foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

(подається в скороченні) 

Батюшко наш, єси в парламентах

Останні кілька місяців вітчизняні політологи науково обсмоктують цікаве суспільне явище - кандидатський склад до нового українського парламенту. Що й ка-зати, роботи тут для енергійних дослідни-ків хоч відбавляй. Принаймні з\'єднаними силами тих, чиє ім\'я гордо вдруковане в партійний список, і тих, хто впевнено вис-тавляв свою кандидатуру на мажоритарному окрузі, можна побудувати ще один БАМ. Дехто навіть схильний вважати цю хвилю політичної активності феноменом, а те крити нічим: вона (хвиля) винесла на поверх-ню соціальний зріз населення України.

У даному матеріалі у всіх цих проце-сах цікавить участь у виборах до Верховної Ради такого стану, як духовенство та ставлен-ня конфесій до походу Церкви за владою.

Важливість Церкви в цих виборчих перегонах переоцінити важко. За всіма соціологічними опитуваннями, наш втом-лений і розчарований народ найбільше з усіх інституцій довіряє церкві та війську. За соціологічним опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом со-ціології та кафедрою соціології НАУКМА, Церкві повністю довіряють 27,6 відсотка українців (це в той час, коли Верховній Раді вірять всього 3,1 відсотка, а Адмініст-рації Президента - 2,7 відсотка). Такий ви-сокий рейтинг популярності змушує полі-тиків заручатися підтримкою служителів культів, а останнім - виставляти свої вимо-ги. Дехто ж просто планує з вівтаря пере-нестися до будинку на Грушевського, навіть не підозрюючи, що требник і бюд-жет держави, як і кнопка для голосування та кадило, - трохи різні речі.

Розуміючи важливість релігійної "конячки", Павло Лазаренко, приміром, братається з харизматами, партія регіо-нального відродження бере в свій список на друге місце намісника Лаври, а Віталій Журавський намагається поніжитися на передвиборчому піску в променях попу-лярності Папи Римського. Попри все це, питання: "Чи буде користь державі та церквам від того, що священики підуть у політику?" так і залишається відкритим. Та, не доведи Боже, вакантні місця біля вівтарів почнуть займати світські політики.

 

Який Саввін така і слава

Українська історія останнього мітин-гово-декларативного періоду має на своїх сторінках досить сумний приклад відвер-того депутатствування особи в рясі. Тоді в найвищому законодавчому органі возсідав нинішній митрополит Одеський і Ізмаїль-ський УПЦ Московського Патріархату Агафангел (Саввін). Саме він пізніше став прототипом одного з героїв роману "Ор-да" Романа Іваничука. В книжці "Благо-слови, душе моя, Господа" письменник цілу сторінку виділив спогадам про свого колегу в першому демократичному парла-менті - про цього "кагебіста в рясі, за повелінням якого знищено, ніби в часи середньовічних відьомських полювань, безцінний орган у вінницькому Домінікан-ському костьолі, заходами Московського Патріархату перейменованого на Преобра-женський собор".

Якось депутат Ярослав Кендзьор, котрий майже ніколи не розлучається з відеокамерою, зняв з балкона і передав потім по телебаченню цікаву сцену: сидить собі на засіданні ВР "його преосвященст-во" й рахує гроші - складає в рівні стосики карбованець до карбованця, троячку до троячки, десятку до десятки - ось тобі весь духовний світ народного депутата в мит-рополичому облаченні! Ще, бувало, ловив його Кендзьор на гарячому: останнього тижня великого посту Агафангел з компа-нією пив у ресторані коньяк і закушував бужениною. "Ваше преосвященство, - вигукнув вражений колега-депутат, - нині ж страсний четвер!". "Для прохвоста нету поста!" - відрубав підпилий митрополит.

