Ви тут: Головна
Якось переглядаючи газету «Ехо» за 17 жовтня 2008 року, натрапив на статтю, в якій автор розповідає про іменини Свято-Покровського храму. Читаючи її, я радів за укріплення духовності у нашому рідному містечку Кобиляки, але радість моя була недовгою. Перегорнувши зо дві сторінки, я м’яко кажучи, здивувався, побачивши оголошення, в якому «віщунка» Анастасія рекламувала свій арсенал обрядових послуг, обіцяючи вирішення будь-яких духовних, душевних і матеріальних проблем. Анастасія проголошує із перших же рядків свого звернення: «Всім, хто втратив надію отримати де-небудь допомогу, втратив віру у власні сили, завжди звертаються до Анастасії». По меншій мірі це є неправда. Є також ціла зграя бабок-шептух, гадалок, які також не проти поживитись на людському горі. Зазвичай, вони беруть собі псевдо імена такі як Світлана, Любов, Надія та ін…, які в уявленні людей асоціюються із чимось добрим і світлим. До них також попадає чимало людей із горем «на плечах». Справжні ж християни, зрозумівши на певному етапі життя слабкість людських сил звертаються до Бога і уповають лише на Нього, а не на якусь там бабу Груню, котра наобіцяла «гори-доли». У Святому Писанні сказано: «Не надійтеся на синів та на князів людських, у них немає спасіння».
Далі в оголошенні йдеться про те, що Анастасія володіє «універсальним» даром і великим досвідом в очищенні людської енергетики та залучає на допомогу зневіреним «вищі добрі сили». Хтось запитає: «А чом би й ні? Хіба християнські святі не володіли дарами прозорливості і зцілень?»
Людині властиво прагнути істини та правди. Не просто правди, а Божої Правди, Колись блаженний Августин говорив: «Неспокійне моє серце, Господи! Неспокійне, аж поки не заспокоїться в Тобі». Якщо людську правду ми черпаємо з довколишнього світу, то Божу істину — з Божого джерела, зі Святого Письма. Після атеїстичного тиску на релігію, паплюження, відкритого переслідування віруючих, духовного голодомору тепер багато людей повернулось лицем до Бога.
Взялися читати, вивчати, навіть, тлумачити святу Біблію. Але, не маючи належної підготовки, дехто тлумачить по-своєму, іноді заздалегідь упереджено; до Божої істини приплітаються людські помилки, від чого страждають шукачі істини і їх послідовники, від чого з являються все нові й нові секти і єресі, котрі ведуть людей не до Бога, а від Нього.
Внаслідок неумілого користування Біблією , необережного трактування , а то й просто зловживання нею тепер на світі вже існує 3500 різних сектантських течій , кожна з котрих претендує на повноту Божої істини і кожна себе називає християнською Церквою. Але Христос говорив: «Я збудую Церкву Мою» (Мф.16, 18). З цих слів видно, що в Божому плані була побудова Церкви, а не Церков, що Він збудував тільки одну Свою Церкву, одну християнську течію, а не три тисячі п’ятсот. Як же людям тепер, серед цього сектантського хаосу, знайти саме ту Церкву, про котру говорив Ісус Христос?
Святий Григорій чудотворець, єпископ Неокесарійський. У цей великий день ми бачимо великі знамення: царі, знявши корони, поклоняються з віншуваннями Царю, Який з неба зійшов і, Який від праведних царів (за плотю) походить і зробився немовлям, Який найвеличніші тайни знає і в материнських обіймах зігрівається. Той, Хто залишив ангелів, архангелів, престоли, господьства, сили, невсипучих і вогненосних всіх духів, один, йдучи новим шляхом, виходить із непорушної сім’ям дівственної утроби. Творець всіх йде просвітити світ і не залишає сиротами ангелів, являється і людям, які створені Богом. Царя Небесного славою і честю оточують царі. Вождю воїнів моління і хваління приносять воїни, жінки вшановують у страсі Сина жінки, бо він зробився радістю жінок; діви прославляють Діву, через Яку дівство прийняло благословення, і дивуючись запитують Марію: «Звідки в Тебе молоко, яке само по собі багато виливається, дивно, що із дівственних багатих потоків ти годуєш Немовля?».
Святитель Григорій Палама (1296-1359) – афонський чернець, архієпископ Фесалонікийський, видатний православний богослов. На відміну від деяких богословів попереднього часу, наприклад преп. Іоана Дамаскіна, він не залишив систематичного викладу православної догматики. Святитель Григорій був автором чисельних аскетичних творів, в котрих він викладав православну точку зору на питання, підняті калабрійським монахом Варлаамом і його прихильниками. Перебуваючи на Фессалонікійській кафедрі, Григорій Палама пояснював своїй пастві істини православної віри і піклувався про її моральне і духовне зростання. При освітленні богословських питань в бесідах з фессалонікійськими християнами, а особливо у суперечці з Варлаамом і Акиндином, святитель Григорій використовував різні літературні засоби. Ісіхастські суперечки визначили характер і спрямування його як православного письменника-богослова.
Упродовж тисячоліть людство намагалося знайти еліксир земного безсмертя і сьогодні дійшло висновку, що це буде не флакон із заповітною рідиною, а комплекс високих технологій.
Генетик кембріджського університету Обрі ді Грей вважає, що середня тривалість життя людей (у розвинутих країнах, очевидно) дуже скоро виросте до тисячі і більше років. Його погляди поділяє група вчених, які працюють у проекті «Стратегія для проектованого незначного старіння» (Strategіes for Engіneered Neglіgіble Senescence – SENS).
