежу? Цар Ірод – у палатах царських і м’яких одежах, але не людина, а лис. Пилат у палацах, але не людина, а римський вовк. Так і фарисеї не люди — породження єхидни. А бездомний Йоан більший за всіх цих, що у палатах перебувають. Жоден з народжених жінками не більший за Йоана Хрестителя.

Ще одна настанова від Господа: Царство Небесне важливіше всього сущого у світі. І Царство це людина може здобувати незалежно від того, де вона народилася й де вона живе – у місті, у селі, у пустелі або печері. Світові, що очікує світла від великих міст, Господь хотів дати урок, що істинне світло може з’явитися й з бідної печери. Згодом це довели й багато пустельників, великі старці й істинні світильники духу.

На мою думку, є й ще одна важлива причина, чому Христос народився в печері. На Святій Землі й донині збереглися чотири великі гори; вони стоять із часу пришестя Христового. Одна у Вифлеємі, де народився Христос; інша — Гора спокус, де Його спокушав сатана; третя — Голгофська, на якій розп’ятий був, похований і воскрес; і четверта — гора Елеон, з якої вознісся на небеса. Чотири найважливіших події в житті Спасителя пов’язані з чотирма непохитними горами. Не збереглися ні будинок у Назареті, у якому Він жив, ні будинок у Капернаумі, у якому Він знайшов притулок. Не зберігся жоден з будинків, де Він зупинявся, ні палац Ірода, ні палати Пілата, ні навіть храм Соломона. Усе, що людською рукою побудовано, зруйновано часом. Але ці чотири гори, Господом створені, стоять і донині. Щоб ніхто не міг засумніватися в тому, що Він воістину народився, що спокушуваний був як людина, що розп’ятий був за гріхи людські й воскрес, й що в славі піднісся на небеса у вічну Батьківщину Свою, де очікує Своїх праведників. Знав Всевідаючий кам’яне серце людське і розум людський, що вагається, тому Він мудро поєднав ці чотири великі події чотирма незламними горами. А якби Христос народився в якомусь міському або сільському домі, хіба зберігся б він і засвідчив нам Його різдво? Не існує вже й міста, у якому народився Олександр Великий47. Не існує багатьох міст і держав, де народилися великі люди, а Христова свята печера у Віфлеємі стоїть, стоїть й свідчить.

Знай і це: так само як Тіло Його — дім душі Його — не від людини, але від Бога Духа Святого, так і дім Тіла Його — печера Віфлеємська — не від людини й не від рук людських, але від Бога Творця й Промислителя. Він сотворив її раніше за людину й, сотворивши, приготував її для тимчасового Свого перебування, щоб прийти й відвідати потомство Адама й Єви. І ще: для вічного свідчення про перебування Його на землі.

Хай не дивує тебе, що Господь обрав таке скромне місце для Свого народження. Те, що для людей є високим, мерзенне перед Господом. Мерзенністю перед Господом був палац кесаря в Римі, бо воістину був розбійницьким вертепом злочинів і розпусти. Те, що зневажене й нікчемне перед людьми, Господь часто обирає й прославляє. Це — образ дій Всемудрого. Так Він обрав рибалок на апостолів й печеру колискою Своєю.

Лист 98

німецькому богословові, про Православну Церкву й світ

Вам здається, що Православна Церква мало цікавиться проблемами миру, і це Вас непокоїть. Як же мало? Хто бажав миру більше, ніж мученики й сповідники? А мучениками й сповідниками є всі православні народи. Пишу це, не вихваляючись і не шкодуючи, а засвідчую відомий історичний факт. На Вашій рідній мові Ви можете знайти книги, у яких містяться описи багатовікових страждань і мук православних народів. Але це лише невелика частина тієї невимовної глибини страждання, у яке вони були занурені сторіччями.

Коли миру бажають народи багаті і вільні, боюся, вони бажають його заради життєвих, мирських насолод, вони бажають його, як спокою й відпочинку. Природно, зовсім природно, що Православна Церква, як охоронниця душі православних народів, всім серцем бажає миру у світі, миру, а не війни. Тому в наших храмах вранці і ввечері возносяться молитви про мир на землі. Чому молитви? Тому, що ми, православні, віримо, що мир на землі — дар Божий, так само як і “благоухання”, достаток плодів, і дощ, і здоров’я, і саме життя. Тому ми молимося Подателю всіх благих дарів, щоб дарував мир на землі.

Ви самі розумієте, що мир є наслідком чеснот, а не людської винахідливості. Знаєте, як Ангели Божі у своїй пісні над Віфлеємською печерою колись славили Бога, а потім мир на землі: слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління! Той, хто від самого початку з вірою й молитвою не славить Всевишнього свого Творця, чи може мати мир у душі, чи може він дати світові те, чого сам не має? Згадайте далі слово апостола Павла: Він — мир наш . Що ще казати? Ви знаєте, що все Євангеліє Христове по суті своїй є єдиною на світі наукою про мир. Знаючи його, як же можна не погодитися з тим, що мир є наслідком чесноти, а не справою винахідливості, що миру можна досягти тільки чеснотою й ніколи лукавством.

Візьміть за приклад родину, у якій чоловік і дружина, без чеснот, підтримують мир між собою тільки винахідливістю розуму. Хіба мир у такій родині може бути тривалим? У родині ж, де прославляється Бог, де панує благочестя, розмови про мир не ведуться, тому що мир існує в ній сам по собі, від доброчесності. Так само, як, скажемо, тепло — наслідок світла, а світло – наслідок вогню. Так само й у народі, і у всьому людстві.

Якби доброчесність у світі не піддавалася сумніву, не було б стільки розмов про мир. Тому що мир виникав би із доброчесності. Але у світі зараз набагато більше говориться про мир, ніж за старих часів, і люди більше, ніж будь-коли, намагаються не повернути доброчесність як умову миру, а створити його винахідливістю розуму. Але так само, як дах не можна покрити раніше фундаменту, так і миру не досягти раніше доброчесності. А підставою й натхненням всілякої чесноти для нас, християн, є Господь і Спаситель наш Ісус Христос. Бо хто інший міг би бути основою миру на землі, як не Той, Хто названий Царем світу?

Тоді ж, коли проводирі народів і племен стануть створювати мир на землі не так, як їхні древні предки, які зводили Вавилонську вежу без Бога, покладаючись тільки на своє вміння, а не на молитву; коли вони скличуть народи й племена, щоб упасти перед Всевишнім на коліна; коли будуть встановлені піст і утримання від всіх розваг і насолод, хоча б на якийсь час; коли буде суворо заборонене всяке богохульство; коли всяка чеснота у свідомості людей візьме гору як необхідна умова миру — тоді Церква Православна з великою радістю й готовністю принесе всі жертви, до яких Бог і людство призвуть її заради миру між людьми.

А доти Церква буде робити те, що може. Наставляти своїх вірних у доброчесності, зміцнювати їх у вірі й любові й у такий спосіб підтримувати мир серед них. І буде молитися Цареві світу, хай удостоїть Він всіх людей Свого Божественного дару — миру на землі.

Мир Вам і радість від Господа.

Лист 99

лісникові Манойлові, про крила святого Йоана

Говориш, що ти родом з Баната й твоя Хресна Слава – день святого Йоана Хрестителя. Православну віру ти вважаєш змістом свого життя. Після смерті батька доля привела тебе в Македонію; сімейну ікону пророка Йоана ти залишив вдома матері й сестрам. Коли ти попросив македонського іконописця написати для тебе нову ікону твого небесного заступника, то, на твоє велике здивування, іконописець написав святого Йоана з крильми. Коли ти запитав майстра, він пояснив тобі, що так Хреститель Господа зображується у всіх македонських храмах. Ти обійшов багато церков і переконався, що це так, і зачудувався ще більше. І запитуєш мене, чому святий Йоан Предтеча зображується з крильми.

Тобі відомо (чи відомо?), що з крильми зображуються тільки Ангели Божі. Так вони зображуються тому, що вони духи безтілесні, легкі й швидкі у виконанні послуху, на які посилає їх Творець. А зараз послухай свідчення Христа про Йоана: Ось, Я посилаю Ангела Мого, і він приготує шлях переді Мною (Мал. 3: 1). Хто це писав? Пророк Божий по натхненню Духа Божого. Пророк Месії й Сам Месія називають святого Йоана Ангелом. І, воістину, служіння Йоана було подібне до служіння Ангелів небесних. Коли Спаситель світу народився у Віфлеємі, Ангели оголосили про Його народження пастухам і закликали їх радіти й славити Бога. З тих пір минуло тридцять років, і Господь з’явився на Йордані, щоб почати Своє спасительне служіння. Тоді святий Йоан об’явив Його народу, закликаючи людей до покаяння й очищення, щоб вони стали гідними прийняти Його — Месію й Спасителя.

Тому іконописці віддавна часто зображували Предтечу Христового як Ангела, з крильми. Тому й названий він Ангелом у Святому Письмі, тому що ніс ангельське служіння в месіанській історії спасіння людей.

Хай покриє тебе святий Йоан своїми крильми від усілякого зла. Амінь.

Лист 100

до К. К., на запитання, чи можна ворожити на хресті

Пишете мені, що на свято святого Георгія в одному із сіл спостерігали “ворожіння на хресті”. Ви бачили, як люди вздовж поля “саджали” у землю хрести з тонких прутиків, і запитуєте мене, що це за ворожіння. Відразу скажу Вам: це не ворожіння.

Яке може бути ворожіння на хресті? Хрест символізує хресні страждання Христа, які Він прийняв саме заради спасіння людей від усяких ворожінь і ідолопоклонства. Цьому святому знаменню дана сила з неба до кінця часів виганяти всі злі й нечисті духи й оберігати від них людей. Церква присвячує Чесному Хресту Христовому два дні в тижні – середу й п’ятницю. Цим вона нагадує християнам про страждання Господа за рід людський і нагадує своїм чадам, що Хрест – непереможна зброя.

Бережіться, тому що для тих, хто губить свою душу й гине по віки віків, хрест — божевілля, як сказано апостолом: Бо слово про хрест для тих, що погибають юродство є, а для нас, що спасаємося, — сила Божа (1 Кор. 1: 18). Кому доводилося подорожувати по Шотландії, міг бачити, як вздовж доріг стоять на полях, над будинками, над пасіками плити з написами, взятими зі Святого Письма. На них можна прочитати: Господи, Ти є сподівання моє, спаси мене від гонителів моїх , Господь – Пастир мій , Господня є земля і всі, хто живе на ній , Господь – моє спасіння, кого маю боятися? Завжди радійте. Моліться без перерви. За все дякуйте . Так у Шотландії.

У наших краях інші звичаї: замість цього ми носимо хрест на грудях, вирізуємо його на дверях при вході в будинок, встановлюємо на будинках і на полях, вишиваємо на одязі. Замість слів зі Святого Письма наш народ встановлює хрести. У словах Святого Письма вкладена велика сила, як Христос говорив апостолам: Ви вже очищені словом Моїм . Але яка ж тоді сила в хресті! Сила, яка очищає, захищає й освячує! Хрестом освячуються вода і єлей, хліб і перші плоди земні, дім і людина. Цю силу наш народ знає з досвіду, тому він і освячує хрестом Христовим посіви й будинки, худобу, одяг і їжу. А прокляте ворожіння несумісне з хрестом, як і хрест із ворожінням.

Від Господа Вам мир і здоров’я.

Лист 101

учительці В. Ш., про свідчення існування Бога

І ти, і твоя старенька мати віддані православній вірі. З того часу як ви почали дотримуватися заповідей про піст, молитву, милостиню й Причастя, таємниці істини відкриваються вам усе більше. Воістину, це вірний шлях: вправляння у відомому приводить до пізнання невідомого. У безмовній і довгій молитві істина виявляє себе. Але твоє серце палко бажає направити на шлях істини й багатьох інших. Однак люди є люди: у когось розум затьмарений неправдою, у когось серце закам’яніло від пристрастей, і нічого в тебе не виходить. Необхідний довгий шлях очищення. Якийсь робітник приголомшив тебе питанням: “Хто мені доведе, що Бог є?”. І ти в розгубленості не знаєш, що йому відповісти. Спочатку помолись за нього, а потім скажи так: трава доведе. Якщо шукаєш свідчення, воно під ногами твоїми. Трава зелена — свідок, її родовід сягає трави, що сіє насіння (за родом і за подобою своєю,) і дереву плідному, у якому насіння його на землі (читай книгу Буття, першу сторінку ).

Доведуть сонце, місяць і зірки. Якщо шукаєш свідчення над головою, свідки тобі — сонце яскраве, місяць тихий і зграї зоряні. Простеж їхній родовід – не знайдеш кінця, поки не дійдеш до того дня й години, коли над мороком і хаосом озвалося слово Боже: хай будуть світила на тверді небесній, два світила великі й зорі .

Доведе увесь світ, доведе повітря. Чи шукаєш свідчення навколо себе, свідки тобі — море й повітря, гори й діброви, замки мурашині й стільники бджолині й все, що населяє воду й сушу, гори й діброви. Простеж родовід їх, не ухиляючись ні вправо, ні вліво, але запитуй про шлях кожного з них і дійдеш до тієї врочистої години, коли з небес заструменіє глас любові: Хай буде!.. Хай буде!.. І стало так .

Доведуть осел і віл, за словом пророка, який волає: Віл знає господаря свого, і осел – ясла пана свого: а Ізраїль не знає (Мене), народ Мій не розуміє (Вих. 1: 3).

Скажи мені, брате, яка з піднебесних тварин не свідчить про Бога? Даю тобі сто років безплідної муки, щоб ти відшукав хоч єдину травинку, що не свідчить про величне буття Творця свого. Але, щоб скоротити час даремного пошуку, я допоможу тобі знайти того, хто не свідчить про Господа, — одного-єдиного у всьому всесвіті, одного-єдиного! — пошкоджену гріхом людину.

Свідчать порядок і міра, числа й Божественна гармонія всього тваринного світу. Свідчать розум і совість всіх святих і праведних душ. Але над всім і вся свідчить Сам Господь наш Ісус Христос, у Якому великий і вічний Бог воплотився й у плоті явився, прийшов до людей, відкрив таємниці, показав шлях, відкрив рай. Для тих, хто бажав і очами зріти Бога, і вухом Його чути, виконав Він бажання їхні, явивши Христа. І бачили, і чули, і новим життям сповнилися.

Так можеш відповісти ти тій бідній душі, що шукає Бога, яка жадає бачити й чути Його. Але це далеко не все, що можна сказати. Це тільки один букетик з величезної ниви Божої, на якій все свідчить про Творця й росте заради того, щоб свідчити про Нього: хай іде й бачить! А ти, чадо, продовжуй міцніти в доброчеснотах. Не ухиляйся зі шляху спасіння ні вліво, ні вправо. Близький час смертний, а там, по смерті, — Суд Божий про те, як ми, вірні, свідчили про Бога. І на Суді тому будуть два війська людських: одне — праворуч Господа Слави, що не застидалось Христа, а інше — ліворуч від Нього, що застидалось Його в роді цьому перелюбодійному і грішному (Мк. 8: 38).

Лист 102

вдовиці, яка запитує, чи йти їй у монастир

Куди ж Вам ще йти? Тим більше, що Ви залишилися без дітей. Знатна римлянка Меланія48 умовила свого чоловіка, після того, як вони поховали своїх дітей, розійтися по монастирях. Вам не перешкоджають ні діти, ні чоловік. Нема з ким Вам радитися, крім себе самої. Ідіть же в ім’я Бога живого!

Ви пізнали шлюбне життя. Кажете, розчарувалися в ньому. Хіба тільки Ви одна? Хіба не розчарувалися сотні інших, які очікували від шлюбу небесного раю? Зараз говорите: досить шлюбу, більше ніколи! Невже доведеться знову пережити всі ці прикрощі? Одна прикрість — через плотське життя й фізичний сором, інша — через підкорення безбожному, нелюдському чоловікові й залежність від нього, третя — через постійний страх за дітей, народжених і ненароджених, четверта — через смерть чоловіка й дітей. Апостол говорить про дружину як про першу, яка порушила заповідь Божу, що спасеться через народження дітей, якщо пребуватиме у вірі й любові й у святості зі цнотою (1 Тим. 2: 15). Цей шлях Вами пройдений, і Ви не хочете знову ступити на нього. Що ж, добре, тоді в ім’я Боже йдіть у монастир.

Як папуга, який швидко виголосить все, що вивчив, так і світ відразу показує всі свої “насолоди”, а потім клює й б’є немилосердно. Ви не хочете ще раз пережити “папузництво” оманливого світського життя. Ви не хочете знову ступити на строкатий корабель, який спочатку заманює своєю яскравістю, але незабаром потрапляє в страшну бурю. Добре, якщо Ви, зазнавши аварії корабля, бажаєте піти іншим шляхом. Якщо Ви вирішите залишитися вдовою, послухайте, що сказав апостол Божий про істинне вдівство: істинна вдова й самотня надіється на Бога й перебуває в благаннях і молитвах день і ніч; а котра ж розкошує, та живою померла (1 Тим. 5: 5–6). Мати надію на Бога й безперестанку день і ніч молитися можуть і чоловік і жінка, якщо вони одностайні в благочесті. Це можуть і вдівець, і вдовиця в світі. Але, звичайно, легше всього виконувати це в тиші монастиря. Тому вирішуйте й постукайте до воріт монастирських, подібно до Растко Неманича, княгині Милиці, княгині Юхимії або блаженної Стойні Дівицької.

