Таке сприйняття породжує ряд непорозумінь. Часто інтуїтивне, або ж навіть обґрунтоване несприйняття деякими освіченими людьми окультного сурогату, спрямовується ними у бік всього християнства, мовляв: „мракобісся це все”. Тим часом Церква не має жодного відношення до окультно-магічних телешоу, і всіляко цьому протистоїть.

Крім того, чимало українців, які щиро вважають себе православними християнами, з легкістю звертаються до язичницьких і окультних практик, абсолютно не думаючи при цьому, що чинять щось неприйнятне для християнина.

Ці непорозуміння слід роз’яснити: з одного боку, ми ніяк не можемо прийняти докори людей невіруючих – часто звернені просто не за адресою, а з іншої – повинні застерегти людей, які вважають якісь форми окультизму сумісними з Православною вірою.

Відомий західний антрополог Броніслав Маліновський, досліджуючи уявлення про всесвіт жителів Тробріанських островів, звернув увагу на те, що ці люди, відомі своєю прихильністю до магії, в той же час були здатні діяти цілком раціонально. Вони будують човни, керуючись нескладними, але цілком „інженерними” розрахунками; вельми розсудливо підходять до сільськогосподарських робіт; накопичують знання про навколишній світ і перебувають в стані цілком розумної діяльності відповідно до того, що їм відомо. Їм в голову не прийде намагатися замінити тверезий розрахунок при споруді човна або при проведенні сільськогосподарських робіт магією. Проте жодна важлива подія – ні споруда човна, ні сівба, ні жнива – не обходяться без відповідних магічних ритуалів. Чому?

Тому що людське життя вразливе. Ви можете побудувати прекрасний човен, а наткнувшись на камінь потопити його. Ви можете піклуватися про посіви, а їх погубить хвороба або шкідники. Магія – це спроба убезпечити себе там, де звичайні, «раціональні» методи безсилі. Чи можна сказати, що житель сучасного мегаполісу незнайомий з цим відчуттям вразливості? Ця вразливість приймає інші форми – людина може втратити роботу, збанкрутіти, стати жертвою злочинців, або захворіти, – але вона нікуди не зникає. Магія це спроби встановити зв\'язок з окультними силами, щоб перестрахуватись від небезпек і придбати нові можливості, – реакція цілком зрозуміла і для жителя Тробріанських островів, і для офісного працівника.

Магія пропонує свою відповідь на цю вразливість – ілюзію могутності. Але дуже швидко ця уявна могутність починає руйнувати здатність людини чогось добиватися в реальному житті.

Слідуючи марновірствам, підлаштовуючись під особливе число або розставляючи в квартирі обереги, люди відмовляються (у тій або іншій мірі) від відповідальності за своє життя і перекладають її на щось порожнє і вигадане. Чи вдало складеться шлюб, залежить вже не від того, як поводитимуться обидва члени сім’ї, а від того, чи в правильний день вони в нього вступили наприклад 08.08.2008 чи 09.09.2009 року. Успіх в справах – не від особистої працьовитості, наполегливості і вміння ладнати з людьми, а від того, чи правильний амулет чоловік повісив на стіну.

В реальному житті ми змушені наполегливо вчитися і працювати, щоб забезпечити собі хоча б якийсь достаток. Також потрібно будувати хороші відносини з близькими людьми, вчитися любити, прощати, стримуватись та ін.. Все це вимагає значних зусиль і доволі часто не приносить очікуваних результатів. Магія пропонує обхідними шляхами отримати все одразу і готовим, як говорив … „на блюдечку з голубим ободочком”.

Щось на зразок казино, швидко збагатитися, але в реальному житті ви «спускаєте» все за один вечір.

Людина, втомлена від невдач, сподівається на те, що їй пощастить, і ставить свої гроші на рулетку. Вона програє, потім трохи виграє (цей бізнес влаштований так, щоб людина не зривалася з ремінця), потім знову і знову біжить до ігрових автоматів, вірячи, що тепер-то їй нарешті поталанить, тепер випаде потрібний номер, її затягує, вона розоряється, влізає в борги... Так і з окультними послугами – чому не спрацювало на цей раз? Ну, напевно, у вас сильно забруднена аура, потрібні ще один сеанс; якщо не сеанс, то потрібно пройти курс покращення енергетики; якщо і це поки що не допомагає, треба відвідати такого-то знаменитого або навпаки, таємного мага, учня Тибетських лам, полтавських шаманів, африканських чаклунів. Таким чином активність людини, яка необхідна для навчання, праці, побудови відносин з ближніми, поглинається непотрібною гонитвою. Так ілюзія нашої могутності – або ілюзія хоч би того, що у нас є «магічний» спосіб розібратися з нашими проблемами, – тільки робить людину ще більш самотньою, нещасною і вразливою.

