Ви тут: Головна
Останнім часом питання легалізації проституції все частіше дискутується у суспільстві. Що думає с цього приводу генеральний директор українського Інституту сексології й андрології, президент Асоціації сексологів і андрологів Україні професор Ігор Горпинченко?
- Багато прихильників легалізації проституції звертаються до міфів, що нібито виправдують їхні прагнення. Але я легко спростую їхні аргументи, - відповів Ігор Іванович.
Перший міф - економічний. Держава контролюватиме жриць кохання і одержуватиме від цього великі доходи. Це не так. Як і в будь-якому бізнесі, у такій підприємницькій сфері, як проституція, певніше за все, вигадають схеми, що дадуть змогу пустити основний грошовий потік не в державну кишеню.
Жінка, яка переступила поріг кабінету, нічим не відрізнялася від інших. Так само, як і всі, пробурмотіла «добридень», зробила кілька непевних кроків і примостилася на краєчку стільця. Звягінцев поглянув на неї, відзначив, що бачить її вперше, та взяв новий бланк для «історії».
- Ну, що у вас?
- Я б хотіла дитинки позбутися.
Звягінцев підняв голову. У проханні клієнтки не було нічого незвичайного: з такими питаннями саме до нього, відомого на весь район акушера-гінеколога, і йдуть. Руки, кажуть, золоті, чи якось так…
Одним словом – все нормально. Але ось тільки слово «дитина», тим більше «дитинка» клієнтки лікаря, та й він сам, вживають в подібному контексті не охоче… Але обличчя жінки було швидше наївним, ніж цинічним. І по-сільському наївно-розсудливо звучав голос. Хоч вдягнена та нафарбована вона була цілком по-міському.
Звягінцев не любив ставити зайві питання. І завжди вважав, що бесіди в таких ситуаціях – не його справа. Але тут, несподівано для себе самого, спитав:
- Чим же вона вам не догодила, дитинка ваша?
В Православній Церкві спасіння розуміється зовсім інакше, ніж в католицькій або протестантській традиціях. На відміну від протестантів, в православії немає вчення про “особисте” спасіння – в їхньому розумінні цього питання. В Святому Писанні говориться про особисту відповідальність людини перед Богом: “Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Мф. 16, 26), і Книга Одкровення, змальовуючи картину Суду Божого, свідчить: “…і судимий був кожен за ділами своїми” (Откр. 20, 13). Але протестанти вчать, що людина для спасіння не потребує ні Церкви, ні її ієрархії тощо. Згідно ж з православним вченням, людина спасається в Церкві і лише в ній; в Православ\'ї спасіння особистості не можливе поза Церквою, за межами її соборності. Те, що ми могли б назвати своїм “особистим спасінням”, залежить і від наших стосунків з ближніми, від наших взаємин в сім\'ї, це підтверджує святий апостол Павло: “Коли ж хто про своїх і особисто про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного”(1Тим. 5,8) Втім, всі заповіді Божі регулюють стосунки між людиною і людиною, або між людиною і Богом. Адже Господь, вчить нас молитися словами Отче наш, а не “Отче мій”, – тут соборна єдність підноситься над егоїзмом окремої особи, замкнутої в самої собі.
Багато віруючих християн відчувають потребу в духовному керівництві, яке в наш важкий час не завжди легко знайти. Але щоб не заблудитися в своїх пошуках і замість істинного духовного проводу не знайти спокусливого мудрування, необхідно керуватися святоотцівськими писаннями. "Хто тапер не читає книг святих отців, - писав ще в XIX столітті святитель Ігнатій Брянчанінов, - спастися не може".
Ця книжечка складена для користі віруючих людей, які шукають спасіння. Вона є коротким конспектом повчань преподобного Авви Доротея, яку Оптинські Старці називали "азбукою монашества". Надіємося, що вона буде корисна не тільки монахам і тим, хто бажає стати на монаший шлях, але і всім, хто хоче благочестиво жити і бажає зростати духовно.
Настанови преподобного авви Доротея розділені на сім повчань, кожне з яких відповідає певному дню тижня. Повчання ж складається з тридцяти трьох стихів, за числом років земного життя Господа нашого Ісуса Христа.
Будемо ж читати ці короткі настанови, щоб не виявитися нам винними в неосвіченості та недбальстві про своє спасіння на Страшному Суді.
Хай спасе нас всіх Христос Господь молитвами преподобного авви Доротея, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь.
Життя православного християнина повинно бути завжди направлене на особисте спасіння. Для спасіння людей Господь Ісус Христос воплотився, був розп’ятий і воскрес, щоб і нам дати можливість спасіння і перебування в Його Небесному царстві.