Старіння – явище фізичне, стверджують ініціатори проекту. А оскільки медицина та генна інженерія досить стрімко розвиваються, людство невдовзі зможе «боротися» зі старінням, як і з багатьма хворобами. На думку ді Грея, його проект може бути реалізованим на мишах протягом найближчих 10 років, іще 10 років запотребиться, щоб перекласти ці технології на людей.
Зрозуміло, не всі науковці поділяють ці погляди. Не поділяє оптимізму ді Грея професор університету Ілінойса Джей Ольшанські. «Що cпільного між усіма стародавніми постачальниками фізичного безсмертя? – запитує Ольшанські. – Усі вони мертві. Спокуса безсмертя проіснує, без сумніву, довше ніж її прибічники», – говорить професор Джей. І продовжує: «Щоб бути справедливим, слід сказати, що наука про старіння прогресує стрімко. Але ніщо в геронтології і близько не наближається до виконання обіцянки драматично розширеної тривалості життя. Це все помилкові обіцянки».
Що таке людина, звідки вона прийшла, куди йде, якою є її сутність і мета буття? Ці питання здавна хвилюють людство, але на них існує багато відповідей, чимало філософських теорій, ідей, припущень.
Професор Макс Шелер наголошує на існуванні трьох напрямів у тлумаченні людини – релігійного, філософського і природничо-наукового. У філософській і природничо-науковій системах ми спостерігаємо дві тенденції: з одного боку – прагнення трактувати людину як продукт природного розвитку матерії, тобто виводити духовні функції з матеріальних – так вчать представники матеріалістичного еволюціонізму; з іншого – позиція, яка визнає духовне, не залежне від матерії начало людської істоти. З цією концепцією збігається і релігійне вчення про людину.
Звісно, насамперед не можемо погодитися з основною, принциповою концепцією матеріалізму про те, що порядок, який виник з хаосу, – випадковість, що некерований матеріальний процес призвів до виникнення життя. Все живе за цією теорією виникає з первинної матерії, яка саморозвивається, і тому повністю усувається будь-яке уявлення про доцільність процесу.
„Ви молода людина, вам жити та жити, а ви таке проти Бога пишете...”, - з натиском на слова „жити та жити” десять років тому заявив мені невідомий, який заявився в редакцію газети „Україна молода” після моєї першої публікації про не дуже богоугодну діяльність нігерійського пастира Сандея Аделаджі. Яким чином спритний „ходок” від Аделаджі прошмигнув повз пильних вахтерів комбінату „Преса України”, для моїх колег із редакції було загадкою. Мене ж це не здивувало: я вже знав, що посланець від Аделаджі з колючим поглядом і військовою виправкою є не рядовим адептом секти, що тоді звалася „Слово віри” (нині - „Посольство Боже”), а цілим підполковником Комітету державної безпеки СРСР, хоча й відставним.
Я мав на той час двадцять років, тому, не задумуючись, виставив сектанта-кадебіста за двері, заявивши, що варто відрізняти Бога та Аделаджу, бо між ними така ж різниця, як між Божим даром і яєчнею. Згодом мною було проведено ще кілька журналістських розслідувань про діяльність згаданої харизматичної структури, для чистоти експерименту довелося навіть побувати на так званих „богослужіннях”. Отож, погрози лише підігріли мій професійний інтерес до теми.
Нині на деяких російських телеканалах з’явилися сюжети про те, що, мовляв, життя святійшому вкоротив візит до Києва на 1020 річчя Хрещення Руси... Ця деталь свідчить, що російська влада не цурається використовувати навіть смерть свого Патріарха, як інформаційний привід у дискредитації України.
«Патріарх помер. Нехай живе Патріарх!» – за цією формулою нині розвиваються події навколо престолу глави Російської православної церкви. Смерть Патріарха Московського і всієї Руси Алексія ІІ (Рідігера) стала для церковних людей «сподіваною несподіванкою». Адже близько року тому здоров’я предстоятеля МП вже висіла на волоску і в засобах масової інформації навіть з’явилася інформація про його кончину. Тоді лікарі вчинили диво і Патріарх вижив...
«Браття, покладіться на Бога»
Архимандрит студеничкий Тихон пише: «Декілька днів тому ми знайшли один важливий документ – Бесіду Св. Владики Миколая датовану 1938 роком. Бесіда знаходилась між паперами і фотографіями, що були у покійного отця Юліана. Я особисто неодноразово переглядав ті папери, але жодного разу не звернув на неї увагу. Отець Йово Радосавлєвич, який цими днями гостював у нас и пильно переглянув ті папери, відразу її помітив.
Бесіда надрукована на друкарскій машинці, але поодинокі слова написані і дописані від руки. Більш за все Владика надрукував бесіду, коли мав натхнення, залишивши вільні місця, щоб пізніше дописати назву храму чи монастиря, у якому читатиметься бесіда, імя святого, якого славлять того дня (місце для імені святого залишено у двох частинах тексту), і рік. Додавши від руки усе необхідне, Св. Владика поставив свій підпис і печать і знову додав: «Після прочитання залишити в архіві монастиря». Узявши до уваги даний напис, печатку і підпис, можна стверджувати, що не існує дубліката надрукованого тексту. Поряд з тим невідомо – чи переписувана ця бесіда і чи включена у зібрання творів».
У нашій країні паралельно співіснують начебто два суспільства. Одне купує дуже дорогі машини, а тепер уже особисті літаки й вертольоти. Воно хизується сукнями за 200 тисяч доларів, «найкращими друзями дівчат — діамантами» й іншою мішурою, а інше — освічене й фахове — не може купити для лабораторії, в якій працює, прилади, потрібні реактиви, з’їздити на конференцію. Прикро, що ці розумні люди могли б (якби мали змогу) швидко змінити ситуацію в економіці країни. На жаль!..