Отож, як бачимо, всі, кому випало бачити московського владику з депутатсь-ким значком на рясі та мандатом у руці, не надто розводилися про його якісь реальні справи або хоча б пропозиції у ВР. Тому і доводиться Роману Іваничукові згадувати тільки характерне: "Я зіткнувся з Агафан-гелом на першій сесії, коли він, високий служитель Церкви, продекламував з трибу-ни панегірик войовничому атеїстові Воло-димиру Івашкові і облив брудом греко-ка-толицьку Церкву. Після мого виступу про-ти Агафангела, народ, який день у день обступав Верховну Раду, прозвав його Юдою. Повертається митрополит - у чор-ній рясі й білому клобуку з пелериною - з обіду і ніяк йому не обминути людського стовписька, який скандує: "Юда, Юда, Юда!", а він хреститься і огризається вголос: "Это царство хама, ... твою мать!".

 

Який кандидат, такий і "приход"

Ми навмисно докладно зупинялися на постаті Агафангела та його чудернаць-ких походеньках, бо Україна має шанс отримати ще одного батюшку-мандато-носця. На його роль претендує єпископ Білоцерківський і Богуславський УПЦ Московського Патріархату Серафим. У миру він більше відомий під ім\'ям Василя Федоровича Залізницького. Напевно, у кожному парламенті повинні бути свої ви-нятки... До Верховної Ради України єпис-коп збирається стрибнути через вибори в одномандатному окрузі. Особливо потріб-ної приткості та впевненості надало йому нагородження відзнакою Президента України "За заслуги" (ІІІ ступеня), а жердиною, яка повинна підштовхнути кволе політичне тіло Серафима, є особиста дружба з губер-натором Київщини Засухою. Ці змагання, подейкують, відбуватимуться на дивовиж-но сприятливому фінансовому грунті. Оскільки спершу мова зайшла про вису-ванців української філії РПЦ, то просто гріх не згадати Петра Дмитровича Лебедя. В церковних колах він фігурує як єпископ Вишгородський УПЦ МП Павло, намісник Києво-Печерської лаври. Його ініціали зразу ж підпирають ім\'я мера Донецька Володимира Рибака в партійному списку створеної "під вибори" Партії регіонально-го відродження України. До речі, у цьому ж реєстрі є представник УПЦ МП у Вер-ховній Раді Георгій Сальчук з Рівненщини. Сама ж ПРВУ відокремлює себе з-поміж інших саме своєю орієнтацією на Москов-ську Патріархію. Чи не наберуться у сесій-ній залі гріха московські батюшки? Утім, конкуренти можуть тішитися з того, що навряд чи цей патрійний "приход" перейде через 4-відсотковий бар\'єр і стане суб\'єк-том законотворчого процесу. Для цього одного, та ще й кривого, коника московсь-кої канонічності замало.

Якось, даючи інтерв\'ю одній малоти-ражній київській газеті, митрополит УПЦ МП Володимир Сабодан наголосив на двох речах. По-перше, на тому, що "нас-тупні вибори неможливо ігнорувати", а по-друге, "звинувачення його Церкви у спілці з лівими є безпідставними". Ми вже бачи-ли, як активно взялися за вибори батюшки з МП, і навіть не згадуємо про те, що нині церковні амвони перетворилися в агітацій-ні майданчики, де лобіюються інтереси потрібних кандидатів. А от стосовно змич-ки між сабоданівською релігійною струк-турою та лівими хотіли б дещо додати. Хіба не особисто митрополит Володимир під час візиту до України Зюганова та Риж-кова вітав всю цю комуністичну "тусовку" у себе в лаврі? Чи, може, російські кому-ністичні лідери приїжджали просити про-щення перед українськими печерськими святими?