У чернецтві дається обітниця повної вірності Христу. Властиво, чернецтво — це таємниче заручення душі з Христом. У чернецтві тіло й душа одухотворюються й перероджуються в нову істоту, яку Цар Небесний прийме як Свою наречену. Тайна ця велика , говорить учень Христовий, але це не якась казкова таємниця, а реальність, істинна небесна незмінна реальність. У цьому новому зарученні нема вдівства й не може бути ніколи, якщо тільки душа людини не відпаде й не порушить вірності. На жаль, тоді вдівство буде двояким — і тілесним, і духовним. Цей духовний шлюб дуже відрізняється від плотського шлюбу. Плотський шлюб починається з радості, а продовжується гіркотою, у духовному ж — навпаки: спочатку — гіркота, а потім — радість. Якщо хочете пізнати духовний шлюб, у якому любов, чим довше триває, тим більше зростає, що ще можу порадити Вам: в ім’я Боже йдіть у монастир.

Благословення Боже хай буде з Вами.

Лист 103

селянинові Остоє Р., на запитання про те,

чи є благословенні й неблагословенні душі

Звичайно, є. Бо, якби не було, не було б смислу й у благословенні. Благословенний і неблагословенний — ось у чому основна різниця між людьми. Нерозривна спільність з Богом приносить благословення, а відпадання від Бога — означає позбавлення благословення. Про це говорить і євангельська притча про блудного й слухняного синів.

Від одного благословенного чада весь дім може дістати благословення й процвітати у всьому, а від одного неблагословенного весь рід може терпіти скорботи. Чи читав ти у Святому Письмі прекрасну повість про благословенного Йосипа, якого заздрісні брати продали єгипетським торговцям? За благим Промислом Божим, який завжди оберігає праведника, Йосип був проданий Потифару, вельможі фараона. І той, побачивши благочестя Йосипа, поставив його над всім своїм маєтком. І відтоді, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосипа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі (Бут. 39: 5).Так у Святому Письмі, так і в житті за всіх часів. Хіба ніколи ти не чув, як говорять твої односельчани: “Як з’явилося чадо це в моєму домі, благословення Боже прийшло в будинок”? Проникливий народний розум, натхненний Духом Божим, проникає в таємниці буття глибше за стомлені мізки, які судять і міряють без Духа Божого.

Також існують і неблагословенні люди, нікчемні. Безбожна й морально нечиста душа завжди нікчемна. Пророк Йона утікав від Бога й противився заповідям Його: так відпав він від благословення Божого. Через це ледь не загинув корабель, на якому він плив. Коли Йону висадили з корабля, буря припинилася. Благословенний Павло на шляху до Риму врятував від бурі другий корабель і двісті сімдесят шість душ, які перебували на ньому, за словом Ангела, який явився йому уві сні й сказав: не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, і ось, Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою (Діян. 27: 24).

Під час воєн особливо багато говориться про людей, яким щастить і яким не щастить, а це і є люди благословенні й неблагословенні. Ісус Навин зазнав поразки в битві через злодія Ахана, сина Хармії . А хіба не чув, як кажуть люди: “З тих пір, як ця людина в будинку моєму (або: з тих пір як стала мені співпрацівником ця людина), нічого в мене не ладиться”? Коли співпрацюють людина добра й людина зла, яка може бути робота? Якщо один тягне назад, а інший вперед? Поки цар Соломон служив одному істинному Богу, і йому, і народу його благо було, але взяв він за дружин єгиптянок-язичниць, і принесли вони нещастя і йому, і царству його. Тому що дружини ці навік осоромили його, дім його зачервонився братньою кров’ю, а царство розпалося. Так у Святому Письмі, так і в житті повік.

А ти не бійся, прислухайся тільки до слів батька Соломонового, яких Соломон не захотів послухатися: Блаженний муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішних не стає, і на зборищі губителів не сидить (Пс. 1: 1).

Благословенний тобі рік наступаючий!

Лист 104

одній матері, про обрання королеви краси

Ви в божевільній радості повідомляєте мені, що Ваша дочка обрана королевою краси, і немов очікуєте моїх привітань. Мені й писати про це соромно, і замість поздоровлень я висловлюю Вам своє глибоке співчуття.

Чомусь Ви ще пишете в листі: “Моїй дочці як освіченій дівчині це дуже приємно”. Що сказати про освічених й неосвічених в наш час? Серед безлічі різних криз сучасності криза освіти — одна з головних. Хто знає, кого скоріше можна назвати освіченим: яку-небудь міську даму чи сором’язливу сільську пастушку? Тут важко буде прийти до спільної думки, поки ми не визначимо поняття освіченості й не скажемо разом з народом, що освічений той, хто несе образ, тобто зберігає честь. А хто честі не має, освіченим бути не може, де б він не жив, яке б положення не займав, скільки б знань не зібрав. У наших сербських селах про красу говорили пошепки, а про вдачу — вголос. Це походило з глибокої народної свідомості, що краса — щось минуще й від людини не залежне, а характер постійний і залежить від волі людини. Чули народну пісню про дівицю Милицю: “Я не чарівниця, щоб хмари ганяти, я дівиця, щоб себе охороняти”?

Обрання королеви краси — відроджений звичай древніх латинських народів. По суті, це не що інше, як мистецьки прикрита торгівля білими рабами. Чи відомі Вам долі таких красунь? Вони страшні! Невінчані шлюби, позашлюбні діти — бідні діти! — сенсаційні шлюборозлучні процеси, самогубства. Ось та стезя, по якій найчастіше йдуть королеви краси! Невже й Ваша дочка... Краще було б дати їй прочитати про героїчну загибель її батька на горі Цер, ніж вивести її на цей ярмарковий і небезпечний спектакль. Хто може поручитися, що Ваша радість не обернеться незабаром глибоким сумом і соромом, таким соромом, від якого Ви при світлі дня будете ховати лице? А сусіди будуть зловтішно насміхатися над Вами, і це ще більше терзатиме Ваше серце.

Зі всіх спокус, які людині слід перебороти, краса – одна з найдужчих. Святі великомучениці Катерина й Варвара, Настасія й Параскєва й багато інших перебороли її, тому що пізнали іншу красу, ту, яка дорожча за фізичну. Але чи зможе перебороти його Ваша дочка, яка не володіє духовним зором, яка добровільно пішла на це торговище? Хай допоможе їй кріпкий Господь! Але краса, як і багатство, і більше, ніж багатство, веде до пихатості, а пихатість — престол, з якого неминуче зриваються в пекельну безодню.

Американські кіноторговці видумали заради більшого прибутку, що Юда-зрадник був найкрасивішим із дванадцяти апостолів. Це, звичайно, не доведено нічим, крім смерті Юди. Звичайно, ви чули й читали, що загибель його була подібна до загибелі багатьох сучасних королев і королів краси. Цей “прекрасний” Юда після зради Сина Божого, кинувши срібники в храмі, пішов і повісився .

Тому, хто далеко зайде по тропі диявольській, важко повернутися назад. Що Вам порадити? Якомога швидше видайте свою дочку заміж; чим скромнішим буде наречений, тим краще; видайте за якогось пекаря або кондитера (звичайно, якщо благочестива людина не побоїться взяти на себе таку відповідальність). Тільки в цьому випадку Ви можете сподіватися на законних онуків і благословення Боже. Силою Своєю Творець може зберегти людину від падіння на слизькому шляху, по якому вона через незнання або по немочі направляється. Хай допоможе Він Вам і тим, кого ви любите сильніше за всіх на світі, — Вашим дітям!

Лист 105

підмайстру, який просить поради в духовному житті

Не можу тобі висловити, як мене втішив твій лист! Прочитавши його, я вигукнув: “Ось воїн Твій, Господи, благослови його!”. Бо ти воістину воїн, хоча тобі лише п’ятнадцять років. У домі свого хазяїна ти щодня бачиш розбрати, ненависть і злісне шипіння. На складі, коли розбираєш ящики, чуєш від своїх товаришів лихослів’я й сварку. На вулиці й усюди навколо тебе — спокуси, самі спокуси! Але твій мужній дух не приймає жодної з цих спокус, які через зір і слух навалюються на тебе. І ти почуваєшся так, начебто й, коли бачив, не бачив, і, коли чув, не чув. Наскільки інакше ти уявляв собі життя, коли приїхав зі села в місто! Вперше потрапивши до міста, побачив ти будинки, які були гарніші за вашу сільську церкву. І ти із трепетом і повагою крокував по вулицях, нарікаючи на свої ноги, які принесли сільську глину в цю небачену красу й чистоту. Ти хрестився перед багатьма високими будинками, як хреститься людина, побачивши храм. Але одного разу відбулося щось жахливе для тебе, після чого ти зрозумів, що будинки ці— зовсім не храми. Якийсь чоловік, вискочивши з одного із цих прекрасних будинків, паплюжив найбільшу небесну святиню. У тебе перехопило подих! Ти повернувся назад і побіг до свого села. Але раптом ти згадав, що тобі не можна повертатися додому; ти гірко заплакав і, витираючи рукавом сльози, знову побрів у місто.

З того часу день у день ти повинен збирати всі свої сили, всю свою юнацьку хоробрість, щоб протистояти жахам, які оточують тебе з усіх боків. Іноді ти чув звуки церковного дзвону, але жодного разу не бачив церкви в цьому місті, і ти подумав, що це Ангели на небесах дзвонять, щоб оголосити про Страшний Суд розпусному світу.

Твої хазяї ніколи не ходять до церкви й не дають ходити вам. Знудьгувавшись по службі Божій, одного разу ти зважився запитати в господарки дозволу піти до церкви. У відповідь на твоє прохання вона розреготалася й, схопивши тебе за волосся, потягла в їдальню й крикнула крізь сміх: “Уявіть собі, що цьому “попові” спало на думку — проситися до церкви!”. І всі стали реготати, як божевільні.

Але всі ці бурі тільки зміцнювали древо твоєї віри. Наскільки росла в тобі ненависть до спокус, настільки зростала в тобі любов до Бога. І ти зберіг свою віру, чистоту й благочестя. Великий воїн Христовий, хай благословить тебе Господь! Ти нагадуєш мені Давида, який вразив Голіафа, і ти переміг багато голіафських спокус, які хотіли вмертвити твою душу. І ось тепер, коли ти з допомогою Божою врятував свою душу від багатьох спокус, запитуєш у мене поради, як тобі далі спасатися. Чадо моє золоте, залишайся мужнім, і Господь не залишить тебе.

Ти просиш дати тобі не більше двох або трьох порад, щоб тобі було легше їх пам’ятати. Добре, дам тобі три поради: по-перше, перечитуй заповіді Христові з цього маленького Євангелія, що я посилаю тобі; по-друге, виконуй їх по своїх силах; по-третє, молися Богові, щоб Він дав тобі розум правильно розуміти все, що прочитаєш, і Духом Своїм зміцнив тебе виконувати прочитане.

Хай зміцнить тебе Господь благословенням Своїм.

Лист 106

фабричній робітниці Станці К., на запитання про значення слів: “Тобі, Господи!”

Наприкінці кожної ектинії священик закликає народ повністю віддатися Господу Ісусу Христу, виголошуючи: “Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо”, народ відповідає на це: “Тобі, Господи!”.

Це дуже важливі слова, і їх можна застосувати у всіх обставинах людського життя.

Коли ти здоровий і процвітаєш у роботі, піднеси серце своє до Бога й скажи: дякую Тобі, Господи!

Коли люди віддають тобі почесті й хвалять, скажи подумки: я не заслуговую цього, це належить не мені, але Тобі, Господи!

Коли проводжаєш дітей своїх на роботу, або в школу, або в армію, благослови їх на порозі дому й скажи: віддаю їх у руки Тобі, Господи!

Коли здолає тебе заздрість людська й невірність друзів, не занепадай духом і не носи гіркоти у своєму серці, але скажи: віддаю все це на суд і оправдання Тобі, Господи! Коли підеш за труною своєї найдорожчої людини, йди твердо, начебто несеш дар кращому другові, і скажи: цю улюблену душу приношу в дар Тобі, Господи!

Коли стиснуть тебе чорні хмари бісівських спокус, страждання й хвороби, не втрачай надії, але скажи: за допомогою й милістю звертаюся до Тебе, Господи!

Коли Ангел смерті встане біля твоєї постелі, не бійся: він друг твій, але, попрощавшись зі світом, скажи: душу мою покаянну віддаю в руки Тобі, Господи!

Лист 107

Ставро І., про страх смерті

Чи чув ти про блаженного диякона Авакума49? Коли турки вели його через весь Бєлград, закованого у вериги, щоб посадити на кіл, цей мужній боснієць співав: “Серб Христовий радіє смерті!”. Слова ці в дусі апостола Павла, який звертався до филип’ян: маю бажання померти й бути з Христом, тому що це незрівнянно краще; а залишатися мені в тілі потрібніше задля вас (Фил. 1: 23). Апостол говорить не про смерть, а про перехід з цього життя в інше життя. І тому життю радується більше, ніж цьому.

Я запитав недавно якогось старшого чоловіка, чого найбільше хотів би він отримати від Бога. Поклавши руку на груди, він відповів:

— Смерті, тільки смерті!

— А чи віруєш ти в життя після смерті?

— Саме задля цієї віри я й бажаю швидкої смерті, — сказав старець.

Невіруючі бояться смерті, бо бачать у ній знищення життя. Багато віруючих бояться смерті, тому що вважають, що не виконали свого послуху у цьому світу: не поставили дітей на ноги або не закінчили розпочате. Навіть деякі святі відчували страх у смертну годину. Коли Ангели спустилися, щоб прийняти душу святого Сисоя, ця небесна людина молилася, щоб вони залишили його ще трохи в цьому житті, щоб він міг покаятися й підготуватися до іншого життя. Вірніше, святі боялися не смерті, а Суду Божого після смерті. І це єдиний виправданий страх християнина, який твердо вірить у вічне життя й Божий Суд.

А без віри в інше, небесне життя страх смерті — просто мотузка на шиї, за яку смерть тягне засуджених у свою пащу. Життя для невіруючого — не що інше, як подув смерті, подув, який піднімає й здуває мертвий попіл, ворушить і прибиває його до землі. Якби безбожник міг до кінця логічно все продумати, він повинен був би сказати, що життя взагалі нема. Смерть — його єдина віра, смерть — єдина вічна сила, смерть — єдиний бог.

Для нас же, християн, смерть — це закінчення школи, сигнал закінчення військової служби й заклик до повернення на батьківщину; для віруючих у Христа смерть сама по собі — ніщо. Господь сказав Марфі й каже нам сьогодні: Я є воскресіння й життя, хто вірує в Мене не помре . Кому ж нам вірити, якщо не Христу, брате Ставро? Людям не можеш вірити, навіть коли вони називають своє ім’я, і ще менше, коли скажуть: “Я заплачу тобі завтра”, а особливо, якщо говорять про глибокі й піднесені речі. Крім Сина Божого, ніхто нічого не знає ні про смерть, ні про те, що нас чекає після смерті. Але Він знав, і явив, і показав. Його перемога, за словами апостола, знищила смерть . Навіщо ж нам боятися того, що переможене воскресінням Христовим? Страх смертний не приліплюється до тих, хто приліпився до Христа, Переможця смерті й Життєдавця.

І все-таки один страх залишається, цілком доречний і виправданий: той страх, який відчували й святі душі у свою смертну годину. Це не страх смерті, але страх своєї непідготовленості до вічного життя. Страх своєї душевної нечистоти. Бо нечисті не побачать Бога й життя істинне на святих небесах.

Господь хай буде твоєю хоробрістю й розрадою.

Лист 108

Степану Д., на запитання про те, що нам робити, щоб краще жити

Як сам пишеш, багато років служив ти одному панові. Не проходило дня, щоб ти не думав про нього, про те, чого він хоче, про що просить, що планує. Однак твій пан був смертною людиною й – помер. Але існує Пан безсмертний, Котрий не вмирає, Який був Паном і над твоїм паном, і над всіма царями й царедворцями цього світу. Це – Господь Бог, Творець і Вседержитель неба й землі. Хіба не природно людям, підданим цього Пана над панами, кожного дня думати про Нього? Дізнаватися Його волю, вивчати Його заповіді, проникати в Його наміри? Але саме те, що було б зовсім природно, люди відкинули й стали жити згідно зі своєю волею, своїми думками, за своїми правилами й законами. І плід такого життя очевидний: смути, блукання, розпач, прірва в душах людей і між людьми.

Бачачи все це сам, ти з подивом запитуєш: що нам робити, щоб жити краще? Не я відповім тобі, я дам слово одній святій людині...