Але є й інша, і, можливо, важливіша причина, через яку люди тягнуться до таємничого світу. Людина бажає бачення чудес і відкриття таємниць; вона відчуває, що без них її життя неповноцінне. Світ дійсно не зводиться тільки до того, що його можна зважити і поміряти; у ньому є страшні безодні і недосяжні висоти. Як сліпі, ми живемо серед сил і реальностей, про які ледве здогадуємося, хоча в той же час відчуваємо, що позбавлені чогось важливого. У людини є духовне бачення і бажання спілкуватись із духовним світом. Англійський поет Томас Еліот порівнював людину у всесвіті з кішкою в бібліотеці – вона звідусіль оточенена знанням, яке не в змозі осягнути, до неї доносяться уривки розмов, які вона не в змозі зрозуміти. Втім, кішку навряд чи турбує невміння читати; а от людину охоплює печаль через незнання таємниць, які з одного боку невимовно привабливі, з іншого – недоступні. Ми можемо знайти щось невимовно прекрасне і таємниче, щось, чого шукає і по чому нудьгує наше серце. Проте окультизм зовсім не веде до цієї таємниці. Він, навпаки, закриває єдині двері, через які до неї можна прийти.

У чому ж головна відмінність між магією і вірою? Мова йде про два протилежні підходи до духовної реальності. У людських відносинах нам теж доводиться вибирати між цими двома підходами – між маніпуляцією і довірою. Можна намагатися (іноді досить успішно) маніпулювати людьми, використовуючи «магічну» (їх іноді так і називають) психологічну техніку, а можна – будувати з ними відносини, засновані на взаємній пошані і довірі. Звертаючись до тієї вічної таємниці, яку шукає людське серце, маг намагається її змусити, а віруючий намагається з нею поговорити. Якщо ви спробуєте маніпулювати людьми, ви залишитеся наодинці. Якщо ви спробуєте маніпулювати надприродними силами, можливо, якісь духи і погодяться певний час виконувати вашу волю але це обернеться ще жахливішою втратою. Виграєте битву, але програєте війну.

Характерний приклад магічного ставлення до життя виражає так званий приворот, який обіцяється практично в кожному оголошенні про окультних послуг. Маги претендують на те, що можуть змусити іншу людину полюбити вас або розлюбити вашого щасливого суперника (або суперницю). Але чи можна відносини, які (як передбачається) є результатом маніпуляції над волею людини, назвати любов\'ю? Чи можлива любов, яка не визнає за іншим свободи? І чи буде така любов до якої людину можна примусити (як вірять покупці окультних послуг) – дійсно відповідати потребі людини кохати і бути коханим? Є величезна різниця між бажанням «заволодіти» цією людиною і бажанням встановити з цією людиною близькі, основані на довірі особисті відносини. З приворотом – а рівно і з будь-яким насильством людської волі – такі відносини несумісні. Так і спроби маніпулювати надприродним несумісні з вірою і любов\'ю. Магічними заклинаннями і ритуалами людина зовсім не наближає себе до тієї таємниці, по якій сумує її серце, – вона відрізає себе від неї. Намагається маніпулювати там, де можливо лише любити і довіряти. Навіть Сам Творець всього видимого і невидимого не може вплинути на людську волю, бо інакше Він став би винним і відповідальним за наш вибір.

Маг (чаклун, відьма) претендує на те, що може маніпулювати надприродними силами або істотами, підпорядковувати їх собі, використовувати їх в своїх інтересах або на користь клієнта. Він запевняє, що може – за ваші гроші – забезпечити вам потрібний результат. В такому бізнес-плані також не обійдеться без довіри тільки з боку клієнта, адже лишень те що ви даєте цілителю це реально.

Віруючий розуміє, що Богом маніпулювати не можливо, і використовувати Його в своїх інтересах – теж. Його можна просити, але відповідь не у владі того, хто просить, а у Бога. Його не можна змусити, не можна підкупити навіть великими і товстими свічка з чистого воску – можна тільки просити. А Він в свою чергу дасть саме те що буде корисним для нас, адже Він все знає і тим паче знає що нам насправді необхідно.

Тому маг, який вважає, що результат в його руках, і він може ним торгувати, з погляду християнства навіть не ошуканець а ошуканий. Результат знаходиться у Божій правиці, і тому неможливо торгувати тим, що не знаходиться у твоїй владі. Церква не може торгувати раєм або Божим заступництвом в земному житті, а священик не може обіцяти «гарантованого результату» молебню. Воля Божа не у владі священика. Людина може виразити свою віру в Бога, благоговіння перед Ним, смиренну надію на Його захист і заступництво, зробивши пожертвування на храм – зокрема у формі придбання свічки або внесення якоїсь суми грошей за молебень, – але це не гарантує результату. У Бога немає кнопки, на яку священик може натиснути, щоб отримати потрібний результат. Священик – як і мирянин – може тільки просити Його. І як людина яка має певний духовний досвід і богословську освіту – вказати на правильний шлях, який людина повинна сама пройти, але не без Божої допомоги.