Набагато цікавіша ситуація з Україн-ською Православною Церквою Київського Патріархату. Попри всі закиди у надмірній політизації, вона обмежилася лише заява-ми Патріарха Київського та всієї Руси-України Філарета про загальну підтримку кандидатів від центристських і правоцент-ристських демократичних партій кандида-тів. Ось як пояснює свою позицію предс-тоятель УПЦ КП: "Ми переконані, що єпископи не повинні бути депутатами Вер-ховної ради. Адже всім відомо, що в пар-ламенті повинні бути фахівці та люди, що мають можливість брати активну участь у законотворчому процесі. Єпископи, мит-рополити є архипастирями Церкви, і саме на це вчилися та до цього були покликані Богом. Їхня присутність у законотворчому органі країни навряд чи позитивно позна-читься на його професіоналізмі і продук-тивності. Виходячи з цих позицій, ми вирі-шили не благословляти на висування їх кандидатур у народні депутати. Також варто пам\'ятати, що якщо єпископ буде працювати на постійній основі в парламен-ті, то у нього не залишатиметься часу на роботу в єпархії, а це, в свою чергу, може навіть ослабити Церкву. Єпископ повинен сидіти на своїй кафедрі, а не в депутатсь-кому кріслі. Оскільки депутати місцевих рад не збираються часто та не переванта-жені роботою, то ми не проти, коли народ висуває окремих священиків у ці структури"

Чи не боїться Патріарх Філарет, що ініціативу перехоплять інші, наприклад протестанти, і утворять у ВР своє лобі? Ні. Він "сумнівається, що багато протестантів потраплять до парламенту, бо, за всіма соціологічними опитуваннями, вони не користуються дуже великою прихильністю народу".

І ще одне запитання до Патріарха Філарета, повертаючись до "першооснов": "Коли Агафангел був депутатом, ви були предстоятелем цієї Церкви. Чи була тоді якась конкретна користь для церкви від свого депутата?". "Він сидів там білою вороною та для Церкви нічого не робив. Лише один раз виступив, і то разом з комуністами, а потім казав, що це його лихий поплутав. Мені теж у той час пропонувати іти в депутати, я відповів, що маю свою справу та буду займатися Церквою", - резюмував Патріарх.

 

Замість слова "амінь"

Аналіз поведінки церков відверто демонструє, що у розбурханому суспільно-політичному морі, коли дмуть виборчі вітри, сподіватися, що конфесійні кораблі, яхти та човники залишаться в спокої, що-найменше наївно. Особливо, коли навіть "черговий маяка" - голова Держкомрелігії Віктор Бондаренко - і той дременув на оманливому плоту у вигляді партійного списку ХДПУ Журавського. Вже нині зро-зуміло, що він навряд чи побачить парла-ментський берег, і навіть є сумніви, чи зможе пан Бондаренко після цього трима-ти релігійний "ліхтар" (адже за ним це не раз помічалося, але він з особливою лю-бов\'ю підсвічував Московському Патріар-хату). До речі, за офіційною статистикою Центрвиборчкому, у передвиборче море вийшов аж 21 служитель культу.

Іншим цікавим моментом у цій ситуа-ції є те, що кілька партій і блоків, які не ли-ше назвою, але й програмою агітують "за Бога", у своєму списку не мають жодного священика або хоча б наближеної до Церк-ви особи. Характерно, що Московський Патріархат, що прикидався аполітичним, вийшов з печер і делегував своїх представ-ників у владу. Спеціалісти це пояснюють тим, що УПЦ МП стурбована розгортан-ням політичних подій і з побоюванням дивиться на своє майбутнє. Можливо, така поведінка сабоданівських панотців швид-ше пов\'язана з президентським виборами.

Навряд чи їм додало впевненості в собі соціологічне опитування, проведене наприкінці минулого року силами Київсь-кого міжнародного інституту соціології. На запитання: "До якої Церкви ви належи-те?" лише 6 відсотків громадян України не на папері, а на власне переконання відпо-віли: "УПЦ Московського Патріархату". За українську Греко-Католицьку Церкву висловилося 7, а за УПЦ Київського Патрі-архату - 23,3 відсотка. Наведена інформа-ція, схоже, вплине на поведінку політиків, які нині намагаються визначити конфесій-них "конячок", на які варто робити серйозні виборчі ставки.

Юрій Дорошенко
газета "Україна молода",
5 березня 1998 року

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2