Кажуть, що колись в Стародавньому Єгипті почалися розбрати між людьми, подібні до нинішніх. Тоді двоє хоробрих друзів з Олександрії вирішили піти по світі, щоб знайти хоча б одну мудру й щасливу людину. Після довгих і марних пошуків вони прийшли до якогось святого, котрий жив на самоті в лісі. Він поклонився їм до землі й радісно прийняв у своїй хатині. Після довгої розмови й розпитувань подорожуючі, переконавшись, що вони дійсно знайшли людину, у якій з’єдналися мудрість і щастя, вигукнули: “Чоловіче Божий, але ми не можемо жити так, як ти! Як же нам знайти щастя?”. Заплакав чоловік Божий, звів очі до неба й крізь сльози сказав: “І не повинні ви жити, як я. Але, щоб стати щасливими, дотримуйтеся цих правил:

думайте про Бога хоча б стільки ж, скільки думаєте про людей;

бійтеся Бога хоча б стільки ж, скільки боїтеся людей;

шануйте Бога хоча б стільки ж, скільки поважаєте людей;

моліться до Бога хоча б стільки ж, скільки просите людей;

сподівайтеся на Бога хоча б стільки ж, скільки сподіваєтеся на людей;

просіть допомоги в Бога хоча б стільки ж, скільки просите в людей;

виконуйте закон Божий хоча б стільки ж, скільки виконуєте людський;

дякуйте Богові хоча б стільки ж, скільки дякуєте людям;

славте Бога хоча б стільки ж, скільки славите людей!”.

Вислухавши цей урок життя, друзі щасливими повернулися додому. Це й тобі відповідь, брате Степане, а ти кричи про це до вух ближнього. Я ж можу одне додати: минаючи цей нехитрий буквар, ніхто й ніколи не зможе взятися за важкий підручник.

Господь хай обрадує тебе.

Лист 109

черниці, про закваску й три мірки борошна

Господь сказав: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне (Мт. 13: 33). Ти хотіла б знати таємницю цих слів, сестро. Воістину, у них закладена велика духовна таємниця. Плотському розуму ця притча здається до смішного простою. Бо тілесна людина не розуміє того, що йде від Духа Божого, а тут потрібне міркування духовне. А коли розсудиш духовно, як розмишляли святі, тоді побачиш, що ця притча означає таке: закваска символізує Духа Святого. Жінка символізує людську душу. Взявши, покласти — взявши від Бога, у себе вмістити. Три міри — три здатності душі: розум, серце й воля. Борошно — три здатності душі у своєму звичайному природному стані. Поки не викисло, поки всі вони не зійдуть, не переймуться Святим Духом.

Іншими словами, душу християнина, коли стає гідною, приймає від Творця свого Духа Його. Прийнявши, тримає Його в розумі своєму, поки розум не обожниться; і тримає в серці, поки серце не обожниться; і тримає у волі, поки воля не обожниться; і безперестанно тримає Його в трьох мірах одночасно, поки душа повністю не обожниться. А коли все обожниться, тоді й просвітиться, і зійде, як переброджене тісто. Так душа стає великою, багатою й святою. Тоді душа здобуває здатність переродити, одухотворити, освятити й тіло, як свій орган. Хіба не таке Царство Боже? І хіба не чудесна притча ця?

Мир тобі й благодать від Господа.

Лист 110

батькові, який скаржиться на невдячного сина

...Пишеш про свого сина. Ти посилав його вчитися торгівлі, щоб він став освіченішим і кращим за тебе. Став він освіченішим, однак не став кращим. За короткий час знищив і твою, і свою добру репутацію в місті. Поки він учився, ти заощаджував на найнеобхіднішому для себе, і не тільки для тіла, але й для душі. Ти перестав ходити до церкви – дорого: і свічку треба поставити, і на тацю грошик покласти. Перестав ти Славу святкувати — дорого: славський хліб, гості, священик! Все ти залишив заради того, щоб син міг вчитися у Відні й у Парижі.

Дійсно, він багато в чому перевершив тебе; він багато знає; краще, ніж ти, розбирається в бухгалтерських книгах. Але постійні покупці стали обминати твою крамницю. Ти здивований. “Чому? — запитував ти себе. — Мій син знає іноземні мови й торгове мистецтво, валюту й баланси всієї Європи, чому до мене, невігласа, йшов народ, а до нього, ученого, не йде?”. Бідний брате, ти забув одну “дрібницю”, від якої залежить і успіх у торгівлі, і перемога в бою. Народ хоче людину, а ти пропонуєш йому вченого. Народ боїться мати справу з ученим відлюдьком. Тому твої постійні покупці, опустивши голову, проходять повз твою крамницю й заходять в інші двері.

За великі гроші придбав ти відлюдька, негідника. Твій син і знати не хоче про те, що у вашому місті користується повагою, що шанується в народі. Бог, душа, молитва, милосердя, людяність, поблажливість — все це для нього казки старих безграмотних торговців. У крамниці він завжди роздратований і злий, а в шинку веселий. По суті, у шинку він вдома, а в крамниці й у рідному домі — на повинності. Але, кого “благословляє” шинок, того проклинає дім.

Зрештою, він так мистецьки тебе обдурив, що зараз ти цілком переконався, що син здібніший за тебе: він пояснив тобі, що для успіху сучасної торгівлі необхідно переписати крамницю на нього. Ти наївно погодився на цю пропозицію, і цей “знавець” економіки й бухгалтерії довів тебе до суду. Тобі й у голову не могло таке прийти, поки він одного чудового дня, злий після нічної пиятики, прямо не сказав тобі, що ти просто вуличний жебрак, без гроша й даху над головою. Душевно розбитий, пішов ти до суду, до адвокатів, до друзів... Але всі вони, ознайомившись зі справою, сказали тобі, що твій син спритно позбавив тебе всього маєтку. Багато написав ти мені про те, як намагався повернути те, що тяжкою й чесною працею збирав все життя. Нарешті в розпачі запитуєш: чи гріх убити свого сина, негідника?

Нащо ж вбивати мертвого? Хіба не мрець кожен негідник, що розкладається на очах у всіх? Не вбивай своїх синів, але звернися до Того єдиного, Хто може оживити й врятувати твого сина. Краще будь жебраком, ніж злочинцем, який втратив душу. Ти дотепер набагато багатший за свого сина. І можеш йому допомогти більше, ніж він тобі. Повернися до Того, Кого ти залишив заради сина. Повернися до Бога, Церкви, Хресної Слави, до душі своєї повернися. Навіть якщо нема в тебе ні свічки, ні славського хліба, ні монетки: Господь все бачить. Ти принеси Йому замість цього зітхання, сльози й молитви. Якщо доведеться тобі просити милостиню, говори, переступаючи поріг: “Подайте на хліб і на свічку: хліб — мені, старому, а свічку — для спасіння мого сина!”. Скажи так і на порозі своєї крамниці, нехай чує. Потім піди в церкву Божу й постав свічку. Вона потрясе всевідаючі небеса, і допоможуть вони тобі.

Свічкою вирішиш справу краще, ніж сокирою.

Хай допоможе тобі Господь.

Лист 111

столярові Іллі С., про слова Христа з Євангелія від Марка

Слова Спасителя, про які ти запитуєш: істинно кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерті, доки не побачать Царства Божого, яке прийде у могутності , деякі хибні тлумачі Євангелія пояснюють так, що Господь мав на увазі, начебто кінець світу наступить уже в тому поколінні й дехто із присутніх доживе до нього. Так говорять ті, хто бачить свою голову на плечах Христа.

Але Христос говорить не зазнають смерті — це значить, що тілесно вони все-таки повинні будуть померти. Отже, мабуть, що слова Його стосуються не кінця світу й загального бачення того Божого ангельського світу, але Спаситель говорить про Царство Небесне, яке проникає з горішнього світу в душі праведних уже в земному житті, до смерті, у вигляді сили Духа Святого.

Коли людина очищається покаянням від усякої скверни, в її душу сходить з неба сила Духа Божого й тоді душа відчуває Царство Боже всередині себе. Ти запитаєш: як вона його відчуває? Як праведність і мир і радість у Святому Дусі (Рим. 14: 17). А ще відчувають його, як внутрішню силу, духовну, за словами того ж апостола: не в слові, а в силі (1 Кор. 4: 20). І ще, як незвичайне світло небесне: бо Бог, Який звелів, щоб з темряви засяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої (2 Кор. 4: 6). А коли людська душа наповнюється істиною, і миром, радістю, і силою, і світлом, тоді людина захоплено вигукує, ніби хтось, хто знайшов скарб: Авва, Отче!

Син Божий умалів й зійшов до людей, щоб зробити людей синами Божими. А оскільки ви — сини, то Бог послав у серця ваші Духа Сина Свого, який взиває: “Авва, Отче!” (Гал. 4: 6). Тобто ті, хто приймають у себе того Духа, що був і в Сині Божому Ісусі Христі, стають родичами Божими, чадами Його по милості й благодаті Всевишнього.

Як це, знову запитаєш ти, Царство Боже входить в нас і ми входимо в Царство Боже? Це зовсім просто. Як повітря входить у нас, а ми — у повітря. І світло входить у нас, і ми у світло. І далекий аромат польових квітів входить у нас, і ми входимо в нього. Так і Царство Боже. Воно приходить до нас і входить у нас ще при нашому тимчасовому, земному житті, а коли розлучаємося із цим світом, ми входимо в Царство Боже. Коли ми молимося Господньою молитвою, ми говоримо: хай прийде Царство Твоє , тобто хай вселишся в нас Духом Твоїм і воцаришся в душах наших, як у Своєму Царстві!

Це відноситься до всіх християн, які потрудяться молитовно випросити в Бога Царства Небесного, тому що Господь звертав Свої слова й до апостолів, і до всього народу. Але особливо пророчо вони звучать у преображенні Господа, яке, за словами святого Феофілакта, “було образом майбутньої небесної слави, тобто тієї слави, у якій будуть перебувати праведні... і подібно до того, як Христос сіяв блискавками, так само засяють і праведні”. Петро, Яків і Йоан були тими деякими, які бачили преображення Христове на горі Фавор. Були ними й всі апостоли в П’ятидесятницю, коли бачили й відчули силу Царства Божого в Дусі Святому, що зійшов з небес у вигляді вогненних язиків.

Христос хай благословить тебе, щоб побачив і ти Царство Боже в силі вже в цьому житті, у смертному тілі своєму. Щоб побачив і оголосив своїм братам радісну звістку про Царство життя, світла й вічної радості.

Лист 112

письменникові про те, що нам зробити цього року для миру у світі

У своєму великому листі Ви самі зволили дати відповідь на поставлене питання, відповідь, яку мені легко зрозуміти, але з якою важко погодитися. Ви говорите: не потрібно зустрічей міністрів різних країн з питань миру у світі, нехай у кожній країні народ вибере декількох представників, які б вирішували питання про мир. Ви стверджуєте, що тоді світ уникне війни й встановиться міцний мир між народами. А я запитаю Вас: хто буде керувати виборами, якщо знову не ті ж міністри? Отже, хто ще буде обраний, якщо не ті ж самі міністри і їхні однодумці? Якби Ви сказали: хай запросять священика, хай освятить він воду там, де буде вирішуватися питання про мир, хай осінить стіни хрестом, хай здійснить кадіння, і тільки потім приступлять до переговорів і нарад, народ Божий у світі зрозумів би Вашу пропозицію, як виправдане звертання до всесильного Творця (а політичні миротворці, ймовірно, як недоречне).

Але чи не краще залишити кожній розумній людині робити те, чого її вчить совість, а я, і Ви, і багато інших, хто не вибирає і не буває обраними, запитаймо себе: що в наших силах зробити для благословенного миру між людьми цього року? Якщо ми порушимо питання так, тоді я знову повернуся до того, з чим православний священик входить у кожен християнський дім, а це – вода, хрест і ладан. Вода – сльози, хрест – віра, ладан – молитва. Слізьми покаяння обмиймося від гріхів минулого року, вірою оживімо свої душі й звернімо їх до святих небес, молитвою вимолімо в Господа все необхідне нам і нашим братам на цій планеті, тобто благословенний мир між людьми.

Вам відомо, що цього року зійде й дасть урожай пшениця, посіяна торік. Так і все наше зло, посіяне торік, зійде й принесе плід — проклятий плід, якщо ми не викорінимо зле насіння і на його місці не посіємо добре. Тож хай не буде новий рік таким, як старий, а то й гіршим! Викорінювання ж злого насіння й сіяння насіння доброго, духовного називається покаянням. Покаяння — перше слово Євангелія. Покайтеся — перше слово мовчазного йорданського пророка Йоана, Хрестителя Христового. Покайтеся й віруйте в Євангеліє – перша проповідь Христа, і тільки по закінченні трьох років наставляння учнів у всіх чеснотах Господь відкрив їм таємне вчення про мир: Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир . Мир залишаю вам, мир Мій даю вам . А це значить, що мир — дар Божий і приходить від Бога, що мир дається як вінець і плід багатьох моральних зусиль і чеснот на вершині сходів, перший щабель яких — покаяння.

Передовсім мир в людині, потім між людьми. Хто знав би про це, якби не було це відкрито в Євангелії? Спочатку мир з Богом, і потім лише мир з людьми. Очевидно, що не буде миру, якщо людина буде дивитися на людину не через Христа, а через повітря. Очевидно й те, що кожна жива людина може послужити встановленню миру, може бути співробітником на конгресі заради миру, не залишаючи свого місця й залишаючись невідомим нікому, крім одного Бога.

Хай Промисел Божий дарує нам якнайбільше таких таємних співробітників у справі миру між всіма чадами Божими, у яких один праотець на землі й один Отець на небесах.

Лист 113

засудженому П. Ю., який скаржиться на людську несправедливість

Ти говориш, що не винен в тому, за що тебе засудили. У якійсь нічній бійці на вулиці загинула людина, вбивці розбіглися, а ти випадково опинився поруч, коли прибула поліція. Тебе заарештували. Засудили. Клянешся, що засуджений безвинно. Після твого першого листа я просив тебе висповідатися мені за все твоє життя. Ти зробив це. Прочитавши твій другий лист, я вигукнув: “По заслугах!”.

Чоловіче Божий, ти заслужив це тяжке покарання якщо не за цей злочин, то за всі твої колишні беззаконня. Всевидючий Суддя бачив їх, але, за милістю Своєю й за Своїм Промислом, закрив від суду людського, очікуючи твого покаяння. Однак ти не каявся й не сповідався, не молився, не причащався. Навпаки, ти продовжував творити таємне зло й був готовий винищити всякого, хто перешкодив би тобі у твоїх безчесних діяннях. Тільки за свою жорстокість до дружини ти заслужив ув’язнення. Вона не звинувачувала тебе перед земним судом, але крик її досяг вічного Судді.

Щоб навернути тебе від злих доріг твоїх і направити на шлях правди, щоб нагадати тобі про душу і Страшний Суд, Господь, який творить долі, привів тебе тоді на місце злочину. І ти людьми заарештований і людьми засуджений до ув’язнення.

Твій випадок яскраво нагадує мені великого християнського святого Єфрема Сиріна. У молодості святий Єфрем багато грішив, але за жоден гріх не був засуджений. Трапилося, однак, що якось у його сусіда злодії вкрали вівцю. Сусід звинуватив Єфрема. І Єфрем, непричетний до крадіжки, опинився у в’язниці. Пригноблений людською несправедливістю, він розплакався й почав скаржитися Богу. Але, сидячи у в’язниці з іншими ув’язненими, він вступив у розмови з ними. Кожного з них він запитував, як той опинився у в’язниці. Один говорив одне, інший – інше. У їхніх гріхах Єфрем пізнавав свої гріхи, за які його колись не судили й не саджали. Дух його протверезився, і він зрозумів, що потрапив до в’язниці не за украдену вівцю, але за безліч своїх колишніх провин. І Єфрем смиренно покаявся перед Богом у своїх гріхах. І слізно став молитися Богові за прощення своїх таємних гріхів, одночасно дякуючи Йому за те, що був кинутий в темницю, будучи невинним у крадіжці вівці. І незабаром його виправдали і звільнили. Але це переживання зробило переворот у душі Єфрема. В’язниця прийняла його грішником, а випустила святим.

Мир тобі й здоров’я від Господа.

Лист 114

Братству святого апостола Йоана, про апокаліптичні явлення в наш час

Щось ви трішки налякалися. Ви читали Одкровення апостола Йоана, і вас охопив страх. Вам здається, що всі описані там жахи відносяться саме до нашого часу. Хтось витлумачив вам, що всі ті грізні змії й звірі вже прийшли в світ: багряний змій у вигляді соціалізму, чорний звір з десятьма рогами у вигляді єресей. І всі ці чудовиська оголосили війну проти християнства!