Бог говорить, що навіть найбагатші пожертвування і пишні ритуали Він може відкинути, якщо людина не хоче жити в істинній вірі і виконанні заповідей. Бога не підкупиш.

«Для чого Мені безліч жертв ваших? – говорить Господь. Я пересичений всеспаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крові тельців і агнців і козлів не хочу. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої? Не носіть більше дарів марних… Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло; навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову. Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, – як вовну убілю» (Іс. 1:11-18). І в іншому місці говорить Господь: «не здорові потребують лікаря, а недужі, підіть та навчіться, що означає милості хочу, а не жертви» (Мф. 9:12-13).

Інтерес до окультизму пов\'язаний з двома важливими рисами нашої людської природи: по-перше, ми істоти, які наділені глибоким прагненням до духовного світу; по-друге, ми істоти які глибоко вразливі, як фізично так і емоційно.

У всіх людських нещасть, всього болю і горя, всього зла миру, від шлюбів, що розпадаються, до світових воєн, є один корінь – гріх. Люди перебувають в стані невтомного і запеклого бунту проти свого Творця. Як говорить Бог через пророка Ієремію: «Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води» (Єр. 2:13). Наша біда набагато глибша, ніж хвороба, або бідність, або образи, або навіть самотність, – наша біда в тому, що ми відвернулися від Єдиного джерела миру, любові і радості, і ця біда може стати вічною, якщо ми не повернемося до Бога. Не Бог карає людину, а вона сама відступається від світла і занурюється в темряву.

Євангеліє говорить нам про те, що ми можемо повернутися до Джерела Води Живої. Велика Тайна, по якій тужить наше серце, володіє особистісною природою. До неї можна звернутися на «Ти». Її можна полюбити; їй можна довіритися; їй можна слухатися, як Батька, довіряти, як Другу, служити, як Господарю. Євангеліє говорить, що вища, найбільша реальність, Джерело і Податель всякого існування, сповнений любові; більш того, Він і є любов. Апостол Іоан Богослов прямо говорить: «І ми пізнали любов, що має до нас Бог, і увірували в неї. Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1 Ін. 4:16). А ще Євангеліє говорить (і це дуже важливо), що ця реальність – яку ми і називаємо «Бог», часто не замислюючись про те, що означає це слово, – увійшла до нашого світу в особі Людини, у всьому подібної до нас, окрім гріха, – Господа нашого Ісуса Христа.

Ми можемо повернутися – нас призивають, двері відкриті, нас чекає прощення і нове життя. Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть (Ін. 6:37), – говорить Христос; той, хто довіриться Йому і піде за Ним, знайде вічне життя, ту вічну радість, віддзеркалення якої ми бачимо іноді, в найсвітліші моменти нашого життя.

Шлях цей нелегкий; ми можемо зіткнутися з болем. Але ми більше не блукаємо безцільно і не мучимося даремно; ми йдемо додому, туди, де Бог обітре всяку сльозу, а всяка скорбота обернеться вічною втіхою. За всім що викликає страх від нерозуміння життя стоїть Його промисел; і якщо ми віддамося Йому в покаянні і вірі, цей промисел буде для нас спасительним, що вестиме за межі земного життя до життя вічного і блаженного. Ми належимо Богові. Там, де ми безсилі, Він всемогутній. Там, де ми мучимось невизначеністю, Він бачить все наше життя – і всю вічність – повністю, з кінця в кінець. Там, де ми блукаємо і спотикаємося, Він неухильно веде нас до вічної радості.

Багато що в нашому житті відбуватиметься не так, як ми хочемо, і нам слід прийняти це з терпінням і довірою; проте багато що знаходиться саме в наших руках і є областю нашої відповідальності. Ми покликані прийняти те, що ми не можемо змінити, змінити те, що можемо, і навчитися відрізняти одне від іншого.

Питання, яке розділяє християн і різноманітних «магів», – це питання про те, в чиїх руках знаходиться наше життя.

Окультист виходить з того, що його життя – як і життя інших людей – контролюється якимись іншими силами, теж надприродними і надлюдськими, але не Богом. Християнин вірить в Божий Промисел і людську відповідальність за свій вибір.

З цієї відмінності в світогляді витікають два абсолютно різних типа поведінки. Окультист намагається якось управляти цими силами, креслити пентаграми, читати заклинання – християнин призиває Бога: «А я на Тебе, Господи, уповаю і кажу: Ти – мій Бог» (Пс. 30:15).

Окультизм – це відмова від покладання надії на Бога. Можливо, він і сумісний з теоретичною згодою, що Бог є, але ніяк не з живим молитовним спілкуванням з Ним. Однак православна віра не є простою згодою з існуванням Бога, це живе, визначене відношення до Бога, як особистості. І краще всього це відношення виражають слова літургійної молитви – «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо».

 Андрій ГОЛОВКОВ,
Член Православного апологетичного товариства св. Іустина Філософа