Ви тут: Головна
Одним із встановлених Церквою засобів духовно-морального вдосконалення людини є піст. Православна Церква завжди підкреслює, що він є засобом, за допомогою якого християнин може духовно зростати і внутрішньо змінюватись, відкриваючи своє серце для Благодаті Божої. Піст згадується вже в перших главах Священого Писання. За словами Василія Великого, піст є сучасником людства, оскільки був встановлений Богом ще в Раю. Так у книзі Буття читаємо: «І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут.2,16-17).
Церква встановила для всіх християн багатоденні пости: Великий, Апостольський (Петрівка), Успенський і Різдвяний, які передують великим святам і служать приготуванням до їх святкування, а також одноденні пости: у середу і п’ятницю, свята Воздвиження Хреста Господнього, Усікновення глави святого Іоана Предтечі та ін.
“Amicus Plato, sed magis amica veritas”
“Платон мені друг, та істина дорожча”
(латинське прислів’я)
Не раз можна почути, здавалось би, розважливі слова: «Бог один, яка різниця до якої християнської деномінації належати?».
Цікавим є також питання: «Чи є віруючими іновірці?». Щодо другого питання, то відповідь може бути простою: «Віруючими можуть бути навіть іновірці, але між вірою і спасінням нерідко простягається велика відстань, і тому вони зовсім не можуть бути ототожнені». Що ж до першого питання, то воно цікаве тим, що реально існує лише дві християнські деномінації: Православ’я і Католицизм. І це визначається дуже просто: сповіданням православними затвердженого Вселенським Нікео-Константинопольським собором у 381 р. Символу Віри без «філіокве» (сходження Святого Духа лише від Отця), чи сповіданням католиками офіційно прийнятого в Римі у 1014 році Символу Віри з «філіокве» (сходження Святого Духа від Отця і від Сина)! Співзвучно до цього в християнстві також існує два види віросповідної містики: ісихазм у Православ’ї і стигматизм – у Католицизмі. Всі ж інші християнські деномінації чи юрисдикції є лише похідними від цих двох, або навіть можна сказати просто – віртуальними утвореннями.
У Ватикані вирішили оголосити дияволу систематичні гоніння. Папа Римський Бенедикт XVI видав указ, в якому зазначається, що кожен єпископ повинен мати в свой дієцезії хоча б декілька екзорцистів. Нагадаємо, що екзорцизм – це вигнання злих духів. Сам термін "екзорцизм" походить від грецького "екзосія" – "клятва, заклинання". Воно перекладається на латинську як "адюре" (adjure). Для прикладу, вигнання бісів, в Римській Католицькій Церкві, починаються зі слів: "Adjure te, spіrіtus nequіssіme, per Deum omnіpotentem" (Приводжу тебе, найлютіший дух, до присяги Всемогутньому Богові). В результаті у римському університеті Athenaeum Pontifical Regina Apostolorum почалися курси для екзорцистів. За чотири місяці, під наглядом екзорцистів, зі стажем початкових „воїнів світла”, навчать як проявляється сатанізм у світі та як відрізнити одержимого злим духом від звичайної психічно хворої людини. У нашій країні за чотири місяці можуть навчити керувати автомобілем, а тут за такий термін навчать як можна перемогти диявола. Як обрядове дійство практика екзорцизму закріпилася на Заході з 1614 р.
«Хліба і видовищ!» – вигукували жителі стародавнього Риму. Та проблему хліба поки що облишимо і поговоримо про видовища. Мабуть багатьом з нас подобається час від часу переглядати нові здобутки сучасної кіноіндустрії. Кінематограф став невід’ємною частиною нашої культури і особливо це стосується молоді. Тому виникає закономірне запитання: яке «забарвлення» має сучасне кіно та телебачення і який вплив вони справляють на людину, яка і без того заблукала у лабіринті життєвих перипетій? Однозначну відповідь дати доволі важко, оскільки кінематограф є доволі розмаїтим. Проте слід відверто зазначити, що більшість з того, що сьогодні пропонує глядачеві сучасний медіапростір аж ніяк не сприяє духовному збагаченню, а подекуди і зовсім суперечить моральним цінностям та веде до деградації. Спробуємо розібратись, чим намагається «нагодувати» нас прогресивний кінопростір.
Останнім часом у кінематографі намітилася тенденція у бік жахів та трилерів. Тема насильства завойовує дедалі більшу популярність, ріки крові, масові вбивства та знущання над людьми стали улюбленими сюжетами кінематографістів. Адже ці фільми приносять величезні прибутки, тому автори наввипередки знімають картини, в яких руйнуються останні залишки моралі та духовності, створюючи таким чином ореол скандальності. Який в свою чергу і забезпечує посилений інтерес до фільму з боку глядачів.
Якщо проаналізувати зміст сучасних телепередач, які транслюють в «день Святого Валентина», то можна побачити, що коханню, як духовному почуттю, особлива увага не надається, здебільшого говориться про пристрасті, залицяння та полюбовні ігрища.
Завжди для того, щоб зрозуміти глибше суть речей потрібно дивитись в їх корінь. Виявляється статеві втіхи – це візитна картка трохи іншого свята, яке святкувалось з давніх-давен і не має ніякого відношення до св. Валентина і, тим більше християнства. Якщо вникнути в історію виникнення свята, то бачимо звичайнісіньке язичницьке гуляння, якому надали християнського блиску.