Навіть якщо й так, брати мої, навіть якщо в наш час пекло підняло своє військо проти Христа, істинні християни повинні без страху дивитися вперед з міцною вірою й сподіванням на єдиного Непереможного. Чи не пророчив Господь Своїм спадкоємцям, коли їх була невелика жменька серед величезної Римської імперії: Не бійся, мале стадо! бо Отець ваш благоволив дати вам Царство ? І ці пророчі слова здійснилися. Спадкоємці Христові перемогли Римську державу й багато інших земних царств, набули, крім цього, і найголовніше царство — Небесне.

Думаю, що Апокаліпсис — книга, яка має пророче значення для всіх поколінь християн до кінця часів. Тому кожне покоління застосовує її зміст до свого часу. Бо за всіх часів проти віри Христової піднімався свій змій. Вкритий бронею всіх безбожних земних знарядь, змій цей здіймався, нависав, сичав, вивергав отруту, але зрештою лускав й розсипався на порох. І завжди всемогутній Христос виходив переможцем усіх апокаліптичних чудовиськ.

Так було в усі віки, так буде й в останнє століття, перед Судом Божим. Уважно прочитайте, що говорить апокаліптичний провидець: всі звірі і змії й всі брехуни повстануть на Агнця, й Агнець переможе всіх. Тому що Агнець — Цар царів і Пан панів.

Що ще хочете ви, крім цієї запоруки перемоги Христа? Бо Христос — той Агнець. У земних війнах за маєтки й владу ніколи наперед не відомо, хто стане переможцем, і все-таки багато воїнів обох воюючих сторін борються хоробро й з надією. А ми ведемо духовну битву у якій заздалегідь Самим Богом нам обіцяна перемога, передвіщена й підтверджена багатьма й багатьма колишніми перемогами непереможного Христа над всіма апостолами неправди й адептами мороку.

Чи останнє нині століття? Кому це відомо? Бо Він сказав: ні дня, ні години тієї ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець Мій один . Чи остання це битва проти Христа? Навіть якщо й остання! Якщо й остання, саме тому зрадіймо й звеселімося! Тому що хай ця остання битва буде найжорстокішою, але вінці слави будуть найяснішими. Остання битва буде означати останню й остаточну велику перемогу Агнця. Хто із християн не бажав би всім серцем стати учасником цієї перемоги з перемог?

Не бійтеся ж: перемога віри Христової обіцяна твердіше, ніж основа всесвіту. Він Своєю волею відкладає останню перемогу; можливо, для того, щоб якнайбільше людей на небі й на землі могли бачити її і якнайбільше серць могли тішитися нею.

Лист 115

рантьє Момчило Н., на запитання про те, що було до Христа

Хоча Ви й християнин, Ви запитуєте: “Якщо люди говорять про Христа як про центр і вісь людської історії, то що ж було у світі до різдва Христового?”. Я бачу, що Ви людина духовна і начитана, і впевнений, що, коли Ви більш серйозно вивчите науку віри Христової, Вам все стане зрозумілим.

Вам стане зрозуміло, що й до Христа був Христос. І в кінці часів буде Христос. Це значить: до явлення Слова Божого, Мудрості Божої, вічного Логосу, у плоті людській, з особистою місією на землі було те ж Слово Боже, Премудрість Божа, той же вічний Логос Божественної Трійці, не явлений у плоті, але невпинно діючий через вибраних слуг Своїх – пророків, праведників, прозірливців і мудреців. Всі вони називали себе слугами, рабами Божими. А Христос не раб, а Син. Не воїн Царя, а Цар. Не предтеча, а Месія.

Ви, звичайно, бачили яку-небудь п’єсу, у якій головний герой з’являється не відразу, а через деякий час. Але всі персонажі на сцені чекають його, говорять про нього, і все, що відбувається, передвіщає його появу. Так і у величезному театрі світу: всі чекали й усе передвіщало величного Месію, головного Героя. Пророк так і називає Його, говорячи: і вийде Господь, як герой . І пророцтво збулося. Бо велич п’єси Христової вічна й безмежна.

Прочитайте притчу про злих виноградарів (див.: Мт. 21: 33). Вона Вам все пояснить краще, ніж я, смертний. І послухайте свідчення Господа про Себе Самого: істинно, істинно кажу вам: перше, ніж був Авраам, Я є (Йн. 8: 58), а Авраам народився на кілька тисячоліть раніше за Нього. Ще одне свідчення з вуст Христових. Коли євреї запитали Його: хто ж Ти? — Ісус сказав їм: від початку Сущий (Йн. 8: 25), — так називає Його й четвертий євангеліст, говорячи: На початку було Слово .

Нарешті, в апокаліптичному пророцтві Йоана Господь Сам про Себе говорить із небес: Я є Альфа й Омега, початок і кінець, Що є й був і гряде, Вседержитель Перший і Останній, і живий; і був мертвий, і ось, живий повік, амінь (порівн.: Откр. 1: 8, 17–18).

Отже, Ви бачите, що раніше Христа був Христос і після Христа буде Христос. А про те, що наприкінці світу Він прийде в силі й славі великій, читайте у святому Євангелії й Апокаліпсисі. Прийде Він знову, щоб завершити цю всесвітню п’єсу, що Сам колись почав. Скажете, таємниця ця велика. А хіба маленький метелик не велика таємниця? Яка ж таємниця його Творця?..

Мир Вам і радість від Христа Господа.

Лист 116

прочанинові Младену С., про порядок заповідей

Ти знаєш десять Божих заповідей. Знаєш, у якому порядку вони йдуть одна за одною. Цей порядок тобі подобається. На скрижалях Мойсея всі заповіді написані в цьому порядку, чотири на першій скрижалі й шість на другій. Перші чотири заповіді визначають ставлення людини до Бога, а наступні шість — людини до людини. На древніх іконостасах ти можеш це бачити: чотири заповіді на одній скрижалі й шість на іншій.

Але раптом ти зніяковів! Читаючи Євангеліє, ти знайшов, що Господь виклав відомі нам заповіді в іншому порядку, не в тому, до якого ти звик і як вчив у школі. Дійсно, коли до Господа підійшов юнак і запитав, що слід робити, щоб успадковувати Царство Небесне й вічне життя, Господь відповів йому: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого й матір твою (Лк. 18: 20). Ти здивований і запитуєш, чому Христос не вирік заповіді в колишньому порядку, але поміняв їх місцями.

Дорогий брате, несповідимою є мудрість Божа! При всій Своїй небесній мудрості з людьми Він був цілком практичний. Він застосовував Свою мудрість подібно тому, як виливається єлей на рану. Згадай, Він говорить це молодому й багатому юнакові. А який гріх швидше за інші приліплюється до молодості й багатства, як не перелюб? Як поліп до потужного стовбура. Господь хоче не просто нагадати йому про заповіді Божі, але й про гріхи, властиві молодості.

Якби перед Господом стояв убивця й запитував про заповіді Божі, Господь почав би із заповіді: не убий!

Якби перед Ним стояв злодій, Він сказав би: не укради!

Якби перед Ним стояв лжесвідок, Він би почав із заповіді: не лжесвідчи!

Якби перед Ним виявився кривдник батьків, Він поставив би на перше місце заповідь: шануй батька твого й матір твою.

Не думай, що Господь випадково змінив порядок заповідей або, більше того, забув його. Якщо Сам дав їх, як міг забути! Він у хмарі Синайській, серед грому й блискавок, перстом начертав на скрижалях десять Своїх заповідей і передав їх рабові Своєму Мойсею. Але, коли Він зійшов до людей як Лікар, Він застосовував їх як ліки для зцілення всілякої хвороби.

Мир тобі й від Христа благословення.

Лист 117

Станімиру І., на запитання, чи дійсно вівторок — нещасливий день

І батько Ваш, кажете, вважав вівторок нещасливим днем, а от тепер Ви. Думаю, що Ви погрішили проти святого Йоана Хрестителя, вважаючи його день нещасливим. Однак день Вашої Хресної Слави припадає саме на свято святого Йоана. Можливо, Ви не знаєте, що Церква присвятила вівторок цьому великому й чудовому святому? Не один, а кожен вівторок. Але спочатку дозвольте мені дати коротке пояснення щодо присвячень днів тижня. Православна Церква, Духом Божим ведена, присвятила: понеділки — святим Ангелам Божим, вівторки — святому Йоану Хрестителю, середи — Чесному Хресту Господньому, четверги — святим апостолам Божим, п’ятниці — Хресту Господньому, суботи — святим мученикам, неділі — воскресінню Христовому.

Згідно із цими присвяченнями, розписані й канони, і читання, піснеспіви і молитви на кожен день, які Ви, «ревний православний”, як ви себе називаєте, повинні були б читати й знати. І кожна із цих присвят служить передумовою нашої перемоги в битві й подвигах за спасіння душі. Переможні Ангели Божі, як хоронителі й супутники наші, зміцнюють нас, тож не падаймо духом. Святий Йоан переміг і своїх убивць, і час. Чесний Хрест Господній – вічний символ перемоги істини Божої над брехнею, правди над неправдою. Святі Божі апостоли перемогли світ. Святі мученики перемогли чесною смертю своєю всіх мучителів і всі сили пекельні. А Христос — головний Переможець гріха, пекла й смерті. Він — натхненник і об’єднувач всіх перемог добра. Тому воскресіння за значенням являє собою перемогу з перемог. Ми, християни, віримо, що володарюють днями переможні сили світла, а не якісь непереборні астрологічні передбачення. У Христі людина вища за зірки і сильніша за всі сузір’я. Отже, вівторок — день великого пророка й не містить у собі ніякого зла, крім того, що приписують йому люди. Тому що дні й часи в Божій владі, і Господь дає нам дні чисті, як несписаний аркуш паперу, і освітлені сонячним світлом. Щоб людина залишила відбиток своєї душі на кожному аркуші, від народження до смерті, подібно тому як Спаситель залишив відбиток Свого обличчя на обрусі святої Вероніки. Уявіть собі, скільки потворних і бридких відбитків постане перед лицем Божим, якщо ми вчасно не покаємося й не виправимося! Але, якщо покаємося, Господь вибілить всі наші заплямовані дні й наші потворні обличчя перетворить на сяючі ангельські лики. За словом пророчим: якщо гріхи ваші, як багрянець, стануть білими, як сніг (див.: Іс. 1: 18).

Чи розумієте, що не дні роблять нас нещасними, а ми самі. Не удачі або невдачі днів падають на людей, а удачі або невдачі людей накладаються на дні Божі. Ви згадуєте, що Косовська битва відбулася у вівторок. Невдалий доказ. Тому що серби постраждали на Косовому полі не через злощасний вівторок, а через злощасну знать.

Але все-таки існує одна лиховісна таємниця, пов’язана із днем. Трапилося, що якийсь чоловік в п’ятницю підпалив будинок свого сусіда, але його провина залишилася в таємниці. Через короткий час діти погорільця в грі випадково підпалили будинок зловмисника, знову в п’ятницю. Хіба п’ятниця – нещасливий день? Ні, не п’ятниця, а гріх людський приніс лихо.

Один з візантійських правителів50, іконоборець, під час Різдва викинув з храму Святої Софії всі ікони. Наступного року він був убитий змовниками при вході у Святу Софію, у Різдво. Хіба Різдво — лиховісний день? Ні, гріх людський приніс нещастя. Хто бачить у цьому сліпу фатальність дня, той ворожбит. А хто прочитує такі дивні збіги як застереження й знаки Божі, той має розум чистий.

Переважно люди бояться днів, у які вони вчинили гріх. Але цей проникаючий страх вливає в них Всевідаючий, а не сам день. Всі дні Божі чисті й безвинні.

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 118

засудженому, котрий запитує про лжесвідчення

Ти засуджений до ув’язнення. Сидиш тепер у камері й у тиші просіюєш все своє життя, немов через дрібне сито. Тебе дивує, як швидко все сталося, немов камінь з гори скотився. Твоє життя текло мирно й благополучно, поки ти не дав неправдивого свідчення на користь свого брата. Ти виправдовував себе: “Адже він брат мій! Кому ще мені допомагати, як не йому, хай навіть неправдивою клятвою?”. Такими помислами ти виправдовувався й перед собою, і перед суддями. Але якийсь суддя сказав тобі: “Всі ми брати, але що буде, якщо всі чинитимуть, як ти?”. Тільки тоді ти зрозумів, що грішні думки довели тебе до злочину.

Якийсь лжесвідок розповідав мені таку історію: “Я дав неправдиве свідчення. Щоб уникнути покарання, я не заявив у суд. А повинен був, тому що покарання людське легше від Божого. За два роки від дня мого злочину наш будинок перетворився на пекло. Перше нещастя відбулося з моїми биками: запряжені у віз, вони зірвалися в прірву й загинули. З цією звісткою мене зустріла дружина ввечері того ж дня, коли після свого лжесвідчення я повернувся з повіту додому. Через кілька тижнів блискавка вдарила в хлів, і загинули всі вівці. Злодії обікрали будинок. Занедужала дружина, я позичив грошей на лікування, але вона незабаром у муках померла. Моя бідна дитина тяжко занедужала тією хворобою, від якої вдень і вночі б’ються в припадках з піною в роті й скреготом зубів. Збіднілий, весь у боргах, у розпачі я поскаржився одному моєму другові на злу свою долю. Як грім серед ясного неба було його питання: “Чи не свідчив ти неправдиво коли-небудь?”. Немов крижана злива протверезила мене, і я все згадав. Нічого не відповівши, я встав і пішов просто в суд і у всьому зізнався. Відсидів строк, вийшов і почав заново будувати своє життя. І назавжди навчився боятися Бога”.

Бачиш, яке лихо може трапитися з тим, хто неправдиво свідчить? Бо такий закон Божий, брате мій: не можеш погасити вогонь і не обпектися. Коли порушуєш людські закони, які змінюються зі швидкістю згоряючого листя, біди і нещастя навалюються на тебе. Що ж тоді з вічним і вогненним законом Божим?

Не свідчи неправдиво – заповідь Божа, записана в обох Завітах, Старому й Новому. Не жарт вимовити неправдиве свідчення перед лицем Божим і Ангелами Його. Не жарт встати з простоволосою головою перед Хрестом і Євангелієм і вигукнути: клянуся живим і всемогутнім Богом, що ця істина – брехня; або: ця неправда – істина, і хай вчинить мені Господь по правді моїй! Не дивно, що Бог істини й правди бичує лжесвідків Своїх, кого по руках, кого по ногах, третього по очах, четвертого по родині й рідних, п’ятого по вівцях тощо. По сусідству від мене є живий приклад, як невидимий бич Божий ударив лжесвідка по очах: дала людина неправдиву клятву заради міри землі; воістину, душею своєю заплатила за неї. Одержав він цей окаянний наділ і, тільки ступив на нього, позбувся зору. І ось сидить тепер, сліпий, у своїй домівці.

Ось що відбувається у світі Божому з тими, хто думає, що світ належить їм, а не Богові.

А ти читай Святе Письмо й бійся Бога. І освятишся, і все буде в тебе добре.

Мир тобі й милість Божа.

Лист 119

студентові духовної семінарії, про значення слів

з Послання апостола Павла до Ефесян

Цінуючи час — так говорить святий отець наш апостол Павло . Запитуєш, що означають слова: цінуючи час? Блаженний Єронім тлумачить їх так: “Коли використовуємо час на добрі справи, ми дорожимо часом”; святитель Феофан Затворник говорить: “Використовуйте час на користь собі й своїм вічним цілям”. Слова апостола Божого мають значення, подібне до слів Господа: Торгуйте, поки Я повернуся . А коли Він повернеться, тобто коли Христос прийде знову, щоб судити світ, то запитає нас, як розпорядилися ми даними нам талантами. Як використали ми час свого життя? Віддавали дешеве за дороге, як Яків, чи дороге за дешеве, як Ісав? Чи піддалися спокусам цього минущого часу й продали душу за солодку земну гіркоту або все віддали за душу свою?

Тому виконуй заповіді Христові щодня, при кожній можливості. Так ти будеш дорожити днями, які дарував тобі Бог. Тому що дорожити — буквально означає платити. Плати дрібним, щоб дістати великим. Стань ненадовго поденником, щоб царювати вічно. Бо Творець наш обіцяв нам вічне Царство у вічному житті. Якщо навіть хтось ув’язнений у темниці, хай не впадає в розпач, але день і ніч у мороці тюремному кається й молиться Богові. І Господь зарахує йому так само, як і тому, хто своє багатство віддав на будівництво церков. Творець наш бачить обставини й чекає від кожної людини, щоб чинила за силами і обставинами своїми.

Підкори кожен день службі на користь твоєї душі. Наповни його подихом Духа Божого, хай направить Він тебе на всяке благо. Якщо не зробиш цього, Він зімне тебе, як ганчірку, і кине в порожнечу. Подібно до бурхливого потоку, який невмілі не можуть спрямувати на свій млин, і потік захоплює їх униз, у безодню, так і час нашого життя на землі спасає й несе на крилах розумних, а божевільних перекидає й зіштовхує в прірву. Одним служить, над іншими панує. Час для одних — сідло, для інших — вершник.

Хай просвітить тебе світло Христове.

