Святий Іоан Золотоустий у тлумаченні на перше послання до коринфян дає опис дійства язичницької жриці, яка у стані екстазу заговорила незрозумілими словами. Ось чому Апостол Павло прирівнює незрозуміле екстатичне говоріння до язичницького біснування: “А як … ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви?” (1Кор. 14:23), тобто неупереджені язичники могли визнати глосолалію коринфян явищем, яке спостерігалося і в їхніх жерців. Чи не таке ж саме враження залишається у кожної розсудливої людини, що потрапила на збори харизматів, “що говорять мовами”? Сучасні лінгвістичні дослідження показують, що мові сучасних глосолалів властива вимова висловів, що зберігаються в підсвідомості.

Незабаром після виникнення в США руху неоп’ятдесятників на явище глосолалії звернули найпильнішу увагу сповідники різних християнських течій. Харизмати переконували, що говорять на стародавніх історичних мовах, хоча й не знають їх. Отже, - це “дар Бога і Господь з ними”. Для з’ясування феномену глосолалії було створено комісії фахівців-лінгвістів, причому окремі з них, такі як американська Асоціація психіатрів, не мали визначеної релігійної орієнтації. До складу комісії ввійшли фахівці практично всіх мовних груп народів Землі, які могли розпізнати та ідентифікувати близько чотирьох тисяч мовних прислівників, у тому числі мертвих мов. Дослідники прослухали величезну кількість магнітофонних записів глосолалій. В результаті експерти констатували, що не почули жодного (!) вислову будь-якою мовою.

Більше того, після аналізу текстів за спеціальними лінгвістичними методиками вони прийшли до цілковито важливого висновку: Глосолалія п’ятдесятників у принципі не може бути мовленням іноземними мовами, тому що за своєю структурою та функціонально не має нічого спільного з реальними історичними мовами. Кожна іноземна мова має свої складні структурні особливості, а “мови” ж глосолалів за структурою, якщо про таку в принципі можна говорити, є неспівмірно простішими та обмеженішими. В них практично відсутні семантичні елементи справжніх мов. Правда, зрідка дехто стверджував, що хтось десь, під час подорожі Африкою в якихось кенійських зборах п’ятдесятників почув фразу своєю рідною мовою. Коли ж вдавалося перевірити таке повідомлення, то з’ясовувалася його цілковита недостовірність.

Двозначність претензій харизматів часом збільшується ще й газетними повідомленнями подібного роду про те, що: “Дружина якогось пана N увірувала після того, як під час молитви мовами її чоловік раптом вимовив вірш китайською мовою з поеми, яку нещодавно вона прочитала”. Припустімо навіть, що якщо дружині це не почулося, то чому Господь не надіслав їй заклик прийти до Нього звичайною китайською мовою, якою добре володіла дружина, а вирішив скористатися для цього - віршем з прочитаної язичницької поеми? Єдино достовірною глосолалія може вважатися лише в тому разі, коли хтось зовсім незнайомий, скажімо з російською мовою, зможе звернутися до нас із закликом про спасіння. Але ні про що подібне серед харизматів не відомо.

Доречно також запитати, чому Дух Святий має подавати молитву саме іноземною мовою? Чи не слід, перебуваючи в Дусі, молитися рідною мовою, через яку Господь відкриває нам все те, про що нам варто турбуватися. Та й самі ми достатньо збагатилися б віданням від Святого Духа, якщо розуміли б те, що промовляємо.

В початковій хибності глосолалії переконують і експерименти з тлумаченням мов. Коли кільком харизматам, що “володіють” даром тлумачення запропонували розшифрувати той самий магнітофонний запис “харизми”, то вони дали зовсім різні переклади. Одні її повважали дякою Богові за вдале придбання, інші - проханням про дар здоров’я й т.п.

Щоб виправдати незрозумілість свого дару мов, харизмати пояснюють, що - це, мовляв, “ангельська мова”. Однак і ангельському славослів’ю повинні бути властиві якісь характерні ознаки. Тим часом, зовнішні прояви “ангельських” молитов харизматів досить відрізняються один від одного. Один “ангел” п’ятидесятників “молиться” єдиною голосною буквою, інший лише й кричить: “алилуя”, третій повторює кілька односкладових слів і т.п.

Отже, в апостольський час християни отримували здатність говорити якоюсь справжньою людською мовою. То була членороздільна людська мова, потрібна проповідникові для місіонерської мети. На противагу справжньому дару мов апостольських часів, сучасне “говоріння мовами” п’ятдесятників є просто набором незв’язаних і безглуздих звуків, які набувають форми то бурмотіння, то шаленого вигукування. Вони - результат нервової збудженості, впадання в транс і галюцинації, що часом межує з біснуванням. Тому твердження харизматів про свій “дар мов”, як і про “чудеса”, чинені на їхніх зборах - суцільна вигадка й блюзнірство. Нехай збереже Господь Своїх вірних від подібних бур’янів, що так буяють тепер по всьому світі.

Володимир Андрейків студент КДА