foto1
foto1
foto1
foto1
foto1

Apologet

Апологет : православний апологетичний сайт

У 988 році з хрещення киян почалося хрещення Київської Русі. Почали будуватися храми, здійснюватися богослужіння. Виникає питання про те, за яким уставом звершувалося богослужіння в первинний період. Цілком природно можна припустити, що спочатку Українська Церква керувалася Уставом Великої Церкви, богослужіння якого так сподобалося послам князя Володимира. Спочатку він використовувався храмом Святої Софії в Константинополі. Богослужіння цього Уставу вирізнялося особливою урочистістю і розвиненим церемоніалом. До кінця IX століття Устав Великої Церкви використовувався в соборних і парафіяльних храмах у всій імперії.

Оскільки спочатку всі священнослужителі були з Візантійської імперії: з Херсонесу або самого Константинополя, то й богослужіння вони здійснювали за тим уставом, за яким вони здійснювали служби у себе на батьківщині. «Природно, що вони здійснювали богослужіння за тим уставом, який панував у той час у Константинополі, або в підпорядкованій йому єпископії Херсонеській... А оскільки в Константинополі панував у цей час Устав Великої Церкви, то звідси безумовно випливає, що він же переважав і в Херсонесі Таврійському». Літургійних пам\'яток, що відносяться до Уставу Великої Церкви збереглося дуже мало. Але окрім цих пам\'яток, існують канонічні правила і послання київських і московських митрополитів, ухвали помісних соборів, які вказують на існування в нашій Церкві традицій і чинопослідувань даного уставу.  Таким чином, ми з впевненістю можемо зробити висновок, що первинне богослужіння в Українській Церкві здійснювалося по Уставу Великої Церкви.

Для здійснення урочистих богослужінь за цим уставом передбачалося мати великий хор. У той час Русь не володіла хоровою практикою, і такі хори створити не могла. Голубинський використовував цей аргумент у своїх спробах відкидання загальноприйнятого Уставу Великої Церкви на Русі. «Власні служби кафедрально-єпископських церков… складені були так, що були розраховані на великі собори священиків і на цілі хори півчих. Не могло бути у нас перешкод з боку численних соборів священиків; але інша справа були хори півчих. Утворити подібну кількість хоч якось задовільних співецьких хорів було справою зовсім не легкою, і досить сумнівно вважати, щоб керівництво в змозі було цього досягти» .

Проте разом з першим митрополитом Михаїлом за свідченням літопису до нас прибули співці. І «вже з царицею Анною прибув до Києва цілий клір грецьких співаків, що називався цариценим. Діяльність усіх цих вчителів привела до швидкої появи і швидкого зростання вже власних руських майстрів співу» . Це дало можливість здійснювати урочисті богослужіння в кафедральних храмах. Що стосується богослужіння в парафіяльних храмах, в яких не було можливості утворити великі хори, то богослужіння в них проходило без особливої урочистості, але за тим самим уставом.

Устав Великої Церкви використовувався на Русі в кафедральних і парафіяльних храмах аж до монголо-татарського нашестя, яке сильно вплинуло на ослаблення його традицій у наший літургійній практиці. Монголо-татарська навала охопила майже всі землі Київської Русі. Внаслідок цього стало неможливим відправляти пишні і урочисті богослужіння в цих областях, що послужило відходу Уставу Великої Церкви і заміною його більш аскетичним і скромним монастирським уставом. Вже на Володимирському соборі 1274 року порядки Великої Церкви були настільки забуті, що деяким святителям, і навіть Київському митрополитові Кирилу, вони здаються безладами, які потрібно викорінювати. Нашестя не торкнулося тільки новгородської області, і Устав  діяв там ще довгий час після нашестя.

Звичаї Великої церкви в наших соборних храмах зберігалися довго. Їх ще можна було спостерігати в XVII ст. Це, перш за все, були урочисті входи на вечірні, що відрізнялися численністю їх учасників: для їх здійснення в соборні храми в обов\'язковому порядку повинне було збиратися духовенство навколишніх церков. Такі ж урочисті входи здійснювалися і на утрені — після великого славослів\'я, з винесенням Хреста і Євангелія і з читанням Євангелія.

«З виникненням полієлею (псалми 134-ий і 135-ий), який почав поступово замінювати стародавніший спів Непорочних (псалом 118-ий), і розповсюдженням практики полієлейних входів, входи після славослів\'я припинилися. Тільки на утрені Великої суботи збереглася практика входу на утрені після Великого славослів\'я.

Численними за числом учасників були і малий, і великий входи на літургіях архієрейським служінням. Ці входи також здійснювалися з великою урочистістю, особливо великий вхід, під час якого виносилися всі святині і навіть скарби соборні» .

Навіть до наших днів входи на Літургії здійснюються всіма священиками, хоча це не наказується уставом.

НОВИЙ ЗАВІТ і ПСАЛТИР (аудіоформат)

МЕЧ ДУХОВНИЙ

Меч духовний №2