Лист 120

листоноші Іллі К., про докази існування Бога

Один Ваш друг постійно твердить: нема Бога! Його слова Вас мучать і хлещуть, як батіг. Ви боретеся за своє життя й за свою душу. Ви правильно розумієте, що, якщо нема всесильного Бога живого, Який сильніший від смерті, тоді єдиний всесильний бог — смерть. Тоді всі живі істоти на світі просто іграшки в тенетах всемогутньої смерті, немов миша в пазурах голодної кішки. Одного разу Ви, розхвилювавшись, сказали своєму бідному другові: “Бог є, це тебе нема!”. І Ви не помилилися, тому що ті, хто відпав від вічного Життєдавця в цьому світі, будуть відлучені від Нього й у світі іншому. І ні тут, ні там не пізнають вони величного Творця всього сотвореного. А бути в розлуці з Ним — це гірше, ніж не бути зовсім.

На Вашому місці я б сказав йому так.

Невірно кажеш, друже: “Нема Бога”. Вірніше сказати: “У мене нема Бога”, бо й сам бачиш, що багато з людей навколо тебе відчувають присутність Бога й говорять: “Є Бог!”. Отже, Бога нема в тобі, а не взагалі.

Ти говориш так, як ніби хворий сказав: “Нема на світі здоров’я”. Він, не збрехавши, може сказати тільки, що він не має здоров’я, але якщо скаже: “Здоров’я у світі взагалі нема”, збреше.

Ти говориш так, як ніби сліпий сказав: “Нема у світі світла”. Є світло, увесь світ наповнений світлом, але він, бідний сліпий, не бачить світла. Але якби вірно сказав, сказав би: “Не маю світла”.

Ти говориш так, як ніби жебрак сказав: “Нема на світі золота”. Є золото і на землі, і під землею. Хто скаже, що нема золота, неправду скаже. А якщо скаже правду, повинен сказати: “У мене нема золота”.

Ти говориш так, як ніби лиходій сказав: “Нема на світі доброти”. У ньому самому нема доброти, а не в світі. Тому не помилився б, якби сказав: “У мені нема доброти”.

Так само й ти, друже мій, невірно говориш: “Нема Бога!”. Бо, якщо ти чогось не маєш, не значить, що не має цього ніхто й нема цього у світі. А хто дав тобі владу говорити від імені всього світу? Хто дав тобі право свою хворобу й свою бідність нав’язувати всім?

Якщо ж визнаєш і скажеш: “Я не маю Бога”, тоді визнаєш істину, і це буде твоя сповідь. Бо були і є визначні люди, які не мали Бога, а Бог мав їх, до їхнього останнього подиху. Якщо й при останньому подиху скажуть, що не мають Бога, тоді й Бог відійде від них. І викреслить їх із Книги життя. Тому прошу тебе, друже мій, заради твоєї душі, заради вічного життя й вічного Царства, заради сліз і ран Христових, прошу тебе: поверни твоє зухвале сповідування в сповідання покаянне. А те, що після цього повинен будеш робити, Церква тобі скаже, запитуй!

Мир тобі й благословення від Господа.

Лист 121

батькові, що всюди шукав зцілення для сина

Всюди шукав ти зцілення для сина. Якщо чув про яку-небудь знахарку, йшов до неї. Обійшов ти всю Боснію. Нарешті, коли зрозумів, що нічого не допомагає, ти покликав священика. Але й молитва священика не допомогла синові: він помер. Тепер твоє життя втратило і ціль, і зміст. Ти почав думати про самогубство, дістав отруту, сховав її під подушкою й щоночі безперервно міркуєш, випити її чи ні. І запитуєш мене, за що Господь змушує тебе так страждати?

І я теж про щось запитаю тебе. За що ти змушуєш Бога страждати? За що мучиш на Хресті за тебе замученого Господа Ісуса Христа? Тяжкі страждання Він перетерпів, щоб спасти людей від неправдивих богів, від неправдивих спасителів, від усіх темних сил, що діють через цих лжеспасителів. І все-таки ти пройшов повз Нього, єдиного істинного, і пішов шукати допомоги до Його ворогів – ворожок і знахарів. Ось що радить апостол Христовий: Нездужає хто з вас, хай прикличе пресвітерів Церкви, і хай помоляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить хворого, і підійме його Господь; і якщо він вчинив гріхи, то простяться йому (Як. 5: 14–15). Ти, дійсно, покликав священика, пресвітера Церкви, помолитися над хворим, але коли? Після того як обійшов усіх ворожок і знахарів! Після того як прогнівав Того єдиного, Хто дає життя й здоров’я, тільки після цього ти почав молитися.

Чи було твоє серце чистим і віра міцною? Господь — швидкий помічник тим, хто з лагідним серцем і міцною вірою тільки до Нього вдається. Той же, хто молиться і бісам, і Богу, залишається без допомоги, тому що Господь не бажає, а біси не можуть допомогти. Святий пророк Ілля говорив людям із серцем, яке двоїться: Якщо Господь є Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал, ідіть за ним . А коли занедужав цар Охозія, він не звернувся до Бога живого, а послав слуг до Вельзевула, щоб у нього запитати, чи поправиться він. Святий Ілля, довідавшись про це, прийшов до царя і мовив: навіщо посилав ти посланників, щоб запитати Вельзевула, начебто нема Бога в Ізраїлі, не піднімешся з постелі, на якій лежиш, а помреш .

Так само й ти вимучив і розгнівав Бога, хай простить Він тебе. Подякуй Йому за те, що взяв Він твого сина і тебе зберіг від самогубства, від погибелі душевної, і що залишив тобі час на покаяння. Віддайся зараз Йому одному всім своїм серцем. І Його любов зміцнить тебе й освятить близьких, а синові твоєму дарує Царство Небесне.

Мир тобі від Христа воскреслого.

Лист 122

юристові Д. М., про другу заповідь

Як вірний православний, ти хотів би захистити свою віру від найманців, які зі спонукань Юди-зрадника відступили від істинної віри й свого народу. Вони говорять, що ікони – це ідоли й поклоніння іконам суперечить другій заповіді Божій . У такий спосіб виходить, що християнство — ідолопоклонство. Запитай їх, хто знищив ідолів на Балканах? Хто позбавив Афіни й Рим від збіговиська статуй, язичеських ідолів і храмів? Хто переміг Юпітера й Діану ефеську, вавилонську Астарту і єгипетську Ізіду? Хто очистив від ідолів Малу Азію, північну Африку й всю Європу? Чергові сектанти чи велика Христова Церква, що у суворій боротьбі проти ідолопоклонства принесла мільйонні жертви й поповнила свій календар іменами мучеників за віру в єдиного істинного Бога?

Чи є серед сектантів хоча б один мученик за віру Христову? Чи звільнив хто-небудь з них світ хоча б від одного ідола? Вони не мають навіть християнського календаря, а якби захотіли скласти його, не знайшли б жодного святого й склали б його зі своїх агітаторів і журналістів.

Якщо вони бажають боротися з ідолопоклонством, то що вони роблять на Балканах, де язичеські ідоли збереглися лише в краєзнавчих музеях? Якщо їхні серця горять ревнощами проти ідолів, то чому вони не їдуть в Азію й Африку, до американських індіанців, де язичество панує, як і тисячі років тому? Не їдуть туди, тому що там життя місіонера піддається великому ризику. Чи читав ти про Дон Кіхота, що оголосив мирні млини фортецями своїх ворогів і в повному бойовому спорядженні намагався осаджувати їх? Так і вони оголосили православні ікони ідолами й біснуються проти них, тому що не зважуються відправитися в африканські джунглі.

А ти знай: як день відрізняється від ночі, так само християнські ікони відмінні від язичеських ідолів. Ідоли – це зображення вигаданих істот, а на іконі зображені святі, які дійсно жили на землі й своєю вірою прославляли Христа й за це на небесах удостоїлися Царства Божого. Там вигадки, тут — реальність. Там неправда й ілюзія, тут — істина, і тільки істина. Ідоли відводять людину від істинного Бога, у той час як ікони приводять людину до Бога. Своєю другою заповіддю Творець хотів застерегти людський рід від того, що відвертає від Нього, тобто застерегти від всіх бісівських принад, фантазій і мріянь.

Лист 123

одному господареві, що скаржиться на “голодний хліб”

Ти один із найзаможніших людей у селі, щороку збираєш такий урожай, що твій сусід цією кількістю хліба міг би нагодувати свою багатодітну родину. Він не збирає й половини того, що ти, і йому вистачає, а ти із соромом щороку позичаєш. Пишеш, що домочадці твої постійно їдять і ніколи не насичуються, начебто “біс ненаситний вселився в них, їдять і їдять і завжди голодні. Начебто проклято!”.

Не знаю, проклято чи ні, але неблагословенно. Я не знав, що відповісти на твій перший лист, поки в наступному листі ти не описав мені життя твого сусіда. Твій сусід – людина віруюча; коли він готується до сівби, спочатку несе насіння в храм, щоб священик благословив його. Ти ніколи цього не робиш. Це перше. Друге, сам визнаєш, що твій батько під відсотки привласнив маєток свого боржника, вартість якого боржник оплатив уже тричі. Бідоласі, щоб прогодувати своїх дітей, довелося залишити рідну домівку і виїхати до міста. Згодом його син розбагатів і відкрив бакалійну крамницю. Зараз цей обібраний боржник твого батька став багатшим за сина твого батька. Господь судив справедливо.

Нагадаю тобі дві народних мудрості: перша — що неблагословенно, те голодно; друга — що відібрано, те проклято. Вони пояснюють, що відбувається у твоєму будинку, пояснюють те, що добре назвав ти “голодним хлібом”. Вустами пророка сказав Господь обраному народу: Якщо ж не будеш слухати голосу Господа Бога твого й не будеш намагатися виконувати всі заповіді Його й постанови Його, які Я заповідаю тобі сьогодні, то прийдуть на тебе всі прокльони ці й спостигнуть тебе. Насіння багато винесеш у поле, а збереш мало (Втор. 28: 15, 38). І ще: Ви сієте багато, а збираєте мало; їсте, але не в ситість; п’єте, але не напиваєтеся; одягаєтеся, але не зігріваєтеся; той, хто заробляє платню, заробляє для дірявого гаманця (Агг. 1: 6).

Чи не досить цього мудрому? Коли Бог благословить, тоді й п’ятьма хлібами неважко нагодувати п’ять тисяч. А коли не благословить, тоді буває те, що відбувається у твоєму домі. Як Господь наповнює колосся зерном, так і хліб наповнює Він ситістю, і, як залишає колосся порожнім, так само Він, всемогутній, віднімає ситість від хліба неблагословенного. Якщо хочеш, вивчи цей урок і з покірністю шукай від Господа того, чого увесь світ тобі дати не зможе.

Мир тобі й благословення від Господа.

Лист 124

торговцеві С. Т., якого “Бог не чує”

Скаржишся, що Бог не чує твоїх молитов. У багатьох нещастях молився ти Йому, але від жодного не захистив Він тебе! Здивований твоїми словами: як же не захистив, якщо ти пережив нещастя, а не вони тебе? Дозволь задати тобі питання: чи слухаєш ти Бога? У двох Своїх Завітах, Старому і Новому, Всевишній обіцяв слухати людей за умови, що вони будуть чути Його. Чи чуєш ти Бога, бажаючи, щоб Він чув тебе? Чи виконуєш закон Божий і чи тримаєшся Його настанов? Якщо не робиш цього, тоді дивна вимога твоя, щоб Бог тебе почув і послухався.

Бог зійшов на землю й обмив ноги тим, хто любив Його. Для Творця нашого велика радість — слухати слухняних чад Своїх. Мойсея, Авраама й Якова Творець слухав у всьому, про що вони просили Його. І через природні й через чудесні явища виливав Він милість Свою на тих, хто виконував Його закон. Якщо й не бажав Він почути мої й твої молитви, то тому, що ми не бажали виконувати заповіді Його, або ж тому, що ми молилися неправильно. Вустами Ісаї говорив Господь неслухняному народу: коли ви множите моління ваші, Я не чую (Іс. 1: 15). Якщо захочете й послухаєтеся, то будете споживати блага землі (Іс. 1, 19). Отже, Господь чує нас тоді, коли ми чуємо, і не чує, коли ми не чуємо.

Не чує Господь нас і тоді, коли ми просимо в Нього що-небудь шкідливе й нерозумне. Апостоли Яків і Йоан попросили одного разу Господа навести вогонь з неба на селище, яке не захотіло прийняти їх на нічліг . Але Він, звернувшись до них, заборонив їм. Не просто не почув прохання, але докорив їм. Згадай і ти: чи завжди твої молитви були гідними людини й гідними Бога? І ще: чому ти молишся тільки в нещасті? Цим принижуєш себе й ображаєш Бога. Творець чекає від нас, щоб ми завжди відчували присутність Його й постійно перебували в молитовному спілкуванні з Ним: Безперервно моліться . Звертаючись до Бога тільки в біді, ти принижуєш Бога, бо прикликаєш Його, немов пожежника, щоб загасити палаючий будинок.

Христос дав нам право називати Його Отця нашим Отцем. Що може бути солодшим від цього? Що може бути приємнішим для дітей, як перебування в присутності своїх батьків? Постараймося ж і ми завжди поставати перед Отцем нашим Небесним серцем, думками й молитвами. Наша молитва в дні успіху й радості — це ніби якийсь молитовний капітал, що послужить нам більше, ніж хвилинна молитва в дні скорботи й муки, коли вони наступають.

Мир тобі від Господа.

Лист 125

чоловікові, який скаржиться на нерозумну дружину

“Як всі, так і я!” — такими словами відповідає Вам дружина щоразу, коли Ви намагаєтеся напоумити її, коли дорікаєте в марнотратстві й хизуванні. Ви говорите їй: “Дивися, Господь дав нам трьох дітей: вони немов троє золотих яблук! І тепер ми повинні жити не тільки для себе, але й для них. Ми з тобою вже не такі молоді, щоб гнатися за модою й розвагами. Ми повинні берегти своє здоров’я заради наших дітей. Ти часто скаржишся на головні болі, сама ж робиш усе для того, щоб у тебе боліла голова. Нездорові випари парфумерії, задушливе повітря ресторанів і театрів, ігорні пристрасті, нерегулярний сон – все це не веде до добра”. Але на всі Ваші аргументи дружина відповідає Вам одне: “Як всі, так і я!”.

Хто ці “всі”, незрівнянна? Хіба увесь світ складається з тої розгнузданої юрби, з якої ти не хочеш вирватися, що поглинає всі твої думки день і ніч? Ти настільки обмежила свій світ, що не бачиш світу Божого, що простягається за межами твого тісного світика. Такий спосіб життя не ведуть не тільки жінки у світі, але й жінки твоєї вулиці. Величезна кількість матерів, удів і дівиць живуть зовсім іншим життям. Як же ти можеш говорити: “Як всі, так і я!”? Ти береш приклад з декількох розбещених і безвідповідальних жінок і тільки на них дивишся, по них судиш, у них весь світ бачиш. У той час як більшість дивиться на вас як на циркову трупу, у якій ви і звірі, і дресирувальники.

Допустимо, що весь білий світ піде по шляху божевілля й погибелі. Хіба тоді ти, мати трьох синів, не знайдеш у собі мужність сказати: “Ні, я цим шляхом не піду!”? Воістину, це була б мужність, що прихилила б до себе небеса. Така мужність вписана в золоті сторінки Святого Письма. Такою мужністю володіли дві дочки Лота, які покинули Содом . Якби дочки Лота, дівиці, міркували так само, як мати трьох дітей у наші дні: “Давайте ж і ми будемо, як всі”, світ не довідався б ні їхніх імен, ні імені їхнього батька, імена ці не згадувалися б у вічній Золотій книзі. Але вони не говорили так, як говориш ти. Тому благословення Боже зійшло на Лота й дочок його. І коли пробила година, Ангел Божий вивів цю благочестиву сім’ю за межі міста, щоб не бачили вони помсти, яка впала на тих, хто опоганював небеса; і пішло під землю розпусне місто, а на його місці виникло Мертве море.

Або ж, скажімо, якби Растко Неманич сказав: “Як всі, так і я!”. Хіба став би він святим Савою, отцем свого народу й вічним докором сумління нащадкам, які твердять: “Як всі, так і я!”? Якщо ж ці приклади й безліч інших не зворушують твоєї душі, то не знаю, що сказати тобі. Якщо приклади доброго життя не навчають тебе, тоді вжахнися прикладам страшної смерті. Подивися, якою смертю вмирають ті, за ким ти йдеш, залишивши чоловіка й дітей. Невиліковні хвороби, злочини й самогубства – без винятку!

Чи можу я звернутися до кращого у твоїй душі, дочко зразкових батьків? До того, що ще не зовсім затьмарилось у тобі від мороку нічного життя? Протверезися, одумайся, встань! Згадай, коли будеш реготати в димі опівнічної оргії, своє дитя, яке прокинулося в сльозах, яке шукає в темряві твою руку й чекає твого ласкавого слова. Забудь небезпечні слова: “Як всі, так і я!”. Щоб благословення Того, Який благословив тобі трьох дітей, залишилося з тобою до кінця віків.

