Ви тут: Головна
З Євангельських читань ми часто чуємо про чудеса і зцілення, які Звершував Господь Наш Ісус Христос. Це і воскресіння сина наїнської вдови, і зцілення біснуватих, сліпих і багатьох інших невиліковних хворих. Християнський світ з благоговінням приклоняється перед подібними знаменнями сили Божої, свято віруючи, що джерелом зцілень була, є, і буде до кінця світу, благодать Божа, яка перебуває лише в Святій Православній Церкві Христовій, спасительно подаючи цю благодать через Святі Таїнства.
В наш час, особливо зросла популярність так званих новоявлених "народних цілителів" і "чудотворців", які одним рухом руки ставлять діагноз захворювання, обезболюють, а то і взагалі, відміняють хірургічні операції, "врачують" від хвороб, знімають порчу, т. п. Головним аргументом в захист їхньої діяльності, ознакою її богоугодності, являється творіння "добра" людям, тобто, допомога в різних злих обставинах і хворобах.
Перед найбільшим християнськими святами, Церквою встановлені особливі дні – дні посту.
В сучасному секуляризованому суспільстві піст сприймається по-різному. Роки гоніння на Церкву в минулому столітті і насадження західно-європейської культури та американського виховання відчутно вплинули на розуміння посту. Люди часто міркують, що піст – це відмова від їжі. Тому багато людей до посту ніколи серйозно не ставилися, хто поститься, віддаючи данину моді, і спотвореним його розумінням, інші відмовляють собі у їжі для того, щоб скинути кілька кілограмів ваги. І лише, порівняно незначна кількість людей розуміє, що таке піст, для чого він призначений, ким встановлений і як поводитися під час посту.
Нещодавно побачила світло книга “Деякі сумнівні сторінки з історії України та дещо про її сусідів. Україну кращу треба нам самим будувати (збірка особистих спостережень та рефлексій автора)” – (Львів, «Каменяр», 2007. – 639 с.). Її автор – 97-річний грекокатолицький священик Дмитро Блажейовський досі був відомий насамперед як автор гарних вишиваних ікон. Після 60 років свого життя він вирішив зайнятися історією Церкви. Спочатку він складав та видавав хронологічні таблиці чи списки церковних ієрархів і ця робота теж була гідна подяки.
Людина мислить стереотипами. Якщо „китаєць” – значить „маленький”, якщо „єврей” – значить „хитрий”. Якщо „француз”, то любить жінок і снідає жабами. Звичні асоціації роблять світ стійким і зрозумілим. Якщо один із стереотипів зламати, розвінчати, то людина мимоволі відчує тривогу. Картина життя, що склалася, порушиться, нависне загроза над всім комплексом звичних відносин і людина з неспокоєм почне збирати внутрішній світ воєдино, котрий розсипається. От чому так важко буває переконати людину, так важко проникнути з незвичними думками в його розум і серце – ці дві найприступніші фортеці у Всесвіті.
У перші сторіччя свого існування Християнська Церква мала велику кількість традицій звершення богослужіння, свідченням чого є численні згадки у творах святих отців і вчителів Церкви, а також у працях сучасних їм нехристиянських авторів. Слід зазначити, що особливого розвитку і трансформації християнське богослужіння, центром якого була Євхаристія, зазнало у ІV-V ст. коли Церква спочатку здобула легалізацію, а потім і статус державної релігії. Богослужбові чини, що в Донікейський період базувались, головним чином, на харизматичній творчості, почали замінюватися фіксованими формами. Первісно це торкнулося анафори (євхаристійного канону), а потім і інших елементів Літургії. За свідченнями, що збереглися дотепер, дослідникам вдалося нарахувати наявність на межі IV-V ст. близько сотні анафор, що побутували у місцевих Церквах. Проаналізувавши тексти зазначених анафор, літургістам вдалося здійснити їхню класифікацію. Так стародавні анафори було поділено на два основних класи: Західні і Східні. В свою чергу, Літургії східного типу були розмежовані на наступні групи: Єрусалимсько-Антіохійську (Візантійську), Олександрійську (Єгипетську) та Персидську (Месопотамську).
Історичну епоху можна порівняти з етапом спортивної естафети, яка ставить перед людством, поділеним на народи, певні специфічні завдання. І цю епоху, в принципі, не цікавлять ідеї та прихильності будь-якого народу, що не вписуються в її вимоги.
Народ, щоб виконати завдання історичної епохи і не випасти з колії цивілізаційного процесу, створює етнос, що є динамічним утворенням, з певною метою і певними ресурсами, а отже – цілком обмежене у часі та просторі явище з циклом життя.
На відміну від народу, що може існувати тисячоліттями, зберігаючи свою ідентичність і борючись з оточуючим середовищем, етнос підкоряється об’єктивним умовам більше, ніж своїм власним особливостям.
Пасхальне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА
Дорогі браття і сестри! Христос Восрес!
Воскресіння Христове є найвеличнішим святом Церкви Христової, і тому воно відзначається особливою урочистістю і святістю. І невипадково! Воскресіння Христове - це основа нашої віри. Воно є найсильнішим свідченням Божества Ісуса Христа, істинності Його вчення, спасенності Його смерті та величі Його благодатних дарів.
1. Викорінення пристрастей і похотей. 2. Досягнення стриманості й помірності. 3. Приготування до загробного рівноангельського життя. «Бо Царство Боже не їжа та пиття» /Рим. 14, 17/ Молитва твориться з увагою особливо під час посту, тому що тоді душа буває легша, нічим не обтяжується й не пригнічується згубним тягарем задоволень.
Лист св. Григорія Палами до Івана і Федора Філософів, де він роз’яснює, хто з людей належить до числа тих, котрі спасаються, а хто – ні. Також тут говориться про плоди духовної науки. Дається роз’яснення відносно страстей, що породжують інші страсті. Ще Святитель висловлює звинувачення проти осіб, котрі пишаються своїми пізнаннями у філософії, не турбуючись при цьому про надбання чеснот.
Однозначних даних про те, коли з’явились перші духівники в українському війську взагалі, немає. Відомо, наприклад, що християни були ще у війську князя Святослава, бо хроністи свідчать, що після невдалого походу на Балкани проти Візантії, всі християни і пресвітери, які перебували у війську, зазнали мученицької смерті. А під час походу на половців 1111 році, князь Володимир Мономах поставив попереду війська священників, які їхали і співали тропарі та кондаки на честь Чесного Хреста, та канони до Пресвятої Богородиці.1
Однозначних даних про те, коли з’явились перші духівники в українському війську взагалі, немає. Відомо, наприклад, що християни були ще у війську князя Святослава, бо хроністи свідчать, що після невдалого походу на Балкани проти Візантії, всі християни і пресвітери, які перебували у війську, зазнали мученицької смерті. А під час походу на половців 1111 році, князь Володимир Мономах поставив попереду війська священників, які їхали і співали тропарі та кондаки на честь Чесного Хреста, та канони до Пресвятої Богородиці.1