foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

"Нарікання, буцімто хочу стати Президентом України, абсолютно безпідставні", - так заспокоює у своєму відкритому листі Леоніда Кучму чорношкірий проповідник Сандей Аделаджа, що вславився своїми екзальтованими вигуками на одному з примітивних київських телеканалів. Ну, дякуємо, ощасливили, а ми гадали, що незабаром наша держава хоч у цьому Америку переплюне, де попри силу-силенну негрів президентом все-таки стають чомусь усуціль білі. Але рано заспокоюватися. Наш африканський друг, судячи зі згаданої епістоли, складати руки не збирається. Він претендує. Тепер уже на роль духовного батька української нації. "Щодо мене, - пише, - то моє бажання зараз залишитися в Україні порівнюється з бажанням матері, яка не хоче залишати своє маленьке дитя напризволяще". Приїхали, як кажуть. Навіть геніальний Тарас Шевченко не наважився порівняти себе з батьком чи матір"ю України, а все говорив про неї як неньку.
Наша газета неодноразово розповідала про загрозу, яку становлять для суспільства тоталітарні секти. Ми говорили, про що давно вже знають у цілому світі. Варто згадати хоча б суд над керівництвом "Аум Сенрікьо" в Японії (де одного з лідерів цієї псевдорелігійної структури засуджено до смертної кари) чи російський приклад боротьби державних органів зі "Свідками Ієгови". Україна також має досвід "Білого братства", коли тисячі наших співгромадян потрапили у залежність до двох спритних шахраїв, отримавши взамін скалічену психіку. Але схоже, що тепер наша держава впевнено крокує назустріч все тим же знайомим граблям.
Йдеться про те, про що ми вже писали: як активно та вигідно для власного гаманця заїжджий проповідник із занадто сонячної Нігерії євангелізує бідолашних українців, мов диких аборигенів, що тількино злізли з бананової гілки та не мають тисячолітньої традиції православ\'я. За своє духовне невігластво наші співгромадяни змушені розплачуватися не тільки левовою часткою фінансового та матеріального прибутку, а й власною свідомістю, де все замінено на одне лише істеричне "Алілуя"! Багатогодинні, в т.ч. нічні богослужіння з вереском духовних пастирів і заборонами читати газети, дивитися телебачення та "багато думати" незворотно дають один результат, який є не чим іншим, як кодуванням людини.
Генеральна прокуратура відгукнулася на скарги, з якими оббивали пороги державних інституцій матері, чиї діти були одурманені пронирливим пастором. ГП ще минулого року пропонувала скоротити строк його перебування на території України. Але завдяки фінансовим можливостям і зв\'язкам Аделаджі це зробити виявилося не так легко. По-перше, за лідером церкви "Слово віри" (у світських колах відомого ще й як спритного бізнесмена, виконавчого директора фірми "Валента") кинули "підписку" фінансово зголоднілі народні депутати. Саме нардепи закидали державні установи вимогами залишити африканське "щастя" у Києві. А по-друге, шпариною в українському законодавчому паркані скористалося посольство України в Москві на чолі з послом Федоровим. Саме амбасада пропхала в неї Аделаджу, продовживши йому візу як приватній особі. Завдяки цьому месія і по сьогодні розігріває юрби своїх фанатів "проповідуванням" всупереч чинному законодавству, не отримавши офіційного дозволу на це від відповідних органів України.
Щоправда, ще 1996 року Державний комітет у справах релігій підтримав клопотання про надання багаторазової в\'їзної візи громадянину Нігерії Сандею Аделаджі. Але усвідомивши свій прокол, аж цього року (краще пізніше, ніж ніколи) голова комітету Віктор Бондаренко пише голові Київської міської держадміністрації Олек-сандру Омельченку листа, де повідомляє: "громадянин Нігерії Сунканмі Сандей Аде-ладжа, що перебуває в Україні за приватною візою та всупереч статті 24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", займається проповідуванням релігійних віровчень та виконанням релігійних обрядів". Бондаренко просить вжи-ти заходів для припинення порушень чинного законодавства з боку Аделаджі. Він також нагадує, що візова підтримка державного органу у справах релігій, яка давала право на проведення такої діяльності, вичерпана ще 15 травня 1997 року.
Що й казати, дивна позиція наших чиновників. Чи не ліпше з самого початку було подумати про наслідки діяльності релігійного приходька та не викликати джина з африканського горщика?