Лист 126

пенсіонерові П. Н., про незвичайне видіння

Ви повідомляєте мене про незвичайне видіння, яке явилося Вам під час молитви в церкві. Ви бачили, як з вівтаря вийшов Господь Ісус Христос і став перед вівтарем. Потім вийшов хтось схожий на єврейського рабина й став ліворуч від Господа. За ним вийшов хтось із чалмою на голові й, привітавшись із Господом за руку, став поруч з Ним. Таке видіння було Вам. Ви його тлумачите як бажання Господа зрівняти всі релігії й створити єдину віру для всіх!

Кожен, хто посвячений у таємницю Царства Божого, скаже Вам, що і видіння, і тлумачення помилкові. Дух, що явився Вам, не від Бога, а від того, хто від віками піднімає роги на віру Христову. “Отче наш” закінчується молінням до Господа: але визволи нас від лукавого . Чоловіче Божий, хто ж може дерзати привітатися за руку з Господом? Хто може стати поруч з Богом? Чи не сказав Христос євреям: Ось, залишається вам дім ваш порожній (Мт. 23: 38)? Пророцтво сповнилося. Євреї залишилися без священства й без Жертви. Те й інше відійшло до християн у ту мить, коли завіса Храму роздерлася надвоє від верху до низу. І мусульмани не мають ні Жертви, ні священства. Чи не сказав євреям виходець з євреїв апостол Павло, апостол Божий: тому що кінець закону — Христос (Рим. 10: 4), і ще: Скасовує перше, щоб постановити друге (Євр. 10: 9)? Як же тоді те, що спорожніло, що відійшло й замінилося іншим, новим, можна зрівняти з живою вірою Христовою? Коли сам Магомет, незважаючи на свою ненависть до християн, визнає й записує в Коран, що Ісус, Син Марії, буде судити світ і, отже, самого Магомета? Яка може бути рівність і єдність?

Звідки це видіння — запитуєте Ви. Від спокусника. Придивіться уважно до свого життя, і Ви це побачите. У наш час дуже багато говорять про рівність всіх релігій: про це говорять маловірні. Піддалися цим же помислам і бажанням і Ви. Господь допустив Вам побачити Ваше суб’єктивне бажання реально й зримо. І Вас це радує, як милість Божа. Я назвав би це не милістю, а застереженням. Даруйте, але Ви плутаєте поняття. Рівність цивільних прав і обов’язків — це одне, а рівність релігій — інше. Християнам строго заповідане милосердя до всіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, але в той же час і строге зберігання істини Христової.

Як християнин Ви можете пожертвувати для іновірця маєтком і життям, але істиною – ніколи, тому що вона існує незалежно від Вас, вона не належить Вам. Тут Ваш камінь спотикання, у нерозумінні цієї різниці. Від цього нерозуміння й відбулася плутанина у Вашій душі. Не Христа й Магомета Ви бачили — Ви бачили свою душу.

Хай допоможе Вам Бог!

Лист 127

братові Здравкові Т., про вознесіння Господа

Як Господь вознісся від землі на небо? Це питання мучить тебе? Скажи так: Господь вознісся зі Свого земного царства у Своє Небесне Царство Божественною силою, і заспокойся від цього. Бо, якщо ти почнеш випробовувати глибини всіх таємниць Божих, тебе почне мучити безліч інших питань: а як Він народився? Як ходив по воді? Як виганяв бісів і зцілював людей? Як преобразився? Як воскрешав мертвих? Як воскрес Сам? Відповідь на всі ці питання одна: все це було можливо завдяки Його Божественній силі. Мир тобі й радість!

Не дано нам осягнути таємниці Божі, але особливо не слід прагнути до цього тим, хто не досягнув висоти досконалої відданості волі Божій, досконалої віри, любові, чистоти й смиренності. Оріген51 був найосвіченішою людиною свого часу. Озброєний всебічними знаннями, світськими й богословськими, він дерзнув відчувати найтонші духовні таємниці й — помилився. І Церква засудила його помилкове вчення. Святий Симеон юродивий52 сказав про нього: “Оріген... зайшов у море, не міг з нього вийти й потонув у глибині”.

Досить нам знати про вознесіння те, що написано в Євангелії. А там написано: І, коли благословляв їх, почав віддалятися від них і возноситися на небо (Лк. 24: 51). Отже, благословляючи людей, Він возносився на небо. Таким чином, Господь відкрив нам велику практичну мудрість. Благословляючи ближніх своїх, і тільки благословляючи, ми зможемо духом піднестися до небес. Благословенням ми себе підносимо, а прокльоном скидаємо. Що даємо, те й приймаємо. Якщо благословення – благословення, якщо проклін — проклін. Отже, благословення — умова нашого духовного піднесення.

З Вознесінням Христовим!

Лист 128

послушникові Гаврилу Ю., на питання про те, чому Христос пішов

Коли пан іде на ниву свою, щоб нагодувати, підбадьорити й наставити своїх працівників, то, виконавши це, повертається додому.

Коли цар іде на битву з ворогом, то, перемігши його, повертається в столицю.

Коли лікар іде в лікарню, щоб оглянути хворого, призначити лікування, прописати догляд і навести порядок, то, зробивши це, залишає лікарню.

Коли батьки відвідають своїх дітей у далеких краях, то, оплативши їхні борги, забезпечивши їм добру освіту, самі повертаються до свого вогнища й чекають повернення дітей.

Так само й Спаситель світу, завершивши Своє земне служіння, повернувся у Свою небесну столицю. Вознісся в Царство Небесне, з якого зійшов як Пан, як Цар, як Лікар, як Отець і як Іскупитель і Визволитель. Краще для вас, щоб Я пішов, — сказав Він при розставанні з учнями Своїми (Йн. 16: 7). Не сказав: “Краще для Мене зникнути з цієї юдолі печалі, поки безумці знову не розіпнули Мене”. Ні, так Він не думав, тому що той, хто істинно любить, думає не про себе, але про возлюблених. Кожен Його рух, кожен крок, кожне слово й думка — усе було заради спасіння людей, спасіння возлюблених. Щоб люди самі змогли усвідомити, що для них краще, а що гірше. А люди не зрозуміли б цього без Нього, якби Він не зійшов на землю.

Краще для вас, щоб Я пішов. А потім додав: Отож Я з вами повсі дні до кінця віку . Не бентежся: у цих словах нема протиріччя. Він дійсно пішов, але послав учням Своїм рівного Собі – Духа Святого, Утішителя. Вознісся на небеса воскреслим Тілом Своїм, але Духом залишився в Церкві, перебуваючи в ній і донині, і буде перебувати довіку.

— Господи! Не знаємо, куди йдеш?..

— Іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б (порівн.: Йн. 14: 5, 28).

Лист 129

прочанинові Петру, про печаль заради Христа

Сказав Господь учням Своїм: У світі зазнаєте скорботи, але страждання ваше на радість обернеться . Господь і тобі це каже, Петре, бо й твоє страждання — страждання апостольське. Ти вболіваєш через богоборство, яке коїться сьогодні в Росії. Ти постійно задаєшся питанням: “Як це може бути, що в найбільш боголюбивій країні народ повстав проти Бога? Як це може бути, що на Святій Русі Юда глумиться з Христа?”. І плачеш, щодня плачеш за зганьбленим Христом.

Уболівай, старче: не один уболіваєш. І Ангели небесні вболівають разом з тобою за російський православний народ. Говориш: “Уболіваю тому, що нічого не можу зробити для православної Росії”. Досить уже того, що вболіваєш. Свята скорбота твоя, бо вболіваєш не за юністю своєю, не за земне багатство або славу, а за Христа. А Христос, найсильніший і славніший з царів, винагородить твою святу скорботу й благородні сльози. Твоя скорбота принесе добро й тобі, і народу російському.

Мудрий Ісаак Сирін сказав: “Мала скорбота за Бога дорогоцінніша за велику справу, зроблену без неї”. Чому? “Тому, — говорить він, — що добровільна скорбота любов’ю свідчить про віру”. І віра, і любов виблискують у сльозах твоїх. Тому хай буде благословенна твоя скорбота! Коли-небудь вона повернеться на радість. Христос опромінить небесною радістю і тебе, і Росію – і всіх, хто в цьому світі вболіває за Нього.

Знає Господь, що свята скорбота освячує людину, і тому не відразу перериває її. Тому що від святої скорботи народжується істинно небесна людина, нова людина, так само як тілесна людина народжується в муках від матері своєї. Але коли жінка народить, не пам’ятає мук від радості, бо людина на світ народилася . Відає Всевідаючий, що від святої скорботи народжується велике добро. Тому й дивиться Він на скорботу твою, і лічить сльози твої, але мовчить, бо знає день і годину, коли поверне твою скорботу на велику радість. Його вустами дано світові велике свідчення: Блаженні ті, що плачуть, бо будуть втішені .

Мир тобі й розрада від Господа.

Лист 130

диякону П. Н., про забобонність безбожника

Ти зустрів людину, яка не вірить у Бога, але повна забобонів. Він зізнався тобі, що, ніколи не вірячи в Бога, з дитинства простягав долоню циганкам, щоб вони ворожили йому. І зараз продовжує це робити. І, ймовірно, доводить, що його ворожка знає більше, ніж “всі академії наук”. До того ж боїться вроків й ходить по вулиці, опустивши голову. Вівторок вважає чорним днем: по вівторках нічого не робить і не виходить з дому. Від числа “13” біжить, як від вогню. Одного разу хтось на жарт написав на його столі: “13” — він замахнувся на жартівника стільцем. Сам же він людина освічена і забезпечена.

Що ж дивує тебе, дорогий дияконе? Те, що безбожництво й забобонність йдуть нога в ногу? Така неприродність є природною. І те, і інше — неправда. І те, і інше народжує той, кого найщиріші Вуста назвали батьком неправди. Істина завжди та сама, а неправда немов хамелеон, який змінює кольори. Ніякого парадоксу в дружбі забобону й безбожництва нема, дарма ти так думаєш: вони доповнюють один одного, як рама й картина. Усяке безбожництво обрамлене забобонністю. І одна неправда постійно гостює в іншої. Коли Цар Саул впав у непослух Богові й Самуїлу, пророкові Божому, він відправився в Аендор до ворожки, щоб у неї шукати поради . Король Франції Филип Егальський53 похвалявся двома речами – безбожництвом і мистецтвом ворожити на кавовій гущі. Хіба не читав ти в Писанні, як два брехуни, Пилат і Ірод, примирилися між собою перед тим, як засудити Христа на смерть? І зробилися в той день Пилат і Ірод друзями між собою, бо раніше ворогували один з одним (Лк. 23: 12). І зараз дві неправди часто поєднуються, коли їх чекає боротьба з істиною.

А згадай забобонність безбожних євреїв, коли вони за всяку ціну хотіли вбити Христа! Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску (Йн. 18: 28). Бо було їхнє свято. Не вбивство Безневинного вони вважали оскверненням, а входження в преторію. Подібне ж творять безбожники в Росії.

Ті, хто відрікся від віри, захлинулися у хвилях забобонності. Але не здогадуються, нещасні, що, відрікшись від істинного Бога, вони повністю віддали себе у владу Його споконвічного супротивника, того таємного ганьбителя, що названий ворогом роду людського, брехнею й батьком брехні . Про це, звичайно, не здогадується й твій знайомий пан, який, відмовившись від Бога, проміняв Його на циганку-ворожку.

Лист 131

батькові, який запитує, чи існують духи

Жалоба за загиблим сином тільки тепер, у старості вже, привела Вас до церкви, у ній шукаєте Ви розради. Ви запитуєте, чи існують духи. Це рівнозначне питанню: “Чи є Бог?”. Бо Бог є Дух, нетілесний, вічний, всевідаючий, всемогутній, всеблагий.

Навколо Бога Творця існує царство нетілесних духів. Оточення святих блаженних Ангелів. Незлічиму кількість разів вони являлися людям, і навіть тваринам, від сотворення світу й донині. Випадки явлення Ангелів розказані в Біблії, особливо в Новому Завіті, і в історії християнської Церкви. Не говорячи вже про темні духи злоби, яких Христос виганяв з людей: це відпалі від Бога демони, які перебувають у вічному покрові смертному й розпачі.

Знаю, що Вас найбільше цікавить, чи існують духи померлих людей, чи існує дух Вашого померлого сина. Існують. Життя душі після смерті і є єдиною метою й змістом нашого короткого перебування на землі. Чоловіче Божий, у Христі й через Христа все відкрито й явлено: і Бог, і духи світла, і духи пітьми, і живі душі померлих праведників, і зневірені душі нерозкаяних грішників (притча про багача й Лазаря ).

Прочитайте в Євангелії, як у момент преображення Господнього на горі Фавор явилися душі пророків Мойсея та Іллі. Прочитайте, як у момент смерті Христа відкрилися гроби й померлі ожили. У такий спосіб всеблагий Спаситель хотів уже до Свого воскресіння засвідчити світові загальне воскресіння людей, але вийдуть ті, хто творили добро, на воскресіння життя. А ті, хто зло чинили, — воскреснуть на суд (порівн.: Йн. 5: 29).

Ще Ви запитуєте: якщо існують духи, які вони? Хай не дасть Вам Господь бачити духів пітьми й злоби ні на цьому світі, ні на тому! А які ті, хто удостоїлися Царства Небесного, сказано в Євангелії. Відповідь дав Сам Месія, говорячи, що вони як Ангели й сини Божі.

Хай удостоїть всесильний Господь наш Ісус Христос сина Вашого того Царства істинного й життя серед святих Ангелів Своїх.

Лист 132

стариці, про воскресіння тіла

Уся наша віра пронизана вірою у воскресіння. Вона, що воскрешає душі, які гинуть, (що саме по собі чудо), як же не зможе воскресити тіла? Ти сповідуєш свою тверду віру у всесилля Бога, Творця неба й землі, але все-таки тебе мучить питання: “Як Господь воскресить старі й немічні тіла?”. Дивися, щоб не уподібнитися до ворогів Христових, садукеїв, які нібито вірили в Бога, але заперечували воскресіння мертвих. Молоді тіла чи старі — чи не однакові після смерті? Хіба не розсипаються й ті, і інші в порох, з якого сотворені? Але й ті, і інші однаково легко воскреснуть в останній день, у день Суду, за словом Творця. І ні стареча слабість, ні юнацька легкість не сповільнять і не прискорять постання мертвих з могильного пороху. Слово Боже всесильне: воно воскрешає й мертвить, творить і винищує. У Бога все можливо.

Ти наївно міркуєш, що не хотіла б у твоєму нинішньому старечому й немічному тілі перебувати в Царстві Христовому. І не будеш, сестро, не бійся! Коли, гинуча душа безбожника воскресне й оживе вірою, його нова душа заледве буде нагадувати стару, але особистість його залишається тією ж впродовж усього життя. Щось подібне відбувається, коли хтось скидає руб’я й наряджається в шовк. Так само буде й з тілами. Є тіла небесні й тіла земні, тіла духовні — нетлінні й тіла земні — тлінні . Святий мученик Іполит54 пише: “Ми віримо, що тіло воскресне не таке, як нині, але чисте й таке, що не підлягає ушкодженню. Усякому тілу повернеться своя душа”. Як разюче відрізняються крона й коріння дерева! І все-таки життя дерева втримується в корені в цілості й сутності своїй, так само як у цілості й сутності втримується воно у квітці; і як квітка своєю красою перевершує корінь, так само воскреслі тіла перевершать красою наші земні тіла.

Радуйся, дочко з воскреслим Господом! І з радістю причащайся Тілом і Кров’ю Христовою. Так ти приготуєш собі тіло небесне, подібне до Його Тіла, яке силою й красою перевершує все, що на світі можна оком побачити й уві сні уявити.

Лист 133

викладачеві Мілану І., який просить

розтлумачити Перше послання до Корінтян

У Святому Письмі Вам зустрілися незрозумілі слова, і Ви просите пояснити їх. Ось вони: Ніхто хай не обманює самого себе. Якщо хтось з вас думає бути мудрим у цьому світі, хай безумним стане, щоб бути мудрим (1 Кор. 3: 18). Ці слова Вас здивували й збентежили. Я не зовсім розумію чому, бо вони цілком у дусі Євангелія. Звичайно, апостол далекий від того, щоб радити людям безумство: він говорить про те, щоб своє плотське, світське мудрування вони вважали безумством у порівнянні зі спасительною богоодухотвореною Христовою істиною. Ще ясніше апостол говорить про це в першому розділі того ж Послання до Корінтян: мудрість світу цього є безумство перед Богом . І хто не вважає себе вбогими духом, за словами Господа, не зможе ввійти в Царство Небесне.