Найперше, слід з’ясувати ким був насправді св. Валентин, якого всує поминають продавці полюбовних атрибутів. Розповідають, що жив він у III ст. в місті Терні за правління імператора Клавдія II. За цим міфом священик Валентин таємно вінчав закоханих молодят. Але згодом Валентина було схоплено і відправлено до в’язниці. Молодого священика мали стратити, і легенда розповідає, що в останні дні свого життя Валентин закохався в дочку тюремщика та перед стратою написав їй листа з підписом „Твій Валентин”, ось чому сьогоднішні листівочки називаються «валентинками».
Шановні відвідувачі апологетичного порталу, звертаємо Вашу увагу на наш аудіо-відео архів, який знову запрацював. Попередні неполадки були пов’язані із закриттям файлообмінника infostore.org де були викладені наші файли.
На даний час ми не маємо змоги викладувати великі файли, оскільки розміри власного хостингу досить обмеженні.
Охочих допомогти у наданні хостингу для викладення християнських фільмів просимо звертатись за адресою вказаною в контактах.
Кожне Таїнство має видиму сторону – обряд. Коли протестанти дорікають православним за обрядовість, то самі при цьому не усвідомлюють, що і їх молитовні зібрання всеціло пронизані обрядами. Обряд це зовнішня форма, вираження внутрішньої сутності того що відбувається. Протестантське зібрання «обряжене» в сучасній американській манері, православне богослужіння у древній апостольській традиції.
У Таїнстві, під матеріальним приховане духовне, під видимим – невидиме. Використання матеріальних предметів і зовнішніх знаків в духовній практиці зрозумілі: адже людина – істота складна, складається з тіла і душі. А з пришестям в світ Бога можливість з\'єднання матеріального і духовного відкрилася в повній мірі.
Свята вода, ікона, нетлінні мощі святого – все це матерія, пронизана духовним світом. Те, що благодатні дари здатні впливати на людину через матеріальні предмети, видно, наприклад, з євангельської розповіді про кровоточиву жінку, яка зцілилася, доторкнувшись з вірою до краю одягу Спасителя (Лук. 8, 44). Зцілялися недуги і через покладення на хворих хусток якими доторкались до апостолів (Діян. 19, 11-12).
Кожна людина стикається у своєму житті з календарним питанням всього кілька разів. Вперше, коли помічає, що день її народження кожного року припадає в інший день тижня. Наступного разу доводиться стикатись із календарною проблемою коли йдеться про церковні свята. На території України Церква живе за Юліанським календарем, і нам часто доводиться чути вислів «за старим стилем» чи «за церковним календарем». Для нас незрозуміло чому Церква живе собі за іншим календарем і дивним є, чому б не жити Церкві і суспільству за єдиним календарем. Адже все рівно кожен з нас в умі переносить всі дати на т.зв. Новий стиль, а це лише зайва плутанина. І найпоширеніше питання: «Чому Пасха завжди в неділю, але кожен рік в інший день і навіть в інший місяць». Третій раз ми згадуємо календар при переході на літній чи зимовий час. Це напевне основні моменти коли простим людям не спеціалістам доводиться задумуватись над календарним питанням. А так в житті для нас воно ніби непомітне і незначуще.
У наш збурений взаємними звинуваченнями та надмірними агресією і користолюбством час, на мою думку, найкращим, а можливо й єдиним шляхом до примирення може стати просте мовчання, відмова від гордовито-егоїстичних гасел, мітингів, та маніфестацій сили, що демонструють, радше, людську нікчемність, ніж велич. Як стверджували християнські містики, ніщо так не вгашає дух, як пустомовство, а отже, саме в ньому слід шукати одне з основних джерел нинішньої глибокої духовної кризи. Саме пафосні, декларативні заяви, про можливість втілення яких у життя сучасний демагог навіть не замислюється, і спричинили ту глобальну духовну кризу, очевидцем якої є людина ХХІ століття. Сучасна філософія, звичайно, відчуває весь трагізм та небезпеку ситуації, в якій опинилося людство. Однак, нічого змінити не може, а інколи і не хоче. Причиною тому є глибока системна криза самодостатності, що паралізувала сучасну філософію, остання стала цінністю в самій собі. Живі люди з їх простими та водночас складними духовними пошуками, на жаль, дедалі менше цікавлять сучасних “магістрів гри в бісер”. Недієздатність, що нею охоплені сучасні гуманітарні науки, і філософія зокрема, є прямим наслідком розірваності людського світосприйняття, теоретичні знання абстрагувалися від життя і зациклилися на собі самих. Повернення людству відчуття реальності життя має бути визнане найголовнішою проблемою сучасної філософії, бо інакше філософія загине, а з часом не стане і людини. Однією з цікавих спроб вирішення цієї проблеми є імяславіє.
Шановні відвідувачі нашого сайту.
До вашої уваги пропонується №2 журналу «Меч духовний».
У цьому виданні підіймаються питання важливі для кожного християнина. Насамперед, це питання нашої віри і марновірства, полемічні питання із якими нам доводиться зустрічатись при диспутах із сектантами, чому молоді люди обирають шлях чернечого життя та інші цікаві питання.