Останнім часом, особливо активізу-вавши потенціал своєї секти, Аделаджа вирішив вдатися до послуг матеріально бідної української Феміди. Перед тим на високому рівні у засобах масової інформації була дбайливо організована та проведена рекламна кампанія секти "Слово віри" та її незмінного лідера Сандея Аделаджі. Зразком такої пропагандистської діяльності є інтерв\'ю новітнього бога в парламентській багатотиражці "Голос України". Надруковане воно серед звичних депутатських одкровень під інтригуючою рубрикою "Цікавий співрозмовник". Але найбільшої пікантності цьому матеріалу надавало те, що трохи не з батьківською теплотою спілкувався з інтерв\'юером не якийсь пересічний журналіст, а сам заступник головного редактора Леонід Бровченко. "Якщо відверто, то я вже більше українець, ніж нігерієць. Переконаний, найбільше щастя в житті - не гроші, не багатство, а покликання", - клянеться Сандей численним читачам. А пану Бровченку й на думку не спадає запитати, чому ж тоді керівники "Слова віри" змушують бідолашних віруючих віддавати у фонд пастиря все, що ті мають за душею - золото, срібло, квартири, ваучери, великі суми грошей тощо. І якщо за таких умов Сандей Аделаджа відчуває себе українцем, то ким ми, українці, що маємо тисячолітню історію християнства, повинні себе відчувати? Можливо, нігерійцями...
З парламентським голосом майже все зрозуміло: є припущення, що редактор відпрацьовує таким чином депутатське крісло, здобуте через місце у партійному списку партії "Громада", керівник якої, Павло Лазаренко, не приховує своїх симпатій до харизматів та церков такого плану. А от чому так переймаються слововірівськими проблемами представники концерну "Правекс" - це окреме питання. Так, журналіст прес-служби "Правексу" Михай-ло Новік у "Зеркале недели" видрукував матеріал, в якому зворушливо пише про "чарівного темношкірого проповідника", що намагається "здобути незалежні позиції не тільки в політичних аспектах, але, між іншим, і в питаннях віросповідання". Ще трохи, і кожен, хто читав цей нарис, міг захлинутися від жалю до благородного африканського чудотворця, "лікаря людських душ", якому так шкодять підступні українські можновладці.
Якими б жалібними та зворушливими не були газетні статті, як би сам Аделаджа щовечора не посміхався на весь телеекран, обіцяючи вилікувати в мить усе "по женські", але навряд чи лише це подія-ло на безпрецедентне рішення Залізничного суду Києва (суддя В.М.Хіміч). Після чотирьох засідань, 12 жовтня цього року, він постановив: скаргу Сандея Аделаджі на рішення управління у справах релігій Київської держадміністрації (котре до останнього стояло на тому, аби зупинити культову вакханалію) задовольнити. Зобов\'язати управління у справах релігій не чинити Аделаджі перешкод у здійсненні права на загальну релігійну діяльність.
Зрозуміло, що управління не збирається миритися з ганебним рішенням райсуду та оскаржує його в міському суді, сподіваючись, що вища судова влада виявиться твердішою. На це, до речі, є підстави. Бо загальновідомо, що релігійна діяльність, зокрема іноземців, які перебу-вають в Україні, обмежена Законом "Про свободу совісті та релігійні організації". У статті 24 закону йдеться про те, що релігійною діяльністю у релігійних організаціях можуть займатися лише ті з тимчасово перебуваючих в Україні іноземців, які є представниками зарубіжних організацій, запрошеними цими організаціями у встановленому порядку. За словами начальни-ка управління у справах релігій Андрія Ткачука, нігерійський громадянин Сунканмі Сандей Аделаджа після закінчення фа-культету журналістики Мінського держуні-верситету у 1993 році приїхав в Україну як журналіст, а не проповідник, за запрошенням київського комерційного телебачення (7-й канал), а не релігійної організації. Також Аделаджа не є представником зарубіжної релігійної організації (довідники не згадують серед численних церков і сект Нігерії такого утворення, як "Слово віри").
Цікаво, що інтереси Аделаджі в суді відстоювала ціла армія адвокатів. За деякою інформацією, згадана правова підтримка активному пастору була люб\'язно надана "Правексом".
Варто звернути увагу ще на один момент - громадян України у Нігерії. Наша преса вже достатньо писала про брутальне ставлення земляків Аделаджі до українських моряків, заарештованих на суднах. Їх трохи не позбавили життя, поки наша країна збирала гроші на викуп. Чи не ліпше було б зробити обмін - такого геніального пастора виміняти на кілька десятків наших моряків. Але є сумнів: нігерійці можуть не погодитися.
Отже, як бачимо, на перший погляд у простій справі виникли великі проблеми. Над Київським міським судом висять не лише політичні авторитети, а й значні фінансові інтереси. Чи зможе ця гілка судо-вої влади виявити принциповість, чи вдасться їй захистити державні інтереси, здо-ров\'я та свободу громадян, як це робиться в інших країнах? Поки ж нам залишається слухати, вмикнувши телевізор, яким неповноцінним було тисячолітнє українське християнство, бо, бачте, Володимир Великий не додумався запозичити його з сонячної Нігерії. А люди, котрі дозволяють собі з цим не погоджуватися, отримують телефонні погрози (як автор цього матеріалу). На тих, хто не погоджується, приїжджі проповідники подають до суду (як це було з заступником генерального прокурора України Ольгою Колінько та журналістом Тарасом Авраховим). А судді з ким?
Юрій ДОРОШЕНКО
газета "Україна молода",
31 жовтня 1998 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2