Скажіть, що дали людині всі язичеські філософи з їхнім світським знанням і мудрістю? — Привели себе й світ до розпачу. Відомий римський філософ Сенека заподіяв собі смерть, це ж зробив і його учень цар Нерон. Коли дельфійські віщунки оголосили Сократа наймудрішою людиною, Сократ, визнавши це, відповів: “Воістину я мудріший за інших, бо знаю, що нічого не знаю”. Апостоли Христові говорили про себе: Ми безумні Христа заради . Тобто безумці перед світом і для світу, але не перед Богом і не для Бога. Ви знаєте, що кожного першовідкривача нового таємничого закону природи люди спочатку вважали безумцем. Як же не визнають вони безумцем відкривача Царства життя, надприродного, реального й вічного! Пізнання Царства, відкритого Спасителем Христом, незрівнянно важливіше за всі пізнання. Тільки у світлі цього пізнання всі інші знання знаходять зміст і цінність. Як пише великий апостол: я вважаю за ніщо заради переваги найвищого пізнання Христа Ісуса, Господа мого: для Нього я від всього відмовився, і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа (Филп. 3: 8).

Без Христа все на цьому світі пітьма й безумство. І той зі смертних, хто бажає пізнання істинної, тобто небесної мудрості, яка освітлює наше життя на землі й все піднебесне творіння, хай вважає безумством всяке тілесне мудрування від себе й від людей, бо воно веде не далі як до могили. Воістину, безумство — всяка самозвана мудрість, яка стоїть поза Богом, живим і єдиносущим, поза Христом воскреслим і Його Царством вічного світла й радості. Тому корисно кожному вважати себе безумним перед невимірною мудрістю Христовою, бо тільки так можна стати мудрим у Христі.

Мир Вам і здоров’я від Господа.

Лист 134

чиновникові С. П., притча про усиновлення

Ви хочете знати істину про життя людське. Важко розповідати про неї в листі. Давайте звернемося до притчі.

Якийсь багатий чоловік мав єдиного сина. Але всиновив він і сироту й також вважав його своїм сином. Ось одного разу у будинок цієї людини таємно проник чаклун і вмовив пасинка залишити дім свого благодійника, пообіцявши йому славу, яка у багато разів переважатиме славу названого батька. Зачарований пасинок прийшов до свого благодійника із проханням відпустити його. Той зрозумів усе, що відбулося, але не став противитися й дав йому волю. Однак, проводжаючи його в дорогу, зглянувся над ним і дав йому плетений мішечок, повний золота й дорогоцінного каміння. Зі слізьми відпустив він пасинка. Лиходій же не тільки не допомагав самотньому подорожньому, але посилав своїх родичів грабувати його. І нещасний, потрапляючи в руки розбійників, відкуповувався від них золотом і коштовностями, але тільки просив не рухати його плетений мішечок. Засідка ішла за засідкою, поки дорогоцінний мішечок не спорожнів. Тоді перед ним з’явився сам чаклун; бідолаха кинувся до нього за допомогою, як до друга. Але лиходій скинув маску й, скриплячи зубами, став відбирати в нещасного плетений мішечок. Весь цей час чоловік, який всиновив сироту, передбачав те, що відбувалося з пасинком у дорозі. Він журився про долю юнака й послав свого єдиного сина врятувати його від погибелі. Син прибув у ту останню мить, коли пасинок уже знемігся у боротьбі за плетений мішечок, і, вдаривши чаклуна, поранив його смертельно, а сироті знову наповнив мішечок золотом і самоцвітами й сказав, щоб скоріше повертався в дім, де чекає на нього батько.

Чи зрозуміла Вам ця притча? Людина-хазяїн — Бог. Син Його — Ісус Христос. Пасинок — Адам і рід його. Чаклун — сатана. Плетений мішечок — тіло людське. Золото й дорогі камені — дарунки Божі, що прикрашають душу людську. Вийшовши від Бога, самовільний рід людський поступово розгубив духовні скарби й залишився сам на сам з життям тілесним. І, коли сатана зробив спробу привласнити його й тим самим повністю знищити творіння Боже, явився на землю Син Божий. Він смертельно поранив сатану й, пораненого і безсилого, скинув у пекельну безодню, а в тілесне життя знову вдихнув душу живу й наповнив її Божественними дарами. У той же час Він заповів роду Адамовому з новим скарбом повернутися в дім Отця Небесного.

Мир Вам і благословення Христове.

Лист 135

честолюбному, про наклепників

Ти страждаєш від нападок зломовних. Ти вже перетерпів наклеп від сорока чотирьох наклепників! Вони образили твою честь. Оббрехали тебе, твою справу, твою родину, принизили твої успіхи. Ти витратив більшу частину маєтку на судові процеси проти обмовників. Твоє життя було б прекрасне, якби не “злі язики”. Вони переслідують тебе, ти страждаєш і кидаєш гроші на захист честі від кожного з них.

Справді, вони чинять не по-християнському, але й ти борешся з ними не як християнин. Згадай, як Начальник нашої віри діяв у випадках наклепницьких нападок: як вівцю, ведено Його на заклання, і, як ягня перед тим, хто стриже його мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх (Діян. 8, 32). Але от тобі за приклад і вчинок царя земного, Костянтина Великого55. Одного разу якісь підлесники стали скаржитися цареві на його недоброзичливців, які обмовляють і паплюжать свого царя. “Ці лиходії, — говорили вони, — не просто брехали й обмовляли, вони вчинили гіршу наругу. Вони прийшли до твоєї мармурової статуї, що стоїть в центрі міста, і доти били по ній камінням й лозинами, поки не відбили ніс і не спотворили все обличчя”. Мовчки вислухав цар цю звістку, потім торкнувся свого обличчя й сказав: “І лице моє чисте, і чоло ціле, і ніс на місці!”. Засоромились навушники й втекли від особи царської.

Хто на світі був обмовленим більше за Сина Божого й апостолів Його? Але землею засипані вуста наклепників, а на честь апостолів по всьому всесвіті зводяться храми. Якщо душа твоя здорова й чиста перед Богом, нічим не зашкодить їй наклеп — ні людський, ні бісівський. Тому що неправда, немов вітер, що розносить пилюку, налетить і пройде, а істина залишиться. Це підтверджено досвідом усіх мудрих людей цього світу.

Отже, не мучся й не кидай гроші для того, щоб захистити свою гідність від недостойних, тому що вони, як порожній звук. Краще захищай Божу гідність, а Господь захистить твою. А Його захистиш зберіганням і проповідуванням правди Божої.

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 136

Н. Н., про порушену обітницю

З тобою відбулося подібне до того, що одного разу трапилося в часи апостольські.

У тебе захворіла дитина. У тривозі за неї ти даєш обітницю пожертвувати церкві пшеничне поле, тільки б дитина одужала. Церковний комітет не один раз просив тебе продати це поле, тому що воно межує із територією церкви. Але ти просив занадто високу ціну. І от у горі ти пообіцяв церкві подарувати цю землю. І дитина поправилася. Ти ж порушив обітницю. Дружина постійно нагадувала тобі, просила виконати обіцянку. Але тобі стало жаль землі. Зрештою ти пішов на хитрість, для того щоб виконати обіцянку частково: ти продав поле якійсь людині, залишив половину грошей собі, а іншу половину зібрався віднести до церкви. Однак і цю половину тобі стало жаль випустити з рук: ти взяв частину й витратив. Але знову занедужала твоя дитина, захворіла і померла. Зараз пишеш мені під тягарем великої скорботи. Смерть дитини ти пов’язуєш із порушенням обітниці. Говориш, що тебе охопив великий страх “чогось таємничого, що немилосердно карає людей”. Прочитай п’яту главу Діянь. Там мова йде про подібний випадок; запам’ятай слова апостола Петра: Ти збрехав не людям, а Богу .

Знаю я такий випадок і в наші дні. У якійсь спокусі чоловік обіцяв пожертвувати монастиреві бика. Коли спокуса минула, він подумав, що це занадто велика жертва й можна відкупитися чимось меншим. Він продав бика, купив для монастиря телятко, а різницю хотів принести додому, щоб витратити на господарство. Але по дорозі з ринку він втратив гроші. А вночі інший бик заколов теля на смерть.

Не Промисел Божий немилосердний, а ми немилосердні до душ своїх. Не бики й поля потрібні Богові, а чисті й щирі душі. Те, що Пан життя й смерті зробив дому твоєму, — це не покарання, а милість. Він взяв у тебе безневинне дитя, щоб урятувати його від тебе в раю, а тобі допустив скорботу, щоб ти покаявся, очистився, перемінився й удостоївся раю й зустрічі з милим тобі чадом. Якби через порушену обітницю нічого не трапилося, що б тоді було? Ти ще більш безтурботно став би множити гріх за гріхом, дитина звикла б до твого грішного життя, і ви обоє втратили б свої душі. А зараз Творець повернув твою неправду на спасіння тебе й дитини. Тому не нарікай на немилосердя Всевишнього, але дякуй Йому за милість.

Благословення тобі й розрада від Господа.

Лист 137

бакалійникові, про правдиву міру

Сказав нам Спаситель: якою мірою міряєте, такою й вам відміряють . Про істинність цих святих слів ти свідчиш своїм особистим досвідом. За твоєю згодою я викладаю його тут на користь багатьом.

Тебе обкрадали прикажчики, один за одним. Ти звільняв їх і замінював новими. Ти приймав на роботу людей з найкращими рекомендаціями як чесних і відповідальних, але вони виявлялися шахраями. Іноді ти шаленів, іноді впадав у відчай. Ти постійно скаржився своїм друзям-торговцям, але вони не могли дати тобі поради й говорили переважно: “Що поробиш, такий нині народ!”. Нарешті Господь послав тобі справжнього порадника. У ваше місто приїхали російські ченці, щоб просити пожертвувань для свого монастиря. Одного разу вранці вони ввійшли й у твою крамницю. Довго ти розмовляв з ними, нарешті поскаржився на своїх продавців. Під час твоєї розповіді один старий чернець пильно й мовчки дивився тобі в обличчя. Коли ти виклав свою скаргу, сказав старець: “Є від цього спасіння!”.

— Де, у чому? — здивувався ти.

— Воно в тобі самому, — відповів старець, — відтепер добре дивися, якою мірою міряєш ти своїм покупцям. Давай надміру, завжди надміру! І перестануть тебе обкрадати!

Грім серед ясного неба! Ніхто тобі раніше й не натякав на те, що тебе обкрадають через те, що ти сам крадеш. Ти обважував покупців, а продавці обкрадали тебе. Ти виконав пораду ченця: давав сторицею кожному — кілька зайвих шматочків цукру або кавових зерен, кілька грамів рису або інших продуктів. Так, як колись робили колишні крамарі. І з тих пір припинилися крадіжки у твоїй крамниці. У тебе служать ті ж продавці, які раніше крали, всі працюють чесно, і ніхто не краде. Вся твоя торгівля пішла вгору. Ти просто відчуваєш, що з тих пір, як старий чернець відкрив тобі очі на істину, благословення Боже зійшло на тебе. І зараз ти, немов євангельський проповідник, наставляєш все купецтво й уже не шукаєш порад, а сам даєш їх. Ще повісив ти в себе в крамниці дошку з написом великими буквами: Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють.

Господь хай благословить і зміцнить тебе.

Лист 138

уніатові, про переміну віри

Хтось зі священиків вашого міста налякав тебе словами: “Проклятий буде кожен, хто перемінить віру, у якій народжений”. Боячись прокляття, ти запитуєш, чи правда це.

Якби це було так, тоді були б прокляті всі наші язичеські предки, які залишили віру в ідолів і прийняли християнство. Були б прокляті – зі страхом вимовляю ці слова – і святі апостоли, що залишили юдаїзм і спонукали багатьох людей залишити його. Були б прокляті й святі отці наші, Кирило й Мефодій, просвітителі слов’ян, які першими принесли свічу істинної віри нашим слов’янським прадідам у Карпатах і Моравії. Був би проклятий і святий цар Борис56, який хрестив болгар, і святий Григорій57, який хрестив вірмен, і свята рівноапостольна Ніна58, яка хрестила грузин, і святий Патрік59, який хрестив ірландців, і святий князь Володимир, який хрестив русичів. Проте якби вони були прокляті, хто був би благословенний? Страшно говорити про прокляття найблагословенніших чад Божих, хай простить нам Господь.

Розглянемо цей предмет з іншого боку. Можливо, той, хто так налякав тебе прокльоном, міркував так: “Я мав на увазі не язичників, а хрещених християн, тобто тих, хто, хрестившись в одній християнській Церкві, переходить до іншої”. Що ми можемо відповісти на це? Помолимося Господу й запитаємо цього пана: якщо він був хрещений у лютеранській Церкві, а потім залишив лютеранство й перейшов в уніатство, чи проклятий він? Ні, тисячу разів ні, скаже пан.

Тому, коли ти почуєш від нього такі слова, повернися на схід і скажи: “Воістину, нема прокляття на тому, хто, будучи породжений уніатом, навернувся до споконвічної віри своїх предків – до православної віри, віри святих Кирила й Мефодія, святого Володимира Київського, святого Вацлава Чеського60, святого Прокопія Карпатського61, святого Бориса, святого Сави Сербського, святого Петра Цетиньського62. Не проклятий він, а благословенний, так само як благословенні всі ці святі мужі. А вони благословенні у двох світах – серед Ангелів небесних і серед народів Божих на землі, нині й повік. Амінь”.

Мир тобі й радість від Господа.

Лист 139

бляхареві С. П., про хресні походи

Хресні походи проводяться в храмах. Але ти запитуєш про хресні походи, які проводяться на вулицях і полях. У чому їхнє значення?

Соборні молитви, які проходять під відкритим небом, під сонцем – у всесвітньому святилищі, сотвореному Самим Творцем, мають велике значення. Щось подібне робили й древні ізраїльтяни, коли тримали в осаді Єрихон. Такий похід, за вказівкою Божою, зробив Ісус Навин. Спереду несли ковчег Завіту, а перед ковчегом йшли священики, сурмлячи в труби. Сім днів народ обходив Єрихон в урочистому молитовному мовчанні. На сьомий день Єрихонські стіни завалилися, й місто було взяте (див.: Нав. 6). Ми, християни, носимо замість ковчега Завіту хрести, ікони й корогви, замість труб – у нас дзвони, і співаємо духовні пісні:

Хрести носимо, Бога просимо:

“Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!”

Зі всіх знамень, які ми носимо, хрест посідає перше місце. Тому що йому ще на Христовій Голгофі дана сила виганяти нечистого, оздоровлювати, очищати, освячувати людей і тварин, людське житло й будинки. Народ Божий знає про це, тому й називає такі походи хресними ходами. Тобі чомусь прийшла недобра думка, що на хресних ходах “святині опоганюються й виносяться на посміховище”. Не просто не опоганюється святиня, а нею освячується все, що опоганене людським гріхом. Хресний хід – це духовний бойовий похід проти бісівського зла, а народ, що йде хресним ходом, — воїнство Христове. А якщо хтось насміхається над хресним ходом, хіба це важливо? Людина, позбавлена Духа Божого, так само насміхається й над храмом, і над тими, хто молиться в храмі, і над молитвою, і над вірою взагалі. Хіба глузування можуть злякати хрестоносців, які воюють проти невидимих сатанинських сил, набагато страшніших, ніж ці нещасні насмішники? І, нарешті, ті, хто насміхається над святинею, насміхаються над власним щастям. Підтверджень тому безліч. Ось одне з них.

Якось по селі до поля йшов хресний хід. Якийсь чоловік, що недавно повернувся з Америки з заробітків, стояв перед своїм будинком і насміхався над тими, що моляться. Незабаром на те село обрушилася сильна злива. Вона не зашкодила селу, але на поле насмішника намила стільки піску, що не було видно ні землі, ні пшениці.

Соборна молитва ніколи не залишалася без добрих плодів, особливо коли молитва була покаянною і виражала відданість волі Божій. Народ знає духовну користь хресних ходів і тому так любить їх. Якби вони безліч разів не пролили дощ на висохлі ниви, не притупили косу смерті під час епідемій, не повернули мир під час смут, хіба народ любив би так хресні ходи й хіба носив би так ревно хрести по містах і селах?

У мусульман нема хресних походів. Якось у період турецького ярма в якомусь македонському місті відбулася певна незабутня подія. Була страшна посуха. Турки попросили християн пройти хресним ходом, і народ на чолі з владикою й духівництвом рушив хресним ходом до джерел за межами міста. В одній процесії йшли мусульмани, а в іншій – християни. Молитви ще не були прочитані до кінця, коли небо затяглося хмарами й линула така злива, що ті, хто молився, вмить розбіглися по домівках.

Від Господа мир тобі й благословення.

Лист 140

батькові, про злощасне придане

Господь благословив тебе єдиною дочкою. І ти божевіллям своїм погубив цей дар. Ти вбив собі до голови, що для її щастя досить лише великого приданого. Ти не піклувався про те, що приносить людині істинне щастя в житті, – про виховання, властивості характеру, про серце й душу. Ти збирав і збирав гроші.