З давніх часів Хрест, на якому помер Христос, став предметом побожного шанування, символом Хресної жертви Спасителя, за словами ап. Павла "А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп\'ятий світ для мене, а я для світу" (Гал. 6: 14). Зображення хреста зустрічаються ще в давньохристиянських катакомбах, з давніх часів відоме хресне знамення, хрест (особливо після закінчення гонінь) став обов’язковим атрибутом храму чи навіть оселі християнина, а також елементом одягу.
Згідно вчення Святих Отців метою Боговтілення є наше спасіння та обожнення по благодаті. Тому будь-яка єресь, будь-яка догматична помилка жахлива саме тому, що тим чи іншим чином перешкоджають засвоєнню нами відкритого Спасителем через Боговтілення, Розп’яття, Воскресіння та П’ятидесятницю спасіння в Царстві Благодаті. Саме тому ми не можемо вважати відхилення від чистоти Православного вчення невинними помилками.
Десятиліття, що відокремлюють апостольський “початок” Церкви від середини ІІ ст., залишили нам дуже мало пам’яток. Ми майже нічого не знаємо про ріст Церкви, про первісний розвиток її організації, навчання, богослужіння. Це дало можливість усіляким “реформаторам” християнства або ж “науковій” критиці припускати щодо цієї епохи всілякі гіпотези, по-своєму відтворювати і тлумачити її. У ній обов’язково хотіли побачити якусь “метаморфозу” Церкви, розрив з первісною “ідеєю” християнства, відображеною в Євангелії. Організована Церква з її ієрархією, навчанням, дисципліною, якою знову бачимо її в середині ІІ ст. – є начебто продуктом цих криз, “пристосуванням” до соціальних умов. Розплавлена, розпливчаста віра волею-неволею відлилася нібито у форми думки тієї епохи, “еллінізувалась”, відобразила вплив і потреби суспільства, що прийняло її.
Одним з основоположних розбіжностей між релігіями є те, що вони вважають головною подією у своїй історії. І, головне, не просто вважають, але і реально сповідують у житті. Такій події надається найбільша увага, про неї найчастіше розповідають парафіянам, на ній наголошують під час проповідей. Розгляд цього питання допоможе чітко з’ясувати для себе і показати іншому, наприклад невіруючому, або людині, що сумнівається чи вибирає, відмінність між Православ’ям та інославними конфесіями. У цій статті , наприклад, порівняняємо Православ’я зі сектою адвентистів сьомого дня. Проаналізуємо, як вони відповідають на запитання про головну подію в історії.
Навіть поверхове знайомство з Православ’ям свідчить, що основою його життя (літургічного, молитовного, практичного) є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа - Великдень. Вслухаючись у Православне Богослужіння (особливо недільні), читаючи книги святих Отців і православних богословів, ми зауважуємо, що православна думка та почуття постійно обертаються навколо цієї події - Воскресіння Христового. Це настільки очевидно, що визнається практично всіма неправославними.
Мета критики – не розвінчування філософів: їхні вінки заслужені! Тим паче, що Ніцше – надзвичайно тонка, глибока та духовно багата й винятково правдива, проте й дуже вразлива і, на жаль, трохи озлоблена особистість.
У його філософії немає із самої себе зрослої Ідеї, власної конструктивної програми. Його позиція є реакцією на.., зокрема, й на своє походження: дуже болючою і правдивою, але й дуже залежною від малих “правд”... Його “сила” – зворотний бік людських слабкостей. Ніцше цікавий своїми думками, спостереженнями, афоризмами, глибиною аналізу, однак його синтез – суцільна еклектика. З певними застереженнями доводиться констатувати, що філософ із Ніцше – нікудишній! Як політичний мислитель Ніцше став маріонеткою гри сил, але не тільки і не стільки вищих (природних і надприродних), скільки цілком прозаїчних і суспільно приземлених – винародовлюючих і знеособлюючих. Помилки великого бунтівника були рівновеликими його геніальним прозрінням!
Зацікавлення культурним явищем не повинно призводити до містичних практик
Останнім часом усе популярнішим стає фен-шуй. Як до нього ставитись православним християнам?
Фен-шуй є одним із напрямків давньокитайської даоської релігійної традиції. Китайське словосполучення фен-шуй перекладається – «вітер і вода». Послідовники цього напрямку стверджують, що його метою є налагодження гармонійних відносин людини із собою та навколишнім світом. Практично це, мовляв, досягається налагодженням правильного руху животворчої енергії «ци», яка нібито пронизує все живе. Вона буде правильно рухатись, якщо, буцім, будувати своє житло лише в певному місці, відповідно до вашого знаку зодіака, розташовувати меблі також у певній відповідності енергетичним потокам... Твердять, що від правильної циркуляції цієї енергії залежить особисте щастя людини, її взаємини з іншими, кар’єрний ріст і матеріальний достаток.