Ти думав: чим більше придане, тим надійніше щастя. Ти намагався зібрати якнайбільше грошей і купити найдорожчого зятя. До цієї божевільної думки ти додав ще й недобре діло. Коли помер твій співробітник, ти за допомогою підробки привласнив частину його заробітку й залишив без хліба його вдову й сиріт. Ти наповнив скрині дочки приданим, а свою душу – неправдою. На божевіллі й беззаконні будував ти щастя своєї найдорожчої істоти, заради якої ти жив і працював. Що ж дивного в тому, що будівля, зведена на такій основі, звалилася й придавила тебе й твою дочку? Ти забув, якщо й знав колись, що небеса суворо карають безумство й неправду.

Наречені, ласі на гроші, осаджували твій будинок. І одному з них, твоєму “однодумцеві” у любові до грошей, вдалося повінчатися тілом з твоєю дочкою, а душею – з твоїми грішми. Але й року не минуло, як одного разу вночі твоя улюблениця прибігла до дверей рідного дому, закривавлена, розтерзана й зганьблена. П’яний чоловік побив її й вигнав з дому, вагітну, і втік з твоїми грішми. Зараз ти няньчиш онука поруч із ложем своєї дочки, яка тяжко хвора на туберкульоз, і лікарі рекомендують їй поселитися в Альпах. А в тебе тепер нема грошей на Златибор, не кажучи вже про Альпи. Проклинаючи зятя, ти запитуєш, чи є на світі правда Божа.

Як же нема правди Божої? І той, хто в неї не вірив, повірить, коли дізнається, що сталося з тобою. Приданим ти хотів ощасливити своє дитя й приданим приніс їй нещастя. Ти відняв шматок хліба в сиріт, щоб твоя дочка могла пити шампанське. Ти довів себе, свою дочку й онука до голоду. Приданим ти купив нещастя чотирьом – собі, дочці, онукові й зятеві. Тому що і його душу ти погубив приданим: спокусившись легкими грішми, він швидко “процвітатиме” серед шахраїв, яких ховають за огорожами цвинтарів.

На тобі здійснилася правда Божа, і твоє нарікання на неї лише показує твоє затьмарення неправдою. Так і будеш ти нянькою своєму онукові, у постійній турботі про те, що ще продати в будинку, щоб купити йому хліба, а дочці – ліків. І зі страхом будеш очікувати настання нового дня, як голодної вічності. І будеш чути плач голодної дитини й кашель її матері, як свист бича долі, який хльостає по твоїй спині.

Якби ти жив скромно й навчав скромності дочку свою! Співала б твоя улюблениця зараз у домі якоїсь скромної людини. Але скромність, як і будь-яка інша чеснота, здавалася тобі казкою давно минулих часів. Не знав ти, що євангельські чесноти – це стіна нерушима, об яку розбивається щастя нечестивих!

Але ти – людина. І, як людина, ти згрішив. І, як людина, піднімися у своїй біді. І помолись Богові, і Він, а не зять, розрахується з тобою. Господь виявив Свою правду над неправдою твоєю, покаже Він і милість до сліз твоїх. Він любить тих, хто кається і чує тих, хто молиться. Не засуджуй нікого, крім себе. І людський суд зм’якшує вирок при щирому каятті. А вічний Суддя по милості Своїй, крім позбавлення від осуду, дає розкаюваному дари життя, світла й радості. Не бійся ж. Творець з тобою, Він тільки чекає, щоб відчув ти близькість Його. А відчуття Його близької присутності швидко розтопить лід розпачу у твоєму серці.

Лист 141

селянинові Николі Ч., про внутрішню милостиню

Якийсь фарисей запросив Господа Ісуса Христа на обід. Покликав не з поваги, а з особистого розрахунку. Ісус, прозріваючи нечисті спонукання фарисея, не обмив рук перед трапезою. Хіба не справедливо приймати нечисте нечистими руками? Фарисей обурився проти цього, а Господь використав обурення його, щоб викрити фарисеїв, які зовні показували свою чистоту, а внутрішність їх була повна здирства й лукавства (Лк. 11: 39). Фарисей думав, що він своїм запрошенням робить особливу милість Господу, але Господь докорив йому, говорячи: Подавайте краще милостиню з того, що у вас є всередині, тоді все буде у вас чисте (Лк. 11: 41). Ти запитуєш мене, що значать ці слова Господа.

Означають вони милостиве серце, яке спонукує руку подати милостиню. Господь, Який серце бачить, приймав тільки таку милостиню. Якщо ж серце зле й черстве, дарма рука буде давати: відкине її Господь. Людей можна обдурити зовнішньою милостинею, а Бога – ніколи. Серце нечисте – нечистий і дар, яким би великим не був. З нечистого серця витікають нечисті думки й нечисті бажання й бруднять і зовнішні справи людські, якими б добрими й чистими вони не виглядали. Яка користь мити руки, якщо нечистота сердечна їх забруднює? Якщо будинок зсередини повний смороду й мерзенності, яка користь мити й прикрашати двері й вікна? Своєю Божественною прозірливістю Христос передбачав і відчував нечисту душу фарисея. Він не захотів вимити рук Своїх, Він не захотів виконати невеликий обов’язок, щоб нагадати хазяїнові про більший, не захотів виконати незначне, щоб докорити в значному. Найнечистіші руки чистіші в порівнянні з нечистим серцем. Обмиємо ж свої серця, і все буде в нас чисте.

Про грізного царя Калігулу63 розповідають, що він якось запросив сенаторів на трапезу зі злими намірами. Царський двір сяяв чистотою. І нічого нечистого не було в ньому, крім серця самого царя. За звичаєм він помив обличчя й руки й натер їх дорогими пахощами. Тільки серце його було переповнене брудом. У той момент, коли він люб’язно розкланювався зі своїми гостями, вихваляючи й звеличуючи їх, кати вбивали їхніх синів за його наказом.

Ці приклади й тисячі інших ясно говорять про те, що Син Божий повинен був зійти на землю, тому що така нечистота запанувала в серцях людських, таке зміщення цінностей, що існування світу, населеного настільки розбещеними людьми, ставало безглуздим. І ніхто інший не міг очистити серця й змінити світ, крім єдиного Бога. Господу нашому слава й похвала, а тобі життя і спасіння.

Лист 142

хворому полководцеві, про вічну нагороду

Пишете мені з одра хвороби. Вас оточують чужі люди, їхні імена Вам невідомі, і вони знають Ваше ім’я тільки з історії хвороби. Ніхто з близьких і рідних не приходить до Вас. А колись Ви командували полками. Тисячі людей вимовляли Ваше ім’я з повагою, хвалили й звеличували. Ваші груди за кількістю нагород нагадували іконостас. І ось, Ви забутий і самотній, чужий серед чужих. Крізь ніч стану нинішнього Ви дивитеся у світлий день свого минулого.

Будьте мужнім. Ваша нинішня боротьба набагато тяжча за колишні битви. Тому що нема битви важчої, ніж та, котру людина веде сама з собою. Згадайте Господа в Гетсиманському саду: І, перебуваючи в борінні, ще пильніше молився, і піт Його став, мов краплі крові, що падали на землю (Лк. 22: 44). Але потім були воскресіння, і честь, і слава, яка розноситься ось уже десятки століть від краю до краю землі. Великий святий отець Йоан Златоуст, на старість опинився в немилості в імператора, був обмовлений, зганьблений і вигнаний зі столиці в пустелю. Вимучений, хворий і самотній, Ви думаєте, він нарікав і скаржився? Ні. Ось що він писав з безодні свого страждання й приниження: “Що значить вигнання з батьківщини, чужина, осуд, наклеп, насильство й знущання, зло від людей, муки від рабів і вільних, що це означає, якщо нагорода за це все – небо й вічні скарби, яким нема меж, які приносять нам безсмертя й вічне блаженство?”.

О, якими прекрасними й великими є нагороди, яких очікують, тільки від святих небес, які знають мінливість мирської слави й долі, що забувають про всі земні зустрічі, погані і добрі, і всією своєю суттю спрямовані назустріч вічній Любові!

Пишете, що віра допомагала Вам у боротьбі за волю народу. Зараз віра в Бога потрібна Вам як ніколи. Ні в чому так ясно не проявляється її дія, як у житті самотньої, забутої, знедоленої й хворої людини. У той час, коли світ шепче йому на вухо: ти нікому не потрібний, віра говорить йому: ти потрібний Богові. У пору гучної мирської слави, що вінчала Вас лаврами, віра була для Вас насолодою душі, нині ж вона може стати для Вас її єдиним хлібом. Читайте Псалми і Євангеліє.

Розрада й мир Вам від Господа!

Лист 143

судді Петру П., про “різкості” Христові

Вас збентежила “різкість” Христа, з якою Він відмовив у проханні якійсь людині. Хтось прийшов до Господа й сказав: Учителю! скажи братові моєму, щоб він розділив зі мною спадщину, на що Спаситель відповів: хто поставив Мене судити або ділити вас? (Лк. 12: 13–14). Ці слова Господа здалися Вам занадто різкими й не гідними Його; Ви посилаєтеся на інші слова Христа: просіть і вам дасться — і знаходите в них протиріччя.

Але чи розумієте Ви, про що просив Христа цей чоловік? Він просив Його бути присяжним у справі поділу майна. Хіба може розділити братів Той, Хто прийшов на землю мирити й з’єднувати? Людина хотіла, щоб Цар царів, що прийшов на землю зробити людей Царськими синами, брав участь у дрібному судовому розгляді! Хотів цього з таємним бажанням, щоб Христос був на його боці проти брата; він хотів, щоб Праведник із праведників виніс несправедливе рішення й образив його брата! Що ж дивного й неєвангельського в тому, що Господь рішуче відкидає таке прохання?

Хтось шанував святого Архангела Михаїла й звеличувався тим, що святий Архангел виконує кожне його прохання. Одного разу посварився він зі своїм сусідом і почав просити Архангела вразити сусіда мечем. Коли його прохання залишилося без відповіді, він розгнівався й перестав святкувати Славу святого Михаїла. Тоді явився йому Архангел і сказав: “Я був тобі помічником, коли ти просив добра для себе й всіх близьких, але коли ти дерзнув просити мене стати катом кривдникові твоєму, я залишаю тебе”. Після чого та людина важко занедужала й залишалася прикутою до ліжка доти, поки не покаялася й не навчилася по-євангельськи думати й молитися.

Згадайте, як Господь відкинув прохання двох апостолів, які просили Його покарати негостинних жителів одного міста (див.: Лк. 9: 54). Брате мій, Господь виявляє милість Свою саме в тому, що не виконує всіх молитов наших. Якби Він виконував кожну молитву кожної людини, людський рід давно б загинув. Чи вважаєте Ви немилосердною матір, яка не дає в руки дитині рушницю? Ні, саме з великого милосердя до чада свого вона не виконує всіх прохань його. Жорстокою була б мати, що задовольняла б усі забаганки малої дитини. Звідки дитя може знати, що корисно, а що згубно? Своїм улюбленим учням Господь сказав одного разу: не знаєте, чого просите (Мт. 20: 22). Святий апостол Павло говорить: ми не знаємо, про що нам молитися як слід . Тому повинні ми молитися про те, щоб Творець дарував нам Духа Свого Святого. Бо, хто має в собі Духа, той уміє правильно звертатися до Господа, тому що Сам Дух допомагає нам у немочі нашій (Рим. 8: 26), і тоді молитва наша буде справною і Господь почує її.

Хай пошле Вам Господь Духа Свого.

Лист 144

маляру Любисаву І., про Божий день

Всі ми, християни, за словом апостола Петра, очікуємо приходу дня Божого . Але чи не всі дні — Божі дні? Кожен день і кожна ніч належать Богові, як сказав пророк: Твій день і Твоя ніч . Бог — Господь часу й вічності. Але той останній день названий Божим днем по вищості. У цей день Господь прийде судити світ, це — день перемоги Божої істини й правди. Уяви собі хазяїна, який посіяв насіння на своїй ниві. Одного дня він сіяв, другого поливав і просапував, на третій розганяв птахів і тварин, на четвертий випрямляв ниву, і нарешті настав день жнив. Який з усіх цих днів ти назвав би днем хазяїна? Звичайно, той останній, коли хазяїн молотить і просіває зерна на гумні. І всі колишні дні були його днями, але цей останній – день із днів його, бо він збере прибуток свій, відокремить пшеницю від куколю. Хай допоможе тобі твій Ангел-хоронитель стати придбанням Господа й не опинитися серед куколю!

О, яким великим і страшним буде той день Хазяїна, коли Він буде провівати й просівати;

коли зерна будуть відокремлюватися від кукілю;

коли чіпкий кукіль не зможе більше харчуватися соками пшениці;

коли таємно посіяне насіння Хазяїнового ворога буде кинуте у вогонь незгасимий;

коли кожна істота, яка самовільно винищила в собі печать Хазяїна, печать Духа Святого, буде вигнана з двору й залишина без опіки Його;

коли будуть витерті сльози й зцілені рани тих, хто в віці цьому плакав посеред тих, що сміються й насмішників;

коли сонми праведників заспівають пісню слави й перемоги;

коли труби виголосять світло без жодної пітьми!

Слава й радість, і життя нескінчене!

Торжество агнців Божих над всіма звірами!

Переможне завершення невимовної драми, яка почалася брехливим торжеством сатани над прабатьками в раю!

Кінець стражданням Христа, які розділили з Ним мільйони праведників від сотворення світу!

Лист 145

студентові, на запитання про вплив світу духовного на світ земний

Згідно з християнським вченням, духовний світ, крім Господа Творця, населяють Ангели й душі померлих людей. Ви запитуєте: “ Чи впливає духовний світ на людей і на події нашого світу в цілому?”. Все Святе Письмо від першої й до останньої його сторінки вчить нас, що наш світ перебуває під спостереженням і керівництвом духовного світу, який спрямовує його до добра. Але люди мають свободу вибору й, на велике нещастя своє, можуть відвернутися від цього доброго впливу й по своєму свавіллю ввергнутися в погибель.

Керований світлими силами духовного світу, Мойсей вивів народ Ізраїлю з рабства до волі. Завдяки впливу світлих сил Ісус Навин перемагав своїх і Божих ворогів. Завдяки впливу світлих духовних сил пророки пророкували, праведники утверджувалися на шляху правди, а грішники зверталися до Бога й істини. Завдяки цьому впливу пророк Самуїл вибирав і помазував царів, Давид покаявся, Йосип і Даниїл тлумачили сновидіння, троє отроків врятувалися від смерті у вогненній печі, Навуходоносор прославив Бога єдиного, Зоровавель відновив Єрусалимський храм, Йосип тікав з Дитятком Ісусом у Єгипет від меча Ірода. Але хіба сукупність всіх цих впливів не явилася світові в особистості втіленого Сина Божого, Спасителя нашого? Вся сила, і мудрість, і милість вічної небесної реальності в повноті істини явилися в Ньому, Господі Ісусі Христі, настільки, наскільки вона доступна людям у їхній тілесній обмеженості.

З часу втілення Сина Божого ми знаємо, що всі небесні впливи святих приходили й приходять від Нього, через Нього: від Нього зішестя Духа Святого на апостолів; від Нього навернення Савла-гонителя в Павла-апостола; від Нього й безліч інших чудес, які день дню повідомляє й ніч ночі виявляє до нашого часу; від Нього таємничі знаки, дивні явища природи, таємничі голоси, благі сни й ті явища, які виводять людей на добрий шлях і приносять розраду.

У “Сповіді” блаженний Августин говорить про чудо свого навернення від язичества в праву віру. Він був язичником, жив у Мілані і якийсь час перебував у безперестанних ваганнях, хреститися йому чи ні, тобто віддатися Христу або залишитися на безплідній ниві латинської філософії. Але його міркування ні до чого не привели. У розпачі Августин усамітнився й став оплакувати власну неміч. Довго він перебував у слізній молитві до Бога, щоб Він указав йому шлях. І одного разу почув голос, начебто далекий дівочий спів, у тій пісні ясно були чутні слова: “Візьми й прочитай! візьми й прочитай!”. Августин почав оглядатися навкруги, щоб довідатися, звідки цей голос, але не міг зрозуміти. Чи не відповідь це на його молитву? У здивуванні він повернувся в кімнату свого друга: у нього на столі лежала книга Апостол. Августин швидко взяв і розкрив книгу, його погляд упав на слова апостола Павла: відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла . Ці слова вирішили долю блаженного Августина й сотворили з язичеського філософа християнського проповідника. Чи не вплив це духовного світу на наш земний світ — від Христа й через Христа?

Наведу Вам більш сучасний приклад. Великий ревнитель і захисник Православ’я в Росії Олексій Хом’яков64 за трагічних обставин втратив свою дружину, з якою жив у щасливому шлюбі. І, хоча він був міцний у вірі, ця розлука спонукала його до розпачу. Якось уві сні покійна дружина з’явилася йому й сказала: “Не впадай у відчай!”. Це явлення повернуло його до життя, і він з колишнім жаром продовжив боротьбу за віру Христову. Чи не вплив це духовного світу на наш земний світ — від Христа й через Христа? І де кінець невичерпному багатству подібних прикладів, не один з яких Ви могли б згадати й у своєму житті?